"НАДИХАЛА ЇХ РІДНА ЗЕМЛЯ..."
Видатні хіміки, уродженці Полтавщини
БІОБІБЛІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК
Біобібліографічний довідник знайомить з українськими хіміками, уродженцями Полтавщини, діяльність деяких з них до цього часу була маловідомою.
Матеріал довідника рекомендовано бібліотечним працівникам, викладачам, студентам, учням загальноосвітніх шкіл та читачам, які цікавляться даною темою, з метою поглиблення їх знань.
З М І С Т
Передмова
- БАХ Олексій Миколайович
- БЕЗУГЛИЙ Василь Данилович
- БЕРЕЖНОЙ Анатолій Семенович
- ГАГАРИНСЬКИЙ Юрій Володимирович
- ГРИЦАН Дмитро Микитович
- ГУРВИЧ Левко Гаврилович
- КИТАЙГОРОДСЬКИЙ Ісак Ілліч
- КУЧЕРОВ Михайло Григорович
- ТИМОФЄЄВ Володимир Федорович
- ЧИЧИБАБІН Олексій Євгенович
П Е Р Е Д М О В А
Ми впевнені, що хімія не
Зупиниться у своєму
Подальшому розвитку
О. М. Бутлеров
Полтавська земля дала світові багатьох видатних вчених, поетів, письменників, композиторів, інших геніальних і талановитих людей, які прославили наш край далеко за її межами. Одні з них тут народилися, інші жили, навчалися чи працювали, звідси починали свій шлях у велику науку. Тож ми всіх їх згадуємо, вшановуємо як земляків, як людей, життєві шляхи яких тісно перепліталися з полтавським краєм.
Довідник присвячений вченим, імена яких пов'язані з Полтавщино, які своїми працями зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної, російської, а дехто й світової науки, в галузі хімії.
Багато праць про наших вчених-земляків давно вже стали бібліографічною рідкістю, а про декого й зовсім мало публікацій, тож назріла потреба у виданні такого біобібліографічного довідника.
Мета даного довідника – ознайомити із життям та науковою діяльністю учених-хіміків; формувати інтерес до науково-дослідницької діяльності. Біографії учених мають великий виховний потенціал.
Слід зауважити, що більшість літературних джерел, що містять біографічні дані про учених-хіміків, надруковано російською мовою.
Запропонований довідник дає можливість уникнути проблем перекладу та пошуку потрібної інформації.
Для більш зручного користування ним розповіді про вчених подано в алфавітному порядку за їх прізвищами.
Б А Х
ОЛЕКСІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
(17.03.1857 – 13.05.1946)
Народився 17 березня 1857 року в місті Золотоноша Полтавської губернії (нині Черкаська область) в сім'ї техніка-винороба, який з дитячих років посіяв в душі свого сина любов до біологічної хімії. Сім'я була велика і бідна. Під час навчання в другій Київській гімназії (6 клас) прочитав "Капітал" Маркса і в душі став соціалістом. По закінченні гімназії у 1875 році Бах О. М. поступає на відділення природничих наук фізико-математичного факультету Київського університету. Олексій Бах бере участь в студентських заворушеннях весною 1878 року, за що заарештований з 15 товаришами і засланий у Білозерськ, але тому, що він захворів, отримав дозвіл переїхати в Новомосковськ, а згодом в Бахмут Катеринославської губернії, де знову продовжував знаходитися під арештом по січень 1881 року. У 1881 році повертається в Київ, де був поновлений у Київському університеті (1882 рік) і одночасно прийнятий в організацію "Народна воля". Він стає одним із найактивніших організаторів розповсюдження нелегальної літератури серед робітників.
Олексій Бах сам писав листівки і їх розповсюджував. Він підтримував зв'язок з революційними гуртками, які були створені народними вчителями в Гадяцькому і Золотоніському повітах, а також з революційним гуртком, який
був створений П. Г. Дашкевичем. У цей час він видав книгу "Цар-голод", вона була перекладена на деякі мови народів Російської імперії.
