В С Т У П
Володимир Кирилович Малик (справжнє прізвище Сиченко) (1921-1998) з 1953 року жив і працював у м. Лубни. Він – визнаний майстер слова, у творчому доробку якого твори для дітей, історична проза про далеке минуле України і буремне ХХ століття. У своїх творах він одержимо і талановито підкреслив багатовіковий досвід українців, багатий і повчальний як на суспільні змагання, так і на високу духовність.
Письменник був також вдумливим і об'єктивним критиком, мудрим і тактовним наставником. Важко переоцінити його вклад і у справу вшанування класиків вітчизняної літератури й письменників-земляків, чий життєвий і творчий шлях був нерозривно пов'язаний з Полтавщиною.
У 2001 році, вшановуючи пам'ять письменника-земляка і на честь його 80-річчя від дня народження, була заснована премія імені Володимира Малика. Заснували її Лубенська міська рада та редакція газети "Лубенщина" за пропозицією Фонду імені В. Малика "Слово", почесним головою якого є син письменника Олександр Сиченко. Премією відзначаються письменники, літератори, науковці, журналісти, працівники освіти, культури, ділові люди, громадські і державні діячі за творчі здобутки у популяризації культури та історії України і рідного краю, які були опубліковані та оприлюднені протягом останніх двох років. Присуджується щороку за такими номінаціями: "Література і публіцистика"; "Краєзнавство і народна творчість"; "Мистецтво і монументальна скульптура".
Рішення журі про присудження премії ім. В. Малика оголошується (орієнтовно) напередодні дня народження письменника – 21 лютого.
Література про премію
Імені Володимира Малика (Лубни) // Літератори Полтавщини : довідник. – Полтава, 2008. – С. 114.
Премія імені Володимира Малика // Зоря Полтавщини. – 2009. – 22 груд. – С. 5.
Щорічна премія імені Володимира Малика // Зоря Полтавщини. – 2003. – 24 груд. – С. 2.
ЛАУРЕАТИ ТА ДИПЛОМАНТИ ПРЕМІЇ
2002 рік
Лауреати премії:
У галузі монументальної скульптури:
Творчий колектив (м. Лубни) у складі архітектора Зота О. І., скульптора Цися М. М. – за меморіальну дошку біля садиби В. К. Малика.
У галузі документального відеофільму:
Творчий колектив (м. Лубни) у складі режисера Малій Н. В., оператора Кузьминського О.В. – за документальний відеофільм "Лицар слова, добра і любові" – до 80-річчя від дня народження В. К. Малика.
У галузі літератури:
Козюра Ігор Валерійович, Козюра Валерій Миколайович – за книгу спогадів "Чорний лелека", за дослідження "Історичні постаті Посулля" та серію публікацій на сторінках періодичних видань до 80-річчя від дня народження В. К. Малика.
Хало Ольга Іванівна (м. Лубни), письменниця – за поеми "Северин Наливайко" (Лубни, 2001), "Катерина Білокур" (Полтава, 2001), роман "Теєна" (Полтава. 2001).
Дипломанти премії:
Дмитренко Ю. М. – за художньо-публіцистичний роман-мозаїку "Український вузол" (1999-2000), історико-документальний твір "Отаманщина" (Полтава, 2001), детектив "У павутині ЧК".
Віценя Л. М. – за газетні публікації, присвячені історії рідного краю, народним традиціям і проблемам розвитку культури та мистецтва.
Колектив Лубенського медичного училища – за збірку поезій студентів
"Сповідь юних сердець" та збірку про шкідливість пияцтва "Тверезі думки" (автор Сікач О.М.).
(Тягло, Г. Премію ім. Малика присуджено / Г. Тягло // Лубенщина. – 2002. – 20 лют.).
ДМИТРЕНКО
Юрій Михайлович
(Думич Максим)
04.05.1951, с. Глодоси Новоукраїнського р-ну Кіровоградської обл.
Письменник. Журналіст. Член Національної спілки письменників України. Засновник Полтавської спілки літераторів. Лауреат регіо-нальних літературних премій ім. П. Мирного, ім. Ю. Яновського. Неодноразовий лауреат всесоюзних та республіканських премій за кращий літературний твір про міліцію.
Трудову діяльність за фахом Ю. Дмитренко розпочав інженером-конструктором, закінчивши Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування. Потім навчався на відділенні журналістики ВПШ при ЦК КПУ, служив у війську, працював журналістом у районних і обласних молодіжних газетах Кіровоградщини та Полтавщини. Був на партійній і державній роботі. 1990 року заснував інформаційно-видавниче агентство "Астрея", заснував і був першим редактором обласних газет "Літературна Полтавщина", "Полтавочка", "Пригоди, події, факти", "Лтавський детектив" та ін.
І увесь цей час займався літературною діяльністю, розпочавши її ще у 1975 році. Нині в його творчому доробку майже 100 поетичних та прозових книг. Ю. Дмитренко – автор книг публіцистики, таких як: "Червоний грозовій", "Я, батько Махно", "Слідчий експеримент", а також: "Рибалці про риб України", "Зимова риболовля" та ін. Написав цикл пригодницьких повістей про слідчого Максима Карого, пригодницьких творів для дітей, книжку іронічних казок для дорослих "Лісодубія". Головний підсумок творчості письменника – 26-томний роман-епопея "Український вузол" (Полтава, 1999-2006) про події в Україні кінця десятих – початку двадцятих років ХХ століття – громадянська війна і повстанський рух.
Ю. Дмитренко заснував і став головним отаманом Полтавської обласної громадської організації "Українська козацька громада ІІІ Гетьманату", є генерал-полковником Служби козацького самоврядування України, козацьким губернатором Полтавщини.
Юрій Дмитренко, поет, прозаїк // Письменники України : біобібліогра-фічний довідник. – Полтава, 2006. – С. 114.
Дяченко, А. Невідомий Дмитренко, або… Він же – Максим Думич : бібліографічний нарис / А. Дяченко. – Глобине : Поліграфсервіс, 2001. – 48 с.
Дяченко, А. Дмитренко Юрій Михайлович (псевдо: М. Думич, Дмитрен-ко-Думич та ін.; 04.05.1951, с. Глодоси Новоукр. р-ну Кіровоградської обл.) – письменник / А. Дяченко // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2008. – Т. 8. – С. 14.
