|
ПОЕТ
хрещатої долини
(Сценарій літературного вечора до 115-ї річниці
від дня народження Є. Плужника)
Поет хрещатої долини : сценарій літературного вечора до 115-ї річниці від дня народження Є. Плужника / автор-укладач М. Г. Максименко. – Полтава, 2013. – 12 с.
Сценарій літературно-музичного вечора, який присвячений творчості українського поета, драматурга та перекладача Євгена Павловича Плужника, адресується бібліотечним працівникам, які працюють з молоддю.
26 грудня 2013 року виповнюється 115 років від дня народження українського поета Євгена Плужника.
Євген Плужник – письменник, безперечно, великий. Додамо: великий незнайомець, досі не відомий переважній більшості свого народу.
Можна тільки дивуватися з того, наскільки багата і могутня українська література. Настільки, що спокійно може існувати (й існує!), забувши, зрікшися значної своєї частини! Вже написано багатотомні історії літературного процесу різних епох та періодів, захищено десятки й сотні кандидатських та докторських дисертацій, споруджено десятки й сотні монументів. Розписано й розкладено все: як було, як є, як буде.
Аж виявляється, що не видано, не прочитано сотні творів. Десятки творців і на сьогодні залишаються невідомими й незнайомими. І доводиться літературознавцям перечитувати і переписувати історію українського письменства заново.
У випадку з Євгеном Плужником більшість із нас змушені прочитати його вперше, а не заново.
Автори літературних концепцій свідчать, що Євген Плужник непоганий поет. Але можна і посперечатися – поет з Євгена Плужника винятковий, неповторний. Виявив він себе і як прозаїк, і як театральний драматург, пробував свої сили в кінодраматургії.
Для дослідження та популяризації творчості Євгена Плужника серед молоді пропонуємо сценарій літературного вечора до 115-ї річниці від дня народження «Поет хрещатої долини».
Обладнання: книжкова виставка (перегляд літератури), слайд-презентація, записи пісень, відеозапис фільму, портрет, чорна стрічка, свічка. Показ слайд-презентації проходить паралельно з заходом.
Книжкова виставка «На грані двох світів, на межі двох епох».
Цитата: «Все більше спогадів і менше сподівань...
І на чолі утрат сліди глибокі...
Як непомітно ближчає та грань,
Що жде за нею прикінцевий спокій…»
Розділ 1. «… Знайомий шлях -
Знесилля, муки, темряви й образ,
Политий потом, кров’ю і сльозами!»
Розділ 2. «… що тоді слова, коли сприймаєш без кінця
Все те, що не дається мові й не потребує олівця?»
Розділ 3. «… З тобою, світлою такою,
Як голос флейти над рікою,
Так легко навмання пливти».
Звучить мелодія у виконанні бандуриста Івана Ткаленка «Барвінок».
В е д у ч и й 1: Дуже своєрідне місце посів Євген Плужник у складній добі, коли свіжоджерельну течію молодого українського відродження почала перекривати каламутна повінь тоталітаризму. Як у перетині цих двох різних стихій кристалізувалася ця чітка і ясна індивідуальність? Вона світилася негаснучим внутрішнім світлом і вірою відродження, своєю творчістю створювала протиотруту проти суспільно-духовного утиску, брехні й фальші, протестувала проти тиранії і догми.
В е д у ч и й 2: Жив Євген Плужник без найменших ілюзій і, між іншим, точно спророкував кінець своєї долі в снігах далекої російської півночі. Невиліковно хворий поет ніколи не зраджував власному креду і своїй індивідуальності.
В е д у ч и й 1: Зовнішня біографія Плужника майже відсутня, тоді як внутрішньо його коротке життя було інтенсивне та багате. В цій замкненій небагатослівній душі переплавлявся на вогні невідомості і болю велетенський матеріал під впливом своїх зломів та наслідків доби. На 27-му році життя Євген Плужник міг впевнено сказати:
Бачив життя до останнього дна
Сотнями ран!
В е д у ч и й 2: Народився Євген Плужник 1898 року наймолодшим у чималій селянській родині:
Я – як і всі.
І штани з полотна…
в слободі Кантемирівці Воронезької губернії.
