|
Переплелись, як мамине шиття,
мої сумні і радісні дороги
Сценарій літературно-музичного вечора
до 85-ї річниці від дня народження Дмитра Павличка
Переплелись, як мамине шиття, мої сумні і радісні дороги: сценарій літературно-музичного вечора до 85-ї річниці від дня народження Дмитра Павличка / автор-укладач В. В. Потуремець. – Полтава, 2014. – 12 с.
Сценарій літературно-музичного вечора присвячений громадській, поетичний і пісенній творчості Дмитра Павличка, якому у вересні цього року виповнюється 85 років.
Адресується бібліотечним та педагогічним працівникам.
2014 року відзначається 85-річчя від дня народження Дмитра Васильовича Павличка, українського поета, перекладача, літературного критика, громадсько-політичного діяча.
Дмитро Павличко народився на Косівщині 28 вересня 1929 р. в селянській родині. Початкову освіту здобув у польській школі в с. Яблунів, продовжив навчання в Коломийській гімназії, а далі – в радянській десятирічці.
Від осені 1945 p. по літо 1946 р. був ув'язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у належності до УПА. Потім навчався філологічному факультеті Львівського університету, який закінчив в 1953р. В цьому ж році з'явилася його перша збірка «Любов і ненависть» і цей дебют Павличка назвали «Акустичним дивом». Після закінчення університету він вступає в аспірантуру, досліджує сонети І. Франка, а в наступному році за поданням М. Бажана його приймають до Спілки письменників України. Дмитро Павличко завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (нині – «Дзвін»), після переїзду до Києва працював у секретаріаті СПУ. Протягом 1971–1978 pp. Д. Павличко редагував журнал «Всесвіт». Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля» (1955 ), «Чорна нитка» (1958), «Правда кличе» (1958). У 1968 р. вийшла збірка «Гранослов», згодом «Сонети подільської осені»(1973), «Таємниця твого обличчя» (1974), «Спіраль» (1984), «Поеми й притчі» (1986), «Покаянні псалми» (1994). Д. Павличко уклав антологію перекладів «Світовий сонет» (1983). Літературно-критичні праці зібрані в книжках «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984), «Біля мужнього слова» (1988). Поетична збірка «Правда кличе» стала духовним порогом шістдесятників. Весь тираж її було вивчено і знищено. Саме в ній було надруковано знаменитий вірш «Коли умер кривавий Торквемада», де справжнім ім’ям був названий «вождь усіх народів» зі своїми діяннями…
У 1957-1959 рр. Д.Павличко завідує відділом поезії журналу «Жовтень», певний час працює в сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка (за його роботами поставлені фільми «Сон» у співавторстві з В. Денисенком та «Захар Беркут»).
Д. Павличко – один з організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. У 1990–1999 роках – Народний депутат України. З 21 жовтня 2005 року – знову обраний народним депутатом України (фракція Української Народної Партії). На IV Всесвітньому Форумі Українців, що відбувся в Києві 18-20 серпня 2006 р., Павличка Дмитра Васильовича було обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.
До ювілею поета серед старшокласників та студентської молоді радимо провести літературно-музичній вечір «Переплелись, як мамине шиття, сумні мої і радісні дороги».
Метою заходу буде розкриття безмежного внутрішнього світу великого поета, місця пісні у його творчості, розповісти про трагічні сторінки життя поета, виховувати інтерес до його творчості, поваги до його слова. В приміщенні, де буде проходити захід, слід помістити портрет поета, організувати виставку-персоналію «Дай мені безсмертних правд вогонь» (До 85-річчя від дня народження Дмитра Павличка).
Експозиція виставки буде складатися з розділів:
Цитата: «Дмитро Павличко – це мислитель, достойний продовжувач Франка, каменяр нової доби» (Олесь Гончар)
1розділ: «Я син простого лісоруба»
2 розділ: Вершини ліричної поезії.
3 розділ: Поет – пісняр.
4 розділ: Творчість поета очима літературознавців. 5розділ: Громадський і політичний діяч.
В проведенні заходу беруть участь двоє ведучих і читець.
Перший ведучий. Кажуть, що народжені в горах – люди особливої душі. Щось у них є від стрімкості й розмаїтості навколишньої природи. «Живу, як той гірський потік. На спокій – ні хвилини…», так писав Дмитро Павличко – поет, який народився 28 вересня 1929р. в с. Стопчатові на Косівщині в багатодітній селянській сім'ї.