Весною 1883 року Бах був заарештований. Капітан Маліцький, який вів допит, відпустив О. Баха з надією організувати стеження. В березні 1885 року він їде за кордон у Францію. У цей час душевний стан Баха був незадовільний, він відмовився від революційної діяльності, а науковою займатися не було де. Бах був дуже близький до того, щоб покинути життя. В цей час він познайомився в Парижі з молодими студентами Паризького медичного факультету Л. В. Орловою і Ч. А. Де-Буше, які віднеслися до хворого, сильно побитого життям, молодого чоловіка з великою любов'ю і турботою. Знайомлять його з Олександрою Олександрівною Червень-Водоль, з якою Бах одружиться у 1890 році.
Вони ж знайомлять його з редакцією журналу, де друкувалися матеріали по прикладній хімії. У цьому журналі Бах працював аж до 1917 року. У редакції цього журналу у 1890 році він познайомився з членом Академії наук, професором Шутценбергеном, який зацікавився роботами Баха, надав місце в лабораторії французької колегії де той і працював до 1894 року. У цей час він з хіміком Ефроном поїхав у США для ведення там на винокурних заводах удосконалених засобів для бродіння. Після повернення в Париж були проведені експериментальні лабораторні роботи для Паризької Академії наук. Але тяжкі умови життя почали згубно діяти на стан здоров'я Баха і за наполяганням друзів він їде у Швейцарію. У Женеві відкрив собі невелику лабораторію і за допомогою французьких медиків Орлової і Де-Буше він прожив тут 23 роки свого життя, звідси вийшло його понад 70 наукових праць із загальної і біологічної хімії, а також ряд науково-літературних статей та монографій. За ці роботи Лозанський університет присвоїв Баху ступінь доктора наук.
У 1901 році з Бахом зблизилися представники партії есерів, які його закликали вступили у їх партію, але він відмовився.
Під час Першої світової війни Олексій Миколайович співробітничав з есерами-оборонцями в газетах "Новости", "Призыв". У липні 1917 року він повертається в Росію і працює у видавництві "Земля і воля", та не розділяючи поглядів есерів-терористів, у 1918 році виходить із партії есерів і стає незалежним соціалістом-революціонером.
Бах – автор книги "Записки народовольца", яка друкувалася в журналі "Былое" № 1, 2 за 1907 р. , а згодом і у журналі "Новый мир".
У 1918 році залишає політику і переходить до наукової роботи. Спочатку у Хіміко-бактеріологічному інституті Блюменталя, а згодом сам засновує Центральну хімічну лабораторію, яка пізніше буде перетворена у Фізико-хімічний інститут імені Л. Я. Карпова. О. Бах був директором цього інституту до кінця свого життя.
У 1920 році разом з Б. І. Збарським заснував Біологічний інститут, який входив до наркомату охорони здоров'я РСФСР,
відкриття якого відбулося 26 січня 1921 року. Обидва інститути розмістилися в суміжних будинках по Воронцовому полю № 8, 10.
У 1935 році разом з О. І. Опаріним заснував Біологічний інститут біохімії АН СРСР і був його директором до 1946 року (тепер інститут носить ім'я О. М. Баха).
Олексій Миколайович Бах – академік АН СРСР, секретар відділення хімічних наук з 1939 року.
Починаючи з 1893 року, коли О. Бах зробив перше пояснення хімічних процесів, які лежать в основі асиміляції вуглекислого газу зеленими рослинами, і до кінця свого життя він написав понад 300 наукових праць, всі вони були використані або в науці, або в галузі харчової промисловості не тільки в Радянському Союзу, а раніше і в Росії, Франції, США, Швейцарії та інших державах.
Бах створив школу радянських біохіміків, заснував журнал "Біологія", був президентом Всесоюзного хімічного товариства імені Д. І. Менделєєва, засновник і голова Всесоюзної асоціації працівників науки і техніки з 1928 року. Герой Соціалістичної праці з 1945 року. Отримав премію імені Леніна у 1926 році, Державну премію у 1941 році. Його іменем названо премію ім. О. Баха. Помер 13 травня 1946 року.
