|
АКАДЕМIКИ ЖИВОПИСУ
До ювілеїв художників
А. Мокрицького та Є. Крендовського
Пам'ятка читачу
Пам'ятка подає розповіді про двох видатних діячів мистецтва 19 ст. Народившись далеко від культурних центрів, на Полтавщині, вони завдяки таланту, працелюбності, бажанню досягли своєї мети, стали видатними майстрами живопису.
Пам'ятка містить коротку передмову, розповіді про художників, літературу про них та список репродукцій картин, знайдених у фондах бібліотеки.
Матеріал адресується працівникам бібліотек, краєзнавцям, молоді, всім, хто цікавиться мистецтвом та його кращими представниками.
З М І С Т
Передмова
КРЕНДОВСЬКИЙ Є. Ф.
Література
Репродукції картин
МОКРИЦЬКИЙ А. М.
Література
Репродукції картин
ПЕРЕДМОВА
Якщо до кінця ХVІІІ ст. мистецтво часто гуртувалось на релігійних засадах, то з ХІХ ст. воно перетворилось на нове, світське. Естетичні настанови його були позбавлені схоластики, пов'язувались з реальним сприйняттям людини і навколишнього середовища.
У першій половині ХІХ ст. процес взаємодії української та російської культур мав обопільний характер. Цьому сприяла Петербурзька Академія мистецтв, яка, по суті, монополізувала всі художні процеси російської імперії. Вона формувала її офіційний мистецький стиль – академізм, основу якого складали естетичні засади класицизму. Академія була тим єдиним навчальним закладом, що виховував професійних майстрів. Саме до Петербурга оволодівати малярською майстерністю відправлялись талановиті сини України. Їхня творчість і творчість приїжджих майстрів в Україну залишила помітний слід в національному образотворчому мистецтві.
Серед визнаних майстрів живопису того часу яскравими зірками сяють імена полтавців Є. Ф. Крендовського та А. М. Мокрицького.
КРЕНДОВСЬКИЙ
ЄВГРАФ ФЕДОРОВИЧ
(1810 – п. після 1853 –1858)
В один з днів морозного грудня 1810 року в Кременчуці народився хлопчик. Священники та батьки назвали його Євграфом, бо саме тоді відзначався день пам'яті мученика з таким ім'ям. В перекладі з грецької мови воно означає "благописаний". Мабуть тоді, під час хрещення ніхто і не здогадувався, що цей малюк буде писати картини і стане відомим майстром.
Навчатись живопису юнак почав у художній школі м. Арзамаса, де він служив канцеляристом. У 20 років молодий художник продовжив навчання у Петербурзькій Академії мистецтв (1830-1835). Тут доля звела його з відомим художником О. Г. Венеціановим. В подальшому Є. Ф. Крендовського почали вважати представником венеціанської школи живопису.
Творчість О. Венеціанова і його послідовників – значне явище в російській культурі початку 19 ст. Вони сприяли розвитку національного реалістичного мистецтва. Найпоширенішим жанром, до якого звертались венеціановці, був своєрідний тип картин, який об'єднував в собі портрет, інтер'єр, а іноді і побутовий живопис.
Ще навчаючись в Петербурзі, Є. Крендовський у вільний час намагався якомога частіше приїздити в Україну, на Полтавщину. Жив у рідному Кременчуці, відвідував навколишні села, рідних, знайомих. І збирав матеріал для своєї творчості.
У рік закінчення Академії (1835) молодий художник створив відоме полотно "Сопілкарі", яке через портретну основу виражає художні риси простої людини. Наступного року з'явилась не менш відома картина "Збираються на полювання".
В подальшому було написано багато мініатюрних портретів, виконаних аквареллю. Ці мініатюри відзначаються невимушеною простотою і щирістю образів, безпосередністю зображення, високою культурою виконання. Так, "Портрет жінки в ошатній сукні" демонструє притаманну його творам технічну майстерність, точність рисунку, тонке моделювання форми, витончену кольорову гамму.
Протягом всієї творчості Є. Крендовський писав акварельні портрети, портрети, виконані акварельними фарбами на слоновій кістці. Всі вони – чудові зразки часів розквіту таланту мініатюриста.
