Не згасне вогнище родини
Інформаційно-бібліографічний покажчик
Не згасне вогнище родини : інформаційно-бібліографічний покажчик / укладач Н. Л. Карпінська. – Полтава, 2014. – 24 с.
Нині сім’я, поряд із проблемами економічного характеру, переживає кризу духовності. Зникають такі цінності, без яких вона не може існувати, - подружня вірність, взаємоповага, втрата цінності жіночності і мужності, а також материнства і батьківства.
Тож в даному бібліографічному покажчику коротко розглядаються цінності української родини та деякі проблеми сучасної сім’ї. Видання актуальне для учнів, студентів, вчителів шкіл, викладачів вищих навчальних закладів, представників соціальних установ, які працюють із дітьми та молоддю.
З М І С Т
Передмова
1. Любов – джерело сили родини й суспільства
2. Християнські цінності української родини
3. Родина й моральність
4. Засвітилася зоря
5. Виховання дівчинки в українській родині
6. У родині росте син
7. З родини йде життя людини
8. Сучасна українська сім'я: ризики, тенденції, прогнози
Післямова
Передмова
Родинне життя людей є частиною загальної культури кожного народу зокрема, людства в цілому. В залежності від географічних, природних, соціальних, соціально-економічних та суспільно-політичних, етнічних особливостей народу формується загальна культура життя тієї чи іншої країни.
Саме родина дає уявлення про зовнішню та внутрішню культуру людини, виховує шанобливе ставлення до батька та матері, до старших, співчуття до немічних, формує уявлення про загальнолюдські моральні цінності, привчає дітей до сумлінної праці, поваги до людей.
Адже найбільша цінність для нас – це здорова й радісна сім’я. Кожна родина повинна виховувати в собі світлі закони існування роду, накопичувати ці сімейні цінності та передавати наступним поколінням. Завдання старшого покоління – передавати свої позитивні накопичення, свій досвід та знання дітям. А завдання дітей – взяти від батьків найкраще, відштовхнутися від гіршого та розвивати й покращувати своє родове дерево. В цьому є сила кожної сім’ї і нації в цілому. Питання усвідомленого батьківства були завжди в культурі українців, проте багато чого з часом втратилось. Тому на часі нині є відновлення саме свідомого батьківства як найвищої запоруки щастя кожної родини.
1. Любов – джерело сили родини й суспільства
Появу першої родини на землі благословив сам Творець, звелівши Адаму та Єві „бути як плоть одна, плодитися та розмножатися”. Він нічого не говорив людям про любов, бо вона панувала там, де вони жили – у раю.
До початку ХХ ст. в Україні переважала так звана велика сім’я: спільне проживання під одним дахом та спільне ведення господарства представниками трьох-п’яти поколінь, що мали спільного предка. Главою такої родини був старший за віком чоловік, він піклувався статками родини, представляв її інтереси в громадських установах та на зборах. У разі його непрацездатності чи смерті це право передавалося його старшому синові. Жінка головувала в родині і мала право голосу на громадських зібраннях лише овдовівши. Паралельно існувала і мала сім’я, яка складалася з подружньої пари, що не мала одружених дітей.
Зазвичай родини були багатодітними – 5-6 дітей, а то й 10-12. Навмисне переривання вагітності вважалося тяжким гріхом, а бездітність – проявом Божого гніву. Діти виховувалися на засадах християнської моралі, з раннього віку їм прищеплювалася повага до старших, працьовитість.
Зміна соціального устрою та ідеології суспільства впродовж минулого століття призвели до поступової переорієнтації в системі життєвих цінностей народу, що суттєво вплинуло на ситуацію в родині. Через значні втрати чоловічого населення від репресій, голодомору, воєн жінки вимушено освоювали професії, що вважалися раніше суто чоловічими: трактористів, водіїв, вантажників. Підвищення освітнього рівня жінок, розвиток системи закладів дошкільного виховання відкрили жінкам можливості професійної, соціальної самореалізації, зменшивши їх час перебування в родині. Головна роль у вихованні дітей часто відводилась державі або дідусям та бабусям. Поступова заміни віри в Бога вірою у вождя, в силу людського розуму, підміна сакральної культури формами дозвілля та саморозвитку позбавили родину духовної опори. Зменшився авторитет батька в родині, авторитет батьків у цілому.
Різка зміна суспільних ідей за останнє десятиліття – від тоталітарної цензури до вседозволеності, каламутні інформаційні потоки телепередач, Інтернет-ресурсів, сьогодні поставили під загрозу інститут родини загалом. Проголошені суспільством цінності: великі гроші, легкий успіх, необтяжливі взаємини між чоловіком та жінкою, - призвели до девальвації такої, здавалося б, вічної цінності, як сім’я.
Тож кількість розлучень, хоч як прикро, не зменшується. Цивільні шлюби не дають можливості молодятам пізнати одне одного. Причина розлучень в іншому. Тим, хто поєднує свої долі, варто глибше заглядати в душу одне одному. Там криється причина усіх радостей і негараздів. Обличчя чи зовнішність, навіть дуже привабливі, мало що кажуть про людину. Ознаки самопожертви, доброти й людяності кожен з нас носить у своєму серці.
2. Християнські цінності української родини
Українці протягом століть дотримувались християнських норм життя і завжди були релігійними, що дало змогу створити високу духовну культуру. Церква, яка ще в епоху Київської Русі посіла місце основного носія культури і мистецтва нашого народу, регламентує доброзичливі норми стосунків між людьми, виховуючи глибокі почуття поваги молоді до старших, дітей до батьків, милосердя, патріотичні почуття тощо. Г. Ващенко вважав, що до революції 1917 року головними чеснотами українців були глибока релігійність, стриманість у словах і поведінці, працелюбність, цнотливість, гостинність, патріотизм, дружба, повага до старших, повага до жінок, правдивість, щирість, скромність. Такі ж людські вади як гордість, заздрощі, лицемірство, пияцтво, лихослів'я засуджувалися християнством.