Л І Т Е Р А Т У Р А :
Бах Алексей Николаевич // БСЭ. – М., 1970. – Т. 3. Бари-Браслет. – С. 139.
Бах Алексей Николаевич // Волков В. А. Выдающиеся химики мира : биогр. справ. – М., 1991. – С. 34 – 35.
Бах Алексей Николаевич : [автобиография] // Деятели СССР и революционного движения в России : энцикл. словарь Гранат. – М., 1989. – С. 24 – 27. – (Биогр. слов. и справ).?
Бах Алексей Николаевич // Люди русской науки / Под ред. Н. В. Кузнецова. – М., 1963. – С. 288 – 301.
Бах Алексей Николаевич // Волков В. А. Химики : биогр. справ. – К., 1984. – С. 40 – 41.
Бах Алексей Николаевич / Чуприна Г. И. А.И. Бах: книга для учащихся. – М., 1986. – 128 с.: ил. – (Люди науки).
Бах Алексей Николаевич // Энциклопедический словарь юного химика / Сост. В. А. Крицман. - 2-е изд. испр. – М., 1990. - С. 43.
Бах Олексій Миколайович // Шкільна бібліотека. – 2007. - № 3. – С. 6.
Головацький, І. Бах Олексій Миколайович // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2003. – Т. 2. Б –Бен. – С. 319.
Малик, М. Бах Олексій Миколайович // Край. – 2006. - № 25 (трав.) – С. 21 – 22.
Бах: але не той: [біохімік Олексій Бах] //
http://nt.cK/ua/
Б Е З У Г Л И Й
Василь Данилович
(07.04.1922 – 25.07.2001)
Безуглий Василь Данилович народився 7 квітня 1922 року в с. Заруддя, нині Кременчуцького району, Полтавської області. Заслужений діяч науки і техніки України 1991 року. Закінчив Харківський університет в 1946 році.
Працював у Харківському хіміко-фармацевтичному науково-дослідному інституті (1946 - 1949рр.) на Харківському заводі зуболікарських препаратів (1950 – 1959 рр.), у Харківському науково-дослідному інституті монокристалів (1959 – 1968 рр.).
У 1968 році Безуглий працював в Українському заочному політехнічному інституті (нині Українська інженерно-педагогічна академія, Харків).
У 1978 році - професор, завідувач кафедри технології пластмас. З 1999 року - на пенсії.
Під керівництвом М. Ізмайлова розробив адсорбційний метод одержання кофеїну та теоброміну з рослинного матеріалу (1946 – 1949рр.). Розробив рецептуру, технологію й організував виробництво пластмас холодної полімеризації на основі акрилатів (АСТ-1, АСТ-2, АСТ-Т, карбодент), для потреб техніки, будівництва та медицини, комплекс пластмасових сцинтиляторів. Запропонував низку електрохімічних методів синтезу й аналізу полімерів.
Л І Т Е Р А Т У Р А :
Перцев, І. Безуглий Василь Данилович // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2003. – Т. 2. Б-Бен. – С. 421.
Б Е Р Е Ж Н О Й
Анатолій Семенович
(02.10.1910 – 15.12.1996)
Анатолій Семенович народився в с. Остап'є Хорольського повіту (нині Великобагачанського району) Полтавської області. Батько Бережного - Доктор технічних наук (1947р.), професор, академік Національної Академії Наук України (1979 р.).
А. С. Бережной закінчив Харківський хіміко-технологічний інститут в 1932 році, відтоді працював в Українському науково-дослідному інституті вогнетривів в м. Харкові, був асистентом, потім науковим співробітником.
В 1936 році став завідуючим магнезіальною лабораторією (1938-1941рр.)
згодом керував лабораторією. а з 1948 по 1955рр. - заступник директора з наукової роботи.