Другий ведучий. Батько - Василь Миколайович був чоловіком освідченим, вельми працелюбним та енергійним. Перейшов через фронти та війська першої світової війни, побував і в Києві, і у Львові, де його засудили до розстрілу, але він утік. Мати - Параска Юріївна Бойчук була жінкою неписьменною, але при тому багато знала з «Кобзаря». Мала чудову пам’ять і смак до поезії. Померла 1955 р. від тяжкої праці.
Перший ведучий. Освіта на Підкарпатті була в пошані. Та й житейський глузд підказував: малоземельні батьки нічого не могли лишити дітям у спадок, окрім знань, які прагнули дати за всяку, дуже тяжку як на селянський статок, ціну. Дмитро Павличко почав ходити до школи в Яблунів. Школа була польська, українська мова - заборонена. Він вивчить мову Міцкевича і полюбить культуру його народу, в Коломийській гімназії опанує німецьку та латинь, усе життя пожадливо й невтомно всотуватиме духовні скарби інших народів та епох. І все це підтримуватиме в ньому любовне, трепетне, бережливе ставлення до рідного слова. Захист і плекання його стануть для Д. Павличка - одного з найосвіченіших українських літераторів сьогодення - справою обов’язку й честі.
Другий ведучий. Від осені 1945p. до літа 1946р. Дмитро Васильович був ув'язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у належності до УПА. 1953р. закінчив філологічний факультет Львівського університету.
З 1953 р. - завідувач літературної частини Львівського театру юного глядача ім. М. Горького. 1953 р. поет вступає до аспірантури, досліджує сонети Івана Франка, але невдовзі залишає наукову роботу. 1954 р. за пропозицією М. Бажана Д. Павличка було прийнято до Спілки письменників.
У 1953-1956 рр. він - аспірант кафедри української літератури Львівського державного університету ім. І. Франка.
У 1956-1958 рр. – завідувач відділу поезії журналу "Жовтень".
Перший ведучий. У 1964 р. Павличко переїжджає з родиною до Києва, працює на кіностудії ім. О. Довженка (за його сценаріями поставлені фільми "Сон" - у співавторстві з В. Денисенком та "Захар Беркут")
У 1966-1968 рр. – секретар правління Спілки письменників України.
У 1970-1978 рр. – голова редакції журналу "Всесвіт".
У 1986-1988 рр. – секретар правління Спілки письменників України та СРСР.
З 1988 – секретар правління Спілки письменників України.
1989 р. Д. Павличка обирають головою Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка. Поет є одним із організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України.
Другий ведучий. У 1989-1991 рр. - народний депутат СРСР, протягом 1990-1994 депутат Верховної Ради України, працював Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій республіці, Республіці Польща. 1997 р. поета нагороджено орденом «За заслуги» III ст., а 1999 р. - орденом князя Ярослава Мудрого V ст. 2004 р. за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну і політичну діяльність поету присуджено звання Героя України, 2009 р. Д. Павличка нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого IV ст.
Перший ведучий. Дмитро Павличко – один з найбільших перекладачів України. У його перекладах виходили твори Данте, Петрарки, Ронсара, Шекспіра, Камоенса, Гете, Гейне, Бодлера, Ібсена, Даріо, Хосе Марті, Рільке, Лорки, Вальєхо, Стаффа, Незвала і багатьох інших європейських поетів.
Другий ведучий. Життя Дмитра Павличка можна порівняти з рядками його віршів:
«Живу, як той гірський потік, На спокій - ні хвилини, Іскрюсь від кременя в бігу, Туманюся від глини…»
Перший ведучий. Традиційно поетичну творчість Дмитра Павличка починають розглядати з 1 січня І951 року, коли в газеті Львівського державного університету «За радянську науку» було опубліковано його перший вірш – «Дві ялинки». Згодом поет долучив цей вірш до збірки «Любов і ненависть».
Книжка «Любов і ненависть» (1953) – особлива у творчій біографії Дмитра Павличка. Це перша збірка. Він вистраждав її, він був максимально щирим і відвертим. Творче кредо митця – служіння народові України.
Читець. «У дитячому серці жила Україна - Материнські веселі й журливі пісні, Та за мову мужицьку не раз на коліна Довелося у школі ставати мені.
