" ВОЛОДАРІ  І  ТЕОРЕМ,  І  АКСІОМ..."

 ВИДАТНІ  МАТЕМАТИКИ, УРОДЖЕНЦІ  ПОЛТАВЩИНИ

 Рекомендаційний  біобібліографічний  покажчик

П е р е д м о в а 

         Одним  із  головних  напрямків  діяльності Полтавської обласної  бібліотеки  для  юнацтва  ім. О. Гончара  є популяризація  літератури  про  видатних  людей  краю.  Тому  мета  рекомендаційного  біобібліографічного  покажчика "Володарі  і теорем,  і  аксіом..." -  ознайомити  користувачів  з  математиками,  уродженцями  Полтавщини,  які  працювали  в різний  час.

         Джерела  математики  губляться  в  далекому  минулому.  Разом  з тим, древня  наука  залишається  й  вічно  молодою, її  молодість -  це нескінченна  мандрівка  людини  в  незвідане  складного  й  випадкового  навколишнього  світу,  для  життя  в  якому  потрібні  істинні  знання  про  закони, які  ним  керують. Ці закони  відкривали  вчені  різних  епох і   народів.

         Світ  математики  створювали  протягом  дуже  довгого часу  багато  вчених.   Кожне  нове  покоління  включалося  в  творчість,  йшло  далі,  взявши  за основу  створене попередниками.

         Полтавська  земля  дала  світові   багато  видатних  людей.  Одні  з них  тут  народилися,  інші жили,  навчалися  та  працювали, звідси  починали свій  шлях  у велику  науку. То ж  ми  всіх  їх  згадуємо,  вшановуємо як людей,  чиї  життєві  шляхи  тісно  перепліталися  з  полтавським  краєм.

          Рекомендаційний  покажчик  присвячений  видатним  та  маловідомим  математикам,  життя  і  діяльність  яких  пов'язана  з Полтавщиною,  які  своїми  трудами  зробили  вагомий  внесок  у  розвиток  вітчизняної, російської  та  світової  науки.

АСТРЯБ ОЛЕКСАНДР МАТВІЙОВИЧ

(1879 – 1962)

          Олександр  Матвійович  АСТРЯБ  належав  до тих  відомих  математиків-педагогів, які  зробили  великий  внесок  у  розвиток  методики  викладання  математики.

         О. М. Астряб   народився   22.08(03.09)1879   в м. Лубни, нині Полтавська обл.

         У 1899 р. після  закінчення  Лубенської гімназії  він поступив  на  фізико-математичне  відділення  природно-історичного  факультету  Київського  університету, який  закінчив  у  1904  р.  з дипломом  І  ступеня.

         У 1904 /05   навчальному році  О. М. Астряб  працював  викладачем  математики і  фізики  у  Глухівській  гімназії. 1907 р.  він  їздив  у  Францію  для  вивчення  викладання  математики  у  французьких  школах.  У  цьому  ж році  його  обрали  дійсним  членом  Київського  фізико-математичного  товариства,  яке  приділяло  велику  увагу  питанням  викладання  математики  в  школі.

         У 1922 – 1925 рр. О. М. Астряб  читав  лекції  з математики  і  фізики  на  робітничих  факультетах  Київського  політехнічного  і  Київського  сільськогосподарського  інститутів,  працював  на  робітничому  факультеті  при  Києвському  інституті  народного  господарства  і  в  трудовій  школі.   В  1925 р.  працював  доцентом, пізніше  професором  Київського  інституту  народної  освіти,  з 1930 р. -  у  Київському  інституті  соціального  виховання. У  1936 р. О. М. Астряб  очолив  відділ  методики математики  Українського  науково-дослідного  інституту  педагогіки.

         У 1941 – 1942 рр.  Олександр  Матвійович  працював  професором  Астраханського  педагогічного  інституту,  а  потім  професором  Українського  об'єднаного  університету.

         Після  визволення  Києва  від  фашистських  загарбників  учений  продовжив  роботу  в  Українському  науково-дослідному  інституті педагогіки  і  в  Київському  педагогічному  інституті.

         З перших  років  діяльності Олександр  Матвійович  Астряб  працював  над  створенням  підручників  і посібників  для  школи.  У 1909 р. надрукована  його перша  книжка  "Наглядная  геометрия",  яка  витримала  12  видань.

         У 20-х роках  О. М. Астряб  багато  працював  над  створенням  підручників  для  молодшого (І- ІV)  і  старшого (V-VІІ)  концентрів  трудової  семирічної  школи.  Його "Наочна геометрія. Перший  ступінь" (1922 р.), "Задачник  до  наочної  геометрії" (1923 р.), "Курс опытной  геометрии.  В  четырех  частях" (1923 р.)  були  побудовані  за  індуктивно-лабораторним  принципом.

