Бібліографічна розвідка

           "Читаємо, щоб зміцнити душу нашу…". Григорій Сковорода як читач, вихователь інтересу до читання : до 290-річчя від дня народження мислителя : бібліографічна розвідка / укладач Н. М. Требіна. – Полтава, 2012. –  16 с.

           Великі люди не завжди були великими. Спочатку вони були учнями, читачами книг, і лише потім стали видатними, геніальними. А що читали вони? Ця розвідка – спроба віднайти джерела любові до Книги "мандрівного філософа", полтавця Г. Сковороди. Зібрані матеріали згруповані у семи розділах, поданий список цитованої літератури. Укладач не претендує на вичерпність інформації. Розвідка адресована бібліотекарям, учителям, студентам, учням.

З М І С Т

Розділ 1. Вступ  

Розділ 2. Виплекали генія Чорнухи  

Розділ 3. У дружньому колі спудеїв (учнів)

            3.1 "Палата розуму"   

Розділ 4. В краях далеких всотував він вченість

Розділ 5. Переяславський "спалах"  

Розділ 6. Прагнув "збудити мислячу силу"   

Розділ 7. Сковорода про книгу, читання  

Література  

 В С Т У П

Розділ 2. Виплекали генія Чорнухи

      Розсунувши плечем малі Чорнухи,

                             Б. Олійник

     Одне мені тільки близьке,

     Вигукну я: о школо, о книги!

                          Г. Сковорода

Колись, у цю ніч мати народила мене на світ.

В цю ніч з'явилися перші ознаки мого життя.

Наступної ночі, Христе, Боже мій,

В мені народився твій Святий Дух.

Бо даремно народила б мене мати,

          Про дитячі роки Григорія мало що відомо. Зростав він серед чудової природи рідного містечка. Рано виявив здібності до навчання, батьки віддали його спочатку в науку до дяка. А так, як, за свідченням Д. Багалія, "у Чорнуській сотні було 11 шкіл", то "в Чорнуській школі, на мою думку, і одержав початкову освіту Г. С. Сковорода", – продовжує Д. Багалій [4; 36]. У життєписі, написаному приятелем і учнем мислителя М. Ковалинським, так говориться: "... Григорій, на сьомому році від народження відзначався схильністю до побожності, талантом до музики, охотою до наук і твердістю духа" [2; 381]. Семи років Гриць уже читав Псалтир, "але не міг збагнути всі химерні іносказання, пророцтва, повчальні притчі" [6; 18].

         У творах Сковороди є автобіографічні згадки про те, що в дитинстві він чув від різних людей цікаві фольклорні твори. Полтавський край здавна славився кобзарями, думами, піснями, це і формувало поетичний хист хлопчика. Батьки пишалися сином, який міг із захожим кобзарем проказати напам'ять думу про батька Хмеля, про якого потім напише: "Слава навіки буде з тобою, вольності отче, Богдане-герою!" [1; 85].

         У драматичній поемі "Григорій Сковорода" полтавця І. Перепеляка читаємо:

Чудний він був, дивакуватий –

Про нього ще з дитинства говорили:

–  Дивись. Яке мале, а вчене,

Із книжкою не розлучається ніде,

Та от не втне селянської роботи [12; 18].

         Коли Гриць підріс, козацькі вольності уже стали спогадами, батьківське поле могло опинитися у чиємусь володінні. І юнак вирішив обрати писемне, книжкове поле, щоб засівати його в усі пори року знаннями, мудрістю. "До Київської Академії приніс Григорій питливу свою юнь, прибившись з рідних Чорнух. Прийняла його в свої обійми обитель науки й мистецтва, що променисто зоріла у всесвіті духовного життя, ховаючи у своїх стінах понад столітню історію" [6; 10-11].

