Дива з гончарного круга

                                                                                                     (Петро Перебийніс)

         У наші дні, незважаючи на широко розвинену фарфоро-фаянсову промисловість, гончарний посуд не зникає з ужитку, як і раніше служить людям, хоча сфера його використання, безумовно, звузилась. Кераміка – один з найдавніших винаходів людства, породжених життєвою необхідністю. Це своєрідний літопис не тільки матеріальної, а й духовної культури, найпоширеніший вид народної творчості. Тисячолітній доробок гончарів – одне з джерел формування сучасної національної культури, зафіксована в глині духовність минулого.

        Глиняні вироби, як і саме гончарне виробництво, ніколи не були статичним, застиглим явищем культури: вони чутливо реагували на всі суттєві зміни в традиційному побуті, умовах існування кожної етносоціальної групи, відображали багатоманітність взаємозв’язків і взаємовпливів різних народів. Ці зміни фіксувалися в формі, орнаментиці, асортименті творів, складі глиняної маси.

  Історія гончарного ремесла 

        Кераміка – один з найдавніших винаходів людства, породжених життєвою необхідністю. Це своєрідний літопис не тільки матеріальної, а й духовної культури, найпоширеніший вид народної творчості.

        Керамічні вироби на її території виникли ще в неоліті (VI-ІІІ тис. до н. е.). У ХІІ ст. галузь художнього ремесла занепала й відродилася лише в гончарних цехах ХVI – XVIII ст.

        Розквіт сільського гончарства збігся з послабленням цехових традицій у ХІХ ст. Це був період найвищого піднесення в розвитку народної кераміки. Наприкінці ХІХ ст. в Україні діяло понад 650 осередків гончарства.

        Джогола, І. Глиняний посуд людина винайшла раніше за стіл / І. Джогола // Шкільний світ. – 2010. - № 8. – С. 5-8.

        Клименко, О. Розвиток українського гончарства в ХХ столітті / О. Клименко // Народне мистецтво. – 2005. - № 1-2. – С. 38-40.

        Міщанин, В. Північна група малих осередків гончарства Опішнянського гончарного району (друга половина ХІХ – ХХ століття) / В. Міщанин. – Опішне : Українське народознавство, 2005. – 304 с.

        Монографія є першим в українській керамології комплексним дослідженням осередків гончарства. Наукова праця відтворює історичний розвиток гончарних місць, що знаходяться в Зіньківському районі Полтавської області, на північ від гончарної столиці України – Опішного, а саме – Безруків, Глинського, Старих Млинів і Хижняківки. Повернено із забуття десятки імен місцевих майстрів.

        Пошивайло, О. М. Етнографія українського гончарства / О. М. Пошивайло. – К. : Молодь, 1993. – 408 с.

        Пропонована книга – своєрідна етнографічна енциклопедія про гончарство колишньої Гетьманщини.

        Тищенко, О. Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (ХІІІ – ХVІІІ ст.) : навч. посібник / О. Р. Тищенко. – К. : Либідь, 1992. – 192 с.

        Художні промисли України / За ред. Н. М. Кисельової. – К. : «Мистецтво», 1979. – 256 с.

 Додаткова інформація на сайтах:

                   Виготовлення і оздоблення глиняних виробів

        Збережена до наших днів стародавня методика виробництва глиняного посуду по суті не змінилася. Механізований гончарний круг – найважливіше знаряддя гончарної праці. На трудомістких допоміжних процесах виробництва діють механізми та сучасне технологічне устаткування. Однак формування й розмальовування виробів виконуються, як і раніше, вручну. Детальніше про виготовлення кераміки, обробку і декоративний розпис ви можете дізнатися в запропонованих книгах.

        Антонович, Є. А. Декоративно-прикладне мистецтво / Є. А. Антонович. – Львів : Світ, 1993. – 272 с.

        Кара-Васильєва, Т. Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках «великого стилю» / Т. Кара-Васильєва. – К. : Либідь, 2005. – 280 с.

        Керамика : гончарное искусство // Древо познания. – 2004. - № 116. – С. 317-318.

        Пошивайло, І. Феноменологія гончарства : семіотико-етнологічні аспекти / І. Пошивайло. - Опішне : Українське Народознавство, 2000. – 432 с.

        У книзі висвітлюються традиційні прийоми роботи майстрів численних гончарних центрів України. Видання розраховане на етнологів, істориків, мистецтвознавців, краєзнавців, художників-керамістів, усіх, хто цікавиться духовною спадщиною українців.

        Пошивайло, О. Ілюстрований словник народної гончарської термінології Лівобережної України / О. Пошивайло. – Опішне : Українське Народознавство, 1993. – 280 с.

        Угренюк, Н. А. Українські народні ремесла / Н. А. Угренюк // Шкільна бібліотека. – 2009. - № 7. – С. 89-101.

 Додаткова інформація на сайтах:

        Значними сучасними центрами української кераміки є підприємства художніх промислів в Опішні Полтавської області, Косові на Івано-Франківщині та Ужгороді. Яскрава й самобутня культура кераміки цих центрів дозволяє говорити про них, як про непересічне явище в українському декоративно-прикладному мистецтві.

        Ганжа, П. О. Таємниці українського рукомесла / П. О. Ганжа. – К. : Мистецтво, 1996. – 192 с.

        Книга розповідає про  гончарство в різних регіонах України, а також про великих майстрів своєї справи.

        Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини : альбом. – К. : Мистецтво, 1991. – 208 с.

        Кохан, В. Скарби гончарські / В. Кохан // Літературна Україна. – 2007. – 19 лип. – С. 8.

        Лащук, Ю. Покутська кераміка / Ю. Лащук. – Опішне : Українське Народознавство, 1998. – 160 с.

        У спадщині українського народного мистецтва почесне місце належить кераміці Покуття, в якій виділяються три яскраві осередки: Коломия, Пистинь та Косів. Кожен з них представлений низкою самобутніх творчо-стилістичних мистецьких явищ.

        Музей українського народного декоративного мистецтва : альбом. – К. : Мистецтво, 2009. – 352 с.

        Українське гончарство : національний культурологічний щорічник . Кн. 4. / За ред. О. Пошивайла. – Опішне : Українське Народознавство, 1999. – 656 с.

        Збірник оригінальних матеріалів, цілком присвячених одному з найдревніших ремесел – гончарству. Його мета – через розмаїтість просторових і часових особливостей гончарських центрів створити цілісний образ самобутнього явища народної культури і в такий спосіб явити світові наші духовні надбання.

 Додаткова інформація на сайтах: