Лiтературнi вiтражi Володимира Лиса

Інтелект-реліз

Вип. 8.

Літературні вітражі Володимира Лиса : інтелект-реліз / авт. укладач М. Г. Максименко. – Полтава, 2014 . – 16 с.

Запропоноване видання з серії "Сучасні українські письменники" присвячене творчості українського письменника Володимира Лиса, книги якого є яскравим літературним явищем сьогодення. 

«Така людина, як пан Лис, просто мала з’явитися на нашому літературному небосхилі. Він - той талант, який навчився грати за законами ринку, тому може принести в широкі маси якість справжньої літератури». (О. Забужко)

Ім’я Володимира Лиса - це знакове і важливе ім’я для сучасної української літератури. Журналіст, прозаїк і драматург добре знаний в Україні, а його твори перебувають у полі зору читачів та критиків. Відомий також як народний синоптик. Його довгострокові прогнози на цілий рік неодноразово збувалися.
Народився Володимир Лис 26 жовтня 1950 року на хуторі поблизу села Згорани Любомльського району на Волині, де і провів дитинство з дідом Федором. Бабця Палажка знала безліч історій, легенд, повір’їв, які письменник, на жаль, не записав. Батьки змушені були «добровільно-примусово» переїхати на Дніпропетровщину, де сім’я проживала три роки (1951-1954 рр.).
В дитинстві був типовим інтровертом («дитиною в собі»). В школі подобалося писати твори на так звану «вільну» тему. Страшенно любив фантазувати. У шостому класі вперше написав, що хоче обрати професію журналіста, і вигадав країну Екримію, для якої став вигадувати історію, сучасність, навіть письменників та спортсменів.
Школярем захоплювався романами О. Гончара та М. Стельмаха, творами Є. Гуцала, А. Дімарова, згодом Дж. Лондона, Ф. Достоєвського, А. Камю.
1977 року закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Служив у війську, працював журналістом у районних газетах Волині, Хмельниччини, Херсонщини, Рівненщини. Завідував літературною частиною Рівненського музично-драматичного театру. Нині -редактор відділу державного будівництва незалежної громадсько-політичної газети «Волинь».
Довгий час був поза письменницькими організаціями. Зараз - член Національної спілки письменників та Асоціації українських письменників.
Одружений з поетесою Надією Гуменюк. Донька Оксана - філолог, працює в обласній бібліотеці для дітей. Син Сергій - історик, працює в краєзнавчому музеї. Має двох онуків.
Проживає в Луцьку. Живе за формулою «Життя - коротке. Потерпи». Мріє про власну бібліотеку.
Володимир Лис - не новачок на теренах української літератури. Писав вірші, новели, потім захопився драматургією, а далі остаточно визначився, що його покликання – це проза. «Тяга до слова, прагнення за його допомогою висловити своє ставлення до світу та людей, питати себе та інших, чому в цьому житті так, а не інакше, й зробила письменником», - пише Володимир Лис.
У літературі дебютував як драматург, п'ять його п'єс було поставлено в різних театрах України, на українському радіо. Як прозаїк заявив про себе 1985 року, після першої вагомої перемоги - першої премії республіканського конкурсу творів про молодь за повість «Там, за порогом».
Він автор романів «Айстри на зрубі», «Романа», «Маска», «Продавець долі», «І прибуде суддя», «Камінь посеред саду», «Острів Сильвестра», «Століття Якова», «Графиня», «Жінка для стіни», «Іван та Чорна Пантера», «Соло для Соломії», «Щоденники Ієрихар», «Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї»; повісті «Там за порогом»; п’єси «Господар нашого двору». Побачили світ книги «Володимир Лис про Сократа, Данила Галицького, Фернандо Магеллана, Ісаака Ньютона, Шарлотту, Емілі, Енн Бронте» та повість-есе «Таємна кухня погоди» (книга народного синоптика).
