Серія "Сучасні українські письменники"

ФЕНОМЕН МАРІЇ МАТІОС

Інтелект-реліз

Вип. 5.

       Феномен Марії Матіос : інтелект-реліз / авт. укладач       М. М. Максименко. – Полтава, 2013 . – 16 с.

      Запропоноване видання з серії "Сучасні українські письменники" присвячене творчості української письменниці Марії Матіос, книги якої є яскравим літературним явищем сьогодення.

"У слові рідному велика сила є,

              що розбива граніт і золото кує".

                                                       М. Рильський

 Марія Матіос – одна з найпопулярніших сьогодні письменниць, постать якої стала певною мірою харизматичною в сучасній українській літературі. На вистави за мотивами її романів збираються аншлаги. Та й самій Матіос під час літературних фестивалів ніколи не вдається обмежитися годинною автограф-сесією – все триває переважно втричі довше.

Одні називають її другою Лесею Українкою, інші – Стефаником у спідниці, ще порівнюють з Акуніним, навіть з Габріелем Гарсіа Маркесом. Але їй подобається вислів Михайла Шевченка, який колись сказав, що Марія Матіос пише, як Марія Матіос. Російські ЗМІ навіть назвали письменницю "новим Миколою Гоголем". Всі епітети на адресу письменниці не перерахувати – «чортик, що вискочив із табакерки», гранд-дама, прима, найплодотворніша в українській літературі.

Штрихи біографії Марії Матіос показують її становище в літературному середовищі і дещо  пояснюють спрямованість її творчості. Марія Матіос корінна гуцулка з Буковини. Має унікальне дослідження своєї родини, що корінням сягає 1790 року. Народилася 19 грудня 1959 року в с. Розтоки Путильського району Чернівецької області. Поетичній мові вона навчалася з малих років у своїх предків.  Її бабуся, із хутора Сірук Чернівецької області, розмовляла афоризмами,  за це її називали Соломоном.  Прадід її був письменником, але грамоти не знав. Мама майбутньої письменниці була вчителькою і саме завдяки їй дівчинка рано зрозуміла матеріальну силу слова.

Випускниця філологічного факультету Чернівецького університету і пишається тим, що була серед тих, хто добивався присвоєння навчальному закладу імені "буковинського соловейка" — поета Юрія Федьковича. За освітою — український філолог, за покликанням — добровільний народознавець, поет, прозаїк, публіцист, цікавиться психологією, етнографією.

Протягом близько 10-ти років займалась журналістикою. Вісім із них була редактором газети на машинобудівному заводі імені Дзержинського в Чернівцях. Керувала Чернівецькою обласною організацією Національної спілки письменників України, займалась видавничою справою, була одним із засновників науково-літературного "Буковинського журналу". З листопада 2005 року до 17 вересня 2010 року працювала заступником голови Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка (перед цим також працювала в цьому Комітеті з 2003 р.)

У 2011році виступала членом журі літературного конкурсу "Юне слово".

З 2012 року — депутат Верховної Ради України від політичної партії "УДАР Віталія Кличка".

Живе у Києві. Заміжня, має дорослого сина.

Перші вірші надрукувала у 15 років. 1992 року дебютувала у журналі "Київ", опублікувавши новелу "Юр'яна і Довгопол", що і визначило основну лінію її творчості.

Марія Матіос автор збірок віршів: "З трави і листя" (1982), "Вогонь живиці" (1986), "Сад нетерпіння" (1994), "Десять дек морозної води" (1995), "Жіночий аркан" (2001), "Жіночий аркан у саду нетерпіння" (2007).

Поетеса Марія Матіос зростає від публікації до публікації, її віршам притаманне органічне відчуття колориту рідного буковинського краю, вміння по-своєму сказати про минуле і сучасне народу, передати стан людської душі, закоханої в красу і неповторність навколишнього світу.

Кращі вірші поетеси тримаються на міцній основі народної мови, перейняті фольклорними мотивами. У багатьох, на перший погляд, пейзажних віршах є щось більше, аніж живописання природи – в них "олюднення" природи і усвідомлення людини як її частки.