Дмитренко Юрій Михайлович (Думич Максим) // Літератори Полтав-щини : довідник. – Полтава, 2008. – С. 29-30.
Дмитренко Юрій Михайлович / Максим Думич // Уроки Володимира Ма-лика (сучасники про письменника і його творчість). – Полтава, 2005. – С. 23.
Юрій Дмитренко-Думич // Калинове гроно : антологія прози і драматургії полтавських літераторів ХХ ст. : у 2-х кн. – Кн. 2. – Полтава, 2006. – С. 415-430.
Дяченко, І. Письменник, вартий "Книги рекордів Гіннеса" / І. Дяченко // Полтавський вісник. – 2005. – 1 лип. – С. 7.
Посухов, В. "Український вузол" у розв'язку Юрія Дмитренка / В. Посухов // Полтавський вісник. – 2001. – 7 верес. – С. 6.
Ревека, М. Герой козацького народу – наш земляк / М. Ревека // Вечірня Полтава. – 2010. – 6 січ. – С. 6.
ХАЛО
Ольга Іванівна
02.07.1953, смт Оржиця.
Поетеса. Прозаїк. Член Національної спілки письменників України. Член Полтавської спілки літераторів. Лауреат премії ім. І. П. Котляревського.
О. Хало – "Відмінник освіти України", вчитель-методист вищої категорії. Скільки себе пам'ятає, з книгою не розлучалась, самостійно навчившись читати ще до школи. Вірші складала уже в початковій школі. Мріяла стати журналістом, але стала вчителькою української мови та літератури. Працювала в Лубнах, відвідувала, а з 1993 по 2003 рік очолювала літературне об'єднання ім. О. Донченка при редакції газети "Лубенщина". Активно друкувалась в газетах, журналах, літературних збірниках Києва, Полтави, Черкас, Лубен, Оржиці, Хоролу. Вона – кількаразовий лауреат щорічного конкурсу "Поетична весна". У творчому доробку О. Хало ряд виданих книжок поезії і прози, які одержали схвальні відгуки. Захопившись історією краю, видала книгу з історії населених пунктів Оржиччини "Відгомін Оржицьких степів". Письменниця створила підручник "Дидактичний матеріал : посібник для вчителів" (Полтава, 2004), хрестоматію "Література рідного краю" (Лубни, 2000). Пробувала себе в кіно, ставши сценаристом і режисером монтажу багатосерійного документа-льного фільму "Лубни в ХХ сторіччі".
Ольга Хало, поетеса, прозаїк // Письменники України : біобібліогра-фічний довідник. – Полтава, 2006. – С. 436.
Ольга Хало // Калинове гроно : антологія поезії полтавських літераторів ХХ ст. – Полтава, 2004. – С. 398-401.
Хало Ольга Іванівна // Літератори Полтавщини : довідник. – Полтава, 2008. – С. 104-105.
Хало Ольга Іванівна : коротка біографія. Поезія; Едінга (поема) // Сонячні перевесла : збірник. – Лубни, 2003. – С. 6-10.
Лубенський, П. Ольга Іванівна Хало (1953 р. н.) / П. Лубенський // Хало О. Література рідного краю : хрестоматія. – Лубни, 2003. – С. 119-120.
Костенко, М. У лихолітню темінь горобину / М. Костенко // Хало О. Золота підкова України : історичні поеми. – Полтава, 2009. – С. 3-15.
Міщенко, О. І кличуть ненаситні рядки / О. Міщенко // Зоря Полтавщини. – 2006. – 7 берез. – С. 5.
Міщенко, О. Таємниця письменницького сходження / О. Міщенко // Край. – 2006. - № 21 (січ.). – С. 10-11.
ВІЦЕНЯ
Лідія Миколаївна
09.11.1954, с. Дібрівка Миргородського р-ну.
Журналістка. Поетеса. Член Національної спілки журналістів України. Член Національ-ної спілки письменників України. Член Пол-тавської спілки літераторів. "Журналіст року". Лауреат премії ім. П. Артеменка. Лауреат пре-мії ім. Ф. Яценка. Лауреат премії ім. Л. Бразова.
Л. Віценя – полтавська журналістка і поетеса. У 1977 році закінчила факультет журналістики Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Працювала в газеті "Комсомолець Полтавщини". Нині – в газеті "Зоря Полтавщини". За глибокі, актуальні і цікаві публікації одержала звання кращого журналіста року. Перші вірші видрукувала на сторінках Миргородської районної газети "Прапор перемоги". Згодом друкувалася в "Літературній Україні", журналах "Ранок", "Дніпро" і звичайно, в усіх обласних газетах і журналах, у збірниках. Є переклад її віршів болгарською мовою, вона автор документальної повісті "Сашенька" та декількох поетичних збірок.
Лідія Віценя // Калинове гроно : антологія поезії полтавських літераторів ХХ ст. – Полтава, 2004. – С. 412-416.
Душі тривожної клечання. Лідія Віценя: предивен світ, коли є Слово // Костенко М. Полтавська плеяда : монологи. Літературний контекст кінця ХХ століття. – Глобине, 2000. – С. 102-106, 145.
Пономаренко, Л. І стрілочка у квітку проросте… / Л. Пономаренко // Зоря Полтавщини. – 2004. – 19 жовт. – С. 4.
Радько, Г. Той світ, що здається раєм… / Г. Радько // Зоря Полтавщини. – 2000. – 26 верес. – С. 3.
2003 рік
Лауреати премії:
Ініціативна група по створенню літопису "Лубни в ХХ столітті" (керівник Г.С. Тягло).
Дипломанти премії:
Печора О. (Лубни) – за збірку поезій "Межа" (Полтава, 2003).
Митько Л. та Кулик О. (м. Кобеляки) – за книгу "Край наш Кобеляцький".
Ансамбль фольклорного танцю "Перлина" міського будинку культури (худ. керівник Т. Мінакова) (м. Лубни).
(Присуджено премію ім. В. К. Малика // Лубенщина. – 2003. – 12 лют.).
ПЕЧОРА
Олександр Андрійович
12.01.1951, с-ще Ромодан.
Літератор. Член Національної спілки журна-лістів України. Член Полтавської спілки літераторів. Лауреат премії ім. В. Симоненка.
