РІДНИЙ  КРАЙ –  КОЛИСКА  ЙОГО  ЖИТТЯ

 Біобібліографічний  покажчик

(до  90-річчя  О. Коломійця)

         Даний біобібліографічний  покажчик  підготовлено  до 90-річчя  від дня  народження   письменника  О. Ф. Коломійця, ім'я  якого добре  відоме не тільки  на  Полтавщині,  але  й  в Україні. Його самобутню творчість  високо оцінили  класики  української  літератури.

         До покажчика  увійшли твори, видані окремими  книгами, література про  життєвий  і творчий шлях О. Ф. Коломійця. Матеріал   розміщений  за відповідними  розділами.

         Видання  адресоване  бібліотечним  працівникам,  викладачам  літератури, студентам, учням  загальноосвітніх  шкіл,  літературознавцям,  а  також  усім  шанувальникам  творчості  нашого земляка.

Віхи  життя  і творчості  письменника

17 березня 1919           У селі  Харківцях Лохвицького району на Полтавщині  народився Олексій  Федотович Коломієць.  Батьки  його належали  до селян-бідняків.

1935 – 1941          У рідному  селі  закінчив  семирічку. Навчання  в газетному технікумі, робітфаці  при  Харківському  інституті радянської  торгівлі, потім на  історичному  факультеті Харківського  державного   університету.

1941 – 1944         Воював  на  фронтах  Великої  Вітчизняної  війни.

1944 – 1950         Перебував  на  комсомольській роботі – лектором,  потім секретарем  з пропаганди.

1950 – 1953         Працював головним редактором газети "Молодь України", потім  - у  журналі  "Зміна".

1953                     Почав  друкувати  в пресі власні оповідання й нариси.

1960                     Вийшла перша  збірка оповідань "Біла криниця".

1961                     Створив п'єсу "Фараони".

1963                     Написав  п'єсу  "Де ж твоє сонце?".

1967                     Побачили світ лірична  драма "Спасибі тобі, моє кохання", збірка  п'єс "Прошу слова  сьогодні".

1969                     Створив  п'єси  "Келих  вина  для  адвоката!", "Горлиця", "Дванадцята година. Репортаж з того світу".

1970                     Написана    п'єса "Перший гріх".  3а  п'єси  "Планета сподівань", "Спасибі тобі, моє кохання", "Горлиця" удостоєний Республіканської  комсомольської  премії  ім. М. Островського.

1972                    З-під пера драматурга  вийшли п'єси "Одісея  в сім днів", "За дев'ятим порогом".

1973                    Створив п'єсу "Голубі олені".

1975                    Написана п'єса   "Кравцов".

1977                    Удостоєний Державної   премії  ім. Т. Г. Шевченка  за п'єси "Голубі  олені"  та "Кравцов".

1979                    Написав п'єсу "Дикий ангел".

1980                    Удостоєний Державної  премії СРСР за  п'єсу "Дикий ангел".

1986                    П'єси  "Злива"  та "Убий  лева"  відзначені  літературною премією  ім. О. Корнійчука.

1988                    Вийшли "Вибрані твори"  в 2-х томах.

23 жовтня 1994  Олексій Коломієць помер. Похований  у  рідному селі поруч із  могилою  відомого  українського  письменника Архипа  Тесленка.    

                                    М. Зарудний    

"Душа  летить  в дитинство  як у вирій..."

           Олексій  Коломієць -  своєрідний, цікавий, талановитий  і  завжди несподіваний. Сперечались критики,  і  аплодував  глядач... В українській  драматургії  60-80-х  років  ХХ  ст.  він  справді  є  одним  із  найвизначніших  драматургів.

