ЛЮБОВ ВИСОКА І СВЯТА

(Жінки у долі М.В.Гоголя)

Все  в  ней  венец  создания

                                                                                                                         М. Гоголь  "Рим"

         Микола Гоголь -  один  із  найзагадковіших  геніїв  світу.  Він був  настільки скромним, що тільки  найближчі  друзі  знали про  його  благодійництво,  сімейні  справи, особисте  життя. Письменник знищив  усі  листи  та  документи, які  могли   б  розповісти  про  нього більше, ніж  він дозволив би.  Тому про його  особисте  життя,  стосунки  з жінками  відомо небагато,  а  наскільки  почуття  були  глибокими  чи просто  дружніми, літературознавцям  залишається  висловлювати  лише  особисті  думки, гіпотези.

Головна  риса М. Гоголя як письменника – постійне прагнення  до ідеалу.  Ідеал  він  шукав  і  в  жінці. У своїй статті "Женщина", надрукованій 1831 року, він писав: "Мы зреем и совершенствуемся; но когда? Когда глубже  и совершеннее  постигаем  женщину". У своїх творах  він намагався  переконати  жінок  у їх  високому  призначенні, гаряче, наполегливо доводив, що жінка  в змозі  впливати  на  оточуючих її людей, на  суспільство  в цілому. Достатньо краси,  "неопозоренного, неоклеветанного  имени". Він  стверджував, що,  позитивно  впливаючи на чоловіка, який  служить  державі, жінка-дружина зможе  принести  багато  користі у  справах державних. "Клянусь, женщины  намного  лучше нас,  мужчин",  -  заявив  він  1847 року  у своїй  книзі "Вибране  з  переписки з друзями".  Щоб  написати  таке, потрібно було  знати  і  розуміти  жіночу  натуру  і  ставитися  до жінки  з великою  прихильністю.

         Понад  двадцять  яскравих,  колоритних  жіночих образів  створив Гоголь  у своїх творах: Параска з "Сорочинського ярмарку", задушевна Ганна  з  "Травневої ночі", горда Оксана  з  "Вечорів  на хуторі  біля Диканьки", таємнича панночка з повісті "Ніч перед Різдвом", вірна Пульхерія  Іванівна  із "Старосвітських  поміщиків" та багато  інших.  Стосунки  з  літературними  жіночими  образами йому  вдались. 

В житті сталося  інакше.

         Микола Гоголь  приховав  від  сучасників і  нащадків ім'я  своєї  коханої жінки, а  це породило багато наклепів на нього і  ускладнило  роботу  його біографам.

         24 липня 1829  року  із Санкт-Петербурга  у  Василівку він пише своїй  матері: "...  я видел ее.. нет, не назову ее,  она  слишком высока  для всякого, не  только для меня. Я бы назвал ее ангелом, но это выражение  не кстати для нее.  Это  божество, но облаченное  слегка в челове-ческие  страсти…  О, если бы  вы посмотрели  на меня тогда!  Адская тоска  с  возможными муками кипела  в груди  моей. О, какое жестокое состояние!  Мне  кажется, если грешникам  уготован ад, то он не так  мучителен… Взглянуть на нее еще раз, – вот,  бывало,  одно – единственное  желание,  возраставшее сильнее и  сильнее с невыразимой  едкостью тоски. С ужасом  осмотрелся и разглядел я свое ужасное  состояние… Я  увидел, что  мне  нужно бежать от самого себя,  если я хотел  сохранить  жизнь, водворить хотя тень  покоя в истерзанную душу… Но, ради бога, не спрашивайте ее имени. Она  слишком  высока,  высока!"  Про кого конкретно  ці слова – до сьогодні  є загадкою. У липні того ж року Гоголь  раптово  виїжджає за кордон  на 2 місяці, але через декілька днів  повертається. Прозаїк  Р. Смирнова  припускає, що  виїхав  він не через невдачу  першої  книги "Ганс  Кюхельгартен", як вважали  вчені  170 років, а через  жінку.