Тричі ставав лауреатом конкурсу «Коронація слова» (за 2000, 2001, 2003 роки) - були відзначені романи «Романа», «Маска», «Жінка для стіни», «Графиня». 2007 року став переможцем першого Всеукраїнського конкурсу радіоп’єс «Відродимо забутий жанр» - визнання здобула п’єса «Полювання на брата». Дипломом четвертого конкурсу радіоп’єс відзначено п’єсу «Коровайниця». 2008 року здобув Гран-прі (перше місце) конкурсу «Коронація слова» за роман «Острів Сильвестра». 2010 року став володарем «Гранд-Коронації» тільки для переможців десяти попередніх конкурсів з романом «Століття Якова».
Володимир Лис - Людина року Волинського краю у номінації «Професіонал року» (2004 р.), лауреат літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського (2007 р.), кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2009 р.). В 2010 році його визнано «Митцем року» та «Людиною року Волинського краю». У 2012 році увійшов у ТОП-100 впливових людей Волині під номером 46.
Надає перевагу класичному письменницькому знаряддю - ручці. Не ставить перед собою певних норм, щодо написання кількості сторінок твору. Рідко нотує в блокноті, обдумує у поїздках, на нарадах чи прес-конференціях цілі сторінки, запам’ятовує їх, а потім автоматично записує.
Видав півтора десятка книжок у Києві, Харкові,Тернополі, Луцьку. Від драматургії залишилася любов до діалогу і драматичних ситуацій у романах.
Поєднує літературу та журналістику. Журналістські поїздки, зустрічі з цікавими, непересічними людьми дають багато для більшого знання життя та тих людей, що стали прообразами героїв творів письменника. А найчастіше – дають поштовх, матеріал для роздумів.
Великими прозаїками вважає Р. Андріяшина, В. Шевчука, В. Підмо-гильного, Ю. Яновського, В. Стефаника та А. Тесленка. Захоплюється та перечитує твори В. Короткевича, А. Беля, М. Кундери, Кобо Абе, Е. Дікінсона, П. Зюскінда, Д. Буцуаті, П. Кіньяра та Е.- Е. Шмітта.
Володимир Лис намагається не пропускати новинок сучасної української літератури.
Українська мова, на думку Володимира Лиса, має величезні можливості для зображення дійсності, теперішнього і минулого, образів і характерів персонажів, зокрема західно-поліський діалект, яким промовляють до читачів герої «Століття Якова» та «Соло для Соломії», частково романів «Іван і Чорна Пантера» і «Щоденники Ієрихар». «Для захисту української мови письменник має писати гарні твори образною, соковитою, багатою мовою. І ті, хто читатиме такі твори, самі стануть багатшими. А отже, захищатимуть рідну мову», - говорить письменник.
Говорити про найближчі плани не любить. Має намір укласти живий словник чи словник-повість із слів, які вживаються у Західному Поліссі, де розповість до кожного слова історію, пов’язану з ним.
Назви творів приходять відразу, або в процесі роботи, або коли вже завершений роман. Шкодує, що деякі авторські назви були змінені видавцями: «Людина в п’яти масках» на «Маска», «Продавець мильних бульбашок» на «Продавець долі», «Суддя» на «І прибуде суддя», «Камінь» на «Камінь посеред саду». Назву «Соло для Соломії» підказала дружина.
Твори Володимира Лиса пульсують океаном емоцій, поезією почуттів. Це своєрідна психотерапія, яка допомагає на деякий час відгородитися від однієї реальності і перенестися в іншу, літературну, мистецьку, культурну, цікавішу.

