Художній  словосвіт  Григорія Тютюнника

                   Методичні  рекомендації  до 95-ї річниці від дня народження

Григорій Михайлович Тютюнник  народився 23 квітня 1920 року в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині. У 1938 році закінчив Зіньківську середню школу. У 1938— 1941  роках разом з О. Гончаром навчався у Харківському університеті на літературному факультеті, який закінчив у 1946 році. На початку другої світової війни письменник добровільно пішов на фронт, двічі був тяжко поранений, двічі втікав з полону, брав участь у діях партизанських загонів, які вели боротьбу з ворогом на території Кіровоградщини, Чехословаччини. З осколком під серцем він невтомно працював у повоєнний час: учителював у селі Кам’янка-Бузька на Львівщині, з 1956 року був співробітником журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін»).  Помер письменник  29 серпня  1961  року.

         Перше оповідання Г. Тютюнника «Мирон Розбийгора» було надруковане у журналі «Радянський Львів» (1950). Перша збірка оповідань «Зорані межі», до складу якої увійшли десять творів, видана у Львові 1951 року, потім — повість «Хмарка сонця не заступить» (1956). У творчій спадщині Г. Тютюнника є поетична збірка «Журавлині ключі», яка з’явилась уже через два роки після смерті митця, і роман «Буг шумить» (1965). Останній був розпочатий ще у 1947 році, автор продовжував писати його до останніх днів життя. Тематично цей твір близький до збірки «Зорані межі». Над романом «Вир» письменник почав працювати у 1956 році і окремим виданням книга вийшла в 1960 році (перша книга), в 1962 році – друга книга, а в 1963 році твір було відзначено Шевченківською премією.

         Доторкнутись до творчого надбання письменника допоможе  підготовка в бібліотеках ювілейної пам’ятки читачу  «З виру життя» (До 95-ї річниці від дня народження Григорія Тютюнника) та інформаційного списку письменницького доробку  «І лірик, і боєць».

         Привернути увагу користувачів юнацького віку до творчої спадщини ювіляра, а також  праць  про його життєвий і творчий шлях допоможе  літературний  вечір-присвята  «Письменник з мужнім і чутливим серцем».

          Пропонуємо  Вам сценарій вечора, який рекомендуємо провести для учнівської та студентської молоді.

         В приміщенні, де буде проходити захід, слід організувати книжково-ілюстративну виставку «І вічно сурмитиме недоспівана пісня».

         Експозиція виставки може мати такі складові частини:                                                            

Цитата: «Григорій Тютюнник за вродженим                                                              

прізвищем – Буденний, але яке свято –                                                           

читати його прозу! Бо то – поезія,

то – сама Україна»                                                                                                                                                    

Г. Білоус

         1 розділ. Життєвий  «Вир» Григорія Тютюнника                                         

         2 розділ. Зачарування величчю літературного слова. (Літературна діяльність)                                                                                                                        

        3 розділ. Брати Тютюнники.                                                                           

        4 розділ. Не зміліє пам’яті криниця. (Спогади сучасників)  

         В проведенні заходу беруть участь двоє ведучих і один читець. В приміщенні, де буде проходити захід крім книжкової виставки слід помістити портрет письменника, плакати з висловлюваннями  відомих людей про митця. Наводимо деякі приклади:

            «Він мав талант людяності, і вроджений, і вистражданий»                                                                                                                                                                                                                          (Григір Тютюнник)

          «Було в ньому щось від природи благородне і чисте. У ньому жило внутрішнє добро»                                                                                                                                                                                (Гр. Нудьга)

          «Григорій Тютюнник був людиною великої щедрості, душевної чистоти, закоханості в життя і людей, і всі ці якості органічно ввійшли – та й не могли не ввійти – в плоть і кров його книжки»

                  (Олесь Гончар)

         І ведучий                                                                                       

         Мальовнича вишнева Полтавщина щедро багата на таланти. Саме тут, в селі Шилівка на Зіньківщині, народився 23 квітня 1920 року майбутній поет, письменник, вчитель Григорій Михайлович Тютюнник. Правда мати Івга Федотівна називала його Єгором, а записаний він був Григорієм. У своїх спогадах менший брат по батькові Григір про цю подію розповідав так: «Дід Федот (Буденний) на радощах, що народився внук, вдома хильнув чарчину і пішов до сільради, але по дорозі не зміг проминути Гузійку, яка мала вдома завжди  «монопольку»… Скільки випив дід у славнозвісної на всю округу Гузійки – невідомо. Після цього він продовжив плентатись туди, куди його послали дружина і дочка, йшов і вже не тямив нічого, але коли прийшов, то забув як треба записати ім’я. Довго пригадував, а потім сказав секретареві:   Пиши Грицько».     