Зміст християнської моралі подає Велика книга людства – Біблія. Десять заповідей Божих – це є десять моральних еталонів, які мають бути дороговказом людям у певних життєвих ситуаціях. Християнство проповідує вищі цінності: любов, турботу, чесність, здатність тримати слово; норми моральної поведінки людей. Звичайно, головна роль у цій справі належить сім'ї, оскільки саме вона виховує дитину всім укладом життя, своєю духовно-моральною атмосферою, багатством і теплотою стосунків, у ході яких дитина успадковує й активно трансформує певні ціннісні установки, способи поведінки, життєві ставлення до навколишнього світу і самої себе. Окрім того, родина є ще й фундаментальною цеглинкою суспільства, показником його моральності. Здорова християнська родина є скарбницею правдивих цінностей, носієм традицій.
Нині сім'я, поряд з проблемами економічного характеру, переживає кризу духовності. Зникають такі цінності, без яких вона не може існувати, - подружня вірність, взаємоповага, втрата цінності жіночності і мужності, а також материнства і батьківства.
Зараз гостро стає проблема розлучень, подружньої невірності. Кількість сімей, що розпадаються, зростає, хоча нормами християнської моралі засуджується подружня невірність і розірвання шлюбу: "Що Бог з'єднав, людина того не розрушить". Цьому сприяли церковні шлюби, освячені Божим благословенням. Людина, перебуваючи в такому шлюбі, наповнюється внутрішнім спокоєм, радістю, миром, захищеністю. Подружжя наділене рівними правами, хоча й різними покликаннями. Традиційно чоловік є захисником сім'ї і її годувальником, дружина – берегинею домашнього вогнища.
У давніх сім'ях розлучення було надзвичайно рідкісним явищем, оскільки вінчання відбувалось за великої кількості знаних людей, за умови розуміння духовного значення присяги на Євангелії, а це викликало цілковито закономірну боязнь осуду. Нині цивільним шлюбам, а часто і церковним, не надається особливого значення: вінчання в церкві багатьма, нажаль, розглядається як данина моді. Через нерозуміння важливості подружнього життя і його ролі у формуванні здорової родини багато шлюбів через різні причини, часом незначні, розпадається, в результаті чого травмуються найменш захищені члени родини – діти.
Перший шлюб від Бога, а другий – то поступка людським гріхам – про це сказано у Святому Письмі. Тому необхідно усіляко запобігти необдуманим крокам, які можуть привести пару до розлучення. Бо це трагедія. Вона руйнує людину морально і фізично. Робить напівсиротами дітей, негативно позначається на їхній психіці. Це біль, сльози, втрата здоров’я і не тільки... Але не завжди це вдається. Бо лише він і вона вирішують остаточно, як бути далі – жити разом чи розлучатися. Подружня зрада – це вагома причина для розлучення, сказано у Біблії. Однак апостол Павло пише, що подружжя може жити далі і після такого гріха. Якщо зраджений чи зраджена простить провину. Любов передбачає милосердя, розуміння того, що кожен може помилитися, схибити. Колись на запитання, скільки разів потрібно прощати, Христос відповів: „Сімдесят разів по сім”. Якщо навчитися такій мірі прощення і розуміння ближнього у повсякденному житті, зберігаючи при цьому власну гідність, то для зради не буде жодних передумов.
Тому з першого дня подружнього життя треба дуже серйозно ставиться до всього того, що робиться у сім’ї.
Наступною проблемою сучасної християнської сім'ї є малодітність або ж бездітність. Молоді пари вважають, що передусім мають набути соціального статусу, матеріального добробуту, а вже потім – народжувати дітей. Коли ж звернутись до історії, то видно, що здебільшого сім'ї наших предків були багатодітними. Багатодітними і релігійними були родини видатних людей, наприклад, Коцюбинських, Шевченків, Драгоманових, Шептицьких та ін. За Біблією, продовження роду є чи не найважливішим призначенням родини, оскільки подружжя – це спільнота, пов'язана любов'ю, і є одним тілом. Тому родина повинна нести повне навантаження цієї любові, творити нові життя.
Однією з особливих проблем сучасної родини є послаблення сімейних стосунків, ролі сім'ї у вихованні дітей. Ця проблема виникає як через економічні фактори (матеріальна скрута, невпевненість дорослих членів родини у завтрашньому дні призводять до втрати їх авторитету в очах дітей), так і через прогалини у знаннях батьків щодо виховання дітей. Причому ці знання мають стосуватися не лише педагогіки і психології, а й релігійного виховання дітей, зокрема, бути спрямованими на засвоєння молодим поколінням норм християнської моралі.
У вихованні дітей батькам потрібно користуватися біблійними принципами, серед яких любов – найвища ознака злагоди і довіри. За І. Огієнком, стосовно християнського виховання дітей перед батьками мають стояти такі завдання:
1. навчити дітей Віри Православної, молитви, любити Церкву і ходити на Богослужіння;
2. виховувати у правдивих християнських чеснотах, у національному дусі;
3. підготувати дітей до самостійного життя;
4. навчити критично оцінювати складні явища сьогодення, робити висновки й приймати правильні рішення;
5. виховувати обов'язковість;
6. прищеплювати почуття правдивості;
7. виховувати послух;
8. розвивати почуття любові до свого народу, до Батьківщини;
9. виховувати працьовитість.