           У своїй  неопублікованій  біографії О. Коломієць  писав:  "Народився  я  в маленькій  сільській хаті,  у маленькому селі. У цій хаті  поміщалося все  моє дитинство, а ще були піч, лежанка,  прилавок, стіл, лави,  скриня, жердки, сволок, ослінчик – скільки всього  поміщалось? Одежа,  подушки, глечики, миски  всякого добра  уйма. А в цій хаті  ще жила  моя – тому найкраща, що моя – мама.  А в тій маленькій  хатинці,  в тому  величезному  будинку  ще мої брати: Грицько, Степан, сестри – Палажка, Ориська, Пріська.  Тут  усі ми поміщались, бігали, стрибали, навесні до нас  прилучалися телята,  ягнята... Село називалось Харківці. Маленьке, між  маленькими пагорбами, а  для мене було  величезною  країною,  а кожна людина  з мого села -  як багатотомне  зібрання  пісень,  казок,  пригод.  Усі читали, усі любили  книжки, усі  пишалися, що  в  нашому селі народився  Архип  Тесленко".

         Харківці. Гарне,  затишне  село. Навесні  і  влітку  огорнуте  зеленню лугів  та полів, ось там  і  проходило  дитинство письменника. Після закінчення  семирічки Олексій Коломієць навчався в газетному технікумі. Іван Цюпа згадує: "Тоді  я був заочником  Українського  комуністичного  інституту журналістики,  а  в газетному  технікумі  ім. Миколи Островського  навчалися  полтавські  юнаки – Олесь Гончар, Григорій Тютюнник і Олексій Коломієць. Третій полтавець Олекса Коломієць наголошував, що  він земляк  Архипа  Тесленка,  і  вражав  балакучістю, сипав  жартами,  умів  посміхатися  самими очима, трохи розкосими  і лукавенькими". Учився  на робітфаці Харківського  інституту радянської торгівлі, а  потім – на  історичному  факультеті Харківського державного  університету  ім. М. Горького

         На війні  був з перших днів. Брав  участь  у  боях як  командир  взводу  управління батареї  в складі 37-ї армії  Південного  Фронту. Лейтенантом- артилеристом пройшов фронтами  Великої Вітчизняної  війни.

         В  серпні  1942 р.  був  поранений  і після госпіталю  демобілізований  за  інвалідністю  та направлений  у  розпорядження  ЦК ВЛКСМ  на комсомольську роботу.

         Покоління   Олекси   Федотовича  призову   рокового   41-го – особливе.  Воно  першим  прийняло  смертельний  удар  броньованого  кулака  фашистів. Війна  майже  викосила його. А тому  ті  щасливці, котрих обминула куля,   були  поєднані  якоюсь  небуденною  солдатською  дружбою. Вони  вшановували найпершу можливість  зібратися  разом, посидіти,  згадати,  але  ніколи  не скніли,  не нарікали  на долю.

         Олекса Федотович не любив  вдаватися  у  фронтові  спогади,  коли він, скороспечений артилерист на  кінній  тязі, прямо  з  короткотермінових курсів  був кинутий  у криваве  місиво війни. Коли ж  і згадував, то  відшукував  якісь  комічні  випадки, в котрі потрапляв  з волі  справжніх  чи  вигаданих  ним обставин.

         А що вигадником він був  неперевершеним, це підтвердять  усі, хто  мав щастя  хоч на хвилю  познайомитися  з "Камбоджою", як  його незлобливо  і  весело  іменували  найближчі  колеги, натякаючи  на особливе примруження. Що не  заважало драматургові  неймовірно точно  прочитувати обличчя, характери, систему  жестів, інтонацію своїх побратимів,  котрих він  імітував  до  стовідсоткової точності.  Коли ж забував чиєсь  прізвище,  то наводив таку  промовисту деталь  характеру, що одразу ж  відгадували,  кого  мав  на  оці.

          В  1944 р. вступив  до лав КПРС. У  роки війни  виступав  на  сторінках  фронтової  періодики.

         У повоєнний період  до 1950 р. перебував  на комсомольській роботі:  спочатку лектором  ЦК ЛКСМУ,  а  пізніше -  секретарем  по  пропаганді  Чернівецького  обкому  комсомолу. Працював  також  і  в пресі.  З 1950 року -  працівник преси, головний редактор газети "Молодь України";  в 1953- 1960 рр. - завідувач  відділом  журналу "Зміна" (пізніше – "Ранок").

