Управління культури Полтавської

обласної  державної  адміністрації

Полтавська  обласна  бібліотека

для  юнацтва  ім. Олеся  Гончара

"Що ми в цiм свiтi без любовi?"

кохання в житті видатних полтавців

Біобібліографічне досьє

ВИП. 2

Полтава – 2016

91 : 83.3(4Укр)6+85.143(4Укр)

Щ92

Упорядник:                  Іщенко Олена Григорівна

"Що ми в цім світі без любові?": кохання в житті видатних полтавців : біобібліографічне досьє / упорядник  О. Г. Іщенко; обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара. – Вип. 2. – Полтава, 2015. – 39 с.

Біобібліографічне досьє присвячене видатним полтавцям: Марії Башкирцевій, Василю Симоненку, Остапу Вишні, а саме коханню в їхньому житті. Рядок І. Франка "Що ми в цім світі без любові?" підтверджує, що перед цим почуттям однаково всі рівні.

Видання адресоване бібліотекарям, вчителям, студентам, учням-старшокласникам та широкому загалу.

¨Обласна  бібліотека  для  юнацтва  ім.  Олеся  Гончара, 2016

ПЕРЕДМОВА

Є вічна загадка Любові.

Г. Тютюнник

Кохання – надзвичайно ємке та найбільш загадкове людське почуття, як жодне інше прагне висловлення. Тому з'являються неперевершені зразки творінь великих митців усіх часів,  і це не тільки поезії, а й щоденники і листи, які не поступаються в ліричному звучанні віршам.

У біобібліографічному досье – розповідь про життя і творчість наших видатних земляків – Марії Башкирцевої, Василя Симоненка, Остапа Вишні. Й про історії їхнього кохання – взаємного і нерозділеного, перипетії одруження, радісні й трагічні миті, які припали на їх долю. До уваги читачів уривки з тремтливих листів В. Симоненка та Остапа Вишні до дружин, вірші, фрагменти з потаємного "Щоденника" М. Башкирцевої.

Три блискучі постаті наших земляків, які творили у різних жанрах у різні історичні періоди, об'єднані в цьому виданні  вічною темою Кохання.

Використаний матеріал брався з періодичних видань, довідників, збірників, які є в наявності в бібліотеці та інтернеті.

Серця скорюються коханню

БАШКИРЦЕВА МАРІЯ КОСТЯНТИНІВНА

(1860–1884)

Але багато встигла все ж зробить.

Вона так мало думала про себе,

На славу віддавала кожну мить.

Їй можна заздрить, можна співчувати,

Але найбільш гордитись, мабуть, слід,

Що Україна родить ці таланти,

Які дивують позамежний світ.

І. Нечитайло

Свого часу в одному із залів Люксембурзького музею на замовлення французького уряду помістили скульптурний портрет: молодий геній, що помирає біля ніг ангела смерті. Прекрасне схудле обличчя страдника підняте вгору – очі його спрямовані на табличку, яку ангел тримає в руці. Це список великих людей, які передчасно зійшли в могилу, але завоювали собі безсмертя. Статуя так і називається – "Безсмертя". Тут, серед восьми французьких імен, стоїть одне українське – Марії Башкирцевої. У сусідніх залах зберігаються дві її картини. Це єдиний іноземний живопис, представлений у найбільшому французькому зібранні.

Статуя  "Безсмертя"

Марія Башкирцева легендою стала ще за життя. Обдарована геніальністю, славилась як прекрасна співачка і художниця. В ній все було незвичайне: краса, розум, талант, често-любство, працездатність і невпинний потяг до слави – понад усе вона хотіла бути знаменитою.

Дитя росяних ранків... теплих грибних дощів, щедрого сонця й бентежних вітрів, лагідної  Ворскли і тихого усміху різнокольорових мальв, бездонних синьо-прозорих небес і зморшкуватих долонь степів... Усе це – земля диканська. Марія народилася 23 листопада 1860 року в родовій садибі Гавронці поблизу Полтави. Натомість дослідники посилаються й на такий текст щоденника, власноруч написаний Марією Башкирцевою: "Я народилася 12 листопада, але повинна була народитися лише 12 січня, через що мій вік слід рахувати від 12 січня за старим стилем".

Для розуміння того, про що власне йдеться, слід пролити світло на одну із сімейних таємниць родини Башкирцевих. Виявляється, Марія народилася через сім місяців після одруження її батьків, хоча не була недоношеною дитиною. Отож, щоб зайвий раз не "афішувати" цю скандальну для дворянської родини подробицю, день народження дочки спочатку відзначали на два місяці пізніше реальної дати. А після розлучення батьків і виїзду родини за кордон, Марія взагалі "помолодшала" на два роки.

