З фашистами в бій [1 ;58].
Гвардійцям було надано декілька днів для відпочинку і поповнення дивізії молодими призовниками. Бойові друзі раділи за свого командира – визволяти рідне місто та ще й мати змогу відвідати рідних.
Через багато років, зустрівшись з однополчанами в Петровському парку біля стели на честь визволителів Полтави, Андрій Пашко згадував:
"Полтава, де я народився і жив, лежала в руїнах. Горіли краєзнавчий музей, будинки по вулиці Леніна, Паризької комуни, Жовтневій і весь центр старовинного міста і не тільки. Нарешті й рідне, згоріле обійстя... Назустріч вибігли мати і сестра.
Яке щастя від зустрічі, адже їх я застав живими. Мама намагалась чимось пригостити. А час іде. Для побачення залишається лише 10-15 хвилин... Зірвав декілька яблук із саду і знову в дорогу.
Так радів, що зустрівся із рідними, що ноги несли мене самі. Прибув навіть раніше назначеного терміну аж на 10 хвилин" [11 ; 15-16].
Андрій Єфремович – учасник форсування Дніпра, на Дніпровському плацдармі під с. Мошорином був поранений і контужений. Він – учасник наступу на Сандомирському плацдармі, боїв у Чехословаччині, Німеччині. Радість перемоги над ненависним ворогом поет передасть через три десятиліття після війни:
Коли гула землі безмежна шир.
Вагоме слово – МИР! [3 ; 13-14].
За бойові подвиги Пашко був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, медалями "За відвагу", "За оборону Сталінграда", "За визволення Праги" та іншими.
Як тільки вмію...
А. Пашко
Невсипуща, вічно юна...
А. Пашко
Після війни Андрій Єфремович міг би зробити блискучу військову кар'єру, але любов до слова взяла перевагу над усім іншим:
Я не на фронт... Я, мамо, на цей раз
Зібрався в нелегку поезії дорогу [5 ; 14].
Зробимо екскурс в поетичну біографію Пашка.
Перші вірші він писав ще в школі, але публікувати став у військових виданнях під час війни. Це були невеликі за обсягом кореспонденції, гуморески на теми дня. Тексти для простих солдатських пісень він писав російською мовою ("Гвардии "Катюша", "Песня о винтовке", "Гвардеец"), уривки з яких ми наводимо нижче:
В нынешнем бою.
Родину свою! [16].
Значит, знаешь свое дело.
Ты сумеешь победить.
Ее честь умеешь чтить.
Значит, ты гвардеец верный.
Честь и слава! Ты – герой [9 ; 255].
Один з його бойових друзів П. Лаврук писав:
"Андрій Пашко яскравим і містким поетичним рядком передавав чуття солдата. Їх було багато – різних почуттів, але найголовніше: ненависть до ворога, впевненість у перемозі, відповідальність солдата перед Вітчизною.
... Так, героєм війни був кожен, хто за цих чотири роки не раз дивився смерті в обличчя, хто марив Перемогою й звершив її. Про них писав наш однополчанин Андрій Пашко. І був одним з них" [9 ; 255].
Працюючи директором обласного Будинку народної творчості, Андрій Єфремович збирав і вивчав народні, обрядові пісні, народні легенди і перекази в різних куточках Полтавщини. Ним особисто було створено цілий ряд сучасних обрядових пісень: щедрівок, колядок, весільних тощо.
Перші книжечки його поетичних творів з'явилися в 50-60-х рр. XX ст.: збірка дитячих віршів "Будемо разом рости" (1958), вірші, поеми і пісні "Весно зелена" (1969). Пізніше –
"Барви життя" (1976), "Грона калини" (1979), "На барвінкових узгір'ях" (1984), "Осінні вогні" (1988).
Пашко писав також оповідання, новели, нариси, жарти.
Його твори перекладалися російською, чеською, болгарською, польською, французською мовами. З 1961 року – член Спілки письменників України.
Біографія кожного поета, його почуття,
переживання, спосіб думок – у його віршах.
його життя.
П. Лаврук
Зфільтровану суть.
А. Пашко
Все, що відбувалося в країні, в рідному краї хвилювало Андрія Єфремовича, знаходило поетичний відгук, живий, актуальний.
