«Є скарби допоки їх шукають»

«Є скарби допоки їх шукають» : бібліограф. покажч. / уклад. О. Г. Іщенко. – Полтава, 2014. – Вип. 3. –  24 с.

З М І С Т

Передмова

Мандруй, споглядай, відчувай… Пройдись чарівними та загадковими стежками музеїв своєї Батьківщини! Поринь у незрівняний світ їх дивовижної краси! І нехай ця подорож по музеях стане натхненням та задоволенням.

Щоденно десятки тисяч громадян України, іноземні туристи, прагнучи збагатити свої знання, зустрітися з прекрасним, відвідують музеї. Музеї дають змогу побувати в давньому минулому, побачити сьогодення людства, його здобутки і, навіть, заглянути у майбутнє.

У музеях України дбайливо зібрано і зберігається все, що нам, українцям, дороге, що є гордістю нашого народу, і це закономірно: адже не вартий майбутнього той народ, який не цінує свого минулого.

Музей є унікальним культурним інститутом, що існує в своїй класичній формі трохи більше трьох сторіч. Отже, існували часи, коли культура не потребувала музею, коли були інші носії інформації, що в достатньому обсязі виконували функцію культурної комунікації. Так було в традиційних, ритуальних, культових суспільствах, де відбувалось накопичення цінностей, що склали потім матеріал музею, але не існувало потреби у вивченні й передачі інформації, що була в них закладена, тобто власне у музеї.

Музей рідкісної книги

Ф. Бекон

У місті Ніжин, на другому поверсі старовинної будівлі колишнього купецького зібрання, де нині розташувалася бібліотека Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, є Музей рідкісної книги. Відвідувача одразу вражає атмосфера музею: запах старого паперу, величезні фоліанти у шкіряних та пергаментних палітурках із золотим тисненням, припалі віковим порохом незвичайного велетенського формату обкла-динки, видрукувані червоною кіновар’ю вигадливі кириличні заголовки, суворі, наче вишикувані на плацу, рядки готичних текстів.

Цей музей було створено 1985 року з ініціативи тодішнього ректора Ніжинського державного педінституту Федора Арвата та директора бібліотеки Наталії Ленченко на базі унікальних книжкових зібрань університетської бібліотеки – однієї з найдавніших наукових книгозбірень України. Від 1986 року музей названо іменем одного з учасників його створення професора Григорія Васильківського (1905-1986).

Насиченість музейного простору цікавими книжками вражає, адже тут представлено понад 3000 експонатів, кожен із яких має свою цікаву історію. Можна довго стояти перед кожною вітриною, розглядаючи палеотипи (видання першої половини XVI ст.) з Європи, зразки видавничої продукції видатних європейських друкарських фірм – альдіїв, фробенів, ельзевірів, ет’єнів та ін. Також можна побачити рідкісні примірники видань творів давньогрецького філософа Платона (Венеція, 1513 та 1517 рр.), «Іліаду» та «Одіссею» сліпого співця Гомера (1544 та 1743 рр.), «Енеїду» Вергілія (1567 р.), класичні видання ХVI-XVIII ст. творів європейських мислителів Ніколо Макіавеллі, Еразма Роттердамського, Томаса Гоббса, Френсіса Бекона, Рене Декарта, Готфрида Лейбниця та інших. Широко представлені слов’янські кириличні стародруки, зокрема книги Кирила-Транквіліона Ставровецького, митрополита Петра Могили, архієпископа Лазаря Барановича, духовних письменників Антонія Радивіловського, Симеона Полоцького, Іоанна Максимовича, Димитрія Туптала-Ростовського, навчальна література ХVІІ-ХVІІІ ст., прижиттєві видання наукових праць вихованця Києво-Могилянської Академії Михайла Ломоносова, російського поета Олександра Пушкіна тощо.

В окремому залі – вітрини, присвячені видатним особам, життя та творчість яких були пов’язані з Ніжином. На першому місці – сам Микола Васильович Гоголь, а ще Стефан Яворський, богослов, релігійний та культурний діяч, автор праці «Камінь віри». Він подарував місту, в якому провів роки дитинства, власну цінну бібліотеку.

