"Кожна дитина має право…"

Бібліографічний  покажчик

Вип.1

Права та свободи дитини, їх соціальне призначення в суспільстві - одна з найбільш важливих проблем історичного, соціального та культурного розвитку людства. Тому в наш час зростає роль школи, педагогів у популяризації правових знань серед учнів, вихованні у них правової культури та активної життєвої позиції.

У пропонованому бібліографічному покажчику (Вип.1) подано матеріал, що містить коментування концепції принципів Декларації прав дитини, Конвенції про права дитини, а також відомості про забезпечення прав дитини в Україні.

Покажчик адресований учням, студентам, а також може бути використаний у професійній діяльності соціальних педагогів, соціальних працівників, представників громадських організацій, широкого кола громадськості.

З М І С Т

Передмова

Розділ І. Права дитини в історичному аспекті

1. Стародавні часи

2. Доба Середньовіччя

3. Відродження і Просвітництво

Розділ ІІ.  Женевська декларація прав дитини

Розділ ІІІ. Конвенція ООН про права дитини

Розділ IV. ЮНІСЕФ – дитячий фонд ООН

Розділ V.  Забезпечення прав дитини в Україні

Цитати

Заключна частина

Список літератури

Додаток. Словник термінів

Іменний покажчик

ПЕРЕДМОВА

Раніше люди й гадки не мали про права дітей. Дитину розглядали як другорядний матеріал, з якого повинна утворитися повноцінна людина. До думок дитини не прислухались, бо вважали їх незрілими  та нераціональними.  Дорослі мали повну владу над дітьми, а дітям нічого не залишалось, як сприймати все це як належне, бо необізнаність населення про права та обов'язки дітей, необізнаність самих дітей завжди залишалась і залишається актуальною проблемою будь-якого суспільства.

З плином часу ситуація поступово змінювалась, і сьогодні забезпечення соціально-економічних, політичних, правових умов і гарантій для життєвого самовизначення, всебічного розвитку дітей і молоді, реалізації їх творчого потенціалу та ініціатив складає мету одного з напрямів діяльності держави – молодіжної політики. Тому одним із дієвих механізмів здійснення політики і є відповідне нормативно-правове поле, що визначає права, свободи, обов'язки дітей, а також і гарантії їх захисту.

Розділ І. Права дитини в історичному аспекті

Дитинство здавна привертало увагу науковців. Стародавні мислителі, середньовічні філософи, юристи в своїх роботах виділяли питання становища дитини у суспільстві, пізніше – її захисту, виховання, закріплення основних прав. У різні часи проблеми дитинства висвітлювалися крізь сукупність світоглядних ідей кожної доби розвитку суспільства.

Відповідно до основних етапів суспільного розвитку можна виділити наукові погляди стародавніх часів, доби Середньовіччя, епохи Відродження, епохи Просвітництва, а також окремі періоди становлення сучасних наукових поглядів.

1. Стародавні часи

Відомий вчений стародавніх часів, філософ Платон не схвалював турботу про слабих та хворих дітей. Він був переконаний, що в ідеальній державі неповноцінними дітьми потрібно поступитися, а за державний рахунок виховувати тільки найкращих. Спрямовувати їх на правильний шлях (у потрібному для держави напрямі), виховувати відповідно до закону зобов'язані були працівники. Платон порівнював дітей із вівцями та іншими тваринами, які не могли обійтися без пастуха, що наглядав за ними.

Науковий інтерес становлять погляди Платона на сімейні відносини. Він переконував, що діти не повинні знати своїх батьків, а батьки своїх дітей. Дитина – це власність держави, що від самого народження мала передаватися під опіку державних органів, де б забезпечувався її фізичний та психічний розвиток. Мислитель зневажливо ставився і до жінок, котрі не в змозі були народити дітей.

Внесок у розвиток наукової думки про права дитини здійснив філософ Стародавньої Греції Арістотель, який прагнув подолати розрив між проголошеними та реально існуючими правами і вказав на необхідність на законодавчому рівні закріпити певні права дитини.

Філософ також вказав на необхідність законодавчого закріплення віку для народження дітей "нащадки перезрілих батьків, як і нащадки надто молодих, з'являються на світ у фізичному та інтелектуальному розвитку недосконалими, а нащадки пристарілих батьків – слабкими". Такі особи мали відмовитись від дітонародження.

Відомий римський філософ Луцій Анней Сенека у  "Моральних листах до Луцілія", зіставляючи пори людського віку, назвав дитинство "солодшим" від інших періодів життя людини. Разом з тим, мислитель не цінував дітей як особливу категорію суспільства, висловлював байдуже ставлення до їх загибелі. Певну увагу філософ приділяв окремим питанням зловживанням дітьми, він засуджував сексуальну експлуатацію дітей.