Прагнення висловлюватися містко, сконденсовано реалізується через предметність поетичної мови, життєву конкретність, а не шляхом моделювання конкретних метафор. Точність побаченого і точність висловленого у Марії Матіос породжують образне, узагальнююче відображення, характерне дійсності:

Від воріт до воріт – ні сліду.

Дівич-сніг зберігає форму.

Ліньки крикнути через пліт: - Сусідо! –

Розмовляємо по телефону.

Простота поетичного вислову не така вже й проста, як здається, за нею вгадується напружений душевний стан, гостре око, робота серця й розуму:

Цвіте, гойдається наш сад

у яблуках червоних.

Підстерігає листопад

не лиш сади, а й скроні.

Марія Матіос – насамперед лірик, про що б вона не писала. У звичайних, буденних речах поетеса знаходить високу поезію, коли, наприклад, підмічає, як "грибочок під очима скрикнув", і говорить, що "жаль у кошик той талант нести". Вона безмежно закохана в свій рідний край і виголошує таке своє почування:

Гори світяться – як великодня писанка,

Хоч кричи букам і смерекам "гірко!"

У доробку поетеси багато віршів про кохання, які за своїм морально-етичним потенціалом несуть і соціальне навантаження. В них "звичайна жінка з маленьким сентиментом у душі" піднімається до жінки, що є "найсуспільніша з усіх людей":

Я сива дримба,

Я відлуння печальних скель.

Я з-під каменя сонна риба,

Я з потоку – в’юнка форель.

Я погідна – як осінь срібна.

Я солодка – як майський мед.

Я нечутна – як в жилах рідна кров.

Найбільшу популярність здобули її прозові твори: "Нація" (2001), "Життя коротке" (2001),  "Бульварний роман" (2003), "Фуршет" від Марії Матіос" (2003), "Солодка Даруся" (2004), "Щоденник страченої" (2005, 2007), "Містер і місіс Ю в країні укрів" (2006), "Нація. Одкровення." (2006), "Майже ніколи не навпаки" (2007), "Москалиця. Мама Мариця — дружина Христофора Колумба" (2008), "Кулінарні фіґлі" (2009), "Чотири пори життя" (2009), "Вирвані сторінки з автобіографії" (2010), "Армагедон уже відбувся" (2011).

Її книги світові критики назвали "ударом і викликом" сучасності. Твори письменниці перекладені сербською, румунською, російською, польською, хорватською, білоруською, азербайджанською, японською, китайською, єврейською мовами. Друкувалися у Канаді, США, Китаї, Хорватії, Росії, Сербії. 2007 року в російському видавництві "Братонеж" вийшли об'єднані під однією обкладинкою переклади "Нації" та "Солодкої Дарусі".

Марія Матіос - лауреат літературної премії "Благовіст", лауреат премії ім. Володимира Батляка. Має титул "Найпліднішої письменниці України". У 2004 році Марія Матіос перемогла у конкурсі "Книжка року" ("Солодка Даруся"). Вона лауреат літературної премії України імені Тараса Шевченка 2005 року за роман "Солодка Даруся". У 2007 році стала володаркою Гран-прі та першого місця конкурсу "Коронація слова 2007" за роман "Майже ніколи не навпаки". 2008 року - переможець конкурсу "Книжка року 2008" в номінації "Красне письменство — Сучасна українська проза" за роман "Москалиця; Мама Мариця — дружина Христофора Колумба". У 2009 році отримала державну нагороду – диплом першого ступеня в номінації "Бестселер" на V Київському міжнародному книжковому ярмарку за книгу "Москалиця. Мама Маріца – дружина Христофора Колумба".

Не менш успішні та популярні і вистави за романами Матіос. "Солодку Дарусю" у постановці Івано-Франківського театру з аншлагами показали 78 разів, зокрема, на гастролях у Канаді та п'ять разів - у Києві.

Марія Матіос полюбляє психологічну прозу Цвейга, Чехова. Комунікабельна, щира, вміє слухати. Яскрава у поведінці, в мові, характером. Марія Матіос називає себе твердою та непоступливою, якщо йдеться про життєві цінності. А своє слово - гострим лезом.