У 1941–1944 рр. працював на заводі "Магнезит" (Урал). Був завідуючим відділу експериментальної мінералогії інституту геологічних наук АН УРСР в Києві з 1966 по 1969 рр.,
Анатолій Семенович завідував лабораторією фізичної хімії Харківського фізико-технологічного інституту (1970 – 1975 рр.), професор кафедри технології кераміки, вогнетривів, скла та емалей (1984 – 1996 рр.) Харківського політехнічного інституту. Його наукова діяльність відбулася у галузі фізико-хімії силікатів та вогнетривких матеріалів, геохімії, металургії. Довів можливу кількість сполучених і взаємних реакцій в оксидних системах залежно від кількості компонентів; установив кореляційну формулу, що визначає кількість можливих елементарних політопів у багатокомпонентних системах, та формулу, згідно з якою можна розрахувати структуру плавлення оксидних силікатних систем; розробив методи використання ЕОМ для інтерпретації фазових діаграм багатокомпонентних оксидних систем, технологічні процеси отримання керамічних виробів спеціального призначення для потреб нової техніки. Бережной розробив фізико-хімічні основи технології форстеритових, периклазових, шлінельних, цирконових, вапняних і вуглецевих вогнетривів, виробництво яких упроваджене в промисловість. Дослідив кінетичні та температурні залежності зміни властивостей вогнетривів під час спікання та експлуатації високовогнетривких виробів у різних газових середовищах, вивчив механізми руйнування вогнетривів у промислових умовах їх застосування.
Основні праці стосуються фізико-хімічних досліджень силікатів і високотемпературних оксидів, вивчення реакцій у твердій фазі тугоплавких
матеріалів. Анатолій Семенович Бережной - заслужений Соросовський професор (1994 р.), має 5 орденів і медалей. Його ім'я увійшло у збірник "5000 видатних особистостей світу" (1990 р.). Помер у Харкові 1996 року.
Л І Т Е Р А Т У Р А :
Бережной Анатолий Семенович // Волков В. А. Выдающиеся химики мира : биогр. справ. – М., 1991.
- С. 43 – 44.
Бережной Анатолий Семенович // Волков В. А. Химики : биогр. справ. – К., 1984. – С. 51.
Семченко, Г. Бережной Анатолій Семенович // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2003. – Т. 2. Б-Бен.
– С. 491 – 492.
Кучеренко, О. "Силікатник" : [Анатолій Семенович Бережной] // Вечірня Полтава. – 2002. – 19 верес. – С. 6.
Г А Г А Р И Н С Ь К И Й
Юрій Володимирович
(01.03.1915 – 22.01.1976)
Гагаринський Юрій Володимирович народився в селі Петрівка (сучасне село Петрівка-Роменська) Гадяцького району Полтавської області. Початкову освіту отримав вдома і в школі. Поступив у Московський університет і закінчив його у 1937 році. Був направлений працювати вчителем хімії у Калінінську область, де пропрацював два роки, з 1937 по 1939 рік.
В 1939 році він працює інженером на Калінінській фабриці штучного волокна. В 1941 році був призваний в ряди Радянської армії. Брав участь у Великій Вітчизняній війні. Після 1946 року був звільнений з лав Радянської Армії і направлений на роботу в Міністерство хімічної промисловості, де працював на підприємствах з 1947 по 1961 рік.
1961 року його переводять в інститут неорганічної хімії АН СРСР, де він працює до 1966 року.
У 1966 році був направлений в Далекосхідний філіал, а з 1970 року працює у Далекосхідному науковому центрі АН СРСР.
Основні його наукові праці присвячені вивченню хімічних властивостей гелогенидів, оксидів та інших з'єднань урану, а також кристалічних структур неорганічних з'єднань (зокрема кристалів фторидів рідких металів) і хімічних зв'язків в них.
Один із перших застосував метод ядерного магнітного резонансу для вивчення електронної структури і хімічних зв'язків в неорганічних з'єднаннях, а також для визначення координат легких атомів в кристалічних структурах.
Сформулював нові уявлення електронної структури і фазових перетворень у флоридах ряду металів. Вивчав фізико-хімічні властивості з'єднань деяких актинідів.
Член АН СРСР з 1970 року. Нагороджений двома орденами і медалями.
