інформаційний бюлетень з питань юнацького читання

Сучасність вимагає від бібліотечних працівників знову й знову доводити, що бібліотека необхідна, а отже, читацький інтерес постійно треба стимулювати, дивувати відвідувачів новими формами масової роботи. Крім традиційних методів з’являються нові, не відомі раніше, або відомі, але модернізовані, метою яких є формування у користувачів потреби читати, відвідувати бібліотеку і сприймати її як необхідний для навчання, розвитку та дозвілля заклад.

Бібліотеки проводять значну інформаційну, бібліографічну та культурно-масову роботу. Пропонуємо Вашій увазі кращий досвід проведення масових заходів бібліотек області.

Бібліотекарі Полтавської міської централізованої бібліотечної системи пропонують літературний конкурс «Екожурналіст».

Метою заходу є ознайомлення користувачів бібліотеки з особливостями професії журналіста та виявлення молоді, яка має зацікавленість та схильність до даного роду заняття.

1. Вступне слово ведучого.
2. Конкурс на кращий слоган екологічної тематики «Стисло, талановито, весело».
3. Бесіди за розділами книжкової виставки «Журналіст – професія, письменник – покликання душі» на тему «Герої книг - журналісти», «Від медіа-простору до письменницької праці».
4. Екологічний прайм-тайм «Полтава. Природокористування як прояв екологічної культури».
5. Ток-шоу «Міфи і правда» (про найпоширеніші міфи про журналістику).
6. Екоквест. Інтерактивна гра для учасників конкурсу «Зробимо рідне місто чистим».
7. Розмова у форматі «Живої книги» «Журналістика як життя».

У вступному слові говориться про те, що в сучасному світі високих технологій та швидкого ритму життя інформація є вагомим елементом суспільства.

День журналіста з 1994 року відзначається в Україні 6 червня – у день вступу Спілки журналістів України в 1992 році в Міжнародну федерацію журналістів.

Сьогодні значення журналістики є вагомим. Адже саме журналісти несуть інформацію в маси, вони формують громадську думку, ведуть просвітницьку роботу.

«Що несе в собі професія журналіста?» – з таким питанням доречно звернутися до запрошених на захід.

Сьогодні ця професія серед найбільш популярних. Майже в кожному обласному центрі України є вищі начальні заклади, які мають факультети журналістики.

Багатьох ця професія приваблює своєю різноманітністю, непередбачуваністю, неординарністю. Журналісти повинні оперативно відгукуватися на проблеми сьогодення, бути дзеркалом життя у всіх його проявах. Одночасно журналісти несуть велику відповідальність за кожне слово.

Журналістів, пресу часто називають «четвертою владою», адже від поінформованості суспільства залежить дуже багато. Бувають випадки, коли життю та здоров’ю журналістів  загрожує небезпека, але незважаючи на це, створюються нові видання, телеканали та радіостанції.

Журналіст має в нашій країні особливі права: вільний доступ до інформації, можливість швидше отримати візу для поїздок за кордон та ін.

Журналістика – це голоси, почуття, вчинки та дії людей, які передані й розкриті читачам, глядачам, слухачам.

Журналістика – це спосіб життя. Це – найцікавіша професія. Це не тільки творче захоплення, а й наполеглива праця. Крім знаходження інформації, журналіст повинен викласти її так, щоб суть матеріалу була зрозуміла звичайній людині. Статті, написані журналістом, повинні бути цікаві та захоплюючі, а головне - написані грамотно і доступною мовою.

Основні якості людини, що займається журналістикою – комунікабельність, високий інтелект, ерудиція, відповідальність, тактовність, гарна дикція та грамотна мова, уміння слухати та опиратися різним стресовим ситуаціям. Професійність журналіста – в обережному і виваженому ставленні до кожного слова.

Присутнім обов’язково треба пояснити, чому даний конкурс має назву «Екожурналіст»: екологічні проблеми потребують постійної уваги та журналістських розслідувань. Відомий в Україні екожурналіст О. Піддубний сказав: «Екологія – це спосіб мислення, стиль життя – до цього треба дорости». Тому однією із задач конкурсу є спроба молодих людей відчути себе журналістами, дослідити екологічні проблеми Полтави і розкрити їх перед громадськістю. А оскільки журналіст – це дзеркало суспільства, яке відображає дійсність, доречно розглядати проблему екології через призму журналістики.