Разом з тим письменниця іноді вагається, чи варто їй писати. "Часом не знаєш, чи Бог нагородив чи покарав тим словом… Іноді думаю: а на холеру я пишу ці книжки, якщо люди все одно дуріють, вар’ятіють? Але коли годинами простоюють в чергах за моїм афтографом, то, значить, щось у тих книжках є", – поділилась вона. Також Марія Матіос наголошує, що не любить тривіального чтива, тому сама намагається писати інакше. "У мене багато книжок, вони всі різні, але їх об’єднує те, що я люблю історію в людині й людину в історії. Мене цікавить, як людина поводить себе у пастці, як обирає свою дорогу, цікавить мотивація вчинків, поведінки", – говорить письменниця.

Вона своїх історій не придумує, її романи і повісті мають реальних прототипів, тож доводиться сильно маскувати реальні події, щоб робити непізнаваними конкретних мешканців рідної авторці Буковини.

Книга "Нація. Одкровення." – це не лише історія українців Буковини. Це історія української свідомості, така собі невеличка енциклопедія життя, побуту, культури українців. Саме у свідомості персонажів книги і відбувається головна дія. Роман – навіяний образами дитинства письменниці, а також історичним контекстом життя країни. 

Збірка "Нація. Одкровення." складається з двох циклів – "Апокаліпсис" та "Одкровення", кожен з яких вміщує шість та чотири оповідань і новел суспільно-політичної та побутової тематики: "Юр’яна і Довгопол", "Прощай мене", "Дванадцять службів", "Признай свою дитину" та ін.  Найстарший текст – "Поштовий індекс", датовано 1984 роком, наймолодший – "Апокаліпсис" - 2006 роком. Основну частину текстів написано впродовж 1990-х років:

ü новела "Вставайте,  мамко…", в якій йдеться про депортацію родини Василя Шандра за рознарядкою "для очищення території від банд формувань та їх посібників". Найбільше вражає фінал: те, що було задумано родиною як вимушена вистава – симуляція смерті матері Катерини задля уникнення депортації – несподівано обертаються її справжньою смертю;

ü "Анти-Марія" - розповідь про те, як головна героїня (автор), спілкуючись з друзями, знайомими іноді хоче поводитися зовсім по-іншому, але виховання, ситуація не дозволяє цього робити. Слухаючи "скривдженого" та "кривдника", вона робить висновки, але не озвучує своєї думки, яка нікому не потрібна і не цікава;

ü "Не  плачьте за мною ніколи" - розповідь про бабу Юстину, яка з усією серйозністю готується до смерті. Нею надбано весь необхідний крам для похорону. Час від часу бабуся його просушує, перетрушує, але зберігає в труні, яку періодично комусь позичає, а отримує нову взамін. Всі свої дії стара гуцулка коментує ситуаціями з власного життя і намагається переконати всіх ближніх, що плакати з приводу її смерті не варто. Таким чином Марія Матіос "вловила" одвічну життєву мить, коли людина стоїть вище над найбільшим своїм недругом – над смертю;

ü "Просили тато-мама…" - Корнелія, головна дійова особа, перебуваючи у партизанському загоні вояків УПА, стикається зі зрадою свого "лісового друга" Коляя. А згодом виходить заміж  за офіцера, який закохався в неї, повіривши у версію дівчини під час виходу "з лісу";

ü "По праву сторону твоєї слави" (книга життя і смерті) – спроба власної автобіографії письменниці. В цьому творі начебто описано власну смерть і "життя після смерті". Авторка, начебто з висоти польоту душі, розповідає про деякі моменти свого життя.   

Книга Марії Матіос "Життя коротке" складається з шести "повістинок" і триптиха "Кілька життів із "Книги людських пристрастей". Деякі з них завершені останнього літа минулого тисячоліття. А головна повість – "Життя коротке", щоб казати "ні"- вже самою назвою є доконаним афоризмом, формулою із власного творчого життя. Вся повість огранює, сугестивно доповнює назву, є твором без завершення, відвертістю, що прагне назавжди залишитися у наших душах.

Людська винахідливість, що обертається фатальністю в екстремальних обставинах. Невідворотність кари за імітацію смерті. Фантазія на грані фолу та жіночі містифікації, продиктовані пристрастю. Життя крізь призму смерті. Досвід та інтуїція. Первинний смак мови і жорстока впізнаваність буднів разом із "життєписом" чорних ходів підсвідомості… Все це - фантастичний коктейль під назвою "Життя коротке".