"Кожен має свій голос, але кожен належить лише своєму часові і його естетика – в межах свого часу. Пашка "озвучили" переважно реалії псевдосоціалістичного світогляду", – таку думку про його творчість висловив відомий полтавський літературознавець М. Костенко в одній з оглядових статей [13 ; 190].
Інші критики стверджують, що поезія А. Пашка з глибин народних, вона близька до народних дум і пісень. Народність притаманна як суто ліричним віршам, так і творам сюжетним, зокрема, поемам "Легенди Чорного лісу", "Сорочинські бувальщини", "Полтава", "Пам'ятаєм!".
Автор у них дає велику панораму життя, поєднуючи в творах ліричне і епічне, драматичне і гумористичне.
Цікавинкою є те, що "Сорочинські бувальщини" та "Легенди Чорного лісу" покладені на музику композитором В. Тиликом і стали творами великої форми – музичними повістями.
Лірика Андрія Єфремовича – пристрасна, вона вабить читача своїм бадьорим поглядом на світ. В ній злилося воєдино традиційне і новаторське, громадянське і інтимне. Це поетична сповідь багатої, щедрої душі.
Коли треба, Пашкове слово і муза набувають інших відтінків, звучать гнівно і разюче. Процитуємо М. Костенка: "Із плином років недолічуємося тисяч і тисяч учасників Великої Вітчизняної... Не стихає біль утрат у народі:
Ми ніколи, ніколи не звикнем до втрат.
Тихо схлипує вітер, стає на коліна..., –
свідчить полтавський поет І. Малиш у вірші "Здрастуй, комбате!". З ним перегукуються на хвилі болю Андрій Пашко та інші" [13 ; 182]
Підтвердженням цьому є Пашкова поема-хроніка "Пам'ятаєм!", присвячена ветеранам 9-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії, в лавах якої автор долав важкі солдатські кілометри.
Написана вона на документальній основі, згадуються в ній бойові побратими поета, ті, хто дожив до Перемоги, і ті, хто залишився на полі бою. А простягнулося те поле від Волги до Ельби. Він про все пам'ятає і в заключних рядках говорить від імені земляків:
Ми про це пам'ятаєм
на кожному кроці,
І солдатська нам доля, як кажуть, рідня.
Хоч було це іще
В сорок п'ятому році!
В сорок п'ятому, в травні,
Дев'ятого дня [1 ;70].
На дійсних фактах з історії краю побудовані поетичні твори про Велику Вітчизняну війну "Балада про юного розвідника", "Балада про Ольгу Бондаренко", "Брати".
Хвилює читача вірш "Мати", де автору вдалося відшукати найтепліші й найточніші слова, які характеризують цю святу жінку, вічну трудівницю, що "встигла всю любов віддати нам, її й для себе в неї не зосталось", як людину, що "кривить душею не уміла", що "оті троянди, айстри коло хати садити вчила – перш, ніж їх зірвати".
Западають в душу читачів і вірші, присвячені полтавцям-побратимам по перу минулого й сучасного: "В оселі Григорія Сковороди", "Шлях до рідної хати" (на відкриття мемо-ріальної садиби М. В. Гоголя), "Пам'яті поета А. С. Страшка", друга-фронтовика (в роки війни він був військовополоненим), колеги по роботі на обласному радіо. Пашко в своєму вірші вилив вистраждані думки скромної і щирої душі людини:
Він довго думав, думав про одне:
"Чим завинив перед своїм народом?
Чи тим, що народився тихим днем?
Чи тим, що повернувсь живим з походу?" [1; 19].
Особливо слід відмітити, що А. Пашко (в ті часи редактор обласного радіо), часто бував в містах і селах області, на промислових підприємствах, колгоспних ланах, писав з великою теплотою й радістю та любов'ю про людей рідного краю, їх трудову звитягу:
Бачив я, у пісках, за редутами,
Де війни бовваніли окопи,
Молодими серцями розкутими
Місто зводили рудокопи [3 ; 27].
Він, як серця пісня життєдайна,
Теплий подих неспокійних жнив.
