Фактчекінгова платформа «По той бік новин» вже стала досить популярною в Україні. Її засновниця Альона Романюк зібрала навколо себе команду колег – професійних журналістів, аналітиків та фактчекерів, які працюють, щоб допомогти пересічним українцям відрізняти справжні новини від фейкових. «Дай людині рибу, і ти нагодуєш її лише раз. Навчи її ловити рибу, і вона буде годуватися нею все життя. –- зазначає головна редакторка – Ми регулярно спростовуємо циклічні фейки. Але нам знову і знову присилають неправдиві заяви різних липових науковців, псевдознавців та інших арестовичів. Цього разу ми вирішили не повторювати спростування, а нагадаємо, як розпізнати фейкового експерта.» Ось поради від команди платформи «По той бік новин»: 1. Відповідність! Експерт – не професія. Цьому ніде не вчать. Він не може тільки тим і займатися, що наліво й направо роздавати всім охочим коментарі. Це звичайна людина, яка володіє темою, оскільки працює у відповідній галузі, має фахові знання. Скажімо, протипожежну безпеку може коментувати пожежний інспектор, новий правопис – філолог, будівництво – архітектор. Але аж ніяк не політолог. Хіба що в минулому він цим займався. Здавалося б – очевидні речі. Але на практиці часто бачимо, як той же український правопис коментують російськомовні !!!, ведення війни – люди, які не мають жодного відношення до армії, коронавірус – правоохоронці. Приклади можна продовжувати без кінця – це щодня відбувається на телеекранах, в газетах, на радіо. Пам'ятаєте жарт: «Звідки взялося стільки аграріїв?! Нормальні ж були вірусологи!» Так от, в ньому є великий шмат правди. Якщо сьогодні експерт коментує державний бюджет, а завтра авторитетно розповідає щось про туризм та авіаперевезення – довіряти його словам не варто. Не може одна й та ж людина бути гарним фахівцем у всіх галузях. Справжній експерт коментує тільки ту тему, якою безпосередньо займається. Або принаймні щось близько споріднене з нею. 2. Компетентність! Дізнайтеся, яка в експерта освіта. Переконайтеся, що це авторитетний навчальний заклад, а не якась «шарашкіна контора», що торгує дипломами в підземному переході. Поцікавтеся, де експерт працював у минулому, які має здобутки, наукові публікації. Якої думки про його фаховість «колеги по цеху»? Сьогодні це особливо на часі в галузі медицини. Фейкових експертів розвелося, що жаб на болоті. Нещодавно ми докладно розбирали одного такого – називав себе доктором. А насправді виявився аферистом. Почитайте — там чимало корисних порад, які підкажуть, як виявити шахрая https://bit.ly/3dy9zRe 3. Репутація! Варто промоніторити колишні заяви експерта – наскільки вони притомні, чи підкріплені фактами? Якщо в минулому він давав якісь прогнози на майбутнє – дізнайтеся, з якою точністю вони справдилися. Якщо ж експерт передбачав розвиток подій у такий спосіб, що це неможливо перевірити – не вірте йому. Це гадання на кавовій гущі. Справжній знавець не боїться визнавати свою некомпетентність. Тільки шахраї із цілковитою впевненістю відповідають на будь-які запитання. 4. Незалежність! Важливо розуміти, на кого працює експерт – хто йому платить гроші. Може так статися, що його заяви залежать не від об'єктивної дійсності та аналізу фактів, а від поставлених роботодавцем завдань. Особливо часто це можна спостерігати серед політологів. Ледве не кожен «пригрітий» певною політичною силою, на догоду якої і коментує. Інший експерт може критикувати, наприклад, державну закупівлю ліків через міжнародні організації. В такому разі варто дослідити, чи не має він зв'язків з фармацевтичними компаніями або іншими зацікавленими сторонами. 5. Виваженість! Завжди звертайте увагу на тональність експерта. Наскільки його слова виважені. Фаховий експерт рідко коли дозволяє собі робити гучні безпідставні заяви. Коли питання, яке він коментує, не має однозначної відповіді – навряд чи висновки будуть категоричними та однозначними. Емоційність в словах може свідчити про спробу відвернути увагу суспільства від якоїсь іншої теми. Або про спробу спровокувати збурення серед людей, поляризувати їхнє ставлення до проблеми.
Навіщо зберігати приватність в інтернеті
9 лютого для семикласників Наукового ліцею №3 було проведене інтерактивне заняття-онлайн «Навіщо зберігати приватність в інтернеті» в межах студії медіакультури і грамотності «Відкритий простір» (до Дня безпечного інтернету). Школярі виявилися доволі обізнаними з можливостями та загрозами, які несе всесвітня павутина, але актуалізувати знання про правила безпечної поведінки ніколи не буде зайвим. Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара завжди рекомендує літературу з власних фондів. Ось і сьогодні, школярам була запропонована книжка журналістки та медіатренерки Марини Кафтан «Історія брехні». Третя інформаційна революція завдяки інтернету призвела до того, що кожен може стати письменником, видавцем чи новинарем. За такої кількості новин – як вчасно зрозуміти, чи тобі не брешуть? А коли сумніваєшся – як перевірити? Простих відповідей тут немає, але прочитавши книжку можна їх отримати. Отже, чекаємо у бібліотеці нових читачів!
Сайти-сміттярки? – вас порятує Фейкогриз!
Під такою назвою 23 січня у Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва ім. О. Гончара пройшов практикум у межах сталого бібліотечного проєкту «Бібліонавігатор у світі медіа». Жінки групи взаємодомоги ГО «В гармонії з життям» розпочали свій восьмий рік співпраці з бібліотекою саме з медіаосвітнього заходу. Говорили про правила інформаційної гігієни. Дізнавалися як створити власний інформаційний трафарет завдяки рейтингам дотримання журналістських стандартів Інституту масової інформації; познайомилися з ресурсами, які викривають фейки та маніпуляції; спробували встановити розширення для браузера Фейкогриз від Texty.org.ua,, який відмічає сайти, переповнені інфовірусами. Вчимося споживати якісний медіапродукт та не розносити інформаційні віруси!
Сам собі фактчекер
Ми перебуваємо в потужному інформаційному потоці. Щодня, щогодини та щохвилини ми опрацьовуємо безліч різноманітної інформації. Рух цього потоку не спинити, тому важливо бути медіаграмотними, а це означає бути спроможними, знайти те, що шукаємо, вибрати те, що потрібно, і визначити, наскільки надійною є ця інформація. Сьогодні кожен має стати трішки фактчекером. Варто повчитися, таким необхідним в наш час, навичкам у журналістів проєкту «БезБрехні». Вони розробили критерії оцінки інформації. Проєктом «БезБрехні» прийнята наступна лінійка вердиктів: правда, фактична помилка, маніпуляція, неправда, фейк. Кожне фактчек-дослідження проєкту «БезБрехні» фіналізується встановленням вердикту, який визначає рівень достовірності або хибності досліджуваного об'єкта. Кожен з вердиктів має чіткі критерії. А саме:
ПРАВДА • наведені в публікації, пості або оголошені спікером факти та документальні дані, причинно-наслідкові зв'язки, динаміка та перебіг подій/явищ – відповідають дійсності; • наявна чітка логіка у використанні аргументів; • демонструється високий рівень обізнаності в темі заяви, публікації, посту; • наявні посилання на реальні джерела інформації із точною констатацією їх офіційних назв.
ФАКТИЧНА ПОМИЛКА
• наведені в публікації, пості або оголошені спікером факти та документальні дані, причинно-наслідкові зв'язки, динаміка та перебіг подій/явищ у цілому відповідають дійсності, але містять незначні відхилення/похибки/неточності, які не спотворюють загальну картину в цілому; • або: логіка викладення задовільна – наявна непослідовність у використанні аргументів, яка не спотворює загальну картину в цілому; • або: наявні посилання на реальні джерела інформації, але в точній передачі їх назв є незначні неточності, які не спотворюють загальну картину в цілому; • або: наявне несуттєве округлення цифр, яке не спотворює дані (наприклад, майже 70 мільйонів, при реальній цифрі – 69).
МАНІПУЛЯЦІЯ
• наведені в публікації, пості або оголошені спікером факти та документальні дані відповідають дійсності, але побудова причинно-наслідкових зв'язків між ними – викривлена/спотворена/умовна/надумана; • або: наведені в публікації, пості або оголошені спікером факти та документальні дані, які відповідають дійсності, перемежовуються викривленими/хибними/надуманими/неправдивими; • або: аргументація інформації викривлена – робиться навмисний акцент на незначних, другорядних фактах/документальних даних на шкоду головним, ключовим; • або: наведені в публікації, пості або оголошені спікером факти та документальні дані є неповними, висмикнутими з контексту, такими, що висвітлюють явище чи подію лише односторонньо.
НЕПРАВДА
• наведені в публікації, пості або оголошені спікером факти та документальні дані, причинно-наслідкові зв'язки, динаміка та перебіг подій/явищ НЕ відповідають дійсності – містять викривлення, спотворення, фальсифікації. • або: логіка аргументації спотворена, штучна – вона викривляє значення як кожного аргументу, так і загальної картини в цілому; • або: для надання аргументам ваги – заяві, публікації, пості наявні посилання на джерела, які не мають відношення до теми повідомлення або взагалі не можуть бути вигадані.
ФЕЙК
• наведені в публікації, пості або оголошені спікером факти та документальні дані, причинно-наслідкові зв'язки не відповідають дійсності – вигадані та не існують. • або: повідомлення, заява, публікація насичена емоціями, містить заклики до дій; заголовок не відповідає суті інформації; наявні помилки або ознаки штучного перекладу; відсутність згадки або посилання на джерела; безапеляційні та безальтернативні твердження; • або: назви джерел та документальних даних містять спрощення, приблизні назви, що полегшує їх сприйняття та поширення на велику аудиторію.
Онлайн-тренінг з протидії дезінформації
7-9 грудня відбувся цикл онлайн-тренігів з протидії дезінформації, участь у якому взяла Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара. Організаторами став Прес-центр «Накипіло» із Харкова. «Накипіло» – громадський проєкт, який є майданчиком для прес-конференцій, майстер-класів, тренінгів, круглих столів, заяв громадських активістів, політиків, представників державних і приватних організацій. Він не фінансується жодною політичною силою. Трьохденний треніг проводився спікерами: Оленою Лептугою «Як медійники брешуть і що з цим робити»; Миколою Зінченком «Як політики маніпулюють вашими мізками»; Віктором Пічугіним «Дослідження фейків на практиці». Наразі великою проблемою є поширення дезинформації та фейкових повідомлень. Дезінформація – це не хаос, а впорядкована система. Боротися проти неї теж треба системно. Фактчекери вважають, що ключем до ефективної протидії є співпраця ЗМІ, влади та громадських організацій. Потрібно підвищувати опірність аудиторії.. Спікери дали поради, що перш за все це стосуються вибору надійних джерел інформації:
не блукати по сайтах-сміттярках;
якщо інформація емоційно зачепила – не поспішати її поширювати, а шукати першоджерело.
Що має насторожити:
емоційні заголовки;
caps lock;
гучні імена;
«трешова» або численна реклама на сайтах;
помилки;
маніпуляція символами;
велика кількість знаків оклику або питання;
відсутність фактів.
Отже, споживаючи інформацію – аналізуйте її, осмислюйте. Нехай ваші інформаційні джерела будуть чистими!
Сьогодні люди все менше довіряють медіа та суспільним інститутам – владі, бізнесу, неурядовим організаціям. Неправдиві емоційно забарвлені новини дуже швидко поширюються в інтернеті і стають, інколи, зброєю масового ураження. Фактчекінг – перевірка тверджень на повноту, достовірність та наявність маніпуляцій – не лише захищає суспільство від брехні, а й допомагає виховати в громадян критичне мислення, змусити політиків відповідати за свої слова, поліпшує якість політичної дискусії. В Україні фактчекінг актуальний щонайменше з двох причин – постійного проникнення російських пропагандистських меседжів до українського інформаційного простору та звички багатьох політиків і можновладців видавати бажане за дійсне. За відносно короткий проміжок часу фактчек з інструменту розслідувань перетворився на окремий медіа-тренд, який має свої оригінальні особливості, структуру, методологію. Щодо України, то станом на поточний рік у вітчизняному медіа-просторі діяли наступні фактчекінгові платформи: «БезБрехні», VokcCheсk, StopFake, «Дослівно», «Слово і діло». Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара може пишатися тим, що крокуючи в ногу з часом, долучилася до співпраці з одним із фактчек-ресурсів – «БезБрехні», взявши участь у тренінгах з медіаграмотності. Проєкт «БезБрехні» займається перевіркою фактів, протидією дезінформації та маніпуляціям у медіа. Розпочав свою діяльність на волонтерських засадах у березні 2016 року. Організатор проєкту — експерт-фактчекер Олександр Гороховський. Він є розробником освітніх, методичних програм з фактчекінгу та медіаграмотності. Отримані на тренінгах знання та навички активно застосовуються при проведенні бібліотечних медіаосвітніх заходів в межах проєкту «БібліоНавігатор і світі медіа» та студії медіакультури та грамотності «Відкритий простір». Розроблені Олександром Гороховським вправи та інформаційні кейси дуже подобаються користувачам бібліотеки. Отже співпраця буде тривати. https://without-lie.info/
БібліоНавігатор впевнено веде до мети!
28 листопада в межах сталого бібліотечного проєкту «БібліоНавігатор у світі медіа» відбувся практикум «Як ми сприймаємо інформацію та які підказки в ній зашифровані». Учасницями стали жінки ГО «В гармонії з життям», які дуже полюбляють медіаосвітні заходи Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара. Працювати з такою допитливою аудиторією – суцільне задоволення! Отримані знання та інструменти перевірки інформації учасниці активно застосовують у своєму повсякденному житті. І приходять не тільки за порцією нових, а й діляться власними спостереженнями. Ось і цього разу розповіли, як вдалося не потрапити на гачок фішингового сайту, як вони за допомогою отриманих знань, виявили фейковий матеріал. Згадали і про «чорну п’ятницю» в контексті маніпулятивних впливів на споживача. Ми пишаємося своїм бібліотечним активом й надалі будемо готувати безліч цікавих і пізнавальних заходів!