Першого  успіху  дзвони - "Фараони"!

          Друкуватись  Олексій  Федотович розпочав  ще   у 1940 році,  але художні твори  стали  з'являтися  лише  з 1953 року. Перша збірка  оповідань "Біла криниця"  вийшла  1960 року. В ті роки  написав  повість про Архипа Тесленка  "Втрачене життя".

         Незабаром  він  виявляє  себе  як  талановитий  драматург. Першим  драматичним твором  письменника  була  комедія  "Фараони". Ось як  розповідає Ольга Слоньовська  про задум  створення  п'єси: "Одного разу  О. Коломієць  став  свідком  того, як  молодий  огрядний  чолов'яга заганяв  качку  з каченятами  на своє  подвір'я. Те, що  метка  молодичка зробила б за  кілька  хвилин,  небораці  довелося  з трудом  виконувати  мало  не годину.  У  "Фараонах"  у  подібну ситуацію  потраплять  усі герої: Таран возиться  з  тістом, яке  птахи  дзьобають  аж  на  його воротях, Онисько  мучить -  варить  заграничний  борщ..." Жінки  виявилися  кращими  за чоловіків   і на  керівних посадах  у  колгоспі,  і вдома. "Фараони" зробили  досі  нікому  не  відомого  автора  популярним. Спектакль  тільки  в  київському театрі  ім. Франка  пройшов  більш ніж 300 разів  аншлагами, репліки  з п'єси  пішли  в народ. Пройшовши  з великим  успіхом по радянських  і багатьох   зарубіжних сценах, комедія  надовго  залишилася  в репертуарному  активі.  У 1978 р.  в  Київському  театрі  ім. І. Франка  відбулася її  п'ятисота  вистава.

         Як  драматург  О. Коломієць  не мав  учнівського  періоду  і досить  пізно  увійшов  у  літературу.  Комедія  "Фараони" означила  письменника  як  неповторного  комедіографа, принесла славу  авторові  і колективам,  які її поставили:  насамперед, театрам  ім. І. Франка  в Києві  та  ім. Гоголя  в Москві.

         На сіруватому  тлі  завиробничених тем  п'єса  "Фараони"  стала  справжнім  фейєрверком  і  водограєм  здорового українського гумору,  цілим гроном  характерів,  які зламали  стереотип  жіночої, так  званої "слабої" статі  і  чоловічої – сильної.  Весь  комізм  у тому, що  до нині  сильна  сторона  виявилася  до  безпорядності недотепна  без жіноцтва.  Як на  теперішню  лексику, Коломієць  ще сорок літ  тому  досить  оптимально  вирішив  актуалізовану  нині "гендерну проблему".

         Надзвичайно  цінна річ -  гумор,  дотепність  ситуацій,  повнокровність  характерів  у "Фараонах"  підкреслює  незнищеність  народного духу, оптимізму, що  мають корені  у самому  укладі  народного  життя. 

Його стихія -  драматургія

          І все ж  виявилося:  це лише одна грань його таланту -  сміятися, так, щоб гарно і  смішно  було всім. І ця грань  є тільки  інструментом  у  майбутній  творчості  і гострій  публіцистичній  драматургії,  інструментом, який   дозволив  дихнути  всім його наступним творам,  наповнивши світ  героїв  особливою  життєстверджуючою  красою.

         У 1963 році з-під  пера  автора  з'являється  нова п'єса "Де ж твоє  Сонце?" (йшла  під назвою "Чебрець  пахне сонцем", в тому числі  й у Полтаві).  Пізніше він пише  п'єси "Прошу слова сьогодні" (1964), "Планета  Сподівань" (1966), "Спасибі  тобі, моє  кохання" (1967), "Горлиця" (1970), три останні  удостоєні Республіканської  комсомольської  премії  ім. М. Островського  в 1970 р., "Перший гріх" (1971), "Одіссея  в  сім днів" (1974),  дилогії "Голубі  олені" (1973) і "Кравцов" (1975), "Срібна павутина" (1977),  "Дикий ангел" (1979), "Санітарний день" (1983), "Двоє дивляться кіно" (1986), "Святі грішниці" (1986), "Повість про любов"  та  ін.  За творчу роботу  О. Коломієць  удостоєний Державної  премії Т. Г. Шевченка (1977),  за п'єси "Голубі  Олені"  та  "Кравцов" – Державної премії  СРСР (1980),  літературної премії   ім. Г. Сковороди.