Олександр Печора за фахом – художник. Живе в Лубнах. Закінчив Миргородський керамічний технікум. Працював інструктором міськвиконкому, заводським художником-дизайнером, у Лубенському міському будинку куль-тури, на радіо, телебаченні, в газетах м. Лубен. Вірші пише, скільки себе пам'ятає. Друкуватися почав з 1961 року. Його вірші друкувались на сторінках районних, обласних, республіканських газет, журналів, збірників. Він учасник і призер обласних "Поетичних весен" – літературних конкурсів, що були популярні в 70-і рр.
У щирих поезіях О. Печори є теми, що болять кожному українцю – голодомор, Чорнобиль, є запитання, куди ми йдемо, і спроба дати відповідь, куди прийдемо. Але в його віршах багато і любові, ніжності, гарних пейзажів.
Першу збірку поезій, яка вийшла 1999 року благословив В. Малик. "Часто його короткий вірш – це одна глибока афористична думка", – писав письмен-ник. Наприклад: Не в п'єдесталі суть,
не в бронзі, сталі…
А головне, мабуть
у тому, що зоставив.
У творчому доробку автора близько десятка книжок поезій, гумору і сатири.
Олександр Печора // Калинове гроно : антологія поезій полтавських літераторів. – Полтава, 1998. – С. 376-379.
Костенко, М. Пам'ять, яка напилася вогню / М. Костенко // Печора О. Повстали приспані тривоги : поезії. – Полтава, 2008. – С. 3-5.
Печора Олександр Андрійович // Літератори Полтавщини : довідник. – Полтава, 1992. – Вип. 2. – С. 21-22.
Печора Олександр Андрійович : [коротка біографія. Поезія] // Сонячні перевесла : збірник. – Лубни, 2003. – С. 52-55.
Малик, В. Олександр Андрійович Печора (1951) / В. Малик // Хало О. Література рідного краю : хрестоматія. – Лубни, 2000. – С. 156.
Олександр Печора // Сторінки історії Миргородщини : збірник наукових праць. – Полтава, 2001. – Вип. 2. – С. 225-226.
Назаренко, Т. "Яблуко на вітрах" Олександра Печори : [про нову книгу лірики] / Т. Назаренко // Зоря Полтавщини. – 2011. – 4 лют. – С. 5.
Казидуб, В. Поміж людей у повені літ / В. Казидуб // Зоря Полтавщини. – 2001. – 12 січ. – С. 4.
2004 рік
Лауреати премії:
Білоус Володимир Федорович, фотохудожник – за творчі роботи.
Дипломанти премії:
Ковпак Володимир Васильович – за історичну книгу "Отаман Леонтій
Свічка" (Полтава : Полтавський літератор, 2003. – 114 с.).
(Логвиненко, Є. Енергія слова і кольору : лауреати премії ім. В. Малика / Є. Логвиненко // Лубенщина. – 2004. – 14 лют. – С. 2).
КОВПАК
Володимир Васильович
21.03.1951, с. Ковалівка Драбівського р-ну Черкаської обл.
Прозаїк. Лауреат премії ім. С. Величка. Лауреат премії ім. Л. Бразова.
В. Ковпак навчався в Пирятинській середній школі, закінчив Уманське медичне училище, Полтавський медичний інститут.
З 1981 року живе у м. Комсомольську, працює заступником головного лікаря Комсомольської міської лікарні.
Де б не жив Володимир Васильович і чим би не займався, завжди цікавився історією краю, куди заносила його доля. Він вдало поєднує професію лікаря і краєзнавця, посаду головного лікаря і прозаїка у вільний від роботи час. Результатом його краєзнавчих досліджень є ряд окремих видань повістей про історичні події в краї, про відомих чи маловідомих земляків. Пригодницький жанр автор вибрав свідомо, щоб суху історію зробити привабливішою для читача, особливо старшокласників, які вивчають історію України.
В. Ковпак – автор чисельних публікацій у науково-популярних виданнях України, завзятий рибалка і мисливець.
Володимир Ковпак // Калинове гроно : антологія прози і драматургії полтавських літераторів ХХ ст. : у 2 т. – Кн. 2. – Полтава, 2006. – С. 433.
Кравченко, О. Лікар-літератор із Комсомольська / О. Кравченко // Полтавський вісник. – 2005. – 16 верес. – С. 4.
Черпакова, Л. Творчі здобутки – дарунок Комсомольську / Л. Черпакова // Зоря Полтавщини. – 2005. – 23 верес. – С. 14.
Черпакова, Л. Яка наша історія / Л. Черпакова // Село Полтавське. – 2009. – 8 трав. – С. 9.
2005 рік
Лауреати премії:
Література і публіцистика:
Бутенко Євген – голова літературно-громадського об'єднання "Прометей", автор багатьох досліджень з історії Семенівщини – за історичний роман "Фортеця над Сулою".
Краєзнавство і народна творчість:
Міщанин Віктор – член Національної спілки народних майстрів України, старший науковий співробітник відділу етнографії Національного музею-заповідника українського гончарства (Опішня) – за наукове видання "Хутори ви мої, хутори."
Корнієнко Павло – головний лікар Лубенської центральної лікарні та Сиченко Олександр – заступник головного лікаря ЦРЛ, зав. поліклінічним відділенням (м. Лубни) – за науковий нарис "Дорогою добра і надії" (про двохсотлітню історію розвитку медицини на Лубенщині).
Дипломанти премії:
Васильєв Володимир – за історико-пригодницький роман "Мамелюки еміра" (Лубни, 2004. – 160 с.).
(Лимар, О. Нагороджено цьогорічних лауреатів премії імені Володимира Малика / О. Лимар // Коло. – 2005. – 24 лют. – С. 5.).
(Логвиненко, Є. Широкі горизонти премії / Є. Логвиненко // Лубенщина. – 2005. - № 15-16. – С. 2).
ВАСИЛЬЄВ
Володимир Сергійович
20.04.1939, м. Харків.
Літератор.