"Солодка Даруся" - один з творів, які читаєш на одному диханні, а потім ще й ще повертаєшся до нього.

Події, описані в романі "Солодка Даруся", - це українська історія 30-70-х рр. XX ст. Це, зокрема, період насильницької колективізації на Буковині та Галичині, прихід радянської влади, появи так званих "лісових людей" - Української повстанської армії, яка вела відкриту й приховану боротьбу із "совєтами". Однак, історичні події – не основний предмет зображення у творі: у ньому насамперед ідеться про людську душу, відкриту і заховану від стороннього ока водночас.

"Драма на три життя", - як визначила жанр "Солодкої Дарусі" сама письменниця, - моральне застереження з домінуючою думкою: історія і кожна окрема людина за всіх часів і режимів пов’язані.

"Солодка Даруся" - довершений з точки зору композиційної організації твір. Композиція твору незвичайна. Кожна частина «драми» має свою назву. Перша називається "Даруся" (драма щоденна). Друга – "Іван Звичок" (драма попередня). Третя "Михайлове чудо" (драма найголовніша). Ці три драми розташовані не за принципом хронології, а в порядку смислової градації й тісно між собою пов’язані. Тут діє принцип дзеркальної композиції, де перший і третій розділи у своєрідний спосіб віддзеркалюються в другій частині, в якій якнайповніше зосереджено умовне сьогодення. Така побудова роману, в якому розкривається людська трагедія поетапно, у зворотному напрямку – своєрідний заклик до читача – роз’яснення проблем сьогодення слід шукати в минулому, адже саме там закорінені основні важелі дня сьогоднішнього.

У "Солодкій Дарусі" розкрито трагедію сім’ї Ілащуків – Михайла, його дружини Матронки й донечки Дарусі, а в особі цієї родини – трагедію всього буковинського народу, який роками жив у страху. Окупанти змушували його йти проти власної волі. Люди безвідмовно виконували накази, вбачаючи в цьому порятунок для себе та своєї родини, інші не витримували знущань і закінчували життя самогубством, третіх знищували фізично й морально.

Спочатку здається, що головною героїнею є Даруся, але потім з’ясовується, що головними героями твору є батьки дівчини, що опинилися у вирі буремних 30-70-х рр., і мешканці буковинського села Черемошного. Авторка поступово розкриває перед читачем трагедію Дарусі, починаючи з натяків-деталей, які змушують уже з перших рядків пройнятися долею героїні.  Марія Матіос відобразила не так людей, як епоху, яка породила злочин, і вже на її тлі розкрила драму людських стосунків.

В романі "Солодка Даруся" образи й деталі здатні прогнозувати та роз’яснювати як майбутнє (минуле) героїв так і події художнього твору. Так, уже у першому розділі читач дізнається, що Дарусю називають "солодкою" замість "нерозумної" і що вона не може навіть чути слово "цукерка". Третій розділ розкриває причину цього: довірливою дитиною за солодкого льодяного півника розповіла енкаведистам правду про допомогу батька лісовим борцям-партизанам. Письменниця виносить присуд часу, в якому, немов у кривому дзеркалі, викривлюються традиції народної моралі, де заручниками боротьби стає родина й понівечене дитинство, а як наслідок – понівечена доля.

У романі Марії Матіос головними дійовими особами виступають паралельно з людьми образи болю, голосу, німоти, мови, волі, вічності, долі. А сам роман – це філософія духу і моралі, буття і страждання, болю і любові, долі народу і долі людини.

Найвідоміший і найпопулярніший роман Марії Матіос "Солодка Даруся" справедливо назвали "трагедією, адекватною історії ХХ сторіччя", а саму Дарусю – "образом майже біблійним".

У цій драмі «на три життя» немає нічого однозначного: ні персонажів, ні обставин, ні розв’язки. У романі немає епохальних людей чи подій, позитивних чи негативних героїв, але, як стверджують критики, «коли читаєш цю книгу, болить серце».