Прилучення дітей до норм християнської моралі запобігає таким негативним явищам, як підліткова злочинність, наркоманія, проституція, бродяжництво, суїцид тощо. Саме батьки мають ознайомити дитину з Євангелієм, навчити молитви "Отче наш", домагатися того, щоб норми християнської моралі стали нормами життя дитини. А це можливо лише за умови прийняття самими батьками християнських норм за основу свого життя, прийняття Бога як свого спасителя, тобто через віру.
До обов'язкових християнських якостей, які потрібно виховувати у дітях, є повага до батьків, працьовитість та повага до старших. Саме ці якості свідчать про традиційне ставлення дорослих до сімейних стосунків, оскільки одним із наріжних каменів українського суспільства, що в традиційному народному побуті підтримував піраміду людських стосунків, надавав їм стабільності і стійкості, було освячене віками шанобливе ставлення дітей до батьків, до старших у сім'ї – дідуся і бабусі, до інших представників роду, а також до родовідних традицій. А також у передачі з покоління в покоління родинних реліквій, у глибокій шані до предків з вимогою обов'язкового ретроспективного знання кожним українцем свого родоводу не менш як до сьомого коліна.
Великий вплив на формування емоційно-психологічного клімату сім'ї, що є однією з важливих умов виховання морально-етичних якостей у дітей, справляє спільне сімейне святкування родинних урочистостей і християнських свят (Різдва Христового, Великодня тощо).
Такі традиції, як зустріч всієї родини за столом, вшанування найстарших (носити вечерю до своїх близьких родичів на Святвечір) дають змогу дитині, підлітку осягнути їх, а також задовольняють ще не усвідомлену дитячу потребу в теплих людських взаєминах, спілкуванні з дорослими "на рівних", чого так прагнуть підлітки.
Одним із шляхів залучення до норм християнської моралі є вивчення Біблії в недільних школах, які працюють при церквах, духовних семінаріях. Цей шлях "спрацьовує" в тій ситуації, коли батьки з повагою ставляться до релігії, бажають, щоб їхні діти опанували Біблію.
Видатний класик вітчизняної педагогіки К. Д. Ушинський у статті "Про народність в суспільному вихованні" говорив про християнство так: "Є лише один ідеал досконалості, перед яким схиляються всі народності, це ідеал, який подає нам християнство. Все, чим людина, як людина, може і повинна бути, передається цілковито в божественному вченні, і вихованню залишається лише передусім всього і в основу всього, укорінити вічні істини християнства". Ця теза є абсолютним підтвердженням того, що християнська мораль – надійний і правильний дороговказ у вихованні сучасних дітей.
3. Родина й моральність
Родина як цілісна психоенергетична система, заснована на взаємній любові й моральній зрілості батьків і дітей. У люблячих батьків виростають щасливі діти, народжуючись удруге, духовно, з власної сили любові. Якщо в серці немає любові, там не животворить дух, і всі вчинки позбавлені духовних прагнень. В аморальному середовищі любов підміняють торгом: ти – мені, я – тобі.
Суперечності між українською родинною традицією й аморалізмом сучасності виявляються передусім на межі проникнення в родинний світ зовнішніх впливів. Агресивний вплив зовнішнього середовища на тонку організацію родинного світу надзвичайно посилюють ЗМІ. Телебачення своїми програмами про дошлюбний сексуальний досвід, позашлюбні зв'язки, вибір сексуальної орієнтації поширюють аномалію й підривають здорову основу інституту родини. Лібералізація суспільного життя призводить до руйнування родинної традиції й підміни моногамної парної родини одностатевою сім'єю. Тому нині особливого життєстверджуючого сенсу набуває українське традиційне поняття родина – та, що родить, а не сім'я – та, що сіменить.
Знову постає необхідність звернутися до занехаяного досвіду минулих поколінь. Як наші предки зберігали чистоту природних інстинктів, плекали у своїх дітях духовність почуттів? Як навчалися розрізняти духовне прагнення душі жити й біологічні потреби організму бути? Мало народити дитину, необхідно ще виростити й виховати – підготувати її до духовного самонародження. У традиційних українських родинах вихованням дітей займаються бабусі й дідусі. Безпосередні сердечні взаємини дідусів-бабусів і онуків забезпечують також безперервний зв'язок поколінь роду.
Нині основні зусилля батька-матері, дідуся-бабусі й педагогів мають бути спрямовані на зміцнення й гармонізацію дитячої психіки, на збереження чистоти серця, чистих природних інстинктів і плекання в дитячій душі прагнення духовного ідеалу. А вже на основі виховання має відбуватися й навчання з урахуванням природжених здібностей дитини. Родинне виховання – основа освіти. Все це має стати запорукою моральної зрілості та створення нею здорової родини.
Зважаючи на духовно-біологічну суть людини, завдання виховання полягає в розкритті через сакральну педагогіку серця її духовного осереддя для другого народження духовного вивершення особистості.
У вихованні надзвичайно важлива психоенергетична взаємодія батьків і дітей. Енергія любові йде від серця до серця, і батьки й діти почуттями й думками створюють навколо себе позитивне енергетичне поле. Енергетичний зв'язок батьків із дітьми дуже потужний. Коли батьки дають дитині життя, вони мають закласти в неї енергію любові. Подальше завдання батьків – допомогти розкрити це джерело енергії всередині дитини, створити умови для пробудження позитивної енергії в моральній зрілості й духовному народженні. Якщо родинне середовище сповнене поваги, любові, така сама енергія пробуджується і в дитині, стає визначальною в її індивідуальному житті. У батьків і дітей кровні зв'язки забезпечують глибинний енергетичний зв'язок, тому рідні люди гостріше відчувають і любов, і її відсутність. Для дитини любов батьків – життєво необхідна. У батьків завжди є можливість пробудити своєю любов'ю почуття любові в дитині. Смисл життя батька й матері – спрямувати енергію любові в духовний саморозвиток своїх дітей.