Серед експонатів Музею –  книга-рекордсмен – запрестольне Євангеліє 1689 року з Ніжинського Благовіщенського монастиря, подарунок рідного брата С. Яворського – Федора. Цей фоліант не кожен підніме – адже він важить майже 18 кілограмів! Але видання вражає  ще й тим, що в ньому сторінки від руки розфарбовані кольоровими фарбами, а заголовки  –  визолочені. Євангеліє мало коштовну палітурку з позолоченого срібла та дорогоцінного каміння. Але у нашій історії був період, коли у 20-х рр. ХХ ст. церковні цінності вилучали на потребу індустріалізації радянської економіки. Дорогоцінну палітурку тоді знищили, а саму книгу без палітурки передали на антирелігійну виставку. У монастирі свого часу була багатюща бібліотека, але сьогодні Євангеліє-велетень – єдина монастирська книга, яка збереглася.

Широко представлені в експозиції видання з історії книги, літописання та книгодрукування в Україні (перші видання «Повісті временних літ», «Руської правди», «Слова о полку Ігоревім», репринтні відтворення «Остромирова Євангелія» 1056-1057 рр. та «Ізборника» князя Святослава 1073 р.), перші видання козацьких літописів («Самовидця», С. Величка, Г. Грабянки, «Діаріуш» М. Ханенка), праці з української історії та історіографії («Історія Русів», «Історія Малої Росії» Д. Бантиш-Каменського, 5-томна «Історія Малоросії» М. Маркевича, праці та історичні монографії О. Бодянського, М. Костомарова, Д. Мордовцева, Д. Яворницького, О. Лазаревського, академіка К. Харламповича). Окремий розділ присвячений і науковій спадщині видатного українського історика та громадського діяча – особистість справді непересічна, пасіонарна, – академіка М. Грушевського, де представлені прижиттєві видання класичних праць всесвітньо відомого вченого: 10-томна «Історія України-Руси», «Нарис історії Київської землі», «Історія української літератури», «Ілюстрована історія України».

Бібліотека є одним із нечисленних власників повного комплекту видання книги «Подорож навколо світу» відомого мореплавця – родом із Ніжина – Юрія Лисянського, який у 1803-1806 рр. разом з І. Крузенштерном здійснив першу в історії Російської імперії кругосвітню подорож на кораблях «Нева» та «Надія». У 1827 році Ю. Лисянський особисто подарував цей комплект до бібліотеки Ліцею.

Музей отримав унікальний подарунок – книгу «Україна – козацька держава», видання, що одразу після виходу в світ стало раритетним і тільки за півроку отримало 5 гран-прі та чимало відзнак на книжкових виставках у Києві, Одесі, Львові, Москві, Франкфурті-на-Майні, Бухаресті. Це видання можна розглядати як унікальну енциклопедію українського козацтва, де з правдивих сучасних наукових позицій розкривається багатогранна історія українського національного життя у ХVI-XVIII ст. Книга містить 78 наукових нарисів, що розкривають різні аспекти історії українського козацтва від становлення і до наших днів, його роль у боротьбі за волю і створення української державності.

Є в музеї окремі тематичні розділи, присвячені французькій літературі доби Просвітництва XVIII ст. Своїм вишуканим оздобленням вражають прижиттєві видання книг Мольєра, Бомарше, Вольтера, Монтеск’є, Гельвеція, 30-томний енциклопедичний словник Даламбера та Дідро 1751 р. Українська художня література та публіцистика представлені раритетними виданнями творів Г. Сковороди, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, П. Куліша,   М. Драгоманова, І. Нечуй-Левицького, О. Кониського, М. Вовчка, Л. Українки, І. Франка. Заслуговує на увагу підбірка творів Т. Г.  Шевченка, зокрема три видання «Кобзаря»: петербурзьке 1867 р., празьке 1876 р. та київське 1918 р. Окрема вітрина присвячена рідкісним виданням часів українських національно-визвольних змагань та Української Народної Республіки 1918-1920 рр.

Навчальні видання доби Просвітництва в музеї представлені шкільними підручниками ХVІІ–ХVІІІ століття. Буквар Каріона Істоміна, який було видано як на той час величезним накладом 300 000 примірників. Кошти дав цар Петро І. Діти з простих родин користувалися чорно-білими примірниками, а для дітей з аристократичних родин було надруковано кілька десятків кольорових. Перший друкований підручник з математики – «Арифметика» білоруса Леонтія Магницького, монаха, вихованця Києво-Могилянської академії, а також підручники з європейської історії та географії, де перекладені праці німецьких і голландських учених.

В 1875 р. своїм дублетним фондом поділився Варшавський університет. Експонуються деякі польські стародруки, які зберігаються в колекції. Найдавніше польське видання – «Польська хроніка» Мацея Міховського (1521 рі). У книзі є розділи, присвячені історії «руських», тобто українських, земель, які входили до складу Польської держави.

