"Вдивляюсь в обличчя жіночі…" : полтавки у долі Кобзаря

До 200-ліття від дня народження Т. Г. Шевченка

Біобібліографічна розвідка

ЗМІСТ

Розділ  1. Пролог

Розділ  2. "Варвара Рєпніна – одна його любила"

Розділ  3. "Зустрілася Ганна – чужого притулку окраса…" (Ганна Закревська)

Розділ 4. "Коли б така у мене була жінка

Розділ  5. "Простягаю Вам руку… добрий Тарас Григорович" (Олександра Псьол)

Розділ   6. Народні перекази і легенди

Розділ 7. Поема-присвята дівчині, пов'язаній з полтавським краєм  (Парасковія Петровська)

Розділ  8. "… жіночі портрети… пройняті… жаром" (Катерина  Абаза)

Використана література

91.9 : 83.4Укр1

В21

Упорядник : Надія Михайлівна Требіна

"Вдивляюсь в обличчя жіночі…" : полтавки у долі Кобзаря :

біобібліографічна розвідка / упорядник   Н. М. Требіна. – Полтава, 2014. –  28 с.

Більшість дослідників, вивчаючи спадщину митця, основну увагу звертають на його творчість і менше на його душу, особисті почуття. Адже Шевченко, крім своєї геніальності, був ще юнаком, молодим чоловіком, який любив, шанував, обожнював жінку. Ця розвідка – спроба розповісти про  жінок-полтавок, з якими доля зводила Тараса або про тих жінок, які пов’язані з краєм. Упорядник не претендує на вичерпність, висвітлюючи цю тему. Матеріали згруповані у восьми розділах, до кожного з яких подається  використана література, розташована у логічному порядку.

Розділ 1. Пролог

Надзвичайно зворушлива його (Шевченкова) любов і пошана до жінок... І. Франко

І буде варт на світі жить,

Як матимеш кого любить. Т. Шевченко

Небагато геніальних людей, які б так духовно були пов’язані з Полтавщиною і так обожнювали б жінку, жінку-матір, жінку-сестру.

В автобіографічній повісті «Художник» Тарас Шевченко так говорить про жінку: "Береги  ее, мой друг! Только помни и никогда не забывай, что женщина – святая, неприкосновенная вещь и вместе так обольстительна, что никакая сила воли не в силах противустать этому обольщению. Кроме только чувства самой возвышенной евангельской любви. Оно одно только может защитить ее от позора, а нас от вечного упрека. Вооружись же этим прекрасным чувством, как рыцарь железным панцырем, и иди смело на врага." [1;170]. Не менш зворушливо про це йдеться в його поетичних рядках:

Веселий рай

Пошли їй, Господи, подай!

Подай їй долю на сім світі!

І більш нічого не давай [2 ; 504].

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю.

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, благая! [53; 508]

Чому Шевченко так шанував жінку, просив Бога послати їй кращу долю, малював її такою прекрасною? Тому що жіноча доля була для нього і особис-тою трагедією. Насамперед, доля матері і сестер. Та ще тому, що саме в жінці Тарас Григорович бачив найвищу і найчистішу красу світу. Жінки надихали поета своєю красою і чуйним серцем, добротою, розумінням його болів, підтримували Кобзаря, дарували щирі почуття. "Коли він розмовляв з жінками, обличчя його ставало надзвичайно приємним. Жінки його дуже любили...", – згадував полтавець Ф. Ткаченко, товариш по Академії мистецтв  [6 ; 65].

А образи  жінок-матерів у творчості  Кобзаря – неперевершені у всесвітній літературі.

"Такого полум’яного культу материнства, – писав поет-академік М. Риль-ський, – такого апофеозу жіночого кохання і  жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасливий в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері. Образ коханої жінки, жінки-матері виливається в нього іноді в… улюблений ним образ зорі" [9 ; 18, 32-33].

Півтора десятка прекрасних жінок навіки увійшли в душу і серце поета, деякі з них були уродженками Полтавщини або тим, чи іншим чином пов'язані з нашим краєм. Читаємо в "Спогадах про Т. Г. Шевченка":

"Багато гарненьких жінок читали йому напам'ять уривки з його творів, і він особливо хвалив чистоту полтавської говірки. Вплив цієї чистої мови позначився на його останніх творах..." [7 ; 91].

Із благоговійним трепетом зважимося торкнутися найтонших струн душі великого поета, спробуємо на основі документів, листів, спогадів дізнатися, кого любив він, і хто любив його? Хто з полтавок своїм полум'яним  почуттям і самопожертвою  надихнув на створення вершинних поезій? Хто своєю щирою любов'ю осяяв йому дорогу?

Розділ 2

"Варвара Рєпніна – одна його любила"

Історія стосунків Т. Шевченка і В. Рєп-ніної

сповнена зворушливого взаємо-розуміння двох вразливих

гуманних душ –  і водночас драматичних колізій, що

виникали з їхнього неоднакового соціального становища,

життєвого досвіду та особистої вдачі. І. Дзюба

Письменник-полтавець Анатоль Костенко писав: "Яготин залишив глибокий слід в житті і творчості Шевченка". Колишнє волосне містечко Пирятинського повіту Полтавської губернії стало яскравою сторінкою біографії поета завдяки щирій дружбі з Варварою Миколаївною Рєпніною, донькою полтавського генерал-губернатора, князя Рєпніна-Волконського, старшого брата декабриста Сергія Волконського.

Вперше Тарас завітав до Яготина другого  липня 1843 року разом з полтавцем Олексієм Капністом, сином письменника Василя Капніста. Саме тоді княжна Варвара довідалася, що незнайомець – "це художник-живописець і поет, причому навіть більше поет, ніж живописець, і що його звати Шевченко". Поява молодого Тараса сколихнула молодь Яготина і найбільше одноманітне життя княжни, яка була старшою від Тараса на шість років і пережила на той час нещасливе кохання. Яке враження справив Шевченко на княжну Варвару читаємо в її листі до свого вчителя Ейнара в Швейцарію: "Якось вечері він пропонує нам прочитати іншу його поему під назвою "Слепая". І ось він починає читати. О, якби я могла передати Вам все, що пережила під час цього читання! Які почуття, які думки, яка краса, яка чарівність та який біль!"           [28 ; 35].

Серце Варвари хотіло досягти "зоряного неба" (її власний вислів) молодого талановитого поета, почуття було важко приховати. "Шевченко зайняв місце в моєму серці, – зізнавалася Ейнарові, – я часто думала про нього, я бажала йому добра і хотіла сама дарувати йому добро, притім... негайно і якомога більше" [28 ; 46].