Наукові погляди Стародавнього часу характеризуються засудженням турботи про хворих дітей, невизнанням цінностей життя дитини, прагненням до законодавчого закріплення обмеження дітонародження.

2. Доба Середньовіччя

На погляди мислителів Середньовіччя повний вплив мало становлення християнської релігії.

Видатний представник Середньовіччя, католицький богослов Тома (Фома) Аквінський намагався обґрунтувати основні принципи християнства, спираючись на вчення Арістотеля. Його погляди на дитину були засновані на уявленнях про єдність душі та тіла. Тома Аквінський був прибічником ідеї абсолютної покори дитини, слухняності, що досягається суворим вихованням. Мислитель висловлював критичне ставлення до народження дівчаток під впливом ідеології християнської релігії, яка надавала чоловікам порівняно вищий юридичний статус.

Історичним свідченням жорстокого ставлення до дитини з метою підкорення її волі є "Житіє преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського” (Х ст.). У праці розповідається про життя Печерського, якого часто била мати через те, що він бігав до церкви, поводився не як дитина заможних батьків, як вона того прагнула. За спроби втекти з дому мати жорстоко карала його, саджала на ланцюг. Одного разу Феодосій остаточно покинув рідний дім і знайшов притулок у Антонія Печерського, де і став послушником. Про зародження організації захисту дитини свідчить те, що церква стала притулком для хлопчика.

У період Середньовіччя наукові погляди зводилися до релігійних переконань, що зумовило визнання  нерівності дітей за статевою ознакою, необхідності дотримання суворої дисципліни, підкорення дитини. Однією із тенденцій наукових поглядів даного періоду є невизнання дитинства як особливого періоду в житті людини.

3. Відродження  і  Просвітництво

В епоху Відродження з початком книгодрукування активізувався розвиток наукової думки щодо дитинства. Зароджувалися гуманістичні ідеї, з'явилися погляди на людину як на найвищу цінність, почали змінюватися погляди на виховання дітей.

Англійський філософ Томас Мор у творі "Утопія" змалював заснований в ідеях соціальної справедливості ідеальний суспільний лад. На думку Томаса Мора, усі діти у досконалому суспільстві мали отримати суспільне виховання та освіту. Філософ закликав до виховання у дитини вміння насолоджуватися найпростішими благами, а відносини в  сім'ї мали бути виключно патріархальними.

Узагальнюючи наукові погляди епохи Відродження, слід зауважити, що це був перехідний етап від філософських переконань Середньовіччя до наукових поглядів Нового часу.

По-новому висвітлюється ставлення до дитини в епоху Просвітництва.

Великий мислитель XVIII ст., філософ Іммануїл Кант вважав, що епоха Просвітництва – це вихід людства зі стану неповноліття, у якому воно перебувало з власної провини. Мислитель визначив, що неповноліття – це невміння послугуватися власним розумом. А таємниця вдосконалення людської природи криється у її вихованні.

Важливим є те, що мислитель не був прихильником патріархальної сім'ї та стверджував, що батьківське правління – найдеспотичніше. В період, коли батьки здебільшого віддавали дітей годувальниці, переконував, що мати – найкраща годувальниця, а молоко матері – найкраща їжа для дітей.

Іммануїл Кант висловив принципово новий підхід до виховання дитини, її прав та свобод. Цінним є те, що філософ закликав розвивати у дітей почуття поваги до прав людини та виступив проти патріархальних сімейних відносин.

Відомим представником епохи Просвітництва є Жан-Жак Руссо, який увійшов в історію світової гуманітарної думки як педагог-реформатор, провісник нового підходу до дитини й виховання. Він закликав батьків самим займатись вихованням дитини та вказав, що турбота про дитину, яку вважають докучливою, насправді є природною, доставляє радість батькам.

У праці "Еміль, або про виховання" Жан-Жак Руссо виклав своє бачення процесу виховання, яке повинно базуватися на індивідуальній свободі дитини. Особливо цінним є те, що у період обмеження свобод дитини Жан-Жак Руссо закликав надавати дітям більше волі та привчати їх змалку обмежуватися тим, що в межах їх можливостей.

Характерним для епохи Просвітництва є визнання необхідності толерантного ставлення до дитини її батьків, розширення особистої свободи дитини, виховання у дусі поваги до прав людини.