В. Васильєв з тих людей, хто будучи російськомовними, досконало оволодівають українською мовою і стають письменниками. Змалку довелось йому пізнати тривоги, голод, беззахисність в роки війни. Батько був на фронті, а мама переїхала у 1942 році до рідних у Лубни. А ще у нього був великий потяг до знань, до читання. У шкільні роки хлопець зустрічався з майбутнім письменником Володимиром Маликом, на той час учителем Лубенської школи № 1. Усе це, як і подальше життя, любов до історично-пригодницьких книг спонукало його до літературної діяльності. Але спочатку, закінчивши Харківський автотранспортний технікум та Київський автодорожний інститут, попрацював головним інженером АТП в смт Оржиця, на інших керівних посадах. У літературу прийшов 1975 року. Написав один твір, другий. На засіданнях літоб'єднання одержав зауваження і вирішив відкласти їх до кращих часів. І лише вийшовши на пенсію, відновив літературну діяльність. Він автор п'яти романів і двох повістей – переважно історично-пригодницьких, в яких відмічається потужний український вектор.
Кривавий гомін дикого поля // Костенко М. Над темним хлібом душі : пошук. Критика. Есе. – Полтава, 2009. – с. 478-487.
Васильєв Володимир Сергійович (псевдонім Токаренко Володимир) : [коротка біографія]; Шабля і воля – козацька доля (уривок з роману) // Сонячні перевесла : збірник. – Лубни, 2003. – С. 17-20.
Міщенко, О. Козацької звитяги вістовий / О. Міщенко // Рідний край. – 2007. - № 1(16). – С. 65-69.
2006 рік
Лауреати премії:
Література і публіцистика:
Олійник Григорій (посмертно) – за документальну повість "Біль і радість" в запису Василя Лиса (Полтава).
Краєзнавство і народна творчість:
Учні загальноосвітньої школи № 1, члени МАН (керівник Л. Величко) – за колективний краєзнавчий доробок, відзначений на всеукраїнському рівні.
Дяченко Анатолій, письменник – за нарис-путівник "Полтава моя – це поезія й проза" (Полтава : ВАТ "Видавництво Полтава", 2004. – 56 с.) та збірку казок "Чому у рака вирячені очі" (Полтава : Полтавський літератор, 1994. – 52 с. : іл.), записаних на Полтавщині.
Мистецтво і монументальна скульптура:
Закорка Ольга, майстер народної творчості (Лубни) – за вишиті рушники "У щасливій нашій хаті квітка нації цвіте" та чоловічу сорочку-чумачку, за участь у виставках вишивок у Києві.
Калайтан Олексій (Миргород) – за фотокартини, листівки, буклети з краєвидами Лубен та участь у створенні літопису "Лубни у ХХ столітті".
Дипломанти премії:
Плотникова Раїса (м. Лубни), письменниця – за роман "Афганський кут" (К. : Твім інтер, 2005. – 224 с.).
Пахомов Анатолій (смт Глобино) – за книгу "Вік великого лицемірства."
Скорик Василь (смт Диканька) – за історико-краєзнавчий нарис "Диканщина" (Полтава : АСМІ, 2004. – 68 с. : іл.).
Кобзар Тетяна (м. Полтава), художниця – за 12 художніх полотен, виконаних у техніці народного малярства.
(Логвиненко, Є. Лауреати премії імені Володимира Малика / Є. Логви-ненко // Зоря Полтавщини. – 2006. – 21 лют. – С. 3).
(Визначено лауреатів премії ім. В. Малика // Лубенщина. – 2006. – 21 лют. – С. 3).
ДЯЧЕНКО
Анатолій Миколайович
(22.03.1925, с. Мачухи Полтавського р-ну – 2008)
Критик. Літературознавець. Письменник.
Кандидат філологічних наук. Член НСПУ, Полтавської Спілки літераторів, Міжрегіона-льної Спілки письменників України, Асоціації філателістів. Лауреат премії ім. В. Даля. Лауреат обласної премії ім. Л. Бразова. Призер кількох творчих конкурсів та виставок, в т.ч. міжнародних.
"Анатолій Дяченко – справжня ходяча літературна енциклопедія Полтави" (Ю. Дмитренко).
Народився він в сім'ї вчителя музики. Першого вірша написав у 12 років і присвятив його перельоту АНТ-25 через Північний полюс до Північної Америки. А своє непросте дитинство описав у повісті "Я – син ворога народу". Як учасник Великої Вітчизняної війни, він удостоєний державних нагород. Після навчання у П'ятигорському педагогічному інституті та аспірантурі Київського педагогічного інституту вчителював у школах Ставропольського краю, викладав у Полтавському педагогічному інституті ім. В. Г. Короленка, публікувався у збірниках, обласних та республіканських газетах і журналах.
Активне викладацьке та журналістське життя не заважало А. Дяченку серйозно займатись громадською роботою. У свій час – він один з організаторів і відповідальний секретар Полтавської Спілки літераторів, старанний хронікер і літописець літературних подій на Полтавщині, в його архівах впорядковане літературне життя регіону за два останніх століття. Як один з найкращих знавців полтавської літератури, він сказав своє вагоме слово про відомих і маловідомих літераторів краю, упорядкував кілька довідників з літературного краєзнавства.
А. Дяченко друкувався у 30 журналах семи країн, майже 50 колективних збірниках, написав майже 30 наукових праць. У творчому доробку критика і літературознавця – рецензії, статті, спогади, десяток книжок літературної критики, документальна та біографічна проза, повісті, оповідання, казки, літературно-критичні нариси.
Гальченко, А. Дяченко Анатолій Миколайович (нар. в с. Мачухи Полтавського р-ну) / А. Гальченко // Енциклопедія сучасної України. – К., 2008. – Т. 8. – С. 587.
Дяченко Анатолій Миколайович (22.03.1925, с. Мачухи Полтавського р-ну) // Ротач П. Полтавська Шевченкіана : спроба обласної (крайової) Шевчен-ківської енциклопедії : у 2-х кн.. – Кн.1. А-К. – Полтава, 2005. – С. 234-235.
Дмитренко, Ю. Сходження триває : Анатолію Дяченку – 80 / Ю. Дмит-ренко // Полтавський вісник. – 2005. – 25 берез. – С. 22.
Костенко, М. Анатолієві Дяченку – 75 / М. Костенко // Літературна Україна. – 2000. – 20 квіт. – С. 6.