Саме за ці роботи рада Академії мистецтв присвоїла йому у 1839 році звання вільного художника.
Скориставшись цим, Є. Крендовський повертається у рідні краї, в село Мануйлівку нині Козельщинського району, оселяється в родині місцевих поміщиків, у маєтку В. Мартинової-Остроградської. Спочатку працював учителем малювання, навчав дітей багатих батьків, і, звичайно, займався своєю улюбленою справою. Згодом живописець назавжди переселився в Кременчук, організував власну художню школу. В місті він опинився в середовищі української інтелігенції, яке стало джерелом, з якого живилася творчість художника. Родичами Остроградських були відомі діячі культури Капністи і Лизогуби, сусідами та друзями – князі Ширинські-Шихматови і де Бальмени, а також місцева знать – Білухи-Кохановські, Дарагани, Магденки, Родзянки та ін. Всі вони згодом стали моделями витончених, виразних портретів Крендовського.
Творча діяльність художника на Полтавщині була досить різнобічна й активна. Він готував учнів, брав участь у розписах церкви в селі Мануйлівці, малював ікони для церкви Полтавської гімназії (1862), церкви містечка Глобино (1837), багато писав з натури.
Творча спадщина Є. Ф. Крендовського нараховує до 100 творів. Це переважно портрети, зокрема групові. Неперевершений зразок його творчості – "Портрет дітей художника – Дарії, Єлизавети, Михайла" (1849). Безпосередність зображення, невиму-шена простота і щирість образів роблять цей твір одним із кращих у його мистецькій спадщині. Широко відомі його портрети: "Портрет сенатора А. Башилова із хлоп-чиком гр. де Бальменом" (друга пол. 1830–), "Портрет гувернантки з дітьми" (1840–50-і), "Українка" (поч. 1850-х).
Домінантність української тематики в творчому доробку майстра легко просте-жується як у станкових творах, так і в мініатюрі, у створеній ним портретній галереї сучасників.
Роботи Є. Крендовського зберігаються у Національному, Миколаївсь-кому і Харківському художніх музеях, у Петербурзі, Таганрозі, Пскові.
Краєзнавцям з м. Кременчука ще не відомо, де містилася школа Крендовського, де знаходився будинок, в якому жив наш земляк. Не збереглася і його могила. Зате, як повідомив краєзнавець В. Юшко, вдалося встановити рік його смерті і назвав більш точну дату – 1858 рік.
Л І Т Е Р А Т У Р А
Крендовський Євграф Федорович (1810, Кременчук – п. після 1853, там же) // УРЕ : в 16-ти т. – 2-е вид. – К., 1980. – Т. 5 : (Кан - Кул) – С. 497.
Крендовский Евграф Федорович (р. 1810 – ум. после 1853) // Большая советская энциклопедия. – 2-е изд. – М., 1953. – Т. 23 : (Ко - Ку) . – С. 334
Крендовський Євграф Федорович (1810, м. Кременчук – після 1853, там же) // Мистецтво України : біографічний довідник. – К., 1997. – С. 334.
Крендовський Євграф Федорович (1810 Кременчук – п. після 1853) – живописець // Митці України : енциклопедичний довідник. – К., 1992. – С. 331.
Крендовський Євграф Федорович (181Є. Кременчук – п. після 1853, там же) // Словник художників України. – К., 1973. – С. 120.
Крендовський Євграф Федорович (1810, Кременчук – 1870-і, живописець) // Ханко В. Словник мистців Полтавщини. – Полтава, 2002. – С. 96.
Крендовський Євграф Федорович (1810 – п. після 1853) – український художник // Дніпро. – 1996. – № 9 – 10. – С. 138.
Захарчук А. Портретна мініатюра : [зокрема, про колекцію робіт Є. Крен-довського] // Національний художній музей України. – К., 2003. – С. 77 – 81.
Юшко В. Родом з Кременчука // Кременчуцька зоря. – 1991. – 5 берез.
РЕПРОДУКЦІЇ КАРТИН
Портрет дітей художника – Дарії, Єлизавети, Михайла (1849). Папір, акварель // Український живопис ХІХ – початку ХХ ст.: з колекції Національного художнього музею України : альбом. – К., 2003. – С. 212.