Добрим прикладом є рух, спрямований на захист дітей, який одночасно набуває міжнародного значення. Відчувається, що умови, в яких зростають діти, можуть сприяти формуванню у них девіантної поведінки та схильності до криміналу. За професором Айхорном зневажання дорівнюється спонуканню до злочину. Цей ризик призвів до змін у цивільних кодексах західних країн, які, за певних умов, дозволяли забирати дітей з під батьківської опіки. Позбавлення батьківських прав більше не розглядалося як додаткове покарання для тих, хто здійснив злочин.

Таку ж зміну пережили і кримінальні кодекси. Так, у Наполеонівському Кодексі міститься положення про те, що неповнолітні, які здійснили злочин без розуміння і усвідомлення тяжких наслідків своїх дій, повинні передаватися до спеціальних закритих інституцій на перевиховання. Раціональне зерно полягало у тому, що дитина, яка у такому тендітному віці вже була здатною на злочин, може стати хронічним правопорушником, і тому потребує перевиховання.

Законодавство, спрямоване на захист дітей, було прийняте у Європі на початку ХХ століття. Наприклад, Бельгійський закон від 1912 року регламентував, що неповнолітні правопорушники, до яких можна ефективно вжити виховних заходів, не повинні підлягати дії кримінального законодавства.

У першій половині ХХ століття соціальний контроль все більше здійснюється з урахуванням досягнень наук про поведінку: психіатрії, психології, соціології, кримінології, медицини. Благодійні інституції, традиційно керовані волонтерами, поступово переходять під керівництво професіоналів. Але об'єкт залишається тим же: громадський контроль.

У 1903 році шведська феміністка Еллен Кей видала книгу "Століття Дитини", яка стала широко відома і популярна у всьому світі, причому, навіть серед тих читачів, які не мали відношення до освіти та виховання дітей. У 1902 році Гаазька конференція з міжнародного приватного права визнала, що "інтереси дитини" є важливим критерієм у конвенціях із захисту меншин.

Розділ ІІ. Женевська декларація прав дитини

У 1919р. Міжнародна організація праці прийняла Конвенцію, яка обмежувала мінімальний вік робітників. Слід зазначити, що цей документ діяв у міжнародному масштабі. І нарешті, у 1924р. у Женеві було прийнято Декларацію, яка стала першим міжнародним правозахисним документом, який був спрямований безпосередньо на дітей.

Перша світова війна залишила мільйони дітей у надзвичайно важких умовах. У 1920 році Еглантайн Джебб, президент Фонду порятунку дітей та Міжнародний комітет Червоного Хреста вирішили створити Міжнародний союз порятунку дітей. Дуже швидко відділення цієї міжнародної організації у багатьох країнах світу розпочали активну допомогу дітям, які постраждали від війни.

Женевська декларація прав дитини містить п'ять основних програмних пунктів:

1. Дитині повинні надаватися всі засоби, потрібні для її нормального матеріального і духовного розвитку.
2. Голодна дитина повинна бути нагодована; хвора дитина повинна отримати допомогу; дитина, яка припустилася помилки, повинна бути виправлена; сироті чи безпритульній дитині повинен бути наданий притулок і догляд.
3. Дитина перша повинна отримувати допомогу під час лиха.
4. Дитина повинна мати дитинство і захист від усіх форм експлуатації.
5. Дитину потрібно виховувати в усвідомленні того, що її якості повинні бути спрямовані на благо ближнім.

У дуже простих термінах Декларація визначає обов'язки дорослих щодо дітей. Дитина була захищеною як особа з її власними правами, але залишалася залежною від дорослих у користуванні правами, зазначеними у Декларації.

Женевська декларація прав дитини є дуже важливим і прогресивним документом, оскільки вона ставить соціальні та економічні права вище традиційних громадянських і політичних прав.

У 1924р. цю Декларацію прийняла Генеральна Асамблея Ліги Націй. А 10 роками пізніше, у 1934 році, її знову підтвердила Генеральна Асамблея і країни "обіцяли" запровадити принципи Женевської декларації у своє законодавство.

Власне, з 1924 року після прийняття Декларації, права дитини увійшли до системи міжнародного права, а сама Декларація стала наріжним каменем всього майбутнього міжнародного розвитку правових ініціатив стосовно прав дитини.

Розділ ІІІ. Конвенція ООН про права дитини

Відразу ж після Другої світової війни, коли було створено Організацію Об'єднаних Націй (ООН), світова спільнота стала приділяти особливу увагу проблемі прав людини. У 1948 році було прийнято Загальну декларацію прав людини і вирішено підготувати новий міжнародний документ стосовно прав дитини. У 1957 році Комісія з прав людини розпочала роботу над проектом нової Декларації прав дитини, підготовленим ще на початку 50-х років Радою ООН з економічних і соціальних питань та багатьма громадськими організаціями. У 1959 році ця Декларація була одночасно ухвалена всіма 78 членами Генеральної Асамблеї ООН. Декларація, прийнята одноголосно, мала найбільший моральний авторитет у світі.