Непокривлену душу хотіли зламати, Та ламалися тільки болючі киї Наді мною ночами відплакала мати, Я ж не зрікся ні мови, ні пісні її…»
Другий ведучий. З другої половини 50-х років проблемно-тематичне річище творчості Павличка ширшає й глибшає. Його політична поезія набуває філософського підтексту. Розвитком тем і мотивів «Любові і ненависті» позначено збірку «Моя земля» (1955). Дмитро Павличко створив монументальний образ Львова. Апелюючи до князя-короля Данила, часів слави і незалежності Русі-України, митець звеличує ідею сильної та незалежної держави. Він гостро засуджує недостойних нащадків, які «данину злій орді платили й гризлись між собою». Національну зраду митець уважає за найбільший гріх.
У перших збірках Павличка трапляються речі, оцінювані неоднозначно. Але честь поета в тому, що він один із перших розібрався в складних і політичних, і літературних перипетіях післясталінського періоду. І саме тоді – 1958 року – виходить у Львові збірка поезій Дмитра Павличка «Правда кличе!». На перший погляд, у ній все було гаразд. Червона обкладинка, відкривалася книжка циклом «Ленін іде», були вірші проти націоналістів... Та не добачили компартійні цензори найголовнішого: різкого осуду тоталітаризму, який, певна річ, не помер разом із Сталіним.
А коли спостерегли, вдарили на сполох – майже весь тираж пішов під ніж, був знищений, уціліло лише кільканадцять примірників.
В час, коли багато хто боявся повороту до старого й обережно промовчував, Павличко у вірші «Коли умер кривавий Торквемада» відтворює дух страху, непевності, нерішучості, який панував у країні. В образі Іспанії часів середньовічної інквізиції поет змальовує «великий, могучий Союз». Перший ведучий. Шістдесяті роки в історії української літератури були сповнені нових пошуків як у сфері ідейно-тематичній, так і жанровій. Знаменним для цього періоду став написаний 1965 року вірш «Молитва», у якому Павличко не просто звертається до Тараса Шевченка: «Отче наш, Тарасе всемогучий, // Що створив нас генієм своїм...", називаючи Шевченка «віку двадцять першого предтечею», а творить ідейну програму шістдесятників. Суть її визначається відродженням ідеї волі, притаманної героїчній поезії доби бароко, коли митці йшли у козацьких лавах, тримаючи і перо, і меч.
Слід відзначити його збірку «Гранослов» (1968), а також вибрані твори в двох томах (1979). В них підноситься постать мудрої людини, зрілого поета, якого добре видно навіть на тлі світової літератури.
У поетичній творчості Дмитра Павличка багато творів, присвячених рідній мові: «Ти зрікся мови рідної…», «Якби я втратив очі,Україно…», «О рідне слово, що без тебе я»… Для Павличка мова – то найцінніший скарб, з яким ніщо не може зрівнятись. У народі прийнято вважати найбільшою цінністю – зір. Кажуть: бережи, як зіницю ока. Павличко ж використовує цей народний вислів, щоб ще більше піднести цінність мови. У сонеті «Якби я втратив очі, Україно», він пише, що, осліпнувши, міг би жити:
Читець. Якби я втратив очі, Україно, То зміг би жить, не бачачи ланів, Поліських плес, подільських ясенів, Дніпра, що стелить хвилі, наче сіно. Дивитися на радощі обнови, Та материнської не чути мови - Ото б була загибель – смерть моя.
Другий ведучий. Так само завзято поет засуджує людину, яка зрадила свою мову. Така людина, на думку автора, заслуговує найтяжчої кари – це і втрата життєвого шляху, і втрата матері, і друга, і цілого народу, і поваги оточуючих, і найстрашніше для селянина: Ти зрікся мови рідної. Тобі Твоя земля родити перестане, Зелена гілка в лузі на вербі Від доторку твого зів’яне!
Цикл «Майдан» пронизує ідея волі – державної, культурної, особистої. Запорукою її є статус української мови як державної («Дві державні мови»). Павличко утверджує виключне право української мови на державний статус. Він переконаний, що мова — «то не звук, а думка боготворна, що «з двох державних мов — дорога в смерть одна».