Портрет невідомого, що сидить у фотелі (кін.1840-х). Слонова кістка, акварель // Український живопис ХІХ – початку ХХ ст.: з колекції Музею України : альбом. – Хм., К., 2005. – С. 51; Національний художній музей України : альбом. – К., 2003. – С. 212.
Портрет невідомої в блакитній сукні (кінець 1840-х рр.) Слонова кістка, акварель // Український живопис ХІХ початку ХХ ст.: з колекції Національного художнього музею України : альбом. – Хм., К., 2005. – С. 51 ; Національний художній музей України : альбом. – К., 2003. – С. 212.
Сбор художников на охоту (1886) // БСЭ. – 2-е изд. – М., 1953. – Т. 23 : (Ко - Ку). – С. 334.
Сопілкарі (1835). Полотно, олія // Степовик Д. В. Українське мистецтво першої половини ХІХ століття . – К., 1982. – С. 149.
МОКРИЦЬКИЙ
АПОЛЛОН МИКОЛАЙОВИЧ
(1810 – 1870)
Творчість А. Мокрицького – явище цікаве й суперечливе. В ній – одно-часна наявність елементів пізнього романтизму і тяжіння до класицистичних основ, які характеризували постать його вчителя К. Брюллова і багатьох інших митців того часу.
Народився майбутній художник, академік живопису, педагог 12 серпня 1810 року у м. Пирятині в родині небагатого поштмейстера. У 1818 – 1824 роках виховувався в Полтавському будинку для дітей бідних дворян. Загальну освіту і першу мистецьку підготовку здобув у Ніжинському ліцеї, де і проявив своє мистецьке обдарування, яке передалось йому від матері. Серед гімна-зистів, які навчалися з хлопцем, були М. Гоголь, А. Данилевський, П. Проко-пович, Є. Гребінка. В подальшому житті, в Петербурзі, ніжинці постійно збиралися у дружньому колі.
1830 року 20-річний юнак вирушає до Петербурга вивчати медицину, але, зазнавши невдачі, іде на державну службу. Одночасно, незважаючи на нестачу коштів, він шукає шляхи до Академії мистецтв, і вже у вересні 1831 року стає її вільним слухачем. На цей час припадає його знайомство з видат-ним художником О. Венеціановим, який незабаром стає його вчителем. Систематичні заняття відбувались протягом 1832 – 1833 років. А друзями залишались на все життя.
Наприкінці 1833 року, через безгрошів'я, молодий художник залишає навчання і їде на батьківщину, в Пирятин, де протягом року створює цілу галерею портретів на замовлення місцевих поміщиків. Особливо багато він писав у помісті Дігтярі, що належало П. Галагану.
Заробивши таким чином гроші, А. Мокрицький у листопаді 1834 року повертається до Петербурга, щоб продовжити навчання. Саме 1834 року художник розпочинає вести свій "Щоденник", який згодом був опублікований. З його сторінок дізнаємось, що він бував у Прилуках, Линовиці, Мойсівці, Журавці та інших населених пунктах. Аполлон Миколайович мріяв про розвиток свого краю і створення саме в Пирятині художньої школи. У 1835 році він занотував свою мету і намір: досягти в живописі значного успіху, одружитись і присвятити своє життя вітчизні. Тут же висловив своє життєве кредо: "Пусть буду лучше прост, но добр беден, но честен и независтлив".
Значну роль у подальшій долі художника відіграло його близьке знайомство з конференц-секретарем Академії мистецтв земляком В. Григо-ровичем, який став справжнім його покровителем. За протекцією В. Григоровича з 1834 року молодий художник починає відвідувати класи Академії, підтримує гарні стосунки з О. Г. Венеціановим, входить в коло не тільки художніх діячів, а і літераторів, знайомиться з О. С. Пушкіним. На згад-ку нащадкам про поета він залишив картину "Пушкин в гробу" (1837). Саме в той час А. Мокрицький написав картину "Любов римлянки", виконав на замовлення портрет Є. Пузино. У грудні 1835 року за цей портрет отримав срібну медаль 2-го ступеня.