Княжна Варвара, донька вельможних батьків, яка в дитинстві гралася в Парижі з дітьми королів, розумна, високоосвічена, приваблива була простою у спілкуванні, ніколи не підкреслювала свою станову зверхність. Ці якості, як пишуть дослідники, вона успадкувала від батька, гуманіста, захисника простого люду. Коли полтавський генерал-губернатор Микола Рєпнін помер, то "у Прилуці добрий народ відпряг коней і на собі у страшній заметілі повіз сани, що на них стояв гріб…" – писала Варвара в листі до Тараса.

Вона пізнала в Шевченкові велику людину і незвичайний талант, глибоко сприйняла його думки, настрої. "Ніхто, гадаю, як я, так не шкодує про Вас, не поєднує свої бажання з Вашими", – наголошувала в листі княжна.

Про сердечне ставлення Тараса до княжни Рєпніної можна судити з того, що він написав їй у "Посвяті" до подарованої поеми "Тризна" (переклад професора Л. Білецького):

Ваш добрий ангел надлетів

Обвіяв крилами і снами,

І тихограйними річами

З душею чудо сотворив…

Це висловлена високим стилем вдячність за щиру дружбу княжни. Поема "Тризна" була подарунком жінці, як сказано далі в "Посвяті" від 11 листопада 1843 року, для якої поет:

… радо відложив

Життя буденного окови,

Священодіяв я ізнову,

Я сльози в звуки перелив.

Поема справила на Варвару дивовижне враження. Через кілька днів вона дає Шевченкові своє російськомовне оповідання "Девочка", в якому щиро відкриває свою душу і сподівається, що Тарас відповість на її почуття взаємністю. Сповідь княжни збентежила його.

Що далі, то тяжче переживала княжна своє кохання до поета і не раз йому висловлювала це відверто, але Шевченко, розуміючи її, не міг відповісти тим же. І це було причиною його душевних мук. Він ніколи не зустрічав такої співзвучної жіночої душі і ні в одної жінки. Тарас свідомо не дав розгорітися цій пристрасті, відчуваючи безперспективність таких стосунків. Батьки, друзі вважали, що краще буде, коли Шевченко залишить Яготин. 10 січня 1844 року поет залишив маєток Рєпніних, щоб продовжити навчання в Академії мистецтв. Варвара з туги захворіла і вісім днів нічого не їла:

Я дуже тяжко Вами відболіла.

Це все було як марення, як сон.

Любов підкралась тихо, як Даліла,

а розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.

На білих вікнах змерзли міражі.

І як ми будем, як тепер ми будем?! –

такі вже рідні і такі чужі.

Ця казка днів – вона була недовгою.

Цей світлий сон – пішов без вороття.

Це тихе сяйво над моєю долею –

воно лишилось на усе життя [44 ; 106].

Суголосно настрою княжни звучать ці рядки з поезії Л. Костенко. Та це не означало, що стосунки Тараса з княжною назавжди обірвалися. Ні! Лише Варвара і Андрій Лизогуб не відцуралися від поета, коли він потрапив на заслання. В одному з листів княжна писала: "Як щиро я бажаю Вам успіху для Вашої святої справи! Не падайте духом і працюйте, напружте всі Ваші сили, а ми тут будемо пробувати допомагати Вам скільки буде можливо".

Рєпніна в подальшому так і не вийшла заміж. Відраду для себе знаходила в релігії.

Тарас Григорович умів бути вдячним княжні за увагу до нього і моральну підтримку. Писав А. Лизогубу: "Скажіть їй, як побачите, нехай до мене напише хоч одну строчечку, її прекрасна добра душа мене частенько навідує в неволі". Після заслання, добравшись до Москви, він розшукав Варвару Миколаївну і навістив двічі. У Шевченковому "Щоденнику" читаємо запис від 17 березня 1858 року: "Вечером втихомолку навестил  давно не виданного друга моего, княжну Варвару Николаевну Репнину. Она счастливо переменилась... и как будто помолодела..." [30 ; 162]. І все. Поет не довірив паперові свої інтимні почуття і почуття Варвари Миколаївни в час їхньої зустрічі. Вона не впізнала, в стомленому неволею чоловікові, свій ідеал. Проте до самої смерті зберігала пам'ять про поета, цікавилась усім написаним про Тараса Григоровича.

Шевченко, пише І. Дзюба, "бачив у княжні споріднену душу, "сестру".  Але не більше. З її боку було не тільки розуміння його поетичного генію… а й глибоке почуття любові… Напевне, вона згодна була задля Шевченка на все, і ніякі станові перешкоди не стримали б. Але – не судилося їй, не судилося Шевченкові. Душа поета й художника живе якимись незбагненними, позараціональними імпульсами. Княжна Варвара з її високим духовно-повчальним тонусом жила в його сумлінні, але в серці його жили інші жінки" [19 ; 30-31].

Поет М. Вінграновський, великий шанувальник Т. Шевченка,  в розмові з літературознавцем І. Дзюбою, зробив такий висновок: "Варвара Рєпніна – одна його любила. Оце його любов була. Якби вона стала його дружиною, він у сто разів більше зробив би… Але він не любив її. Не любив, але знав, що це за любов була. І, може, завдяки цьому став Шевченком".

Розділ  3

"Зустрілася Ганна – чужого притулку окраса…" (Ганна Закревська)

Вдивляючись в портрет цей на стіні,

Де милі очі в душу переходять.

Казав, що все минає і проходить…

Не знав, що не минаєш ти в мені. Н. Баклай

Одного разу Тараса Шевченка разом з полтавцем Євгеном Гребінкою запрошують на бал у Мойсівку Пирятинського повіту. Було це 29 червня 1843 року. Тут він і знайомиться з Ганною Закревською, двадцятиоднорічною дружиною господаря Березової Рудки Платона Закревського, матір'ю двох діток. Тарас Григорович довго сидів поруч неї і все просив напам'ять хоча б одну блакитну квітку, якими була оздоблена сукня Ганни. Молода жінка жартувала і, жартуючи відмовляла. Тарас проте приловчився і відірвав квітку, котру довго зберігав.

Поет Афанасьєв-Чужбинський згадував: "Років через два я випадково побачив у нього цю реліквію. Тарас Григорович зніяковів трохи. – Славна молодичка, – сказав він мені, – і така приємна, що, здається ж, і забудеш, а побачиш, то знов так тебе і тягне" [47 ; 103].

Ганна Закревська відзначалася вродою: біле личко, виразні чорні брови над великими темно-голубими очима, пишні вуста і важка довга коса. Гнучкий, красивий стан, спокійна, легка хода, лагідна мова – в усьому відчувались спокій, доброзичливість, ніжність. У Березовій Рудці Пирятинського повіту Шевченко був три рази. Ніде в іншій садибі чи родині він не гостював так довго й не почував себе так добре, як у Закревських. Тарас Григорович з Ганною Іванівною вдвох співали на вечорах, а пісня "Дивлюсь я на небо..." у її виконанні доводила поета до сліз.