Батько письменника, Павло Васильович Плужник, походив із селян Полтавської губернії, вів гуртову торгівлю. Про матір Євгена ніяких відомостей майже не збереглося. Відомо тільки, що вона була з заможної родини, хворіла на сухоти. Саме від матері всі діти успадкували тяжку хворобу. Пізніше поет з властивою йому стриманістю емоцій написав:
Хтось покине славу і достатки,
Хтось сухоти дітям і борги…
Дітей у сім’ї було восьмеро. Коли Євгенові виповнилося сім років мати померла.
В е д у ч и й 1: Спочатку навчався вдома, а потім батько влаштував його до гімназії Воронежа, де хлопцю найбільше подобалися два предмети: література й історія. Через те, що Євген вивчав з захопленням тільки ці предмети, пропускаючи інші заняття, його «регулярно» виключали з гімназії. Тому восьмирічний курс навчання він пройшов за десять років, закінчивши у 1918 році гімназію у місті Боброві.
Цікавим є ще й той факт, що в цій гімназії викладач літератури помітив талановитість Євгена (хлопець тоді вже складав вірші російською мовою, але пізніше власноруч їх знищив) і напророчив «голосне літературне майбуття».
У 1918 році політична ситуація та хвороба дітей змусила батька поета разом з сім’єю переїхати на Полтавщину, у село Багачка Миргородського повіту, де Євген Плужник працював вчителем, вів театральний гурток. Але переїзд мало що змінив у драматичній долі родини.
В е д у ч и й 2: Після повернення на Полтавщину один за одним помирають близькі поета – сестра Марія, батько, брат Георгій (за однією версією – від сухот, за іншою – насильницькою смертю), і протягом двох років Євген вів напівголодне існування, поки в 1920 році його не забрала до Києва сестра Галина і не допомогла вступити до Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту.
Можна тільки уявити переживання та настрої Євгена Плужника через призму жорстокості законів життя. Не дарма пізніше він напише:
Ч и т е ц ь 1: Це закон…
Розірветься рівна низка днів;
Проведуть до тихої могили
Кілька душ знайомих і рідні.
(«Це закон: замруть червоно жили…»)
Але Євгену Плужнику хотілося стати професійним актором, тому в 1921 році він вступив до Київського музично-драматичного інституту імені
М. Лисенка.
В е д у ч и й 1: Та вищої освіти Євген Плужник так і не здобув. Надалі весь свій час, що лишався у нього після робочого дня в редакції чи як перекладача, віддає літературній і самоосвітній праці.
Писати Євген Плужник почав на 25-му році життя, друкуватися – на 27-му під псевдонімом «Кантемирянин». Його літературний шлях почався пізно. Він ішов повільно, але все вгору і вгору, з кожною своєю поезією і книжкою підносячись високо над більшістю своїх сучасників. З першого ж свого кроку він з’являється як поет вершинний, великий.
В е д у ч и й 2: Надалі Євген Плужник друкується під власним прізвищем. Найперша збірка «Дні» вийшла друком, коли хвороба на туберкульоз загострилась, що позначилося серпанком смутку на його творах.
Безперечно ця збірка була відгуком на події 1917-1920 років, але Плужник у своїх творах на перше місце поставив не класові чи політичні проблеми, а ідею абсолютної цінності людського життя, непохитний протест проти жорстокості й безглуздого розливу людської крові. Тут органічно поєднались абсолютно різні, навіть протилежні настрої: трагічно-болісне переживання втрат учорашнього та суперечностей сьогоднішнього дня – і пристрасна, щира віра в справедливе й людяне майбутнє.
Ч и т е ц ь 1: Я знаю:
Перекують на рала мечi.
I буде родюча земля —
Не ця…
I буде так:
Пшеницями зiйде кров,
I пiзнають, яка на смак
Любов.
(«Я знаю...»)
В е д у ч и й 1: У вірші «Для вас, історики майбутні» поет звертається до нащадків, нагадуючи, що сухі «рядки холодних слів» про минуле – це насправді спогади про життя реальних людей, тому слід обережніше, толерантніше ставитися до подій колишніх днів.
Ч и т е ц ь 2: Якийсь дідок нудний напише, —
Війна і робітничий рух...
О, тихше!
- Біль не вщух!