Написав праці "Тетрафторид урану" у 1966 році разом з академіком Л. А. Харитоном; співавтор праць "Хімічні здвиги ядерних магнітних резонансів в іонних фторидах" у 1970 році разом з С. П. Габудо.
Помер 22 січня 1976 року у Владивостоці.
Л І Т Е Р А Т У Р А :
Гагаринский Юрий Владимирович // БСЭ. - М., 1971. – Т. 5 Вешин-Газан. – С. 624.
Гагаринский Юрий Владимирович // Волков В. А. Выдающиеся химики мира : биогр. справ. – М., 1991. - С. 108 - 109.
Гагаринский Юрий Владимирович // Волков В. А. Химики : биогр. справ.-
К., 1984. – С. 123.
Плахотнюк, С. Гагаринський Юрій Володимирович // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2006. – Т. 5. Вод.-Гн. – С. 278.
Малик, М. Гагаринський Юрій Володимирович // Край. – 2006. - № 23 (берез.). – С. 21.
Г Р И Ц А Н
Дмитро Микитович
(10.11.1909 – 16.10.1993)
Грицан Дмитро Микитович народився в с. Шмиглі, нині Лохвицького району Полтавської області. Дмитро Микитович - фахівець у галузях фізичної хімії та електрохімії. Доктор хімічних наук в 1958 році. Закінчив курси Харківського інституту народної освіти в 1930 році, в 1935 році закінчив Харківський університет. Від 1939 року працював у ньому. Доцент кафедри колоїдної хімії, від 1961р. – професор.
З 1950 по 1986 рр. – директор науково-дослідного інституту при університеті.
В 1941 – 1943 рр. Грицан працював у Медичному інституті та Військово-морській школі в м. Фрунзе (Бішкек), а з 1944 по 1950 - завідувач кафедри фізичної хімії та декан хімічного факультету Львівського університету. Досліджував вплив поверхнево-активних речовин на кінетику електродних процесів і структуру електроосаджених металів. Сформулював умови стійкості електродних систем, а також принципи керування характеристиками автоколивань, їх роль у процесах пасивування та активування при електроосадженні й розчиненні металів. Під його керівництвом розроблено метод електротермографії, технології отримання тонкоплівкових покриттів з надпровідністю та низькою магнітною проникністю; безвідхідні екологічно чисті технології хімічного розмірного оброблення металів. Дмитро Микитович очолював Харківське відділення Всесоюзного хімічного товариства ім. Д. Менделєєва.
Л І Т Е Р А Т У Р А :
Ларін, В. Грицан Дмитро Микитович // Енциклопедія Сучасної України. – 2008. – Т.6. Го - Гю. – С. 480.
Г У Р В И Ч
Левко Гаврилович
(27.03.1871–30.05.1926)
Гурвич Левко Гаврилович народився 27 березня 1871 року в Полтаві. Після закінчення Полтавської гімназії навчався в Київському університеті, який закінчив з відзнакою в 1892 році. Продовжує навчатися в Швейцарії у Базельському університеті (заснованому у 1957 році). Після закінчення навчання у 1897 році Гурвич працює в лабораторії хімічного заводу м. Танне (Німеччина). Робота в лабораторії продовжувалась один рік з 1897-1898 рр.
У 1899 році він повертається в Росію і в Петербурзі починає видавати науковий журнал "Хімік".
У 1904 році Левко Гаврилович був запрошений працювати в нафтовій лабораторії заводів Нобеля в Баку. 1909 року Гурвича запрошують працювати керівником лабораторії в Петербурзі.
Працюючи в нафтовій лабораторії Петербургу, Гурвич проводить окремі експериментальні дослідження, пише праці і стає відомим у всьому світі. Це були роки плідної роботи вченого.
Основні наукові дослідження відносяться до нафтової і каталітичної хімії.
Гурвич вперше систематизував всі дані дослідів, які були отримані до цього часу російськими і іноземними вченими в області хімії і фізикохімії нафти.
Вивчаючи адсорбцію, висловив (1911 – 1922 рр.) гіпотезу про існування фізико-хімічної сили притягання, яка є проміжною між хімічним сполученням і молекулярним притяганням. На основі цієї гіпотези пояснив утворення колоїдних розчинів і суспензій флоридіна, металів у рідині, а також процесів адсорбції і десорбції.