         У 1924 – 1927 рр.  у  старшому  концентрі  трудових шкіл  України  геометрію  вивчали  за  підручником "Геометрія  на  дослідах",  а  з 1927 р. -  за  підручником – "Геометрія  для    трудшкіл" О. М. Астряба.

         У 1923 – 1929 рр. авторським  колективом  за  безпосередньої  участі  О.М.Астряба,  а  також  ним самим  видано  книжки, які  потім  перевидавалися  кілька  разів  і "Арифметичний  задачник   для  першого року  навчання" (1924), "До світла" (1924 р.), "До праці" (1926 р.), "Задачник  для  другого року  навчання" (1927 р.).

         У 30 – 60-х рр.  колектив  математиків-методистів  під  керівництвом  професора О. М. Астряба  заклав  основи  методики  викладання  початкового  і  систематичного  курсів  арифметики, геометрії, тригонометрії.  Створюються  посібники  з методики  викладання  математики  в  школі, "Як  викладати  геометрію  в  політехнічній  школі" (1934 р.), "Як  викладати геометрію  в  середній  школі" (1934 р.),  "Розв'язування  стереометричних  задач" (1936 р.), "Принцип  систематизації  арифметичних  задач" (1939 р.), "Теорія  і  методика  задач  на  побудову" (1939 р. ), "Методика  розв'язання  задач  на  побудову  в середній  школі" (1940 р.), "Арифметична  задача" (1941 р.), "Методика  стереометрії" (1949 р.), "Нариси  з  методики  викладання  арифметики" (1950 р.), "Наочна  геометрія  в ІУ-У класах (1951 р. ), "Викладання  геометрії  в  середній  школі. Планіметрія (1953 р. ). "Особливості  викладання  математики  в середній  школі  при  політехнічному  навчанні" (1954 р. ) та інші.

         Характерною  особливістю  багатьох робіт  О. М. Астряба  є  історичний  підхід  до теми,  критичний  аналіз  літератури, розрахування психологічних  особливостей  учнів  певного  віку,  переконливість,  обгрунтованість  і  конкретність  методичних  пропозицій.

         У  своїх  працях  О. М. Астряб  зазначав  також, що  знання  учнями  тільки  словесного  означення  певного  математичного  поняття,  або  тільки  вміння  словами  формулювати  певне правило  ще не  свідчать  про те, що учень  добре  засвоїв  і  зрозумів  їх.

         Багато  уваги  Олександр Матвійович  приділяв  систематизації  математичних  задач.  Він  вважав, що  розв'язання  певної  групи  тилових задач  конче  потрібно  для опанування    вміння  розв'язувати  задачі,  але воно  не може   бути  самоціллю.  Він  ставив  за зразок тих учителів, які  після  розв'язання  задачі  одним  способом  обмірковують,  за  активної участі всього  класу,  всі інші способи  розв'язування  цієї  задачі,  та  знаходять, який  із  цих  способів  можна  вважати  за найбільш раціональний.

         О. М. Астряб  виклав  свої  погляди  з питань  історії математичної  освіти і  розвитку  методико-математичної  думки  в  Україні  в статтях: "З  історії  викладання  математики  в  радянській  школі" (1949 р.), "З історії  розвитку  методики  викладання  математики  в школах  України" (1957), "Викладання  математики  в  Росії  і на  Україні  в ХУІІ-ХУІІІ  ст." (1954 р.) Олександр  Матвійович  часто  виступав  з лекціями перед  учителями  Києва  і  інших  міст  України.  Жодна  серпнева  чи  січнева  нарада  вчителів  математики  м. Києва  та  багатьох  районів   не  проходила  без  участі  проф. Астряба  та  його  співробітників.

         Великі  заслуги  має  учений  у  підготовці  молодих  наукових кадрів  з  методики  математики  в  науково-дослідному  інституті  педагогіки  та  Київському  педагогічному  інституті  ім. О. М. Горького, де  з 1947 р.  він  очолював  кафедру  методики  математики.  Сотні  вчителів  є його  учнями.

         О. М. Астряба  можна  охарактеризувати  як  виключно  чуйного,  дбайливого,  тактичного  педагога. До  останніх днів свого життя  він  акуратно  відповідав  на  листи  своїх  учнів, учителів  і колег.