(«Для вас, історики майбутні...»)
В е д у ч и й 2: Звичайно, з позицій сучасності, на відстані від колишніх подій легше робити висновки, хто був правий, а хто ні. Але ми не маємо забувати, що й наші вчинки, наші хвилювання, наші помилки – все це колись стане історією, яку судитимуть наші нащадки…
В е д у ч и й 1: До збірки «Дні» Євген Плужник включив два досить цікаві твори: лірико-драматичну, психологічну поему «Галілей» і поему-роздум «Канів».
Поема «Галілей» привертає увагу тим, що дію твору перенесено в душу ліричного героя, який розмірковує над одвічними проблемами людського буття. Про себе герой каже, що він «дуже тихенький», «злиденний», що він з тих, «хто обідає раз на три дні». Проте саме він являє собою образ справжнього патріота, людини, не байдужої до своїх співвітчизників, до минулого і майбутнього своєї землі. Навіть тоді, коли герой критикує обивателів за їх піклування тільки про своє тіло і абсолютну байдужість до душі, ми розуміємо, що насправді героєві просто боляче від усіх тих негараздів, які не дають можливості щасливо жити його народові.
Ч и т е ц ь 1: Нехай буде воля твоя,
Часе мій.
На землі натомленій цій!
Комашинка маленька я
На твоїй байдужій руці...
Ну кому це потрібно сьогодні?
Дурень той, хто ще й досі поет!
(«Галілей»)
Показ уривка фільму Олексія Захаровича «Євген Плужник "Галілей"»
В е д у ч и й 2: «Канів» — поема медитативна та філософська, і розмова в ній іде про минуле, сучасне й майбутнє українських сіл та міст. Євген Плужник був добре обізнаний з проблемами України початку XX ст., зокрема з проблемою поступового знищення українських сіл у зв'язку з масовим виїздом селян до найближчих міст у пошуках ліпшої долі. Поет посів досить розважливу позицію:
Бо виріс я на межах двох світів —
півмерлих сіл і міста молодого,
і не зречусь ні там, ні тут нічого...»
Поет усвідомлює неминучість урбанізації, бо це майбутнє життя країни, але в той же час він намагається застерегти від повного занепаду села, адже це може призвести до втрати тих цінностей, які набула країна протягом історії: творчість, знання, розум, «велика єдність праці і культури», пам'ять і любов до того «порогу батьківської хати», від якого «і досі серця не віддер» сам поет Євген Плужник.
В е д у ч и й 2: Поезія збірок «Рання осінь» та «Рівновага» - лірична, а точніше, - переважно інтимно-особистісна, глибоко психологічна за характером. Євген Плужник – майстер передавати особливості різних станів душі людини. Настрій цих збірок здебільшого медитативний, елегійний.
Ч и т е ц ь 1: Дивлюсь на все спокійними очима
(Давно спокійним бути я хотів)…
Чи потребуєш час твій марнувати
На лад закінчень, суфіксів і пнів?
Ні, на вуста усмішкою гіркою
Ляга мовчання мудрого печать...
Дар нелегкий ваш, досвіде й спокою,
Дар розуміти, знати і мовчать!
(«Дивлюсь на все спокійними очима...»)
В е д у ч и й 1: Поезія нагадує читачеві, що людина – це лише учень природи, як би нам не хотілося проголосити себе «царем» усього живого. Тому людина має спостерігати за природою, за тим, як мудро все в ній влаштовано, навчатися цього.
Ч и т е ц ь 2: Вчись у природи творчого спокою
В днi вересневi. Мудро на землi.
Як вiд озер, порослих осокою.
Кудись на пiвдень линуть журавлi.
Вiр i наслiдуй. Учневi негоже
Не шанувати визнаних взірців…
(«Вчись у природи творчого спокою...»)
В е д у ч и й 2: У Євгена Плужника багато творів пейзажної лірики, яка неодмінно, хоча б на рівні підтексту, співвідноситься з долею людини.
Ч и т е ц ь 1: Так гірко відати, що юність відцвіла!
Та нарікань і розпачу немає, –
Така відміна, зрештою, мала:
Колишні мрії досвід заступає.
