|
Олесь Гончар
Академік АН Української РСР, депутат Верховної Ради, лауреат Ленінської і Державної премій СРСР, Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, премії ім. С. К. Неймана (ЧССР), Герой Соціалістичної Праці, у 1959- 71 рр. – голова правління Союзу письменників України, Герой України, кавалер орденів Червоної Зірки і Слави, трьох медалей "За відвагу". Це він – Олесь Терентійович Гончар, гордість нашого краю. З раннього дитинства виростав він у с. Сухій Кобеляцького району і наснагу на любов до життя, до творчості дала йому Полтавська земля.
Його земне життя тривало 77 років, і це були роки творчого горіння й неспокою. Письменницьке його життя триватиме доти, доки існуватиме українська література. Твори Олеся Гончара Україна читатиме завжди, бо всі вони - про найважливіше, найактуальніше, найболючіше. І разом вони немовби є однією величезною книгою-епопеєю про війну і мир, людину, Україну, український народ. Його твори вийшли за межі суто літератури, вони стали частиною нашого життя.
Голос Олеся Гончара на захист України і її талантів, як найціннішого скарбу, завжди звучав всесильно. Як громадський діяч, мужньо відстоював він ідеали демократії і незалежності України, брав участь у І Всесвітньому з'їзді "Зеленого світу", виступав на І з'їзді Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка і благословляв його на подвижницьку діяльність по відродженню нашої духовності. Письменник стояв біля витоків РУХу, підтримував голодуючих студентів у жовтні 1990 р. Йому першому серед письменників Незалежної України було надано почесне звання "Інтелектуал світу 1993 року".
Олесь Гончар був великим Українцем, совістю нашої нації, вірним, люблячим сином своєї країни. "Яка ж вона таки прекрасна, наша Україна! Нема, нема на світі другої такої", - писав він у своєму щоденнику 1973 року. За десять днів до відходу у Вічність – 4 липня 1995 року записав: "Дякую Богові, що дав мені народитися українцем" "... Бережіть Україну", – заповітно прошептав він на останній путі у Вічність.
Основні дати життя і творчості
1918 - 3 квітня - народився у с. Суха (тепер Кобеляцький район Полтавської області).
1920 - смерть мами, з дворічного віку виховується у маминих батьків.
1933 - закінчив Бреусівську семирічку. Друкується, а потім працює в редакціях районних газет Козельщини та Семенівки.
1934 – 1937 - навчання у Харківському технікумі журналістики. Робота в газеті "Ленінська зміна".
1938 - студент філологічного факультету Харківського університету.
Надрукована новела "Черешні цвітуть".
1941 - доброволець студбату.
1941 – 1942 - поранення, полон, концтабори "Хорольська яма", "Холодногірський", втеча.
1943 – 1945 - у лавах Радянської армії, гвардії старший сержант – мінометник.
1946 - випускник Дніпропетровського університету, аспірант Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.
-"- - вийшов роман "Альпи" - перша книга трилогії "Прапороносці".
- "- - новела "Модри Камень".
-"- - член Спілки письменників СРСР.
1947 - роман "Голубий Дунай".
-"- - повість "Земля гуде".
1948 - роман "Злата Прага".
-"- - збірка оповідань "Модри Камень".
-"- - Лауреат Державної премії СРСР за романи "Альпи" і "Голубий Дунай".
1949 - Лауреат Державної премії СРСР за роман " Злата Прага ".
1951 - повість "Микита Братусь".
1952 - роман "Таврія".
1955 - повість "Щоб світився вогник".
-"- - кіноповість "Партизанська іскра".
1957 - роман "Перекоп".
1958 - збірка оповідань "Чари-комиші".
1959 - секретар правління Спілки письменників СРСР.
-"- - збірки оповідань "Південь", "Маша з Верховини" .
1959-1971 - Голова Спілки письменників України.
1959- 1986 - головний редактор журналу "Вітчизна".
1960 - роман "Людина і зброя".
1962 - лауреат Державної премії Української РСР ім.Т. Г. Шевченка.
1963 - роман "Тронка".
1964 - лауреат Ленінської премії за роман "Тронка".
1968 - роман "Собор".
1970 - роман "Циклон".
1972 - книга "Про наше письменство".
1973 - повість "Бригантина".
1973 - голова Українського Республіканського Комітету захисту Миру, член Всесвітньої Ради Миру.
1978 - Академік АН УРСР, Герой Соціалістичної Праці.
1980 - роман "Твоя зоря".
-"- - книга "Письменницькі роздуми".
1981 - "Гоголівськими шляхами".
1982 - Лауреат Державної премії СРСР за роман "Твоя зоря".
1985 - збірка "Фронтові поезії".
1986 - повість "Чорний Яр".
1987 - виступ на Всесоюзній творчій конференції з промовою "То звідки ж взялася «звізда Полин»?"
-"- - книга оповідань і повістей "Далекі вогнища".
1989 - відкриває установчу Конференцію Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка.
-"- - участь у відкритті установчого з'їзду НРУ.
-"- - виступ на сесії Верховної Ради України.
1990 - вихід з лав КПРС.
1990, січень - виступ на мітингу з нагоди річниці Соборності України.
1990, серпень - виступ на І Конгресі Міжнародної асоціації україністів.
1991, вересень - виступ на Конгресі інтелігенції України.
1991, грудень - виступ на сесії ВР України з нагоди проголошення Незалежності України.
1991 - українська діаспора запропонувала кандидатуру О. Гончара на здобуття Нобелівської премії.
1991 - видає книгу "Чим живемо. На шляхах до українського відродження".
1992, червень - присуджено звання почесного доктора літератури Альбертського університету (Канада), вперше в Україні.
1992-1993 - Міжнародний біографічний центр у Кембріджі визнає О.Гончара «Всесвітнім інтелектуалом».
1994, грудень - 2-й інфаркт.
1995, липень - 3-й інфаркт.
1995, 14 липня - відійшов у Вічність, похований у Києві на Байковому кладовищі.
2005 - посмертно присвоєно звання "Герой України".
Фільм "Полтавщина читає Гончара" Ви можете переглянути на You Tube:
http://www.youtube.com/watch?v=q0EN-YyM-zg
|