Але, незважаючи на підтримку Академії та грошову допомогу від Товариства заохочення художників, Аполлон Миколайович переживає велику скруту і йому доводиться писати багато портретів на замовлення, давати уроки.
Завдяки підтримці В. Григоровича А. Мокрицький у 1836 році стає учнем портретного та історичного класу Академії під керівництвом К. Брюл-лова, який мав неймовірну славу. З цього часу в житті нашого земляка відкривається нова сторінка. Перебуваючи під великим враженням від творчості Майстра, він обожнює свого вчителя, стає покірним його учнем.
Аполлон Миколайович був одним із перших добродійників, які зустрілися на шляху Т. Г. Шевченка і хто залучив його до культурної сфери Петербурга. Це він переконав свого вчителя К. Брюллова зробити добру справу у звільненні талановитої людини від ланцюгів рабства. Про це він описав у своєму "Щоденнику".
Влітку 1837 року Мокрицький знову в Україні, займається малюванням з натури. В Пирятині пише портрет матері В. І. Григоровича, портрет друга
Є. Гребінки, "Автопортрет", "Італійський пейзаж" та інші.
Навчання в Академії було досить успішним. У жовтні 1838 року його нагородили великою срібною медаллю за картину "Святий Себастьян" та "Портрет, написаний з натури", а за картину "Римлянка, що годує грудьми батька" художнику присудили у 1839 році золоту медаль.
Після закінчення Академії у званні "вільного художника" в кінці 1839 року А. Мокрицький повертається в Пирятин, щоб заробити гроші для поїздки за кордон. І у 1841 році на власні кошти художник вирушає до Італії.
Там він багато пише з натури, працює як портретист та пейзажист, за що одержав грошову допомогу від Академії.
В Росію художник повернувся у 1849 році і був удостоєний звання академіка за "Портрет преосвященного Никанора, митрополита Новгородсь-кого і Санкт-Петербурзького" та інші роботи.
Нині відомо близько 140 портретів художника. Його творам властиві чіткий реалістичний малюнок, міцна композиційна побудова і дещо монохромний живопис.
Портрет Є. Гребінки відомий у двох варіантах – 1833 і 1840 років. Другий портрет є авторським повторенням вдалого розв'язання першого твору. У другому варіанті художник замикає малюнок постаті овалом. На цю роботу вплинули венеціанські портрети з їх спокійно-релігійним настроєм. Проте, незважаючи на певний драматизм, портрет Є Гребінки більше тяжіє до реалістичного трактування образу. У цьому особливо переконує зіставлення його з "Автопортретом", де романтичний відтінок виражений динамічністю форми.
На високому професійному рівні виконав митець портрет дружини. Цей твір можна вважати програмним не тільки у творчості майстра, а і в історії українського романтизму взагалі. В образі замріяної жінки він відтворив не лише прекрасні ідеали часу, що увібрали в себе поняття духовності, гармонії почуттів і помислів, єдності людини з природою, а і своє особливе захоплене ставлення до моделі.
У 1851 році Аполлон Мокрицький був прийнятий на службу до Московського училища живопису і ліплення. Відтоді 20 років він пробув на педагогічній ниві. Наш земляк залишив мемуари про багатьох діячів мистецтва, літератури, музики. Надзвичайний інтерес і цінність становить його "Щоденник".
Неоціненний вклад у розвиток живопису ХІХ ст. внесла ця талановита людина. Звичайно, багато чого не встиг: так, за браком коштів не вдалось створити школу у Пирятині..., не завершені інші справи : 26 лютого (9 березня) – у віці 59 років художник помер у Москві.
Його картини зберігаються в музеях Москви, Петербурга, Калінінграда, Калуги, Києва, Курська, Ярославля, Чернігова, Ніжина, в особистих колекціях.
Л І Т Е Р А Т У Р А
Мокрицький Аполлон Миколайович (12.УІІІ.1810, м. Пирятин Полтавсь-кої обл. – 8 або 9.ІІІ. 1870, Москва ) // УРЕС : в 3-х т. – К., 1987. – Т. 2. – С. 431.
Мокрицький Аполлон Миколайович (12.УІІІ.1810, м. Пирятин, тепер Полт. обл. – 8 або 9.ІІІ.1870, Москва ) // УРЕ : в 16-и т. – К., 1982. – Т. 7 : (Мік – Ол). – С. 76.