Провідною в діяльності Дмитра Павличка є громадсько-публіцистична лірика, присвячена проблемам довкілля, історії народів та країн. Ці теми переважають у збірках «Бистрина», «Днина», «На чатах». «Жезл Нерона» та інших. 1977 року Дмитру Павличку була присуджена Державна премія Української РСР ім. Т. Г. Шевченка за збірку віршів «Любов і ненависть». Перший ведучий. «Українська пісня! Хто не був зачарований нею? Хто не пов’язує її з найвідомішими спогадами про дитинство та юність, із мріями бути красивим і ніжним, сильним і хоробрим? Який митець не був натхненний її багатющими мелодіями, безмежною широтою і красою її образів, її чарівною силою, що викликає в людській душі найтонші, найглибші асоціації, почуття, думки і прагнення творити красу?... Який воїн не знаходив в українській пісні сили, завзяття, сміливості для захисту рідної землі, презирства до ворога й до смерті?... Яка мати не співала легких, мов сон, пісень над колискою дітей своїх? Українська пісня – це бездонна душа нашого народу, його слава», - ці слова належать українському генію Олександру Довженку.
Другий ведучий. У 60-80 рр. минулого століття відчувався масовий послідовний наступ на українську культуру, загалом – на українство. Тоді українська пісня і створила лінію оборони на всьому просторі – від ліричного до естрадного… Павличко відізвався на суспільну потребу своєрідним пісенним спротивом режимові. Його пісні завоювали любов і популярність, і сьогодні можна почути їх скрізь, де живуть українці і де тільки б'ється українське серце . Протестні інтонації ще виразніше зазвучали в «Двох кольорах» - пісні-спомині, пісні-новелі. Знаковими в цій пісні були самі кольори – червоний і чорний. Саме вони виводили зміст на громадянський, політичний обшир, не політизуючи твір понадміру, бо образ матері, як і в Малишковій «Пісні про рушник», відкривав у серцях найдорожче тепло – тепло родинності. Цю пісню можна почути в Польщі, Іспанії, Італії і навіть в Японії. Ця пісня за популярністю конкурує з Малишковим «Рушником».
(Звучить запис пісні «Два кольори», муз. О. Білаша)
Перший ведучий. Як і кожен поет, Дмитро Павличко, звичайно ж, звертався до інтимної лірики, де талант його розкрився на повну потужність. Чудові вірші про кохання, що війшли до збірки «Таємниця твого обличчя», з повним правом можна зіставити зі славнозвісним «Зів'ялим листям» І. Франка.
(Звучить запис пісні «Ми підем, де трави похилі», муз. П. Майбороди)
Кохання – почуття багатогранне, і Павличко, не повторюючись, відображає в стислих, але ємких віршах якусь одну виразну грань: «Не бійся сивини моєї»..., «Ми вийдем з тобою на листя опале», «Зеленим вогнем береза», «Горить суницями поляна», «Дівочих непорочних ліній», «Ніч була ясна, я стежками біг» та інші маленькі (за розміром) шедеври творять могутню симфонію найблагороднішого людського почуття, такого знайомого всім – і такого неповторного, належного тільки йому, поету.
Другий ведучий. Ліричний герой Павличкової збірки – то наш сучасник, духовно багата людина, що вміє бачити й тонко відчувати красу. Його кохання чисте й щире, а разом з тим — суто земне, поєднане із здоровою пристрастю. В інтимних поезіях Павличка криється глибинний прихований зміст:
Ти – як дощ. А я – мов явір.
Хочу листям тебе зловить.
Але в кроні, як сни в уяві, Крапелини твої – лиш мить.
«Поезію творить любов, а не злоба»,- написав у «Слові про себе» поет. Любов стояла і стоїть біля витоків життя, робить добро, стверджує в людині людське, вивищує нас перед злом. Саме тому поезії Дмитра Павличка не старіють, невтомно випромінюючи любов і щедрість душі. Своєрідна, закроєна за давніми язичеськими зразками прекрасна поезія «Я стужився, мила, за тобою», де закоханий юнак перетворюється в явора, стала улюбленою піснею для багатьох закоханих.
Читець. Я стужився мила за тобою. З туги обернувся мимохіть В явора, що спалений журбою, Сам один під буками стоїть. Грає листя на веснянім сонці, А в душі - печаль, як небеса, Він росте й співає яворонці, І згорає від сльози роса.