Розділ 3. У дружному колі спудеїв (учнів)

            У братській школі на старім Подолі,                            

            Себе ліпив Грицько Сковорода.                                         

                                               Б. Олійник

             Хто думає про науку, той

             любить її, а хто її любить,той

            ніколи не припиняє вчитися…

                                      Г. Сковорода

          Щоб опанувати наукову премудрість, Григорієві треба було гартувати сили і працювати, працювати. Пройти класи академічного навчання, оволодіти мовами: "На практиці – це вивчення тримовника: гебрайської, грецької й латини, водночас... вільно знати старослов'янську, польську, німецьку, французьку мови, не кажучи вже про давньоукраїнську" [8; 32]. В академії юнак задовольняв жагу пізнання.  

         Зачитувався і наче сам мандрував з Овідієм Назоном, якого заслав тиран Август далеко від рідних берегів. Минуло багато століть, а твори Овідія Назона зберегли свою силу і вічну юність. Його ім'я підносив ще Феофан Прокопович – перший перекладач в Україні славетного римлянина. Але й латинською читав Сковорода "Метаморфози", захоплюючись літературною обробкою стародавніх міфів.

         А коли читав Вергілія, то здавалося, що наче й сам мандрував з його  героями від зруйнованої греками Трої аж до берегів Тибру. Стародавній римський історик Тит Лівій допомагав своїми нарисами збагнути легенди як пам'ятки світової культури.

         Інший світ відкривався при вивченні грецької мови і літератури. Зблизька пізнавав гомерівську казково-фантастичну героїку, наче плив разом з Одіссеєм, поділяючи мужність та життєлюбство еллінів. Збагачували фантазією міфи "Іліади", привчали епічно мислити. Глибину еллінської мудрості читав у езопівських байках, захоплюючись лаконізмом сюжетів та афористичними висловами.

         Пробував віршувати ще в академії. Тоді студіював разом з друзями, складену століттям раніше, збірку "Євхарістеріон", перша частина якої називалась "Гелікон", друга – "Парнас". Григорій вивчав твори мудрих греків Гомера і Гесіода, уявляв, як збираються всі дев'ять муз на заклик владного Аполлона. "Поступово завойовувались підступи до складних лабіринтів античного філософського храму Платона, Арістотеля та інших мужів античного світу" [6; 20]. Що глибше поринав у книжкову премудрість, то більше виникало хвилюючих питань, які породжували неспокій юнака.

         Вивчення піїтики та риторики Григорій поєднував з питаннями філософії. В стінах Київської академії філософську думку розвивали І. Гізель, Л. Бара-нович, Г. Кониський. Сковорода ішов далі, пізнаючи філософські твори просвітителів XVIII століття. Вчитуючись у праці класиків філософії, юнак уявляв диспути древніх мислителів Платона, Демокріта, Арістотеля. Як спрагла нива вбирає вологу, так Григорій усотував у себе вікову мудрість греків. Знайомлячись з  творами представника новітньої філософії Спінози, який підносив свободу і розум людини, Сковорода замислювався над критикою Спінозою Біблії.

         Юнак знову звертався до Біблії, а потім читав нові філософські праці, наукові відкриття. Шукав відповіді на болючі питання у філософських книгах, намагався власним розумом збагнути закономірності в дивній гармонії буття. З яких початків воно складається? Заглиблюючись думкою в суть світових явищ, вчитувався у твори Декарта, Лейбніца, ознайомився з новою працею Дідро "Філософські думки", що, видана французькою мовою, потрапила до академічної бібліотеки.

         Спудеї, як пише історик навчального закладу В. Аскоченський, виявляли "...вражаючий приклад любові до освіти, що так опукло і яскраво вимальовується у цих вихованців давньої Академії, які ховали під злидарським рам'ям високі стремління духу..." [8; 32-33]. До речі, Києво-Могилянську академію  в 17-18 ст. закінчили більше вісімдесяти уродженців Полтавщини.

         Вогнем, запаленим у Київській академії, освітив свої "Философские предложения" (1768)  полтавець Я. П. Козельський. Григорій у цьому трактаті вичитував співзвучні йому міркування. "Наче власні думки вичитував у трактаті Козельського: "Время называется продолжение в последовании одних вещей за другими", "знаходив у праці Козельського побратимський перегук філософії просвітителів, колискою якої для обох була Київська академія" [6; 216-217], [17; 264-266; 488-490].