         Як  драматург О. Коломієць  схильний  до  театру  інтелектуального, де  порушуються  морально-етичні  проблеми. Його п'єси  відзначаються  актуальністю, вони  ставлять  проблеми,  спрямовані  на  відстоювання  моральних норм  і  пошуків  смислу життя. "Це  твори, - писав М. Шевченко,-  пройняті  гострим  публіцистичним  звучанням,  це надрив душі,  аби всі почули  трагедію,  яка  посідає  весь народ: ми  втрачаємо головну  цінність нації – Людину!  Аморальність,  бездуховність,  розлад стає   нормою.  Прокиньтеся!"

         Так міг і  повинен був  зробити  справжній  майстер  духовного  цеху  і  справжній  син  свого народу. Так  він діяв завжди,  не лише  в творах,  а  й  у  житті.  Як,  скажімо, ось тоді, коли  виступив  з  ініціативою  вшанувати  пам'ять жертв голодомору -  насипати   жалобний   курган:   встановити   пам'ятник   застороги  під Лубнами, при  Мгарському  монастирі, Дзвін  пам'яті.  Виступив   від імені й  іменем народу  ще  задовго  до всіх  урядових  постанов.

         Той  дзвін  став,  по  суті,  прижиттєвим  пам'ятником  і  самому Олексію  Федотовичу:  коли,  лубенці  й гості  збираються  на панахиду  біля  вже  знаного  по всій Україні Дзвону,  завжди  в  доземній шані  згадують  ім'я  славного  полтавця.

         Він  відстоював  своїх друзів  по перу,  коли  просто  підставляв  плече  тому, хто  похитнувся  під ударами  долі,  коли  до нього  на розмову  приходили  зі своїми  болями  й  тривогами, Юрій Мушкетик  чи Олесь Гончар,  Борис Олійник  чи Віталій  Коваль, чи  будь-хто інший живий  і  вразливий.

         В особі Олексія  Федотовича Коломійця  ми маємо  талановитого  майстра  художнього слова, письменника, чиї твори  вчать глядачів  і  читачів  бути  вірними нашим  високим  ідеалам, нашій Батьківщині.

         Письменник  водночас  і активний  учасник  громадянського життя  в  Спілці  письменників  України  і  серед  театральних  діячів.

         Своїми  думками  і  почуттями -  він  завжди  з рідним селом. Буваючи  на  Лохвиччині, зокрема  в Харківцях, письменник  цікавився життям  людей.

         Коли  в  Харківцях було  відкрито  літературно-меморіальний  музей А. Ю. Тесленка,  він  вельми зрадів  цій  події.

         Постійно  спілкуючись  з Олексієм  Федотовичем  ще  з воєнних літ, Дмитро  Шлапак  запитав: "Звідки, з яких джерел  живиться  невичерпний  талант  видатного  майстра слова?"  Олексій Коломієць  відповів: "З мого  рідного села,  що на Полтавщині.  Село називається  Харківці..."