В листі до В. Закревського (чоловікового брата) від 10.11.1843 р. поет пише: "... А Ганні вродливій скажи, що як ... очуняю, то зараз і прибуду з пензлями і фарбами на цілий тиждень; скажи їй, що я аж плачу, що проклята хуртовина на цей раз зо мною так пожартувала" [46 ; 24, 318; 374, 375].

Він нічого не казав їй про свої почуття, та вона, без сумніву, знала про них. Жінка не уникала поета, проте й не промовила жодного необережного слова.

Збереглася записка О. Капніста до Т. Шевченка (кінець 1843 р.), де є такі рядки: "... мне поручено просить Вас не заезжать... к Закревскому, а главное, не писать к нему ни под каким предлогом. Временное увлечение исчезает, как дым, но нередко пятна остаются невыводимые и помрачают душу... Я рассчитываю на твердость Вашего характера..." [46; 24, 318; 374, 375].

Перебуваючи у Березовій Рудці, Шевченко написав портрети Віктора, Платона і Ганни Закревських – оригінали їх зберігаються у Канівському музеї. Портрет Ганни – єдиний у Шевченковій малярській спадщині портрет із насиченим червоним тлом.

Перед портретом Ганни Закревської зупиняються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка, бо очі героїні невідступно переслідують їх. На жодному іншому з портретів Т. Шевченка немає таких очей, нема такого повного, трагічного, душевного  життя очей, такого ніжного, промовистого погляду, як на портреті Г. Закревської. І очі ці особливі: вони здаються чорними, але, якщо придивитися, ви побачите, як старанно Шевченко витримав в них справжній їх колір, сяючу навколо великих зіниць, глибоку синяву. Отже, очі Г. Закревської були синіми, – дуже важлива обставина, тому що синіх очей поет майже ніде й ніколи не оспівував і улюбленими очима його поем були очі карі. Скромна зачіска відтінює вродливе строге обличчя, на якому міняються теплі червонясті відблиски.

Тепер останнє свідчення, найвирішальніше – вірші Тараса Григоровича.

Поет не любив друкувати на віршах посвят жінкам. До заслання він зробив виняток для Оксани Коваленко, присвятивши їй "Мар'яну-черницю", та В. М. Рєпніної, присвятивши їй "Тризну". Лише на засланні поет стає відвертішим у віршах, пише про свої почуття. Під час зимівлі на Кос-Аралі,  1848 року, Шевченко пише вірш, адресований конкретній особі, схованій під двома літерами – Г. З. Отже, Ганні Закревській.

Так вилився у Тараса Шевченка цей найліричніший з його віршів, такий глибоко інтимний, що здається: він вимовляє його пошепки, не вустами, а серцем… Велике переживання, справжнє, глибоко сховане постає у цьому вірші, присвяченому Ганні. І за рік до смерті Шевченко видає його в альманасі "Хата", назвавши "На Вкраїну". Можливо, посилаючи прощальний привіт Ганні:

І ти, моя єдиная,

Встаєш із-за моря,

З-за туману, слухняная

Рожевая зоре!

І ти, моя єдиная,

Ведеш за собою

Літа мої молодії,

І передо мною,

Ніби море, заступають

Широкії села

З вишневими садочками

І люде веселі.

І ті люде, і село те,

Де колись, мов брата,

Привітали мене.

(Друга половина 1848) [45 ; 379-380].

Через декілька днів Тарас Григорович присвячує їй другого вірша з назвою по першому рядку "Якби зустрілися ми знову". Зболене тугою серце зберегло чарівне почуття до заміжньої жінки:

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось

Колишнєє святеє диво!

(Друга половина 1848) [45 ; 380-381].

В кінці дев'ятнадцятого століття видатний композитор-полтавець Микола Лисенко написав музику на ці слова, перетворивши поезію на чудовий український романс.

Не судилося зустрітися Тарасу Григоровичу і Ганні Іванівні. За кілька місяців до повернення поета із заслання вона у віці тридцяти п'яти років померла. Про той далекий час в історії села Березова Рудка нам нагадує споруджений у першій половині дев'ятнадцятого століття двоповерховий палац та два флігелі, альтанка, ставок, старовинний парк, що розкинувся на площі сорока п'яти гектарів і родинний склеп Закревських у вигляді піраміди.

Розділ  3

"Коли б така у мене була жінка…" (Марія Максимович)

Від "золота" (дружина М. О. Макси-мовича) був у захваті :

"Коли б така у мене була жінка – повінчався б да й умер". Т. Шевченко

Після багаторічного заслання настала довгождана воля. Поет їде в Україну, щоб купити садибу, пошукати наречену. Дорогою з Нижнього Новго-рода Шевченко затримався на кілька днів у Москві, де відвідав родину профе-сора, полтавця М. О. Максимовича. Земляк влаштував на честь поета обід.

Так, у записі від 18 березня 1858 р. у "Щоденнику" йдеться про відвідини московської оселі М. О. Максимовича, в дружині якого поет побачив "… нетронутый тип моей землячки":  "Она проиграла для нас на фортепиано несколько наших песен так чисто, безманерно, как ни одна великая артистка играть не умеет. И где он, старый антикварий, выкопал такое свежее, чистое добро?" Я написал ей на память свой "Весенний вечер", а она подарила мне для ношения на шее киевский образок" [55 ; 163]. Й уже через кілька днів – "… несмотря на страстную пятницу, она, милая, весь вечер пела для меня наши родные задушевные песни. И пела так сердечно прекрасно, что я вообразил себя на берегах широкого Днепра. Восхитительные песни! Очаровательная певица!" [55 ; 164].

У період цього знайомства М. О. Максимовичу було 54 роки, а його молодій дружині 25.

Обтяжений задумом одружитися, поет ставить перед собою мету:

Треба одружитись,

Хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

В самотині.

44-річний Тарас Григорович відверто заздрить сімейному щастю свого земляка.

Він активно листується з Максимовичами, не приховуючи своїх ніжних почуттів до "Марусі Василівни". Повні захвату листи поета рясніють інтимними звертаннями до Марії: "люба Марія Василівна", "вельми і вельми шановная і любая моя пані", "моя голубка сизая".

Ось рядки з деяких листів:

"Спасибі Вам, моє серце єдинеє, за Ваше щиро ласкаве привітання. Я думав, що Ви давно вже в Москві сумуєте, аж бачу, що ви тепер по Михайловій горі походжаєте, на сині гори поглядаєте, з Дніпром розмовляєте та й мене сірого одинокого на чужині не забуваєте…" або

"...моє серце єдинеє, я вам тепер шлю замість парчового очіпка,  мій невеличкий "Сон", а літом привезу величенну поему…" [56 ; 177].

Переглядаючи епістолярії Шевченка, доходиш висновку, що ні до кого він ще так ніжно і лагідно не звертався, як до цієї жінки.