         ІІ ведучий

         Так було узаконене його ім’я, але мати не могла звикнути до нього. І Григорій, знаючи несприйняття матерею цього імені, підписувався у листах «Ваш син Горя».

         Дитячі роки Григорія пройшли у дідовій оселі (батько з сім’єю не жив). Григорій ріс жвавий і допитливий. Його бабуся не раз говорила: «То така дитина, що ні припнути, ні прив’язати». На річечці Ташань і промайнули його дитячі роки.                                                                                                        

          І ведучий

         У школу письменник пішов у шість років. Наука  давалася легко  і навчався він добре. Після закінчення у 1938році  Зіньківської  середньої школи  Григорій Тютюнник вступає на літературний факультет Харківського державного університету. Разом з ним навчалися Дмитро Білоус та Олесь Гончар. Восени 1941 року добровольцем іде на фронт.

         Суворі випробовування випали на долю майбутнього письменника. Дві втечі з полону, перебування в партизанському загоні «За Батьківщину», що діяв на території Чехословаччини, два тяжких поранення. Останнє з них - під час прориву через ворожий фронт – виявилося особливо небезпечним: мало не до самого серця увійшов у груди уламок   ворожого заліза, мучив  потім усе життя і врешті-решт став причиною його ранньої смерті.  Його навчання, учителювання і напружена творча праця – то справжній подвиг життєво-трудової мужності.                                                                                                    

         ІІ ведучий

         Писати Григорій почав рано, ще в шкільному віці, друкувався в районній газеті, а перші журнальні публікації припадають на початок навчання в університеті. Олесь Гончар, який знав Григорія Тютюнника ще відтоді, як  разом навчалися в університеті, тепло й проникливо розповідав про свого друга: «В університеті ми називали його просто: Гриць. Для нас він був передусім поет. І не лише своїми віршами… навіть його «чайльд-гарольдівська» нахмуреність, що мимоволі викликала усмішку, та розвихрений циганський чуб, що він його деколи грізно напускав аж на очі  не могли приховати від нас справжнього Гриця з його ніжною, мрійливою, довірливо-чистою душею».                                                                                                        Григорій по-справжньому віддався поезії в роки війни. У його фронтових віршах і біль, і розпач, і трагедія загибелі бойових товаришів, і життєствердна віра в перемогу.

         Читець

Я скільки раз у смертному бою                                                                     

Проніс як прапор молодість свою.                                                                        

Я ран своїх в походах не лічив,                                                                     

Я землю власним потом омочив:                                                                    

Я знав: мій шлях лежить через вогні,                                                            

І тим шляхом пробитися мені,                                                                       

Тому й пробивсь крізь тучу грозову.                                                           

Я єсмь. Я сильний. Я живу.

І ведучий

          Першою опублікованою книжкою була збірка оповідань «Зорані межі» (1956), потім повість «Хмарка сонця не заступить» (1956), роман «Буг шумить» (1965). Але самим визначним твором став роман «Вир». У ньому автор хотів показати українське село напередодні війни — у першій книзі, у другій — під час війни, в третій — повоєнне життя. Перша книга роману була опублікована в журналі «Жовтень» у 1959 році, окремим виданням (1960р.) вийшла одночасно в Києві, Москві, Празі. Невдовзі було  написано другу книгу. Коли рукопис був уже у видавництві, письменник раптом просить не друкувати його — він підготував інший варіант. Г. Тютюнник наполегливо переробляв книгу і радів, що виходило краще. Але не встиг надіслати доопрацьований рукопис редактору — перешкодила смерть.

         Він непосильно працював і днями, і ночами, немов відчував, що довго жити не буде. Автор збирався створити епопею у 3-х або 4-х частинах. На жаль, встиг закінчити лише дві.

І ведучий

         Любов до всього українського поєднала і вела по життєвому шляху дві непересічні особистості – Григорія Тютюнника і його дружину – Олену Федотівну Черненко, яка була йому вірним другом, берегинею його пам’яті  та популяризатором  творів.  Ось якими віршованими рядками звертався до своєї дружини Григорій Тютюнник:                                                                                                                                                                              

Читець

Олено!...Я люблю тебе,                                                                                            

Як літнє небо голубе!                                                                                           

Як над степами шум вітрів.                                                                                    

Я на попіл би згорів,                                                                                       

щоб тільки бачить синь очей                                                                                   

в імлі у шелесті ночей,                                                                                    

щоб ти голубила мене,                                                                                             

 як вечір квітами дихне,                                                                                             

щоб ти була така мені,                                                                                             

як степ у рідній стороні.                                                                                 

Замріяна, як синій дим,                                                                                            

і чиста, як глибінь води,                                                                                   

і щоб душа твоя ясна                                                                                      

була, як напнута струна….                                                                                                                                                                                             