Тримай ФейкоДистанцію
9 - 10 листопада з ініціативи Державної бібліотеки України для юнацтва (м. Київ), на базі Житомирської бібліотеки для юнацтва, пройшла Х Школа професійної майстерності «Молодий професіонал бібліотеки для юнацтва, молоді». Серед спікерів заходу була головний бібліотекар відділу соціокультурної роботи Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара Валентина Гринько.
Молоді бібліотекарі з найвіддаленіших куточків України могли долучитися до тренінгу «Тримай ФейкоДистанцію» і «прокачати» свої м’язи медіаграмотності та потренувати мозок в умінні аналізувати та перевіряти інформацію на достовірність, враховувати контекст і масштаб, розуміти причинно-наслідкові зв’язки. Все це потрібно, щоб не потрапити на гачок пропагандистів і маніпуляторів.
Бібліотекарі, які зможуть оволодіти навичками критичного мислення та медіаграмотності можуть принести багато користі своїм громадам. Тому варто йти в ногу з часом і навчатися протягом життя, адже світ швидко змінюється – зупинятися не можна.
Бібліотечний медіапростір
10 листопада в межах інформаційної кампанії «Місяць цифрової грамотності» відбулося інтерактивне заняття «Бібліотечний медіапростір», на яке до Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара завітали десятикласники ЗОШ №38.
Модератор інформувала учасників заходу про інструменти, що змінюють наше мислення і поведінку. Старшокласники дізналися, що медіаповідомлення не презентують реальність, а лише репрезентують її та отримали застереження щодо того, що будь-які повідомлення сконструйовані людьми, тому необхідно пам’ятати про це і тримати безпечну дистанцію, розвивати критичне мислення. А бібліотека завжди допоможе!
Також учні отримали інформацію, які саме активності пропонує бібліотека в межах кампанії «Місяць цифрової грамотності». Адже саме в бібліотеці можна навчатися, проходити квести, брати участь у тренінгах з медіаграмотності та, навіть, створювати блогерське відео.
Глобальній тиждень медіа та інформаційної грамотності розпочався!
24 жовтня жінки елегантного віку – учасниці ГО «В гармонії з життям» завітали до Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара щоб взяти участь у тренінгу «Відеоблогінг – як створити свій унікальний контент» до Глобального тижня медіа та інформаційної грамотності (Global Media and Information Literacy (MIL) Week), що відзначається 24-31 жовтня. Ця міжнародна ініціатива започаткована у 2012 році та проводиться ЮНЕСКО, щоб відзначити прогрес у критичному сприйнятті інформації. Коли аудиторія мотивована, то і заняття проходять жваво і гамірно. Учасниці громадської організації мають серйозний підхід до медіаграмотності і були неодноразовими учасниками подібних заходів. Вони мають активну життєву позицію і намагаються позиціонувати себе у суспільстві, тому навички з медіатворчості саме на часі. Також корисним було розглянути, як нами можуть маніпулювати через медіа. Тема потребує системної роботи. Отже далі буде!
Медіатворці та медіазнайки
9 вересня десятикласники ЗОШ №38 мали змогу взяти участь у мотиваційному занятті-презентації «Медіатворці та медіазнайки».
Сучасна молодь є не лише споживачем медійного контенту, а і його творцем. І дуже важливо, щоб цей контент відображав наші національні цінності, а не нав’язані північним сусідом, нашу українську ідентичність, менталітет. А для цього потрібно плекати власну гідність, добре знати історію своєї країни, уміти помічати пропаганду та бути стійкими до маніпуляцій в медіа. Саме такі навички і вдалося «прокачати» на заході. Старшокласники активно включилися в процес аналізу запропонованих відео. На прикладі поезії Костянтина Симонова побачили, як маніпулятори використовують класику для власних цілей. Дізналися про психотехнологію нейролінгвістичного програмування та спробували розкодувати один з таких відеопродуктів. Обізнані значить захищені. Бібліотека продовжує свою медіаосвітню місію!
Моє медіаполе
Більш мотивованих та вдячних учасників медіаосвітніх заходів Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара ніж жінки з ГО «В гармонії з життям» годі і шукати.
15 серпня для цієї категорії користувачів бібліотеки було проведено в межах проєкту «БібліоНавігатор у світі медіа» тренінг «Моє медіаполе».
Ми живемо в бурхливому океані інформації і добре, якби вона вся була б правдива і корисна. Те, що нас оточує – мікс з пропаганди, дезінформації, реклами, фейків. Інформування губиться у лавині, яка щодня бомбардує наш мозок. Як не втратити себе, не піддатися страху, паніці, зберегти душевний спокій та рівновагу? Відповідь на ці та інші питання учасниці могли знайти відвідавши тренінг. Також розібрали журналістську «кухню», щоб бути обізнаними та захищеними від маніпуляцій масмедіа.
Такі знання постійно треба оновлювати та застосовувати на практиці. Отже, домовилися про наступні зустрічі.
Співпраця бібліотеки з громадською організацією триває!
«Кубик Блума»: інтерактивний прийом для розвитку критичного мислення
Одним з найпопулярніших прийомів для розвитку критичного мислення вважається «Кубик Блума», що був створений відомим американським вченим та психологом-педагогом Бенджаміном Блумом.
Головна мета використання прийому полягає у закріплені матеріалу, вмінні аналізувати отриманні знання та використовувати їх на практиці. Такий метод допомогає самостійно розв’язувати питання, спираючись на здобутті знання та розвивати логічне і творче мислення. Кубик Блума являє собою звичайний кубик, на гранях якого написані певні питання: назви, поясни, чому, придумай, поділися та запропонуй. Ці опорні фрази дозволяють зорієнтуватися дитині для формулювання правильної відповіді. Назви – найпростіше запитання, яке передбачає назвати предмет, назву, термін, формулу, подію чи іншу загальну інформацію. Поясни – дозволяє аргументовано виразити власну точку зору стосовно даного питання, розглядаючи його з різних сторін. Чому – дозволяє визначити причинно-наслідкові зв’язки певного процесу, та перевірити рівень розуміння дитиною взаємозв’язку між певними явищами. Придумай – творче запитання, що передбачає формулювання вигадки чи припущення стосовно предмета обговорення. Поділись – передбачає вираження власного емоційного ставлення до предмета обговорення. Запропонуй – надає можливість учневі запропонувати власний варіант практичного застосування тих чи інших знань.
Як використовувати кубик Блума на занятті? Вчитель оголошує тему уроку і окреслює коло запитань стосовно даної теми, які будуть обговорюватись протягом заняття. Педагог підкидає кубик. Діти мають по черзі відповідати на питання, зображене на грані, що випала. Якщо відповідь не повна, інші учні можуть її доповнити. Так до обговорення певної теми долучається більша кількість школярів, що підвищує розуміння теми та допомагає педагогу виявити прогалини в знаннях. Формулювати питання можуть й самі учні, які повинні попередньо підготуватись до цього. Даний прийом розвиває в дітях вміння аналізувати та структурувати інформацію, формулювати та висловлювати власну думку. Такий прийом ефективно використовувати під час закріплення або узагальнення вивченого матеріалу з метою виявлення рівня його засвоєння. Ним можна користуватися і на заняттях з медіаграмотності у бібліотеці. Головні переваги використання кубика Блума в навчальному процесі: розвиває вміння формулювати інформацію; спонукає шукати причинно-наслідкові зв’язки; дозволяє розглянути предмет або явище з різних сторін; дозволяє залучити фантазію та творче мислення; розвиває стратегічне мислення. Кубик Блума є ефективним прийомом для розвитку пам’яті та мислення, який перетворює навчання в цікаву гру. Систематичне застосування методу під час навчального процесу дозволить краще запам’ятовувати інформацію та мотивувати до здобуття нових знань.
«Філософські камені» захопливого фактчекінгу
Діти з пришкільного табору ЗОШ №5 – справжнісінькі чарівники! У цьому можна було переконатися на WEB-квесті «Філософські камені» захопливого фактчекінгу», який відбувся 18 червня у Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара. Учасники квесту змогли опанувати магічну дошку і підкорити її своїй волі; відгадали фантастичних тварин з книг про Гаррі Поттера; перевірили автентичність світлин замку Хогвартс, здійснивши пошук за зображенням в Google; навчилися чаклувати (перетворювати посилання в QR-коди) та багато іншого. Цікаво було попрацювати з книгами з доповненою реальністю і пройти онлайн-вікторину розміщену на сайті бібліотеки. Приємно переконатися, що діти, відірвавшись від комп’ютерів і телеекранів ЧИТАЮТЬ книжки і ходять до бібліотеки! Казка про хлопчика-чарівника Гаррі Поттера зачарувала всю планету. До нових зустрічей!
Деталі інформації – ключ до достовірності
Четверта влада – словосполучення, яким визначають пресу та її вплив у соціумі. Стверджують, що журналісти володіють великою владою у суспільстві, і усвідомлення цієї влади повинно поєднуватися зі скромністю і почуттям обов'язку перед читачем. Але в житті часто буває зовсім не так, тому ми маємо розвивати власні навички аналізу інформації, вчитися помічати деталі. Саме з метою тренування «м’язів» критичного мислення 17 травня учні ЗОШ №38 взяли участь у тренінгу-практикумі «Деталі інформації – ключ до достовірності», який пройшов у межах бібліотечного проєкту «БібліоНавігатор у світі медіа». Учасникам було запропоновано проаналізувати навчальний фільм з медіаграмотності створений у Швеції «Нова загроза» про вторгнення скажених єнотів та велику небезпеку для усієї Європи. Школярі дізналися, що таке клікбейтні заголовки, визначили маркери пропаганди та які маніпулятивні прийоми використані у запропонованому відео. Відтепер медіаграмотіїв стало більше!
Як не стати овочем
Бібліотекарі мають завжди йти в ногу з часом і постійно підвищувати свою інформаційну грамотність. Головна бібліотекарка Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Олеся Гончара Валентина Гринько пройшла навчальні курси з інформаційної гігієни «Як не стати овочем», адже медіаосвіта є пріоритетним напрямком в роботі бібліотеки. Згідно соціологічних досліджень (серпень 2020) тільки 3% українців змогли розпізнати фейки. Людям бракує обізнаності, щоб зрозуміти, яка інформація є правдивою. Їм ніхто не розтлумачив, як працює нова реальність — демократична, ринкова, інформаційна. Недобросовісні політики легко пропонують швидкі рішення складних проблем, люди охоче їм вірять. На побудову демократії в Україні вже витрачені мільярди та роки. Але з таким рівнем інформаційної гігієни всі реформи та спроби відбудувати національну ідентичність приречені на спротив. Вони з легкістю руйнуються олігархами та популістами, які тяжіють до Москви, або дбають лише про свої інтереси. Красивому фейку вірять швидко, а в правді потрібно довго переконувати. Саме відсутність інфогігієни в українців – корінь проблеми повільної розбудови демократії та загрози втрати незалежності. В демократіях, які сформувалися до 2010 вже були створенні інституції, що балансують ситуацію в країні. Там маніпуляторам тяжче і їх дії не такі ефективні. На жаль, в Україні до 2010 демократія не сформувалася і інформаційні віруси швидко досягають результату потрібного маніпуляторам. Курс розробила і проводить Оксана Мороз, засновниця волонтерської ініціативи з інформаційної гігієни "Як не стати овочем". Вона майже 20 років працювала на маніпуляторів. Серед її клієнтів були топ-політики та бізнесмени, знайомі кожному з вас. В серпні 2019 вона залишила цю сферу. Зараз вчить українців протистояти інформаційним вірусам – фейкам та маніпуляціям. Конвертує свої знання в розробку ефективних інструментів просвітництва. Оксана Мороз авторка двох книг "Нація овочів? Як інформація змінює мислення та поведінку українців" та "Боротьба за правду. Як мій дядько переміг брехню". Незабаром ці книги можна буде взяти у нашій бібліотеці. Запрошуємо до читання! І нехай в нашому житті не буде інфовірусів!
Бібліотечний проєкт “LibraryБлог” стартував!
Публічність невпинно стає трендом останніх років.З часу винайдення друкарського верстата принципи медіа були доволі тривіальними: інформація йшла від професійних медіавиробників до пасивних медіаспоживачів. В ХХІ столітті ситуація кардинально змінилася. Медійний контент створюють усі – від малого до старого. Відповідаючи на виклики сучасності та запити наших читачів, бібліотека запропонувала новий проєкт “LibraryБлог”. Тепер у бібліотеці можна створити свій власний медійний продукт: презентаційний ролик, соціальну рекламу чи блогерське відео.
Ми допоможемо юним блогерам пройти шлях від розробки ідеї до створення готового відео. У бібліотеці є всі умови дляфото- і відеозйомки, відеомонтажу, написання сценаріїв, пошуку фонограм для музичного оформлення. Подібна практика також спрямована на залучення дітей та підлітків до активного читання.
Першою ластівкою в межах проєкту стало відео, створене для дітей Грузії учнями 2 класу ЗОШ №5 м. Полтави “Вітаємо Всесвітню столицю книги разом із улюбленою бібліотекою!” (Тбілісі – Всесвітня столиця книги-2021).
Діти натхненно включилися в творчий процес: підготували тексти для презентації своєї улюбленої книжки,одягли яскраві костюми з національним колоритом, вибрали цікаві локації у бібліотеці для зйомки. Батьки тим часом могли ближче познайомитися з бібліотекою, новими надходженнями від Інституту української книги та вибрати для себе щось цікавеньке та пізнавальне.
Тепер ми з нетерпінням будемо чекати відповіді від грузинських друзів.
Читання єднає!