Розділ 3.1 "Палата розуму"

О бібліотеко, ти моя вибранна,

Книги, що не всім відомі!

                  Г. Сковорода

          На час перебування Сковороди в академії в її книгосховищі було біля 10 тисяч томів. Це була одна з найбільших і найцінніших в науковому відношенні бібліотек не тільки Російської держави, але й Західної Європи. Значна частина книг загинула від пожежі у 1780 р. "О пламень, поядший Киевскую библиотеку, такия и толикия манускрипты, коликую гибель сотвори леси?" – писав Г. Ско-ворода, коли дізнався про пожежу, що сталася в бібліотеці Академії. Ця "палата розуму", як називали бібліотеку в народі, давала можливість вихованцям "Київських Афін" бути обізнаними з широким колом наукових праць вітчизняних і зарубіжних країн. Дійшли й до нашого часу деякі твори цієї бібліотеки, яких торкались руки просвітителя. Серед них – Еразм Роттер-дамський "Примітки на Новий заповіт" 1527 р., "Посібник логіки" Кононовича-Горбатського 1639-1940 рр., "Філософський лексикон" Й. Мікреліуса 1661 р., філософські твори Ф. Мелангтона, Д. Локка, Спінози, твори Плінія, Овідія та інших.

Розділ 4. В краях далеких всотував він вченість

В білий світ пішов Сковорода.

І була хода його легка.

                    В. Мирний

Угорщину сходив я з краю в край.

Німеччину й Італію відвідав.

                    І. Перепеляк

         За іменним указом імператриці Єлизавети переяславський генерал-майор Вишневський очолив комісію для поїздки до Австрійської імперії. Префект Києво-Могилянської академії Козачинський порадив йому в помічники для непростої роботи в чужій землі спудея Г. Сковороду, який знає латину, німецьку, грецьку і гебрайську мови, добрий музикант, обізнаний у правилах етикету, бо ж перед цим два роки був у півчій капелі цариці. До речі, скажемо, що: "При кожній можливості, добувши дозвіл від регента капели, Сковорода простував на стрілку Васильєвського острова до триповерхового будинку бібліотеки та кунсткамери, що вміщала в собі цікаві музейні експонати. Захоплено він читав академічні видання, знайомився з повідомленнями про наукові відкриття" [6; 42].

         Григорій відразу згодився їхати з Вишневським на п'ять років в університетську Європу. Він, за свідченням М. Ковалинського: "Намагався знайомитися найбільше з людьми, що були тоді дуже славні вченістю й знаннями." Знання мов "допомогло йому здобути знайомство й приязнь учених, а з ними й нові знання, котрих не мав та й не міг мати у своїй батьківщині" [2; 382].

         Григорію хотілося скоріше до небачених книг, до бібліотек Відня, Кошице, Пресбурга.

         "У Пряшеві тільки й устиг оглянути високі книжкові шафи бібліотеки приходського костьолу святого Мікулаша, розшукував трактати Яна Ко-менського, прогресивного педагога й ученого, розпитував про Яна Бауера, Еліаша Ладиверя – фундаторів пряшівської філософської школи" [9; 77].

         Перший піший маршрут Григорія проліг до м. Шарошпатак (Угорщина). Колегіум у ньому славився багатою бібліотекою, а в ній був, безперечно, предмет найпершої зацікавленості Сковороди – твори Яна  Коменського. Той, кому відомий твір Сковороди "Алфавіт, або Буквар миру", прикрашений малюнками-ілюстраціями автора, відразу ж скаже, що  Григорій Савич вивчав і добре знав праці Яна Коменського. Дуже вірогідно, що німецьких поетів-містиків і таких філософів, як Я. Беме, Сковорода читав. Він взагалі багато читав, добре знаючи латину і німецьку мову. "Тож у бібліотеках Європи поезії А. Гріффіуса та Г. Гафмансвальдау, трагедії К. Лоенштейна, твори благо-честивого Й. Шефлера  – "Ангелуса Сілезія" могли зацікавити його навіть швидше, ніж численні наслідування "Робінзона Крузо" Дефо…" [5; 95-96]. А деякі дослідники писали, що Григорій  читав твори модних європейських авторів, "услід за німецьким славістом Е. Вінтером  стверджували, що перебу-ваючи у Відні, Сковорода читав, окрім усього іншого, твори Галлерта й Готшеда" [11; 22].