Тим часом доля подарувала Тарасові ще одну зустріч з Марією. Під час останніх відвідин України 13 червня 1859 року Шевченко приїздить до Максимовичів на їхній хутір, на Михайлову Гору (с. Прохорівка Полтавської губернії). Тут Шевченко працював над поемою "Марія".

Окремі дослідники проводять, можливо, не цілком коректні аналогії з реальними подіями, що могли стати на Михайловій Горі:

… Уже зірниця

На небі ясно зайнялась.

Марія встала та й пішла

З глеком по воду до криниці.

І гость за нею, і в ярочку

Догнав Марію... [54 ; 513].

Чи не був цим гостем-апостолом сам Шевченко? Таке припущення цілком вірогідне, оскільки через дев'ять місяців після відвідин поета у Марії народився син, якого назвали Олексієм. До цього у подружжя шість років не було дітей. Однак достовірність таких домислів не знайшла підтвердження.

Відомо, що гостюючи в Максимовичів, поет часто усамітнювався з Марією Василівною, багато часу проводив на природі. Портрет Марії, написа-ний у цей час Шевченком, свідчить про закоханість художника, який обожнює свою модель. Замріяні жіночі очі віддзеркалюють умиротворений стан душі, сяючий вираз обличчя, серпанковий ореол навкіл голови… І з цієї картини, і з поеми "Марія" перед нами постає жінка-богиня, створена талантом генія.

Як відзначав біограф М. О. Максимовича В. П. Марков, в сім'ї виникали суперечки з дружиною: "Син… вже надто був похожим на Т. Г. Шевченка".      І. П. Куліш чомусь уїдливо писав, що М. О. Максимович "згубив життя молодої жінки". Інші дослідники стверджують, що з появою сина стосунки Максимовича з Шевченком стають прохолоднішими, хоч до цього професор величав його "любим та дорогим", дякував йому за листи до нього і "до його Марусеньки". А після смерті Тараса Михайло Олександрович став говорити про нього в негативних тонах.

Поет писав у поемі "Марія":

Ніколи

Такої божої краси

Ніхто не узрить! Злая ж доля

Колючим терном провела,

Знущалася над красотою!

О доленько! [54 ; 510],

ніби символічно попереджуючи про майбутні страждання героїні (Марії).

Розділ 5

"Простягаю Вам руку... добрий Тарас Григорович" (Олександра Псьол)

"Поет обертався в дуже симпатичному колі панночок,

висококультурних і освічених, як княжна Варвара...

в товаристві такої талановитої української поетеси, як Олександра  Псьолівна…"

Л. Білецький

Тарас Григорович був Олександрі близькою людиною, а тому вона в найтяжчі хвилини підтримувала його морально і не давала "вмерти для високого і прекрасного".

Олександра Іванівна Псьол народилася 1817 року в селі Псьолівка, нині Псільське (Великобагачанського р-ну) в сім'ї небагатого поміщика. Після ранньої смерті батьків разом з молодшими сестрами Глафірою і Тетяною жила в Яготині в маєтку князя М. Рєпніна.

Знайомство Тараса з Олександрою Псьол та її сестрами відбулося в Яготині, влітку 1843 року. Вірші маловідомої поетеси, які дійшли до нас, з'явилися як наслідок її глибоких і щирих почуттів до Тараса Григоровича. Поезії "До сестри", "Три сльози дівочі" відзначаються сердечністю, мелодійністю – рисами, що зближують їх з народною пісенною творчістю.

Шевченко завжди прихильно ставився до поетичного таланту Олександри Псьол. Особливо високо оцінював поезію "Свячена вода". У передмові до проекттованого видання  "Кобзаря" 1847 року поет писав: "та от Вам "Свячена вода": написана панночкою, та ще й хорошою, тільки не скажу якою, бо вона ще молода, боязлива; а переверніть пудові журнали та пошукайте, чи нема там чого-небудь такого. І не турбуйтесь, бо єй Богу! – не найдете. 8 марта 1847" [62 ; 236].

Я бачила: святу воду

В річку виливали,

Щоб свяченої ночами

Люди не топтали.

А кохання вірне, щире –

Як вода святая,

Бо воно гріхів багато

Із душі змиває.

На звістку про розгром Кирило-Мефодіївського братства і заслання Шевченка Олександра відгукнулась трьома схвильованими віршами – "Заплакала Україна", "Ой, коли б я голос соловейка мала" і "Віє вітер над Києвом", що були надруковані 1860 р. в альманасі "Хата" під заголовком "Три сльози дівочі".

Тарас Григорович в одному з листів на волю 29 лютого 1848 року просив: "Пришлите, если имеете, "Свячену воду"; она оросит мое увядающее сердце..." [28 ; 43 ]. До речі, цей вірш був знайдений серед паперів Шевченка під час його арешту в Оренбурзі 1850 року. Олександра Псьол була однією з тих співчутливих і добрих жінок, котрі уберігали поета від зневіри в найтяжчі моменти його життя. Вона висловила це у таких рядках:

Та повідай усім людям,

Що за ним жалкують,

Люблять щиро його пісні

Кращих не почують!

Великий Кобзар дбайливо оберігав талант полтавської поетеси і після повернення із заслання, сприяв публікації віршів Олександри в українському збірнику "Хата". Через усе своє життя Олександра Псьол пронесла в своєму серці палку любов до Тараса Григоровича. В поемі Чумака "Олександра" ми бачимо її біля домовини великого Кобзаря:

Замовкли всі. Ніхто ні слова.

Ніхто не зна, відкіль вона.

Вінок поетові на груди

поклала тихо і пішла…

Юрба схвильовано гула.

Розгадували довго люди

Хто жінка ця? Звідкіль вона?

Розділ 6

Народні перекази і легенди

Хоч як би далеко не відійшов від нас час, коли

поет і художник жив і працював на Полтавщині,

але перекази про нього будуть існувати...

П. Ротач

Майже два століття створювалися легенди, ширилися перекази про зустрічі, спілкування з поетом, які передавалися з покоління в покоління.

Подаємо деякі з них, перейняті полтавцями від сучасників Шевченка, зокрема, про дівчат, жінок, з якими перетиналися його шляхи-доріженьки в нашому краї :

1)   "Біланенчиха (Ярина) була служанкою за панських прав у пана Лук'яновича. Вона говорила, що Шевченко жив окремо від панів, у хатині. Хатина та стояла неподалеку від дуба, що й зараз стоїть на радгоспному подвір'ї, дверима на ставок, колись звалась річка Вовнянка, через те що біжить з села Вовняки. Цю стародревню хату ще й я захватив. Укрита була очеретом. У ній, кажуть, і жив Тарас Шевченко. Там він рисував і писав "Кобзар", а Біланенчиха носила туди йому їсти.

– Понесу їсти, – каже, – а він там рисує або пише. А коли під дубом сидить у холодку і рисує" [68 ; 68].

(від П. І. Ващенка, 86 років, х. Михайлівка, Великобагачанського р-ну (жовтень 1938 р.)

Додаток до цього переказу:

Письменнику Іванові Нечитайлу, авторові поеми "Мар'янська осінь Тараса", довелося зустрітися з онучкою дівчини, яка в час перебування Шевченка в пана Лук'яновича працювала в маєтку ключницею і в сім'ї  котрої частим гостем був Тарас. За її переказами, Т. Шевченко в Мар'янському побував двічі – весною і восени 1845 року. Про спогади цієї жінки, яка на той час мала досить поважний вік, а незабаром відійшла в інші світи, автор писав ще п'ятдесят років тому. Але, за свідченнями внучки, цей візит був дуже коротким, бо між Тарасом Григоровичем і паном трапилось якесь непорозуміння.

Осінній же період перебування поета-художника в Мар'янському виявився надзвичайно плідним, його навіть порівнюють із Болдинською осінню О. Пушкіна. Тарас  не тільки написав знакові твори, але й намалював декілька портретів, етюдів, картин.

Іван Нечитайло опоетизував почуття  Ярини Біланенчихи , яке виникло у неї до Тараса:

І раптом мимоволі, мов з туману,

Зринає дивом мар'янське дівча.

Чого б це ради? Що це за омана?

Воно ж пред ним мигтіло, мов свіча.

Він аж тряхнув нервово головою, –

Але Ярина все не відстає:

Мовляв, до тебе я горнусь любов'ю,

Чом не пускаєш в серденько своє?

Він знав: вона закохана у нього,

Це помічав, ще вперше як зустрів.

Та порішив, що путнього нічого

Не вийде, якби тим же відповів [69 ; 65].

2) "Старицька Дарія Терентіївна – дочка панів, які за переказами, мешкали у м. Хорол Полтавської губ. на поч. ХІХ ст.

До неї ніби сватався Тарас Григорович. Вона сама про це розказувала і жаліла, що відмовила поетові. Після смерті Дарії Терентіївни, яка доживала віку сама, в її квартирі знайшли листи Шевченка. А як була ще жива, то люди говорили їй у слід: "Ото пішла Шевченкова наречена".

(Ходосов К. О., учитель, лютий, 1961)

3) В давньому історичному с. Келеберда (нині – Кременчуцького р-ну) із уст бабусі Одарки, яка тільки на шість років молодша Шевченка, записав легенду відомий письменник Ю. Яновський, вставивши її в оповідання "Наречена". Наводимо уривки з неї: "...сидять мати край віконця, прядочка у їх грає, веретенце шумить. Коли це – щось у хату. Прибився парубок хтозна й звідки. Ой, чи з поля, чи з лугу... Було мені, либонь, сімнадцять. Колупаю припічок, на парубка не гляну. А він же красний! Сів край столу, "добридень" оддав. Шабатурку одкрив да й малює. Я й заніміла. Як у церкві стою. Наче янголи мені співають, боюсь поворухнутися. Не знаю, скільки й вистояла. А тоді віддав мені той образок, що малював, – і пішов. Під малюнком був підпис – "Т. Шевченко", нижче стояло "Наречена". І хто він  – не знаю. Тільки очі його дивляться на мене, як і дивились. Дивляться, не гаснуть" [71 ;160-163].

4) "Білоусівка – село Чорнухинського р-ну, в якому, за народним переказом, Шевченко був під час подорожей по Україні в 1843–1845 рр. Легенда говорить, що в Білоусівці поет відвідав панів Петровського і Мартоса (Петро Мартос мав тут маєток).

Тарас Григорович дружив із донькою Петровського Параскою, вони разом прогулювались у напрямі х. Синяківщина, каталися на ставку в човні, співали пісень. Їй Шевченко присвятив поему "Тополя". За народною згадкою, Шевченко написав тут картину "Ніч на Мартосовщині". Переказ цей було записано від старожила Иви Ганжі, мати якого служила кухаркою в пана. У Білоусівці справді жив невеликий поміщик С. М. Петровський, мав будинок із чотирьох кімнат (у ньому пізніше містилася школа), вітряк. Та незабаром він оголосив продаж свого маєтку ( це могло бути не пізніше 1845)" [72; 78; 223].

Розділ 7

Поема-присвята дівчині, яка пов'язана з полтавським краєм (Парасковія Петровська)

У Шевченка мало творів, які б він присвячував дівчатам, жінкам, але, як сказано у вищеназваному переказі, поему "Тополя" він присвятив дівчині Парасковії Петровській, у батька якої був маєток у с. Білоусівка Полтавської губернії. Це підтверджується документально.

У "Першій Санкт-Петербурзькій рисувальній школі для вільно приходящих" (1839) були навіть класи з жіночим відділенням. "У цих класах, наприклад, на початку сорокових років училася Парасковія Петровська – сестра доброго Тарасового друга по Академії  П. С. Петровського. Саме їй присвятив тоді Тарас одну з своїх ранніх поем "Тополя" [74 ; 36-37]. Ось, що розповідає дочка Парасковії:

"Оцій сестрі – моїй матері, яка потім вийшла заміж за академіка М. А. Лаврова, – згадує Л. Оглобліна, – він (П. С. Петровський) та молодший брат Павло, що вільно володів 6-ма мовами, дали чудове виховання, вона теж мала художній хист, грала та співала.

Товариш її братів, теж учень К. П. Брюллова, Т. Г. Шевченко, присвятив їй одну з найкращих своїх поем "Тополю" і намалював їй до альбому струнку тополю…" [74 ; 86].

Як свідчать документи (ЦДІА СРСР, ф. 789, оп. 14, № 9-л, арк. 11, 13, 14, 21, 29, 30), П. С. Петровська в 1851 р. вийшла заміж за друга Шевченка, художника М. А. Лаврова.

У 1858 р., повернувшись із заслання, поет відвідав їхню сім'ю, яка меш-кала тоді на Васильєвському острові в 3 кварталі, кв. № 13, будинку Балашова (нині буд. 18, по набережній Малої Неви). Донині в Ленінграді живуть потомки Лаврових. Правнучка П. С. Петровської Н. О. Зегжда досі зберігає два чудових портрети П. С. Петровської (олія та олівець), виконані М. А. Лавровим, а також альбом рисунків, що належав у 40-і роки її прабабці" [74 ; 175].

Розділ 8

"... жіночі портрети… пройняті ... жаром" (Катерина  Абаза)

Гарні жіночі портрети Шевченка.

Видно  цими портретами він захоплювався.

Вони писалися наче без старання,

ніби жартуючи і виграваючи великим талантом.