Виняткової уваги батьків потребує виховання дівчинки. Бо кожна дівчинка – потенційна мама. Збережімо й виплекаймо чисту основу нашого материнства – і ми матимемо нове суспільство. Особливу надію у вихованні молодого покоління покладав на матерів Пантелеймон Куліш: "Передусім ми повинні виховати нове покоління матерів, які народять і виховають нове покоління народу." Куліш переконаний, що тільки чисте материнське серце спроможне народити оновлену людину: "Жінці довірено великоцінний обов'язок живити й зігрівати юну душу, яка розкривається. Жінка без намірів, без системи формує молоде серце в найчудовіший зліпок, пом'якшуючи його материнською любов'ю й ласкою".
В родині дитина дістає емоційну підтримку, психологічний захист, засвоює національні культурні й загальнолюдські моральні цінності. Усі державні й суспільні інституції зобов'язані підтримувати зусилля батьків, спрямовані на виховання, духовне народження, саморозвиток і освіту гідної людини.
Створити родину – життєтворну клітину народу спроможні тільки морально зрілі люди силою любові своїх чистих сердець і злагодою високих прагнень своїх споріднених душ.
4. Засвітилася зоря
Із незбагненної глибини буття доходять до нас відомості про дивовижну таїну продовження роду. Душа майбутньої дитини вибирає сама і тата, і маму, спрагло чекає їх поєднання і радістю сповнює серця подружньої пари. Огорнені тією радістю вони і зачинають своє перше дитя. Отож у кожного народу такого великого значення надавали добору пар для одруження, адже від того залежало майбутнє.
На Україні створена ціла система обрядів і звичаїв, які сприяли найточнішому добору подружжя. Не дарма свою пару дівчина чи хлопець називали Суджена чи Суджений, моя Доля. А первістка у кожній сім’ї вважали особливою дитиною, бо наступні діти народжені у шлюбі мали вже вибраних батьків, а первісток вибирав і сприяв їх поєднанню.
Діти... Майбутнє народу, його квітуча паросль. Надія батьків, їхня поміч. Продовжувачі роду і його справ, їхня поява на світ – чи то першої чи десятої – є жаданою і радісною. Ще б пак, адже з’явилася ще одна душа на білому світі. Кожна дитинка – батьківська кровинка.
За українським повір'ям дитину приносить з небес лелека – посланець Бога світла Леля. Від цього її ще називають леліткою, а мати не просто доглядає, а леліє.
Народна мораль заохочувала батьків мати дітей. Одна дитина – подружжя, мов сироти. Вона пестунчик, і пустунчик. Сказано, що „одна дитина, як одна зернина: не посієш, не пожнеш, не змелеш”. Коли немає взагалі дітей, то вже горе для сім’ї. Коли ж їх є багато, то з гордістю говорять: „Як кутя, так і дитя”, „Як жнива, так і дитина нова”.
Творчість людська визначала і оптимальну кількість дітей у сім’ї: «Одна дитина – не дитина, дві дитини – півдитини, три дитини – то дитина”. При народженні – цьому священному акті – завжди була народна акушерка – баба-повитуха (бранка). Вона допомагала родильниці, сповіщала кого ж вона має: „Козака в калині найшла”. З нею пов’язана низка ритуалів.
Якщо народжувався хлопчик, баба-бранка клала сокирку коло нього і ножем відсікала пуповину. При цій дії вона називається пупорізкою. Коли знайшлася дівчинка, то – до гребіня. Це – щоб син був майстровитим, а дівчина гарно пряла. Потім вона зав’язувала свяченим прядивом пупа: дівчинці обов’язково матірною, аби вона була матірною.
В діях і словах повитухи був божественний зміст. Виявляється, це не вона зав’язує, а „сам Господь тобі зав’яже, щастя й долю тобі дає”. Саму пуповину бранка закопувала або під ліжком, або коло хати, від сходу сонця. Цим ритуалом вона ріднила дитину із землею.
За народною акушеркою була перша купіль. Народжену дитину баба тричі піднімає вгору до сонця і кладе в літепло на чисту пелюшку. Скупає, сповиє, знову тричі підніме вгору: „Будь красним, як Сонце!”. Поцілує і віддає матері з побажанням:
- Хай росте здоровим!
Тричі сплюне баба в купіль, щоб усе нечисте спливло за водою.
Після купелю баба хлопчику давала в руки шило, щоб він шевцював, а дівчинці – голку, аби шила й вишивала. Після купелю коло дитини знову клала сокиру, щоб ніхто не наврочив.
Вістка про народження нової душі швидко шириться межи людьми. Жінки, мов міфічні Рожаниці, першими йдуть вітати матір з дитям. Із собою несуть сир, масло, молоко, мед, щоб обом було на спожиток та добре здоров’я. Як і велить звичай, усі здоровлять батьків, а дитині бажають:
- Хай здоровим росте та щасливим буде!
Ходити на родини було почесно і велично. Люди вірили, що скільки побував на них, стільки будеш і в раю. Нині ж родини поєдналися із хрестинами. Прийти є справою людської честі, родинної причетності. Запрошують кумів завжди одну пару. За кума й куму брали тільки зустрічних.
Кумівство – справа почесна і від нього відмовлятися не годиться. Адже це один із способів поріднення людей – названа родина. До цього готувалися ще заздалегідь.
Куми стають не тільки за других батьків дитині, а й найближчими і найпочеснішими людьми для батьків, готових у будь-яку мить прийти на допомогу. Від хрестин і до кінця життя вони один до одного звертаються велично, шанобливо і тільки на „Ви”.
