|
Управління культури Полтавської обласної державної адміністрації
Обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара
Серія «Сучасні українськіписьменники»
Її молитви теплять душу
Інтелект-реліз
Вип.15
Полтава - 2015
83.34 Укр.6
Ї 40
Укладач: Варвара Василівна Потуремець
Її молитви теплять душу : інтелект-реліз / авт. укладач В. В. Потуремець; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара. – Полтава, 2015. – 8 с.
Видання із серії «Сучасні українські письменники» присвячене творчості письменниці і журналістки Катерини Мотрич, щирої патріотки і вболівальниці за долю України.
Обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара, 2015
Катерина Вакулівна Мотрич - українська письменниця, народилася 30 листопада 1947 року в селі Васильків, тепер Шполянського району Черкаської області. Сім'я була велика, три брати і три сестри. Всі були дуже талановитими: батьки чудово співали, брат Іван малював, майже всі писали вірші. Та лише наймолодша Катерина змогла стати відомою.
Навчалася Катерина Мотрич у Васильківській середній школі. Всі предмети давались добре, та українська мова і література були найулюбленішими, тому з ними і пов'язала вона своє життя. Також Катерина Вакулівна гарно співала, вона виступала в різних селах із Васильківським хором. Одним із найближчих друзів і порадників письменниці був її старший брат Іван, тому саме з ним по закінченню восьми класів Катерина поїхала до Києва. Брат, як ніхто інший, розумів її, адже і сам навчався в одному із столичних вузів. На той час Катерина Вакулівна чомусь вирішила, що вступатиме до радіотехнічного училища, та брат відмовив її. Тоді вона надумала вступати до музичного училища імені Глієра, та виявилось, що туди можна було потрапити лише після десяти класів. Після закінчення середньої школи із золотою медаллю майбутня письменниця вступила до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на факультет журналістики. Дуже тяжко доводилось молодій студентці, адже старенькі батьки, які отримували дванадцять карбованців пенсії, не мали змоги допомогти їй. Та, не дивлячись на труднощі, навчалась гарно. По закінченню університету молода журналістка влаштовується на роботу в газету «Молода гвардія» коректором. Саме в цій редакції вона зустрічає свого майбутнього чоловіка Михайла Мигаля.
Перша книжка письменниці – «Соняхи» – видана в 1978 році. Це були новели. Теплі ліричні розповіді про людей села, їх любов до землі, до рідного краю, про чисте і світле кохання. Є в письменниці і драматичні новели, які не тільки хвилюють, а й викликають роздуми, змушують читача поглянути на себе очима стороннього. В цьому їх сила й майстерність. В 1989 році з'являється книга «Перед Храмом любові і болю», яка вміщує оповідання та сповідальну повість.
Письменниця також широко використовує в літературній творчості форму молитви («Молитва до мови», «Молитва до убієнних голодом», «Молитва до України»), всі – 1991 рік.
У «Молитві до мови» письменниця порушує пекучі питання нашої сучасності, зокрема її хвилює становище рідної мови, її трагічна доля в минулому і тепер. Авторка з непідробною щирістю звертається до найбільшої цінності нації, просить простити нерозумним дітям яничарство, воскреснути і забуяти розкішним цвітом. У творі Катерини Мотрич українська мова постає втіленням всіх чеснот людини. Письменниця бачить її і Пресвятою Богородицею, і мудрою берегинею народу, і Стражденницею, велико-мученицею, розіп’ятою на хресті мук. Водночас це і вбога прочанка з простягнутою рукою, осквернена і знеславлена своїми дітьми. Всі страждання української мови, - стверджує письменниця, - від її носіїв, які немудро відсторонилися від неї. Молитва – це звернення до божественної основи, яка має втілитися в мові: «Забуяй вічним і віщим словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю, Русь-Україну возвелич, порятуй народ її на віки».
У «Молитві за убієнних голодом» письменниця звертається до Богородиці: «Богородице, Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько люду святоруського! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і нарід мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила?Де ж ви, сили небесні?»
Про інший свій твір «Ніч після сходу сонця» письменниця так сказала: «Я намагалася відповісти на всі наші «чому» з духовної точки зору. Адже причина і наслідок – як сіамські близнюки.
Чому ми на своїй землі, проте незмінно у вигнанні? Чому розсіяні по світах? Чому бідуємо на райській землі, чому наймитуємо у варягів та приходьків і по сьогодні? Чому нас неодмінно поневолюють, обкрадають, потоптують? Чому неможливо здолати домінантної філософії національної душі про сусідову хату, сусідову корову та велику українську жабу? Ось де ховаються сіамські близнюки, а не в прекрасних думах та піснях. Цією гранню нашої душі й долі ми належимо Богові….