Якщо  порівняти книгодрукування європейське й вітчизняне, можна побачити великі відмінності. На східнослов’янських землях існувала тенденція до державної та церковної монополії на книгодрукування, а за часів Російської імперії приватні друкарні взагалі зникли. У Європі зовсім інша картина. Там розвивався капіталізм, приватна власність, існували приватні друкарські фірми. Це були переважно родинні підприємства, де одна родина з покоління в покоління займалася виданням книжок. Чотири такі великі друкарські фірми представлені в колекції музея. Видавничий дім Ет’єнів з Парижа видавав твори класичних авторів. Дуже популярними були видання грецьких і римських письменників доби античності. Книжки Ет’єнів вважалися найкращими за якістю редагування і за кількістю ілюстрацій, якими прикрашався текст. Ще один відомий видавничий дім – венеціанська друкарня Альда Мануція, відомого італійського просвітителя, педагога, філолога. У його друкарні 1513 року була видана найдавніша книжка нашої колекції – перше повне зібрання творів філософа Платона.

Ще один просвітницький друкарський центр – місто Базель (тепер – Швейцарія). Там існувала друкарня Іоганна Фробена. Це відомий німецький друкар, просвітитель, який видавав не тільки твори відомих класичних авторів, а, як зараз модно говорити, був «інформаційним спонсором» сучасників. Він мав приятельські стосунки з Еразмом Роттердамським і був першим видавцем його творів. У колекції є одне з видань 1532 р., яке редагував і до якого написав передмову Еразм Роттердамський. Це – твори давньоримського письменника Теренція.

Ще один друкарський центр існував у місті Амстердамі. При тамтешньому університеті створено друкарню, якою володіла родина Ельзевірів. До речі, видавництво «Ельзевір-прес» існує й досі, це дуже авторитетний європейський видавничій дім, що спеціалізується на виданні наукової й науково-популярної літератури. Ельзевіри були чи не першими друкарями, які почали друкувати видання невеличкого, кишенькового формату. Вони були дуже популярними. Наприклад, найменше видання Ельзевірів початку ХVІІ століття з колекції музея заввишки лише 8 см.

Найпопулярнішими розділами музейної експозиції є краєзнавчі, де предс-тавлена література з історії Ніжина та Чернігівщини. Великим попитом у науковців та студентів користуються топографічні та статистичні описи Чернігівщини та її старожитностей О. Шафонського, архієпископа Філарета (Гумілевського), археолога Д. Самоквасова, українського історика О. Лаза-ревського, географів-статистиків О. Русова та М. Домонтовича, генеалогічні та геральдичні дослідження Г. Мілорадовича та В. Модзалевського, матеріали з історії Ніжина та Ніжинщини, місцевого самоврядування та освіти ХVІІ-ХІХ ст. тощо.

Музей рідкісної книги Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя щорічно відвідують сотні гостей, в тому числі – політики і науковці, учасники міжнародних наукових конференцій та іноземні делегації. В Ніжині його жартома називають «Музеєм двох Президентів», оскільки у книзі почесних відвідувачів залишили автографи два Президенти - України Віктор Ющенко та Греції Каролос Папуліс, які відвідали ніжинську книжкову скарбницю відповідно 2002 та 2008 року. Поруч із ними можна побачити вдячні записи не тільки українською, російською та білоруською мовами, але й англійською, німецькою, польською, шведською, чеською, і навіть, японською.

Дарують Музею свої книги і наші сучасники-митці. За останній час колекція книжок з автографами авторів поповнилася численними творами відомих науковців і письменників, зокрема, поетів Ігоря Качуровського (лауреата Шевченківської премії, що живе нині в Мюнхені) та ще одного талановитого "ніжинського студента" Леоніда Горлача, який нещодавно презентував до бібліотеки alma mater свої останні видання.

Ніжинський Музей книги ніяк не можна назвати мертвим сховищем німих свідків світової історії. Музей живе і діє, даючи друге життя стародрукам та рідкісним виданням. Тут завжди багато людей. Традиційними стали презентації раритетних видань вітчизняних авторів, відвідання Музею студентами-першокурсниками та надання консультацій науковцям та викладачам не тільки з України, але й з-за кордону, студентам університету та учням шкіл міста при написанні ними творчих робіт. Музей є активно діючим науково-дослідницьким центром.