(Звучить запис пісні «Я стужився, мила, за тобою», муз. О. Білаша)
Перший ведучий. В 60-х роках Павличко пише для дітей. Великої популярності набули його поеми «Золоторогий олень» (1968), «Пригоди кота Мартина» (1984), казки «Дядько Дощ», «Де найкраще місце на землі» та ще декілька. Вони ваблять дітвору щирістю, красою художнього слова та простотою, за якою ховаються зовсім не прості думки.
Відновлення незалежності України вдихнуло свіжі сили у творчість Дмитра Павличка. 24 серпня 1991 року він написав:
Я мушу вмерти сьогодні –
Серце радощі рвуть!
Україна виходить з безодні,
Дзвони гудуть великодні
Об'являється Божа могуть.
Другий ведучий. У серпні 1995 року Павличко написав поему «Ностальгія». Це – масштабний лірико-публіцистичний аналіз сучасності, долю України показано на зламі двох століть. Митець запитує:
Чому так важко бути нам собою,
Коли нема для духу заборон?..
Відповіді на це складне запитання автор шукає у трагічних подіях української історії. Головну причину бачить у «розколинах» душ – народної та власної. Душа постійно випробовує себе і робить гострі висновки, пощади не дає нікому.
У книжці «Засвідчую життя» (2000 р.) утверджено буття українського народу – «трудного», який «не знає втоми, постаючи з раба та смертної судоми». Народ береже пам'ять про 1933 рік і, незважаючи на колосальні втрати, плекає «жагу державності і волю до життя». Щодо власної політичної позиції, то головне для поета – служити Україні та її народові. У збірці «Пам'ять» (2004) не може залишити байдужим вірш «Панахида за померлими з голоду». Митець підносить трагедію українців до світового масштабу, закликаючи інші нації прислухатися до його голосу. В одноіменному вірші з цієї ж збірки поет звертається до історії російського поневолення України. Епіграфом до цього твору взяті рядки О.Блока – «Товарищи, мы станем братьями…» Автор розгортає низку переконливих аргументів щодо того, яким має бути істинне взаємосприйняття і взаємоставлення двох народів-сусідів:
Читець. Привіт, шановні московити, Товариші і господа! Ми вас не любимо, та жити Потрібно так, щоб ворожба Нас не спалила; що робити, Сказати правду вам чи вбити Невкірну пам’ять? Це біда, Що ви для нас – не таємничі, Як для Європи. Ваші кличі, Майстерні маски на обличчі, Мінливі, як морська вода, - Все знаємо! Не раз, не тричі Ми йшли до вас у будівничі, А ви – до нас, як та орда…»
Перший ведучий. Події Помаранчевої революції й те, що відбувалося після неї, спонукали Дмитра Павличка у книжці «Не зрадь!» (2005) вкотре актуалізувати ідею національної відданості. Митець звертається до народу: Не дайся вкинути в нові закови , Не зрадь свого звитяжного повстання!
Мета збірки – нагадати народові України, що він – державний і незалежний, що має право на власну волю й вибір. Для Павличка немає абсолютних авторитетів у політиці. Він говорить про всіх критично, але, безперечно, високо цінує тих, хто на державних посадах працює в ім'я стабільної і розвиненої України.
Читець. Куди не гляну – скрізь вожді, Сини Вкраїни щирозлоті, Порожні, як горшки на плоті, Та досконалі і тверді У міжособній ворожбі. О мамо, приготуйсь до свята: Тебе твої отаманята Розпнуть з любові на хресті І спишуть на чужого ката Московського твої святі Глибокі рани. Я не знаю За що каралися в тюрмі. В снігах Мордовії й Алтаю, У таборах на Колимі Мої брати! Вже не питаю. Живем, немов глухонімі. Я вже не кличу їх до згоди, Як їхнє серце кам’яне Тарас не зрушив, то мене Ці горщики із загороди, Ці наші золоті клейноди Не вчують. Хай же полосне Чужак нагайкою із дроту Нам по очах, бо лиш тоді, В сліпій дорозі на Голгофу, Хоч буде пізно, та достоту Опльовані, в грязі, в біді Таки збратаються вожді.