         Багатогранна  також  і  громадська  діяльність  О. М. Астряба,  як педагога-вченого. Він  був  депутатом  Київської  міської  Ради   депутатів  трудящих,  головою  математичної  підсекції  науково-методичної ради  Міністерства  освіти УРСР,  членом  експертної  комісії  з  математики  та  теоретичної  механіки  Головного  управління  вищих  і середніх  спеціальних  навчальних  закладів  Міністерства  культури  УРСР, членом  редакційної  колегії  журналу "Радянська  школа".

У 1944 р. Президія  Верховної Ради  УРСР  присвоїла  О. М. Астрябу  звання  заслуженого  діяча  науки  УРСР.

         Помер  Олександр Матвійович  18 листопада 1962 р.,  залишивши  по  собі  велику наукову і педагогічну  спадщину -  понад сто статей,  підручників, навчальних  посібників.

         У  вчителів  і  методистів – математиків  України  збереглися  найкращі  спогади  про    свого  незабутнього  вчителя,  людину  великої  і  прекрасної  душі.

Л І Т Е Р А Т У Р А

про  життя  і  творчість  О. М. Астряба

            Астряб Александр  Матвеевич (4.09.1879 Лубни – 18.11.1962) -  Сов. математик, педагог// Бородин А. И. Выдающиеся  математики. – К., 1987. –  С. 30.

           Астряб Александр Матвеевич (4.09.1879 – 18.11.1962) // Бородин А. И. Биографический  словарь  деятелей  в  области  математики. – К., 1979. – С. 30.

  Швець В. Астряб Олександр Матвійович: (04.09) 1879  м. Лубни – 18.11.1962,  Київ) – математик,  заслужений діяч  науки УРСР// Енциклопедія  Сучасної  України. Т. 1. А-К.-К., 2001. – С. 774.

         Започаткував  нову  методику  викладання  математики  в школі: [О. М. Астряб]// Вечірня Полтава. – 2002.- 5 верес. – С. 6.

БОБРИЩЕВ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ

                                                                                                                                (1942 – 2002)

          Олександр Бобрищев  упродовж  вісімнадцяти років  завідував  кафедрою  вищої математики  Полтавського  кооперативного  інституту. За його  підручниками  навчалося (і  продовжують)  не одне покоління  кооператорів  колишнього Радянського Союзу.

         Народився  Олександр  Васильович   4 жовтня  1942 року  в Кобеляках  Полтавської  області,  там  і  закінчив Кобеляцьку  середню  школу № 1. Сказати, що  вчився  дуже добре,  не можна. Батьки  згадували, що він  ніколи  не готував  домашніх  завдань,  йому  вистачало  почутого на уроці. Основними  захопленнями Шури  були  шахи  і  волейбол, а  ще  захоплювався  книгами.  Зимою  засиджувався  над ними  до другої, третьої  години ночі.  А читати  доводилося  при  лампі  й  каганцеві.

         Після  закінчення  школи  Сашко  поїхав  вступати  до вузу  у  Львів.  Склавши  перші  два  іспити  до  Львівського  державного  університету  імені  Івана Франка, він  несподівано  забрав  свої  документи  і  повернувся  додому.  Не довго  думаючи, пішов  кочегарити  у  хлібопекарню. Як не дивно,  не огрубів, навпаки – став  чутливішим  і ранимішим. Почав  захоплюватися  поезією, писав  вірші, оповідання, новели.

         На  початку  липня  1963 року  він  знову  їде   вступати  до  вузу, тепер  уже  в Полтаву. Батьки  і друзі  знали,  що  вибрав  він  філологічний  факультет  Полтавського  педагогічного інституту імені  В. Г. Короленка. Але  несподівано  для  всіх  складає  іспити на  фізико-математичний.

         Перший  семестр  Сашко  навчається  з  великими  потугами, та  з другого  курсу  все  радикально  змінюється. Його  починають  ставити  у приклад  іншим. Він  виходить  переможцем  різноманітних  студентських  наукових  олімпіад. Отож,  після  закінчення  вузу  йому  пропонують  навчатися  в аспірантурі. Проте  цим  правом  він дозволив  собі  скористатися  лише  через  два  роки. Одружившись, Олександр  вирушає  до Москви, де  блискуче  закінчує  аспірантуру  Московського  університету  імені  Ломоносова.  І до  Полтави  повернувся  кандидатом  економічних  наук. На цей  час в місті

відкрився  філіал  Львівського  торгово-економічного інституту, де  Олександр   став  у ньому  одним  із  перших  викладачів. Через  чотири роки  філіал  переріс  в  окремий  вуз,  а Бобрищева  обрали  завідувачем  кафедри  вищої  математики. Слухати його  лекції  сходилися  студенти  із  інших  факультетів.  Він ніколи  не  користувався  ніякими  записами. Читав  тільки  по пам'яті.  А  коли  бачив, що  студенти  втрачали  увагу,  обривав  себе  на  півслові.  І  кілька хвилин  розповідав... анекдоти.