Людське життя – мить. Ця думка не нова та завжди актуальна. Отож, застерігає авторка, живи і пам’ятай про це, бо "ніколи не рано думати про завтра".

Євген Баран назвав "Солодку Дарусю" книгою – одкровенням, книгою із розряду сакральних, мудрих, "тих, у яких розповідається про вічні людські драми і трагедії". Ця книга несе у собі усвідомлену необхідність "бути" - попри всі випробування і перенесені страждання.

"Щоденник страченої" - книжка, яка потребує осмислення й аналізу. Авторка означила свій твір як психологічну розвідку, адже головна увага її зосереджена на дослідженні внутрішньої драми закоханої людини. На 90 відсотків книга написана у формі жіночого щоденника. Цей щоденник обрамлений самостійним сюжетом.

Над книгою Марія Матіос працювала майже два роки. Уже сама назва налаштовує читача на сприйняття глибоко інтимної, суб’єктивної сповіді жінки. І не просто жінки, а тієї, яку "стратили", тобто людини, яка перебувала на  межі життя і смерті.

Героїня Матіос, звичайно, непересічна жінка, але схильна до самокопання, виправдовування, самозаглиблення. У творі періодично зринають роздуми гендерного характеру: про стосунки між чоловіком і жінкою, їхню схожість і відмінність, призначення і характер.

Авторка обрала жанр щоденника,  саме через таку форму найкраще репрезентувати внутрішній світ, переживання, пристрасті, думки головної героїні. І це не просто щоденник, який містить щоденні записи індивідуального характеру про події, факти, враження від чогось, а "літопис" - послідовний запис подій із "внутрішнього" життя героїні, ціла її історія. Це "Жіночий літопис", оскільки тільки жінка може так тонко вловити і відтворити своєрідну історію жіночої пристрасті, самотності, страху, страждань, роздумів, переживань і тривалого очікування щастя. "Жіночий літопис" - сповідання свого життя, своєї історії, свого досвіду саме жінкою, копирсання в собі, у власному внутрішньому "Я", у пережитому минулому, реальному теперішньому й омріяному майбутньому.

Сімейна сага "Майже ніколи не навпаки" - розповідь про життєві  історії кількох гуцульських родин (Чев’юків, Кейванів, Варварчуків) від часів Австро-Угорської імперії, Першої світової війни до середини ХХ століття. Ця книга завершує історично-психологічну трилогію, яку розпочала "Солодка Даруся" та продовжила "Нація".

За словами авторки це соціально-побутова та історична драма в трьох новелах. Життєві шляхи своїх героїв Марія Матіос змальовує як складні, суперечливі психологічні феномени, у яких переплітаються автономні лінії розвитку: фізіологічного, психічного та соціального. Ця книга – про те, на що здатне людське серце, яке враження любов’ю, ненавистю, бажанням помсти, заздрістю, і на що воно спроможне у часи випробовування радістю і печаллю.

Текст «Майже ніколи не є навпаки» складається з трьох частин: "Чотири – як рідні – брати", "Будьте здорові, тату", "Гойданка життя". Три частини – три новели – три драматичні сцени. У першій новелі розповідається про трагедію родини Чев’юків, яка втратила найменшого Дмитрика – "пішов у глину через молоду свою кров, не маючи й двадцяти років", потім застрелено на полюванні господаря Кирила, а брати – Павло, Оксентій, Андрій – розсварилися поміж собою за землю.  Таким чином назва новели дезорієнтує читача. Друга новела увиразнює головні події першої: у ній ідеться про історію одруження Петруні (через неї загинув Дмитрик) з "невдатним до жінки" Іваном Варварчуком, її плекання ганчір’яної дитинки, любов до найменшого Чев’юкового сина.

Третя новела семантично прояснює дві попередні: у ній розповідається про любов Мариньки й Кирила, зраду останнього, переживання Олекси Німого, потай закоханого у Мариньку, подружні стосунки Кейванів.

Письменниця змальовує життєві драми родин, життєві метання головних героїв, подає суб’єктивно-особистісні сприйняття життєвих реалій різними персонажами, вибудовує об’ємний характер взаємозв’язків між героями. Своїм романом Марія Матіос доводить, що кожна родина і кожна особистість – це ансамбль відносин.