Результати цих дослідів лягли в основу розробки методів промислового очищення нафтопродуктів і були використані Гурвичем в роботах по гетерогенному каталізу в 1916 році.
Левко Гаврилович дав пояснення фізичній сутності процесу перегонки нафти з водяним паром. Довів, що лімерізація олефінів іде на природному алюмосилікаті.
Його досліди поверхневого натягання на межі нафтопродуктів - водяний розчин сприяли формуванню уяви про утворення і руйнацію водно-нафтових емульсій.
Він автор праці "Наукові основи переробки нафти", яка видавалась друком у 1913, 1937, 1940 роках.
Гурвич, працюючи в Теплотехнічному інституті, в кінці 1925 року захворів, стан здоров'я погіршувався і 30 травня 1926 року він помер.
Л І Т Е Р А Т У Р А :
Гурвич Лев Гаврилович // БСЭ. – М., 1972. – Т. 7. Гоголь – Дебит. – С. 453.
Гурвич Лев Гаврилович // Волков В. А. Выдающиеся химики мира: биогр. справ. – М., 1971. – С. 138 – 139.
Гурвич Лев Гаврилович // Волков В. А. Химики : биогр. справ. К., 1984. –
С. 158 – 159.
Чирва, В. Гурвич Лев Гаврилович // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2006. – Т.6. Го - Гю. – С. 646.
Малик, М. Гурвич Левко Гаврилович // Край. – 2006. – № 25 (трав.). – С. 20.
К И Т А Й Г О Р О Д С Ь К И Й
Ісак Ілліч
(28.04.1888–26.06.1965)
Народився 27 квітня 1888 року, в м. Кременчук.
Дитячі роки пролетіли на берегах Дніпра. Потім навчання в Кременчуці, в чоловічій гімназії, після закінчення якої він поступає в Київський політехнічний інститут.
У 1910 році, закінчивши інститут, І. І. Китайгородський починає працювати на Запруднінському склозаводі на посаді інженера.
З 1918 року працює у Вищій раді народного господарства в Москві.
У 1926 році очолив першу в Радянському Союзі кафедру технології скла при Московському хіміко-технологічному інституті ім. Менделєєва. Основні його праці відносяться до вивчення силікатів. Він розробив методи виробництва нових типів скла: піноскла, надзвичайно міцні штучні камені. Вчений створив новий клас склокристалічних матеріалів - ситали.
Китайгородський – автор понад 50 книг по технології скла, а "Теория стеклообразования и методы варки стекла" у 1935 році і "Технология стекла" - визнані у всьому світі, перекладені на іноземні мови і використовуються при виробництві скла у високо розвинутих державах світу.
І. І. Китайгородський - вчений в області фізико-хімічної технології скла. Заслужений діяч науки і культури Російської Федерації з 1959 року.
Отримав Державні премії в 1941 і 1950-х роках, а також Ленінську премію в 1963 році. Нагороджений чотирма орденами. Помер 26 червня 1965 року в Москві, де і похований.
Л І Т Е Р А Т У Р А :
Китайгородский Исаак Ильич // БСЭ. – М., 1973. – Т. 12. Кварнер - Контур. - С. 242 – 243.
Китайгородский Исаак Ильич // Волков В. А. Выдающиеся химики мира: биогр. справ. – М., 1991. – С. 205 – 26.
Китайгородский Исаак Ильич // Волков В. А. Химики : биогр. справ. – К., 1984. – С. 237.
Малик, М. Китайгородський Ісак Ілліч // Край. – 2008. - № 48 (квіт.). – С. 22.
К У Ч Е Р О В
Михайло Григорович
(03.06.1850 –26.06.1911)
Кучеров Михайло Григорович народився 3 червня 1850 року на Полтавщині в сім'ї поміщика. Освіту отримав у Полтавській військовій гімназії, а потім навчався у Михайлівському артилерійському училищі в Петербурзі, але не закінчив і перейшов навчатися в Петербурзький землеробський інститут де вивчав хімію у професора О. М. Енгельгарда і М. М. Соколова. По закінченню навчання у 1872 році залишився працювати лаборантом при хімічній лабораторії інституту, де працював до 1910 року.