         Ми не знаємо всіх "європейських адрес" мандрівника за знаннями Сковороди. Скажемо  поетичними рядками Ю. Косача:

           І роман, і барвінок цвіте на дунайських отавах,

          а він все мандрує, мандрує, шукальник сузір'їв [11; 23].

Але знаємо, що поїздка в Європу відіграла велику роль у його формуванні як ученого європейського рівня.

Розділ. 5. Переяславський "спалах"

       На Україну повертає він

      і поверта до сонця Україну.

                             В. Підпалий

        Читав Горація, Спінозу.

       Знав грецьку мову і латинь...

                              Ф. Гарін

          Восени 1753 року, повернувшись на батьківщину після закордонної подорожі, мандрував Григорій до міста древньої звитяги Переяслава. Одержав запрошення на викладання піїтики в недавно заснованому Переяславському колегіумі. Відкриття цієї вищої школи пов'язане з ім'ям полтавця А. Берла, який поклав собі за мету просвітити "світом вчення" рідний край.

         Григорій радів, що в нього будуть свої учні-земляки і навчатиме він їх поезії саме тут, у полтавському краї, де все рідне, своє. На кафедру вийшов професор, ерудований, незалежний, відкритий. Піїтику (поезію) він пов'язував з іншими науками, вдумливі виклади доповнював притчами, багатозначними алегоріями.

         Готуючись до лекцій, Григорій Савич користувався творами  Ф. Прокоповича,    Г. Кониського, М. Ломоносова. А поряд з ними поставали книги великих мужів мислі Спінози, Ньютона, Декарта і тих мисли-телів, перед якими схиляв голову ще в Академії – Арістотеля, Горація, Епікура, Плутарха, Сенеки, Ціцерона.

          Читаючи піїтику, молодий професор, спирався на великий досвід своїх попередників. Курс лекцій він звів у рукописній книзі "Роздуми про поезію і порадник до майстерності оної". Його охоче слухали учні, Григорій Савич висловлював думки, в яких звучало щось оригінальне, нове. "Роздуми…" єпископ назвав "єрессю", наказавши викладати предмет за усталеним зразком. Сковорода відмовився. Це був бунт. Єпископа образила "гордість і велерозумність" молодого професора і його було звільнено з колегіуму. Це стало першим випробуванням твердості духу Сковороди.

           За високою рекомендацією київського митрополита Т. Щербацького Григорій став учителювати в сім'ї знатного дідича С. Томари у с. Коврай. Доскіпливий дослідник Л. Махновець "у ревізькій книзі від 31 серпня 1767 року знайшов детальний опис садиби Томарів яка стояла "поблизу царини між шляхами з Гельм'язіва в с. Драбівці і в містечко Золотоношу ідучи" [9; 113] на історичній землі  Полтавщини.

         Вони зразу полюбилися одне одному – блискуче освічений наставник і малий панич Василько. На його дванадцятиріччя учитель написав латиною вірша (український переклад М. Зерова), напучуючи обдарованого хлопчика:  

               Науки і всякої праці берись, не цурайся,

              І не з наймення лише, будь і ділами Василь [1; 96].

            Григорій виховував хлопчика на педагогічних ідеях Я. Коменського,     Ж. Ж. Руссо, почерпнутих в бібліотеках Європи. До того ж, "в сім'ї  Томари мав змогу читати "Московские ведомости", що почали виходити 1755 року, з відкриттям Московського університету. Потрапляли сюди й числа "Трудолюби-вой пчелы", які видавав Сумароков. Вловлював  опозиційний тон сумаро-ковських творів, у яких засуджувалась кріпосницька жорстокість, викривалось неуцтво..." [6; 116-117].