Предметом обговорення в ході бесіди за розділом «Від медіапростору до письменницької праці» книжкової виставки може бути життя та творчість письменників, які розпочинали літературну кар'єру як журналісти: Аверченко А., Бабель І., Гашек Я., Гіляровський В. О., Довлатов С. Д., Еко У., Еллан- Блакитний В. М., Короленко В. Г., Маркес Г. Г., Паланік Ч., Родарі Дж., Прохасько Т., Роздобудько І., Самчук У., М., Твен М.. Уітмен У. та ін.

Доречно до цього переліку додати і полтавців, які мають пряме відношення до літературної та журналістської діяльності: Безорудько В., Близнюченко Н., Бойко М., Дідик-Снарська І., Казидуб М., Капельгородський П., Нанкевич А., Нікітін Т., Пашко А.

Екологічний прайм-тайм «Полтава. Природокористування як прояв екологічної культури».

Прайм-тайм (від англ. – найзручніший, найкращий час) – це найактивніший час телеперегляду та радіопрослуховування за весь період доби. Заходи такого плану проводять за допомогою відеосюжетів.

Ведуча пропонує учасникам конкурсу підготувати короткий сюжет про новину екологічної тематики з життя міста і проілюструвати його, користуючись друкованими матеріалами з фонду бібліотеки або відео з Інтернету і т. ін. (наприклад, інтернет-видання «Полтавщина», «vpoltave.info», на форумі; інформ-агентство  «Новини Полтавщини»).

• Журналісти шукають не тільки скандали.

• Журналісти не завжди переписують один в одного.
• Статтю не можна написати за 15 хвилин.
• Екожурналіст – не той, хто пише про сьогохвилинні катастрофи, а той, хто досліджує проблеми навколишнього середовища, фіксує проблеми і прогнозує їхній вплив на оточуючий світ.
• Не всі журналісти працюють тільки за грошову нагороду.

Екоквест «Зробимо рідне місто чистим» - інтерактивна гра для учасників конкурсу, мета якої – знайомство з галузевими ресурсами бібліотеки та опанування веб-ресурсів Полтави.

Нагадаємо, що квест (від англ. – пошук, пошуки пригод) – гра, яка поєднує вирішення інтелектуальних завдань і принцип командних змагань.

Перш за все – розділити учасників конкурсу на дві команди, з кожною буде працювати свій бібліотекар-консультант, за допомогою якого, користуючись ДБА бібліотеки та веб-ресурсами, перш за все Полтавщини, учасники конкурсу дослідять екологічні проблеми Полтави, які потребують вирішення. Підсумком квесту стане створення карти екологічних проблем Полтави, які потребують журналістського розслідування. Слід також приготувати картки, ручки, щоб гравці могли занотувати виявлені ними екологічні проблеми. Перемагає команда, яка запропонує більше тем для висвітлення в пресі, на телебаченні, радіо.

Наступний етап конкурсу - розмова у форматі «Живої книги» «Журналістика як життя».

Зазвичай роль «Живої книги» грає людина, яка представляє певну соціальну групу чи національність. У даному випадку - це представник журналістської професії, який відповідає на питання запрошених гостей.

На цьому етапі заходу варто запросити професійного журналіста, який розповість присутнім про специфіку професії (позитивні та негативні сторони), про права та обов’язки так званої «четвертої влади», про певні відмінності між телевізійними ведучими та репортерами періодичних видань та ін.

Працівники Карлівської центральної районної бібліотеки діляться досвідом проведення літературно-пізнавальної години до Дня української писемності та мови «Все починалося зі слова».

Мета заходу: виховувати любов до рідного краю, повагу та любов до української мови, літератури, історії; формувати національну свідомість.

Елементами заходу є демонстрація мультимедійної презентації та книжкової виставки «О слово рідне, хто без тебе я» (Д. Павличко).

Захід починається словами Т. Г. Шевченка:

1. «Рідна мова», сл. Г. Вієру, муз. П. Дворського.
2. «Рідна мова», сл. В. Сосюри, муз. М. Катричко.
3. «Мова єднання», сл. і муз. О. Самойдюк у виконанні Н. Бучинської.

Мова є цінним надбанням нашого буття, скарбницею важливих знань, що визначає нашу ментальність. Наша мова – втілення українського характеру, пам’яті народу, історії, звичаїв і традицій, багатого досвіду поколінь.

Українська мова входить до групи найбільш розвинених і досконалих мов, займає належне місце у світі. 9 листопада ми відзначаємо День української писемності й мови.