Книга «Романа» про фатальних жінок «демонічного впливу і містичних чарів, яких неможливо позбутися». Заради цих загадкових істот накладають на себе руки, відрікаються від спокою й облаштованого побуту, йдуть у в'язницю й на ешафот... Саме про одну з них, Роману-Оману-Ману, й розповідає письменник. На сторінках його роману - кохання й ненависть, втечі від себе і від суспільства, калейдоскоп облич і почуттів, глухі кути і дилеми вибору, зрада і смерть.

Дія авантюрного історичного роману «Маска» відбувається на початку XІX століття у багатьох країнах Європи. Йдеться про загадкову "людину в п'яти масках". Головний герой - грабіжник - виринає нізвідки й зникає в нікуди. Він з'являється на зібраннях аристократів Польщі, України, Німеччини, Трансільванії, наводить жах на присутніх та здійснює добре сплановані зухвалі пограбування.
Володимир Лис створив образ Прокопа (головного героя) схожим на образ всім відомого кіношного героя Зорро. Прокіп - розумний, сміливий, але, водночас невиправно самовпевнений. З огляду на показну жорстокість, його серце завжди відкрите для щирих почуттів. Серед героїв твору - слідчий Слєпньов, який постійно привертає увагу читача, оскільки намагається «продиратися» через хащі брехні до правди, ризикуючи життям та кар’єрою.
Це захоплюючий історичний детектив з цікавим сюжетом і зовсім не очікуваною розв’язкою. Особлива мова твору, детально прописані образи та сюжети, оригінальний сюжет створюють особливу ауру твору.
Роман «Маска» - це та книга, якою автор лише підтверджує своє звання найтитулованішого з українських письменників.

У книжці «І прибуде суддя» йдеться про суддю, однак не в юридичному значенні цього слова (судові засідання, робота), а того, що є поза цим. А поза цим – життя, яке теж може стати суддею.
Роман написаний у жанрі психологічного детективу. Головний герой – випускник юридичного факультету Георгій Лащук приїжджає за власним бажанням працювати у маленьке містечко на Волині Стара Вишня. Він має амбіції стати суддею. Однак ще у потязі стикається із загадковими подіями, що і далі супроводжують його у новому місті. Спочатку падає з потягу провідниця Людмила, через деякий час, вже по приїзду у Стару Вишню, загадковою смертю вмирає коханка Георгія Ніла, минає час і накладає на себе руки старовишнівський суддя, потім від раку вмирає головний інженер заводу.
Георгій веде щоденник й описує події, які відбуваються з ним у Старій Вишні. Власне ці записи і є текстом роману.

«Камінь посеред саду» за словами автора так званий «внутрішній детектив», що і визначає незвичність твору. Глибоке проникнення в душевний стан людини, яка намагається змінити свою долю, вийти із зачарованого кола, яке хтось збудував, пошуки героєм сутності свого "я", яке вперто розщеплюється на болючі скалки, його доторки до чужих доль, «хірургічний розтин» характерів героїв неминуче приводять до запитань, які поставить собі читач. Одне з них, адресоване всім: чи готові ви підняти таємничий камінь, який лежить у вашому саду?

«Він приплив на острів і застрелився…» Такими словами, наче рядками з міліцейського протоколу, починається роман Володимира Лиса «Острів Сильвестра». Далі начебто все йде за сценарієм детективного жанру: автор раз за разом описує цю картину, доповнюючи її новими деталями, враженнями, відчуттями, сюжетними ходами і психологічними нюансами.
Початок сюжету, який однозначно читався як фінал долі головного героя, з часом починає сприйматися як частина його творчих фантазій. Так само плодом фантазії стають дві доньки-близнючки Сильвестра Васильчука, яких, схоже, ніколи не існувало; ретельно підготовлене вбивство Лідиної сестри-близнючки, та навіть вірне кохання двох зайців Понг і Пінга, волею долі закинутих на той самий самотній острів посеред лісового озера, які можуть розмовляти і врятувати людину від смерті. Автор наче пропонує читачеві самому вибрати варіант, який тому більше до вподоби.
Хоча, якщо відкинути всю цю містифікацію, сюжет вимальовується якщо не детективний, то, принаймні, драматичний чи й мелодраматичний: молодий чоловік, успішний філолог, кандидат наук, що має своє місце на кафедрі, молоду дружину і працює над докторською дисертацією, кидає все і їде в далеке село, щоб стати фермером і «другим чоловіком» колишньої однокласниці, яку давно розлюбив і практично викреслив зі свого життя. Їде він туди не за покликом серця, не для того, щоб відродити колишні почуття, а щоб довести самому собі, що він здатний прийняти цей виклик, хоча наперед знає, що вже програв. І єдине виправдання за цей програш - отой загублений у нетрях Волинського Полісся острів, на якому має все статися.
Це все, що лежить на поверхні сюжетного айсберга «Острова Сильвестра» і стосується логіки та об’єктивної реальності оповіді. А решта - це його «підводна» частина, внутрішній світ героїв, який виявляється набагато химернішим й ірраціональнішим ніж зовнішні прояви їхнього життя.