Музей «Кобзаря» Т. Г. Шевченка

Д. Мільтон

Єдиний у світі музей однієї книги – «Кобзаря» Т. Г. Шевченкa відкритий 19 травня 1989 р. на честь 175-річчя від дня народження поета, він є відділом Черкаського обласного краєзнавчого музею, і розташований у меморіальному будинку, в якому з 18 по 22 липня 1859 р. у родині купців Цибульських проживав Т. Г. Шевченко. У 1989 р. на будинку встановлено меморіальну дошку і вісім тематичних бронзових вставок за мотивами творів з «Кобзаря» (художник А. Кущ). Також при музеї у 1989 р. було організовано культурологічне товариство «Заповіт».

Структурно експозиція музею поділяється на кілька розділів: прижиттєві, посмертні та сучасні видання творі в Т. Г. Шевченка, переклади та перебування поета в Черкасах.

Авторами експозиції стали лауреати Державної премії України ім. Т. Шев-ченка черкаські архітектори С. М. Фурсенко та М. Я. Собчук разом з науковими співробітниками. Основою музейної колекції стали збірки шевченкіани Євгена Артеменка з Харкова та Сергія Арбузова з Сум. Фонди музею налічують більше 6 тис. експонатів і постійно поповнюються, особливо за рахунок рідкісних видань  «Кобзарів», закордонної шевченкіани та подарунків.

У музеї показано історію видання доробку поета, джерела його творчості, найцікавіші видання, простежено еволюцію ілюстрування шевченківських творів, а також «Кобзарі» у перекладах мовами народів світу. У музеї зібрання видань експонується в супроводі документів і матеріалів у контексті подій про те чи інше видання. Крім того, заклад добротно оформлений деревом, що гармонійно сполучається із експозицією, лише додаючи атмосфері камерності та затишності.

Власне «Кобзар», яким його тепер знає увесь світ, склався не відразу. Перше видання було здійснено в Петербурзі в 1840 році за сприяння Євгена Гребінки. У цей «Кобзар» тоді ввійшло лише 8 творів Тараса Шевченка: «Перебендя», «Катерина», «Іван Підкова», «Тополі», «Думка», «До Основ'яненка», «Тарасова ніч» і вірш «Думи мої, думи мої», що написана спеціально для цього збірника і є ніби епіграфом не лише до цього видання, а й до усієї творчості Т. Г. Шевченка. З усіх прижиттєвих видань добутків перший "Кобзар" мав найбільш привабливий вид: гарний папір, зручний формат, чіткий шрифт. Примітна особливість цього «Кобзаря» – офорт на початку книги по малюнку В. Штернберга: народний співак - кобзар із хлопчиком-поводирем. Це не ілюстрація до окремого добутку, а узагальнений образ кобзаря, що і дав назву збірнику. Цей офорт - фронтиспис створив відповідний настрій, прилучив читача до образного світу «Кобзаря». Вихід цього «Кобзаря», навіть урізаного царською цензурою, – подія величезного літературного і національного значення. У світі збереглося лише декілька примірників першого «Кобзаря» (1840), тому один з них є гордістю черкаського музею.

У музеї експонується ще одне прижиттєве видання поета – «Кобзар» 1860 року, що був надрукований коштом цукрозаводчика і мецената Платона Симиренка (з ним Тарас Шевченко познайомився під час своєї останньої подорожі по Україні 1859 року). Симиренко виділив для видання «Кобзаря» 1100 карбованців, відтак це видання вийшло значно повнішим за попередні (17 творів і портрет Шевченка).

Також в експозиції представлено чимало інших коштовних і не менш рідкісних видань творчості Шевченка – багато діаспорних видань, майже 40 «Кобзарів», перекладених на інші мови, дуже цікаві видання 1920–х років (ці «Кобзарі» друкувалися на газетному папері і дуже зачитані, адже в період українізації перших років СРСР користувалися величезним попитом); крім того у фондах музею – велике зібрання шевченківських листівок, значків, медалей, плакатів тощо, використовуючи які періодично влаштовують тематичні виставки.

У музеї показана історія видання добутків Т. Г. Шевченко, джерела його творчості, самі цікаві видання, простежена еволюція ілюстрування шевченківських поезій, а також «Кобзарі» у перекладах на мови народів світу.

Від 2008 року до дня народження Тараса Шевченка в музеї «Кобзаря» місцеві митці влаштовують виставку «Черкаські художники у вінок шани Кобзареві». Зокрема, у виставці 2010 року представлено 90 робіт на шевченківську тематику 42-х майстрів. Близько 50 картин, що виставлялися в музеї на 2-х минулих виставках, автори передали закладу в подарунок. Щороку у музеї буває більше 50 тис. відвідувачів.

