МУДРIСТЬ СЕРЦЯ МИРОСЛАВА ДОЧИНЦЯ

Інтелект-реліз

ВИП.10

Мудрість серця Мирослава Дочинця : інтелект-реліз / авт.-укладач В. В. Потуремець. - Полтава, 2014. – 8 с.

Десятий випуск видання інтелект-релізу «Сучасні українські письменники» присвячується творчості відомого українського письменника із Закарпаття, лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка 2014року Мирослава Дочинця. Відомий літературознавець Петро Сорока назвав одну з книг письменника «Криничар» «наймудрішим художнім твором сучасної української літератури».

Мирослав Дочинець у літературі з 1980-х років. Він автор майже двадцяти творів. Його прозу перекладали російською, угорською, словацькою, румунською, польською, французькою, англійською, японською мовами. В цьому році він став лауреатом Національної премії України ім. Т. Шевченка за романи «Криничар. Діяріюш найбагат-шого чоловіка Мукачівської домінії» і «Горянин. Води Господніх русел». 

Письменник народився 3 вересня 1959 року в Хусті. Потяг до писання проявився у нього вже в п'ятому класі. Відтоді друкувався в журналі «Барвінок», газетах «Зірка», «Пионерская правда», в рідній районці «Ленінська правда». У цій же газеті надрукував перші свої нариси та етюди, а згодом, працюючи в Хустському лісокомбінаті, – став її активним робкором. Закінчив факультет журналістики Львівського держуніверситету ім. І. Франка. Професійну журналістську діяльність розпочав у 1982 році у газеті «Молодь Закарпаття». У журналістських колах області й України здобув ім'я завдяки публіцистичним циклам про світоглядні й моральні проблеми молоді, нарисам про неординарних особистостей. Як кращий український журналіст він вів репортажі з Московського фестивалю молоді та студентів.

У 1990 р. заснував у Мукачеві газету демократичного спрямування «Новини Мукачева». Одночасно працював власкором газет «Карпатський край», «Срібна Земля», «Срібна Земля-фест». Його матеріали та твори регулярно друкувалися в республіканських та всесоюзних газетах та журналах. 1998 р. створив у Мукачеві видавництво «Карпатська вежа», в якому як головний редактор і директор підготував і видав понад чотириста видань. Провадить видавничий проект «Домінія слова» – серія книжкових портретів-інтерв'ю про майстрів письменства краю.

Окремі оповідання та публіцистичні нариси М. Дочинця друкувалися в колективних збірниках «Відлуння» (1985), «Витоки» (1988), «Володарі долі» (1987), «Славою овіяні» (1987), «Переконуюче слово» (1988). Він також Лауреат обласних журналістських премії ім. М. Бабидорича та «Лицар Срібної Землі», міжнародної літературної премії «Карпатська корона», обласної премії ім. Ф. Потушняка (за прозу), «Золоті письменники України», яка присуджується авторам, чиї твори найкраще продаються. Лише україномовний варіант Дочинцевого «Вічника» розійшовся в Україні кількістю 68 тис. примірників. Він також нагороджений золотим хрестом «Козацька слава», медаллю УПЦ «За благодійність».

Автор книг: «Гірчичне зерно» (1989), «Оскал собаки» (1991), «Він і вона» (1995), афоризмів «Роса на фігових листках» (1995), «Дами і Адами» (2002), публіцистики «Гра в ляльки» (2003), «Мукачівські анекдоти» (2004), «Аукціон зубочисток» (2007), «Многії літа. Благії літа» (2007), «Душа Мукачева» (2008), «Хліб і шоколад» (2009), «Булава і серце» (2010), роману «Лис у винограднику» (2010). Член Національної Спілки письменників України, Асоціації українських письменників, Національної Спілки журналістів України. Читачі полюбили Дочинця за його небагатослівність, яка дуже влучно змальовує реальність, спонукає до роздумів, бо в ній закладена глибока філософія. Мирослав Дочинець – володар художнього слова, який взяв у полон слово і по-справжньому заволодів ним і робить з ним справжнісінькі чудеса.