5. Виховання дівчинки в українській родині
Зростає в сім'ї дівчинка. Ясні мрії та сподівання сповнюють серця батьків. Як виховати донечку працелюбною, до людей привітною, щоб щаслива доля її не цуралася? За народним звичаєм дівчинку виховували у великій пошані і любові, але прививаючи змалечку до посильної роботи. Ще мале дівча вже приглядалося до вправності матері в домашніх справах, рукоділлі – як прясти тонесеньку ниточку, як ткати полотно, як килими, а найбільше – до вишивання "білим по білому" чи кольоровою заполоччю на полотні.
Малій доручали доглядати за грядкою квітів, які висівали попідтинню на вулиці, під вікнами хати. Тонюсінькими пальчиками дівчат доглядалися тендітні ростки висіяних нею ж чорнобривців та матіоли.
Дівчині з першого року її життя готували придане: зарання купували скриню або й декілька. На Полтавщині існує приказка: "Минув дочці год – готуй в скрині под". Готували не лише батько і мати, брати теж дбали про майбутній достаток сестри-відданиці. У скрині дівчини мало бути декілька десятків сорочок з грубого та тонкого полотна, скатертини, килими, хустки. Готували сувої полотна для рушників, для пошиття одягу майбутнім дітям. Сам звичай заздалегідь готувати придане виховував у дівчини глибоке розуміння свого призначення в родинному колі – майбутньої матері, берегині рукотворних цінностей своєї родини.
Змалечку дівча запам'ятовувало безліч колискових, обрядових, побутових пісень, яких співала її рідна матінка. Дівчину на виданні вчили тримати поставу, "лебедіти" – ходити легко й плавно. Цінували дівчину за її працелюбність, ввічливе ставлення до рідних та хрещених батьків.
Народному традиційному одягові українки навіть за бідності був притаманний ошатний стрій та розуміння теплорегулювальних здатностей одягу для захисту здоров'я, ерогенних зон майбутньої матері.
У наш бурхливий час засилля псевдокультурних цінностей з екранів телевізорів, зі сторінок вульгарних романів долинають заклики виставити дівочу красу та сором'язливість напоказ, на продаж велелюдній індустрії втіх і насолод. Сувора мораль українського народу оберігала таїну материнства, славу дитини "чесного роду". Вимогливо ставилися і до виховання юнацтва, зобов'язуючи берегти власну честь та добре ім'я дівчини.
То ж на сучасному етапі розвитку українського суспільства необхідно було б повернутися до давніх звичаїв виховання, тисячолітніх українських відносин між людьми, батьками й дітьми, коханими і закоханими!
6. У родині росте син
Хлопчиська! Велике, неспокійне, гучноголосе плем’я. Вони несуть на своїх плечах майбутнє. Усе, що здійснюється в нашому великому і складному світі завтра, і післязавтра, і потім, ще пізніше, неодмінно буде справою їхніх рук, їхнього таланту, їхньої завзятості і натхнення!
З появою сина почуття гордості сповнювало серце кожного батька. Вони відчували, що народився помічник, союзник, чоловік. Чоловічу програму в наших синів закладає природа із самого народження. Але, „щоб стати чоловіком, недостатньо ним народитися”, - сказав поет Михайло Львов. Хлопчика треба виховати чоловіком. Це головна задача батьків, й особлива роль тут належить батькові.
Щоб син виріс справжнім чоловіком, потрібні велична праця батьківської душі, розум, такт, чоловіча суворість, твердість, терпіння і взаємопорозуміння. Хлопцеві необхідний чоловічий вплив.
З давніх часів у хлопчиків виховували такі риси характеру як „обов’язок”, „справедливість”, „сміливість”. Прояв сильної волі, завзятості, наполегливості потрібні не тільки в часи воєнні, але й в умовах повсякденного життя. Адже мужність потрібна не тільки на полі бою. Вона необхідна чоловіку й у боротьбі зі своїми слабкостями і недоліками, вона потрібна йому у боротьбі зі злом у всіх проявах. Чоловік – завжди захисник. Захисник Батьківщини, захисник слабких, захисник жінок. Але що за захисник без сили? Сила допомагає хлопчикам бути спритними, сміливими, красивими. Тому і виховували синів здоровими, привчали до загартовування. І сьогодні спортивні рухливі ігри є актуальними. Вони розвивають вправність, спритність, силу, витривалість.
Здавна в людині цінувалося прагнення до знань. Недарма в народі говорять: „Що більше науки, тим розумніше руки”. Для сина навчання – це велика праця, що вимагає вольових зусиль, уваги, інтелектуальної активності.. Тому необхідно заохочувати пізнавальні інтереси, розвивати допитливість, спонукати до самоосвіти.
Говорять, раніше було менше проблем у вихованні синів. У народній педагогіці складалися свої традиції трудового виховання. Хлопчиків привчали працювати з 9 років, і вони працювали пліч-о-пліч з дорослими. Добре працювати – це значить мужніти, ставати чоловіком.
Отже, і сьогодні завжди, коли трапляється найменша нагода, буде корисно і добре, якщо батько поставить свого сина і скаже: „Роби, як я”. Уміння робити своїми руками знадобиться в будь-якій професії. Добре, якщо в сина будуть свої трудові обов’язки по господарству.
У хлопчикові потрібно виховувати і культуру зовнішнього вигляду, поводження, спілкування. Зовнішність чоловіка, уміння спілкуватися, культура поводження, великодушність, доброта, чуйність, повага до жінки – це все складові поняття шляхетності. І закладаються вони насамперед у родині. Дуже часто у вихованні культури поводження слова не потрібні, достатньо прикладу, зразка, учинку.