         Сучасники  і друзі, зокрема, С. Аксаков  і О. Данилевський вважали, (можливо, не  без  підстав), що  Микола  Васильович  був  закоханий  в чарівну, розумну, часом пустотливу Олександру Йосипівну Смирнову- Россет (1809–1882 рр.). Їй  присвячували вірші О. Пушкін, В. Жуковський, П. Вяземський  та інші. Фрейліна государині  Марії Федотівни (дружини  Миколи І )  з красивим грецьким обличчям і гострим  язиком -  вона зводила  з  розуму поетів, любила анекдоти, мала різкі  і  самобутні  судження  про літературу  й  літераторів. Її  кумирами  були  В. Жуковський, О. Пушкін  і М. Лермонтов. Вони  приносили їй на суд свої вірші  і раділи, коли  отримували  похвалу  від неї.

         У  літературному  салоні  фрейліни Россет  влітку  1831 року  і  відбулось  перше знайомство Гоголя  з цією жінкою і дуже швидко вони  стали  близькими  друзями.  У них було багато  спільного, їх ріднила Україна, бо обоє були родом  з України, любили її, добре говорили  українською.  "Мій хохлик" -  ніжно  називала вона  свого друга. "Ластівка Розетті" – лагідно вторив їй друг.

У 1834 р. вона вийшла заміж за багатого  чиновника Смирнова.  У своїх записках Смирнова-Россет пізніше писала, що зовсім  не  пам'ятає, коли познайомилась з ним: "Когда  я однажды  спрашивала Николая Васильевича:  где мы с ним познакомились, он  мне  отвечал:  "Неужели  вы не помните? Вот прекрасно! Так я ж вам  не скажу; это,  впрочем,  тем лучше,  это значит,  что мы  с вами  всегда  были знакомы".

          10 березня 1832 року Гоголь  пише  на Кавказ листа  своєму закоханому  другу О. Данилевському: "Может быть ты находишься в седьмом небе и оттого не пишешь? Черт меня  возьми, если я сам теперь не близко седьмого неба  и с таким  же сарказмом гляжу на славу  и на все,  хотя моя владычица  куда  суровее твоей…  северная  повелительница  моего южного сердца    томительнее и блистательнее твоей  кавказской". І знову – жодного натяку  на  ім'я  жінки. І в цьому – Гоголь. Багато років приховував  Микола Гоголь  свої ніжні  почуття до жінки. Вже будучи  дружиною  калузького  губернатора, Олександра Йосипівна  відкриє  таємницю автора "Ревізора". Якось  вона ніби мимоволі скаже  письменнику:  "А  ви,  здається, закохалися  в мене?"  Микола Васильович  розгубиться  і втече...

         Все життя  вони були нерозлучними друзями, часто  зустрічалися  і  в Росії, і за  кордоном. Це було  потребою - бачитись. З роками Олександра Йосипівна  все   гостріше  відчувала  своє  пікантне  становище. Чоловік  для неї був лише  другом,  а до кожного кроку  губернаторші  придивлялися.  Зв'язати  себе шлюбом  з Гоголем  було  неможливо, часто  зустрічатися – теж.  Виручало  листування. Збереглося  65 листів Гоголя  до Смирнової  і 65 її  послань до письменника. Вона  була  серед тих  небагатьох людей, яким  він читав  свої  неопубліковані  твори, довірливо  розкривав  творчі плани.

         Вважається, що  біографію  письменника можна вивчати  за його художніми  творами. Мабуть,  колоритно описати образ юної красуні  полячки, яку пристрасно  полюбив  Андрій (повість "Тарас Бульба"), передати  кохання-пристрасть,  кохання-погибель допомогло  відлуння  пережитої  автором  особистої  драми.