Мокрицький Аполлон Миколайович (1810 – 1870) // Шаров І. Ф. Худож-ники України: 100 видатних імен. – К., 2007. – С. 244 – 247.
Рубан В. В. Образотворче мистецтво. Вихованці мистецьких академій на викладацьких посадах. Поширення ідеалізуючих тенденцій академізму // Історія української культури : у 5-и т. – К., 2005. – Т.4, кн. 2. Українська культура другої половини ХІХ ст. – С. 733 – 752.
Мокрицький Аполлон Миколайович ( 12.УІІІ.1810, м. Пирятин, тепер Полт. обл. – 8 або 9.ІІІ.1870, Москва) // Мистецтво України : біографічний довідник. – К., 1997. – С. 420.
Мокрицький Аполлон Миколайович (12.УІІІ.1810. м. Пирятин, тепер Полтав. обл. - 8 або 9.ІІІ. 1870, Москва) – укр. і рос. живописець // Митці України : енциклопедичний довідник. – К., 1992. – С. 407 – 408.
Мокрицький Аполлон Миколайович (12.УІІІ.1810, м. Пирятин – 8 або 9.ІІІ. 1870, Москва) // Словник художників України. – К., 1973. – С. 154.
Мокрицький Аполлон Миколайович (28.07/9.08.1810 за ін. джерелами 31.07/12.08.1810, Пирятин – 26.02/09.03.1870, Москва), укр. живописець – портретист // Ханко В. Словник мистців Полтавщини. – Полтава, 2002. – С. 128 – 129.
Романтичні портрети академічної школи // Степовик Д. Українське мистецтво першої половини ХІХ століття. – К., 1982. – С. 103 – 132.
Мокрицький Аполлон Миколайович (н.12.08.1810, м. Пирятин – п. 8(9).03.1849. м. Москва) – укр. маляр, акад. Петербурзької АМ // Дніпро. – 2007. - № 9 – 10. – С. 143 – 144.
Митець шевченківської доби : до 200-річчя від дня народження А. М. Мокрицького (12.08.1810 – 1870) // Календар знаменних і пам'ятних дат. – 2010. – № 3. – С. 65 – 69.
Кузьменко Н. 12 серпня. Мокрицький Аполлон Миколайович : 195 років з дня народження // Край. – 2005. – № 16 (серп.) – С. 21.
Малик М. Оточення Гоголя : Погодін Михайло Петрович (1800 – 1875), Нащокін Павло Войнович (1800 – 1854), Мокрицький Аполлон Миколайович – живописець // Край. – 2008. – № 55 (листоп.) – С 17.
РЕПРОДУКЦІЇ КАРТИН
Автопортрет : фрагмент // УРЕ : в 16-и т. - К., 1982. – Т. 7 : (Мік - Ол). – С. 76.
Портрет Є. П. Гребінки (1840) // там же, с. 76.
Портрет невідомої (1853) // там же, с. 76.
Є. П. Гребінка (1840) // Гребінка Є. П., Глібов П. І. Вибране : байки, поезії, переклади. – Донецьк, 2007. – вкл. між с. 48–49.
Автопортрет (1840). Полотно, олія // Історія української культури : в 5-и т. – К., 2005. – Т. 4., кн. 2. Українська культура другої половини ХІХ століття. – С. 746.
Портрет Амалії Мокрицької, дружини художника (1853). Полотно, олія // там же, с. 747.
Портрет Марії Олександрівни Мокрицької, дружини художника (1853) // Український живопис ХІХ – початку ХХ ст.: з колекції Національного художнього музею України : альбом. – Хм., К., 2005. – С. 72.
Портрет дружини (1835). Полотно, олія // Степовик Д. В. Українське мистецтво першої половини ХІХ століття. – К., 1982. – С. 116; Національний художній музей України. – К., 2003. – С. 224.
Портрет невідомого (середина 19 ст.). Полотно, олія // Словник худож-ників України. - К., 1973. – С. 154; Степовик Д. В. Українське мистецтво першої половини ХІХ століття. – К., 1982. – С. 115.
|