Позитивне враження справляє подвійний дизайн книги "Москалиця. Мама Маріца – дружина Христофора Колумба", а також її незвичний формат.  Книга є мистецьким явищем – як у змістовому, так і в формальному планах. Авторка так прокоментувала дизайн видання: "Ця книжка така ж дивна, як і наше життя. Така ж перекинута, і все в ній іде шкереберть". У цих повістях знаходимо заглиблення у межовий психологізм головних героїнь, сюжетний «фатум», що керує подіями, історичне тло буковинської землі, яскраву мову.

Життя героїв "Москалисі" розгортається на тлі історичних подій, точніше – самі їхні долі затягує в невблаганне колесо історії. Народження Северини (головної героїні) – побічний "результат" війни. Її матір, Катрінку, згвалтували вояки русацького загону в 1914 році, згодом "забрала" вода разом з хатою. Северина (Москалиця), залишившись сиротою потрапила у найми до Онуфрійчуків, яких заарештували та вислали до Сибіру. З цього часу Северина змушена жити на окраїні хутора, займатися зіллєварінням. Ціною зради друга, ціною власного страху знаходить вона порятунок від червоного терору. Северина мала розум, більший за серце і нікого не любила. Адже саме суспільно-історичні умови, в яких росла та жила героїня повісті, не залишили "в душі її місця ні для кого…" Історія Москалиці несе в собі декілька основних думок: народна медицина і з давнини знані поради бувають кориснішими за інші ліки; людський світ жорстокий по своїй суті та про те, що усім нам буде дано по справам нашим.

Друга повість "Мама Маріца – дружина Христофора Колумба" – про навіжену материнську любов. Маріца, дівчина з Молдови, дізнається про смерть свого чоловіка вагітною. Внаслідок родової травми її син став інвалідом з хворобою Дауна.  Та жінка несе хворобу сина, як хрест, божеволіє, коли сина хочуть забрати в інтернат.  Усі люди знають, що хвороба Дауна – це горе. Проте висвітлення життя матері, яка ростить свого Христофора із таким діагнозом – це пізнання болючого невідомого, яке існує поряд з нами в той час, як ми – звичайні та здорові люди, ходимо на роботу, святкуємо події та відвідуємо кіно. Але нікого не обходить трагедія жінки. І вбиває її людський осуд, убиває словами. І музика її батьківщини, запаморочливий танок "сонячної Молдавії" - останнє, що ввижається Маріці в цьому безжальному житті…

 Перша повість присвячена "кожній жінці зокрема", а друга – "кожній матері окремо".  

Реальний час, що пливе крізь живі людські долі, і реальні люди, що пливуть крізь плинний час, - такими є основні мотиви книжки "Вирвані сторінки з автобіографії" найпопулярнішої української письменниці Марії Матіос. Книга-дайджест "населена" багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину ХХ і ХХІ століть. Недаремно сама письменниця називає "Вирвані сторінки..." "не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників".

 "Армагедон уже відбувся" – книжка вельми актуальна. У ній відбита новітня філософія нашого теперішнього буття, наповненого гонитвою за різними примарами, коли, як каже авторка, "люди рахують гроші – і не рахують свої дні", буття, позбавленого совісті і солідарності, часто навіть на рівні родини. Ця повість – переплетіння детективу, родинної саги та містичного трилера. 

На прикладі сім’ї Олексюків – батька Івана, його синів Петра, Ореста і Сильвестра та його доньки Світлани – письменниця розкриває аморальність нинішнього суспільства. Головний герой твору Іван Олексюк, відколи померла його жінка, живе самотнім життям відлюдька, хату якого обходять більшість односельців. Вже чуючи подих смерті, перед його очима перебігає все його життя, а внутрішній зір постійно повертається до одного спогаду, який не дає йому спокою ні вдень, ні вночі: "…за свої вісімдесят років відбув усі покарання, бо мав особливу судимість: засуджений на життя – не на смерть засуджений".