         У січні 1852 року  письменник  запропонував  О. Смирновій-Россет  прочитати  одну нову  главу  з другого тому "Мертвих душ", попросивши, що вона нікому  не  розповість її зміст. Олександра  Йосипівна  була  вражена  почутим.  Там  ішлося  про любов  Платонова до  прекрасної жінки. Пізніше вона  писала, що в  їхьому середовищі  була думка, що Гоголю  не  вдаються  жіночі образи.  Прочитавши  цю главу, вона  різко  змінила  свою думку, бо любов  до жінки  була  описана  з такою щиросердною  витонченістю  і щедрістю, якої вона  не чекала. Мабуть,  у  цій главі  геній  розповів про свою таємну любов  до неї, яка  не згасла  і через 20 років. А можливо, була  інша жінка. Зберігся  єдиний  уривок  цієї засекреченої глави: "Если бы  в темной  комнате  вдруг  вспыхнула  прозрачная картина,  освещенная сзади лампою, она не  поразила  так, как эта сиявшая жизнью  фигура, которая  точно предстала затем, чтобы осветить  комнату. Казалось, как бы  вместе с нею  влетел  солнечный  луч  в  комнату, озаривши вдруг  потолок,  карниз  и темные  углы ее. Это  было обольщение, -  происходило это от необыкновенной  стройности  и  гармонического  соотношения между собой  всех  частей  тела, от головы  до  пальчиков…"

         Блискуча  чарівність Смирнової-Россет, глибокий  розум,  витончена  бесіда  зачаровували всіх, хто був знайомий із нею: царя,  князів, письменників  і ...  Гоголя.

         Краєзнавець М. Малик  більше  схиляється  до того, що О. Смирнова  та   М. Гоголь  були лише близькими друзями. Можливо,  автора навели на думку листи письменника, в яких  він  просить її побільше  і  детальніше  описувати  все, що  відбувається  в Росії,  знайомитись  з  новими людьми,  відмічати їхні  звички  і  розповідати  все  в  листах  до нього. Один  з них  закінчує такими словами: "Для того  все  приятно делать,  кого любишь,  а   вы меня любите, за что  да наградит  вас  бог много, много! Много есть людей, которые говорят мне тоже,  что  они  меня любят, но любви  их я не  доверяю: она шатка… Вы  же любите  меня  во Христе,  а потому  и любовь  ваша  вечна,  как самая жизнь во Христе".  Або: "Искренне желающий  вам  всякого добра  и  любящий  вас  Г".

         Гоголь  ні  перед ким не оголював свою душу, лише – перед Олександрою. Благоговіння  перед  жінкою згодом переросло в необхідність  бачитись, листуватись,  підтримувати одне одного. Близьким  друзям  він зізнавався, що  Олександра була  для  нього єдиною розрадою, коли  ніхто  не міг допомогти. Самій же Олександрі Йосипівні  повідомить: "Любов, що поєднала нас з вами, -  висока і свята. Вона  грунтується  на  взаємній  душевній допомозі,  котра  у декілька разів суттєвіша  всіляких зовнішніх  допомог".

         Пізніше, уже після смерті Гоголя О.Й. Смирнова-Россет писала С.М. Сологуб: "Никто не займет место Гоголя в моем сердце, никогда не будет у меня такого верного, преданного, надежного друга. Не говоря прямо, он умел давать почувствовать тем, которых он любил, их предназначение. Это происходило от того, что он любил всех…"

Багато хто не  міг зрозуміти  платонічного кохання двох сердець, для  яких не  були перешкодою ні відстані, ні час.  Можливо, однією з причин  того,  що М. Гоголь не був одруженим,  є О. Й. Смирнова-Россет,  яка була  в його житті,  якою він по-справжньому  захоплювався  і  з якою був  пов'язаний  до кінця  свого життя.

