|
Щоб народ усміхався
До 120-річчя від дня народження Остапа ВИШНІ
(1889 – 1956)
Коментований бібліографічний покажчик
В С Т У П
Остап Вишня, хто він для нас?
Країна великої мудрості! Слава
України, її невмируща усмішка.
О. Гончар
Полтавщина подарувала Україні багатьох письменників, які примножили скарб літературного гумору – І. П. Котляревський, М. В. Гоголь, В. І. Самійленко, О.І. Ковінька, О. Вишня.
Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) – один з найвідоміших гумористів першої половини ХХ століття, один із зачинателів української новітньої сатирично-гуморстичної літератури, творець своєрідного жанру прози
-усмішки, письменник-новатор, який в нових умовах творчо розвинув і значно розширив можливості памфлетів, фейлетонів, нарисів, гуморесок, пародій.
Наприкінці 20-х років письменник був автором 23 книг, що витримали 42 видання за чотири роки. Їхній загальний тираж сягнув близько мільйона примірників. Цю цифру перевищував лише "Кобзар" Т. Г. Шевченка.
Остап Вишня був у ці роки "Королем українського гумору", вів за собою мільйони читачів.
І як не парадоксально, деякі "вимогливі" критики намагалися викреслити його з літератури, а диктатори – з життя. Були в його житті 10 трагічних років, за які він пережив арешт, слідства, заслання, багатосоткілометрові етапи від одного до іншого концтабору в люті північні зими. Переживши це, думав, що не візьметься за перо, писати не зможе. Та вдалося перебороти себе. В післявоєнній творчості гідно продовжував і розвивав традиції народного гумору.
28 вересня 1956 року о 20 годині 30 хвилин серце Павла Михайловича зупинилося раптово, від паралічу. З невимовною скорботою проводжав його народ на Байковий цвинтар. Ніби вся Україна підхопила тужливу прощальну пісню "Козака несуть і коня ведуть..."
Остап Вишня не мав жодної премії, зате з 1983 року присуджується премія його імені за здобутки в царині сатири і гумору.
Не мав він і високих офіційних нагород, бо ненависна тінь від нескоєного злочину падала на його світлу постать майже до кінця життя.
Та здобув він заслужено – талантом, працею, своєю покривдженою долею – нагороду найвищу: любов і визнання рідного українського народу.
ОСНОВНІ ДАТИ ЖИТТЯ
І ТВОРЧОСТІ ОСТАПА ВИШНІ
1889 13 листопада – народився на хуторі Чечва
поблизу містечка Грунь Зіньківського повіту на
Полтавщині (нині Охтирський р-н Сумської області).
1895 учень місцевої школи.
1903 закінчив Зіньківську міську двокласну школу.
1903-1907 навчався у військово-фельдшерській школі,
працював фельдшером
1909 смерть батька.
1917-1919 студент історико-філологічного факультету
Київського університету
1919 почав друкуватися у періодиці під псевдонімом
П. Грунський.
1920 переїзд до Харкова, робота в літ. об'єднаннях
"Плуг" і "Гарт".
1921 робота перекладачем в газеті "Вісті ВУЦВК", потім
ще й секретарем редакції газети "Сільська правда",
редактором журналу "Червоний перець". Гуморески
друкують майже всі республіканські видання.
З'явився новий псевдонім – Остап Вишня.
1923 вихід першої книжки "Діла небесні".
1924 знайомство з майбутньою дружиною Варварою
Маслюченко.
1927 побачили світ два дошкульні памфлети "Чухрен" і
"Чухраїнці" та "Моя автобіографія".
1930 вийшла погромна стаття О. Полторацького "Що таке
Остап Вишня".
1933 грудень – арешт.
1934 лютий – засудження до розстрілу, який потім було
замінено 10-річним ув'язненням.
1934-1943 перебування в сталінських концтаборах на Півночі,
в Комі АРСР.
Всі книжки були вилучені з бібліотек, жоден твір не
перевидавався протягом 23 років.
1943 грудень – повернення із заслання.
1944 переїзд до Києва. Надруковано усмішку "Зенітка".
1944-1954 співробітництво в журналі "Перець"
1949-1955 активна літературна діяльність. "Щоденникові
записи".
1954 вийшли з друку "Мисливські усмішки".
1955 жовтень – офіційна реабілітація, поновлення у
правах.
1956 побачили світ "Твори в 2-х т. т."
1956 28 вересня – раптово зупинилося серце від паралічу.
Похований на Байковому кладовищі.
Що привертало погляд гумориста і сатирика
"Про що я, нещасний, повинен думати і писати!"
- Про хуліганство, грубість і невихованість.
- Про перевиховання лоботрясів і шалапутів.
- Про легковажність у коханні, шлюбі і сім'ї.