Книги імені В. О. Разумова

Л. Бонді

Скарбом таких коштовностей можна без перебільшення назвати Горлівський Музей Мініатюрної Книги імені В. О. Разумова, який є єдиним музеєм такого род  у серед країн СНД та ближнього зарубіжжя, та найбільшим музеєм з подібних музеїв у світі. Всього, разом з ним, у світі існує три таких музеї – Горлівський Музей Мініатюрної Книги, Музей Мініатюрної Книги в Баку та Музей Мініатюрної Книги в Токіо.

Та, якщо в Баку, та в Токіо налічується близько трьох з половиною тисяч екземплярів то в Горлівці – їх більше восьми з половиною тисяч. Всі ці книги видані в різні часи в 57-ми країнах світу, і на 103-х мовах!

Народженням унікальної колекції мініатюрних книг стала книга патріотичних віршів під назвою «Росія» О. Прокофьєва. Цю книгу творець музею Веніамін Разумов отримав в 1944 році в подарунок від смертельно пораненого друга - в пам'ять про себе та спільно пройдений з ним військовий шлях. Разумов зберіг цю книгу, а по закінченню війни в 1948 році він почав колекціонувати мініатюрні книги і вже в 1986 році колекція налічувала 5000 примірників.

У вересні 1987 року на базі персональної колекції В. Разумова в Горлівці був відкритий музей мініатюрної книги, який знаходився в часному будинку колекціонера.

В 1996 році музею надали статус Державного і він став носити ім’я Веніаміна Олександровича Разумова. В 2001 році після смерті В. Разумова музей отримав приміщення в центральній бібліотеці імені Т. Шевченка, де зараз і находиться.

У музеї є друковані стародавні мініатюрні книги ХVІІІ-XIX ст. – Ф. Петрарка –  1820 р., Гораций «Обране» – 1824 р., дитяча енциклопедія – 1897-1900 р.р. та рукописні молитовники, яким понад 300 років.

Привертають увагу шкільні підручники по географії, математиці, граматиці розміром 46 х 33 мм (1835-1837 р.р.), стародавні й сучасні словники (30 x 40 мм.), видані у вигляді гаманців з натуральної шкіри, берестяна книга, виконана народним умільцем з Архангельська Д. Головіним.

Вражають мікрокниги розміром із клітинку учнівського зошита, видані невеликим тиражем Мюнхенським видавництвом «Waldman und Phitzner”: «Дзвін волі», «Отче наш», «Олімпійська клятва», «Я вас люблю», що надруковано сімома й дев'ятьма мовами. У музеї є також мікрокнига «Bilder-ABC»розміром 2,5 х 3 мм, видана в 1971 році Інститутом книжкових мистецтв у Лейпцизі.

Народні вмільці з України перевершили вмільців з Німеччини. Борис Компанієць виготовив мікрокнигу розміром 3 х 1 мм, у якій написаний вірш С. Єсеніна «За віконцем місяць... », М. Маслюк виготовив книгу-порошину, що в 60 разів менше макового зерна, у ній - 2 вірші О. С. Пушкіна: «Заздоровний кубок», «Адели». Ці мікрокниги також перебувають у Горлівському музеї.

Серед експонатів велика кількість цікавих та рідкісних видань – багатих духовно й художньо. Маленькі томики чотирьох євангелістів – Марка, Матфея, Іоанна та Луки (1917-го року, в спеціальному чохлі).

В оформленні книг музею найбільше переважають палітурки з шовку, шкіри, бархату, дерева, металу, перламутру, котрі прикрашені металевими застібками. Обрізи старовинних книг, при цьому - позолочені! Мініатюрні книги відрізняє висока поліграфічна майстерність. Мікрокниги друкуються на  найтоншому японському шовковому папері. Як правило, більшість із них випускаються з лупами.

В експозиціях демонструються мікрокниги, які побували в космосі, рідкісні видання класиків української та зарубіжної літератури, старовинні релігійні книги, мікромініатюри на кінському та людському волоссі, оригінальні зразки дитячої літератури з 15 країн, пушкініана та ін.

Музей Книги

О. Герцен

Музей був заснований у 1972 році та розташований на місці колишньої друкарні Києво-Печерської лаври.

Заходячи в музей, одразу починається подорож у часі, адже перше, що видно – це громіздкі залізні двері з емблемами та видавничими знаками перших друкарень, які з’явилися на території сучасної України. Перші книги, які можна побачити, – це рукописні книги-кодекси, які, на жаль, в Україні представлені копіями, а оригінали зберігаються в Росії.