Роман Володимира Лиса «Століття Якова» - один з найкращих творів, виданих за десять років організаторами конкурсу «Коронація слова». Він також увійшов до п’ятірки найкращих книг за версією ВВС.
«Століття Якова» письменник «виношував» майже три десятиліття. Роман з’явився внаслідок циклу журналістський оповідей про волинян, котрі у 1939 році воювали з німцями у Війську Польському.
Образ головного героя Якова - це образ, створений із п’яти людей: діда автора Федора Кусько, земляка - односельця, прізвище якого не відоме, Андрія Тимощука, вояка із села Гаразджа, Федора Лонюка із села Бірки Любомльського району та Дениса Іванухи із селища Луків, які свого часу служили у Війську Польському, в УПА, у Червоній армії.
Використовуючи простий прийом - спогади старого діда, що розгорнулися на ціле століття - письменник вибудував величний храм, у вітражах пам’яті якого грає світло правдивої історії. У твір письменник втиснув не тільки життя головного героя, Якова Меха (Цвіркуна), а і столітню історію кількох держав. Двісті сторінок тексту - сто років життя. Мир і війна. Любов і нерозділене кохання. Чоловік, його жінки та їхні діти. А на цьому тлі - оповідь про те, як старий Яків, урятувавши наркоманку, оповідає їй своє життя, виявляючи причетність до долі нещасної дівчини. Напередодні свого столітнього ювілею він згадує власне життя на Поліссі, службу в польській армії, німецький полон, службу в армії радянській, убивство дружини і дітей. Історія, написана Володимиром Лисом, проста і задушевна, в ній багато чуттєвих та мелодраматичних сцен, а мотиви, котрі змушують героїв роману чинити так, а не інакше, зрозумілі на рівні основоположних понять: кохання, совість, доброта, співучасть, зрада, покарання тощо.
«Століття Якова» не вписується в шеренгу будь-яких творів - це роман, який виокремлюється не лише в українській літературі. Це своєрідна сага, події якої відбуваються у трьох часових вимірах. І чого тільки в житті головного героя роману не було - шалена любов, зради, прощення, вбивства, війни, концтабір, покинуті власні діти й виховані ним чужі як свої… Від початку й до кінця розповідь ведеться у двох вимірах - «теперішньому» (час напередодні дідового століття, у який вплетено історію недавнього «гостювання» дівчини-наркоманки) та минулому (Яків поступово, з однаковою уважністю до кожного етапу, пригадує власне життя).
Володимир Лис «передав» функції диригента романним дійством своєму героєві, «зав’язавши» на його долі найдраматичніші події ХХ століття. Головний герой проходить крізь стрій історичних випробувань. Це гірка та щира сповідь старого Якова, яка вивільняє із забуття все, що бачив і пережив, що відлюбив та відстраждав, що набув і втратив та від чого не може відмовитися чи забути. Це розповідь про столітню долю Волині, персоніфікованої в долі звичайного сільського чоловіка. Цей образ простий, земний, звичайний і водночас символічний, бо письменник «поклав» на його долю чи не весь тягар лих та випробувань, які припали на жителів Волині у минулому столітті.
Володимир Лис за допомогою одного героя наголошує, що окрім загальновідомих чи маловідомих фактів, окрім воєн, геноциду, голоду, в минулому столітті жили такі щирі та совісні люди, через вітражі пам’яті яких досі пульсує світло.
Попри страхіття, змальовані в романі, цей твір дуже оптимістичний. Герої цієї дивовижної книги є прикладом незнищенності нашого народу, втіленням націєтворчої ідеї.
«Століття Якова» - краща книжка Володимира Лиса. Есеїст Олександр Хоменко навіть назвав цей роман сучасним «Війною і миром». Роман нагадує роман «Сто років самотності», повість «Полковнику ніхто не пише» Габріеля Гарсія Маркеса, «Старий і море» Е. Хемінгуея. «Століття Якова» - якісний твір для масового читача.
Так і в «Графині» - кілька героїв, життя яких переплелося. З самого початку книги будь-які припущення щодо фіналу є марними. На читача чекають безліч не очікуваних поворотів сюжету. Головним героєм роману з одного боку є графиня Венцеслава, яка жила в XVIII столітті, була родом з кріпаків, але досягла успіху у чоловічої статі своєю красою або містичними силами, які їй приписували. Другим, основним героєм є учитель малювання в місцевій школі, Платон Лемищук, красивий і талановитий художник, з дуже заниженою самооцінкою своєї творчості і свого життя. Ще однією героїнею виступає талановита учениця Платона, якій він допоміг у навчанні та житті - Люба Смажук. Саме у молодої талановитої художниці є пристрасть - життя графині, яке вона намагається копіювати.
Події, що описуються в романі, припадають на кінець минулого сторіччя. У творі відбуваються дивні події, які супроводжуються загадками, містичними пригодами, і звичайно, жінками. Тут і телеграми невідомо від кого, і зникнення всього творчого досягнення, і містичні бачення. Роздуми про сенс життя, болісні пошуки цього сенсу, моральний і мистецький вибір, складні, але глибокі почуття головних героїв, які вони намагаються приховувати, - все це створює яскравий фон твору.
Твори Володимира Лиса завжди неоднозначні, завжди приховують маленькі та великі таємниці, і майже ніколи не знаєш, чим закінчиться той чи інший твір.
Роман «Жінка для стіни» - яскравий зразок цікавого і динамічного психологічного детективу, сюжет якого тримає в напрузі від першої до останньої сторінки. Таємничі самозаймання будинку «крутого авторитета» і болючі пошуки добровільної жертви - «жінки для стіни»…¬¬¬¬¬ Все це тільки початок, вершина айсберга, за якою - безодня душі темної і вершина світлої.