- Про широкі натури за державний рахунок.
- Про начотчиків і талмудистів у науці.
- Про консерваторів у сільському господарстві і
промисловості.
- Про знищувачів природи.
- Про всяке, одним словом, дерьмо!
- Господи, боже мій! Поможи мені!
(аркуш паперу із завданням для себе
письменник тримав над столом)
ТВОРИ ОСТАПА ВИШНІ
Правда... Тільки вона, правда, була
поводирем у моєму житті.
Я ніколи не зрадив правди...
О. Вишня
Твори: В 5-ти т. – К. : Дніпро, 1974 – 1975.
Т. 1. Усмішки, фейлетони, гуморески. – 1974. – 455 с.
Т. 2. Усмішки. Фейлетони. Гуморески (1924 – 1926). – 1974. – 360 с.
Т. 3. Усмішки. Фейлетони. Гуморески (1926 – 1945). – 1975. – 367 с.
Т. 4. Усмішки. Фейлетони. Гуморески (1945 – 1949). – 1975. – 456 с.
Т. 5. Усмішки. Фейлетони. Гуморески (1950 – 1956). – 1975. – 384 с.
Твори: в 4-х т. – К. : Дніпро, 1988 – 1989.
Т. 1. Усмішки. Фейлетони. Гуморески (1919 – 1925). – 1988. – 526 с.
Т. 2. Усмішки. Фейлетони. Гуморески (1925 – 1933. – 1988. – 460 с.
Т. 3. Усмішки. Фейлетони. Гуморески (1944 – 1950). – 1989. – 397 с.
Т. 4. Усмішки. Фейлетони. Гуморески. – 1989. – 606 с.
Вибране. – К. : Молодь, 1989. – 208 с. : іл.
Вибране / передм. С. Олійника, худож. Р. О. Волинський. – Х. : Прапор,
1981. – 304 с. : іл.
Вишневі усмішки: усмішки, фейлетони, нариси / вступ. стаття та упоряд. І. М. Дузя, худож. Г. В. Гармидер. –
Одеса : Маяк, 1989. – 271 с. : іл.
Вишневі усмішки. – К. : Дніпро, 1974. – 382 с.
Дітям : оповідання. – К. : Веселка, 1989. – 191 с.
Зенітка : гуморески, усмішки. – Дніпропетровськ : Січ, 1993. – 191 с.
Мисливські усмішки та інші оповідання. – Донецьк : ТОВ ВКФ "БАО", 2007. – 288 с.
Мисливські усмішки. – Х. : Фоліо, 2007. – 255 с. – (Українська література)
Нещасне кохання : усмішки // К. : Художня література, 1956. – 106 с.
От колись було... Мисливські усмішки. – Донецьк : ТОВ ВКФ "БАО", 2008. – 256 с.
Ответственность момента : юмористические рассказы /О. Вишня, В. Чечвянский. ; пер. с укр. А. Санжаревского. – М. : Правда, 1990. – 45 с.
Усмішки. – К. : Дніпро, 2001. – 350 с. - (Бібліотека школяра)
Усмішки. – Ужгород : Карпати, 1958. – 520 с.
Якби моя бабуся встали : вибрані твори. – К. : Веселка, 1976. – 175 с.
Фейлетони. Гуморески. Усмішки. Щоденникові записи. – К. : Наукова думка, 1984. – 558 с. – (Б-ка української літератури. Радянська українська література)
Публікації творів у збірниках
та періодичних виданнях
Геометрія. Сон на користь : [гуморески. Подана коротка біографія] // Дивосвіт "Веселки" : антологія літератури для дітей та юнацтва : в 3-х т. – К., 2005. – Т. 2: Українська література. – С. 19 – 23.
"Чукраїнці". Дещо з українознавства. Як ми колись учились, "Понеділок".
"Вра!" // Українське слово: хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. : в 4-х т. – К., 2003. – Т.4. – С. 606 – 620.
"Чукрен", "Чукраїнці". Дещо з українознавства. Як ми колись учились //
Українське слово : хрестоматія з української літератури та критики ХХ ст. : в 3-х кн. – К., 1994. – Кн.1. – С. 488 – 498.
Листи Остапа Вишні з Півночі // Гончар О. Щоденники : в 3-х т. – К., 2002. – Т.1.– С. 343.
Автобіографія // Слово і час. – 1999. – № 12. – С. 13 – 19.
Дещо з українознавства // Історія України. – 1999. – № 48 (груд.) – С.12.
Щоденникові записи. Окремі вислови
Коли входиш у літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, Гоголь і Шевченко! Обітри черевики!
(Щоденникові записи, грудень, 1948 р.)