Представлена також копія Римського Євангелія, яку було видано в Парижі у ХІХ ст. Але історія склалася так, що Римське Євангеліє, разом із Анною Ярославною, поїхало до Франції, а інші книги потрапили до Росії.

Представлені в музеї рукописні книги, написані кирилицею. Наступна дуже цікава книга, представлена в музеї, – це Пересопницьке Євангеліє, яке є одним із символів української нації. Поруч стоїть велична постать Нестора Літописця, автора «Повісті временних літ», першої книги, в якій описується історія держави.

Як же взагалі створювали книги? Головним матеріалом слугував пергамент, який виготовлявся зі шкір тварин. Шкіру брали переважно телячу, рідше коров’ячу, овечу чи козину. А інколи, зовсім рідко, кролячу чи навіть котячу! Шкіру ретельно обробляли: спочатку замочували у вапняній воді, потім натягували на рамку, знімали ножем залишки хутра, м’яса, жиру. З однієї корови виходило лише дві сторінки книги. Тому на одну книгу йшло ціле стадо корів.

Більше того, перепис – переклад книг займав багато часу. Писці переписували книги в спеціальних скрипторіях, які існували в монастирях. Якщо уважно роздивитися книги, то на початку перепису ми можемо побачити літери розміром 5 мм, а наприкінці – 7 мм. Тобто переписувач дивився, що в нього залишаються аркуші, і збільшував текст. Деякі книги переписували кілька чоловік. Крім того, книгу оздоблювали і прикрашали коштовними каменями, золотом та сріблом. Після того, як книгу оздобили, її вже можна було продати. Проте, щоб купити книгу, потрібно було продати село. З людьми, будинками – усім, що тільки в ньому могло бути. Тільки за такі шалені кошти можна було придбати книгу. Тому ті, що збереглися до нашого часу, мають ім’я свого власника.

Необхідність створити друковану книгу існувала завжди. Тому далі, крокуєм у століття першої друкованої книги. Щоб зробити книгу загальнодоступною, її почали друкувати. Проте перші друковані книги коштували дорожче, ніж переписані. Для того, щоб зробити одну 42-рядкову сторінку друкованої книги, шестеро набірників працювали день, а в книзі – близько 1000 сторінок.

Засновником книгодрукування є Йоганн Гутенберг. Він запровадив словолитний процес та почав використовувати для відтворення сторінки верстат. Друкували лише чорний текст, а кольорові літери вже дописували та домальовували вручну, тому розмір червоних літер відрізняється. В музеї представлена перша друкована книга Івана Федорова «Апостол», яка з’явилася на території сучасної України, датована 1574 роком. Це видання цікаве ще й  тим, що наприкінці його міститься автобіографічна післямова, в якій розповідається, як саме Іван Федоров збирав матеріали до цієї книги гроші, як працював над нею. Ця книга вражає якістю друку та паперу.

Щоб зрозуміти, як саме створювалася друкована книга, потрібно зробити лише пару кроків, - і перед очима відввідувача з’являється набірна каса. Щоб створити майбутній текст книги, необхідно було вручну викласти літери. Вони були відлиті в дзеркальному відображенні, тож текст доводилося викладати догори дригом. Тому такий процес додавав труднощів.

Потім книгу клали на верстат, де можна було зробити близько 1000 відбитків протягом дня. Коли книга вже була надрукована, її зшивали, а потім – оздоблювали. Оздоблення було найрізноманітніше. Зазвичай ці книги купували дуже заможні люди і дарували їх церкві. В історії ніхто не хотів пройти непоміченим, тому на обкладинках перших друкованих книг ми можемо побачити імена власників та «причину» подарунка.

Наступна «сходинка» музею, - це так звана паперова. Папір винайшов Цай Лунь в 105-му році, про що звітував перед імператором. У музеї представлені зразки європейського паперу з гербами та символікою, що неозброєним оком не помітиш. Оскільки папір був на той час дуже дорогим, кожна поліграфічна майстерня хотіла себе захистити, тому оснащувала його гербом, який видно було, лише якщо просвітити.

У музеї представлені верстати ХVІ-ХХ ст. Це техніка німецька та американська. На жаль, незважаючи на розвиток книгодрукування у світі, дві третини населення України на початку ХХ ст. були неписьменні через те, що Валуєвський Циркуляр 1863 року запровадив заборону книгодрукування українською мовою. Проте, щоб зберегти та розвивати українську мову, україномовні книги друкували за кордоном, тому що російська влада їх забороняла.