Я воліла дослідити цілі пласти й української величі та святості, й української темряви. І наш схід сонця, і ту ніч, яка всупереч логіці природи, настає одразу ж після появи світила». У цьому романі ночі сконденсовано і психологічно спресовано часовий вимір у два тисячоліття (від початку апостольської проповіді Андрія Первозванного). Письменниця має мужність душі, щоб так детально досліджувати тисячолітнє гнойовище української історії. Цей роман став вершиною у немалому прозовому доробку Катерини Мотрич і займає помітне місце в сучасній українській прозі. Авторка у романі «Ніч після сходу сонця» піднімає задавнені проблеми. Через життєпис окремих родів письменниця розглядає духовні, християнські та язичницькі джерела нації. Чорно-білі протистояння добра і зла, чужого і рідного, закладені вже в самих прізвищах представників двох родів, що протягом тисячоліття були ідейними антиподами і кровними ворогами – Заброди і Святненки. А біля них є Безверхий, Безродний, Волкова, Калита…За тими подіями, що розгортаються в житті вигаданих і невигаданих героїв «Ночі після сходу сонця» - від княгині Ольги до партапаратчиці Марини Волкової, від волхва Мелетія до патріарха Василія вгадуються обриси відомих історичних фактів. І тут доречно згадати слова В. Винниченка, що українську історію не можна перечитувати без брому, а історію українського народу, якою вона постає зі сторінок роману К. Мотрич, треба читати навіть із сильніше діючими заспокійливими та лікувальними засобами! Письменниця у своєму творі торкається найнижчих струн людської душі, духовної сліпоти, приниженості, демонічних нахилів, злодіяння «охрещених» та «неохрещених», яким Бог недарма посилає «терня у боки». Її роман спонукає до болючого і серйозного переосмислення давньої і недавньої історії України. Складні економічні, екологічні, культурні, політичні обставини вказують на те, що ми маємо останній шанс зберегти свою національну ідентичність, свою рідну землю і свій народ від тотального знищення всіма руйнівними силами та ідеями як зовнішніми, так і внутрішніми. Цей роман Катерини Мотрич висувався на здобуття Національної премії ім. Т. Г. Шевченка.
У творі «Політ журавлів над не толоченими хмарами» письменниця описує трагедію українського народу – чорнобильське лихо. Епіграфом-посвятою до цього твору стали слова: «І мертвим, і живим, і ненародженим жителям Чорнобильського Полісся». У першій з новел роману охоплено незначний часовий відрізок буття людини і природи, відтворено перебіг подій трагічної доби 26 квітня 1986 року, коли крізь тисячоліття наздогнало нас трагічне пророцтво Іоанна Богослова: «…І засурмив третій ангел, і велика зоря спала з неба, палаючи як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення тій зорі Полин. І стала третина води, як полин, і багато з людей повмирали з води, бо згіркла вона». Дія новели розпочинається «глупої ночі» в хатині Насті-спасительки, якій привидівся лихий сон, схожий на німе кіно: старенька бачить несамовиту річку, «спотворені жахом і криком лиця, а голосів не чути». Страшна ріка залила вулиці, затопила хати, сади, ковтнула ліс, луги, поглинула Припять. А в тій чорній річці – тисячі людей: старі, молоді, немовлята. Нічне пророче видиво жінка намагається відігнати давніми замовляннями; шукає розради у пісні, ревно молиться. Але врешті-решт цілителька усвідомлює, що не в силі зарадити лиху найдорожчих людей, бо над напоєною смертельною отрутою землею розстеляються «все далі й далі чорні полотна, виткані з гіркого полину». Ретроспективна лінія другої новели подає своєрідну матрицю роду Насті Спасительки, за яким здавна ходила слава рятувальників. Рятували від біди і баба Соломія, і мати Настина – Софія, а Настя-Берегиня продовжує їх місію, єднаючи своїм життям минуле, теперішнє і майбутнє. У внутрішньому монолозі Спасителька щиро зізнається, що «цей край для неї безмежно любий, і земля, в якій поховано великий ключ її роду, - свята», тому стан оціпеніння і розпачу оволодіває нею, коли син повідомляє про евакуацію. Він тішить себе надією, що це ненадовго, днів на п’ять. Але героїня твору знає, що люди прощаються з рідною землею назавжди. Дія останньої новели відбувається великодньої суботи. Горе людей, змушених покинути рідні домівки, безмежне, тому письменниця вдається до гіперболи – «річку сліз» виплакала Настя, але стан оціпеніння не минав, жінка затято мовчала», бо визрівало в душі найважливіше життєве рішення – прийняти смерть на рідній землі, поділивши з нею біль, біду і страх. Коли вивозили найрідніших, вона була далеко в лісі, бо не змогла зректися згорьованої землі і пам’яті свого роду… «Не бачила Настя, які заплакані очі в сусідів, як голосила Саня посеред подвір’я, як Микола відв’язав Рябка, вткувся лицем у собачу морду й надривно заридав. Не чула, як пес моторошно вив услід машині”. Письменниця устами своїх героїв мовила гнівне, але справедливе слово про причетних до Чорнобильської катастрофи чиновників, які зухвало чи просто байдуже поставились до будівництва АЕС, не зваживши, що може статися аварія.