В чому небезпека інформаційних бульбашок
В еру відкритості та глобальної комунікації є ризик потрапити в пастку особистої інтернет-реальності – інформаційну бульбашку. В цьому легко переконатися. Попросіть друга показати його стрічку новин у соцмережах, загуглити щось чи пошукати на відео-хостингу. Повторіть те саме на своєму пристрої. Інформація буде схожою, але не однаковою.
Що ж таке інформаційна бульбашка та як ми в ній опиняємося? Бути всередині інформаційної бульбашки означає бути в інтелектуальній ізоляції, що здається дивним, якщо говорити про Інтернет. Як ми можемо бути ізольовані, коли світ ще ніколи не був таким об'єднаним, як тепер?
Вебсторінки можуть застосовувати алгоритми, які відстежують, що ми шукаємо, на що натискаємо, що нам «подобається» або «не подобається», що ми коментуємо і де перебуваємо. Ці алгоритми аналізують усю цю особисту інформацію і за допомогою шаблонів вирішують, що саме ми хочемо бачити.
А ми хочемо бачити те, з чим погоджуємось. Саме це пропонують алгоритми соцмереж та пошукових систем, аналізуючи нашу поведінку в інтернеті.
Все, що не вписується в цю картину ми сприймаємо негативно, інколи вороже. Інформаційні бульбашки спотворюють наше сприйняття реальності. Нам здається, що світ переважно такий, яким ми бачимо його у своєму смартфоні. Так ми стаємо вразливими до маніпуляцій і фейків, починаємо толерувати мову ворожнечі й агресію стосовно тих, хто має іншу думку. У цьому – головна небезпека бульбашок.
Що можна зробити?
Підписатися на профілі, які поширюють різні точки зору, щоб мати змогу порівнювати інформацію стосовно того чи іншого питання.
Запитати себе: чому люди мають іншу думку? Які їхні аргументи?
Цілеспрямовано шукати альтернативну інформацію з різних джерел.
Використовувати режим анонімного перегляду, видаляти історію пошуку, чистити кеш браузера.
Перевіряти налаштування акаунтів у соціальних мережах (інформація може збиратися, і на її основі формуються результати пошуку).
Бути відкритішим до різних ідей та аналізувати інформацію.
Порада! В онлайн-курсі VeryVerified є чудовий розділ, присвячений інформаційним бульбашкам. Там можна переглянути цікаве відео, пройти тест і дізнатися, чи залежите ви від алгоритмів соцмереж.
Профільтруй новину – прості правила аналізу тексту!
Інформаційний простір наповнений безліччю сенсаційних та панічних повідомлень про коронавірусну інфекцію і щоб не втратити душевний спокій та здоровий глузд потрібно вчитися фільтрувати новини. Ось деякі поради, щодо аналізу контенту, які допоможуть вберегтися від дезінформації та фейків:
2. Заклики, спонукання до дій: «Обов'язково скористайтеся цією порадою...», «Не втрачайте часу, поширте це повідомлення своїм близьким та друзям!»
3. Висока емоційність: «Це жахлива ситуація!», «Як таке може бути!..»
4. Поширення страху і панічних настроїв, зневіри у майбутньому: «Навіть ваші оселі не захистять вас під час карантину...», «Такі епідемії не останні – це лише початок...»
5. Стверджувальні маніпулятивні висновки на основі наукових досліджень: «Вакцина знайдена! Вчені провели сенсаційне дослідження».
Останнім часом навколо коронавірусу проводиться чимало досліджень. 99% з них – попередні, це перші етапи того чи іншого аналізу. Всі вони публікуються у визнаних наукових журналах. Як правило ця інформація попадає в ЗМІ. Але – всі попередні дослідження маркуються як: «попереднє дослідження», «дослідження на комп'ютерній моделі», «дослідження для подальшого рецензування». Як правило, у 90% медіа не вказують цих маркувань (або вказують у кінці тексту, в дужках, так щоб це не кидалося в очі) і видають результати передніх досліджень, як сталий факт!
6. Поширення недовіри до офіційних джерел і офіційних повідомлень: «Статистика бреше і не показує дійсну картину...», «У інших країнах запроваджено десятки пільг, а в нас нічого...», «Не відкривайте двері людям у масках та захисних костюмах – як правило це шахраї...»
7. Відсутність у повідомленні або новині гіперпосилань (лінків) на джерела інформації з використанням гучних назв тих чи інших структур: «Дослідники Лондонського університету...», «У Департаменті охорони здоров'я США заявили...»
8. Знеособлення (обезличивание – рос.) тих чи інших структур, щоб ввести в оману у якій країні відбувається подія, або ким реально зроблена заява: «Департамент охорони здоров'я повідомив...», «Експерти Науково-дослідного інституту Міністерства охорони здоров'я оприлюднили інформацію...»
9. Відсутність автора новини, повідомлення; або позначення автора словом «Джерело»; (з подальшим переходом на якусь із сторінок цього ж ресурсу); непрацюючий лінк; лінк, який перекидає на сторінки у соцмережах.
10. Посилання на інсайдерські джерела: «За нашими даними...», «Надійні джерела у Адміністрації президента повідомили...»
11. Ототожнення достовірності повідомлення від офіційної особи з достовірністю інформації від офіційного джерела: «Мер міста заявив, про зниження рівня захворюваності у місті...» – це не одне й теж як: «За даними статистичної Служби міста...»
12. Посилання одних ЗМІ на інформацію в інших ЗМІ: як правило використовується не топовими регіональними ЗМІ, ангажованими медіа, смітниковими ресурсами аби надати ваги публікації. Часто лінк на ТОП-медіа, або відсутній – просто вказано: «Як пише «Українська правда»». Якщо і присутній лінк, то, часто він веде на головну сторінку видання, а не на сторінку, де опубліковано конкретний матеріал з темою, яку цитують.
13. Відкрите посилання у публікації на соцмережі, як першоджерело в узагальненому сенсі: Twitter поширилося повідомлення про..., там користувачі пишуть, що...»
14. Прості рішення, поради, рецепти без будь-якої експертності, які поширюються у повідомленні: «Сьогодні, коли всім складно, світові бренди запустили опитування, яке допоможе вам заробити 16 500 грн. протягом 10 хвилин...», «Простий імбир та сода – це просто вбивці будь-яких вірусів. Головне їх правильно використовувати...»
15. Повідомлення сенсаційного змісту, які підкріплюються зображеннями (фото-, відео-), але, як правило, ця ілюстративність фрагментальна, обрізана, неповна, що чітко впадає в око: Приклад – фейк про повернення лебедів і дельфінів у канали Венеції. Всі фото і відео до цього фейку подавалися виключно фрагментальними, обрізаними.
16. Використання російської мови у начебто офіційних повідомленнях: «Уважаемые граждане. Социальные службы начинают массовую раздачу масок и дезинфекторов во всех городах Украины. В первую очередь бесплатную помощь получат пенсионеры, инвалиды, малоимущие...»
17. Відсутність чітких конкретних дат чи часових проміжків для позначення тих чи інших подій та явищ: «Увага! Завтра увечері буде проводитися дезінфекція вулиць і доріг...», «Післязавтра о 23.00 з гелікоптера будуть розпиляти речовини, які знешкоджують вірус...», «З завтрашнього дня розпочинається масове тестування громадян на коронавірус...»
18. Ознаки автоматичного перекладу з російської або інших мов: граматичні помилки; зайві пробіли між словами у повідомленні; написання з великої літери слів посеред речення (не власних назв); некоректний переклад деяких слів; непритаманна українській мові побудова слів у реченні: «Це заява офіційна. Її президент сказав на промові, коли був зустрінений громадянами...»
19. Використання у повідомленнях (для надання правдивості) скан-копій, скріншотів документів (або того, що хочуть видати за документи) у дуже низькій якості, коли практично неможливо розібрати вихідні дані документу, печатку (але видно, що вона присутня) і т.ін.
20. Використання словосполучень маніпулятивного характеру: узагальнення – «всім відомо, що...», «всі знають, що...», «відомо з давніх часів...»; перебільшення – «майже всі...», «практично однакові...», «фактично вже відбулося...»
21. Використання безапеляційних тверджень, безальтернативних даних, ігнорування інших джерел даних: «Тільки наші експерти говорять правду», «Наші фахівці володіють правдивими даними – решта інформації це брехня, це вигадки...»
22. Застосування «кухонної мови» у повідомленні: «Слухайте, мені тут надійні люди переказали таке – на голову не натягнеш. Виявляється щоб порішати важливі питання...»
Ігри експертів: мистецтво маніпуляції
Осінь 2020 видалася особливо врожайною не тільки на гриби, а й на якісне онлайн-навчання. Академія української преси та Фонд Конрада Аденауера в Україні запросили головного бібліотекаря Валентину Гринько до участі у вебсемінарі «Ігри експертів: мистецтво маніпуляції». Досвідчені тренери – Валерій Іванов, президент Академії української преси; Олександр Гороховський, медіатренер, керівник фактчек-проекту «БезБрехні»; Сергій Штурхецький, медіатренер, журналіст, викладач Національного університету «Острозька академія» щедро ділилися своїми знаннями. Навчання складалося з чотирьох модулів, по два дні кожен, і включало в себе широкий пласт теоретичної інформації, розбір практичних кейсів та виконання домашніх завдань. Модуль 1. «Вплив: як формують суспільні наративи, створюють інформаційні міфи та поширюють стереотипи». Учасники ознайомилися з технологією створення і розповсюдження інформаційних міфів, спробували самі знайти приклади таких міфів і розвінчати їх. Також розібрали питання: - Ефект «говорячих голів» - хто впливає на суспільну думку під час виборів. - Експлуатація теми коронавірусу на місцевих виборах - практичні кейси. - Від брехні до діпфейку – технології впливу на суспільну думку. Модуль 2. «Верифікація: як переконатися в експертності за допомогою відкритих джерел» був цікавий тим, що допоміг зрозуміти, які підказки може містити сама інформація. Чому саме деталі, або де «золотий ключик» для будь-якого розслідування. Також розібрали гучні кейси розслідувань, які «виросли» на деталях. Учасники виконали практичне завдання «Ключі від міста» (за допомогою деталей знайшли що це за місто). Модуль 3. «Ток-шоу: як визначити прийоми та техніки маніпуляції» включав в себе розбір наступних питань: - Маніпулятивні двобої телевізійних ток-шоу. - Експерти і топ-персони – хто і як впливає на суспільну думку. - Політично-інформаційний тролінг – синдром «ряжених генералів». - Практикум – викрий маніпуляцію «говорячої голови». Модуль 4. «Експертна думка: як розпізнавати аргументи та викривати дезінформацію» був присвячений темі «Інформаційний смітник: фейк (+діпфейк), дезінформація, маніпуляції у сучасному світі». а також маркерам розпізнавання недостовірної інформації. Отже, залишається використати здобуті знання і навички в житті та поділитися ними з користувачами бібліотеки у своїй подальшій тренінговій діяльності!
Будь у тренді: МІГ в онлайн!
Унікальність 2020 року полягає в тому, що, забравши в нас багато звичного в роботі та живому спілкуванні, цей рік дав унікальні можливості освоєння незвіданого, цікавого, прогресивного. За будь-яких обставин можна рухатися вперед і перемагати власну інертність, лінь, небажання навчатися новому. Та тільки зробиш перші кроки – процес починає захоплювати. Академія української преси спільно з Friedrich Naumann Foundation Ukraine and Belarus цієї осені оголосила про старт абсолютно нового проєкту з медіаграмотності! Головна бібліотекарка Валентина Гринько мала унікальну можливість долучитися до авторського тренінгу на острові Чунга-Чанга «Будь у тренді: МІГ в онлайн!». Три дні інтенсиву, а інформації – цілі мегабайти. Під чуйним та професійним керівництвом Тетяни Іванової та Світлани Ізбаш учасники перенеслися на ділянку суші, де немає місця фейкам, пропаганді та медійним маніпуляціям! А є правдивий небосхил інформації, медіаграмотність цілий рік, і критичне мислення з новинним аналізом! Пандемія коронавірусу визначила гостру необхідність набуття цифрової компетентності, тому на тренінгах, які організовані Академією Української преси навчають освітян, журналістів, бібліотекарів, громадських діячів та всіх охочих дидактиці онлайн-навчання, надають методичний інструментарій для роботи в таких онлайн-платформах як Padlet, Jamboard, MentiMeter, Kahoot, Lernis, Bitmoji. Було продемонстровано, як можна вдало виконати вправи з медіаграмотності, що застосовувалися під час звичайного навчання за допомогою онлайн-інструментів, при цьому не втрачаючи живого спілкування, групової динаміки, синхронної взаємодії та коллаборації. Учасники настільки захопилися процесом, що створили надзвичайно творчі вправи для своїх учнів, відкриваючи для себе та інших нові можливості. Під час навчання спостерігалася неймовірна синергія, обмін досвідом, народжувалися нові ідеї, а час пролетів непомітно. Залишається тільки радіти дружній підтримці, приємному спілкуванню і сміливо можна стверджувати, що такі онлайн-тренінги – це атмосферний захід для тих, хто не уявляє своє життя без постійного саморозвитку та навчання медіаграмотності впродовж життя!
А ви знаєте, що таке сторітелінг?
Це – вміння подати інформацію, оформивши її в цікаву історію. Навички сторітелінгу знадобляться, коли ви пишете пост у соцмережах і навіть коли ви складаєте резюме, адже це також історія про ваші вміння, знання та досвід. Під час вебсемінару від Академії української преси "Сторітелінг для початківців. Як створювати вірусний контент", прийшла ідея створити авторське вірусне відео, використовуючи запропоновану методику п'яти кроків від студії комп'ютерної анімації PIXAR. ????
5 кроків від PIXAR щодо побудови історій: Одне речення. Один герой. Один факт. 1. Жив був... 2. І щодня... 3. Але одного разути 4. І тоді 5. Відтоді... Ось що із цього вийшло.
Виявляється, навіть така серйозна та болісна тема, як пандемія корона вірусної інфекції COVID-19, може прислужитися шляхетній меті – популяризації медіаграмотності та читання! Приходьте до бібліотеки і ви теж так зможете! Студія медіакультури та грамотності «Відкритий простір» чекає на нових учасників!