Наступну експозицію можна умовно назвати «Книга та Українська держава». Ця експозиція зустрічає відвідувача першими україномовними газетами. Підручники, школи – все було російською мовою. І лише після революції 1905 року почали з’являтися часописи українською, діяти україномовні школи під організацією українських громад.

У музеї представлені перші книги, які виходили великими накладами, у м’яких обкладинках, для того, щоб вони були доступними. Виходять багатотомні видання українських письменників. Великим проривом вважається вихід україномовних термінологічних словників.

Експонуються тут букварі для дорослих, для робітників. Це ті букварі, за якими наші прадіди вчилися читати та писати. У 1917 році за один буквар селяни давали 30 пудів борошна. Також можна побачити заборонені газети та книжки, ексклюзивні книжки подарункового характеру. Найменша книга, представлена в музеї, має розмір 5 х 7 мм – це разом з палітуркою. Її зробили студенти поліграфічного училища. Це збірка відомих висловів Лермонтова і Пушкіна.

Також є електронна книга, нині вона посіла дуже важливе місце серед книг і, на думку багатьох, має повне право зайняти музейну полицю поруч із книгою в класичному розумінні. Компанія Pocketbook подарувала музею одну з найкращих своїх електронних книг. Подарована книга має закодоване ім’я. Книга оснащена особливим екраном. Технологія цього екрану отримала назву «електронні чорнила». Така технологія абсолютно не шкодить зору та має мінімальне споживання енергії.

Музей шістдесятництва

Б. Горинь.

Т. Чорновіл

Музей шістдесятництва відкрився 24 серпня 2012 року в Києві на вулиці Олеся Гончара. Ідею заснування музею приписують українській правозахисниці-шістдесятниці Надії Світличній, вже покійній. Озвучила вона її майже 20 років тому, активісти створили відповідну громадську організацію, але увесь цей час втілити задум не вдавалось. Однак, організація продовжувала збирати матеріали для створенн Музей шістдесятництва я музею. Під час вручення їй Шевченківської пре  мії вона проголосила про створення фонду музею шістдесятництва, передала у цей фонд свою грошову частку премії, а кількома днями пізніше заснувала ініціативну групу зі створення музею шістдесятництва. Ініціативну групу очолила відома шістдесятниця, кандидат біологічних наук, вдова художника-шістдесятника Веніаміна Кушніра Галина Кушнір (Возна).

Спочатку були плани створити Музей шістдесятництва громадським. Музей створено на основі колекції, зібраної членами громадської організації «Музей шістдесятництва», яка на сьогодні налічує понад 20 тис. різноманітних експонатів. Серед них – твори художників-шістдесятників, зразки самвидаву, рукописи та особисті речі видатних діячів того періоду. Зокрема – Івана Світличного, Євгена Сверстюка, Василя Стуса, Алли Горської, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, В’ячеслава Чорновола та багатьох інших. Ініціатори відкриття музею, таким чином, хотіли розповісти відвідувачам про боротьбу за національне відродження та репресії, яких зазнали «шістдесятники».

При вході в музей відвідувачів вітає відтворений Шевченківський вітраж відомої художниці Алли Горської, який був знищений у 1964 році в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка.

Це чи не єдиний музей у світі, цілковито побудований на оригіналах. У фондах музею – понад 500 живописних полотен і сотні графічних аркушів – Алли Горської, Віктора Зарецького, Опанаса Заливахи, Галини Севрук, Гриця Гірчака, а також рукописи, особисті речі шістдесятників, тисячі фото, величезна колекція самвидаву, аудіо записи голосів Стуса, інших поетів. До колекції Музею шістдесятників увійшли книги та особисті речі Ліни Костенко та Василя Симоненка, архівні документи, що засвідчують радянські репресії інакодумців серед інтелігенції, а також сотні інших експонатів.

У бібліотеці Музею шістдесятництва – понад 6000 цінних книг, переважно книги, зібрані Надією Світличною, а також Ніною Строкатою, відомою журналісткою й правозахисницею Любов’ю Дражевською, генералом Григоренком.

Сьогодні мета музею – зробити так, щоб відвідувачі музею відчули дух тієї епохи, справжню ціну свободи. Головна ідея — екскурс в історію, пов'язаний з боротьбою за національне відродження, самвидав, репресіями, яким піддавалися поети і письменники шістдесятники, відродженням народних традицій.