Другий ведучий. Розмова про творчий доробок Дмитра Павличка була б неповною без згадки про його діяльність як літературознавця. Його статті, есе, виступи з питань літератури склали три вагомі збірки – «Магістралями слова» (1977), «Над глибинами» (1983) та «Біля мужнього світла» (1988). Діапазон літературознавчих праць поета досить широкий. Це й статті з історії української літератури – насамперед про Шевченка, Франка, Лесю Українку, про земляків-галичан М. Шашкевича, Ю. Федьковича, В. Стефаника, про сучасників О. Гончара, М. Рильського, А. Малишка, про молодших побратимів по перу.
Перший ведучий. В одному із своїх віршів «Праведник» поет написав:
«Я люблю Україну, Як любив дотепер! Гріх я маю великий, Бо за неї не вмер.
(Звучить запис «Пісні про Україну», муз О. Білаша)
Твори Дмитра Павличка
Твори: в 3-х т./ Д. Павличко - К. : Дніпро, 1989. - т.1 : поезії, 1989. – 501 с. т.2 : поезії,1989. – 542 с. т.3 : переклади, 1989. – 494 с.
Вибрані твори : в 2-х томах / Д.Павличко. – К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2008. - т.1 : вірші, поеми. – 2008. – 608 с. т.2 : переклади. – 2009. – 608 с.
Вибране / Дм. Павличко – К.: Рад. Письменник, 1986. – 286 с.
Біля мужнього світла : літ.-критич. спогади, виступи / Дм. Павличко – К.: Рад. письменник, 1986. – 330 с.
Кирило Осьмак : поема / Дм. Павличко. – К. : Ярославів вал, 2009. – 56 с.
Носталгія : поезія / Дм. Павличко. – К.: Основи, 1993. – 222 с.
Поеми та притчі / Дм. Павличко. – К.: Дніпро, 1986. – 214 с.
Сонети : світовий сонет / Дм. Павличко. – К. : Генеза, 2004. – 536 с.
Таємниця твого обличчя : лірика / Дм. Павличко. – К.: Молодь, 1979. – 111 с.
Ялівець : поезія / Дм. Павличко. – К.: Веселка, 2004. – 399 с.
Твори про життя і творчість Дмитра Павличка
Венгльовська З. Відлуння світової літератури у віршах Дмитра Павличка / З. Венгльовська // Шкільна бібліотека. – 2013. - № 15-16. – С. 79-82.
Веремій А. Українські поети – лауреати націцональної премії України ім. Т. Г .Шевченка : урок-конференція / А. Веремій. // Укр. мова та література. – 2013. – лип.(14). – С. 33-37.
Горинь Б. Дмитро Павличко / Б. Горинь // Дзвін. – 2006. – ч.2. – С. 120-122.
Дончик В. Дмитро Павличко – політик / В. Дончик // Літературна Україна. – 2004. – 30 верес. – С. 1-3.
Лубківський Р. Посвітач добра і любові : Дмитрові Павличку -75 / Р. Лубківський // Дзвін. – 2004. – ч. 9. – С. 110-126.
Лубчак В. «Доки живий, мушу робити свою роботу» / В. Лубчак // Літературна Україна. – 2011. – 8 груд. – С. 5
Мельникова А. Кохання у творчості Дмитра Павличка та Ліни Костенко : усний журнал / А. Мельникова // Вивчаємо укр. мову та літературу. – 2013. - №12. – С. 4-28
Мороз Л. «Вірші – то моє життя» / Л.Мороз // Літературна Україна. – 2009. – 17 верес. – С. 4
Павличко Дмитро // Українські письменники : біографії, огляди творчості, літературні напрямки і течії, літературознавчий словник. – К., 2011. – С. 186-191.
Павличко Дмитро Васильович : (28.09.1929 с.Стопчатів, тепер Косівського р-ну Івано-Франківської області) // Шевченківські лауреати 1962-2001. – К., 2001. – С. 404-406.
Панченко В. Два кольори Дмитра Павличка / В.Панченко // День. – 2009. – 2 жовт. - С. 18.
Пунько В. Два натхненних крила Дмитра Павличка – лірика та філософія / В. Пунько // Вивчаємо укаїнську мову та літературу. – 2012. – № 15. – С.22-25.
Словами Павличка говорить музика // Шкільна бібліотека. – 2008. – № 2 . - С. 101-102.
Співець боротьби і любові : до 80-річчя від дня народження Д. В. Пав-личка // Знаменні дати : календар. – 2009. – К., 2009. – С.186-192.
|