Валентина Гринько
Соціально-психологічна гра «Лепешка» у бібліотеці
Бібліотечному психологу завжди є чим зайнятися, навіть під час карантину, адже відпочинок і розваги на літніх канікулах ніхто не відміняв. І тут у нагоді стануть соціально-психологічні ігри. Відтепер в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Олеся Гончара можна гарно і з користю провести свій вільний час за грою "Лепешка". Це одна з найвідоміших соціальних ігор німецького психотерапевта Гюнтера Хорна. Її основна мета – розвиток вміння спілкуватися (вчитися домовлятися, відстоювати свої права, поступатися, вибачатися). Гра розвиває соціальний інтелект у дітей, підлітків і дорослих, допомагає навчитися усвідомлювати і виражати свої почуття, побажання, а також захищати себе за допомогою слів. Учасники самостійно ліплять із пластиліну свої ігрові фішки і тим самим дають зрозуміти, як вони відносяться до себе і до інших гравців, які мають бажання і наміри. У грі також відпрацьовується досвід взаємних звинувачень, чемних вибачень, висловлювання вдячності, прохання про допомогу. Гравці вчаться справлятися з агресією соціально прийнятним способом, а негідна поведінка карається. Крім того, гра допомагає учасникам усвідомити і пропрацювати тему кордонів, у них з'являється розуміння цінності свого дому. В процесі гри між учасниками виникають найрізноманітніші відносини, іноді чиюсь фігурку можуть навіть зім'яти, перетворити в "лепешку". Хоча формальна мета гри – першим дійти до Замку в образі людини, процес гри часто затягує настільки, що справжньою метою стають живі відносини учасників одного з одним, розробка свого стилю поведінки, дослідження стратегій взаємодії з іншими гравцями. Гру можна проводити багато разів, змінюючи героїв, міняючи їх характери, встановлюючи додаткові правила. Ігри Гюнтера Хорна є корисними для використання у роботі з дітьми, щоб навчити їх справлятися з агресією, обговорювати свої та чужі проблеми, спокійно сприймати відмову, домовлятися з людьми, налагоджувати взаємовідносини з однолітками. Крім того, такі ігри є доцільними для дітей з особливими потребами та дітей, що знаходяться в процесі соціалізації. Психологам такі ігри допомагають побачити специфіку проблем конкретного колективу і побудувати відповідну корекційну роботу для напрацювання нових моделей поведінки, розвитку умінь доступно пояснити мотиви, причини і зміст своїх вчинків.
Сторітелінг для початківців
6 – 7 липня на платформі відеоконференцій «ZOOM» відбувся вебінар «Сторітелінг для початківців. Як створювати вірусний контент». Захід підготувала Академія української преси за сприяння Фонду Фрідріха Науманна за Свободу. Спікерами виступили Андрій Юричко, медіатренер, кандидат філологічних наук, викладач КНУ імені Тараса Шевченка та Сергій Сєднєв, продюсер соцмереж, блогер. Сторітелінг (у перекладі з англійської story означає історія, а telling – розповідати) – це мистецтво захоплюючої розповіді та передачі за її допомогою необхідної інформації з метою впливу на емоційну, мотиваційну, когнітивну сфери людини. Історія є способом легко розповісти про важливе. Сторітеллінг може бути застосований у будь якому місці та у будь який час. Історії дозволяють розповісти про те, як приймаються рішення та будуються стосунки. У цифрову епоху відеорозповідь є, мабуть, найпотужнішим інструментом розкручування особистого блогу, маркетингу, навчання. Сучасні люди з кліповим мисленням краще сприймають історії, тому що вони апелюють не лише до раціональної сторони сприйняття інформації, а й образної. Історії динамічні – є герой, який змінюється. Ці зміни відбуваються в процесі боротьби, наполегливої праці, виконання складних завдань тощо. Героєм історії може бути предмет, людина, явище, вигадана істота, природа, символ. Сюжет повинен містити експозицію, зав'язку, розвиток дій, кульмінацію та розв'язку. Протягом двох насичених днів учасники мали можливість дізнатися, які кроки потрібно зробити у пошуку мотивів, героїв, ситуацій. Розбирали різні види структури сценарію та як його адаптувати для різних соцмереж. Познайомилися з різними форматами блогів та інструментарієм для мультимедійних історій. Отримавши певні «рецепти» створення вірусного контенту, учасники заходу спробували власні сили, відзнявши свої історії, а вже чи є у них шанси стати вірусними – покаже життя!
"Школа фактчекерів: викривачі фейків на тематику пандемії"
Чи можливе навчання бібліотекарів на карантині? – Так! І прикладом такого продуктивного карантинного навчання є участь головної бібліотекарки Валентини Гринько в онлайн-вебінарі "Школа фактчекерів: викривачі фейків на тематику пандемії". Чудовий захід від Академії Української преси відбувся 21-22 квітня 2020 року за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні. Захід був майстерно підготовлений медіатренерами Олександром Гороховским, Андрієм Юричком та Валерієм Івановим. Після участі в онлайн-вебінарі залишилися гарні спогади, нові знання та інструменти перевірки інформації. Як же не втратити здоровий глузд та запобігти шкоди здоров'ю та життю у ситуації «інфодемії»?
Декілька порад інформаційної гігієни від Андрія Юричка: 1. Правило 3-х годин (перепостіть через 3 години). 2. Критичне мислення. 3. Перевірка інформації. 4. Авторитетність видання. 5. Пастка стереотипу.
Рекомендації як розпізнати фейк від Олександра Гороховського: 1) Скептично ставтеся до заголовків; 2) Перевіряйте веб-адресу; 3) Вивчіть першоджерело; 4) Незвичне форматування, помилки в тексті; 5) Звертайте увагу на дату публікації; 6) Вивчіть докази автора; 7) Розрізняйте сатиричні чи неправдиві новини; 8) Вивчіть фотографії.
Висока емоційність – «Терміново», «Це вас врятує», заклики до поширення – «обов'язково передайте всім знайомим» повинні насторожити і спонукати до ігнорування такої інформації, або ретельної перевірки. Отже наша бібліотека всім бажає критичного мислення та здорового глузду, щоб не потрапити на гачок "зіпсованого оселедця", "великої брехні", не лікуватися по "рецепту китайського друга" чи "найкращою пілюлькою" з подачі фармацевтів, не впадати у відчай, що "ми всі помремо", не звинувачувати у всьому інопланетян і масонів, не бути втягнутими у конспірологічні теорії змови та не сіяти панічні настрої! Дотримуйтеся інформаційної гігієни та користуйтеся тільки надійними джерелами інформації про пандемію.
Радимо записати посилання на офіційні джерела перевірки інформації по COVID-19:
Тема гігієни наразі стала вкрай життєво важливою і популярною. Та не забуваймо, друзі, про медіагігієну, яка оберігає нас від інформаційних вірусів! Фейкових новин, останнім часом, на наших широтах хоч греблю гати, а темп життя хоч і сповільнився під час карантину, та все ж не залишає багато часу на аналіз. До того ж і не всі мають таку навичку. Проте фейкові новини мають цілий спектр доволі впізнаваних ознак. Терміново потрібні справжні фейкоборці. Хочеш стати одним із них – для початку пройди квіз, щоб навчитися розколювати фейки, як горіхи. Uchoose.info підготував для вас коротенький квіз на 10 питань, щоб ви могли перевірити своє критичне мислення та дізнатись базові принципи розпізнавання фейків.
Наша бібліотека завжди готова допомогти користувачам навчитися розпізнавати фейки - це дуже корисно для розвитку критичного мислення та дотримання медіагігієни!
Coronavirus Сhallenge. Чи несуть челенджі небезпеку для пересічного користувача соцмереж?
В нашому світі немає нічого однозначно позитивного чи негативного – все залежить від того, як ми його застосуємо. Що ж таке челендж? З визначенням поняття все досить просто і зрозуміло, варто тільки перевести англійське слово challenge, що означає "виклик". Щось на кшталт "а вам слабо?" в контексті соцмереж. Механізм дії досить простий: хтось виконує якусь дію, знімає це на відео і кидає виклик. Спортивні челенджі, наприклад, пропонують простояти на "планці" кожен день по 1 хвилині протягом місяця. Це входить у звичку і займатися своїм тілом вже легше. Деякі з них спрямовані на те, щоб привернути увагу до певних проблем, закликають не засуджувати людей за їхні зовнішні недоліки, допомагають позбавлятися від зайвої ваги, виховувати хороші звички, тобто, несуть в собі вкрай позитивний посил. Але не все так прекрасно. Дивно спостерігати, як людина розумна (Homo sapiens) в гонитві за дешевою (а може й дорогою) популярністю втрачає людську подобу і здоровий глузд. Небезпечний Coronavirus Сhallenge поширився в мережі TikTok. Запустила його «інфлюенсерка» Ава Луїс, яка виклала відео, де вона облизує унітаз в літаку. Пізніше Луїс розповіла газеті Metro, що записала відео через те, що «справжня знаменитість – вона, але коронавірус отримує в рази більше реклами», і Луїс від цього «втомилася». Відтоді пішла мережею ланцюгова реакція ідіотизму. На відео люди облизують різні предмети: дверні ручки в автомобілях, товари на полицях супермаркетів, навіть унітази в громадських місцях – і викладають відео про це в соцмережі, в першу чергу в TikTok, передає Детектор.Медіа.
Плоди цього небезпечного челленджу не змусили себе довго чекати. Один з блогерів вже заявив, що має позитивний результат на коронавірус, інший – Коді Фістер, який на відео показав, як облизав цілу полицю з товарами в супермаркеті, був арештований за створення загрозливої для людей ситуації. А хтось після таких витівок може втратити життя...
Отже керуймося правилами гігієни, зокрема інформаційної, і здоровим глуздом, якщо не хочемо вимерти як вид. А Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара завжди допоможе бути медіаграмотними і здоровими!
Студія медіакультури та грамотності «Відкритий простір»
З наближенням Новорічних свят хочеться підвести підсумки за рік та помріяти, пофантазувати про те, що б хотілося здійснити в прийдешньому 2020-му. Студія медіакультури та грамотності «Відкритий простір» діє у бібліотеці вже не один рік. За час її існування змінилося декілька поколінь старшокласників. І якщо у 2014 році акцент ставився на розуміння та протидію інформаційній війні, поняття про яку, на той час, не були сформовані у переважної частини населення, то зараз на перший план виходить медіатворчість. Наприкінці грудня учасники студії завітали до бібліотеки на підсумкове заняття, щоб пригадати прекрасні миттєвості власної медійної творчості: від «Шкільного кохання» до «Шкільної містики», від першого пластилінового мультфільму до ігрового відеоролика. Ролик, який хоч і був першим, але дуже вдалим: на 12-му відкритому конкурсі мобільного кіно та фото на базі Кременчуцького міського центру позашкільної освіти фільм «Шкільна містика» (оператор - Микола Бугаєвський, монтаж – Марина Погоріла) посів друге місце. Приємно було подивитися свої роботи та познайомитися з творчістю однолітків з м. Рівного, які щоліта влаштовують кінотабір та вже знімають цілі серіали. Зустріч відбулася за круглим столом з теплим чаюванням та приємним спілкуванням. Студійці вже зовсім скоро підуть зі школи у доросле життя. Ті навички, що вони здобули під час навчання в студії, допоможуть і надалі пізнавати світ медіа, загрози та величезні можливості, які несуть сучасні засоби масової комунікації. А головне – сприятимуть донесенню особистісних меседжів, реалізації себе через створення власного контенту. Щоб перевірити наскільки ми тепер медіаграмотні – пограли в цікаву інтерактивну настільну гру «25 запитань». Відповідаючи на запитання, які стосуються медіаграмотності, учасники ще більше дізналися одне про одного та визначили найактуальніші для них теми. Для модератора ця гра є діагностичною і допомагає розпізнати «больові точки» групи, виявити успіхи та прогалини в розумінні законів функціонування медіа. Вже скоро медіастудія поповниться новими молодшими школярами, які тільки почнуть свій шлях розвитку критичного мислення та медіаосвіти. Чекайте у наступному році цікавих та креативних занять, практикумів та тренінгів у студії «Відкритий простір» вже з новими учасниками!
Критичне мислення понад усе!
У Києві, впродовж трьох днів – 6-8 листопада в конференц-залі готелю «Баккара», проходив семінар «Технологія викриття інформаційних міфів, фейків та маніпуляцій в медіа і публічній риториці». Цей медійний захід, у якому взяли участь практикуючі журналісти із багатьох областей України та працівники, причетні до медійних структур, був організований і проведений Академією української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу. Долучилася до заходу і головна бібліотекарка відділу соціокультурної роботи Валентина Гринько. Координатор проєкту в Україні та Білорусі Фонду Фрідріха Науманна Володимир Олійник розповів учасникам заходу про історію створення Фонду, його профільну діяльність та представництва у країнах світу. Семінар пройшов на одному диханні! Три дні шаленого драйву та повного занурення в тему: • пошуку маніпуляцій та спотворення інформації за ключовими елементами; • дослідження феномену створення та розповсюдження інформаційних міфів; • аналізу риторики в заявах політиків; • знайомства з ефектом «говорящих голів» як елементом маніпуляції; • вивчення механізму аргументації та перевірки першоджерел. Це було круто і корисно. Під час навчання учасники семінару слухали цікаві лекції про те, як змінилися уподобання аудиторії і за рахунок чого виживають фейки, про принципи перевірки інформації та стандарти повідомлення, про факт-чекінг у журналістських матеріалах, про деталі як ключ до розкриття фальсифікацій і фейків, про софт ( комп'ютерне програмне забезпечення) для виявлення бото-акаунтів та автентичності фотографій тощо. Також в процесі навчання учасники виконали низку практичних завдань, зокрема будували історію на фактах, створювали політичний виступ, визначали геолокацію, час та оригінал зображення, створювали структуру журналістського розслідування та інші вправи. Жваву дискусію викликало обговорення питання, чи можна журналісту оприлюднювати чужу переписку в месенджерах без згоди особи та знову ж таки про стандарти, практику, інтерес аудиторії... Велика увага приділялася умінню аналізувати деталі. Деталі - це ключ до правди. Вгадати місто за трамваєм і архітектурою? Не так просто, як хотілось, але й не так важко, як здається з першого погляду. Такі навички під силу напрацювати не лише фахівцям, а й пересічним громадянам. Тож без критичного мислення – ніяк! Тренерами та експертами семінару були – медіатренер, кандидат філологічних наук, викладач Київського національного університету ім. Т. Шевченка Андрій Юричко та медіатренер, керівник фактчек-проєкту «БезБрехні» Олександр Гороховський. Всі знання, отримані на семінарі, в нашій бібліотеці будуть застосовані на практиці. Долучайтеся!
