Серія "Сучасний український письменник"

"Золоті букви" Василя Шкляра.

 Інтелект-реліз

Вип. 3.

         Це видання з серії "Сучасні українські письменники" присвячене творчості В. Шкляра, роман якого "Залишенець. Чорний Ворон" став однією з найрезонантніших  подій в літературному житті цього року.

         Інтелект-реліз з серії "Сучасні українські письменники" присвячений творчості відомого українського письменника Василя Шкляра.

         Він народився 10 червня 1951 року в селі Ганжалівка Лисянського району Черкаської області.

         Член НСП України й Асоціації українських письменників. Найважливі-шими подіями в житті письменника вважає ті, які ще не відбулися. На його творчість, особливо на його новелістику, найбільший вплив мав Григір Тютюнник.

         Василь Шкляр закінчив Київський та Єреванський університети, в останньому вивчав вірменську мову, що дало змогу читати улюблені твори вірменських письменників в оригіналі.

         Автор низки творів: "Тінь сови", "Елементал", "Ключ", "Кров кажана", "Залишенець. Чорний Ворон" та інших.

         Його книги найчастіше викрадали з магазинів. І це Василь Шкляр вважає найбільшим визнанням своїх творів.

         Нині Василь Шкляр – заступник голови Спілки письменників України. Знає вірменську, польську, іспанську, російську мови.

         Творчість В. Шкляра викликає велике зацікавлення у сучасників.

         Роман В. Шкляра "Ключ" зібрав цілу колекцію літературних нагород. Це – гран-прі "Золотий Бабай", премія журналу "Сучасність" за кращий роман року, премія журналу "Олігарх", міжнародна премія конвенту фантастів "Спіраль століть". Через кілька місяців після появи роману в Україні, він був перекладений болгарською, шведською, вірменською й російською мовами.

         Патріарх української літератури Анатолій Дімаров зазначив, що "Ключ" не поступається кращим взірцям європейської романістики. Роман вирізняють гострий сюжет, залізна логіка вчинків героїв і вміло викладені портрети персонажів.

         Після "Ключа" Василь Шкляр продовжив розвиток пригодницької теми в українській літературі романом "Елементал", де розповів, як український хлопець потрапив в іноземний легіон, а потім виконував спеціальне завдання в Чечні.

         В основу роману "Елементал" покладено реальні події. Під час президентської виборчої компанії Єльцина 1996р. російські спецслужби полювали за родиною Джохара Дудаєва. Газети рябіли заголовками: куди ж поділася його дружина Алла? А в цей час вона переховувалася у наших Карпатах. Саме українці вивезли її з Чечні до України, а потім, підкупивши митників, переправили через Білорусь, далі – до Прибалтики, Скандінавії. Причому це робилося аж ніяк не на самодіяльному рівні. Цією місією керували народні депутати України. Про це не знала навіть СБУ, бо до неї довіри не було. Василь Шкляр на той час займався політикою, був прес-секретарем Української республіканської партії. Декілька разів зустрічався з Аллою Дудаєвою. Невдовзі познайомився з дуже яскравою особистістю, українцем, який служив у французькому іноземному легіоні і воював у гарячих точках. Він був не один. Це були чоловіки із загостреним почуттям власної та національної гідності. Роман намагалися екранізувати. Був підписаний контракт з Олександром Роднянським, потім хотів зняти фільм Олег Бійма, але коштів не знайшлося.

        В іншому романі В. Шкляра "Кров кажана" є всі найпривабливіші для масового читача компоненти: фатально гарна жінка-відьма (вона ж жінка-жертва), яку оточують залицяльники – грішний, закоханий у неї до нестями настоятель храму Івана Богослова; багатий талановитий скульптор та інші. В романі повно таємниць, містики, видінь і забобонів.

        Роман "Залишенець. Чорний Ворон" Василя Шкляра став чи не найрезонантнішою подією в мистецькому житті цього року.

         У центрі уваги – повстанська боротьба українців проти радянської влади в 20-х роках минулого століття; у 1921 році на українських землях утвердилася диктатура більшовиків, але були ті, хто відмовився скласти зброю, хто волів продовжувати боротьбу до останнього подиху. І хоча влада отаманів існувала переважно в лісах, болотах, віддалених хуторах та селах – вона змушувала представників нової держави рахуватися з собою, постійно відчувати страх, а, як відомо, "доки ворог боїться – він ще не переміг".

         Василь Шкляр зазначає, що в центрі уваги української громадськості перебувають в основному  трагічні сторінки нашої історії – голодомор, колективізація, репресії і майже нічого не говориться про героїку. Але художні твори повинні сприяти формуванню національного свідомого громадянина з активною життєвою позицією, готовою до розбудови української держави.

         Саме на виконання цих завдань і спрямований роман В. Шкляра.

         Автор писав цей роман тринадцять років. Серед використаних джерел – архівні матеріали СБУ, історичні та науково-популярні праці історика Романа Коваля "Отамани гайдамацького краю", "Героїзм і трагедія Холодного Яру", "Коли кулі співали", "Операція "Заповіт". А духовним поштовхом був документальний роман осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру Юрія Горліса-Горського "Холодний Яр". Велике значення мали також мемуари учасників цих подій Івана Лютого-Лютенка, Михайла Дорошенка, Миколи Василенка.

         Роман містить велику кількість документів: донесення уповноважених губчека, інформаційні зведення, накази, звіти, шифрограми, які дають можливість читачу переконатися у правдивості цих подій.

         Реальними є значна частина образів твору: отамани Гупало, Голик-Залізняк, Завгородній, яких підступно захопили під час чекістської операції з цинічною назвою "Заповіт", родина Чучупак (Василь, Олекса, Петро, Семен).

         Справжніми є й імена зрадників – Петра  Трохименка (псевдо Гамалія) і Юхима Терещенка (псевдо Завірюха). Дані про них є і у працях Романа Коваля.

         У добу визвольної боротьби декілька отаманів з гордістю носили грізний повстанський псевдонім "Чорний Ворон". Адже чорний ворон – це крук, великий хижий птах із блискучим чорносинім пір'ям, що живе подалі від людських осель, переважно в лісі.

         Повстанське псевдо Чорний Ворон було спільним для кількох отаманів. Автор в одному із своїх багаточисельних інтерв'ю стверджував, що головним героєм роману став отаман Іван Якович Чорноусов, саме про нього збереглося найбільше згадок у документах чекістів:

         "Чорний Ворон – високого зросту, чорна довга борода, довге волосся до плечей, очі чорні, вираз обличчя суворий, серйозний, політично грамотний, син селянина, одягнений у захисне, пише вірші та українські пісні. Бувший офіцер царської, а потім петлюрівської армії".

         У більшості інформаційних донесень вік отаманів перебільшувався. Адже труднощі лісового життя накладали відбиток на зовнішність цих людей: "отамани", "отаман-батько" (як їх називали повстанці) насправді були хлопцями 20-25 років.

         Усупереч сформованим стереотипам у партизани йшли не бандити: найкращі сили отаманського руху – це були люди освічені, офіцери спочатку царської армії, потім армії УНР, а ще вчителі (наприклад, брати Чучупаки), які не прагнули помсти, а свідомо боролися за незалежну Україну.

         Навіть в описі подій Василь Шкляр намагається уникати вигадки: більшість його історій мають реальну основу.

         А в описі долі свого героя В. Шкляр відходить від історичної достовірності: за деякими даними, Чорний ворон загинув у 1925 році. Тому письменник бере за основу легенду про чигиринського отамана Свирида Коцура, якого нібито розстріляли, але потім переказували, що у 1960-х на одному цвинтарі в тих місцях з'явився чоловік нетутешньої зовнішності, і люди дійшли висновку, що то Коцур.

         Чорний Ворон веде свою боротьбу з комуністичною владою, хоч усвідомлює її безнадійність і свою приреченість, але не бачить іншого шляху, іншої можливості бути чесним з собою, адже на бойовому прапорі повстанців були слова "Воля України або смерть".

         Чорний Ворон був тим, кого називали "залишенцем", коли вже скрізь утвердилася радянська влада, коли не залишилось жодної надії на визволення від більшовицької окупації, перед повстанцями постало питання: як бути далі? Одні піддавалися на амністію (їх невдовзі знищували), інші виїздили на Донбас і легалізувалися під чужими прізвищами, ще комусь пощастило перейти кордон. А були й такі, котрі залишилися в лісі до загину, дотримуючись головного девізу – якщо не воля, то смерть. Книга В. Шкляра "Залишенець. Чорний Ворон" сприяє осмисленню й усвідомленню історії української держави ХХ століття, виховує інтерес до історичної літератури.