Порівняно з Женевською декларацією, Декларація 1959 року була досконалою і широкою. Вона торкалася не лише життєвих потреб дитини, але й її потреби у любові та розумінні; наголошувала при необхідності зберігати єдність родини, до- та післяпологової допомоги матері й дитини, проголошувала право на ім'я і національність. Крім того, Декларація передбачала обов'язкову безкоштовну початкову освіту, заборону дитячої праці до певного віку, право дитини на гру і творчість.

Декларація 1959 року включає 10 принципів, які можна викласти так:

1. Кожна дитина користується правами, проголошеними цією Декларацією без будь-яких форм дискримінації.
2. Дитина повинна користуватися особливим захистом і повинна мати можливість для нормального здорового розвитку в умовах свободи гідності.
3. Дитина з моменту народження набуває ім'я,  національність.
4. Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення, включаючи адекватний до- та післяпологовий догляд для неї або нього та матері. Дитина повинна мати право на нормальне харчування, житло, творчі та медичні послуги.
5. Дитині, яка є фізично, розумово або соціально неповноцінна, повинні надаватися спеціальне лікування, освіта та догляд.
6. Дитина повинна, там де можливо, зростати під опікою і доглядом її батьків в атмосфері приязні, моральної і матеріальної безпеки. Малолітня дитина не повинна, крім виключних обставин, відокремлюватися від матері. Суспільство і органи влади повинні забезпечити необхідний догляд за дітьми, які залишилися без піклування сім'ї або без адекватних засобів підтримки.
7. Дитина має право на отримання освіти, яка повинна бути обов'язковою та безплатною щонайменше на початковому рівні. Дитина повинна мати можливість для гри та творчості.
8. Дитина за будь-яких обставин повинна бути серед перших, хто отримає захист і допомогу.
9. Дитина повинна бути захищена від усіх форм занедбання, жорстокості та експлуатації. Дитину не можна наймати на роботу до досягнення нею визначеного мінімального віку.
10. Дитина повинна бути захищена від расової, релігійної або іншої дискримінації. Вона повинна бути вихована у дусі розуміння, толерантності та дружби між народами, миру і загального братерства.

У преамбулі Декларації сказано, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує особливої опіки і уваги, включаючи правовий захист, як до, так і після народження. Отже, батьків, чоловіків і жінок персонально, громадські організації, органи влади на місцевому та національному рівні Декларація закликала визнати ці права та забезпечити їхнє виконання через правову реформу та іншими шляхами.

В той же час Декларація вважає дитину правовим суб'єктом, тобто не визнає за нею право самостійно користуватися своїми правами. Декларація стосується майже виключно захисних прав. Тому Польська делегація наполягала на тому, щоб ООН прийняла не Декларацію, а Конвенцію прав дитини як більш дієвий правовий інструмент. І саме Польща 7 лютого 1978 року подала до Комісії ООН з прав людини проект Конвенції про права дитини. Польський уряд запропонував відзначити Міжнародний рік дитини (оголошений ООН на 1979 рік), 20-ту річницю Декларації прав дитини прийняттям окремої конвенції про права дитини. Польський проект майже слово в слово повторював текст Декларації з невеличкими правками та доповненнями. Комісія з прав людини вирішила проконсультуватися з державами-членами і компетентними організаціями. Пропозицій надійшло так багато, і вони були такими різноманітними, що у 1979 році комісія ООН з прав людини створила відкриту робочу групу, яка повинна була координувати роботу з підготовки тексту Конвенції із залученням найширших кіл громадськості. Поступово польський проект, використаний як ініціативний варіант,  змінювався текстами, підготовленими громадськими організаціями, які у 1983 році створили так звану Ad Hoc Group, покликану не лише координувати підготовчий процес, але й лобіювати Конвенцію про права дитини в урядах країн-членів ООН. Кількість членів Ad Hoc Group постійно зростала і у 1989 році налічувала 50 організацій. Пізніше, після прийняття Конвенції ООН про права дитини, ця група відігравала надзвичайно важливу роль у процесі її підписання, ратифікації і запровадження  у життя.

У процесі роботи над проектом Конвенції робоча група зіткнулася з низкою проблем:

1. група мала можливість збиратися лише на один тиждень раз на рік;
2. надійшло дуже багато пропозицій і контрпропозицій;
3. Конвенція торкалася правових і культурних традицій, тому точилися довгі дискусії, щоб досягти консенсусу;
4. роботі заважала мовна проблема.