Медіанавігатор: бери і користуйся
В рамках міжнародного проєкту «Медіанавігатор», організаторами якого стали німецька неурядова організація n-ost у партнерстві з Академією української преси та ГО «Детектор медіа», було створено універсальний посібник з медіаграмотності. Тулкіт (toolkit), тобто збірник, був розроблений групою експертів в галузі медіа з Вірменії, Білорусі, Молдови, України, Росії та Німеччини, а згодом долучилися ще ряд країн. Це російськомовний універсальний посібник з розвитку медіакомпетенцій, що може застосовуватися при формальному і неформальному навчанні у всіх країнах-учасницях проєкту. Коли вчитель або викладач готується до роботи з аудиторією, перед ним щоразу постає проблема підбору цікавих та корисних для слухачів практичних завдань. Особливо це важливо там, де йдеться про сучасні технології та їх практичне застосування. У цьому сенсі підбірка вправ, які пропонує Медіанавігатор, а їх загалом 45, – дуже цінна. Вправи не абстрактні, а написані максимально практично, із покроковою інструкцією та додатковими матеріалами, які можна завантажити. Тренер може бути як учителем школи, так і викладачем вишу, представником неформальної освіти чи освітньої громадської організації. Обираючи вправу, можна поставити фільтр за віком (діти, підлітки, дорослі) та за рівнем (початковий і просунутий). А також є різні теми вправ (факти і судження, новинна грамотність, стереотипи, безпека онлайн, маніпуляції тощо). Вправи, які увійшли до тулкіту, в першу чергу повинні мати конкретну ціль — розвивати певну навичку з медіаграмотності, а також бути універсальними — аби застосовуватися в різних країнах. Тому розробники відмовилися від будь-яких політичних тем, а також історичних прикладів із пострадянської історії. У кожній вправі, де є приклади зі ЗМІ, тренерам пропонується адаптувати завдання під свою аудиторію, дібравши приклади з місцевих медіа. Проект спрямований на покращення стану медіаграмотності в країнах Східної Європи та Росії. У ньому вдало реалізовано принцип: бери і користуйся. Тож не гаймо часу та спробуємо цей посібник в дії! За матеріалами сайту MediaSapiens.
Відеоблогінг: між популізмом і журналістськими стандартами.
Як створити унікальний контент?
В останні роки популярність блогів настільки зросла, що вони були оголошені новим жанром мережевої літератури. Популярність нового мережевого явища спричинила те, що в деяких університетах світу стали навчати мистецтва ведення щоденників (blogging), а починаючи з осені 2007р. в Університеті Каліфорнії студенти, що вивчають журналістику, слухають окремі курси з ведення блогів. Ця хвиля доторкнулася й України: зокрема в Національному університеті «Києво-Могилянська Академія» магістерська програма «журналістика» також включає в себе курси з нових медіа.
Свої блоги нині мають не тільки журналісти. Їх ведуть і пересічні громадяни: домогосподарки, мандрівники, артисти, політики, пенсіонери і навіть діти. Бібліотеки теж активно комунікують зі своїми користувачами за допомогою бібліотечних блогів. Тому можливість взяти участь у семінарі “Відеоблогінг: між популізмом і журналістськими стандартами. Як створити унікальний контент” дуже порадувала!
Захід було організовано Академією Української Преси за підтримки Федеративної Республіки Німеччина, зокрема Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.
Було цікаво дізнатися про новітні тенденції відеоблогінгу, формування якісного відеоконтенту, уникнення пропаганди, реклами, створення інфортейменту. Виявляється не так просто збалансовано поєднати факти та емоції, дотримуватися журналістських стандартів і мати при цьому популярність.
Отримані знання закріпили практичними вправами – «З чого почати свою історію» та створенням роликів «Розповідаємо про себе», «5 кадрів».
На останок було проведено огляд закордонних та вітчизняних відеоблогів. Кожен учасник отримав книгу Штефана Прімбса «Соціальні медіа для журналістів».
Семінар провели тренери та експерти:
Валерій Іванов, президент Академії української преси, д-р філол. наук, проф.;
Андрій Юричко, медіатренер, кандидат філологічних наук, викладач КНУ імені Тараса Шевченка;
Жанна Кузнєцова, медіатренерка, менторка, режисерка та продюсерка.
Стандарти журналістики для «чайників»
Медіаповідомлення мають досить чіткі критерії якості. Так, як ми, купуючи будь-який продукт, оцінюємо його за певними характеристиками – так же треба оцінювати медіапродукт. Є декілька поглядів на те, як можна це робити. Найбільш поширений метод – застосувати стандарти журналістики. У чому полягає стандарт оперативності? - Стандарт дотримано: новина повідомляється відразу, як про це стало відомо. - Стандарт не дотримано: публікація з'являється не відразу, а через якийсь час, коли інформація вже перестає бути актуальною. Дотримання цього стандарту дозволяє нам отримувати інформацію якомога швидше, відразу, як тільки стало відомо про подію. Ідеально – просто під час події, наприклад, пряма трансляція спортивного змагання. Правило дуже просте: чим більша часова відстань від події до повідомлення про неї – тим нижча якість інформації. Що таке стандарт балансу думок? - Стандарт дотримано: в публікації представлені, як мінімум, два погляди на події, зазвичай – протилежні; - Стандарт не дотримано: ми читаємо, бачимо чи чуємо позицію лише однієї сторони, або погляди іншої сторони подані у меншому обсязі чи формально. Це дуже важливо, бо якщо медіа дають у публікацію погляд лише однієї із сторін, позбавляючи іншу можливості висловитися – це дуже небезпечно для суспільства. Кажучи простою мовою, не даючи слова іншій стороні, медіа буквально «закривають рота» тим, хто має іншу думку. Коли у публікації одна сторона виглядає мало не янголами, а інша – втіленням зла – треба відразу насторожитися: а чи немає тут спроби маніпулювання? Треба проаналізувати: скільки надано можливості для висловлення одним, і скільки – іншим? І чи взагалі є різні думки з приводу події, про яку йдеться? Застосування цього стандарту надзвичайно корисне, щоб відрізнити справжню журналістику від пропаганди: журналіст дає можливість висловити різні думки, пропагандист – тільки те, що треба його замовнику чи власнику. Наступний стандарт – відокремлення фактів від коментарів та оцінок. Відокремлення фактів від думок та оцінок дозволяє нам чітко визначити, де нам повідомляють факт, а де – намагаються під виглядом фактів нав'язати свою думку. - Стандарт дотримано: якщо факти відокремлені – автор публікації недвозначно відокремлює факт або подію від коментарів та оцінок. - Стандарт не дотримано: факти НЕ відокремлені від думок, автор публікації дає власні оцінки подіям і персонажам, не відділяючи їх від фактів. Наприклад, два коротеньких повідомлення про одну й ту саму подію. • Учора ввечері патруль поліції затримав невідомого, який вилізав з вікна першого поверху. • Учора ввечері патруль поліції затримав злочинця, який вилізав з вікна першого поверху. Різниця – всього лише в одному слові, але різниця – вражаюча. У першому реченні - повідомлення про беззаперечний факт, без оцінок та нав'язування. А от у другому – виразна спроба нав'язати нам свою оцінку ситуації, хоча ми ще не знаємо: чому невідомий вилізав з вікна? Варіантів може бути багато – але автор вже виніс вирок – і назвав людину злочинцем. А це, до речі, за вимогами законів, може зробити тільки суд.
Стандарти журналістики для «чайників» (продовження)
Стандарт повноти інформації. Як можна визначити, чи є інформація у повідомленні повною? - Повна інформація, де чітко зрозуміло: КОЛИ? ХТО? був учасником подій; ДЕ? це сталося; ЩО? відбувалося; ЧОМУ? це сталося; ЯК? це відбувалося. - Неповна інформація: залишає без відповіді, принаймні, одне з ключових запитань. Зрозуміло, що без відповідей на всі ці запитання інформація не може бути якісною. Цікаво, що для журналістів є ще одне запитання, найважче і найважливіше, яке вимушений ставити перед собою кожен автор повідомлень у медіа. Це запитання – «Ну і що?». Тобто, можна написати щось на кшталт: «Вчора ввечері моя мама, як звичайно, вимкнула світло на кухні, бо вже був час відпочивати». Формально – інформація повна: є відповіді на всі стандартні запитання. Але нема відповіді на головне запитання: «Ну і що?» Кому цікава ця подія, яке вона має значення для когось, окрім родини? Що відбулося такого, про що варто робити медійне повідомлення? Чи доцільно взагалі цю інформацію оприлюднювати? Насправді, питання доцільності – то досить складно: цьому присвячена величезна кількість досліджень, які з'ясовують, для кого саме і як саме мають працювати медіа. Найбільш прийнятна відповідь: повідомляти саме те, що цікаво цільовій аудиторії. Стандарт достовірності. Достовірна інформація повідомляє про дійсні події, обставини описані точно, висловлювання учасників не спотворені, факти можна перевірити за іншими джерелами. Недостовірна публікація вводить читача / слухача / глядача в оману, повідомлення не відповідають фактам. Цей стандарт схожий на попередній, де йдеться про повноту опису подій, але є суттєва відмінність: інформацію, яку розповсюджують медіа, треба перевіряти – і дуже ретельно. Бо випадків недоброякісного інформування: через неуважність, непрофесіоналізм чи через свідоме викривлення – чимало. У журналістів є жорстке правило: жодна новина (якщо це не авторизоване повідомлення конкретної особи, організації чи установи) не може бути оприлюднена, якщо вона не підтверджується даними з двох (а краще – трьох) незалежних джерел. Наприклад, якщо ви випадково дізнаєтеся від знайомого, що у вашому дворі планують облаштувати сміттєпереробний завод, не варто відразу влаштовувати мітинг: спочатку перевірте цю інформацію у місцевій адміністрації та у інших мешканців. Перевіряти інформацію також треба вміти. І головне при цьому – чітко розуміти, хто саме є джерелом інформації. У цьому сенсі треба дуже обережно ставитися до відкритих вільно редагованих ресурсів, наприклад, до Вікіпедії. Бо цей ресурс не керується стандартами достовірності: написати статтю на Вікі може будь-хто. І непоодинокі випадки подання некоректної інформації, яка свідомо викривляється в інтересах певних осіб, груп або навіть країн. Достатньо подивитися, наскільки сильно відрізняються статті про одні й ті самі історичні події на українських та російських сторінках Вікіпедії. Наступний стандарт – відсутність оціночної або дискримінаційної лексики та мови ворожнечі. - Відсутня: використовується нейтральна лексика, яка не принижує чи не дискредитує певні соціальні, етнічні, політичні, сексуальні тощо групи. - Присутня: публікація містить дискримінаційну лексику, яка принижує певні групи людей або закликає до ворожнечі та ненависті. Слова важать багато. І слова багато у чому визначають наше ставлення до подій. Більше того, слово може стати небезпечною зброєю, а у випадку публічного слова – зброєю масового ураження. Простий приклад вибору слів для опису однієї і тієї самої людини, яка збирає інформацію: розвідник і шпигун. Але ж ми розуміємо, що у нас може бути тільки розвідник, а у ворога – лише шпигун: все залежить від того, хто говорить – і які визначення хоче нам запропонувати. Є суттєва різниця між формулюваннями. Якщо мати на увазі школу, то фраза «учень не привітався із вчителем» - це стримана і коректна констатація факту (див. стандарт відокремлення фактів від оцінок), а от фраза «нахаба не виявляє повагу до вчителя» - це вже і заміщення факту оцінкою, і негативно забарвлена лексика.
Азбука медіаграмотності
Зображення з відкритих джерел Iнтернету
Для сучасної людини вміння критично сприймати інформацію, вміти її аналізувати, визначати, чи не є ця інформація маніпулятивною – одна із найцінніших життєвих компетенцій, які дозволяють адекватно сприймати навколишній світ і ухвалювати правильні рішення. Без таких вмінь людина стає практично беззахисною від маніпуляцій, які змушують її чинити супротив власних же інтересів – в інтересах тих, хто подає інформацію.
Які основні складові медіаповідомлення?
Існують різні класифікації медійного ланцюжка, але зазвичай, медіа повідомлення розглядається як сукупність чотирьох елементів: трьох обов'язкових і одного додаткового: - автор повідомлення - канал передавання - одержувач повідомлення - реакція одержувача
Що ж є підставою для прискіпливої перевірки медійного повідомлення?
Важливо, щоб будь-яке повідомлення, яке викликає у нас сильні емоції, відразу спонукало нас, якто кажуть «видихнути» - і перевірити достовірність цього повідомлення. Перше, що визначає медіаграмотну людину, це те, що вона розуміє: медійні повідомлення далеконе завжди є добросовісними або професійними. Зараз взагалі можна говорити про те, що існує «інформаційна зброя масового ураження». Особливо це стало помітно, коли Україна стала мішенню інформаційної війни з боку Росії.Тому людина, яка бажає зберегти свою незалежність від маніпуляцій, має перевіряти достовірність, порівнювати інформацію із різних джерел. Дуже важливо відчувати власну упередженість у сприйнятті подій. Це добре видно на прикладі футбольних уболівальників, які є виразно пристрасними. Але у серйозних питаннях усвідомлення: де емоції, а де факти – надзвичайно важливе. І це – також одна із складових навичок медіаграмотної людини.