          Із задоволенням Сковорода прочитав видану 1757 року книгу Ломоносова "Собрание разных сочинений в стихах и прозе", поділяв її новаторство.

         Намагався викликати інтерес свого учня до літератури, читаючи йому зразки античної поезії. П'ять років виховував Сковорода Василя Томару, після чого кар'єра юнака склалася дуже успішно. Не пропали марно уроки серед природи, гра на флейті, читання вголос промов Ціцерона, опанування мудрістю відбірних книг, поезій самого вчителя. У молодого наставника був заповітний зошит, куди були вписані його педагогічні пошуки, поетичні вправи, філософські розмисли. Це п'ятиріччя можна назвати "спалахом", бо він творив поетичне диво. Лірики і кобзарі рознесли по всій Україні переяславські пісні Сковороди "Всякому місту звичай, права", "Ой ти пташко-жовтобоко…" та поетичною перлиною була ода "De libertate". Григорій гаряче любив Переяславський край, йому тут співалося само собою, ця земля  сформувала його як педагога,  просвітника, поета. Пізніше його духовний шлях пролягав через Полтаву, Лохвицю, Пирятин, Лубни. В романі  полтавця Г. Коваленка "Юрко Соколенко" в уста Сковороди вкладені такі слова: "Я люблю лубенські околиці з лісами, ярами, потоками, Сулою" [7; 515].       

Розділ 6. Прагнув збудити "мислячу силу"

Якщо не будеш брати від авторів того,

що тобі потрібно, і не будеш старанно

і пильно їх читати, то ніколи їх не

перетвориш в сік і кров.

                      Г. Сковорода

         У часи вчителювання Григорія Савича в курсі словесності він дбав про те, щоб його учні не марнували час і читали книги, які виховують справжню людину. Сковорода пише своєму учневі М. Ковалинському: "Я ніколи не перестану переконувати тебе, щоб ти присвятив себе не вульгарним музам, а прекрасним ділам, які зневажає юрба, тим книгам, яким, як каже Муре, "рідко хто бере в руки". І прагнучи захопити свого учня корисним читанням великої літератури, "для заохоти", Сковорода нагадує йому крилатий вислів Плінія: "Втрачений той час, який ти не використав на навчання" [2; 262].

         В "Прикметі 4-ій" названій "Про страшну небезпеку в читанні" він застерігав: "… у самому раї слова Божого приховані диявольські сіті", а тому "треба діяти з великою обережністю, щоб при самому читанні й повчанні закону Вишнього не заплутатися у сіті лукаві…" [2; 38].

         Попереджав: "Згадай, що Біблія є європейський сфінкс, і не думай, начебто про щось інше, а не про неї написано: "Як лев, рикаючи, ходить, шукаючи, кого проковтнути". Вчитель нагадував: "Щасливий, кому вдалося розірвати цього лева і знайти у жорстокому ніжне, в гіркому – солодке, у лютості – міцність, у безчесті – славу…" [2; 38].

         У "Прикметі 5-ій", сама назва якої "Про читання в міру" попереджає: "Той, хто читає численні, до того ж з різними думками книги, не буде благовченим. Якщо наш вік має мудрих мужів набагато менше, ніж в інші віки, то причиною цього є те, що блукаємо по незліченних і різнорідних стадах книг без міри, без розбору, без гавані" [2; 39].

         Читання повинне давати насолоду і користь. У "Прикметі 6-ій" із чудовим заголовком "Про читання на користь душевну"  Сковорода пише про те, що "мудрість же й смак є, одне й те ж. Справжній смак при здоров'ї, а пряма мудрість при користі". Мислитель розтлумачує: "Немає нічого кращого, як справжня користь; і немає кращої користі, як користь душевна. Душевна користь – це ліки, пожива й здоров'я серцю. Здоров'я ж  – веселість" [2; 58].

          Григорій Савич закликає: "…читаємо, щоб очистити, просвітити й зміцнити душу нашу. Укріпитися проти пристрастей душевних, проти заздрості, ненависті, гніву, скорботи… А тим самим створити в собі духи рятівні, мирні, радісні. Оце-то й є той блаженний книжник і грамотій…" [2; 59].