         В 2011р. цей роман став лауреатом Національної премії ім. Т. Г. Шев-ченка. Але письменник звернувся до Президента з проханням відтермінувати вручення йому премії "… на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника". А увечері того ж дня було оприлюднено Указ Президента щодо лауреатів, в якому прізвище Шкляра не значилося.

         Після цього громадськість почала збір коштів на альтернативну премію для В. Шкляра.

         Народна Шевченківська премія була вручена під час торжеств в Холодному Яру біля пам'ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупака з формуванням "За повернення українській нації історичної пам'яті". Було зібрано 255 тис. грн.

         Під час нагородження письменником було заявлено про своє рішення направити зібрані кошти Народної Шевченківської премії на екранізацію свого роману "Залишенець. Чорний Ворон". 

Використана  література: 

Василь Шкляр : "Мій "Чорний ворон" – це білий янгол волі" // Демократична Україна. – 2009. – 11 груд. – с. 17.

Василь Шкляр : про 20-ті роки ХХ століття ми знаємо менше, ніж про Київську Русь // День. – 2011. – 30 берез. – с. 7.

Гаврош О. Василь Шкляр : Хочу переписати українську класику : [Сучасний український письменник] / О. Гаврош // Україна молода. – 2003. – 19 черв. – с. 14.

Герасименко Н. Кров з перцем та сіллю : (В. Шкляр, "Кров кажана") / Н. Герасименко // Слово і час. – 2004. - № 2. – с. 54-56.

Голобородько Я. Ретрансляція кітчу : ("Елементал" Василя Шкляра) / Я. Голобородько // Слово і час. – 2003. - № 2. – с. 45-47.

Голобородько Я. Український елементарний роман : "Елементал" Василя Шкляра крізь призму художніх цінностей / Я. Голобородько // Літературна Україна. – 2002. – 28 листоп. – с. 6.

Дмитренко Н. Білий ворон : [відмова Василя Шкляра стала безпрецедентною подією в історії  Шевченківської премії] / Н. Дмитренко // Україна молода. – 2011. – 10 берез. – с. 15.

Дмитренко Н. Василь Шкляр Я не пишу під премії / Н. Дмитренко // Україна молода. – 2009. – 4 груд. – с. 20.

За Шкляра проголосували читачі : на здобуття Національної премії; Василь Шкляр "Ключ" // Слово Просвіти. – 2008. – № 5. – с. 8.

Лучка А. Батько українських бестселерів / А. Лучка // Демократична Україна. – 2004. – 17 груд. – с. 10.

Коскін В. У кожній долі приховано детектив. / В. Коскін // Демократична Україна. – 2011. – 22 квіт. – с. 17. 

Крутивус З. Знак з того світу : "Чорний ворон" ("Залишенець") Василя Шкляра – коректна відповідь недругам України / З. Крутивус // Березіль. – 2011. – № 3-4. – с. 180-185.

Кучеренко М. Василь Шкляр : "Безнастанна боротьба – це вже спосіб нашого  існування"  /  М.  Кучеренко // Слово  Просвіти. – 2011. – 21-27  квіт.   (ч. 16) – с. 8.

Матусевич М. Василь Шкляр : "Я український буржуазький націоналіст" / М. Матусевич // Молодь України. – 2002. – 31 січ. – с. 2.

Лілік О. "Жодна катастрофа не ставить хрест на меті" : матеріал до вивчення роману Василя Шкляра "Залишенець" (Чорний Ворон)" / О. Лілік // Укр. література в загальноосвітній школі. – 2010. – № 7-8. – с. 37-41.

Солодько П. Василь Шкляр : "Мене давно вабить одна наша історична таємниця" / П. Солодько. – // Зоря Полтавщини. – 2010. – 23 берез. – с. 3.

Стах В. Василь Шкляр : Жити в Україні й вимагати для себе персональної державної мови – це чистісінький тваринний примітивізм. // Україна молода. – 2006. – 22 верес. – с. 18-19.