Кравченко, О. За горами гори : [про одноіменну книгу А. Дяченка та коротко про його творчість] / О. Кравченко // Зоря Полтавщини. – 2003. – 16 лип. – С. 3.
Острійчук, К. Літератор, педагог і журналіст : Анатолій Дяченко, який у ці дні святкує свій 80-річний ювілей, був ініціатором створення міського товариства філателістів / К. Острійчук // Вечірня Полтава. – 2005. – 24 берез. – С. 6.
Скобельський, В. Його життя сама історія : [про книгу А. Дяченка "Хвалю й сварю, кого люблю"] / В. Скобельський // Полтавський вісник. – 2005. – 14 жовт. – С. 7.
ПЛОТНИКОВА
Раїса Василівна
07.11.1955, м. Лубни.
Письменниця. Член Національної спілки пись-менників України. Лауреат премії ім. Л. Бразо-ва. Лауреат ХХ Всеукраїнського літературного фестивалю "Просто так".
У Раїси Плотникової довгих дебютів не було. Були публікації в районній газеті "Лубенщина", участь у "Поетичній весні". А вже перша збірка її поезій відразу запам'яталася своєю щирістю, баченням людини, мовою. Прикметно, що виросла вона в російськомовній сім'ї і спілкувалася з рідними, друзями, лише російською мовою. А в 16 років, коли одержувала паспорт, сама записала себе українкою. Смілива, активна, здатна до компромісів у житті, поетеса ці риси переносить і на свої вірші. Її поезії притаманна суспільно-значима філософічність, безжалісна громадянська оцінка суспільних процесів, а ще – ліричність, поклоніння музиці і любові.
Успішно увійшовши в поезію, письменниця взялася за прозу. 2005 року був надрукований її роман "Афганський кут" (Київ : Твім інтер), написаний ще 1999 року. Книга написана на "нежіночу" тему жінкою і йдеться у ній про жінку в умовах війни. Написана вона українською мовою, що було суперзавданням, яке поставила сама собі авторка. І найвищу оцінку вона одержала від "афганців".
Твори Р. Плотникової друкуються у збірниках, періодичних виданнях. Окремими виданнями вийшли збірки поезій, новел, прози. Живе і працює у м. Лубни.
"Кричала жінка в небесну вись…" // Костенко М. Полтавська плеяда : монологи. Літературний контекст кінця ХХ століття. – Глобине, 2000. – С. 59-70, 149.
Раїса Плотникова // Калинове гроно : антологія поезії полтавських літераторів ХХ ст. – Полтава, 2004. – С. 436-438.
Плотникова (Жарова) Раїса Василівна : [коротка біографія. Поезія] // Сонячні перевесла : збірник. – Лубни, 2003. – С. 60-65.
Раїса Василівна Плотникова (1955) : [біографія, вірші] // Хало О. Література рідного краю : хрестоматія. – Лубни, 2000. – С. 151-155.
Віценя, Л. Коли душа крилата / Л. Віценя // Зоря Полтавщини. – 2007. – 21 лют. – С. 3.
Лук'яненко, Є. У глухому куті втечі / Є. Лук'яненко // Дніпро. – 2007. – № 11-12. – С. 140-142.
Лук'яненко, Є. Ще не карана п'єдесталом / Є. Лук'яненко // Молодь України. – 2003. – 11 листоп. – С. 3.
Міщенко, О. "Афганський кут". У пошуках себе / О. Міщенко // Зоря Полтавщини. – 2006. – 13 верес. – С. 3.
Плотникова, Р. Русоп'ят : новела : [зокрема, коротка біографія авторки] / Р. Плотникова // Рідний край. – 2009. – № 2 (21). – С. 42-43
2007 рік
Лауреати премії:
Література і публіцистика:
Костенко Микола Васильович, літературознавець, письменник – за книги "Краюха вечности" (Полтава, 2005), "Старе вино" (Полтава, 2006), "Золоті ворожбити" (Полтава, 2006).
Краєзнавство і народна творчість:
Бутрим Віра – за книги "Чудова мить моєї вулиці", "Пам'ять серця", "Видатні жінки Лубенщини", "Історичні події і постаті Лубенщини", "40 років Лубенській станції переливання крові".
Мистецтво і монументальна скульптура:
Початко Любов, художниця – за малюнки олівцем.
Житинський Олександр, самодіяльний композитор.
Дипломанти премії:
Васильєв Володимир – за роман "Іван Свирговський" (Лубни, 2006).
Щербина Микола – за ряд публікацій в засобах масової інформації.
Сасько Тамара – за методичні посібники для загальноосвітніх навчальних закладів.
(Міщенко, О. "Путь не яструба, а орла…" : премія ім. Малика / О. Міщен-ко // Лубенщина. – 2007. – 24 лют. – С. 3).
КОСТЕНКО
Микола Васильович
19.03.1939, с. Ісківці Лубенського р-ну.
Критик. Письменник. Літературознавець. Публіцист. Член Національної спілки письмен-ників України. Член Національної спілки журналістів України. Член Полтавської спілки літераторів. Член громадської ради ПСЛ. Лауреат літературної премії ім. В. Симоненка. Лауреат 6-ти літературно-мистецьких премій і 11-ти премій періодичних видань.
Непростим був шлях Миколи Костенка у літературу. Довелось працювати робітником на повоєнних київських новобудовах, службовцем, кадрову військову службу відбувати на кордоні. Закінчивши факультет журналістики КДУ, працював журналістом, репортером, нарисовцем, редактором ряду періодичних видань і ряду книг інших авторів.
Увесь цей час шукав свій шлях до таємниць слова. Основні жанри, в яких він працює зараз – поезія, мала проза, повісті, публіцистика, літературна критика. У творчому доробку письменника – 6 поетичних збірок, повісті для дітей, роман-балада "Книга Велеса", літературознавчі нариси, гостросюжетна публіцистика. Твори публікувались у виданнях зарубіжних країн, друкуються також у збірниках та періодичних виданнях України нині.
Письменник має вагомий авторитет як серед молодих, так і серед визнаних письменників Полтавщини. До нього звертаються за порадою, з надією на підтримку, за передмовою до своїх книжок. Як критик-дослідник, М. Костенко охопив понад 300 знаних і маловідомих імен.