         Взагалі,  драматургія  О. Коломійця  -  загальновизнаний  вагомий  внесок  у  скарбницю  українського  простого  письменства. Ще  в 1969 році, О. Є. Корнійчук  писав: "Глибоко віримо, що  Ваш чарівний, оригінальний  талант  ще багато, багато років даруватиме людям радість,  а  наше рідне  мистецтво  збагатиться   новим  розділом – театр Олексія Коломійця!".  Не буде перебільшенням сказати, що  створене Олексієм Коломійцем – це  помітний драматургічний духовний материк,  до якого  зверталися  і звертатимуться  за порадою,  досвідом  і наукою  письменники  й  актори багатьох поколінь. Колективи театрів,  які поставили  вистави  за п'єсами Коломійця,  відзначені  найвищими преміями,  сам драматург  теж  лауреат  багатьох  премій.  Він був нагороджений  протягом  свого життя Орденом Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2-го ступеня, "Знак Пошани",   багатьма медалями  та  Почесною  Грамотою Президії Верховної Ради України.

         19  березня 1994  року  у Харківцях  відбувся  літературний вечір  з  нагоди 75-річчя О. Коломійця. Ювіляр  через хворобу  не  приїхав, святкували  без нього. А  пізньої осені  услід за  сумною  звісткою  про смерть  письменника  привезли  в  рідне  село  і його  тіло.  Олексу Коломійця  поховали  в центрі  його  улюблених  Харківців, поруч  із могилою  Архипа  Тесленка.

         Як  сказав  Олесь Гончар в "Щоденниках":  "Ще одного друга не стало...  Відмучився Альоша Коломієць. Серце мав здорове,  не  хотіло  вмирати,  хотіло  ще жити  й жити.

         Царство  небесне  тобі, друже. Півста  літ  знались...

         Ховатимуть  згідно  із  заповітом  у  рідних його Харківцях  біля матері,  поруч  могили Архипа Тесленка.

         Нещодавно  ще брав  трубку,  розмовляли  по телефону. Навіть  жартував. Ще   чую його  живий  голос. Збиралися  разом  відвідати  Харківці. Колись  я там  уже  був..."

Друзі – письменники  про О. Коломійця  та його творчість

          Олексій Коломієць – новатор. Він традиційний  лише  в одному -  в  безмежній  любові  до  свого  народу  і  театру.

                             Микола Зарудний

            Вірю: час Коломійця тільки настає. І заздрю по-доброму тим, хто відкриє для себе цілий космос цієї видатної особистості.

                              Б. Олійник 

            Саме нестереотипність  бачення, живі  людські  пристрасті, акумульовані  в пластично  виразних  характерах,  і  приніс  Олексій Коломієць  у  драматургію.

                              М. Слабошпицький

            О. Коломієць – художник  чистоти  людської мрії, котра відлунює  в  усіх  його  етико-психологічних  колізіях, що розвиваються  завжди  в екстремально крайніх,  психологічних  ситуаціях.  

                                 М. Наєнко

            Немає  в світі інших Харківців, які б дали  людству  двох таких  визначних і самобутніх  постатей  в царині  літератури, як  Архип Тесленко  та  Олекса Коломієць. Перший  уславив Україну  новелами  та  оповіданнями,  а другий -  драматургією.                                            

                                М. Шевченко

            Він  увірвався  в літературу,  не гряпнувши  дверима  за собою:  хай  ідуть,  в кого є з чим,  буде більше нас – буде  більше  людям  і  всі  побачили: так  входить  Майстер.

                                М. Шевченко

            Герої  Коломійця, - це  завжди  люди  звичайні, рядові, зовні ніби  й не герої, але духовно  принадні,  душевно  щедрі  й багаті...

                                Д. Вакуленко

            Побачите, забудуться п'єси, які вважаються новаціями, а ця мовби старомодно написана комедія буде жити довго. Вона зачіпає важливу і вічну тему. Та і дотепно зроблена...

                         О. Гончар про "Фараони"

            Комедія "Фараони" – талановитий анекдот.

                          Г. Товстоногов

            Слово Олекси Коломійця живе не тільки на сцені, а й на сторінках його чудових книг. По справжнє мистецтво – вічне.

              Б. Олійник

Л І Т Е Р А Т У Р А :

Твори  Олексія  Коломійця

П'єса  "Дикий Ангел"

Література  про життя  і творчість О. Коломійця

Література  про життя  і творчість О. Коломійця

Література  про життя  і творчість О. Коломійця