… взявшись за літературну роботу, я ніколи не думав про гонорар, про свою славу і про всяке таке. Я почав робити те, що на мою думку, могло дати користь народові. Народ – оцінив. Спасибі йому. Значить, жив я не паразитом.
(Щоденникові записи, 12 грудня, 1949 р.)
Для літератури, по-моєму, треба перш за все – чесність. Потім уже геній, талант, здібність і інші атрибути літератури. Тоді буде література!
(Щоденникові записи, 15 травня, 1949 р.)
І коли за всю мою роботу, за все те тяжке, що пережив я, мені пощастило
хоч разочок, хоч на хвильку, на мить розгладити зморшки на чолі народу мого, весело заіскрити сумні його очі, - ніякого більше "гонорару" мені не треба. Я - слуга народний! І з того я гордий, я з того щасливий!
(Щоденникові записи, 20 жовтня, 1950 р.)
Оце я собі думаю: що треба, щоб мати право з людини посміятися, покепкувати... Із своєї, рідної людини? Не з ворога? Ворога треба бити і вбивати... А от своя, рідна людина, як з неї можна посміятися, щоб її не образити...
Так от: що треба, щоб посміятися не з ворога, а з друга?
Треба – любити людину. Більше, ніж самого себе..."
(Щоденникові записи, 23 лютого, 1951 р.)
Умираючи, кажу вам усім: ніколи не сміявся без любові до вас усіх, до сонця, до вітру, до зеленого листу!
(Щоденникові записи, 10 березня, 1951 р.)
Я вважаю за українця не того, хто вміє добре співати "Реве та стогне" та садити гопака, і не того, в кого прізвище на "ко", - а того, хто бажає добра українському народові, хто сприяє його матеріальному й духовному розвиткові.
(Щоденникові записи, 14 травня, 1949 р.)
Якщо пощастить мені коли-небудь вирватися з цього трясовиння, то нехай мені рука всохне, якщо вона почне писати.
(в таборі Й. Гірнику)
Про Полтаву і Полтавщину
Полтава. Красуня Полтава. Шлях іде поза Полтавою, але серце у вас завмирає, коли ви подумаєте, скільки ще в Полтаві незалікованих ран, заподіяних їй фашистськими головорізами...
(Нотатки "Харків- Київ", 1924 р.)
Полтава зеленими кучерями тріпнула. Он на горі!.. Ну, як ото лялька! Пишна, така пишна та тиха, така тиха, слухняна... Хороша Полтава! І люди на Полтавщині хороші. Не люди, а просто тобі земляки...
(Нотатки "Харків-Київ", 1924 р.)
Хороше місто. Культурне місто. Люди хороші ( про
місто Кременчук).
(Нотатки "Харків-Київ", 1924 р.)
А ось уже й Абазівка. В Абазівці нова кам'яна чайна і хороший, теж кам'яний, сільмаг… Далі на шляху перескакуєте річку з чудовою назвою Полузер'є, а за Полузер'єм – гора. І хтось, спасибі йому, таку ж чудесну алею із сріблястих тополь обабіч шляху на тій горі посадив…
(Нотатки "Харків-Київ", 1924 р.)
Червень. Ясно сліпучий гарячий день. Полтавський степ. Обабіч понад трасою красуються жита, гнуться в стрілку озимі пшениці, зеленими й зелено-жовтавими килимами стелиться ярина… Буйно цвіте і пахом своїм вам аж голову задурманює біла акація. Цілі ліси понад дорогою цвітом, мов сметаною облитої, бузини.
(Нотатки "Київ-Харків", 1924 р.)
Лагідна яка річка Псьол! Отак сидиш над ним, і погладити хочеться, який ти, мовляв, хороший… Такий він тихий, такий він плохий, такий увесь м'який якийсь. І вода в нім лагідна, і прозора вся, чиста, свіжа холодна… Тече Псьол. Тече, на сонці виблискує, землю поїть, ліси годує і око радує. Хай тече..
("Псьол" із збірника "Лицем до села")
Був у Полтаві. Святкували 150-ліття "Енеїди". Як полтавчани люблять Котляревського, як пишаються з того, що він їхній, полтавський!
(Щоденникові записи, 27 грудня, 1948 р.)
За своє життя я багато бачив "Наталок"... Я, мабуть, усіх бачив. А от такого возного, як у Полтаві Золотаренко, я не бачив.. Золотаренко грав з пошаною до великого твору Котляревського. І виграв! Які ж ми багаті! Спасибі їм, полтавчанам за любов до "Наталки", за молодість спасибі їм! А раз є молодість, тоді єсть усе!
(Щоденникові записи, 27 грудня, 1948 р.)
… Не даром говорять, що наша Полтавщина займає перше місце в світі по кількості сміху на душу населення.
(з розмови)
|