Роман «Іван і Чорна Пантера» - оригінальна історія, за якою доля всесвітньо відомої супермоделі Таумі Ремпбел, вона ж Чорна Пантера, перетинається з життям звичайного українця Івана, місцевого «дурника» одного з поліських сіл.
Аби поєднати такі різні два життя, письменник вигадав заплутану історію. Від мага Джавіртана, якому Таумі має завдячувати своєю славою, визнанням і багатством, супермодель дізнається, що походить із народу ібіро та є спадкоємицею мамби Туммі Маліколоне. Джавіртан має череп Туммі, але йому ще потрібен череп Великої Білої Жінки-чарівниці. Поєднавши їх, маг стане повелителем світу. Він змушує Таумі вирушити до незнаної їй, «Богом забутої якоїсь Юкрайни», щоб знайти там череп білої мамби.
А в «юкрейнському» селі Кукурічки живе дивакувата «доросла дитина» Іван. На горищі він ховає вирвану з журналу світлину Таумі і мріє про зустріч із нею, але соромиться своїх почуттів. Герой вірить, що «комусь на цьому світі має бути потрібен». Він, сам не розуміючи того, сіє зерна вірності, відданості вірі та мрії.
«Іван і Чорна Пантера» - це зовсім інший і не схожий на попередні роботи твір. Сюжет, який є заплутаним, досить цікавий і легкий для сприйняття, з несподіваними поворотами великої кількості подій. Дві сюжетні лінії, які потім об'єднуються в одну нагадують пригодницький роман.

«Соло для Соломії» Володимира Лиса - книга, яка надихає, освітлює, зігріває серце, зворушливо промовляє непоказною людяністю. У самій назві - мелодія любові, поклик на світло сонячної душі. Це другий роман з волинської «хроніки» Володимира Лиса (перший - «Століття Якова»). Над романом працював рік і три місяці.
Композиційно роман (трикнижжя) нагадує структуру пісні (заспівом і приспівом названо перші дві частини), і канони драматичного твору (фіналом названо третю частину твору).
«Соло для Соломії» - це волинська сага, сокровенна сповідь жінки, яка своєю божественною земною красою осяватиме (завдяки талановитому слову автора) прийдешні покоління українців. Це жива правда, реалізм, цілюще духовне повітря, яке живить любов’ю. В центрі твору - доля сільської жінки від народження до глибокої життєвої осені. Їй судилося пройти життя не втративши високої віри у недаремність людського існування, не зламатися у часи, коли ніщо не провіщало добра, не зректися себе, а головне - не лише не очерствити свого серця, а й, утримавши в своїй душі альтруїстичний промінь, спромогтися на те, щоб він розгорівся ще тепліше, ще милосердніше. Володимир Лис називає образ Соломії своїм найкращим жіночим образом.
У творі переконливо домінує героїня роману. Володимир Лис у своєму романі наче «розчиняється» серед персонажів роману, використовуючи діалектне мовлення. Доля Соломії (Соломинки, Соломки) - це незгасний промінець кохання на фоні лихоліть, коли життя і смерть знаходяться зовсім поряд.
Володимир Лис не скрашує реалії, пише добре знаний йому світ. Цей натхненний, виплеканий твір як пісня люблячого серця.