Микола Костенко // Калинове гроно : антологія поезії полтавських літераторів ХХ ст. – Полтава, 2004. – С. 247-253.
Костенко Микола Васильович // Літератори Полтавщини : довідник. – Полтава, 2008. – С. 42-43.
Жовнір, Н. Микола Костенко: "У всі часи людям була потрібна оптимістична література, і це залишається непохитним каноном для всіх письменників" : відомому полтавському письменникові, лауреату 17-ти премій Миколі Костенку виповнилось 70 років / Н. Жовнір // Вечірня Полтава. – 2009. – 1 квіт. – С. 5.
Дичко, І. Що на роду написано (роздуми над книгою Миколи Костенка) / І. Дичко // Рідний край. – 2010. - № 1(22). – С. 241-249.
Зелень, М. Ліки для красного слова / М. Зелень // Вечірня Полтава. – 2010. – 24 берез. – С. 6.
Зелень, М. Світ красного слова знову у полі зору Миколи Костенка / М. Зелень // Вечірня Полтава. – 2010. – 24 листоп. – С. 8.
Любивий, М. Стезею вірності добру / М. Любивий // Полтавський вісник. – 2009. – 20 берез. – С. 9.
Неживий, О. Громадянство болю / О. Неживий // Літературна Україна. – 2010. – 2 верес. – С. 5.
Плотникова, Р. Нескінченна дорога життя / Р. Плотникова // Зоря Полтавщини. – 2009. – 20 берез. – С. 13.
"Стезя" мудрого поета // Вечірня Полтава. – 2008. – 8 жовт. – С. 8.
2008 рік
Лауреати премії:
Література і публіцистика:
Баклай Наталя Михайлівна, письменниця – за збірку поезій та новел "Батькова криниця".
Краєзнавство і народна творчість:
Григор'єв Віталій – за книгу: "Роде наш прекрасний…" (історія Глобинського району в особах). – Полтава : АСМІ, 2007. – 416 с.
Мистецтво і монументальна скульптура:
Любич Іван, директор музичної школи – за концертну діяльність, сольний концерт на кнопковому акордеоні у 2007 році.
Дипломанти премії:
Міщенко Олександр - за збірку віршів , легенд "Трояндовий витязь".
Сова Віталій – за публікації в засобах масової інформації.
Учні М. Паляниця, М. Шовкопляс, К. Каріна – за науково-дослідні роботи (ЗОШ № 1).
Медведєва Катерина – за краєзнавче дослідження.
(Михась, О. Премії Малика вручено / О. Михась // Лубенщина. – 2008. – 27 лют. – С. 3).
БАКЛАЙ
Наталія Михайлівна
24.02.1958, с. Терни Лубенського р-ну.
Поетеса. Прозаїк. Член Національної спілки письменників України. Член Національної спілки журналістів України. Лауреат премії ім. В. Симоненка. Лауреат премії ім. П. Мир-ного.
Наталія Баклай закінчила Гадяцьке держане училище культури за спеціальністю бібліотечна справа та Полтавський державний аграрний коледж управління і права Полтавської аграрної академії (юридичне відділення). У 1976-1986-х роках працювала в Лубенському музеї. Нині вона – головний спеціаліст Лубенського РАГСу.
Перший її вірш було надруковано 1980 року в районній газеті. Відтоді друкується постійно в місцевій та обласній періодичній пресі, у вітчизняних та зарубіжних газетах і журналах, у колективних збірниках. У 1993 році вийшла перша збірка поезій "Два береги душі". 2009 року побачила світ 12-та книга "Перекоти-Доля" (новели, бувальщини).
Авторка пише поезію і прозу. Її творчість визначається глибоким ліризмом, присвячується людині праці, жінці-матері, трудівниці.
Костенко, М. Баклай Наталія Михайлівна (24.02.1958, с. Терни Лубенського р-ну Полтавської обл.) – поетеса. Чл. НСПУ (1995) / М. Костенко // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2003. – Т. 2. – С. 114.
Наталія Баклай, поетеса, прозаїк // Письменники України : біобібліо-графічний довідник. – К., 2006. – С. 15.
Наталя Баклай // Калинове гроно : антологія поезії полтавських літера-торів ХХ ст. – Полтава, 1998. – С. 446-449.
Над сивим полум'ям жоржин // Костенко М. Полтавська плеяда : моно-логи. Літературний контекст кінця ХХ століття. – Глобине, 2000. – С. 44-58, 144-145.
Луків, М. Осяяна любов'ю / М. Луків // Баклай Н. Отава : вибране. – Полтава, 2008. – С. 3-5.
Баклай Наталя Михайлівна // Уроки Володимира Малика (сучасники про письменника і його творчість). – Полтава, 2005. – С. 3.
Неживий, О. Рідна хата у поетичному Всесвіті (Баклай Н. Отава : вибране. – Полтава : Дивосвіт, 2008. – 424 с.) / О. Неживий // Вітчизна. – 2009. - № 11-12. – С. 147-148.
Матвієнко, А. "О білий світе…" / А. Матвієнко // Літературна Україна. – 2009. – 8 жовт. – С. 1.
Названо лауреатів премії імені Панаса Мирного // Вечірня Полтава. – 2009. – 29 квіт.; Зоря Полтавщини. – 2009. – 7 трав. – С. 4.
Лисенко, А. Образ жінки в сучасній українській поезії Полтавщини / А. Лисенко // Українська література в загальноосвітній школі. – 2008. – № 5. – С. 44-46.
Кравченко, О. "В серці маю любов і пісню" : [про нову книгу поезій "Отава" (Полтава : Дивосвіт, 2008)] / О. Кравченко // Полтавський вісник. – 2008. – 29 серп. – С. 9.
МІЩЕНКО
Олександр Михайлович
18.01.1971 р. н., м. Лубни.
Поет. Прозаїк. Перекладач. Член Національної спілки журналістів України. Член Націона-льної спілки письменників України. Член Полтавської спілки літераторів. Голова літературного об'єднання ім. О. Донченка. Переможець Всеукраїнського конкурсу моло-дих авторів "Гранослов". Лауреат Міжнарод-ної україно-німецької премії ім. О. Гончара. Лауреат Всеукраїнського конкурсу сучасної новели ім. В. Підмогильного – ІІІ премія.