Не секрет, що сини наслідують своїх батьків у гарному й поганому. Наслідування дається легко, воно не вимагає подолання якихось перешкод, докладання значних зусиль. Спрацьовує дитяча свідомість „Я – як батько!” Наприклад, причини зловживання деякими школярами спиртними напоями у віці 13 років практично завжди пов’язані винятково із наслідуванням дорослих. Батьки найбільш часто вживають алкоголь у період виховання своєї дитини, даючи їй зайвий раз привід для наслідування поганих прикладів. Небажано поширювати серед підлітків, а особливо серед юнаків, думку, що вживання спиртного в розумних межах не шкідливе. Дорослі люди, що дотримуються цього погляду, не враховують, по-перше, великого негативного впливу на зростаючий організм, і, по-друге, того, що молоді властиво переступати дозволені границі, помилятися щодо своїх можливостей.
Виховання – важка справа. Багато чого доводиться усвідомлювати, від чогось – відмовлятися, якщо ми прагнемо виростити гідного сина. Тож, дивлячись на синів, пам’ятаємо про... дзеркало: ми відбиваємося в дітях.
7. З родини йде життя людини
Батьки по-різному уявляють щастя своїх дітей у майбутньому. Та всі прагнуть здоров'я, освіти, слави, щасливого сімейного життя. Звичайно, бажають дітям того, що залишилося нездійсненним для них самих.
Але чи справді здійснення цього може забезпечити щастя людини? З досвіду життя відомо, що ні.
Виховання вимагає вкладання свого серця та всіх духовних сил, воно не може здійснюватися тільки за допомогою застосування формул, правил, вивчення теорій. Вирішальну роль для зростання гармонійних дитячих характерів відіграє атмосфера дому.
Більшість інформації про навколишній світ, про стосунки між людьми, і особливо про взаємини між чоловіком і жінкою діти отримують у сім’ї. Батьки дають дітям ідеї, зразки емоцій і думок, основу, щоб на ній будувати своє подальше життя. Дитина не будує своїх уявлень про світ з порожнечі, вона мусить обсервувати поведінку інших дітей, кіногероїв, художніх персонажів. Та найбільше впливають на дитину люди, що мають найсильніший авторитет і постійний контакт, - батько і мати. Для неї вони найсильніші, наймудріші, всевидячі, чудодійні, коли жорстокі і грізні, коли відважні і незрівнянні. Мама і тато – це оригінальні "король" і "королева". Дитина намагається їх наслідувати, не усвідомлюючи цього, хоче бути такою, як вони.
Щодо цього німецький педагог Рейнінгер писав: "Дитяча душа потребує гармонійного спокійного оточення, щоб могла розвиватися, рости й кріпнути!" У домашньому оточенні розквітає дитяче серце, формуються звички, прокидається розум і душа готується до добра чи зла.
"До добра чи зла" – це значною мірою залежить від батьків, від того, які приклади в родинному оточенні дають вони дітям. Усім відомі такі сім'ї, де кожний добре себе почуває, де плине час приємно, де відпочивають серед цікавих розмов, приємної атмосфери і щирих людей. У таких домівках спокій та порядок не тільки у зовнішньому житті, але й щоденному взаєморозумінні між членами родини. А у родинах, де панує розлад у стосунках, взаємна неприязнь та претензії, діти нервові, часто хворіють. Діти однаково люблять обох батьків, і ворожість між ними, приниження людської гідності одного з подружжя позбавляють дитину довіри до тих, чиїм обов’язком є її захист.
Почуваючись незахищеною у власному домі, дитина шукає захисту на стороні (у бабусі чи дідуся, у школі, серед однолітків) або замикається у собі. Психологи стверджують, що тривале перебування у ситуаціях безпорадності та незахищеності ослаблює імунну систему, що в свою чергу призводить до частих хвороб, депресивних станів. Кажучи словами з пісні: „Де згоди немає, там мир не царить, там Бог не вітає, добро їм не дарить. Руйнуються пожитки, добро їх, їхні дітки, все марно пропадає...”
У традиційній культурі уникнути руйнівних наслідків сімейних негараздів дитині допомагав звичай, народний етикет. Перед початком Великого посту, перед Різдвом члени родини просили пробачення одне в одного за заподіяні образи, обов’язковим було просити пробачення у того, кого ти скривдив і прощати кривдників перед причастям. Зазвичай батьки благословляли дітей в дорогу, на початок важливої справи. Особливим було в народі ставлення до матері. Вона не лише передавала дітям життєвий досвід, а й формувала їхні духовні цінності. Добре мамине слово, вчасна похвала за скромні дитячі успіхи, уміння залагоджувати конфлікти багатьом допомагали повірити в себе, стали першими сходинками на шляху до великого життєвого успіху. Не маючи великих статків, щоб ними наділити своїх дітей, мати дбала про більш цінне для них, навчаючи у всьому покладатися на Бога, бути вдячним за все, що маєш.
Багато сучасних матерів часто навіть не замислюються над тим, що постійні претензії до батька дитини, до власних батьків, хронічне невдоволення життям матиме довготривалі наслідки у житті їх дітей. При такому вихованні дівчинка виростає у жінку з підвищеними вимогами до чоловіків та часто навіть підсвідомими образами на них, що не сприятиме гармонійним стосункам у її майбутній родині. Хлопчики з родин, у яких батько поводив себе негідно або мама не сприймала тата, часто сутуляться, ніби боячись розправити плечі, розкрити своє чоловіче єство. Фахівці з сімейної психології, спираючись на наукові факти, стверджують, що подружжя, яке цілується вранці перед виходом з дому на роботу, продовжує собі вік у середньому на вісім років. Подаруйте собі ці роки разом з хорошим прикладом для ваших дітей.
Бути батьками для своїх дітей, прикладом і беззастережним авторитетом – це високий привілей! Це радість і нескінченне щастя, сенс життя, його явна та практична надія!