Саме тому робота над проектом Конвенції розтяглася на довгі роки. Лише 20 листопада 1989 року, через 10 років після міжнародного року дитини і 30 років після Декларації прав дитини, Конвенція про права дитини була одноголосно прийнята Генеральною Асамблеєю ООН. Конвенцію про права дитини часто називають справжньою світовою Конституцією прав дитини.

У різних державах і регіонах світу Конвенція ООН про права дитини виконується по-різному із врахуванням особливостей та менталітету кожної держави. Але об'єднує усі держави ставлення до дітей, повага до їх прав та інтересів, турбота  і любов.

Розділ IV. ЮНІСЕФ – дитячий фонд ООН

Значний обсяг роботи щодо поширення в світі ідеї захисту прав людини здійснює спеціально створений в рамках ООН у 1946 році дитячий фонд – ЮНІСЕФ. Метою цього фонду була допомога дітям, які постраждали внаслідок Другої світової війни, тому спочатку ЮНІСЕФ розглядався як тимчасовий фонд.

Однак після спливу строку повноважень фонду велика кількість країн з усіх континентів звернулася до Генеральної Асамблеї ООН з проханням включення фонду до системи ООН на постійній основі. Тому, починаючи з 1953 року, ЮНІСЕФ здійснює свою діяльність як постійно діючий дитячий фонд. За свою діяльність у 1965р. дитячий фонд ООН отримав Нобелівську премію миру.

З прийняттям Конвенції про права дитини ЮНІСЕФ здійснює широку пропаганду її положень в усіх країнах світу. При цьому фонд напрацьовує індивідуальний підхід до кожної держави, в якій здійснюються програми, залежно від існуючих у ній проблем захисту прав дитини, менталітету, культурних особливостей тощо.

ЮНІСЕФ, здійснюючи свою діяльність, не відділяє права дітей від прав їхніх батьків, приділяє значну увагу матерям новонароджених дітей.

Основними факторами, які з точки зору ЮНІСЕФ визначили головний напрямок його політики, були визнані такі фактичні обставини:

1. скорочення або повна відміна системи соціального обслуговування сімей, включаючи систему дитячих дошкільних закладів;
2. втрата в суспільстві морально-етичних і правових орієнтирів і, як наслідок, зріст підліткової злочинності, розповсюдження алкоголізму, наркоманії, проституції.

Набуті з початку діяльності досвід і знання про проблеми, труднощі та необхідні пріоритети дозволили ЮНІСЕФ виробити єдині правила підходу і спільну платформу дій, концептуальну основу якої склали наступні висновки:

1. Конвенція ООН про права дитини, яку ратифікують всі країни регіону, є легітимною основою і повинна визначити рамки взаємодії ЮНІСЕФ з урядами, поза урядовими організаціями та іншими потенціальними партнерами;
2. головну увагу слід приділяти наданню допомоги країнам у справі розвитку громадянського суспільства з метою надання стійкого характеру діяльності в інтересах дітей і сприяння створення організацій, в яких потреби і права дітей розглядаються як пріоритетні.

ЮНІСЕФ слід зосередити свої зусилля на реформі законодавства і використати процес збору та аналізу даних про становище дітей як найбільш важливий інструмент взаємодії з урядом країн перебування для встановлення об'єктивних критеріїв оцінки дій законодавства, яке торкається прав і інтересів жінок, дітей і молоді, і реальних заходів з метою змін підходів в тій мірі, в якій це буде визнано необхідним в ім'я того, щоб інтереси і проблеми цих груп населення займали пріоритетне місце в соціальній політиці держави і всього суспільства.

Ефективна політика в інтересах дітей в кожній країні повинна базуватись на точному знанні і розумінні справжнього становища дітей, їх потреб і способів найкращого задоволення цих їхніх потреб.

В той же час очевидно, що виконання державою прийнятих міжнародно-правових зобов'язань не може бути забезпечене без створення постійно діючих незалежних механізмів захисту прав дитини. Це більш, ніж актуально для України, тому що процеси соціально-економічних і політичних перетворень та реформ, які відбуваються в країні, негативно відбились на становищі соціально незахищених груп населення, серед яких одне з кращих місць займають діти.

Завдання в тому, щоб створити такий орган, який зміг би виступити на захист інтересів дітей, проводячи при цьому критичний аналіз державної політики і являючись свого роду рупором дітей. Крім того, такий орган повинен бути джерелом достовірної інформації про становище, проблеми, потреби  і інтереси дітей.