Ще в молодості старший Олексюк опинився на боці репресивного радянського режиму, встановленого в Західній Україні після війни. На подвір’ї односельчанки Софії Ткач, шукаючи лаз до бункера, де переховувалося двоє мешканців його села, Іван Олексюк орудував довгим залізним щупаком і в якийсь момент проткнув фанерну перегородку, проткнув і… чиєсь серце. Письменниця не вдається до прямого осуду свого персонажа. Натомість вона порушує питання морального вибору. Для Івана Олексюка це була "безвихідна молодість", "плин якої неможливо було ні виправити, ні виправдати, ні стерти".

Але суд над головним героєм відбувається тоді, коли безжальними суддями стають його сини. Авторка майстерно описує, як покійник лежить сам у покинутій кімнаті, свічку не запалено, дзеркало шафи не завішено, а до обійстя нікого не допускають, щоб попрощатися з ним. Троє чоловіків зайняті важливішою справою. Не знайшовши у сховку заощаджень, перевернувши у хаті все догори ногами, зірвавши підлогу, вони викликають піротехнічну лабораторію МНС і завзято беруться до пошуків грошей на подвір’ї, під землею – такими ж залізними щупаками.

Твори Марії Матіос – глибоко філософічні, країноцентричні, наповнені трагічним світовідчуттям, звернені до історії та сьогодення нашого народу, до дослідження внутрішнього світу людини в різних ситуаціях, пов’язаних як із суспільним, так і особистим життям, у той же час більшість із них насичені еротизмом, містять у собі таємниці й загадки, написані вишуканою народною мовою.

 Марія Матіос: про саму себе

Марія Матіос: про неї

•  "Письменниця Марія Матіос романом "Солодка Даруся" сміливо і рішуче відкинула правила політичної обережності й суспільних табу – і на свій страх і ризик здійснила жорстоку мандрівку в наше криваве й не менш жорстоке історичне пекло, в безодню, куди лячно зазирати" (Павло Загребельний)
• "Марія Матіос пише, як грається: вільно і нестримно" (А. Дімаров)
• "…тяжіє до традиційного письма, якому притаманні психологічна напруга, сюжетність, драматизм та глибоке проникнення у мовну стихію" (В. Габор)
• "Марія Матіос від природи є психологом емоцій і прагне зазирнути в безодню людських станів… Вона проникливо, щемно, глибинно передає психологічні перипетії своїх персонажів… Вона цілком традиційно практикує психологічне розроблення фабули, композиції, характеру з тим, щоб довести інтонаційні, настроєві регістри до максимуму, до найдраматичніших нот напруги. І саме на психологічних говерлах, ельбрусах, еверестах тримаються художньо найсильніші, найсокровенніші її тексти…" (Я. Голоборотько)
• "… Ця річ уже сьогодні належить до видатних непроминальних творів» (про "Солодку Дарусю") (Дмитро Павличко).
•  "Вона – в її слові" (Сущенко Михайло) .
• "…Марія Матіос у прозу прийти була повинна, бо інакше наші молодші і ще молодші люди ніколи не знали про велетенське горе, яке пережив наш народ у літа повоєнні… Не знали, бо так, як вона – правдиво і боляче – до неї про все те не розповідав ніхто. Марії Матіос віриш одразу… Таке враження: оте криваве видовище, що захопило весь народ, витовкло її душу, не лишивши там живого місця. Марія Матіос малює не чорну безконечну панораму, а сліди, долю всього людяного, що неодмінно є в людині…" (Шевченко Михайло).
• "Спроба батога для нації — ось чим є книги Марії Матіос. Її книги … – це удар і виклик" («Голос України»).