         В житті  нашого  видатного земляка  була  жінка, єдина відома жінка, яка  любила  його  і відкрито  сказала йому  про це. Звали її  Марія Миколаївна  Синельникова   (1817 – 1892 рр.). Вона  була дочкою  рідної материної сестри  Гоголя  Катерини Іванівни Косяровської. З раннього дитинства  дівчина    виховувалась в Єкатеринославі, 17-річною  успішно закінчила  навчання  в пансіоні  і зразу  потрапила у вищий  губернський світ. Молода, красива, веселої  вдачі,  дівчина швидко знайшла  собі пару,  вийшла заміж  за багатого  поміщика Синельникова (це він  побудував  першу залізницю   в губернії і  сьогодні  одна  із  станцій  носить  його ім'я).  З  невідомої  пансіонерки, майже сироти,  Марія швидко перетворилась в багату, самостійну жінку,  світську  левицю з  балами, прийомами, умінням  показати себе  і  взяти  від життя все можливе. Та недовго продовжувалось  це благополуччя. З невідомих  причин її  сімейне життя  розпалось  і  вона повернулась у своє  помістя,  оселилась  у  великому  будинку, де і  прожила  до самої смерті.  В  селі Марія зробила свій дім центром  веселощів, в якому часто звучала  музика, гостювали молоді люди. При таких  обставинах і відбулось  знайомство Марії Синельникової зі своїм кузеном. В  одному з листів  вона писала: "… В 1850 году  я  впервые  увидела  его, полюбила его, встретивши в нем  настоящее  братское  сочувствие  и  привязанность к нему  всею силою души  моей. Как много надеялась  я иметь  напутственных  советов  на разные  случаи  жизни. Я, прожив  все лето  вместе  с ним  в кругу  его родных, увлеклась его любовью к родным и заботой  о них…". У перший рік  початку їхнього  листування  кузині було 33 роки.  "Его  писем у меня немного: они  относятся лишь ко мне одной  и поэтому  я не могу переписать  их вам", -  писала  вона  з  Власівки  в Москву  С. Шевирьову, якого  цікавила доля  епістолярної  спадщини генія.

         У травні 1851 року  М. Гоголь гостював  у Власівці разом зі своєю молодшою сестрою Ольгою Василівною. "… прожил с нами 8 дней и все время был веселый  и  спокойный. Я  радовалась  в душе,  глядя  на  него…",  -  писала  Марія Миколаївна. А  сестра Ольга  згадувала,  як  щовечора брат  виходив  на прогулянку  в сад  зі  своєю  красивою  кузиною,  як  молода жінка  про щось  гаряче  шепотіла  йому.  На  запитання, про що вони так  люб'язно  говорять,  брат, засмутившись, почервонівши,  відповів: "Добре, що ти  нічого не чула!" Насправді   ж Марія  Синельникова  в той час  освідчилася  у коханні  своєму  кузену.

         Після  останнього  від'їзду  Миколи  Васильовича  його кімната  була  постійно зачинена  і  залишалась  такою,  якою  він її  покинув. Заходила  туди  лише Марія, щоб  поставити  квіти, поплакати  і згадати  минуле.

         Після смерті  М. Гоголя  у  1852 році  Марія Миколаївна  замовила золоту  траурну обручку,  вставила  в неї  пасмо волосся Гоголя  і до кінця своїх днів  не   знімала  її з пальця. Пізніше родичі передали  цю обручку заповіднику-музею М. В. Гоголя.  На  внутрішньому  боці  вигравіруваний напис – "Сконч. Н. Гоголь 1852. фев. 21).