О. Міщенко закінчив ЗОШ № 8, СПТУ № 13, Полтавський обласний вечірній університет журналістики. Працював на заводі "Комунар", кореспондентом районних газет. Після одного з конкурсів "Поетична весна" був запрошений до літературного об'єднання при газеті "Лубенщина", яке очолював П. О. Лубенський. Твори письменника друкувались в районній, обласній, республіканській пресі, в журналах "Дзвін" (Львів), "Січеслав" (Дніпропетровськ), в дитячому журналі "Журавлик", у часописі української діаспори в Австралії "Прозріння".
Нині він автор збірок поезій, декількох збірок прози, книги для дітей, в яких – казки, поезії, п'єси, романи, оповідання, новели.
У 1996-1998 роках О. Міщенко заснував і видавав перший в Лубнах літературний журнал "Дюжина". Він – автор слів "Гімну Лубенщини". Виступає у пресі з літературознавчими, критичними статтями, працює як перекладач.
Олександр Міщенко, поет, прозаїк, перекладач // Письменники України : біобібліографічний довідник. – Полтава, 2006. – С. 272.
Міщенко Олександр Михайлович // Літератори Полтавщини : довідник. – Полтава, 2008. – С. 66.
Олександр Міщенко // Калинове гроно : антологія поезії полтавських літераторів ХХ ст. – Полтава, 1998. – С. 475-478.
Міщенко Олександр Михайлович // Уроки Володимира Малика (сучасники про письменника і його творчість). – Полтава, 2005. – С. 93.
Міщенко Олександр Михайлович : [коротка біографія]; Савчині руки. Маленькі радощі : [оповідання] // Сонячні перевесла : збірник. – Лубни, 2003. – С. 49-51.
Олександр Михайлович Міщенко // Дієслово. – 2009. - № 3. – С. 29.
Серед переможців міжнародної літературної премії імені Олеся Гончара – лубенчанин Олександр Міщенко // Зоря Полтавщини. – 2001. – 6 квіт. – С. 2.
2009 рік
Лауреати премії:
Література і публіцистика:
Неживий Олександр (м. Луганськ) – за книги "Час невмирущий", "Борис Грінченко: вартовий слова", "Письменники Луганщини", "Юному краєзнавцю Луганщини", методичні розробки та матеріали публікацій у ЗМІ.
Чайка Іван (Гадяцький район) – за історичний роман "Дзвони над Лютенькою" та книгу для дітей "У герці".
Краєзнавство і народна творчість:
Колектив Полтавського відділення Українського ботанічного товариства НАН України під керівництвом голови відділення Віктора Самородова – за книгу "Вернадський і Полтавщина: факти, документи, бібліографія" (Полтава : Полтавський літератор, 2008. – 260 с. : іл.).
Сердюк Григорій (с. Бреусівка Козельщинського р-ну) – за книгу "Перлина Козельщини" (Полтава : АСМІ, 2007. – 238 с.), написану у співав-торстві з Вірою Жук.
Мистецтво і монументальна скульптура:
Народний аматорський гурт "Континент", керівник В. Авсієвич (м. Лубни).
Дипломанти премії:
КУ РМР "Радіо Лубни" – за передачу до 75-річчя голодомору 1932-1933 рр. в Україні.
Рось Ольга – за збірку поезій "Вітер в долонях".
Підтоптаний Петро – за публікації в газетах "Майдан свободи" та "Україна козацька".
(Колісніченко, Н. Названо лауреатів премії імені Володимира Малика / Н. Колісніченко // Зоря Полтавщини . – 2009. – 4 лют. – С. 5).
(Лауреатів визначено // Лубенщина. – 2009. – 4 лют. С. 1).
ЧАЙКА
Іван Федорович
1946, с. Лютенька Гадяцького р-ну.
Ще змалечку, слухаючи розповіді ветеранів громадянської і Великої Вітчизняної війни, Іван Чайка захопився славною історією села і всього Гядяцького краю. Виростав він у незаможній селянські родині. За направленням колгоспу здобув у Полтаві фах агронома і працював на рідних ланах. Залюбленість у край, у рідну природу надихала на літературну творчість. З часом закінчив заочно Полтавський педагогічний інститут і почав працювати вчителем історії у Лютеньській школі, згодом – став її директором.
Як літератор, І. Чайка володіє дослідницьким і художнім хистом, любить рідні місця, своїх земляків, намагається збагнути дух і душу наших предків, їх звичаї, мову, пісні, і донести до сучасників. Все це допомогло йому стати козацьким сотником Гадяцького району.
Ідея написання твору " Дзвони над Лютенькою" про події в Лютеньці у 20-хр. ХХ ст. з'явилась у емігрантських колах лютенчан. Зібрані ними документи потрапили до рук І. Чайки через листування і за проханням тих людей він вважав своїм обов'язком донести до людей зібрані матеріали, висвітлити іх через книгу. Автор зі своїми помічниками провів величезну роботу, щоб перевірити правдивість рукописів. Були опрацьовані чисельні архівні матеріали, зібрані спогади старожилів, докладно вивчена історія краю, повстання лютеньських селян і їх ватажка Леонтія Христового. В результаті цієї роботи побачила світ книга "Дзвони над Лютенькою".
Козороз, Н. Відлуння "Дзвонів над Лютенькою" / Н. Козороз // Все для вчителя. – 2010. - № 34-35. – С. 57-58.
Яловегіна, Г. "Дякую Богові за те, що посилав мені багато добрих людей…" / Г. Яловегіна // Зоря Полтавщини. – 2006. – 7 лют. – С. 3.
Дениско, Г. Голгофа Леонтія Христового / Г. Дениско // Молодь України. – 2004. – 3 верес. – С. 2.
Дениско, Т. Правда про отамана Христового / Т. Дениско // Зоря Полтавщини. – 2004. – 9 квіт. – С. 6.
Правдиве слово про селянського отамана // Полтавський вісник. – 2003. – 28 лют. – С. 4.
РОСЬ
Ольга Іванівна
03.11.1964, с. Пуленці Лубенського р-ну.
Літераторка. Член Полтавської спілки літера-торів.