І ведучий

         Ось як згадує про свого чоловіка Олена Федотівна:         «В 1949 році ми познайомилися. В березні одружилися, а з квітня цього ж року почали боротьбу за його життя. Став рухатися осколок по краю легені і підривав могутнє здоров’я Григорія. Операція, ще одна, і ще.       Аж доки в 1953 році вийняв осколок М. Амосов. В 1961 році,  24 серпня, ми переїхали до Львова, а 29 серпня Григорій обрав собі вічну квартиру.         Збирався в Шилівку, дуже хотів зустрітись з Григором». Вірною пам’яті Григорія Михайловича дружина залишалася все життя. Саме завдяки О.Черненко були підготовлені до друку неопубліковані твори митця.  Нею написані дві книжки-спогади про братів Григорія та Григора Тютюнників «Не зміліє пам’яті криниця» (К.: Ярославів Вал, 2001) та «Зі скарбниці  пам’яті» (Черкаси,2008).

ІІ ведучий                                                                                                                  

Григорій Тютюнник трепетно і ніжно любив свою матір, можливо, ще й тому, що зростав без батька. Своїй мамі він присвятив цикл поезій:                           

Читець

Ти мене чекаєш вже давно,                                                                             

Страднице моя, старенька мати.                                                                    

Б’ють вітри тривогою в вікно,                                                                          

Не дають тобі спокійно спати.                                                                        

Не сумуй, не клич собі жалю.                                                                                  

Все ж повинна ти мене діждатись.                                                                  

Бо я так тебе люблю, люблю,                                                                                  

Страднице моя,  старенька мати.

         Тісні братерські відносини поєднували братів  Григорія і Григора. Старший брат був для меншого порадником і помічником як в життєвих питаннях, так і в творчій діяльності. Брати часто сперечалися. Пізніше Григір казав:  «Інакше, я не був би братом  свого брата. Скільки їх живе на світі – братів, що не сперечаються й не страждають від тих суперечок, бо глухі до всього на світі й один до одного, як амеби…».                                                         

         Григір Тютюнник згадував про брата: «…народні пісні Григорій глибоко шанував, знав їх безліч і сам умів гарно співати, маючи густий приємний баритон. Наша народна пісня, - казав, - як роман. Навіть побудову має епічну. І жодної легковажної». І не раз співали брати на шилівському мосту українські народні пісні.  Навіть перед днем відходу в потойбіччя він співав. 28 серпня 1961 року у редакції журналу «Жовтень» стихійно виник імпровізований турнір знавців української пісні. У змаганні з Петром Інгульським Григорій Тютюнник переміг, бо не тільки знав і пам’ятав силу-силенну пісень, але ще й блискуче виконував їх. А 29 серпня його не стало. Ніхто не чекав цього. Поховали його у Львові на Личаківському кладовищі.

         (Звучить запис  улюбленої  української народної пісні  Григорія Тютюнника «Ой журавко, журавко»)

І ведучий

         Григорій Тютюнник прожив неповних 42 роки і, по суті, лише підходив до вершин творчої зрілості. Встиг сказати багато, але сказав би ще більше, якби не жорсткі рамки тоталітарного режиму. Його любов до українського села здавалася аж надто палкою і тому підозрілою. Йому закидали патріархальну  обмеженість, невміння бачити «радісні перспективи колгоспного ладу».

ІІ ведучий

         Він любив Україну, малу Батьківщину, свій народ і рідну мову. Письменник  так говорив  своєму меншому брату, коли перечитував його перші твори, написані російською мовою: «Тільки знай, братику, мова – душа народу. Як же ти писатимеш про українців не їхньою мовою, як виразиш їхню душу  не через їхню мову, сиріч душу? Ти обов’язково зайдеш у цей тупик і потупцяєш назад, шкодуючи, що змарнував скільки часу».       

         І хочеться закінчити наш захід словами Григора Тютюнника, молодшого з братів Тютюнників: «Мало – бачити. Мало – розуміти. Треба любить. Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові».                                                                  (Звучить запис пісні «Люблю я свою Україну» сл. В. Матвієнка муз. В. Волощука)   

          Складовою масових заходів по популяризації творчості може стати  невеликий  літературний лабіринт (вікторина), в який буде доцільно включити  такі питання:

1. Де народився Григорій Тютюнник?                                                          

2. Чому два рідних брати (по батькові) мали одне ж і те ім’я?                        

3. Який навчальний заклад закінчив ювіляр?                                                     

4. В якій країні в роки Другої світової війни письменник отримав тяжке поранення?                                                                                                                      

5. З яких творів розпочиналась літературна діяльність Григорія Тютюнника?                                                                                                        

6. За який роман письменник отримав літературну премію ім. Т.Г. Шевченка?                                                                                             

7.  Хто став прототипом роману «Вир»?