Література про Марію Матіос

1. Ведмідь І. Три життєві уроки "Солодкої Дарусі" : спроба акцентувати деякі проблеми роману Марії Матіос / І. Ведмідь // Дивослово. - 2007. - № 6. -   С. 12-14.
2. Голобородько Я. Соціумний інтер'єр чи психологічний дизайн? (Художні дилеми Марії Матіос) / Я. Голобородько // Слово і час. - 2008. - № 12 . -     С. 81-85.
3. Голобородько Я. Художні клейноди Марії Матіос / Я. Голобородько // Літературна Україна. - 2007. - 25 жовт. - С. 6
4. Дігай Т. Лютий вітер на лисих горах. Марія Матіос. Москалиця; Мама Маріца - дружина Христофора Колумба / Т. Дігай // Літературна Україна. - 2008. - 27 листоп. - С. 5
5. Дроздовський Д. "Забути - заборонено..." / Д. Дроздовський // Слово Просвіти. - 2011. - 20-26 жовт. (ч. 42). - С. 13.
6. Дроздовський Д. Український жоржсандизм ХХІ століття / Д. Дроз-довський // Дивослово. - 2009. - № 2 . - С. 61-62.
7. Зінорук Н. М. Матіос "Солодка Даруся". Урок з позакласного читання /    Н. Зінорук // Вивчаємо Українську мову та літературу. - 2006. - №35 (груд.). - С. 9-10.
8. Ісаченко Л. ЇЇ вічні лови за людиною : [Розмова з лауреатом Нац. премії України ім. Т. Шевченка, письменницею М. Матіос] / Л. Ісаченко // Урядовий кур'єр. - 2009. - 12 верес. - С. 12.
9. Лілік О. "Творчість - це суцільна мрія про безмежність людини": екзистенціальна парадигма Марії Матіос / О. Лілік // Українська література в загальноосвітній школі. - 2009. - № 2 . – С.11-17.
10. Марія Матіос: "Кожен відповідає за свої слова" // Літературна Україна. - 2005. - 20 жовт. - С. 1, 3
11. Родик К.  Армагедон пам'яті / К. Родик // Україна молода. - 2012. - 13 черв. -  С. 11.
12. Сипливець С. "Історія, яка ніколи не припиняє їхати колесами  по  людях..." : до вивчення твору Марії Матіос "Солодка Даруся" /                   С. Сипливець // Українська література в загальноосвітній школі. - 2007. - № 3. - С. 12-14.
13. Солод Ю. Пелюстки троякої ружі : рецензія на книгу М. Матіос "Солодка Даруся" / Ю. Солод. // Голос України. - 2005. - 15 лют. - С. 14.
14. Сулятицький М. "Нація" - нове обличчя театру / М. Сулятицький // Українське Слово. - 2011. - 2-8 берез. - С. 13.
15. Тебешевська Т. Художні особливості "Щоденника страченої" Марії Матіос / Т. Тебешевська // Слово і час. - 2006. - № 2. - С. 54-62.
16. Харчук Р. Б. Сучасна українська проза: Постмодерний період: навч. посіб. / Р. Б. Харчук. – К. : ВЦ «Академія», 2011. – С. 68-74.
17. Хода Г. Феномен жіночої прози в сучасній українській літературі / Г. Хода // Вивчаємо Українську мову та літературу. - 2011. - № 2. - С. 30-35.
18. Якубовська М. С. У дзеркалі слова : Есеї про сучасну українську літературу. - Львів, 2005. - С. 153 – 168.

 Твори Марії Матіос

1. Матіос М. Життя коротке : книга прози / М. Матіос. - Львів : Кальварія, 2001. - 236 с.
2. Матіос М. Жіночий аркан. Із днів Марії : поезії / М. Матіос. - Львів : Кальварія, 2001. - 108 с.
3. Матіос М. Щоденник страченої : психологічна розвідка :  / М. Матіос. - Львів : Піраміда, 2005. - 192 с.
4. Матіос М. Майже ніколи не навпаки : сімейна сага у новелах / М. Матіос. - Львів : ПІРАМІДА, 2007. - 176 с.
5. Матіос М. Солодка Даруся. Драма на три життя / Марія Матіос. - 4-те вид. - Львів : ПІРАМІДА, 2007. - 188 с.
6. Матіос М. Москалиця. Мама Маріца - дружина Христофора Колумба / М. Матіос. - Львів : ПІРАМІДА, 2008. - 112 с.
7. Матіос М. Вибране / М. В. Матіос. - Львів : ПІРАМІДА, 2010. - 424 с.
8. Матіос М. Чотири пори життя  / М. Матіос. - 2-е вид. - Львів : ПІРАМІДА, 2011. - 264 с.
9. Матіос М. Нація / М.Матіос. - 6-е вид. - Львів : ПІРАМІДА, 2011. - 256 с.
10. Матіос М. Армагедон уже відбувся : повість / М. Матіос. - Львів : ПІРАМІДА, 2011. - 112 с.