Після смерті професора М. М. Соколова в 1877 році він став викладачем.
В цей час інститут був перейменований у Лісний. Будучи викладачем аналітичної хімії він одночасно продовжує лабораторні заняття зі студентами як асистент професора П. О. Логінова.
У 1891 році Кучеров був обраний за конкурсом доцентом кафедри хімії, а потім стає професором. В спеціальних журналах друкує ряд статей з хімії: "Наблюдение за химической природой бромистого винила", "Об окислении солевой кислоты" та інші. Починаючи з 1891 по 1895 рік, ним було надруковано понад 20 наукових праць і як наслідок в 1895 році Кучерову М. Г. була присуджена премія ім. М. М. Соколова "За відкриття і дослідження реакції між сполученням ртуті та вуглеводами ацитиленового ряду". Ним розроблений спосіб визначення в спиртах сивушного масла. За цю розробку автор був премійований Міністерством фінансів. Кучеров працював в різних періодичних сільськогосподарських виданнях, де друкувалися його праці про поживність, консервування та приготування грибів, а також про виноградарство.
1893 року Кучеров вступає в члени технічного комітету Міністерства фінансів, а в 1897 році стає співробітником центральної хімічної лабораторії цього міністерства, а згодом і заввідділом. Праці Кучерова і його співробітників друкувалися в щорічниках, які видавало Міністерство фінансів під назвою "Труды технического комитета".
У 1895 році Кучеров знаходиться у відрядженні за кордоном в Англії, Франції, Австрії де вивчає досвід зарубіжних колег. Особливо вивчав досвід лабораторії по боротьбі з фальсифікацією виноградного вина, а також смакових якостей харчових продуктів. Зібрані за кордоном необхідні відомості про методи визначення виноградних і плодових вин, були покладені в основу аналізів завідомо-фальсифікованих російських вин. Ним була розроблена методика по виготовленню в промисловості оцтового альдегіду і оцтової кислоти.
У 1909 році Кучеров в своїй праці довів, що гідрат ацетиленових вуглеводів можна проводити також за допомогою солей магнію, цинку, кадмію.
Помер Кучеров 26 червня 1911 року.
Л І Т Е Р А Т У Р А :
Кучеров Михаил Григорьевич // БСЭ. – М. 1973. – Т. 14. Куна - Ломами. – С. 62.
Кучеров Михаил Григорьевич // Волков В. А. Выдающиеся химики мира : биогр. справ. – М., 1991. – С. 244.
Кучеров Михаил Григорьевич // Волков В. А. Химики : биогр. справ. – К.,1984. – С. 278 – 279.
Малик, М. Кучеров Михайло Григорович // Край. – 2006. - № 26 (черв.) – С. 21.
Адельгіди і карбонові кислоти. 2CuOHCu20+H2O : [М.Г.Кучеров] // http://yandex/ua/
Кучеров Михаил Григорьевич // http://www.hrono.ru /biograf/.
Т И М О Ф Є Є В
Володимир Федорович
(17.08.1858 – 14.12. 1923)
Народився в Полтаві 17 серпня 1858 року. Після закінчення Полтавської чоловічої гімназії В. Тимофєєв поступив у Харківський університет, після закінчення якого в 1881 році його було залишено професором Пакетовим М. М. (1881–1911 рр.) для роботи в університеті (цікаво відмітити, що роком пізніше також буде залишений полтавець Пильчиков М. Д.).
Спочатку Тимофєєв був викладачем, а згодом, з 1894 року – професор. Водночас працює в новоорганізованому Харківському технологічному інституті.
З 1889 по 1890 рік їздив за кордон для удосконалення своєї освіти в Лейпцігському університеті в лабораторії вченого Оствальда В. Ф. (1853–1932 рр.) і французькому коледжі де Франс у П. Е. М. Бертло (1827–1907 рр.), а також у Гейдельбергському університеті в лабораторії відомого на той час хіміка В. Меєра (1846 – 1897 рр).