К. Широцький

Свій ідеал жінки  Тарас Григорович втілив і у жіночих портретах. Жінки з полотен дивляться на нас ніжно, загадково. Наприклад, портрет Катерини Абази виконаний у світлих ніжних тонах, де переважає сріблисто-голубий колір, що надає йому романтичної легкості, підкреслює молодість.

Енциклопедія "Полтавська Шевченкіана" свідчить: "Абази хутір –          Т. Г. Шевченко згадує в повісті "Близнецы". Знаходився в 18 км від Полтави. У 40-х  рр. ХІХ ст. належав відставному полковникові М. Абазі. Можливо, з цим родом мала зв'язок портретована К. Абаза" [78 ; 20-21].

Дослідник життя і творчості Шевченка П. Жур писав:

"Очевидно, не без сприяння Жуковського, котрий бажав випробувати й малярські здібності ширяєвського підмайстра, Шевченко в 1837 р. виконує один із чудових акварельних портретів.

–  Ледь скосивши вправо погляд великих карих очей, дивиться дівчина в світло-блакитному вбранні. Відкриті тендітні плечі, на шиї – скромне намисто. По-дитячому припухлі губи… Портрет підписано: " 1837. Шевченко" [79 ; 51]. Хто вона ця миловидна дівчина?

У каталогах значиться: "Портрет Катерини Абази?" На звороті рукою шевченкознавця І. Я. Айзенштока на підставі свідчення колишніх власників портрета, придбаного Інститутом Т. Шевченка у 1929 р., помічено "Катерина Абаза, уроджена Нахімова" [79 ; 170].

Архівні документи і літературні джерела дають підстави вважати, що мова йде не про Катерину, а Єлизавету Нахімову – дочку наглядача Зимового палацу М. С. Нахімова, небогу героя-адмірала. Великі карі мигдалевидні очі Єлизавети свідчать про південне походження її матері – італійки. Їй 1837 року виповнилося дев'ятнадцять років.

Подаємо уривок з повісті "Тарас – художник" Д. Красицького (правнука Катерини – сестри Т. Шевченка) : " – Ось тобі, Тарасе, адреса… знайдеш пані Катерину Абазу і зробиш її портрет. Тільки обов'язково на брістольському картоні аквареллю. Не забудь узяти бірюзової фарби – вона любить голубе.

Тарас під парасолькою проскочив у дім поміщика з Переяславщини, що жив у власному будинку.

–  … вийшла пані Катерина.

–  Я хочу мати такий самий портрет, як ті, що я бачила…

Пані Катерина сіла недалеко від вікна, яке добре, дарма, що був похмурий день, освітлювало її обличчя і рівненько зачесане волосся з проділом посередині, білу шию з разком дорогого намиста, похилені плечі. Бірюзове плаття майже спадало з похилених плечей, тримаючись лише на рукавах. Портрет вийшов чудовий, до того ж виконаний в її улюблених бірюзових кольорах. І вона почала розмову. Співбесідник виявився цікавим. Тарас добре знав літературу.

– Тарасе, прочитай мені що-небудь, що знаєш, напам'ять.

-  Я вам прочитаю поему "Катерина". Тільки це українською мовою.

–  Я українську мову знаю!

Пані була безмежно здивована тим, що автором чудової поеми є кріпак Тарас" [80 ; 256-257].

Використана література

До розділу 1.

1.  Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: у 12 т. / Т. Г. Шевченко – К., 2003. – Т. 4 : Повісті. – С. 170.

2.  Шевченко Т. N. N. ("Така, як ти, колись лілея...") / Т. Шевченко // Шевченко Т. Кобзар. – К., 1986. – С. 504.

3.  Доля : Книга про Тараса Шевченка в образах та фактах / Автор-упорядник  тексту В. О. Шевчук. – К., 1993. – С. 202, 230, 657, 702, 703.

4.  Зайцев Павло Життя Тараса Шевченка / Павло Зайцев. – 2-е вид. – К.: Обереги, 2004. – 480 с. – (Сер. "Б-ка укр. раритету").

5.  Кониський  О. Я. Тарас  Шевченко-Грушівський : хроніка  його  життя  / О. Я. Кониський. – К.: Дніпро, 1991. –  702 с.

6.  Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 65, 91, 166.

7. Єфремов С. О. Шевченко в своєму листуванні  / С. О. Єфремов // Єфремов С. О. Шевченкознавчі студії. – К., 2008. – С. 318-352.

8.  Рильський М. Т. Зібрання творів : у 12 т. / М. Т. Рильський. – К., 1986. – Т. 12 : Літературно-критичні статті. – С. 18, 32-33.

9.  Шагинян М. Тарас Шевченко : монография / М. Шагинян // Шагинян М. Собрание сочинений : в 9-и т. – М., 1989. – Т. 8. – С. 237-491.

10. Чуб Д. Жінки в житті Шевченка / Д. Чуб // Чуб Д. Живий Шевченко : біограф. та літературознавчі оповіді. – К., 1994. – С. 23-39.

11. Жінки в житті Т. Шевченка // Тарас Шевченко : невідомі сторінки життя. – К., 2013. – С. 57-65.

12. Топська Н. Тарас Шевченко (1814-1861) / Н. Топська // Топська Н. Любов-наснага, любов-журба. – Донецьк, 2007. – С. 80-113.

13. Шевчук В., Любов, що розійшлася сном / В. Шевчук // В сім'ї вольній, новій : Шевченківський збірник – К., 1984. – С. 175-183.

14.  Бутрик А. В. Любов, що розійшлася сном… / А. В. Бутрик // Вивчаємо укр. мову та літературу. – 2006. – № 19-21. – С. 89-95.

15. Доценко Т. В. Жінки в драмі кохання Т. Шевченка / Т. В. Доценко // Вивчаємо укр. мову та літ. – 2007. – № 5. – С. 20-1–20-16.

16. Етюди кохання українського генія Т. Шевченка // Укр. мова та література. – 2012. – № 17 (верес.). – С. 19-25.

17. Іванішина І.  "І генії кохають…": урок-вистава на матеріалі інтимної лірики Т. Шевченка / І. Іванішина // Урок   української. – 2005. – №1-2. – С. 34-37.

18. Костюченко В. Музи генія. Інтимна лірика Т. Шевченка : літ.-муз. композиція / В. Костюченко // Дивослово. – 2012. – № 3. – С. 29-32.

19. Маровді В. "Мені ж, мій боже, на землі подай любов, сердечний рай! І більш нічого не давай!" / В. Маровді // Дивослово. – 2003. – № 5. – С. 18-49.

20. Поклад Н. Поруч з генієм / Н. Поклад // Демократична Україна. – 2009. – 13 листоп. – С. 21.

21. Сокур В. Жінки у житті Шевченка / В. Сокур // Дивосвіт. – 2012. – № 1. – С. 24-28; № 2. – С. 29-34; Шкільна бібліотека. – 2009. – № 2. – С. 6-9.