         У математичній науці, як і  в будь-якій  іншій, є питання, що перебувають  у  центрі  уваги  вчених  усього світу  впродовж  тривалого  часу,  інколи навіть  століттями. Час  від часу  до  них  повертаються, але,  не  досягнувши  позитивного  результату,  залишають  їх  для  розв'язання  іншим. Так  і серед  величезної  кількості  математичних  задач  і теорем  деякі  довгий  час  залишаються  недоведеними. Однією  з них є  теорема  Ферма 1. Вчені  б'ються  над її  доведенням  майже  двісті  років.  Так  ось, для  Олександра  ця  теорема  стала  піковою.  Він  узяв  за мету  її  довести. Відтак  не існувало  для нього  нічого  більшого  і  значимішого, ніж  виконання  цієї  обіцянки.  На це пішло тридцять років.

         Тридцять  років напруженої, титанічної праці -  і ось  результат: теорема  доведена.  Радості Олександра  Бобрищева  не  було  меж.  Він відразу  ж  зателеграфував  до  редакції  одного  з  найавторитетніших  математичних  журналів;  там,  знявши  вже  підписаний  до друку  матеріал,  під рубрикою -  "Сенсація"  опублікували  повідомлення  Олександра. Опублікували, але  при цьому зробили  фатальну  помилку:  у  прізвищі  виявилися  перекрученими  літери .  Та  ще й  відсутні  всі його  звання  і титули,  так  виходило, що  теорему  довів  інкогніто.  Від цього  страшного  для  нього  удару  Олександр  не міг  оговтатися   кілька годин,  а  потім  лікарня... інфаркт.

Л І Т Е Р А Т У Р А :

          Про  життя  і творчість  О. Бобрищева.  Олександр  Бобрищев // Бобрищев  К. В.  Отчий край. Кн.: 2. – Полтава, 2004. – С. 104 - 113.

 ВОРОНИЙ   ГЕОРГІЙ   ФЕОДОСІЙОВИЧ

  (16 (28) квітня  1868 –  7(20) листопада 1908)

         Георгій Феодосійович Вороний -  визначний  український математик,  наукові  дослідження  якого  залишили  глибокий  слід в  сучасній теорії чисел.

         Георгій  Вороний  народився  16 (28) квітня 1868 року  в містечку  Журавка (або Жоравка -  вперше  згадується  в літописах  у 1618 році).

         Мальовничий  пагорб   над Удаєм  у  с.  Журавці  обрав  і  придбав  для  свого  постійного  проживання  дід Георгія Вороного – Яків. Сімейні перекази  свідчать, що  прізвище  своє  Вороні  дістали  від  далекого  предка, козацького  осавула,  охоронця Фортеці,  що була десь поблизу, можливо, на  місці  теперішньої  Воронівки.

         Батько Георгія – Феодосій Вороний (1837 – 1910),  магістр  російської  філософії (1864- 1872), працював  професором у Ніжинському  ліцеї, а згодом  очолював  гімназії у Кишиневі, Бердянську, Прилуках.

         Середню  освіту  Георгій Вороний  здобув  у Бердянській (до 5-го  класу)  і  Прилуцькій  гімназіях.  Останню  він закінчив  у 1885 році.  Особлива  захопленість  математикою  проявилась  у Георгія Вороного  не  тільки завдяки  його   природнім здібностям. Великий  вплив  на свідомість і  захоплення юнака  мав  його  улюблений  учитель,  викладач  математики  Іван Володимирович Богословський.

          У 1884 році  видатний  математик  і  педагог, професор  Київського  університету В. П. Єрмаков почав  видавати "Журнал  елементарної  математики", в якому читачам  для  самостійного твору (методичного характеру)  було  запропоновано  тему: "Розкладання  многочленів  на  множники  на  основі  властивостей  коренів  квадратного  рівняння". Георгій,  тоді  ще гімназист, надіслав  до  редакції  свій  твір. І його  статтю  було  надруковано  на  сторінках  цього  видання (1885 рік).  Того ж року  Вороний  вступив до  Петербурзького  університету.

Саме  в роки  навчання  в  університеті Вороний  остаточно  визначив своє  майбутнє  як  вченого- математика. Процес  самоусвідомлення  себе  як  науковця  яскраво  розкритий  у  щоденнику  Вороного,  який  на щастя, частково  зберігся.