ЮНІСЕФ належить грати роль свого роду "каталізатора", добиваючись від урядів, громадських інститутів і можливих фондів мобілізації ресурсів і дій, спрямованих на забезпечення такого стану, щоб права дітей знаходились в центрі уваги і займали провідне місце у програмах країн.

Розділ V. Забезпечення прав дитини в Україні

Міжнародні стандарти захисту прав дитини поступово знаходять своє вираження і в законодавстві України. Так, у 2001 році було прийнято Закон України "Про охорону дитинства”. Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює засади державної політики у цій сфері. Важливою гарантією майнових прав дітей, яка закріплена у ст. 17 Закону, є положення, згідно з яким батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Сімейний кодекс України від 2002 року також стоїть на сторожі якнайкращих інтересів прав дитини. Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України закріплюються обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Кодексом також забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання, а також застосування ними інших видів покарань. які принижують людську гідність дитини.

Сімейний кодекс України встановлює, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлено законом. Згідно зі ст. 152 Кодексу дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї; має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. При досягненні 14 років дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду.

Кодекс також гарантує права батьків щодо захисту дитини. Так, батьки мають право на захист своєї дитини, неповнолітніх дочки та сина.

Законодавець встановив, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладання на них відповідальності.

З метою поліпшення соціального захисту дітей, у тому числі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, розв'язання проблем дитячої бездоглядності і безпритульності, створення належних умов для соціально-психологічної адаптації дітей, реалізації їх права на сімейне виховання на здоровий розвиток 2005 року було прийнято Указ Президента України "Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей". Указ визначив велику кількість завдань, що стоять перед усіма органами державної влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення захисту прав і свобод дітей в Україні.

2006 року на виконання Указу Президента України від 11.07.2005р. було розроблено та схвалено Концепцію Загальнодержавної програми "Національний план дії щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006-2016 роки". Як вказується у Концепції, в Україні активізовано процес законотворення щодо захисту прав дітей.

Отже, Конвенція про права дитини, Сімейний кодекс України, інші акти вітчизняного законодавства сповідують ідею, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи нормативними органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У той самий час проблема захисту прав і свобод дітей в Україні залишається вкрай актуальною. Щорічно в Україні збільшується кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо у 2003р. таких дітей було 96112, то наприкінці 2008р. їх кількість зросла до 102884 осіб.

Актуальною залишається проблема насильства над дітьми.

Тривожними є результати дослідження, проведеного у 2009р. Інститутом соціології НАН України щодо оцінки масштабів продажу дітей, дитячої проституції та порнографії в Україні. За оцінками експертів, сьогодні до різних дій сексуального характеру залучають навіть дітей семи-дев'яти років, хоча переважна більшість сексуального насильства здійснюється щодо підлітків від 12-13 років і старших.

Сексуальна експлуатація дітей, кіберзлочинність – це нові форми насилля проти дітей, які є все активнішими, але частіше за все – безконтрольними користувачами Інтернет. Тому проблема розбещення дітей через Інтернет ("грумінг") стає дедалі актуальною в Україні, однак у національному законодавстві "грумінг" не криміналізовано. Крім того в Україні немає механізму роботи з ідентифікації "грумерів". Спеціальні програми, що блокують доступ до певних сайтів ("кібер-няні"), які повинні інсталюватися в школах, є скоріше виключенням, ніж правилом.

Іншою актуальною проблемою в Україні є торгівля дітьми. За 2009р. кількість зареєстрованих випадків торгівлі дітьми в Україні зросла більш як на 20%.

Існуючі проблеми, на жаль, з великим "успіхом" набувають все більших масштабів. Ці соціальні проблеми порушують права дітей, які визначені у міжнародному та вітчизняному законодавствах, і потребують втручання відповідних державних інституцій. Для виявлення та профілактики цих явищ необхідно вводити та просувати певні заходи, найважливішими серед яких є  обов'язковість проведення навчальних і профілактичних бесід серед дітей, молоді, батьків та майбутніх батьків. Необхідно розповсюджувати інформацію про захист прав дитини, тому що діти в українських родинах необізнані щодо можливостей захисту від жорстокого поводження і отримання допомоги.

Ц И Т А Т И

Обов'язок і право – брати; в них одна мати – свобода. Вони народжуються в один день, вони ростуть, розвиваються і гинуть разом.

(В. Кузен)

Сутність будь-якого права полягає в тому, що воно діє.

(К. Берг)

Держава – це об'єднання багатьох людей, підпорядкованих правовим законам.

(А. Кант)

Ми маємо право мати право.

(Автор невідомий)

Право без обов'язків – то сваволя.