8. Сучасна українська сім'я: ризики, тенденції, прогнози
В усі часи сім’я лишалася одним із найстабільніших показників у системі цінностей, незважаючи на різні негаразди та нестабільність у розвитку суспільства. За даними опитування Інституту демографії та соціальних досліджень, понад 90% жінок і понад 80% чоловіків відповіли, що сім’я для них дуже важлива. Діти дуже важливі для 80% жінок і десь 65% чоловіків. На третьому у місці у жінок стоїть робота, тоді як у чоловіків вона на другому місці, а діти аж на третьому. Робота важлива для 62% жінок і для 70% чоловіків. Тобто престиж роботи все ж таки зберігається. Всі інші цінності значно поступаються цим трьом найважливішим. Друзі, вільний час, релігія, наявність власного бізнесу, хобі, політика – все це менш важливо і має суттєвий розрив із основними цінностями. Аналізуючи особливості сімейного складу населення, тобто скільки багатодітних родин, дводітних чи взагалі одиноких осіб, з 2001 року значних зрушень не відбулося. Більшість проживає у так званій нуклеарній сім’ї (це шлюбна пара, яка може мати чи не мати дітей) або розширеній нуклеарній родині, коли разом із подружжям ще проживає хтось із родичів. Багатодітних та складних сімей небагато, а от неповні сім’ї з дітьми досить поширені в Україні. Кожна п’ята сім’я з повнолітньою дитиною – неповна, у якій дитину виховує хтось один із батьків, як правило, мати. Багатодітні сім’ї у нас не поширені: таких менше. Сім’я залишається важливим інститутом, просто змінюються її форми. І до цього треба ставитися з розумінням, адже нині ХХІ століття, і той тип сім’ї, який був два століття тому, віджив своє.
Кожному етапу розвитку суспільства відповідає певний тип не тільки економічних, а й сімейних відносин. У ХVІІІ-ХІХ століттях, у добу доіндустріального суспільства, була характерна так звана патріархальна сім'я: велика, багатодітна, коли кілька шлюбних пар проживали разом. Це обумовлювалося усім складом тогочасного життя, бо, як правило, багато сімей того періоду проживали у сільській місцевості, де були свої особливості ведення домашнього господарства. І зараз в наших селах більші родини, ніж у містах, що обумовлено економічними потребами: для ведення того ж фермерського господарства потрібна велика кількість робочих рук. Коли була поширена робоча праця, вважалося, чим більше людей у родині, тим вона заможніша. Зовсім по-іншому все в наші часи, коли важлива не так кількість, як якість населення: освіта, кваліфікація тощо. Тому родини менші за розміром, коли діти стають дорослими і заводять власну сім'ю, вони відокремлюються від батьків, тобто сучасна сім'я менша і малодітна. Наразі більшість українців відповідають, що задоволені своїм подружнім життям, відносинами у сім'ї, стосунками між дітьми і батьками. А з іншого боку, є високий рівень розлучень, на що є різні причини. І хоча на першому плані стоїть конфлікт особистісний, коли люди не сходяться у поглядах, не задоволені стосунками, кожна четверта розлучена особа вважає, що свою роль зіграло зловживання алкоголем одним із членів подружжя. По-друге, перехід від однієї соціальної системи до іншої, який відбувається у наш час, а також криза – економічна та політична – впливають на сім'ю, бо всі недоліки суспільства впливають на її розвиток та життєдіяльність.
Нині в Україні багато соціальних сиріт – отже, значна частина батьків не виконує своїх родинних обов'язків. Бо що таке соціальне сирітство – діти виховуються самі при живих батьках. З одного боку, сім'я розвивається, а з іншого, є певні протиріччя у її розвитку, вона не завжди виконує своєї функції. Початок нинішнього століття досить складний. Ще один сучасний виклик суспільству – неповні сім'ї. У класичній родині про дитину піклується батько й мати. Навіть після розлучення обоє батьків повинні нести відповідальність за виховання дітей, але в реальному житті цього немає.
Українська родина відрізняється за цінностями від європейської. Основні відмінності пов'язані з особливостями сучасного періоду. З одного боку, нинішні особливості розвитку сім'ї дещо складні, існують неповні сім'ї та з'являються одностатеві шлюби (хоча вони більш властиві західному суспільству), з іншого – європейському інституту сім'ї менш властиве соціальне сирітство, особливо коли матері відмовляються від дітей ще в пологовому будинку. Українська сім'я сильна своїми традиціями, їй менш властивий індивідуалізм. Але стара модель поведінки, ідеологія та мораль відійшли в минуле, натомість нові ще тільки формуються. Серед одиноких осіб в Україні, як показує дослідження Інституту демографії та соціальних досліджень, багато тих, хто почуває себе менш щасливими або нещасливими у порівнянні зі шлюбними парами. Ті, хто живуть самотньо, принаймні серед осіб репродуктивного віку (до 50 років), та ті, хто овдовів, вважають себе нещасливими. Тобто людина попри всілякі негаразди, потребує сімейного спілкування та оточення. Причиною самотності можуть бути психологічні проблеми, коли люди не завжди можуть взяти шлюб, багатьом заважає особиста криза тощо.
Щоб розвивати інститут сім'ї та зупинити тенденцію до збільшення однодітних родин, державі, насамперед, треба створити сприятливе середовище для розвитку сім'ї: не тільки дати соціальні виплати при народженні дитини, а й забезпечити умови, в яких батьки дитини почувалися б упевнено й знали, що вони спроможні забезпечити не тільки себе, а й іще одного члена родини. Також має бути впевненість, що вони зможуть знайти роботу і не буде проблемою, якщо хтось із родини раптом її втратить. Потрібна й гідна заробітна плата, незалежно від того, у якій сфері працюють батьки, тобто потрібні високі стандарти життя, які дадуть упевненість у собі та власних силах.