         Використовуючи твори ювіляра, спогади про нього його дружини Олени Черненко, брата Григора Тютюнника та інших колег по перу рекомендуємо зі старшокласниками провести також Урок видатної особистості, на якому основну увагу зосередити на його літературній діяльності.      

         Головна тема творчості письменника – це село і його люди. Особливо найбільше це проявилося у романі «Вир». З  перших його рядків відчувається ніжна любов автора до українського села, до його природи, до народу, що зберігає віковічні традиції, пісні, перекази…                                                        

          Багато незгод зазнали хлібороби у вирі  «штучної класової боротьби». Ледве отямилося село від тих нелюдських експериментів, як потрапило у новий вир – вир війни. І тут проявилась велич народу, змученого, зболеного, приниженого, але – не переможеного…                                                                 

          Герої роману – то односельці письменника, а у вдачі Тимка Вихора до певної міри пізнається сам автор. Та й сама назва твору містка і символічна, вона ніби синонім життя з його злетами і падіннями.                                                

          Роман «Вир» - це книга життя Григорія Тютюнника. За цей роман письменника уже посмертно було удостоєно Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка.

         Наступним заходом по популяризації творчості  Григорія Тютюнника серед молоді може бути бенефіс книги, присвячений книзі «Вир». Цей захід можна провести за планом:                                                                                                   

1 Роман «Вир» - вершина творчості Григорія Тютюнника.                                  

2. Головні герої роману – земляки письменника.                                      

3. Перегляд художнього кінофільму «Вир» режисера Станіслава Клименка                                                                                                                               

4. Виставка однієї книги – роману Г.Тютюнника «Вир».                   

         До проведення заходу можна долучити учасників художньої самодіяльності, які виконають українські народні пісні.

         Григорій Тютюнник здобув собі безсмертя, коротким але яскравим спалахом засвітившись на українському літературному небосхилі.

                      Твори  Григорія Михайловича Тютюнника

Вибрані твори. / Г.М.Тютюнник. – К.: Дніпро. – 607с.                    

Буг шумить : роман / Г.М. Тютюнник. - Львів : Каменяр, 1965. – 144с.  

Вир : роман / Г.М.Тютюнник. – К.: Радянська школа, 1990. – 512с.              

Журавлині ключі : поезії / Г.М.Тютюнник. – Львів : Каменяр, 1963. – 101с.                                                                                                                   

Зорані межі : оповідання / Г.М.Тютюнник. – Львів : Кн.-журн. вид-во, 1956. – 100с.                                                                                              

Хмарка сонця не заступить : повість / Г.М.Тютюнник. – Львів : Кн.-журн. вид-во, 1956. – 133с.      

                   Літературознавчі статті про  Григорія Тютюнника

         Гримич Г.  «…В усій природній правді» : творчість Григорія Тютюнника / Г. Гримич // Гримич Г. Загадка творчого бунту. – К., 1993. – С. 29-41

         Грицай Л. Життєвий і творчий шлях Григорія Тютюнника.  Роман «Вир» -  реалістична картина життя українського народу напередодні та під час Другої світової війни / Л.Грицай  // Українська мова й література в школах України. – 2015. - №1-2. – С. 48-53

         Діденко Н. «Він мав талант людяності. І вроджений, і вистражданий…»  : 90 років тому народився Григорій Тютюнник – видатний письменник і наш земляк / Н.Діденко // Вечірня Полтава. – 2010. – 5 трав. – С.8

         Малик М. 45 років від дня смерті Тютюнника Г.М. / М.Малик  // Край. – 2006. - №28(серп.) – С.22

         Наконечна С. А сосни їхні шумлять і досі… : Шилівка – батьківщина славетних українських письменників Григора і Григорія Тютюнників / С.Наконечна  // Україна молода. - 2006. – 20 верес. – С.8

         Сугак О. Життєвий вир письменника : до 60-річчя від дня народження Г.М.Тютюнника / О.Сугак // Наука і культура. Україна. -  К., 1981. – С.512-517

         Тютюнник Григорій Михайлович // Альманах пошани й визнання Полтавщини. – Полтава, 2003. – С.186-187

         Тютюнник Григорій Михайлович // Провісники духовності в Україні : довідник. – К., 2003. – С.326-327

         Тютюнник Григорій Михайлович : (23.04.1920 – 29.08.1961) // Шевченківські лауреати 1962-2001. – К., 2001. – С.565-566 

         Храпач Г. Етюди : Григорій Тютюнник / Г. Храпач // Літературна Україна. – 2002. – 29 серп. – С.7

         Черненко В. Їх поєднала любов / В.Черненко // Дивослово. – 2009. - №3. – С.34

         Черненко О. Зі скарбниці пам’яті  / О. Черненко. – Черкаси, 2008. – 183с.

         Черненко О. Не зміліє пам’яті криниця  / О.Черненко. – К.: Ярославів Вал, 2001. – 255с.