В іншому творі Катерини Мотрич «Вавилонська вежа» йдетьсяпро актуальне українське сьогодення. Завдяки чудернацькому переплетінню реалій та алегорій авторка відтворює змізерніння сучасного українського суспільства. Адже за біблійним переказом Вавилонська вежа – символ сум’яття і безладу. Письменницяставить запитання: «Як міг народ, який упродовж своєї тривалої історії створив неперевершену досі культуру опинитися на задвірках цивілізації?»
Цій темі письменниця присвятила також інший твір – «Кайдашева земля». Авторка називає всю землю Кайдашевою – через чвари і розбрат довкола неї. Вона так коротко передає зміст твору: «Сюжет драми простий: у садибі живе старий Кайдаш, який має четверо синів: один священник, який щиро відроджує нашу церкву, другий – язичник, не визнає нічого християнського, третій – комуніст, а четвертий – рухівець, і всі вони несамовито гризуться між собою… А на подвір’ї росте символічна стара груша. А під нею граблі. І коли конфлікт доходить до вищої точки, на подвір’я завжди виходить старий Кайдаш і говорить: “Що там таке? Я комусь клепку вставлю»! І біжить під грушу, щоб узяти ті граблі і побити синів, і наступає на них, і граблі б’ють його по лобі… Ніби й смішно, та я обриваю той сміх, бо розквітла груша скидає гілля і стає схожа на розіп’яту жінку в українських строях…»
Є у Катерини Мотрич роман у віршах «Мотрині ночі». Твір побудований на історичних фактах – це розповідь про любов Івана Мазепи і Мотрі Кочубей, але в контексті того, що Україна втратила все – аж по сьогодні.
«У храмах українських ангели мовчали
Ходила Божа Мати й плакала серед руїни,
Налякані отці-архієреї анафему шептали
І бамкав лаврський дзвін, як по душі Вкраїни».
Творчість Катерини Мотрич тісно увійшла в культуру України. Адже вона завжди носить у серці любов до рідної землі і щиро вболіває за її майбутнє.
Твори Катерини Мотрич
Армагеддон державотворення – імунодефіцит духу, або ще раз про граблі, які влучили українцям у «Сонячне сплетіння» / К. Мотрич // Літературна Україна. – 2010. – 5 серп. – С. 3.
Вавилонська вежа : роман / К. Мотрич. – Львів : Криниця, 2011. – 440 с.
Досвіток : роман / К. Мотрич. – Київ : Дніпро, 1990. – 304 с.
Звізда Полин / К. Мотрич // Дивослово. – 2008. – № 4. – С. 56-63
Ніч після сходу сонця : роман / К. Мотрич. – Київ : Молодь, 1978. – 128 с.
Час найкоротшої тіні : повість, оповідання. – Київ : Радянський письменник, 1982. – 231 с.
Електронні ресурси
Молитва до мови [Електронний ресурс] / К. Мотрич. – Режим доступу : http : // metodportal.net / node / 8466/ (дата звернення : 16.07.2015). - Назва з екрана.
Політ журавлів над не потолоченими травами [Електронний ресурс] / К.Мотрич: http : // www. uklib. com.ua / book / printthebook. php.?id=71& bookid=0.(Дата звернення : 16.07.2015). - Назва з екрана.
Темна нічка-петрівочка [Електронний ресурс ] / К. Мотрич. – Режим доступу : http : // ursr.org / kyiv /90/09/ htmt/ 76.html.(Дата звернення : 16.07.2015). – Назва з екрана.
Література про життєвий і творчий шлях Катерини Мотрич
Єременко О. З відстані болю: до пломінця Чорнобильської свічі / О. Єременко // Українська література в загальноосвітній школі. – 2012. – № 11. – С. 8-11.
Онуфрик Г. Особливості житійних образів у малій прозі Катерини Мотрич / Г. Онуфрик // Дивослово. – 2008. - № 4. – С. 53-55.
Поклад Н. Катерина Мотрич: «Щодня і щомиті витримуєш бій» : про поразки, які стають перемогами / Н. Поклад // Літературна Україна. – 2008. – 28 серп. – С. 4.
Поліщук Н. Катерина Мотрич «Політ журавлів над не толоченими травами» : урок-пам’ять / Н. Поліщук // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2006. - № 11. – С. 20-24.
Руденко Л. Літературно-мистецьке свято за творчістю Катерини Мотрич / Л. Руденко // Шкільний календар : літер.-мист. свята. – Харків, 2005. - С. 72-78.
700 сторінок болю : [Роман К.Мотрич «Ніч після сходу Сонця» (Київ, Криниця, 2001)] // Літературна Україна. – 2003. – 20 лют. – С. 3.
Серія «Сучасні українськіписьменники»
Її молитви теплять душу
Інтелект-реліз
Вип.15
Автор-укладач Варвара Василівна Потуремець
Редактор С. В. Сичова
Комп’ютерна верстка В. Ф. Походун
Відповідальна за випуск І. В. Балибіна
Підписано до друку 24.07.2015. 8 стор. Тираж 5 прим.
Обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара
36039, м. Полтава. вул. Енгельса, 25а
http://libgonchar.orgE-mail: pobugonchara@ukr.net
Її молитви теплять душу
|