«Пишу постійно, дуже важко й дуже повільно, специфічно. Обтулюючи кожну фразу, шліфуючи і мордуючи, аби не була штучна, примітивна, синтетична. За день можу написати 2-3 абзаци і вважаю, що для мене це непогана продуктивність. Та, зрештою, не так важливий текст і голі рядки, як те, що між рядками… Мені одна читачка казала, що читала «Вічник» і плакала над ним, але не знає чому. Мабуть, це і є вплив того, що має жити між рядками твору – він насичений твоєю енергією… Власне, я й не пишу історії людей, а пишу історії душ». І саме ними особливо щедро насичена новелістика М. Дочинця - улюблений жанр письменника, який вважає новелу найбільш відповідною українській вдачі. Мирослав Дочинець починав свій літературний шлях як новеліст. Лаконічної, чіткої, влучної манери письма навчила багаторічна практика журналіста-газетяра.

Коли читаєш твори письменника, то починаєш вірити в те, що у горному світі герої великих творів отримують вічне життя поряд з душами померлих людей, бо талановитим митцям вдається вдихнути в них душу.

До свого роману Мирослав Дочинець йшов довго, адже багато часу і сил віддавав журналістиці. Пробував себе в гумористиці, писав короткі новели, афоризми, створив надзвичайно цікаву книжку «Многії літа. Благії літа» про народного філософа-довгожителя Андрія Ворона, який ділиться з читачами не тільки рецептами здорового харчування чи висоморальної життєвої поведінки, а й цілою етично-філософською системою. Ця книжка, яка вже неодноразово перевидана, не втрачає своєї популярності. Її читають і перечитують, її дарують, про неї говорять.

Роман М. Дочинця  «Горянин» - це симбіоз літературного й філософського шарів. Це своєрідна притча, що змальовує завзяту боротьбу людини з обставинами, в яких вона несподівано опинилася. Старого верховинця спіткало горе: за одну ніч він втратив дружину, дах над головою, шмат родової землі, буря понівечила чоловіка й хрести на могилах родичів. Після півторамісячного перебування у районній лікарні – ще не здоровий фізично, але сильний духом - горянин оголошує війну улюбленій Річці.

Мирослав Дочинець подає до роману таку присвяту: «Моєму Кревному Роду, що тягнеться живим ланцом із гір і лісів і тече рікою Любові через світи й віки». Як відомо, рід – це одне чи ряд поколінь, які пішли від одного предка (розрізняють роди за маминою і батьковими лініями).

Старий перебуває в своєму родовому гнізді, і хоч залишається в ньому одинаком-самітником, проте, не пориває своїх зв’язків з родом. Сердечні зв’язки з тією родиною, з якої вийшов Горянин, і його померлої дружини допомагають героєві роману у непростих стосунках з Рікою. Горянин живе за створеним родовим кодексом честі, моралі, духу, має вкоріненість у мудрість гір. Недарма ж говорять, що верховинці ближче до Бога живуть, тому відрізняються з-поміж інших розумом, силою духу, мужністю, витривалістю.

Роман «Вічник» - це книга про мудру людину, яка залишається собою на бездоріжжях ХХ століття. Автор пише: «Власне, це не роман. Це сповідь великої душі. Це більше, ніж література…. Це подарунок долі для того, хто запитує себе: «Хто я, звідки я, для чого я? І куди я йду»? «Вічник – це духовний гуру, якого не зламав світ, - каже письменник . Він знайшов собі опору й побудував самого себе. Він дивиться на нас і ніби запитує: «От я врятувався і прийшов до вічності, а чи зробите це ви»? То цікавий образ духовного отця. Окремими сторінками «Вічник» перегукується то з «Робінзоном Крузо» Даніеля Дефо, то з «Дерсу Узала» В. Арсеньєва, то з творами Михайла Пришвіна і Руссо, то з Дочинцевими ж «Многії літа. Благії літа». Талановиті твори завжди перегукуються один з одним, анітрохи не втрачаючи своєї оригінальності, хоч і бувають подібними один до одного.