Післямова
Сім'я – це осередок суспільства, і створюється вона під час укладання шлюбу двох осіб – чоловіка та дружини. І дуже важливо, щоб протягом усього сімейного життя ці дві людини були єдиним цілим, любили і поважали один одного, розуміли один одного, захищали один одного, приймали спільні рішення з будь-яких питань сімейного життя, адже не дарма подружжя називають половинками, і ставитися до другої половинки потрібно так само, як до себе, тоді сім'я буде міцна.
Бувають великі та гамірні родини, а бувають маленькі. Є сім'ї, які складаються з однієї людини – помер один із подружжя, а діти, немов пташенята, повилітали з рідного гніздечка. Є також і сім'ї, в яких живуть разом батьки, діти, дідусі та бабусі. І це не заважає їм добре спілкуватися, а тому жити мирно і дружньо. У центрі уваги повинна бути любов.
Найвище щастя сім'ї – це коли кожна дитина впевнена, що її люблять тато і мама, коли дідусь і бабуся впевнені, що їх люблять діти та онуки, коли чоловік упевнений у любові дружини, а дружина – коханні чоловіка. Якщо ви хочете та бажаєте, щоб вас любили, почніть любити самі!
Вислови відомих людей
Мати носить дитину дев’ять місяців у своєму тілі, два роки на руках та все життя у своєму серці.
Ш. Стетсон
Сім’я – це первинний осередок, де людина повинна вчитися творити добро.
В. Сухомлинський
Сім’я – один із шедеврів природи.
Д. Сантаяна
Де згода в сімействі,
Де мир і тишина,
Щасливі там люди,
Блаженна сторона.
Їх Бог благословляє,
Добро їм посилає
І з ними вік живе.
І. П. Котляревський.
Родина, родина – від батька до сина,
Від матері доні добро передам.
Родина, родина – це вся Україна
З глибоким корінням, з високим гіллям.
В. Крищенко
Ой роду наш красний,
Роду наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося,
Не багацько нас є.
(укр. народна пісня)
Народні приказки, прислів'я
Нащо й клад, коли в сім’ї лад.
Сім’я без батька – як хата без даху.
Сім’я міцна – горе плаче.
Найкраща спілка – чоловік і жінка.
Добра жінка мужа на ноги поставить, а зла і з ніг звалить.
Жінка без мужа – то дім без фундаменту.
В хаті жінка три кути держить, муж четвертий.
Дерево красне корінням, а людина родом.
Без родини – слід батька марно згине,
Згасне промінь вічного життя...
Використана література
Афоніна Н. В. У родині росте син / Н. В. Афоніна // Виховна робота в школі. – 2006. - № 4. – С. 43-44.
Бондаренко Г. А наслідки не забаряться / Г. Бондаренко // Голос України. – 2009. – 14 трав. – С. 8.
Бондаренко Г. Втрачений рай / Г. Бондаренко // Голос України. – 2008. – 15 трав. – С. 6.
Візнюк С. Є. Роль батьків у вихованні / С. Є. Візнюк // Класному керівнику. Усе для роботи. – 2012. - № 10. – С. 13-14.
Гармаш-Литвин А. Знайди свою Долю (Звичаєве батьківство на Україні) / А. Гармаш-Литвин // Дім і сім’я. – 2014.- № 1. – С. 20-23.
Голець М. Виховання дівчинки в українській родині / М. Голець // Педагогіка толерантності. – 2011. - № 3. – С. 24-26.
Дрессер О. І. Взаєморозуміння в сім'ї / О. І. Дрессер // Безпека життєдіяльності. – 2014. - № 3. – С, 26-27.
Жиганова Л. Хлопчик і дівчинка – два різні світи / Л. Жиганова // Шкільний світ. – 2014. - № 9. – С. 8-10.
Кузьмінський А. І. Педагогіка родинного виховання : навч. посіб. / А. І. Кузьмінський. – К. : Знання, 2006. – 324 с.
Мисик В. Нашого роду прибуло / В. Мисик // Дім і сім’я. – 2014.- № 2. – С.9-14.
Особливості сімейних відносин // Відкритий урок. – 2013. - № 10. – С. 84-85.
Повалій Л. Християнські цінності української родини: традиції і сучасність / Л. Повалій // Початкова школа. – 2005. - № 2. – С. 52-54.
Поліщук Т. Родове дерево / Т. Поліщук // Наука і суспільство. – 2013. - № 9-10. – С. 49-53.
Постовий В. Г. Українська родина – погляд через віки / В. Г. Постовий // Наука і суспільство. – 2012. - № 11-12. – С. 26-32.
Сім’я, родина : народні приказки та прислів’я про сім’ю // Позакласний час. – 2005. - № 19-20. – С.80-83.
Скрипник В. Перший шлюб – від Бога, другий – поступка гріхам / В. Скрипник // Голос України. – 2007. – 29 листоп. – С. 17.
Суходольська Г. Культурні цінності сім'ї / Г. Суходольська // Відкритий урок. – 2014. – № 4. - С. 68-69.
Урбанович Л. Воспитание у старшеклассников ценностного отношения к семье / Л. Урбанович // Воспитание школьников. – 2008. – № 1. – С. 45-50.
Філоненко І. Багатодітність як раритет. Сучасна українська сім’я: ризики, тенденції, прогнози / І. Філоненко // День. – 2009. – 9 жовт. – С. 7.
Філоненко І. Що цінує українська родина? / І. Філоненко // День. – 2008.- 26 черв. – С. 1, 6.
Шокало О. Родина – життєтворча клітина народу / О. Шокало // Слово Просвіти. – 2011. – 3-9 лют. – С. 12.
|