Так дерева, відцвівши навесні,
Тільки на те годують соком віти,
Щоб в дні серпневі, теплі та ясні,
Упав на землю овоч соковитий.
(Все більше спогадів і менше сподівань...)
В е д у ч и й 1: Значне місце у творчості Євгена Плужника займає тема кохання.
Велика, одна на все життя любов, що долає будь-які перешкоди, прийшла до Плужника, коли він учився акторської майстерності. Звали її Галина Коваленко. Вони берегли своє Кохання, раділи йому.
В е д у ч и й 2: Щоб мати уявлення про ставлення Євгена Плужника до дружини, достатньо познайомитися з кількома рядками його листа, адресованого Галині: «Галю рідна! Не можна ж так, Зорьку! Кожна хвилина – до тебе, кожна думка – про тебе, а ти далеко. Не хочу відпочинку ніякого – і не відпочину я, коли вечори минають, а руки твої не візьму на груди! […] Галку, та прекрасна ж ти моя, скажи, що щаслива! Все зроблю, що захочеш, що звелиш – аби тільки чути – хлопчик мій, Женька! І, може, обідив я тебе коли – я кохаю тебе! Ти ж знаєш, ти ж чуєш, ти ж бачиш! […] Ніхто, ніхто – ніколи! – не любитиме тебе так, як я! І ніхто нікого ніде так не любить».
Звучить пісня Олеся Царука «Не моя вина».
В е д у ч и й 1: Усю силу та глибину почуття поет передав у поезії.
Ч и т е ц ь 2: Рiчний пiсок слiдок ноги твоєï
I досi ще — для мене! — не занiс…
Немов поклала ти менi на груди
Долонi теплi, i спинилось все:
I почуття, i спогади, i люди…
<…>
Бо я дивлюсь i бачу: все навiки
На цiй осiннiй лагiднiй землi,
I твiй слiдок малий — такий великий,
Що я тобi й сказати б не зумiв!
(Річний пісок слідок ноги твоєї…)
В е д у ч и й 1: Це вірш – справжній гімн коханню, вічному, нестримному, безсмертному.
В е д у ч и й 2: Євген Плужник вдається до відомого в літературі образу човна – символу людської долі, що несеться по хвилях життя, передає глибоке зачарування красою світу.
Ч и т е ц ь 1: Ніч... а човен — як срібний птах!..
(Що слова, коли серце повне!) ...
Не спіши, не лети по сяйних світах,
Мій малий ненадійний човне!
І над нами, й під нами горять світи.
І внизу, і вгорі глибини...
О, який же прекрасний ти,
Світе єдиний!
(Ніч... а човен — як срібний птах!..)
В е д у ч и й 2: Пейзаж, що обрамлює поезію, містить ще один улюблений образ поета – втоми. Образ натомленого дня, що горбить спину, прочитується як безвихідна втома існування, в якому так важко бути собою і бути зрозумілим навіть найближчій тобі людині.
В е д у ч и й 1: У 1931-1933 рр. Євген Плужник написав віршовану драму «Змова у Києві», яка побачила світ завдяки Леоніду Череватенку аж у 1992 році. Цей твір письменник називав головним твором, а її написання вважав за обов’язок перед літературою і народом. У творі досить багато персонажів, але про одного – інженера Лукаша – автор говорив: «Це - я».
Ч и т е ц ь 2: Я довів не раз,
З ким я іду і з ким іти я хочу!
Без зайвих слів, без непотрібних фраз
Включивсь в добу напружено-робочу,
Щоб робітничий будувати світ,
Щоб Україну наново творити;
І хай беруть на суд мене, на звіт
І громадянство наше й рідні діти,—
Моє сумління чисте. Так лише
Мого народу прислужуся долі,
Того народу, що посів уже,
Мовляв Франко, в народів вольнім колі!
І тільки так стара душа моя
Розв'язує фатальний цей трикутник —
Соціалізму, нації і «я»!
(Змова у Києві)
В е д у ч и й 2: П’єсу, якби вона дійшла до глядача, безсумнівно, чекав шалений успіх, бо на авторських читаннях протягом 1933-го року вона мала феноменальний успіх. Навіть уславлений режисер харківського «Березоля» Лесь Курбас після знайомства з твором сказав Плужникові: «Акторові тут є на чому творити характер. Зроблено філігранно. Беру». Проте сталося інакше, ніж мріялося. Цього ж 1933-го року було заарештовано низку українських письменників, тому Євген Плужник, як свідчили його близькі, не мав ніяких ілюзій, а був переконаний, що рано чи пізно така доля чекає й на нього.