Шляхетне походження і багатство Башкирцевих не надумані. Спочатку дівчинка виховувалася дідусем по батькові, Павлом Григоровичем Башкирцевим,  відставним генералом, героєм Кримської війни, людиною хороброю, проте і жорстокою. А ще він мав найбільше землі в Україні після магнатів Кочубеїв. Його син – ватажок полтавського дворянства  і ... гуляка: багато діточок у селі були підозріло схожі на пана. Проте мати Марії дуже кохала Башкирцева. Та її надія на сімейну ідилію не справдилася. Через його амурні пригоди і скандали мати з донькою переїхала до свого батька Бабаніна в сусідню Черняківку (нині Чутівського району), блискуче освіченого, прихильника Байрона, сучасника Пушкіна і Лермонтова, котрий пишався своєю генеалогією, яка походила від татарських князів першого нашестя. Виховували Марію дві гувернантки, але  їй докучала  їхня опіка, і вона тікала у велику дідову бібліотеку. Помітивши виняткові здібності онуки, дідусь прагнув задовольнити її жваву допитливість. Вона  була не по віку розсудлива.

Окрім шляхетного походження і статків, обидві родини мали свої "скелети у шафах", які не вважали за потрібне приховувати від малої. І тягар  цих знань Марія Башкирцева нестиме до останніх днів. Змалечку вона знала, що батько ловелас і розпусник, а мати вийшла за нього заміж вже вагітною. Що мамин брат, її  дядько Жорж – картяр, п'яниця і пройдисвіт, якого ледве врятували від буцегарні. Що мамина сестра Надін одружила на собі багатія, який був несповна розуму і невдовзі помер, після чого його рідня подала до суду, оскаржуючи підпис на заповіті.

Чудова українська природа, блискуча освіченість родичів дівчинки, багатство, власний природний розум тощо, здавалося б, мали всіляко сприяти її нормальному розвитку. Та на жаль, цього виявилося замало. Її виняткова хворобливість з раннього дитинства змусила врешті-решт сім'ю в 1870 р. у супроводі домочадців і лікаря відправитись на лікування за кордон. З батьком мати на той час уже розлучилася, вигравши шлюборозлучний процес, що тоді було рідкістю і великою удачею для жінки. Після від'їзду за кордон у 1870 році Марія  лише тричі побувала на батьківщині – у травні 1876-го, в липні 1881-го та жовтні 1882 року.

Географія подорожей: Відень, Баден-Баден, Женева, Рим, Неаполь, Капрі, Лондон, Париж, поки нарешті не знайшлося місце до вподоби – Ніцца, столиця Лазурного берега Франції. Спочатку розкішну віллу наймають, згодом не менш розкішну купують. Час від часу їздять до Монте-Карло пограти в казино – Марія виграє завжди. Власним екіпажем мандрують узбережжям, ніде не пропускаючи жодного платного балу чи маскараду, як і жодної прем'єри в Парижі. У столиці Франції замовляли вишукані туалети та прикраси. Проживають спірні тітчині гроші.

"Живи швидко – помри молодим!": це епатажне гасло народилося в середовищі просунутих "західних шістдесятників". У чотирнадцять років Марія, ще навіть не здогадуючись, як мало часу їй відміряно, теж вирішує жити з прискоренням. Вона ставить собі за мету, по-перше, якомога швидше пройти ліцейський курс навчання, по-друге, взяти шлюб із кимось з вищого світу. Якщо останнє родина вітає, то бажання дівчинки вчитися за таких статків викликає подив. Та з нею не посперечаєшся, і ось уже запрошуються найкращі вчителі, які займаються з дівчам по дев'ять годин на день.

Паралельно Марія шукає нареченого. Їй до смаку всі виверти кокетства та зваби, і вона вміло користується ними. Проте це зовсім не заважає дівчинці закохуватися по-справжньому й по-справжньому страждати. Першу нещасливу любов Марія пережила до лорда Гамільтона, котрий славився тим,  що мав багато коней і коханок. Він і не підозрював про те, як обожнює його мале дівча з вілли "Аква-Віва". Вона ревнувала, а лорд невдовзі одружився з іншою. Перше кохання залишилось нерозділеним.

У чотирнадцять років у Ніцці Марія відчула біль у правій легені, а скоро лікарі діагностували  в неї сухоти. Ні найкращі готелі, ні найняті найдорожчі вілли, ніякі комфортні умови, як і найкращі лікарі, так і не змогли допомогти дівчинці. Хвороба підточувала її здоров'я. Вона гостро відчувала себе самотньою.

У дванадцять років Марія почала вести свій знаменитий щоденник, з перших сторінок  якого дізнаємося про найзаповітнішу її мрію – стати "володаркою світу", за будь-яку ціну утвердитись у цьому, хай і жорстокому, проте чудовому світі. Її всю без останку полонила пристрасть до мистецтва, і віднині ніяка невиліковна хвороба вже не перешкодить цій пристрасті.

Юна Марія невтомно подорожувала Іспанією, Італією, де спілкувалася з цікавими людьми, відвідувала численні музеї, з полум'яним натхненням, ніби кудись поспішаючи, поглинала все почуте й побачене, багато читала. Її світогляд вражає: вона цікавилася давньоримською та давньогрецькою літературою, читала філософські трактати Платона, Дідро, Вольтера, Ніцше.