         Чимало цінних методичних порад до читання літературних творів у школі містять "Філологічні виписки" [3; 460-463]. Сковорода радить "яких авторів слід читати насамперед", як робити виписки, зауваження, помітки тощо, як перекладати твори рідною мовою.                                  

Розділ. 7. Сковорода про книгу, читання

    ...в наш час люблять блиснути

    цитатою із Сковороди...

                           В. Шевчук

          Щасливий, хто уникає справ,

          Як давнє плем'я християн,

            Хто серце удосконалює чеснотами

            І очищає читанням священних книг!

         Всередині тебе ти маєш ту основу, яку Плутарх називає джерелом спокою: намагайся це джерело очистити, черпаючи не із свинячих калюж, а із священних книг святих людей.

         Краще не читати й не чути, ніж читати без очей, а без вух слухати й навчатися марноти.

Не розум від книг, а книги від розуму створилися.

О бібліотеко, ти моя вибранна,

Книги, що не всім відомі!

Хто тебе від книги і від волі манить,

Знай, що звабне те для духа…

         … найправильнішим я вважаю здобувати друзів мертвих, тобто  священні книги.

         Я ніколи не займався правилами риторів (ораторів), якщо ж сподобається, то припиши це старим книгам, які, як ти знаєш, я наполегливо вивчаю.

         Корисним буде ретельне читання Теренція, Плавта, Непота і Цезаря, в яких немає всяких надмірностей мови, пишномовності.

Література

1. 1. Сковорода Г. Твори : у 2 т. / Г. Сковорода. – К., 1994. – Т. 1. – С. 85, 88, 96.
2. 2. Сковорода Г. Твори : у 2 т. / Г. Сковорода. – К., 1994. – Т. 2. – С. 38, 39, 58, 59, 262, 297, 317, 381, 382.
3. 3. Сковорода Г. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи / Г. Сковорода. – К., 1983. – С. 460-463.
4. 4. Багалій Д. І. Український мандрований філософ Григорій Сковорода /    Д. І. Багалій. – К., 1992. – С. 35, 36.
5. 5. Драч І. Григорій Сковорода : біографічна повість / І. Драч. – К., 1984. – С. 7, 24, 66-67.
6. 6. Пільгук І. Григорій Сковорода : (художній життєпис) / І. Пільгук. – К., 1971. – С. 10-11, 18, 20, 42, 116-117, 216-217.
7. 7. Ротач П. П. Колоски з літературної ниви : короткий літ. календар Полтавщини / П. П. Ротач. – Полтава, 1991. – С. 514, 515.
8. 8. Стадниченко В., Шудря М. Григорій Сковорода на портреті і в житті : фотокнига / В. Стадниченко, М. Шудря. – К., 2008. – С. 32, 33.
9. 9. Стадниченко В. Я. Іду за Сковородою : док. повість-подорож /                   В. Я. Стадниченко. – К., 2002. – С. 77, 113.
10. 10. Шевчук В. Пізнаний і непізнаний Сфінкс : Григорій Сковорода сучасними очима : розмисли / В. Шевчук. – К., 2008. – С. 7.
11. 11. Ушкалов Л. Григорій Сковорода / Л. Ушкалов. – Харків, 2009. – С. 22, 23.
12.  12. Перепеляк І. Григорій Сковорода : драматична поема / І. Перепеляк. – Харків, 2008. – С. 18, 29.
13.  13. Підпалий В. Сковородинські думи : поезії / В. Підпалий. – К., 2002. – С. 10, 26.
14.  14. Гарін Ф. Вибране : поезії / Ф. Гарін. – Харків, 1984. – С. 26.
15.  15. Мирний В. Стукати у брами… : поезія, проза, щоденникові записи /                 В. Мирний. – Полтава, 2010. – С. 14.
16. 16. Олійник Б. Сковорода і світ : цикл / Б. Олійник // Олійник Б. Поезії. – К., 1986. – С. 151-156.
17. 17. Києво-Могилянська академія в іменах 17-18 ст. – К., 2001. – С. 264-266; 488-490.