Комбайнер Солошенко Михайло
Хліба двісті тонн намолотив.
Двісті тонн за виробничу зміну!..
Двісті тонн – не знав такого світ [3 ; 32] .
Поет радів, що "фонтаном вдарила полтавська нафта", його переповнювала гордість за здобутки краян:
Грані алмазів,
Як зорі чарівні,
Полтавські алмази –
Якутським рівня [3 ; 25]
І все ж таки Андрій Єфремович, насамперед, лірик. Свідченням цьому є поезії "Акварель", "Красивих, звичайно, люблять", "Ластівки", "Паростки".
Та найбільше полюбляв поет осінь. І не тому, що за нею надходить зима, а найперше за щедрість і багатство золотої пори, за те, що за нею спішить життєдайне літо:
Люблю я осені барвисту каламуть,
Приглушені тони затихлої діброви
І журавлів ключі, що вирушають в путь,
Щоб з літеплом до нас вернути знову [1 ; 29].
Ми відчуваємо авторське активне світосприймання, позитив, свіжість почуттів, пошук неторованої поетичної стежки. Його вірші самобутні і щирі.
"... ПОМІЖ ДРУЗІВ ПІСНЮ ПОДІЛЮ..."
У мене завжди пісня на устах,
Така рясна, як світанкові роси.
На її крилах я лечу, мов птах,
І славлю скрізь життя дзвінкоголосе!
А. Пашко
Голос полтавського співця чути
далеко за межами Полтави...
С. Крижанівський
Пройдуть роки, буде ще не один ювілей Андрія Єфремовича, а всі, кому дорога пісенна поезія, носитимуть у своєму серці таке світле-задушевне, від якого тільки хочеться робити людям добро:
Ні, не забути, ні,
Той пам'ятний вечір мені,
Ту зустріч неждану,
Щасливий той час
І перший замріяний вальс... [6 ; 83].
Хто не чув ці ніжні звуки "Незабутнього вальсу", трепетного, як сама юність!
Видатний композитор-полтавець Платон Майборода одного разу відмітив: "... Пашко народився саме поетом-піснярем. Тому його композитори так і полюбляють. До його вірша треба лише прислухатися – він сам підкаже мелодію, яку лише запишеш – і пісня готова" [15].
Важко перерахувати видатних і відомих композиторів, що створили популярні пісні за творами А. Пашка, а це свідчить про неабияку музичність, ритмічність і народно-пісенну емоційність його поезій.
Подаємо цей, напевне, неповний список: П. Майборода, Д. Покрасс, В. Кирейко, К. Домінчен, П. Гайдамака, А. Кос-Анатольський, О. Левицький, В. Шаповаленко та інші.
Багато його творів виконували знані в Україні колективи: академічні капели "Думка", "Трембіта", хори "Верховина", "Льонок".
Таким чином, Андрій Єфремович навіки увійшов в історію української ліричної пісні другої половини XX століття і вписав туди свою Полтавщину.
Ансамблі і колективи нашого краю виконували і виконують нині дорогі нам пісні "Полька-полтавчанка", "Полтавська хороводна", "Ворскляночка", "Полтаво, красуне моя", створені патріотом рідного краю.
Російський поет Яків Шведов писав: "Мені близький і дорогий світ співучих ритмів Андрія Пашка. В повоєнні роки я перекладав його пісенні твори і бачив в них не лише словникове і ритмічне багатство, а поетичну правду нашого життя. Всі вони свого часу друкувалися з музикою відомого композитора Зіновія Компанійця" [2 ; 4].
Та й у гурті місцевих композиторів він був своїм. Андрію Єфремовичу сам Бог велів бути завжди серед музик, адже на його вірші вони майже всі писали свої пісні, а він старанно працював на них.
У місцевій пресі та у виданнях обласного Будинку народної творчості публікувалися пісні на слова А. Пашка композиторів-краян В. Міщенка, О. Чухрая, М. Фісуна, М. Дяченка, А. Жданова, В. Петрухна, М. Головка.
Останній зауважував так: "Появу нової збірки, а чи навіть окремого вірша Андрія Єфремовича у газеті ми завжди чекали і поспішали "засватати", щоб покласти на музику".[15].