Звичайно, розглядаючи питання становлення української писемності, не можливо обійти постать Нестора Літописця. Присутнім пропонують переглянути презентацію «Нестор Літописець – батько української історії та писемності» (http://metodportal.net/node/4317)/

Бібліотекар знайомить запрошених на захід з основними історичними щаблями виникнення письма, дає коротку характеристику життя і діяльності особистостей, які причетні до даного питання (чернець Чорноризець Храбр, брати Кирило та Мефодій). Значенню просвітницької діяльності Кирила і Мефодія для розвитку української писемності та мови варто приділити більше уваги під час бесіди.

• «Усі слова – співучі струни, коли під майстровим смичком» (М. Грушевський).

• «Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваємо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови…» (М. Рильський).

• «Мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова – це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня інтелектуальна і мислительська діяльність народу» (О. Гончар).

• «Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб» (І. Огієнко).

• «Доки жива мова в устах народу – доти живий і народ. І нема насильства нестерпнішого, як те, що хоче відірвати в народу спадщину. Створену багатьма поколіннями його віджилих предків» (К. Ушинський).

• «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова. Ота жива схованка людського духу. Його багата скарбниця, в яку народ складає і своє життя, і свої сподіванки, розум. Досвід, почування» (П. Мирний).

• «Людина байдужа до рідної мови – дикун. Вона шкідлива самою своєю суттю, бо її байдужість до мови породжується цілковитою байдужістю цієї людини до минулого, сучасного і майбутнього свого народу» (К. Паустовський).

• «Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, усе крупно, зернисто, як самі перла» (М. Гоголь).

• «У рідному слові народ усвідомлює себе як творчу силу» (В. Сухомлинський).

• «Слово – перше дзеркало духу» (Ф. Петрарка).

• «Мово рідна! Ти ж – як море – безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця-краю» (С. Плачинда).

• «Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її» (О. Гончар).

• «Усі ми любимо нашу співучу та дзвінку українську мову. Та це аж ніяк не означає, що нам є чужими чи далекими мови інших народів» (П. Тичина).

• «Мова – найкращий посередник для налагодження дружби та взаєморозуміння» (Е. Роттердамський).

Далі за сценарієм присутніх поділяють на команди для проведення конкурсів, які допоможуть визначити рівень знань рідної мови та традицій свого народу.

1. Конкурс скоромовок.

• На семеро саней по семеро в сани посідали самі.
• Три дроворуби на трьох дворах дрова рубають.
• Босий хлопець сіно косить – роса росить ноги босі.
• Ніс Гриць пиріг через поріг, став на горіх – упав на поріг та ін.

2. Конкурс «Продовжити прислів’я».

• Удар забувається, а слово… (пам’ятається).
• Шабля ранить голову, а слово… (душу).
• Від теплого слова і лід… (розмерзає).
• Хто мовчить, той двох… (навчить) та ін.

3. Конкурс «Перекладач».

• самый умный ученик – найрозумніший учень;
• тончайшие оттенки цвета – найтонші відтінки кольору;
• величайшее изобретение  - надзвичайний винахід;
• в кратчайший срок – у найкоротший термін;
• уступить место – поступитися місцем;
• быть начеку – бути напоготові та ін.

4. Конкурс «Добери епітети до слів».

Завдання: учасникам необхідно обрати епітети до слів, наприклад: «слово», «пісня» та «мова».

Слово (авторитетне, крилате, містке, лунке, добре, мудре, чесне, правдиве, переконливе, промовисте, дотепне, розумне, вагоме, гучне, дзвінке, рідне, могутнє, пристрасне, полум’яне, єдине, жагуче, доладне, красне, живе, потужне, високе, давнє, пряме, ніжне, гарне, болюче, тендітне, вражаюче, безсмертне, майстерне, нове тощо).

Пісня (рідна, голосна, любовна, лірична, зворушлива, знайома, стара, весела,гучна, довга, сумовита, душевна, ніжна. Улюблена, материнська, жвава, пристрасна, журлива, люба, жива, гарна, сердечна, тиха, старовинна, жаліслива, велична, мелодійна, радісна, лебедина, остання, прекрасна, пам’ятна тощо).

Мова (незнищенна, неосягненна, непереможна, рідна, могутня, велична, джерельна, багата, розкішна, чарівлива, ніжна, дорога, унікальна, п’янка, безмежна, чиста, осяжна, дивовижна, чутлива, точна, влучна, жива, барвиста, веселкова, загадкова, свята, велика, ніжна, кохана,народна, стійка, незламна, всевічна, мрійна тощо).

5. Конкурс «Мовне асорті».

6. Конкурс «Мовне  лото».

Завдання: учасники витягують із мішечка прислів’я і пояснюють їх значення (прислів’я повинні стосуватися питань мови та мовлення).

• Як ти вітаєш, так і тебе вітатимуть.

• Слово чемне  кожному приємне.

• Стримуй себе у всьому, а найбільше – у словах.

• Де багато слів, там мало мудрості.

Наприкінці заходу присутнім демонструють відеопрезентацію «Я - українець» (http://www.youtube.com/watch?v =9VHVp_yMB_M).

Працівники відділу обслуговування Хорольської центральної районної бібліотеки пропонують для проведення годину цікавих повідомлень до Дня українського козацтва «Жінки – воїни в козацькій Україні».

Мета заходу: познайомити молодих користувачів з маловідомими фактами історичного минулого.

Захід проводять дві ведучі.

У ході заходу слід зазначити, що деякі історичні джерела вказують на те, що на Запорізькій Січі жінок не було, а козаки навіть зрікалися своїх сімей. Історично склався образ козака  як  «безшлюбного», скептично налаштованого до жіноцтва. Взагалі ми звикли бачити «очоловічену» модель суспільства часів козацтва. У такому ідеалі чоловіка, твердять дослідники, «відбилася вся українська історія, а особливо історія XVII ст. з його прагненнями до освіти, миру, людяності і водночас із безконечними війнами, безконечними смертями в ім’я віри і свободи». І це при тому, що формування козацтва було лише одним з аспектів культурного та суспільного життя українського народу XVI – XVII ст.

Треба зазначити, що українське жіноцтво залишилося поза увагою історії. Але за певними історичними даними, в Україні з давніх-давен існували таємні жіночі військові союзи – амазонки (ведучі подають коротку інформацію про походження та спосіб життя амазонок).

Цікавим буде і той історичний факт, що на українських землях ще до створення Запорізької Січі були військові загони, які сповідували культ Праматері-Богородиці, носили вуса й оселедець, були ченцями (не одружувалися) і називалися Мамаї, тобто воїни Великої Матері. Відповідно запорізькі козаки до XVIII ст. називали мамаями саме кам’яні статуї скіфо-сарматського часу, котрі зображали таких воїнів.

Відомо, що ще зі скіфських часів існував звичай боротьби дівчат із хлопцями на святі „Сакея”. А існування жінок-воїнів в історії України було постійним і невід’ємним фактом боротьби українського народу за свою волю.

Незважаючи на те, що Січ була традиційно чоловічим союзом та звичаї січовиків пропагували безшлюбність, у парубків виховувалося шанобливе ставлення до жінки – матері, сестри, дружини, коханої дівчини. Можна стверджувати, що відсутність постійного спілкування з жіноцтвом на Січі спричиняла обожнення жіночого начала.

Історичні факти говорять про те, що „вільний норов”, гордість і самовпевненість української жінки сприяли її войовничості. Наприклад, біля татарських кордонів, в місцевості, повній небезпек, жінкам часто доводилося ставати на захист родинного вогнища, домашнього майна, проявляючи витривалість, самостійність, сміливість, вміння постояти за себе і свою родину із зброєю в руках.

В Україні жіноцтво зберігало свої права, стосунки чоловіка та жінки були рівноправними, жінка мала велику свободу. Відомий історик і знавець народних звичаїв Орест Левицький писав: «Незалежності української жінки-шляхтянки могла позаздрити дворянка будь-якої європейської держави. Бо вона була рівноправною з чоловіком, мала такі ж громадянські права, особисту незалежність, як і її чоловік».

Величезна повага до жінки  виявлялася навіть у тому, що її підпис у випадку фізичної відсутності чоловіка під час складання громадянських актів був важливішим, ніж підписи її дорослих синів, і завжди ставився першим на такому акті. Українка мала юридичне право самостійно виступати в суді, могла бути ініціатором розлучення з чоловіком.

Дружина козака мала багато прав, які сьогодні можуть здатися дивними. За Правом-Законом Січі, вдови козаків-героїв одержували довічну турботу. Також лише жінка могла зберегти життя засудженому на смерть козакові, якщо згоджувалася взяти з ним шлюб.

Не варто забувати про те, що жінки-козачки, проводжаючи чоловіків на Січ, брали на себе всі обов’язки: господарчі, виховання дітей, забезпечення родини, а під час ворожих нападів гуртувалися, бралися за зброю.