«Щоденники Ієрихар» - перший фантастичний роман Володимира Лиса, проте він продовжує тему, розпочату в «Столітті Якова», «Івані та Чорній Пантері»: описує життя простих людей, котрі живуть у селі.
Новий роман складається з п’яти розділів та написаний у формі щоденника Світлани Ігорівни, головної героїні. Автор вперше написав від імені жінки – інопланетянки.
Світлана Ігорівна - звичайна вчителька літератури у «забутому Богом» селі Загоряни. У неї троє дітей, чоловік - невдаха, городи, школа. Але в одну мить вона запитує: «То хто ж я насправді? Хто живе в мені?» І з’являється відповідь: «Ієрихар. Насправді я - Ієрихар, мешканка Трамедіону, астробіологічний космодослідник, супермагістр, наймолодший в історії планети автор наукового закону».
Володимир Лис не дає конкретної відповіді на питання «Хто насправді Ієрихар: психічно хвора, інопланетянка чи людина, котра перетворюється у щось?» і тим самим інтригує читача.
Прообразом героїні стала реальна жінка. Письменник одного разу побачив сільську вчительку з дивним поглядом і подумав: «Вона ж інопланетянка!» З того й народився задум книжки.
Образ Світлани Ігорівни став Володимиру Лису дуже дорогим через її чистоту, а можливо, через те, як каже сам письменник, що іноді й сам хоче стати інопланетянином, коли бачить по телевізору весь той бруд, нав’язування бездумного, споживацького життя. Володимир Лис цією книжкою хотів довести, що можливі різні сюжети, а одна з ідей твору полягає у тому, що не можна розгадати таємниці життя.

В кінці липня 2014 року під час заходу «Згоранська ватра» прихильники Росії, що відпочивали на Шацьких озерах, розмовляли про учасників національно-патріотичного табору, виражаючи відверту неповагу. Володимир Лис відреагував на грубу репліку, зробивши відпочиваючим зауваження, у відповідь отримав удар кастетом та інші фізичні ушкодження.

Психологія і емоційний характер вчинків героїв Володимира Лиса неперевершені. Кожен раз відкриваючи книгу цього автора, читач має розуміти, що це буде не просто читання. Читач ніби стає учасником тих подій, співпереживає разом з героями, шукає відповіді на питання, і в кінці дивується, але отримує задоволення від прочитаного.
Проза письменника перестала бути «сухою» завдяки діалектним словам, ширшому використанню образів, прислів’їв, приказок.
Володимир Лис - професіонал. Не викликає сумніву, що він може написати книгу будь-якого обсягу і на будь-яку тему. Володимир Лис - літератор зі стажем, а ще - уважний читач. Він має уподобання та переконання та декларує їх у своїх інтерв’ю. Він аналізує і знає про завдання та проблеми мистецтва. Зі своїм творчим кредо він уже давно визначився, а тому стверджує, що найважливішими в художній прозі є насамперед сюжет, характери та психологія. Така ясність засвідчує: вектор літературної творчості скеровується Володимиром Лисом свідомо, а написані книги дозволяють, нехай приблизно, уявити той ненаписаний і, можливо, найкращий із романів письменника, котрий ще обов’язково з’явиться.
Письменник, чиє ім’я, поза сумнівом, закарбоване на скрижалях української літератури, йде на поклик правди маючи щастя і талант втілювати в слові долю України.