В романі «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» події відбуваються наприкінці ХVI - на початку ХVIII століття в Угорській Русі, у війську Запорожському, Туреччині і Єгипті. Твір не про те, як не впасти, а як піднятися і йти далі. Дочинцевим ідейним стрижнем є суто Коелівське: «Цілком у твоїх силах зробити, щоб світ довкола став трішки кращим. А у Дочинцевому «Криничарі» цей мотив сягає апогею: «Шукай радість, чекай радість, твори радість». За думкою автора: «Криничар взяв не тільки від неба, а й від землі. Літературний герой хоче створювати не тільки себе, а й навколо себе. Українцям більше потрібні такі герої – люди, які вміють перетворювати своє середовище». Між Вічником і Криничаром останній за словами автора йому більш близький – він багатший, складніший, цікавіший, можливо, більш грі ховний, непростий… Відомий літературознавець Петро Сорока назвав цей роман «наймудрішим художнім твором сучасної української літератури... Цей роман – гімн Мудрості, точніше – похвала Мудрості…». І єврей Мордко, і маляр Жига, і Божий Симко, і старий гончар Галас, і Данило-копач, і китаєць Лінь і всі інші герої твору говорять образно і велемудро. Через них автор творить свою реальність, як і має робити справжній митець.

Роман "Лис у винограднику", який він писав на замовлення київського видавництва, викликав у читачів резонанс. Наразі розкуплено весь тираж, що у даний час є дуже рідкісним явищем. 290-сторінковий роман читається на одному подиху. Це - розповідь з глибоким філософським підтекстом про чоловіка незвичної долі й унікального хисту, який шукає в Мукачеві свої загублені сліди, а знаходить сенс життя, нові цінності й нове кохання. Тут є все – шляхетний стиль, тонка дотепність, призабутий романтизм, детективна інтрига, непідробна читабельність. Цим автор і "купив" читачів. Власне кажучи, люди ніколи не пошкодують грошей на якісне та корисне чтиво, на те, яке здатне зачепити найпотаємніші струни серця, спонукатиме до роздумів, переосмислення цінностей. "З чого починається письменницький професіоналізм? З того, що тебе читають і купують", - це один із багатьох афоризмів Дочинця.

Письменник з сьомого класу почав записувати різні проповідки закарпатського краю і робить це донині. Крім того, що народні перли Дочинець широко використовує у своїх творах, він готує до випуску збірник «Мудрість Карпат». Ось деякі з них: «Починай роботу не з ніг, а з голови»; «Для втіхи потрібно так мало – просто, щоб падав дощ»; «Дерево – се худоба Божа»; «В лісі так: скільки знаєш – стільки й маєш. А хист за плечима носити не треба»; «Якщо доля кладе нас на коліна, це означає, що треба помолитись»; «Денний сон короткий, але шовком шитий»; «Чоловік пахне вітром, а жона хлібом»; « На всяку гадину – своя рогачка»; «Від жури і кучері січуться» «Жіноча краса – чортів престол» та інші.

Мирослав Дочинець сягнув свого зросту і сили до вищого ступеню досконалості, й ось уже який рік підкорює вершину за вершиною. Це та межа, коли письменник писати погано вже не може – не дозволяє рівень професіоналізму. Життєве кредо письменника: «Я можу дозволити собі робити те, що люблю – а це воістину королівський привілей. Я живу простим трудовим життям, хоча міг би собі дозволити дуже багато. Я не заздрю, не ревную, не прагну влади і багатства… Все це – мої свободи, в тому числі й свобода слова. Тепер я пишу, бо це потрібно мені й ще комусь. Але не виключаю, що прийду колись до вищої свободи – свободи мовчання».

ТВОРИ МИРОСЛАВА ДОЧИНЦЯ

ЛІТЕРАТУРА ПРО ТВОРЧІСТЬ М. ДОЧИНЦЯ