О. Рось закінчила Полтавський державний педагогічний інститут ім. В. Г. Короленка. Працювала вчителем у Ісківській школі, журналістом. Вона – директор міськрайонної громадської організації "Лубенське земляцтво "Краяни". Вірші та оповідання почала писати ще школяркою. Регулярно друкується у періодичних виданнях, у колективних збірках, бере активну участь у роботі Лубенського міського літературного об'єднання ім. О. Донченка.
2002р. у Лубнах вийшла перша збірка "Іменем твоїм".
Рось (Савченко) Ольга Іванівна // Літератори Полтавщини : довідник. – Полтава, 2008. – С. 91.
Рось Ольга Іванівна : [коротка біографія. Поезія] // Сонячні перевесла : збірник. – Лубни, 2003. – С. 66-69.
Рось (Савченко) Ольга Іванівна // Поетичні барви освітян Полтавщини : збірка поезій. – Полтава, 2007. – С. 90-92.
Сулич, А. "Осіння гостина лубенського гурту" // Літературна Полтав-щина. – 2006. – 1 листоп.
2010 рік
Лауреати премії:
Література і публіцистика:
Кондратенко Микола – за книгу "Чоловічі сповіді".
Краєзнавство і народна творчість:
Скорик Василь – за краєзнавчі книги "Тріумф перемоги", "Гоголь і
Диканька" (Полтава, 2008. – 38 с.).
Мистецтво і монументальна скульптура:
Зілінський Юрій, фотохудожник – за ряд фоторобіт останніх років.
Дипломанти премії:
Сергієнко Максим, учень ЗОШ № 6 – за науково-практичну роботу "Вишивка: сучасне завжди на дорозі з минулого у майбутнє".
(Логвиненко, Є. Лауреатів премії ім. Володимира Малика названо / Є. Логвиненко // Лубенщина. – 2010. – 10 лют. – С. 3).
КОНДРАТЕНКО
Микола Дмитрович
24.04.1934, с. Вищий Булатець Лубенського р-ну.
Поет. Прозаїк. Перекладач. Член Національної спілки письменників України.
У біографії М. Кондратенка є цікавий факт. Він навчався в одній школі з В. Симоненком. Разом відвідували шкільний літературний гурток, одночасно починали поетичну творчість. Після школи М. Кондратенко вступив до Ленінградського військового училища. Потім потрапив у "запас" у зв'язку зі скороченням армії. Закінчив Грузинський політехнічний інститут. Тривалий час працював на будівництві залізниць за межами України. Повернувшись в Україну вже у немолодому віці, він взявся за перо. До цього Микола Дмитрович довгий час спілкувався російською мовою. І після болючих роздумів про своє, рідне, для творчості обрав українську мову. Більше десятка книжок письменника побачили світ.
Жанровий діапазон його поетичної творчості широкий. Тут і звичайні ліричні медитації, літературні легенди та балади, пісні та поеми, загадки, скоромовки та ін. Ряд творів автобіографічних, значна їх кількість написана для дітей, багато художніх перекладів.
Кондратенко Микола // Письменники України : біобібліографічний довідник. – К., 2006. – С. 193.
Шалата, М. Супроти обставин // Літературна Україна. – 2004. – 8 лип. – С. 6.
СКОРИК
Василь Петрович
(03.12.1938, смт Диканька – 2011)
Член Національної спілки журналістів України. Науковець-краєзнавець. Лауреат премії ім. С. Величка.
В. Скорик після закінчення Харківського політехнічного інституту працював за фахом у Харкові. З 1986 року постійно проживав у Диканьці, працював кореспондентом районної газети "Трудова слава", згодом – директором районного краєзнавчого музею ім. Д. Гармаша. Залюблений у Полтавський край і рідну Диканьку, він невтомно досліджував нові невідомі сторінки історії. Результатом роботи є десяток історично-дослідницьких книг, сотень статей про рідний край. В. Скорик був редактором і упорядником Книги Пам'яті по Диканському району, у книзі "Факти пам'яті" увіковічнив імена понад 200 радянських воїнів, що загинули або пропали безвісти на території району у 1941-1943 роках. За велику пошукову та наукову діяльність і високий професіоналізм В. П. Скорик нагороджений пам'ятною медаллю "10 років Незалежності України", його ім'я занесене до "Альманаху пошани і визнання Полтавщини".
Пам'яті товариша : [некролог] // Зоря Полтавщини. – 2011. – 28 січ. – С. 15.
2011 рік
Лауреати премії:
Література і публіцистика:
Плотникова Раїса (м. Лубни), письменниця – за книгу "Обличчям до полум'я" (проза).
Печора Олександр (м. Лубни), літератор – за книги "Повстали приспані тривоги" (Полтава, 2008) та "Яблуко на вітрах" (поезія).
Мистецтво і монументальна скульптура:
Семенюта Володимир (м. Лубни), художник – за творчий доробок художніх робіт у жанрі живопису та графіки.
Лоїк Антоніна (м. Лубни) – за авторську та виконавську діяльність у жанрі пісенної творчості.
Краєзнавство і народна творчість:
Мокляк Володимир (м. Полтава) – за книги:
"Полтавщина козацька" (Полтава : АСМІ, 2008. – 264 с.),
"Полтавський полк" (Полтава : Дивосвіт, 2008. – 112 с.),
"Джерела з історії Полтавського полку", т. 1, 2.
Дипломанти премії:
Черпакова Лідія (м. Полтава) – за збірку поезій "Янголи Гіппократа" (як упорядник та один з авторів), матеріали спецпроекту "Медицина зблизька" в газеті "Село полтавське".
Солона Світлана (смт Градизьк) – за альманах "Цвіт чебрецевий" (як упорядник та один з авторів), книгу "Градизьк – прадавнє місто Воїнь Городище" (у співавторстві) (Полтава : АСМІ, 2010. – 126 с.), збірку поезій "Від печалі до радості" (Полтава : АСМІ, 2010. – 180 с.),, присвячені 1145-й річниці Градизька.
Дорошенко Ніна (м. Лубни) – за виставку фотографій квітів, вирощених власними руками.
(Логвиненко, Є. Лауреати премії імені Володимира Малика // Зоря Полтавщини. – 2011. – 16 лют. – С. 3).
(У Лубнах визначили лауреатів премії ім. В. Малика // Село полтавське. – 2011. – 4 лют. – С. 13).