Як можна перевірити достовірність медійного повідомлення?
Медіаповідомлення має досить чіткі критерії якості. Так само, як ми, купуючи будь-який продукт, оцінюємо його за певними характеристиками – так само можна і треба оцінювати медіапродукт. Є декілька поглядів на те, як можна це робити. Найбільш поширений метод – застосувати стандарти журналістики. Стандарт – це те, що можна прикласти до чогось та подивитися: чи відповідає вимірюване нашим очікуванням? Якщо відповідає вимогам – якісне. Як не відповідає – краще цим не користуватися.Зазвичай медійне повідомлення оцінюють за кількома стандартами, які досить прості у застосуванні і дозволяють практично відразу визначити: а чи не намагаються нас надурити? - Оперативність - Відокремлення фактів від коментарів та оцінок - Баланс думок - Повнота інформації - Достовірність інформації - Відсутність оціночної або дискримінаційної лексики та мови ворожнечі. Детальніше про журналістські професійні стандарти поговоримо наступного разу.
За матеріалами сайту PROMETHEUS.
Від «шкільного кохання» до «шкільної містики»
Студія медіакультури та грамотності «Відкритий простір» працює у бібліотеці вже не один рік. Багато цікавих зустрічей, екскурсій, тренінгів, практикумів, інтерактивних занять відбулося за цей час. Отримані знання допомагали студійцям пізнавати світ медіа, закони їх функціонування, загрози та величезні можливості, які несуть сучасні засоби масової комунікації. Але медіакультура цивілізованої людини полягає не тільки в грамотному споживанні інформації, а і в донесенні власних меседжів світу, у реалізації себе через створення власного контенту. Тож паралельно на заняттях ми вчилися правильно фотографувати, створювати шкільну газету, а далі, наважилися і на відепродукт.
Першою колективною творчою роботою став пластиліновий мультфільм «Шкільне кохання». Цей процес настільки захопив хлопців і дівчат, що навіть певні «містичні» перешкоди і несподіванки з технікою не зупинили їх, а навіть додали запалу. Набравшись досвіду, захотілося підняти планку ще вище і спробувати себе не тільки у ролі авторів сценарію, операторів, монтажерів, а й у ролі акторів, – так же набагато цікавіше. Виникла ідея зняти невеличкий ігровий ролик під назвою «Шкільна містика».
Певно учасники студії, старшокласники 18 школи, дуже люблять свій навчальний заклад, адже сюжет знову розгортається саме у рідній школі. Приємно, що «проба пера» виявилася вдалою. На 12-му відкритому конкурсі мобільного кіно та фото на базі Кременчуцького міського центру позашкільної освітифільм «Шкільна містика» (оператор - Микола Бугаєвський, монтаж – Марина Погоріла) посів друге місце.
Дякуємо Сергію Каджая, Геннадію Павелку, працівникам телеканалу ІРТ-Полтава, усім, хто допомогав дітям повірити у власні сили і щедро ділися своїми знаннями.
Далі буде…
Сьома міжнародна науково-методична конференція «Сучасний простір медіаграмотності та перспективи його розвитку»
Ми живемо в світі, який все більше насичується інформацією. Чи зможе сучасна людина вижити в умовах глобального технологічного та інформаційного буму? Чи не виявиться вона «гвинтиком» або «людиною однієї кнопки» в руках тих, хто здатний маніпулятивно-грамотно продукувати контент і впроваджувати у свідомість потрібні смисли? Ці проблеми взаємодії медіа-середовища і людини активно обговорювалися учасниками Сьомої міжнародної науково-методичної конференції «Сучасний простір медіаграмотності та перспективи його розвитку», яка відбулася у Києві 21-22 березня 2019 року. Сама логіка програми конференції і тематика виступів спікерів були сфокусовані не тільки на тому, щоб обговорити поточні проблеми, а й на розробці певних прогнозів і рекомендацій щодо розвитку особистісної медіа-компетентності. Відкрив конференцію Президент Академії української преси, професор Валерій Іванов, який підкреслив, що людство на сьогоднішній момент накопичило величезну кількість інформації. Як розпорядитися цими знаннями і відібрати їх для вирішення своїх практичних завдань? Саме тут критичне мислення і медіаграмотність стають провідними життєвими компетенціями сучасної людини. Заступник Міністра освіти і науки України Вадим Карандій зазначив, що медіаграмотніть – одна з головних навичок, яку необхідно формувати у школярів. Впродовж 2019 року уряд планує підключити всі заклади загальної середньої освіти до Національної освітньої електронної платформи, де будуть розміщені електронні освітні ресурси для шкіл, а також планується залучити вчителів до самостійного створення навчальних ресурсів, в тому числі, з медіаграмотності. Локальний координатор Академії Deutsche Welle в Україні Маргарита Захарчук відмітила, що медіаграмотніть в Україні посідає перше місце за актуальністю проблематики. Медіа швидко змінюються. Це стосується програмного забезпечення, інформаційних впливів та швидкості створення фейків. Тому, кожній людині необхідно постійно вдосконалюватися. Грамотність включає культуру споживання, розвиток критичного мислення і передбачає уміння не тільки читати і писати, але й висловлювати свою думку. Необхідно навчитися створювати інформаційні продукти, а не тільки бути споживачем інформації. Також наголосила, що важливим є залучення дорослої аудиторії 40+, яка буде не тільки критично сприймати інформацію, але й вчитися робити своє життя ефективним. Кожний учасник конференції отримав подарунок – «Практичний посібник з медіаграмотності для мультиплікаторів». В ньому використана унікальна для України і вперше апробована у співпраці з IREX методика підготовки мультиплікаторів. Тут у доступній і популярній формі викладені і основні положення медіаграмотності для дорослих, і методичні прийоми, які допоможуть донести їх до цільової аудиторії. Лідери думок, пройшовши школу медіаграмотості студій, популяризують знання фактчекінга і свідомого відбору інформації. Ще одним кроком для допомоги тим, хто вирішив брати участь в цьому русі, є активна діяльність бібліотек, яка направлена на медіаосвітню роботу з різновіковими групами користувачів. Бібліотека як неформальна ланка медіа грамотності стала місцем розвитку, а не територією для зберігання книг!
Тренінги з медіаграмотності
Продовжується плідна співпраця бібліотеки з Центром практичної психології та соціальної роботи ПОІППО ім. М. Остроградського. В рамках експериментально-дослідної діяльності з медіаосвіти «Стандартизація наскрізної соціально-психологічної моделі масового впровадження медіаосвіти у вітчизняну педагогічну практику» у січні та лютому відбулися дводенні тренінги з медіаграмотності «Фейкові новини та маніпуляції». Головний бібліотекар відділу соціокультурної роботи, керівник студії медіакультури та грамотності «Відкритий простір» Валентина Гринько, яка пройшла першу та другу посилену фазу навчання медіатренерів DW Akademie Europe and Central Asia (Німеччина), поділилася отриманими знаннями із заступниками директорів шкіл, практичними психологами, соціальними педагогами, методистами, вчителями-предметниками. До участі в тренінгах були запрошені представники експериментальних освітніх закладів з медіаосвіти м. Полтава та Полтавської області, які прагнуть зростати професійно. Тренінги ознайомили учасників з особливостями розвитку критичного мислення у рамках формування медіаграмотності. Надали досвід виокремлення ознак інформаційної війни у повідомленнях, безпечної поведінки у соціальних мережах. Навчали як створювати завдання для учнів у рамках навчальних програм з питань розрізнення фактів та суджень. Надали інформацію з теоретичних основ журналістської етики і законів, що захищають свободу слова і регулюють роботу журналістів. В ході роботи учасники заходу застосовували критичне мислення для аналізу інформації, ідентифікували маніпулятивні технології, створювали інформаційні повідомлення. Традиційно тренінги завершувалися рефлексією «Коло вражень» та побажанням стати медіаграмотним, що означає змінити стиль життя та набути практичних навичок розпізнавання пропаганди та маніпуляцій!
Медіаграмотність у засніженому лісі
У мальовничому місті Пуща Лісова, що поблизу Києва, зібралися досвідчені тренери з різних куточків України. В такому романтичному місті кипіла активна робота – завершилась 9-денна друга посилена фаза підготовки тренерів з медіаграмотності, яка була організована Академією Української Преси за підтримки DW Akademie. Учасникам урочисто присвоєно кваліфікацію "Тренер з медіаграмотності"! Заключний модуль тренінгу відбувся 30.11.– 2.12.18 р. і був присвячений фактчекінгу, соціальним мережам та месенджерам. Академія Української Преси знову вразила підбором тренерів. Андрій Юричко, журналіст та викладач Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, у ході міні-гри допомогав розібратися, яким чином формується повістка дня у медіа та чому медіа допускають суб'єктивні та об'єктивні помилки на прикладі реальних кейсів. Жваву дискусію викликали наразі гострі та актуальні питання - запровадження військового стану в Україні та отримання ТОМОСу. Другий день був настільки феєричним і захопливим, що учасники після завершення ще довго не розходилися та прагнули продовжувати працювати, створюючи Caption video за алгоритмом, який майстерно представив тренер другого дня, – голова «Громадського Телебачення Харків» Віктор Пічугін. Він запропонував учасникам створити портрет людини, яка користується соціальними мережами або месенджерами. Групи учасників створювали портрет користувача Фейсбуку, Інстаграму, Месенджеру, Вайберу. Треба було представити та визначити хто ця людина? Скільки їй років? Що вона полюбляє? Чим цікавиться? Як проводить свій вільний час? Чи вступає у дискусії? Після того, як групи представили свої презентації, Віктор Пічугін зробив аналіз робіт та надав докладну характеристику користувачів цих соціальних мереж. Виявилося, що Фейсбук об'єднує ативних людей 30+, які хочуть брати участь в житті суспільства, але там найбільше розповсюджуються фейки. Телеграм обирають переважно молоді люди, які люблять мандрувати світом і цінують високий захист приватності. А ще гарним бонусом Телеграма є зручність і можливість завантажуватися при поганому зв'язу та інтернеті.
Також від Віктора Пічугіна дізналися як вірусно розповсюджуються новини, чому так багато людей їх перепощують? Для того, щоб зрозуміти цей механізм, занурилися у брейнстормінг та визначили теми і типи вірусного контенту, а також засоби, які допомагають працювати і поширюватися вірусному контенту. Наприкінці зробили висновок про те, що будь-які спростування читають менше, ніж сам вірусний контент. Також усвідомили причини великої кількості психологічних тестів у соціальних мережах – це можливість збирати інформацію про відповідну цільову аудиторію та здійснювати на неї вплив. У третій день розкривав секрети фактчекінгу журналіст, головний редактор фактчекінгового проекту «Без брехні» Александр Гороховский, який професійно розповів учасникам про фактчек як формат журналістики контролю. Спочатку було проведено бліц-опитування на тему: «Яка мета будь-якого розслідування? Тренер повідомив у формі міні-лекції про базис концепту фактчек, зупинивши увагу на спрямованості, використанні джерел, об'єктивності та вердиктах. Учасники дізналися, що журналістика контролю – це типові розслідування, критичні інтерв'ю, ток-шоу формату Hard, фактчек розслідування. Фактчек зосереджений на факті, або він є, або його немає. 70% фактчек ресурсів – це публічні заяви, обіцянки, наративи. Якщо в інформації немає фактів, то нічого розслідувати! А за спостереженнями українських фактчекерів виявляється, що 75% заяв політиків взагалі не мають фактів! Особливість фактчеку полягає в тому, що він відтворює та демонструє дійсну картину явищ, подій; кожному повідомленню, заяві, яка перевірена, встановлюється вердикт – правда, неправда, маніпуляція. В Україні фактчеком займаються такі організації: StopFake, Chesno (перевірка депутатів), DW Akademie (перевірка заяв і обіцянок), Без брехні (перевірка заяв), Checkregion-on, Слово і діло (перевірка обяцянок), VoxChek (перевірка публічних заяв). Велика вдячність організаторам, лідерам медіаосвітнього руху в Україні - Академії Української преси – все було дуже якісно і професійно! Знання, отримані під час підготовки тренерів з медіаграмотності будуть застосовані найближчим часом на тренінгах для студентів, викладачів, учнів закладів загальної середньої освіти та всіх зацікавлених слухачів на базі нашої бібліотеки. Тож чекаємо на вас, нехай коло медіаграмотних громадян збільшується!