Після повернення із-за кордону він знову у Харківському університеті на викладацькій роботі.
У 1900 році його було направлено для роботи до Київського університету. У 1908 році, після смерті в Харківському університеті професора Пильчикова М. Д.,
В. Ф. Тимофєєв повертається з Києва до Харківського університету.
У 1922 році В. Тимофєєв організовує Український інститут прикладної хімії і стає його першим директором.
Основні його наукові праці пов'язані з вивченням про походження неводяних розчинів. Експериментально він дослідив
розчинність органічних і неорганічних речовин в неводяних розчинах, при різних температурах.
У 1904 році дослідив у Київському університеті теплові ефекти під час утворень неводяних розчинів.
Його праці сприяли вивченню хімічної теорії всіх видів розчинів.
Помер Тимофєєв Володимир Федорович 14 грудня 1923 року.
Л І Т Е Р А Т У Р А :
Тимофєєв Владимир Федорович // Волков В. А. Химики : биогр.справ. –
К., 1984. – С. 490 – 491.
Малик, М. Тимофєєв Володимир Федорович // Край. – 2008. - № 52 (серп.). – С. 22.
Ч И Ч И Б А Б І Н
Олексій Євгенович
(29.03.1871 – 15.08.1945)
Чичибабін Олексій Євгенович – хімік-органік, академік. Народився на хуторі Куземіне (сучасний Котелевський район) 29 березня 1871 року.
В 1879 – 1888 роках навчався в Лубенській чоловічій гімназії.
Вищу освіту він здобув в Московському університеті, який закінчив у 1892 році.
Під час навчання, а також після закінчення університету давав приватні уроки, таким чином він заробляв собі на хліб. Одночасно займався випадковими дослідженнями, писав дописи в газету про наукові засідання.
В 1896 році він працював в лабораторії Товариства сприяння розвитку мануфактурної промисловості у Москві.
У 1899–1909 роках працював у Московському сільгоспінституті. Одночасно з 1901 по 1911 рік був викладачем Московського університету з перервою з 1905 по 1906 роки, коли працював у Варшавському університеті.
З 1909 року він професор Московського технічного училища (нині Московське вище технічне училище ім. М. Баумана).
Основні наукові праці Чичибабіна присвячені хімії. Ним було написано понад 300 праць.
У 1906 році відкрив хімічну реакцію, яка носить його ім'я, циклонденсації альдегідів з аміаком.
Олексій Євгенович виявив структуру білонової кислоти. Він один із творців вітчизняної хіміко-фармацевтичної промисловості.
Автор підручника «Основные начала органической химии». Підручник був написаний у 1925 році, витримав 7 перевидань і використовувався до 1963 року. В 1930 р. в результаті нещасного випадку гине єдина донька вченого. Ця трагедія дуже вплинула на нього. Цього ж року Чичибабін отримує закордонне відрядження і не з власної волі не повертається на Батьківщину. Незважаючи на це Сталін не дав вказівки про відміну використання підручника.
У 1926 році Чичибабін - член кореспондент АН СРСР. Отримує премію ім. В. І. Леніна.
В 1928 році - академік. З 1930 року він працює у Франції, в Коллеж де Франс. Внаслідок нервового напруження Чичибабін втрачає зір. 15 серпня 1945 року він помер.
Л І Т Е Р А Т У Р А :
Чичибабин Алексей Евгеньевич // БСЭ – М., 1978. – Т. 29. Чаган - Экс –Ле – Бен. – С. 226.
Чичибабин Алексей Евгеньевич // Волков В. А. Выдающиеся химики мира : биогр. справ. – М., 1991. – С. 491 – 492.
Чичибабин Алексей Евгеньевич // Волков В. А. Химики : биогр. справ. –
К., 1984. – С. 558 – 559.
Малик, М. Чичибабін Олексій Євгенович // Край. – 2006. - № 23 (берез.). – С. 21.
|