Цитати Володимира Лиса

«Люблю спілкуватися з людьми, з якими просто приємно спілкуватися. Зараз можу дозволити собі розмовляти з тим, із ким хочу».
«Почуваюся щасливим, бо займаюся тільки літературою. Література - це для мене свого роду психотерапія душі».  
«Література як покликання - це неможливість жити без свого бачення того, що відбувається в цьому грішному світі, - довкола тебе, на віддалі віків і років, на віддалі легенд і переказаних чиїмись далекими і близькими вустами історій твого роду і народу».
«…став більш «поінформованим оптимістом». Себто песимістом щодо людства, нашого світу, яких уже врятувати неможливо; світ у погоні за матеріальними благами з одночасним зневаженням моралі, духовності, котиться у прірву. Але конкретно взяту людину, ще таки порятувати можна, що й треба намагатися робити хоча б тим же словом». 
«Волинь, Полісся - це мій Всесвіт, прилисток душі й думок, край, де живе більшість героїв моїх романів і новел, журналістських матеріалів, зі своїми характерами та проблемами».
«Вільний час письменника - коли не пишеться. Хочеться дещо ще встигнути написати, тому хотів би, аби більше було часу, коли хочеться писати».
«Письменникам потрібно писати, висловлювати свою громадянську позицію, однак не засмічувати літературу скороспілими текстами».
«Література - це психотерапія для душі».


Літературознавчі статті про Володимира Лиса

Баран, Є. Буття Якова на тлі століття української історії [Teкст] : письменники, критики, читачі про роман Володимира Лиса "Століття Якова" / Є. Баран // Літературна Україна. - 2013. - 24 січ. - С. 12.
Вербич, В. Роман-пісня Володимира Лиса: зцілення світлим болем непроминальної любові [Teкст] / В. Вербич // Українська літературна газета. - 2014. - 28 лют. - С. 4.
Воліковська, У. Володимир Лис: "Література для мене - психотерапія душі..." [Teкст] / У. Воліковська // Літературна Україна. - 2010. - 2 верес. - С. 5.
Володимир Лис [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.livelib.ru/author/
Володимир Лис: "Втеча в слово і допомогла зберегти душу" [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.litgazeta.com.ua/node/
Володимир Лис: «Для мене література — це насамперед порухи людської душі» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://slovoprosvity.org/2013/01/31/
Голота, Л. Володимир Лис: "Для мене література - це насамперед порухи людської душі" [Teкст] / Л. Голота // Слово Просвіти. - 2013. - 31 січ.- 6 лют. (Ч. 5). - С. 10-11.
Жулинський, М. Про що ночами сюрчав цвіркун? [Teкст] / М. Жулинський // День. - 2013. - 5 лют. - С. 11.
Клименко Олександр: Дві рецензії на бестселер Володимира Лиса [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://litakcent.com/2010/10/29/dvi-recenziji-na-bestseler-volodymyra-lysa/
Клименко, О. Рекомендації потенційному читачеві [Teкст] / О. Клименко // Літературна Україна. - 2013. - 5 груд. - С. 6.
Козак, С. Володимир Лис: "Відчув себе письменником, коли написав перший роман" [Teкст] / С. Козак // Літературна Україна. - 2014. - 2-9 січ. - С. 14-15.
Ліпіч, Ю. "Бог нам дає свободу і дивиться, як будемо нею розпоряджатися" [Teкст] / Ю. Ліпіч // Країна. - 2014. - № 30. - С. 32-34.
Максименко, Л. Вітражі Володимира Лиса [Teкст] / Л. Максименко // Слово Просвіти. - 2011. - 14-20 лип. (ч. 28). - С. 14.
Поліщук, Я. Герой без героїзму [Teкст] / Я. Поліщук // Дніпро. - 2011. - № 5-6. - С. 176-181.
Родик, К. Попередній рейтинг Шевченкіани: Мирослав Дочинець, Володимир Лис, Юрій Щербак [Teкст] / К. Родик // Україна молода. - 2013. - 27 листоп. - С. 11.
Фіалко, Д. Супермодель та "дурник" із Кукурічок [Teкст] / Д. Фіалко // Україна молода. - 2012. - 22 лют. - С. 10.
Якименко, М. Небо має вислухати всіх... [Teкст] / М. Якименко // Голос України. - 2013. - 29 січ. - С. 14.