(Леся Українка)

Зворотна сторона будь-якого права – це завжди обов'язок.

(Симона де Бовуар)

Здається, люди більше протестують, коли їхні права злегка зачіплюють, ніж коли їх насильно позбавляють всіляких прав. В першій ситуації їх ошукали, в іншій – вони поступилися більшій силі.

(Фукідід)

Для того, щоб країна могла існувати, потрібно, щоб жили права.

(А. Міцкевич)

Давайте менше говорити про обов’язки дітей, а більше про їхні права.

(Ж. Ж.-Руссо)

З усіх аморальних стосунків ставлення до дітей, як до рабів, є найаморальнішим.

(Гегель)

ЗАКЛЮЧНА  ЧАСТИНА

Права людини є природною приналежністю, невід'ємною властивістю кожного члена суспільства з самого моменту його народження. Саме завдяки здійсненню прав і свобод проявляється унікальність особистості, розкриваються творчі здібності і можливості кожної людини, що вирішальним чином відбивається на розвитку суспільства в цілому.

Не випадково Загальна декларація прав людини починається зі слів про те, що основою свободи, справедливості і загального миру є визнання рівної гідності, властивої всім членам людської сім'ї, а також їх рівних  і невід'ємних прав. Права людини – це одна з найсвятіших й найдорожчих людських цінностей, тому треба їх шанувати і дотримуватись, вміти відстоювати і поважати.

Майбутнє кожної людини і людства в цілому потенційно залежить від підростаючого покоління, тому забезпечення прав дітей та їх правовий захист безумовно є основним завданням сучасності, у вирішенні якої має бути зацікавленим все світове співтовариство.

Представляється, що в світлі сказаного немає необхідності приводити аргументи. Як доказ того, що одним із найважливіших досягнень і результатів дій міжнародної системи захисту прав людини є не тільки визнання міжнародним співтовариством факту, що "дитина, через її фізичну і розумову незрілість, потребує спеціальної охорони і турботи, включаючи відповідний правовий захист, як до, так і після народження", але і визнання дітей самостійними суб'єктами.

Відповідальність за дітей розподілено між різними міністерствами та департаментами, водночас співпраця між ними малоефективна. Чинна система інституцій, які працюють в інтересах дітей, дуже розгалужена, але їй бракує координації.

Тож вкотре доводиться констатувати: не всі права дитини, визначені відповідною конвенцією  ООН, забезпечені в Україні законами. Причина – відсутність державної стратегії, концепції розвитку законодавства з питань захисту дитинства.

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України : офіц. вид. : за станом на 1 листоп. 2010. – К. : ЦУЛ, 2010. – 88 с.

Про охорону дитинства : Закон України : за станом на 5 трав. 2005 р. – К. : Парламент. вид-во, 2005. – 24 с.

Сімейний кодекс України : зі змінами і допов. станом на 18 січ. 2011р. К. : Правова єдність Всеукраїнська Асоціація Видавців, 2011. – 78 с.

Конвенція про права дитини. – К. : [б.в.], 2000. – 12 с.

Декларація  прав  дитини // Правове  положення  неповнолітніх в  Україні  : зб-к  норм.  актів / уклад. В.  Л. Крайтор,  В.  Ю. Євко. – Х. : Еспада, 2002. – С. 26-29.

Декларація про загальні засади державної молодіжної політики України // Відомості Верховної Ради України. – 1993.  – № 16.

Антологія афоризмів / упоряд. Л. П. Олексієнко. – Донецьк : "Видавництво Сталкер", 2004. – 704 с.

Булгакова А. В. Вивчення  Декларації прав дитини та Конвенції про права дитини  в  загальноосвітніх  навчальних  закладах : метод. посіб. для вчителів / А. В. Булгакова. – Х. : Факт, 2001. – 64 с.

Великий  тлумачний словник сучасної  української мови / уклад. В. Т. Бусел. – К. : Ірпінь : ВТФ "Перун", 2007. – 1736 с.

Запобігання  торгівлі  людьми : навч.-метод.  посіб. / [О. Г. Горбунова, К. Б. Левченко,  Л. Л. Савич та ін.]. – Х. : Вид-во  Нац. ун-ту  внутр.  справ, 2001. – 176 с.

Колодій А. М. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні : підруч. / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. – К. : Правова єдність, 2008. – 350 с.

Пазенок А. С. Права  та  свободи  людини  і  громадянина : навч.  посіб. / А. С. Пазенок. – К. : Академвидав, 2010. – 176 с.

Полякова О. М. Актуальні аспекти соціально-правового захисту молоді в сучасній Україні : навч. посіб. / О. М. Полякова. – Суми : Університетська книга, 2009. – 240 с.