Звучить «Арія із сюїти №3» Й. С. Баха.
В е д у ч и й 1: 5 грудня 1934 року Євген Плужник був заарештований і звинувачений у терорі у справі вбивства С. Кірова.
28 березня 1935 року був засуджений, але розстріл майже відразу було замінено десятирічним ув’язненням у спецтаборах.
2 лютого 1936 року помер від сухот у тюремній лікарні на Соловках.
Другий ведучий пов’язує чорну стрічку на портрет Євгена Плужника та запалює свічку.
В е д у ч и й 1: За досить коротке творче життя поет встиг сказати дуже багато, а це і є ознака талановитості майстра. Певним підсумком поетичної творчості автора можна вважати рядки зовсім коротенької поезії, написаної коли особливо посилилися критичні напади на Євгена Плужника:
Ч и т е ц ь 2: Суди мене судом своїм суворим,
Сучаснику! - Нащадки безсторонні
Простять мені і помилки й вагання,
І пізній сум, і радість передчасну, -
Їм промовлятиме моя спокійна щирість.
(«Суди мене судом своїм суворим…»)
Звучить мелодія Мирослава Скорика «Мелодія»
Список використаної літератури:
Базилевський, В. Доцільність віршів : [про поета Євгена Плужника, надруковано його вірші] / В. Базилевський // Слово Просвіти. - 2012. - 24-30 трав. (ч. 21). - С. 8-9.
Бондаренко, А. "Збагнув усю непереможність днів" : художнє мово-мислення Є. Плужника / А. Бондаренко // Урок української. - 2005. - № 1-2. - С. 27-29.
Жулинський, М. "О коротенька, наче смерть, дорого..." : Євген Плужник - "убієнний син" народу суворої долі / М. Жулинський // Літературна Україна. - 2012. - 22 листоп. - С. 1, 4-5.
Жулинський, М. Слово і доля : навчальний посібник / М. Жулинський. - К. : А. С. К., 2002. - С. 382-393.
Зленко, Г. Загадковий напис Євгена Плужника / Г. Зленко // Дніпро. - 2005. - № 11-12. - С. 134-136.
Капко, Б. Огляд творчості Євгена Плужника / Б. Капко // Все для Вчителя. - 2011. - № 34-36. - С. 150-153.
Кучер, К. Евген Плужник : какой была глубокая медитативная лирика в украинской поэзии? / К. Кучер // Ритм - психология для всех. - 2010. - № 4. -
Лавріненко, Ю. А. Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933 : Поезія- проза-драма-есей / Ю. А. Лавріненко. - К. : Смолоскип, 2002. – С. 283-298.
Петров, В. Діячі української культури / В. Петров. - К. : Воскресіння, 1992. - С. 33-35.
Семенюк, А. Плужник повертається на батьківщину / А. Семенюк // Київ. - 2006. - № 7-8. - С. 178-179.
Токмань, Г. Євген Плужник (1898-1936) / Г. Токмань // Дивослово. - 2009. - №11. - . 49-56 ; № 12. - С. 36-43.
Токмань, Г. Інтимна лірика Євгена Плужника: кохання того, хто "хиливсь додолу" / Г. Токмань // Дивослово. - 2005. - № 2. - С. 27-33.
Черватенко, Л. "...І ось ляжу, - Родючий гній, - На скривавлений переліг..." / Л. Черватенко // День. - 2013. - 14 лют. - С. 5.
Твори Євгена Плужника:
Плужник, Євген. Поезії / Євген Плужник. - К. : Радянський письменник, 1988. - 415 с.
Плужник, Є. П. Змова у Києві : роман, п'єси / Є. П. Плужник. - К. : Український письменник, 1992. - 428 с.
Українська репресована лірика. – Донецьк : БАО, 2009. - С. 147-225.
Українське слово : В чотирьох книгах : Кн. 1. - К. : Аконіт, 2003. - С. 337-365.
|