22. Семененко В. И. Лекарств от любви не существует (Т. Шевченко) / В. И. Семененко // Семененко В. И. Неизвестная любов известных украинцев. – Харьков, 2010. – С. 140-149.

Художні твори

23. Козимиренко М. Шевченко : вірш / М. Козимиренко // Літературна Україна. – 2000. – 18 трав. – С. 4.

24. Костенко М. Прощання з українкою : вірш / М. Костенко // Костенко М. Старе вино : поезії. – Полтава, 2006. – С. 8.

25. Дарда В. Переяславські дзвони: історичний роман / В. Дарда. – К., 1990. –  С. 24-64, 108-109, 195, 216-224.

26. Смілянський Л. Поетова молодість: роман / Л. Смілянський. – К. : Рад. письменник, 1963. – 521 с.

До розділу 2.

Повість, листи В. М. Рєпніної

27.  Рєпніна В. Безмовна любов : повість / В. Рєпніна // "Я дуже щиро Вас люблю…" : Шевченко у розповідях сучасників. – Харків, 2004. – С. 9-32.

28. Рєпніна В. Лист Шарлю Ейнару / В. Рєпніна // "Я дуже щиро Вас люблю…" : Шевченко у розповідях сучасників. –  Харків, 2004. – С. 33-49.

29. Рєпніна В.  Листи Т. Г. Шевченку / В. Рєпніна // "Я дуже щиро Вас люблю" : Шевченко у розповідях сучасників. –  Харків, 2004. – С. 50-66.

* * *

30. Рєпніна В. М. // Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів : у 12 т. – К., 2003. – Т. 5 : Щоденник. Автобіографія. Статті. Археологічні нотатки. "Букварь южнорусский" Записи нар. творчості. – С. 123, 162, 166, 327, 343, 356, 368.

31. Рєпніна В. М. // Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: у 12 т. – К., 2003. – Т. 6. Листи. Дарчі та власницькі написи. Док., складені Т. Шевченком або за його участю. – С. 24, 25, 27, 35-38, 41, 43, 44, 46-51, 53, 56-58, 62, 73, 85, 100, 147, 155, 158, 175, 240, 262, 265, 275-279, 299, 318, 319, 322, 333-335, 339-343, 345, 346, 348-353, 356, 365, 371, 345, 386, 399, 431, 440, 449, 491, 543.

32. Дзиря Я. І. Рєпніна Варвара Миколаївна (31.07.1808-09.12.1891) – рос. письменниця, княжна [дочка М. Г. Рєпніна, дитинство і юність провела у Полтаві] / Я. І. Дзиря // Енциклопедія історії України: у 10 т. – К., 2012. – Т. 9. – С. 191.

33. Луговий О. Княжна Варвара Рєпніна-Волконська / О. Луговий // Луговий О. Визначне жіноцтво України : історичні життєписи. – 2-е вид. – К., 2007. – С. 213-214.

34. Год Н. "Благородний розум, смак і ніжні, піднесені почуття" В. М. Рєпніної / Н. Год // Слов'янський збірник. – Полтава, 2007. – Вип. 6. – С. 139-145.

35. Ротач П. "Душа з призначенням високим… (Яготин, княжна Рєпніна і Тарас Шевченко) / П. Ротач //  Ротач П. Від Яготина до Полтави. Тарас Шевченко і Полтавщина. – Полтава, 2002. – Кн. друга. – С. 50-74.

36. Слабошпицький М. Яготин. Шевченко. Рєпніна / М. Слабошпицький // Отчий край : історико-літературний збірник. – К., 1986. – Вип. 2. – С. 75-78.

37. Ковтун Ю. Княжна Варвара Миколаївна / Ю. Ковтун // Ковтун Ю. Кохані жінки Шевченка. – К., 2004. – С. 78-108.

38. Манжела Б. Дві любові Тараса Шевченка / Б. Манжела // Слово Просвіти. – 2013. – 13-19 черв. – С. 14.

39. Маньківський В. Поет і княжна / В. Маньківський // Зоря Полтавщини. – 2013. – 15 січ. – С. 6.

40. Петрик Т. "Мій ангел-хранитель" (Т. Шевченко та В. Рєпніна) / Т. Петрик // Дивослово. – 2000. – № 3. – С. 62-63.

41. Петрушенко М. "Всі дні мого перебування в Яготині є і будуть для мене рядом прекрасних спогадів". Історія і сучасність. Як відгукнулись ці слова Кобзаря у серцях  його нащадків? / М. Петрушенко // Урядовий кур'єр. –  2013. – 6 лип. – С. 1, 6.

42. Приходько О. "Це тихе сяйво над моєю долею…": Т. Шевченко і В. Рєпніна: історія стосунків / О. Приходько // Дивослово. – 2003. – № 5. – С. 50-52.

43. Дзюба І. Не окремо взяте життя : спогади і роздуми / І. Дзюба // Київ.  – 2007. – № 9. – С. 36.

44.  Костенко Л. Річка Геракліта / Л. Костенко – К., 2011. – С. 106.

До розділу 3.

45. Шевченко Т. Г. З. (Немає гірше, як в неволі...) / Т. Шевченко // Шевченко Т. Кобзар. – К., 1986. С. 379-380; 380-381.

46. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів : у 12 т. / Т. Г. Шевченко. – К., 2003. – Т. 6 : Листи. Дарчі та власницькі написи. Док., складені Т. Шевченком або за його участю. – С. 24, 318; Шагинян М. Тарас Шевченко: монография / М. Шагинян // Шагинян М. Собрание сочинений : в 9-и т. – М., 1989. – Т. 8.  –  С. 374, 375.

47. Ротач П. П. Закревська Ганна Іванівна (уроджена Заславська; 1822-1857) – дружина полтавського поміщика П. Закревського) / П.  П. Ротач // Ротач П. П. Полтавська Шевченкіана : спроба обл. (крайової) Шевченківської енцикл. : у 2-х кн. – К. 1. А-К. – Полтава, 2005. – С. 264.

48. Афанасьєв-Чужбинський О. С. Спомини про Т. Г. Шевченка / О. С. Афа-насьєв-Чужбинський // Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 103, 430.

49. Ковтун Ю. "Ганна вродлива" / Ю. Ковтун // Ковтун Ю. Кохані жінки Шевченка. Тарасові музи. – К., 2004. – С. 66-77.

50. Посухов В. "Моє свято чорнобриве" : / В. Посухов // Полтавський вісник. – 2003. – 16 трав. – С. 5.

Художні твори

51. Баклай Н. Ненаписаний лист Т. Г. Шевченка до Ганни Закревської : вірш / Н. Баклай // Баклай Н. Отава : вибране. – Полтава, 2008. – С. 19.