У переказі Д. Яворницького «Могила Настина» говориться про те, що деякі українські жінки носили шаблю, шаровари, шапку та були організаторами та ватажками (іноді і рядовими воїнами) у відповідальні моменти. Наприклад, Ганна Борзобагата-Красенська, що управляла скарбницею Луцької єпархії, з мечем у руках змагалася проти загонів польського короля Стефана Баторія.

Вражає героїзм та мужність дружини сотника Зависного Олени, сестри  волинського полковника Івана Донця, волинська княгиня Софія Ружинська (особисто командувала загоном у 6000 чоловік піхоти та кінноти), дружина фастівського полковника Семена Палія – Феодосія.

Історичні джерела вказують на те, що жінки козаків брали участь у повстанських загонах часів Хмельниччини. Так, у 1584 р. шляхтянка Остапкова з дочкою Софією організували збройний напад на маєток шляхтича Стрижевського на Житомирщині. Як свідчать документи, 1524 р. після битви під замком Прухник на Поділлі серед убитих захисників були знайдені тіла жінок, переодягнених у чоловічий одяг (щоб їх не розпізнали, жінки навіть поголили собі голови).

Слід згадати і думу про Марусю Богуславку, образ якої є втіленням патріотизму та мужності українських жінок, які знаходились у неволі.

Історія говорить про те, що зневага до жінки-українки жорстоко переслідувалася самими ж козаками.

Інформацію про активну участь жінок у різного роду військових змаганнях подають не лише усні історичні джерела, а й письмові. Образ сильної жінки – степової амазонки транслювався через сюжети, пов’язані з перебуванням жінок у козацьких зимівниках, участю у бойових діях козацьких підрозділів, козацьких судах і під час слідства, визволенням з неволі бранців тощо.

Немало в часи Козаччини жінки зробили і для мирного життя, продемонструвавши, що можуть бути державними діячами, не гіршими від

чоловіків. Княжна Олена Горностаєва створила у 1563 р. Пересопницький монастир, при ньому шпиталь і школу; Ганна Вольська заснувала Почаївський монастир, Марія Вишневецька  - Мгарський та інші. Завдяки зусиллям Софії Чарторийської на Волині відкрилася друкарня.

Відомий дослідник української історії Гійом Боплан та арабський мандрівник Павло Алепський захоплено відзначали таку особливість періоду Козаччини, як писемність жіноцтва. Українські жінки-козачки сприяли поширенню освіти серед своїх дітей та жертвували матеріальними благами заради розвитку освіченості українського народу.

Отже, козачка-українка  - це берегиня дому і рідної землі, господиня, вихователька, вчителька, врешті, за необхідності, дипломат і воїн, рівна у правах і обов’язках серед так само рівних громадян волелюбної української спільноти.

Варто вказати, що храмовим святом на Запоріжжі була Покрова Пресвятої Богородиці. Козаки носили на грудях її зображення, а значна частина церков і каплиць, зведених на землях запорізьких вольностей, присвячувалася Богоматері. Запоріжжя було духовною Вітчизною козацтва, символічною, ідеальною матір’ю,  де «Луг-батько», а «Січ-Мати», де завжди панував культ волі.

У процесі організації культурно-масової роботи радимо проводити заходи, які є прикладом кращого досвіду діяльності бібліотек Полтавської області.

• Літературна година, присвячена річниці від дня народження О. Коби-лянської «Буковинська царівна» (Кременчуцька центральна районна бібліотека).
• Вечір-спогад до річниці від дня народження живописця Марії Башкирцевої, уродженки Полтавщини «Світло непогасної зірки» (Кременчуцька центральна міська бібліотека для дорослих ім. М. Горького).
• Творчий портрет митця «Талант, не підвладний часу» до річниці від дня народження Раїси Кириченко (Миргородська міська публічна бібліотека для дорослих ім. Д. Гурамішвілі).
• Усний журнал « Доля держави з моєю єдина» (Миргородська міська публічна бібліотека для дорослих ім. Д. Гурамішвілі) .
• Пісенний вернісаж, присвячений творчості Наталії Май «Дай Бог усім любові і тепла…» (Оржицька центральна районна бібліотека).
• Вечір-пам’яті «Так знищували твій народ… Не забувай! Не пробачай!» (Красногорівська сільська бібліотека-філія).
• Година державності до Дня Соборності України «Вільна, соборна, могутня, єдина – ненька моя Україна» (Пирятинська центральна районна бібліотека).