Правове положення неповнолітніх в Україні : зб. норм. актів / уклад. В. Л. Крайтор, В. Ю. Євко. – Х. : Еспада, 2002. – 576 с.

Цуканова Є. О. Мої права : дов. для учн. 5-9 кл. / Є. О. Цуканова. – "Ранок", 2010. – 96 с.

Виды насилия над детьми и влияние на детей // Ритм – психология для всех. – 2010. – № 10. – С. 24-25.

Відомі  педагоги  про  захист  прав дітей // Шкільна  бібліотека. – 2006. – № 5. – С. 42-47.

Герасименко С. Навіть мінімальна статистика дитячого насильства – це багато / С. Герасименко // Демократична Україна. – 2010. – 22 жовт. – С. 6.

Гобод І. Проблема насильства щодо дітей та учнівської молоді / І. Гобод // Психолог. – 2010. – № 35-36. – С. 3-7, 18-28.

Головченко В. Правові засади виховання та захисту прав дитини / В. Головченко // Право України. – 2008. – № 5. – С. 88-91.

Гончарова Т. Насильство дітей у сім'ї : умови, причини й фактори виникнення / Т. Гончарова  // Соціальна педагогіка: теорія і практика. - 2010. – № 1. – С.47-53.

Двадцята річниця від дня прийняття Конвенції ООН про права дитини // Освіта України. – 2009. – 1 груд. – С. 2.

Експерти ЄС про права дітей та жінок в Україні // Євробюлетень. – 2011. – № 3. – С. 20.

Калошин В. Ф. Поверніть дітям їх права / В. Ф. Калошин // Виховна робота в  школі. – 2009. – № 4. – С. 49-51.

Климковська Н. Захисту дитинства бракує стратегії / Н. Климковська // Демократична Україна. – 2011. – 22 квіт. – С. 7.

Ковальчук М. Право на захист від жорстокого поводження та всіх форм наси-льства  щодо неповнолітніх / М. Ковальчук // Рідна школа. – 2007. – № 2. – С. 15-18.

Колотілова Т. М. Проблеми захисту прав дитини у міжнародних конвентціях та деклараціях / Т. М. Колотілова // Правовий вісник. – 2009. – № 11. – С. 5.

Конвенція про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182 // Безпека життєдіяльності. – 2006. – № 6. – С. 14-16.

Котляр А.  Запізніле  до  ювілею / А. Котляр // Дзеркало тижня. – 2009. – 28 листоп. – С. 14.

Кришевич О. Міжнародно-правові проблеми запобігання насильства над дітьми / О. Кришевич // Юридичний журнал. – 2011. – № 3. – С. 35-36.

Лейк Е. Права в теорії, права на практиці, або Новий підхід ЮНІСЕФ у допомозі дітям / Е. Лейк // День. – 28 верес. – С. 7.

Музиченко Я. Право сироти / Я. Музиченко // Україна молода. – 2009. – 19 лют. – С. 12.

Опольська Н. Основні етапи розвитку світової наукової думки щодо за без-печення прав і свобод дитини / Н. Опольська // Юридична Україна. – 2011. – № 2. – С. 23-27.

Опольська Н. Принципи правового захисту дитини / Н. Опольська // Держава і право. – 2011. – Вип. 51. – С. 38-43.

Права  дитини  в  історичному  контексті // Шкільна бібліотека. – 2006. – № 5. – С. 39-41.

Ролінський В. Соціально-педагогічна проблема запобігання насильству над підлітками та подолання його / В. Ролінський // Рідна школа. – 2004. – № 9. – С. 7-9.

Руднєва О. Міжнародні стандарти захисту прав дітей в правовій системі України / О. Руднєва // Юридична Україна. – 2010. – № 7. – С. 21-25.

Савченко М.  45-річчя  Декларації  прав  дитини  та  15-річчя  Конвенції  ООН про  права  дитини / М. Савченко // Історія України. Правознавство. – 2004. – № 41. – С. 23-27.

Черняк Ю. Правила міжнародного співтовариства у сфері захисту дітей (на матеріалах Гаазької конвенції 1996р.) / Ю. Черняк // Право України. – 2008. – № 5. – С. 92-98.

Якименко Г. У своїй роботі використовуємо рекомендації ЄС, документи ООН і ЮНІСЕФ / Г. Якименко // Юридичний вісник України. – 2011. – 6 трав. (№ 18). – С. 12.

ЮНІСЕФ – дитячий фонд ООН [Електрон. ресурс] // http://www.bestreferat.ru

Додаток

Словник