Розширюємо горизонти медіаграмотності
Володіти навичками критичного мислення – нелегка справа. Адже потрібно охопити спектр знань не тільки в контексті перевірки інформації та маніпулятивного впливу зі сторони медіа, а й вміти мультиплікувати отримане. Саме задля поглиблення знань з медіаграмотності Академія української преси за підтримки DW Akademie провела тренінг для тренерів другої посиленої фази. Двадцять учасників з усієї України протягом трьох днів вивчали нові методики та інтерактивні прийоми. До складу учасників другої посиленої фази за результатами конкурсного відбору була обрана головний бібліотекар відділу соціокультурної роботи Валентина Гринько, яка успішно завершила навчання у першій фазі підготовки тренерів з медіаграмотності та виконала всі умови проекту. Перший модуль «Фейкові новини та маніпуляції» відбувся 19-21 жовтня 2018 року поблизу Києва у готельному комплексі «Пуща Лісова». Медіатренером, завідувачем кафедри журналістики Донецького національного університету імені Василя Стуса Оленою Тараненко була проведена практична робота з учасниками — «Купуємо медіа», «Упаковка медіпродукту», «Медійна кухня в лісі» тощо. «Всі три дні пройшли під знаком синергії. Поглиблена фаза й передбачала саме це — об'єднання спільних інтелектуальних зусиль, творчої енергії та досвіду тренерів у роботі на результат. Кількість і, головне, якість нових ідей направду вражає. Підвищення рівня свідомого споживання інформації, інформаційної безпеки й захищеності, рівня медіаграмотності та критичного мислення тих, до кого підуть наші тренери, обов'язково буде досягнено!», — сказала Олена Тараненко. Тетяна Матичак, журналіст, медіатренер, експерт з фактчекінгу говорила з учасниками щодо важливості практичного застосування критичного мислення, виявлення когнітивних упереджень, розрізнення фактів та суджень, підкресливши наступне: «Проведення поглиблених тренінгів надзвичайно важливо. Адже технології створення пропаганди постійно розвиваються. Такі тренінги дозволяють отримати знання про нові методики викладання і перейняти досвід колег-тренерів, здобутий під час проведення занять для населення. Здобутий раніше тренерський досвід учасників також мультиплікується через їхніх колег з інших регіонів». Про те, як сприймати інформацію критично, розповідала медіатренер Михайлина Скорик. Учасники аналізували політичні маніпуляції у медіа, причини замовлення джинси та методи перевірки джерел. «Медіаграмотність — це те, чого нині критично бракує українському суспільству. На цій фазі тренінгу важливо, що ми поєднали світ журналістів, які виробляють медіаконтент, та вчителів і тренерів, які вчать його критично споживати — це сприятиме кращому розумінню інформаційного простору в Україні», — сказала журналістка Михайлина Скорик. Наприкінці учасники дійшли висновку: - головний результат тренінгу не просто навчання, а зміни, які відбулися у свідомості учасників; - інформація - це продукт; - інформація споживається за капітал; - інформацію слід споживати свідомо, включаючи критичне мислення; - захиститися від інформаційного дощу (суджень, думок) та споживати тільки факти можна через знання Кодексу етики журналіста, Стандартів журналістського матеріалу, розвиток критичного мислення. Зовсім відмовитися від споживання інформації в цифрову епоху неможливо, адже вона все одно прийде через інші канали, наприклад, "сарафанне радіо". Єдиний захист - включати раціо!
Знайомство з Вікіпедією
Бути медіаграмотним – важлива вимога нашого часу! А чи потрібно застосовувати критичне мислення до такого улюбленого і загальнодоступного ресурсу як Вікіпедія?
Вільна багатомовна онлайн-енциклопедія – яскравий приклад колективної праці людей, що потребують знань. Та, як з'ясували учасники студії медіакультури та грамотності «Відкритий простір», – абсолютної об'єктивності важко досягти, якщо це стосується, скажімо, політичних подій. Розібравшись з перевагами та недоліками саме цього джерела інформації, та порівнявши українські, російські, англійські статті про одну подію, зрозуміли – Вікіпедія не замінить бібліотеки й не є істиною в останній інстанції. Однак може бути вдалою відправною точкою для опрацювання джерел. Для охочих стати не тільки читачами, а й творцями Вікіпедії було проведено майстер-клас з написання статті завідувачем сектору краєзнавства Тетяною Базир, роботи якої посіли призові місця у конкурсі «Культурна спадщина та видатні постаті краю», організованому ГО «Вікімедіа Україна».
Тренер повинен мати «рояль в кущах»
16-18 листопада в Арт-готелі "Баккара", Венеціанський острів,1 у м. Києві відбувся черговий тренінг для тренерів з медіаграмотності (друга посилена фаза) від Академіі Української Преси та DW Akademie, в якому взяла участь головний бібліотекар Валентина Гринько.
Другий модуль для мультиплікаторів посиленої фази тренінгів з медіаграмотності мав назву «Інтерактивні інструменти».
Унікальний тренерський тандем — Тетяна Іванова та Ерік Альбрехт щедро ділилися власним досвідом та авторськими родзинками ведення високоякісних тренінгів. Вони влаштували справжній «мозковий шторм» для учасників, шляхом демонстрації унікальних методик, розробок та ідей. Учасники працювали на воді у затишних каютах «Баккари», відшліфовуючи навички створення власних тренінгів з медіаграмотності.
Що сприяє успіху у роботі тренера? Що дає можливість приймати правильні рішення? Як укласти контракт з групою? Як проникнути у біополе групи та сформувати конгруентність? Який основний критерій досягнення успіху у тренінгу? Як побудувати платформу і навчити інших робити так само, застосовуючи тренінгову технологію? У чому полягають секрети навчання дорослих? В чому полягають причини труднощів під час проведення тренінгу? Як діяти тренеру, якщо дорослі слухачі не хочуть змінювати установки? Всі ці питання детально відпрацьовувалися.
Головна умова вдалого тренінгу – відповідати запитам слухачів та змінити їх ставлення до визначеної проблеми через розвиток критичного мислення.
Для того, щоб переконатися, як важко жити в епоху хаотичних різнобічних комунікацій, великої кількості джерел інформації, була застосована гра «Білий шум».
Учасники тренінгу занурилися у вправу «Секрет Джованні». Вона наглядно продемонструвала, що інформаційний простір сьогодення хаотичний, швидко змінюється, ми не встигаємо виробити оціночні судження, одинокі разом, часто сприймаємо тільки невеличкий шматочок правди, живемо в час, коли знайти інформацію не проблема, а проблема її проаналізувати та на цій основі побудувати об'єктивну картину світу.
Встановили, що на якість навчання дорослих впливає:
- використання власного досвіду слухачів у процесі навчання;
- особистість тренера;
- фільтр "навіщо?"
- мотивація слухачів;
- стереотипи;
- особистісне ставлення.
Багато нових методів, багато нового досвіду, багато активностей, багато професійного спілкування, багато всього... Чекаємо на третій модуль і продовження роботи.
Працівники телеканалів «ірт-полтава» та «місто+» поділилися секретами своєї роботи з майбутніми колегами
24 жовтня стартував Всесвітній тиждень медійної грамотності, який цьогоріч проходить під гаслом «Медійно та інформаційно грамотні міста». Цикл медіаосвітніх заходів розпочався відвідуванням телевізійного інформаційного каналу «ІРТ-Полтава» та «Місто+» учасниками студії медіакультури та грамотності «Відкритий простір», яка з 2014 року діє у бібліотеці. Відвідавши з екскурсією телеканали «ІРТ-Полтава» та «Місто+», діти отримали унікальну можливість побувати по той бік екрану, побачити будні працівників телестудії та порівняти свої уявлення про телебачення з дійсністю. Особливо цінним для студійців була можливість отримати фахові поради щодо операторської майстерності, адже саме таких знань потребують школярі для створення якісного власного медійного продукту. Велика подяка усім, хто ділився зі школярами своєю майстерністю!
Навчальні програми з медіаграмотності
Останнім часом сформувалося коло викладачів, які можуть і хочуть викладати медіаосвіту. З кожним роком таких людей усе більше. Якщо цим займається психолог, соціальний педагог чи журналіст — дітям це цікаво. Вчителі інформатики мають інший підхід, вони більше роблять акцент на технічні моменти. Але всім безперечно потрібні інструменти для роботи, науково-методичні база.
Вже розроблені навчальні програми для початкової, середньої та старшої шкіл, для 8 і 10 класів є готові підручники, а також робочі зошити. Велику роль у методичному забезпеченні вчителів відіграє Академія української преси, яка регулярно видає посібники для вчителів із медіаграмотності та приклади авторських уроків — як українських авторів, так і переклади іноземних. Зокрема, серед них «Медіаграмотність на уроках суспільних дисциплін: посібник для вчителя» та «Медіаграмотність: підручник для вчителів» авторства американських педагогів Сінді Шейбе і Фейз Рогоу. Триває виробництво нових авторських розробок медіапедагогами. Варто сказати і про допоміжні інноваційні інструменти, які можуть стати в пригоді. Зокрема, це продукти ГО «Детектор медіа» — інтерактивний підручник для підлітків «МедіаДрайвер» та курс із новинної грамотності; гра, розроблена IREX, Академією української преси та StopFake, — «Медіаграмотна місія»; «Медіанавігатор» — збірник вправ із медіаграмотності, над яким працювали педагоги із семи країн.
У 2018 році стартував проект «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» направлений на здобуття учнями навичок критичного сприйняття інформації, а також інтеграцію медійної грамотності у програму загальної середньої освіти. Діяльністю проекту передбачено розробку методологічних матеріалів для вчителів вибраних класів та предметів. Навчання за даними матеріалами буде здійснюватися в 50 пілотних школах чотирьох міст: Дніпро, Тернопіль, Чернігів та Маріуполь.
Реалізація проекту здійснюється міжнародною організацією IREX та її українськими партнерами Академія української преси і StopFake, за підтримки Державного департаменту США та Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй Великої Британії у співпраці з Міністерством освіти і науки України.
«Я - особливий»
Сучасна бібліотека - це набагато більше, ніж місце для читання – це ще й осередок творчості. Для кожного знайдеться заняття до душі. В програмі автора та ведучої полтавського радіо «Лтава» Вікторії Мокрій «Я – особливий» говорили про діяльність студії медіакультури та грамотності «Відкритий простір». Тож чим особлива наша бібліотека можна дізнатися з розповіді головного бібліотекаря відділу соціокультурної роботи та керівника студії Валентини Гринько. Також своїми враженнями від занять у медіастудії поділилася випускниця 18 школи Сабіна Свічкар.
3-4 липня 2018 р. в м. Вишгород відбулася зустріч, організована Академією української преси за підтримки DW Akademie, з обміну досвідом тренерів з медіаграмотності. Дякуючи медіаекспертам Тетяні Матичак, Артему Бабаку, Тетяні Івановій, учасники заходу мали можливість поглибити знання щодо механізмів та факторів впливу медіа, безпеки в Інтернеті, познайомитися з новими прийомами в оцінці та декодуванні інформації, методиками проведення тренінгів. А найцікавіше було познайомитися з досвідом колег: мотиваційними лайфхаками для роботи з учнями, з моделями інформаційної взаємодії, політичними маніпуляціями в медіа, розподілом видів інформації, маніпулятивним підходом у фільмах та як працювати з супротивом учасників тренінгу. Отримані знання, нові знайомства, позитивні емоції та успішні приклади мотивують до проведення нових тренінгів з медіаграмотності.
Медіа майбутнього й нове покоління. як порозумітися?
На запрошення Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М.В.Остроградського 11 травня Полтаву відвідала Лариса Мудрак з лекцією – діалогом «Медіа майбутнього й нове покоління. Як порозумітися?». Лариса Михайлівна Мудрак, Президент Win Win Communication, партнер з розвитку ФБН Україна, член Координаційної Ради Aspen Ukraine Initiative, медіа-менеджер, незалежний медіаексперт та медіаконсультант, громадський та політичний діяч, державний службовець 1-го рангу, українська журналістка, публіцист. Учасницею цієї неординарної події стала головний бібліотекар відділу соціокультурної роботи Валентина Гринько, адже медіаосвітній напрямок активно розвивається у бібліотеці і поради такої досвідченої у сфері медіа людини сприятимуть вдосконаленню роботи у відповідності до викликів часу. Лариса Мудрак особливо наголошувала, що в епоху штучного інтелекту важливо зберегти загальнолюдські цінності, закликала усіх мислити критичніше, розвивати підходи та розуміння щодо порядку важливості інформації. Ще одним з правил медіагігієни журналістка назвала можливість перевірки будь-якої інформації. «Головні правила медіаспоживання – ви чітко повинні розуміти, яким чином ви рухаєтесь безпосередньо в інтересах власного свого розвитку. Тому що для розвитку кожної людини безпосередньо мають бути виставлені пріоритети. І тому не можна бути таким всеохопним, не можна споживати все підряд» – зауважила гостя з Києва. На останок присутні переглянули відео з прогнозами розвитку технологій відомого футуролога Рея Курцвейла.
Національна розмова: розвиток медіаграмотності в україні
Значною медіаосвітньою подією для бібліотеки цієї весни стала участь у Шостій міжнародній науково-методичній конференції з медіаосвіти та медіаграмотності «Національна розмова: розвиток медіаграмотності в Україні». Конференція відбулася 20-21квітня 2018 року в місті Києві за участі Надзвичайного і Повноважного Посла США в Україні Марі Йованович. Захід мав на меті зібрати близько 200-та медіаосвітян для обміну професійним досвідом та практичними напрацюваннями. Організаторами виступила Академія української преси в партнерстві з Міністерством освіти і науки України за підтримки Програми "У-Медіа", Internews та Deutsche Welle Academie. У рамках конференції відбулося декілька пленарних сесій. • Державні пріоритети розвитку медіаграмотності: де ми зараз? • Ключові медіагравці: як найпопулярніші медіа впливають на громадську думку і що можна з цим робити. • Дезінформація: як подолати? Чим громадянське суспільство, медіа та освіта можуть бути корисними? Обговорили питання досягнення поступу в розповсюдженні навичок критичного мислення посеред населення, хто такі ключові медіагравці, як вони впливають на населення, яка відмінність між захистом інформаційного простору та цензурою. Також поза увагою модераторів дискусійних панелей та учасників заходу не залишилися контраверсійна тема дезінформації, боротьби з інформаційною війною, та роль освіти у даній площині. Бібліотека теж працює у цьому напрямку, тож було чим поділитися з колегами-медіаосвітянами. Модератором секції «Медіаосвіта – функціонал сучасної бібліотеки» виступила головний бібліотекар відділу соціокультурної роботи Валентина Гринько, яка представила до уваги учасників секції виступ «Досвід застосування інноваційних освітніх технологій розвитку критичного мислення на заняттях студії медіакультури та грамотності «Відкритий простір».
Критичне мислення на щодень!
17 травня практичні психологи Полтавського району вкотре зібралися в нашій бібліотеці, щоб підвищити рівень свого критичного мислення. Проаналізувавши приклади маніпуляцій та пропагандистських меседжів сучасної війни смислів у медіа, учасники заглибилися в складні, але надзвичайно цікаві технології декодування інформації. Говорили про формування ціннісних орієнтирів аудиторії, маніпуляції символами, емоціями та узагальненнями. Учасники навчалися протидіяти автоматизму сприйняття інформації. І якщо подолання упередженого стереотипного ставлення до інформації виявилося нелегким процесом, то що вже й казати про власні упередження, які ми часто не здатні не тільки проаналізувати чи змінити, але й навіть помітити. Учасники тренінгу в ігровій формі впевнилися в неможливості 100% повної і точної передачі інформації від комуніканта до комуніканта. Практичні вправи та теоретичне навчання викликали палкі дискусії та полеміку, через які народжувалася істина медіаграмотності.
Вірити не потрібно перевіряти: де ставимо кому?
18 травня учасники студії медіакультури та грамотності «Відкритий простір» зібралися у бібліотеці для того, щоб з'ясувати, чи потрібно перевіряти інформацію перш ніж їй вірити. Враховуючи, що в країні іде інформаційна війна за наші голови і серця, то довіряти усьому , що транслюється різними медійними каналами – безумство. Інформація така сама пожива для мозку, як і їжа для нашого організму. Ми не дозволимо собі з'їсти неякісний чи зіпсований продукт, адже це викличе отруєння та розлад шлунку. Результатом отруєння інформацією є створення викривленої фейкової реальності. Тож шануймося, бережімо свій внутрішній ефір від різного непотребу та брехні!
Тренінг для тренерів з медіаграмотності
Українське суспільство потребує ширшого вироблення навичок медійної та інформаційної грамотності в умовах пропагандистсько-психологічних війн. Заклади культури і, зокрема, бібліотеки – саме ті інституції, що мають усі можливості для того, щоб долучитися до формування медіаграмотного споживача. Саме тому наша бібліотека стала майданчиком для проведення тренінгів і має власного медіатренера – головного бібліотекара відділу соціокультурної роботи Валентину Гринько, яка неодноразово проходила відповідне навчання. Цього року 21-23 березня вона взяла участь у 3-денному тренінгу для тренерів з медіаграмотності, підготовлений Академією української преси за підтримки DW Akademie у м. Буча, що неподалік Києва. Тетяна Іванова, тренер, медіаексперт, доктор педагогічних наук, професор, керуючий партнер Академії української преси провeла пeршу навчальну сeсію для трeнeрів з мeдіаграмотності. Спілкування відбувалося у крeативній та інтeрактивній формі з малюнками, прeзeнтаціями, командною роботою. Тетяна Іванова зауважила, що знання психології комунікації, спeцифіки засвоєння інформації, тeхніки маніпуляцій та eфeктивного навчання є обов'язковим для провeдeння заходів. Учасники дізналися про роль інтерактивних методів в процесі проведення тренінгу з медіаграмотності. Також тренер розповіла про особливості роботи медіа в Україні та за кордоном, про те, хто контролює основні друковані видання та телеканали в Україні. «Медіа в Україні – це неприбутковий бізнес. А що відбувається з бізнесом, якщо він не приносить прибутку? Він зникає. А чому ж тоді медіа в Україні процвітають, хоча ця сфера потребує великих капіталовкладень? Це все тому, що власники медіа мають певну мету – інформаційний вплив. Медіа не презентують реальність, медіа репрезентують певну інформацію» – зауважила Тетяна Іванова.
У рамках тренінгу з учасниками працював Артем Бабак, тренер з медіаграмотності, журналіст Transparency International Україна. Тренер дав учасникам інструменти для перевірки інформації, ознайомив з основними моментами розвитку процесу фейкотворення в Україні та світі й боротьби з цим явищем.
Тренер, керуючий партнер Stober, Poltavets&Associates Іван Полтавець поговорив з учасниками про критичне мислення в інфопросторі, його інструменти. Провів практичні вправи на співвідношення фактів та думок в журналістських матеріалах. «У кожної людини є зона контролю, зона занепокоєння та зона впливу. Медіа в основному повідомляють нам інформацію із так званої «зони занепокоєння», тобто те, що викликає емоції. ...Важко створити матеріал, який потрапить до зони впливу кожного з нас. Таку інформацію кожен шукає сам. Також є «зона контролю»... до цієї зони якраз таки потрапляє те, що ми контролюємо насправді», – пояснив Іван Полтавець. Академія Deutsche Welle, за підтримки якої відбувся тренінг, є провідною організацією Німеччини для розвитку міжнародних засобів масової інформації, яка підтримує вільні і незалежні медіа.. Організація пропонує професійні навчальні семінари і стажування для майбутніх журналістів. DW Академія розробила магістерську програму «Міжнародні Медіа Студії», яка поєднує у собі навчання з розвитку ЗМІ, управління медіа, журналістики та комунікації.
Маніпуляція свідомістю через викривлення історичної пам’яті
На запрошення Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Олеся Гончара до Полтави завітала письменниця Анна Коршунова, яка вже понад сім років викладає медіаосвіту в Сумській обласній гімназії-інтернаті для обдарованих дітей та є керівником гуртка «Основи журналістики».
В рамках роботи студії медіакультури та грамотності для молоді «Відкритий простір» з метою обміну досвідом,бувпроведений майстер-клас за темою «Маніпуляція свідомістю через викривлення історичної пам’яті».
Наша бібліотека вирішили запросити Анну Коршунову до Полтави після оголошення переможців однієї з найпрестижніших літературних премій «Книга року ВВС Україна». Торік її книжку «Комп і компанія» визнали «Дитячою книгою року». Вона про те, як знайти себе у цьому зеленому, сонячному, галасливому світі, повному пригод і несподіванок, ― варто лише натиснути кнопку «Вимкнути комп’ютер» і зробити крок назустріч літу. В умовах, коли з раннього дитинства діти оточені різноманітними інтерактивними електронними пристроями, починаючи з іграшок і закінчуючи комунікаційними ґаджетами, через які вони пізнають світ і спілкуються з рідними, в тому числі з батьками, цей твір може стати для підлітка першим кроком до усвідомлення переваг «живого» спілкування.
Тематика книги не випадкова, виявилося, що письменниця буквально «горить» справою медіаосвіти й разом із учнями реалізує велику кількість проектів: це і їхня гімназійна газета «Кебета», й допомога у створенні армійського видання 27-ї сумської артилерійської реактивної бригади, й наукові медіадослідження учнів.
На занятті «Відкритого простору» говорили про маніпулятивні можливості преси. Пані Анна наводила багато прикладів із досліджень сумських учнів, які аналізували пресу різних часів та виявляли, як маніпулюють думкою читачів. Так, газету «Відродження» часів нацистської окупації міста Ромни Сумської області порівняли з газетою «Новоросія» «ДНР». Виявилося, що методи збігаються просто один в один. Точніше, у «Відродження» навіть м’якіша подача. В іншій роботі вирішили дослідити, як формується образ ворога через трансформації історичної пам’яті.
Отже, обмін медіаосвітнім досвідом між бібліотекою та гімназією вдався, студійці мали змогу розібратися в механізмах маніпуляцій суспільною свідомістю, навчитися розрізняти маніпулятивні медіатексти й усвідомити необхідність знати історію своєї родини й рідного краю. Адже це допомагає виробити імунітет проти пропаганди в інформаційній війні.
Медіаосвіту, на думку Анни Коршунової, взагалі треба робити основним предметом у навчальних закладах. Тому що від цього залежить ще й інформаційна безпека держави. Адже завдяки їй і діти, й дорослі зрозуміють, як ними можуть маніпулювати. А на подібних заняттях у студіях та гуртках, роблять щеплення в мозок і про деякі речі потім не можеш думати інакше. Медіаосвіта — це теж щеплення. Причому від дуже багатьох хвороб у нашому суспільстві.
Що таке медіаграмотність
Сучасна людина перебуває під постійним впливом величезного потоку різноманітної інформації, що його отримує через медіа. Що означає слово «медіа»? «Медіа» походить з латини і означає «передавати». Наприклад, «медіатор»: невеличка пластинка, за допомогою якої гітарист передає рух пальців на струни. А хто цікавиться біологією знають інше значення цього слова – активна хімічна речовина, яка передає сигнал по нервовій системі. Як бачимо, значення цих слів подібне. У кожному разі там де є медіа, мають бути принаймні кілька ланок: джерело повідомлення – власне повідомлення – засіб передачі – одержувач повідомлення. Також до цієї ланки можна додати і реакцію одержувача повідомлення. Однак проблема полягає в тому, що повідомлення, яке передається (інформація) може бути неякісним або свідомо викривленим. Причому дуже часто людина навіть не усвідомлює, що отримане повідомлення є недоброякісним. І що таким чином на неї здійснюється медійний вплив. Важливо те, що вплив – прихований, і тому ефективніший. Зараз взагалі можна говорити про те, що існує «інформаційна зброя масового ураження». Особливо це стало помітно, коли Україна стала мішенню інформаційної війни з боку Росії. Для сучасної людини вміння критично сприймати інформацію, вміти її аналізувати, визначати,чи не маніпулятивна вона, одна із найцінніших життєвих компетенцій, які дозволяють адекватно сприймати навколишній світ і ухвалювати корисні для себе рішення. Без таких умінь людина стає практично беззахисною перед маніпуляціями, які змушують її чинити супротив власних же інтересів – в інтересах тих, хто подає інформацію. Тепер саме час визначити, хто ж це «медіаграмотна людина».
Медіаграмотна людина: • розуміє природу інформації і роль медіа в її розповсюджені; • усвідомлює, що знаходиться під постійним інформаційним тиском; • має навички критичного мислення та аналізу медіаповідомлень; • відрізняє думки і оцінки від фактів; • здатна захищати себе від маніпуляцій; • вміє створювати власний медійний контент. За матеріалами сайту PROMETHEUS.
Бібліотека – стратегічний партнер медіаосвіти
Ми живемо в інформаційному світі. Завдяки новим технологіям інформації стає дедалі більше і вона набагато доступніша, ніж раніше. Постають питання: якій інформації довіряти? І що таке зрештою Правда? Ми починаємо піддавати сумнівам власні цінності, а ті, хто хоче маніпулювати думкою, завжди опиняються на крок попереду. Нове покоління має бути готовим до цих викликів. У світі інформаційних воєн і пропаганди медіаграмотність і критичне мислення належать до ключових компетенцій, які дозволяють не губитися в інформаційному потоці. Останніми роками через війну в нашій країні, зокрема гібридну, питання медіаграмотності опинилося на порядку денному, тому що стало питанням національної безпеки країни. Мало хто знає, що Україна — одна з небагатьох пострадянських країн, де не лише громадський сектор, але й держава робить певні кроки в напрямі медіаосвіти.
Міністерство освіти та науки затвердило всеукраїнський експеримент із медіаосвіти на 2017–2022 роки, який має назву «Стандартизація наскрізної соціально-психологічної моделі масового впровадження медіаосвіти у вітчизняну педагогічну практику». Експеримент передбачає масове наскрізне впровадження медіаосвіти у навчальні заклади, включаючи дитсадки, школи та виші.
«Наскрізна — це означає, що медіаосвіта в тій чи іншій формі відбувається на всіх рівнях освіти, — пояснює наукова керівниця експерименту, завідувачка лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, Любов Найдьонова. — Вона має пронизувати все: від садочка до вишу. Діти мають вчитися навичок медіаграмотності системно. Добре, що зараз уже в третьому класі вчать розуміти різницю між фактом та судженням. Далі це може відбуватися інтегрованим шляхом — тобто включено в програми різних предметів. Для деяких дисциплін наскрізні лінії медіаосвіти вже напрацьовані: в українській мові, історії. Коли ми залучимо до себе ще фахівців, то можемо вводити таку лінію в межах кожного предмету». Але процес має відбуватися поступово, щоби медіаграмотність впроваджувалася не для галочки, а стала для шкіл власною потребою орієнтування в інформаційному просторі. В Україні підготовка вчителів здійснюється, по-перше, в закладах післядипломної освіти, зокрема, зусиллями лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, а по-друге, громадськими організаціями, як-от Академією української преси, яка проводить регулярні школи з медіаграмотності для вчителів, педагогів та бібліотекарів. На підготовчому етапі в експерименті вже бере участь близько 200 навчальних закладів із усієї країни. У Полтавській області — п'ять, а також Обласний інститут післядипломної освіти ім. М.В.Остроградського. Бібліотеки завжди працюють у суголоссі зі школами – це один із самих доступних центрів медіаосвіти. Сучасний, креативний бібліотекар, який іде в ногу з часом, може долучитися до цієї почесної місії і зробити вагомий внесок у всебічну підготовку дітей та молоді до безпечної та ефективної взаємодії із сучасними медіа, формування у них медіаобізнаності, медіаграмотності та медіакомпетентності. З цією метою в 2014 році розпочала свою роботу студія медіакультури та грамотності «Відкритий простір», де учні мають можливість займатися власною медіатворчістю. Надалі ми будемо знайомити вас з діяльністю медіастудії та найновішими матеріалами з формування інформаційної культури та медіаграмотності.
Вчимося знімати кіно
31 січня відбулося чергове заняття студії медіакультури та грамотності «Відкритий простір». Цього разу студійці опановували техніку зйомки. Адже, щоб відео виявилося вдалим і викликало у глядача ефект присутності необхідно знати багато теоретичних правил, а потім застосувати їх на практиці. Це дуже тривала і кропітка робота, але результат того вартий. Радість творчості стане заслуженою нагородою за витрачені зусилля!
Новий рік – нові творчі задуми!
З початком нового 2018 року продовжила свою діяльність студія медіакультури та грамотності для молоді «Відкритий простір». І хоча в самому розпалі зимові канікули – не час розслаблятися. Кипить і вирує творчий процес. Вихованців студії об’єднала робота над створенням сценарію майбутнього відеоролика. Що може бути більш захопливим, ніж спробувати себе у ролі творців нової віртуальної реальності. Скільки незвіданого, невідомого: яку ідею обрати, як увібгати політ фантазії в лаконічні рядки тексту. Завдань багато, але креативні, наполегливі і працьовиті студійці не звикли боятися труднощів!
Тож нехай цей рік буде багатим на творчі ідеї і досягнення!