          Чи була героїнею Гоголевого роману графиня Ганна  Михайлівна Вієльгорська (1823-1861)? Достеменно ні біографи  письмен-ника, ні сама жінка  не змогли б  відповісти. Письменник,  як завжди,  конкретно  нічого не залишив. Але те, що між ними щось  відбулось  в кінці 1848 – на  початку 1849 року, свідчать  ряд документів  та  спогади  сучасників. На той час Ганні  Михайлівні  було 25 років. Жила, в основному,  за кордоном, була  розбалувана  світським життям,  російської мови майже не знала (читала  і писала  французькою).  А  Микола Васильович Гоголь  в ці роки вважав  себе  "лікарем" російського  суспільства  і вбачав  своїм  завданням  лікувати  це хворе  суспільство. Бажаючи  впливати  на  вищий світ і конкретно на його  представників, він вибрав одну з них – Вієльгорську. Вона  стала однією з  постійних  кореспонденток  його, стосовно якої він мислив  себе  духовним  наставником  і вчителем . "Даючи їй поради  і повчання  щодо російської літератури, він у той  самий  час  починає  торкатися  питаннь, що  стосуються  різних сторін  життя. Він  радить  їй  не танцювати, не вести  пустих розмов,  виказує, … що їй не слід шукати обранця у великому світі  посеред пустки…", -  відмічає  біограф В. Шенрок. Ганна  Михайлівна в свою чергу  розпитувала  його про здоров'я, про  літературу, кокетувала. "Одне слово, ставлення її до Гоголя непомітно перейшло  за межу  звичайної дружби і зробилося  надзвичайно  інтимним", -  продовжує В. Шенрок. Невдовзі  і М. Гоголь  розуміє, що молода  графиня  саме та жінка, яка могла б бути поруч  з ним, допомагати у  його справі. У нього  з'явилось бажання "бачити Ганну  своєю  дружиною".

         У  біографічній хроніці повідомляється: "… навесні 1850 року Гоголь робить першу спробу влаштувати своє сімейне життя – освідчується Г. М. Вієльгорській, але отримує відмову, яка глибоко ранила письменника". Рідні Гоголя, зокрема, сестра Ганна Василівна відкидала таке пряме сватання, говорила, що брат сам завжди казав, що не годиться  для сімейного життя. За іншою ж версією Микола Васильович особисто Ганні Михайлівні  не  освідчувався,  а звернувся  до неї  через  чоловіка її  старшої  сестри О. Веневітінова. Знаючи  погляди своїх  родичів, Веневітінов зрозумів, що пропозиція  не  матиме успіху  і прямо  сказав  про це. Дослідник творчості  письменника  І. Золотуський  відмічає, що точну дату освідчення  встановити неможливо, але  пізніше було написано Гоголем  листа Г. М. Вієльгорській,  в  якому  він просить  вибачення  за свою сміливість  і з якого  випливає, що факт  сватання  дійсно був.

         З  членами родини Вієльгорських М. В. Гоголь знайомий  був давно,  листувався  з ними. Вони  були прихильні до нього, але як більшість людей титулованих, що належать до найвищих кіл, ніколи не могли б допустити навіть думки про родинні  зв'язки  з бідним письменником,  у якого не було навіть власного  будинку. Титулована родина не могла також  пояснити  собі,  як  могла з'явитись "така дивна  думка  в людини  з таким надзвичайним  розумом". Та  і "Ганна Михайлівна, звісно, не думала про те, щоб  пов'язати  свою  подальшу долю  з Гоголем", - писав В. Шенрок.

А за словами графа  В. Сологуба, чоловіка  Софіі Вієльгорської, Ганна  Михайлівна "…здається, єдина  жінка,  в яку  був закоханий Гоголь".

         Після  невдачі з  освідченням М. Гоголь продовжував  спілкуватись з родиною Вієльгорських, це  було в  інтересах обох сторін. 

 А чи був готовий  сам письменник до сімейного  життя?  Його завжди насторожувала  невизначеність  і несвобода шлюбу. Інколи  він  мріяв  про дружину і дітей, а потім згадував О. Пушкіна, О. Смирнову-Россет, її стосунки з чоловіком, багато інших прикладів,  і ці мрії  він швидко  відкидав.

         Взаємне кохання, сімейне життя  обминуло М. Гоголя. Для дівчат, на яких  він поглядав у юності, він був хирлявий панич,  і вони знаходили  собі  якого-небудь  коваля Вакулу. Хоч були  ті  сільські  красуні  йому  не рівня, а  все ж певний  комплекс  неповноцінності  в душі  його залишився.