У музеї на окремому подіумі стоїть портативний магнітофон «Весна». На ньому Іван Світличний записав голоси друзів: В. Симоненка, М. Вінгра-новського, Л. Костенко, В. Стуса та інших. Саме завдяки Світличному ці голоси дійшли до наших днів, їх використовують на радіо, телебаченні, в кіно.

Тут представлено картини Опанаса Заливахи, «Портрет Шевченка» та «Єретик» - аплікації пальтовою тканиною Любові Панченко. Окраса колекції – портрет Василя Симоненка, виконаний Аллою Горською до дев’ятин з дня смерті поета: гострі лінії, краплі кові, що спадають на чорне тло, немов ілюстрація до поетичних рядків: «Я проллюся крапелькою крові на твоє священне знамено…», і багнети, націлені в груди поета.

На одній із стін – малюнки, хроніка страшного табірного життя. Це роботи Григорія Гірчака. Одна з родзинок експозиції – клаптики перкалевої хустинки, на яких переписано поезії Василя Стуса. Ці клаптики були згорнуті і зашиті в поділ спідниці дружини політкаторжанина Валентина Мороза Раїси Мороз. У такий спосіб вона вивезла їх до Америки і надрукувала у журналі «Сучасність» - маленького формату, щоб було зручно доправляти з-за кордону до України.

У фондах музею є невелика колекція персональних друкарських машинок, на яких друкувався самвидав, зокрема, машинки Леоніда Плюща, Надії Світличної, Матвія Шестопала та інших.

Період шістдесятництва охоплює порівняно невеликий відрізок часу — 1960-і. Як субкультура радянської інтелігенції, шістдесятники представляють переважно покоління, яке народилося приблизно між 1925 і 1945. На формування їхніх поглядів вплинули роки сталінізму, Друга світова війна і час хрущовської відлиги.

Музей відображає історичне місце і значення шістдесятників у духовному розвитку українського суспільства другої половини XX століття, показує феномен шістдесятників як переломний момент в історії української культури радянського періоду. Після руїн і занепаду 1930-1950-х це були перші кроки нонконформізму, непоступливості і впертої опозиції в літературі, образотворчому мистецтві, театрі, кіно.

1. Історичні передумови:
   1. Суспільно-історична атмосфера в Україні на початку 60-х рр. (преса, документи, фото, спогади).
   2. Періодизація і диференційна характеристика різних груп шістдесятників (м. Київ, Львів, Одеса, Житомир та інші).
   3. Література про шістдесятників (тогочасна в Україні та діаспорі). Сучасний погляд на шістдесятників (документи, статті, видання).
2. Діяльність Клубу творчої молоді (1962-1965) — фото, спогади, документи.
3. Самвидав. Художні твори, політико-публіцистичні матеріали, передруки на Заході.
4. Літературний доробок шістдесятників. Широка панорама статей, видань від початку 1960-х через Самвидав і до сьогоднішнього дня в Україні та діаспорі.
5. Значення діаспори. Особи, що поширювали доробок шістдесятників: організації, окремі люди (видання, фото, спогади).
6. Матеріали судових справ шістдесятників:
   1. Перебування в тюрмах, психіатричних лікарнях, таборах, на засланні. Листи, фото, спогади, особисті речі.
   2. Зв'язок із загальносоюзним дисидентським рухом. Дисиденти росіяни, євреї, литовці, латиші та інші. Дружини політв'язнів (фото, листи, спогади).
   3. Репресії серед тих, хто підтримував і поділяв ідеї шістдесятників (речі, спогади, листи).
7. Художники-шістдесятники. Твори, речі, спогади.
8. Музиканти-шістдесятники, діячі театру, кіно.
9. Значення шістдесятників у суспільному оновленні 1980-1990-х у побудові Української Держави.

Тим часом, на матеріалах Музею шістдесятництва захистила дисертацію Леся Медвідь про творчість Віктора Зарецького, створені документальні фільми «Дисиденти» (режисер-постановник О. Фролов), «Алла Горська» (режисер-постановник О. Левченко) та ряд інших фільмів.

Кіностудія Єжи Гофмана користувалася матеріалами Музею, коли знімала фільм про Україну.

Цитати

Цицерон

М. Прево

А. Наваї

А. Упіта

Ф. Бекон

К. Чапек

О. Герцен

Н. Літописець

М. Костомаров

І. Франко

А. Моруа

І. Франко

П. Валері

Г. Сковорода

Б. Горинь

Словник термінів

Список літератури