52. Михайленко А. "Моя ти доле чорнобрива…" / А. Михайленко // Михайленко А. "Моя ти доле чорнобрива…" : художньо-публіцистичні нариси. – К., 2004. – С. 3-21.

53. Стеценко О. «Сині аж чорні очі» : оповідання / О. Стеценко // Укр. мова та література – 2007. – ч. 9. – С. 28-32.

До розділу 4.

54. Шевченко Т. Марія : поема / Т. Шевченко // Шевченко Т. Кобзар. К., 1986. – С. 508, 510, 513.

55. Максимович (Товбич) М. В. // Повне зібрання творів : у 12 т. – К., 2003. – Т. 5 : Щоденник. Автобіографія. Статті. Археологічні нотатки. "Букварь южнорусский". Записи нар. творчості. – С. 164, 393.

56. Максимович М. В. // Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів : у 12 т. – К., 2003. – Т. 6 : Листи. Дарчі та власницькі написи. Док., складені Т. Шевченком або за його участю. – С. 170, 176, 177, 180, 181, 184, 187, 291, 451, 463, 464, 466, 467-469, 472, 478, 481, 486.

57. Максимович Марія Василівна // Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 166, 423, 496, 498, 501, 514, 525.

58. Ротач П. Максимович Марія Василівна (уроджена – Товбич; рр. н. і см. невід.)  – дружина проф. М. О. Максимовича / П. Ротач // Ротач П. Полтавська Шевченкіана : спроба обл. (крайової) Шевченківської енцикл. : у 2-х кн. – Полтава, 2009. – Кн. 2.  Л-Я. – С. 71.

59. Ковтун Ю. "Миле, чарівне, створіння" / Ю. Ковтун // Ковтун Ю. Кохані жінки Шевченка. Тарасові музи. – К., 2004. – С. 139-160.

60. Лисенко О. Графічний образ М. Максимович і поетичний образ героїні поеми Т. Шевченка "Марія" : урок-дослідження  / О. Лисенко // Укр. література в загальноосвітній школі. – 2004. – № 9. – С. 22-24.

До розділу 5.

61.  Псьол О. І. // Шевченко Т. Г.  Повне зібрання творів : у 12 т. – К., 2003. – Т. 6 : Листи. Дарчі та власницькі написи. Док., складені Т. Шевченком або за його участю. – С. 37, 262, 265, 266, 335, 339.

62.  Псьол Олександра Іванівна – укр. поетеса, знайома Т. Г. Шевченка // Тарас Шевченко : док. та матеріали до біографії 1814-1861. – К., 1982. –  С. 190, 192, 197, 206, 215, 216, 217, 220, 223, 230, 231, 232, 233, 235, 236, 239.

63. Ротач П. П. Псьол Олександра Іванівна (1817, с. Псільське, тепер Великобагачанського р-ну – 1887, Москва) – укр. поетеса /  П. П. Ротач // Ротач П. П. Полтавська Шевченкіана : спроба обл. (крайової) Шевченківської енцикл. : у 2-х кн.. – Полтава, 2009. – Кн. 2. Л-Я. – С. 263.

64. Жаботинський П. Послідовниця Кобзаря / П. Жаботинський // Культура і життя. – 2005. – 21 верес. – С. 4.

65. Убийвовк  Л. Поетеси рідного краю : [в т. ч. О. І. Псьол] / Л. Убийвовк // Край. – 2007. – № 33 (січ.). – С. 17.

До розділу 6.

66. [Перекази про перебування Т. Шевченка у с. Мар'янське (нині – Великобагачанський р-н)] // Назаренко М. Й. Поховання на могилі (Шевченко, якого знали) / М. Й. Назаренко. – К., 2006. – С. 143-145.

67. [Перекази про Т. Шевченка, записані Д. Кушнаренком і П. Майбородою] // Народ і Шевченко: збірник. – К., 1963. – С. 29-30, 50-52.

68.  Ротач П. П. Біланенчиха / П. П. Ротач // Ротач П. П. Полтавська Шевченкіана : спроба обл. (крайової) Шевченківської енцикл. : у 2-х кн.. – Полтава, 2005. – Кн. 1. А-К. – С.

69. Нечитайло І. Я. Мар'янська осінь Тараса : поема / І. Я. Нечитайло. – Полтава, 2013. – С. 65.

70. Шилов Ю. Характеристики : легенди й бувальщини Келеберди ("Наречена" Шевченка) / Ю. Шилов // Криниця. – 1996. – № 4-6. – С. 81.

71. Яновський Ю. Наречена: оповідання / Ю. Яновський // Яновський Ю. Твори: в 5-и т. – К., 1982. – Т. 1. – С. 160-163.

72.  Ротач П. П. Білоусівка : [переказ про П. С. Петровську] / П. П. Ротач // Ротач П. П. Полтавська Шевченкіана : спроба обл. (крайової) Шевченківської енцикл. : у 2-х кн. – Полтава, 2005. – Кн. 1. А-К. – С. 77; Від Удаю до Орелі. Сторінки полтавської Шевченкіани / П. П. Ротач. – Полтава, 2000. – С. 223.

До розділу 7.

73. Ротач П. П. Петровська Парасковія (Паша) Степанівна / П. П. Ротач // Ротач П. П. Полтавська Шевченкіана : спроба обл. (крайової) Шевченківської енцикл. : у 2-х кн. – Полтава, 2005. – Кн. 1. А-К. – С 77.

74.  Жур П. Шевченківський Петербург / П. Жур. – К., 1972. – С. 36-37, 86, 175.

75. Зегжда Н. О. Кому присвятив "Тополю" Шевченко / Н. О. Зегжда // Літературна Україна. – 1971. – 13 листоп.

76.  Зуб Т. Чорнухинщина : історико-краєзнавчий нарис. – Чорнухи, 1997. – С. 72.

До розділу 8.

77. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: у 12 т. – К., 2003. – Т. 4 : Повісті. – С. 46.

78. Ротач П. П. Абази хутір / П. П. Ротач // Ротач П. П. Полтавська Шевченкіана : спроба обл. (крайової) Шевченківської енцикл. : у 2-х кн. – Полтава, 2005. – Кн. 1. А-К. – С. 20-21.

79.  Жур П. Шевченківський Петербург / П. Жур. – К., 1972. – С. 51, 170.

80. Красицький Д. Ф. Тарас-художник : Абаза / Д. Ф. Красицький // Красицький Д. Ф. Тарасові світанки : повісті. – К., 1989. – С. 255-258.

Науково-виробниче  видання

До 200-ліття від дня народження Т. Г. Шевченка

"Вдивляюсь в обличчя жіночі…" : полтавки у долі Кобзаря

Біобібліографічна розвідка

Упорядник  Надія  Михайлівна  Требіна

Редактор                     С. В. Сичова

Комп'ютерний набір        Н. М. Требіна

Комп’ютерна верстка      В. Ф. Походун