Не знайшов  він собі пари і  серед шляхетних  дівчат.

 Така  доля  випала  видатному  письменникові, така  доля…

Л І Т Е Р А Т У Р А

                    А. М. Виельгорской (Москва. Октября 29, 1848). А. М. Виельгорской (Москва. Марта 30, 1849) // Гоголь Н. В. Собрание сочинений:  в 8 т. Т. 8.: письма. – М., 1984. – С. 296 – 299, 300 – 304.

                    Отвлеченье  на миг //  И. Золотусский. Гоголь. – 2-е изд., испр. и доп. – М., 1984. – С. 432 – 468. – (Жизнь замечат. людей. Сер. биогр.  Вып. 11).

                    [Письма А. О. Смирновой] // Гоголь Н. В. Собрание сочинений: в 8 т. Т.8: письма – М., 1984. – С. 213 – 219,  225 – 229,  232 – 234,  262 – 266.

                    [Письмо М. Гоголя  А. М. Виельгорской] // Вересаев В. Гоголь  в жизни: систематический  свод  подлинных  свидетельств  современников. – Х., 1990.- С. 529 – 530.

 Смирнова-Россет А. О. УІ. Статьи о Гоголе // Смирнова-Россет А. О. Воспоминания. Письма / сост., вступ. ст. и прим. Ю. Н. Лубченкова. – М., 1990.- С. 398 – 454.

                    Шенрок В. И. [Об отношениях  Н. Гоголя  и А. Виельгорской, записаных  со слов  ее родственников] // Вересаев В. Гоголь в жизни: систематический свод  подлинных  свидетельств современников. – Х., 1990. – С. 528 – 529.

        х              х              х

       Гупало С. Неземне  кохання Миколи Гоголя // Молодь України. – 2008. –  № 1 (3-7 січ.) – С. 1, 8

       Жаботинський П. Найбільша таємниця Гоголя // Демокра-тична Україна. -  2006. – 4 лют. – С. 7.

       Киреев Р. Гоголь: "Случилось что-то  вроде  любви" // Наука и религия. – 2003. - № 8. – С. 26 – 29.

       Кирєєв Р.  Нозі. Так звали жінку,  руки якої просив Гоголь // Вечірня Полтава. – 2000. – 30 берез. – С. 5.

       Король Н. Невідоме та маловідоме про Миколу Гоголя. Без Смирнової-Россет світ би не побачив "Ревізора" // Коло. – 2009. - № 5 (29 січ. – 4 лют.). – С. 16.

       Макаренко Г. Гоголь  і жінки // Зоря Полтавщини. – 2000. – 11 січ. – С. 3; Молодь України. – 1999. – 26 жовт. – С. 2.

       Малик М. Оточення. Смирнова Олександра Йосипівна (1809 – 1882 рр.) // Край. – 2008. - № 56 (груд.) – С. 16.

       Смирнова Р. Він любив  і його любили. Але обидві  любові  були  без  взаємності… // Вечірня Полтава. – 2004. – 1 квіт. – С. 5;  Чумацький шлях. – 2008.- № 1. – С. 17 – 20.

       Сашина Р. Гоголь и  женщины // Искусство. – 2002. - № 3. – С. 9 – 10.

        Сергеева И. Влюбленный Гоголь // Чудеса  и приключения. – 2007. – № 2. – С. 60.

        Смирнова Р. Любовний трикутник Гоголя. Він кохав  одну,  а  його  кохала інша // Полтавський  вісник. – 2008. – 28 берез. – С. 24.

         Ткаченко Л. Чому  не був одружений Гоголь? // Маю право. – 2008. – № 31 (жовт.) – С. 18.

                                                   Красота  женщины

                                                                     есть  тайна

                                                                                             М. Гоголь