Чи це випадково, що композитори з таким бажанням зверталися до текстів А. Пашка? Звичайно, ні. Це – майстерність поета, це – його чудове знання секретів народної мелодійності, смаків і запитів слухачів.
Лірика, гумор – для всього пісняр знаходив відповідні слова, що на них відгукувалися струни серця, найпотаємніші струни людської душі, скажімо, як у "Вальсі кохання":
Про ту правду ясну
Ти у серця спитай:
Воно любить весну,
Любить рідний наш край
І дівчину одну,
Бо милішої в світі немає.
Це ж про неї воно все співає
Тиху пісню свою [6 ; 87].
ЛІТЕРАТУРА
Твори А. Пашка
1. Пашко А. Осінні вогні : поезії / А. Пашко. – Харків : Прапор, 1988. – 71 с.
2. Пашко А. На барвінкових узгір'ях : поезії / А. Пашко. –
Харків : Прапор, 1984. – 58 с.
3. Пашко А. Грона калини : вірші / А. Пашко. – Харків : Прапор, 1979. – 94 с.
4. Пашко А. Коли ти зі мною : вокальні твори на слова А. Пашка / А. Пашко. – К. : Музична Україна, 1978. – 79 с.
5. Пашко А. Барви життя : вірші / А. Пашко. – Харків : Прапор, 1975. – 48 с.
6. Пашко А. Про тебе співаю : пісні рад. композиторів /
А. Пашко. – К. : Мистецтво, 1966. – 143 с.
Про А. Пашка
7. Пашко Андрій Єфремович : [коротка біографія] // Ротач П. П. Полтавська Шевченкіана : спроба обл. (крайової) Шевченківської енцикл. : у 2-х кн. – Кн. 2: Л-Я. – Полтава, 2009. – С. 196-197.
8. Пашко Андрій Єфремович // Полтавщина : історичний нарис. – Полтава, 2005. – С. 320, 443, 445, 477.
9. Андрій Пашко : [коротка біографія, поезії] // Калинове гроно : антологія полтавських літераторів XX ст. – Полтава, 1998. – С. 120-125; Біла альтанка : літ. альманах – Полтава, 1996. – С. 203-206; Літератори Полтавщини : довідник. – Полтава, 1996. – Вип. 3. – С. 31;
Письменники Рад. України. 1917-1987 : біобібліогр. довідник. – К., 1988. – С. 463-464;
Письменники України у Великій Вітчизняній війні : біобібліогр. довідник. – К., 1980. – С. 255.
10. Титаренко О. Майстер слова / О. Титаренко // Зоря Полтавщини. – 2010. – 24 листоп. – С. 2.
11. Убийвовк Л. Поет, воїн, журналіст / Л. Убийвовк //Край. – 2010. – № 73 (трав.). – С.15-17.
12. Дяченко А. У бузкових пахощах / Дяченко А. Якщо ти людина... : до літ. портретів деяких полтавських поетів і прозаїків другої половини XX ст. – Полтава, 2000. – С. 31-32.
13. Костенко М. Громадянство болю : погляд на полтавське поетичне слово у XX ст. / М. Костенко // Костенко М. Над темним хлібом душі. Пошук. Критика. Есе. – Полтава, 2009. – С. 182, 190; Добромисл. – 1998. – № 1-2. – С. 104-116.
14. Мединська Т. Мов дівчина, над Ворсклою стоїть красою зачарована Полтава / Т. Мединська // Полтавська думка. – 1998. – 23 жовт. – С. 7.
15. Дяченко А. З піснею повінчаний /А. Дяченко // Молода громада. – 1993. – 23 жовт.
16. Вибранова Г. Рядки з бойових донесень / Г. Вибранова // Комсомолець Полтавщини . – 1991. – 21 верес.
17. Кузьменко О. Просто, щиро й талановито / О. Кузь-менко // Нова праця. – 1989. – 25 трав.
18. Ярошевський В. Кличе осінь життя / В. Ярошевський // Зоря комунізму. – 1989. – 6 трав.
* * *
22. Рядки, обпалені війною : вірші поетів-фронтовиків Рад. України. – К., 1985. – С. 86.