         Перші  записи  в щоденнику  розповідають  про  приїзд  Вороного  до  Петербурга (серпень 1885 року)  з рекомендаційним  листом  від Г. Галагана (відомого  українського мецената і  політичного  діяча),  знайомого батька Ф.Вороного.

         Звертання  до  ректора  з  проханням  прийняти  його на  казенний кошт  виявилися  безрезультатними.  Стипендію  Вороний  отримав  лише  на  четвертому курсі навчання. Матеріальна  скрута весь час  тяжіла над ним.

         Працювати  доводилось  дуже  наполегливо  і  ретельно,  часто навіть  за  рахунок  свого сну. Але при цьому Вороний  не був  відлюдником, навпаки,  він  живо  відгукувався  на  всі  події.

         Роки навчання  Вороного  в  університеті  були  роками  активного  наступу реакції  по всій  Росії. 1884 року  було  видано  реакційний  університетський  Статут, у якому  всі  сторони  академічного  життя  було  поставлено  під  поліцейський  нагляд.  У 1885 році  для  студентів  вводиться  форма  одягу  з метою  полегшити  нагляд  за ними, 1887 року  плата  за навчання  підвищується  в п'ять  разів, щоб  перешкодити  доступ  до вищої  освіти  малозабезпеченим. Того ж року  кожен  студент,  у тому  числі й  Вороний, був  змушений  дати  розписку  в тому, що  він  зобов'язується  не  вступати  в жодні  таємні  товариства  і, "навіть  без дозволу на те,  не вступати  в  дозволене законом  товариство, а  також не  брати участі  ні в яких грошових  зборах".

         Літню  відпустку  Вороний  завжди  проводив у Журавці, у  своїх  "рідних   палестинах". Тут, як  він  сам  визнав, у  його записах  переважають  враження  від  поїздок до  Крицьких  у сусіднє  село  Богдани  і  розвитку  його стосунків  з  Олею Крицькою.

         Основною   цариною досліджень, яку обрав для себе  Вороний  була  теорія  чисел. Саме  в цьому напрямку  велися, головним чином,  наукові  дослідження  в Петербурзі, тут  у  другій  половині ХІХ ст.  в галузі теорії  чисел  плідно  працювали  такі  авторитетні  фахівці,  як  професори П. П. Чебишев, А. А. Марков, Є. І. Золотарьов. У  результаті їхніх  наукових  зусиль  виник  окремий  науковий  напрямок, що  згодом  дістав назву – "Петербурзької  школи  теорії  чисел". Науковим  наставником  Вороного  став  професор Марков. Дебют  Вороного  в  математичному  гуртку  відбувся 2 грудня 1888 року.  На ньому  він  виступив  із  власним  повідомленням  однієї  властивості  чисел Бернуллі  способом, який  він сам  же  запропонував.

         Вороний  викладає на  сторінках щоденника свій  результат і  заодно  доводить  іще одну  теорему Штаудта,  продовжує  далі  обмірковувати  і  знаходить  нове  узагальнення.

         Восени 1889 року Георгій  Вороний  блискуче  склав  випускні екзамени  і  захистив  кандидатську  роботу. (За тодішнім  положенням  про  університет  студент, який  закінчив  університет  і не представив  роботи  на    одну  із  запропонованих тем,  отримував  звання дійсного  студента;  якщо  ж  він  також  представляв роботу  і вона  діставала  позитивну  оцінку,  то  випускник  отримував  звання  дійсного  студента;  якщо  ж він  також  представляв  роботу  і вона  діставала  позитивну  оцінку,  то  випускник  отримував  звання  кандидата.  Отже  термін  "кандидатська  робота"  відповідає  теперішньому "дипломна  робота"). Темою  було  його  дослідження  про  числа Бернуллі.

         У листопаді  1889 р. на  основі  представлення,  підписаного  усіма  провідними  професорами  математики, Вороного  залишили  при  університеті  для  підготовки до  магістерських  екзаменів  і  призначили  стипендію. Одночасно  він був  призначений  позаштатним  учителем у Петергофській прогімназії.

         Наукові  інтереси  молодого  вченого надалі  зосередились  на теорії алгебричних  чисел,  точніше  на  теорії  ірраціональностей  третього степеня. Дві  наступні, написані  ним  в  цьому напрямку  великі  роботи, які  склали  основу  двох  його дисертацій  магістерської  і  докторської,  принесли йому визначний  успіх.

         Одержаний хорошим  результат  був  настільки  разючим, що професор А.А. Марков довго не  міг  повірити  в  правильність  викладача Вороного  і  не  міг  зважитись  схвалити  роботу.

         Обидві  дисертаційні  роботи  1896 року  були  відзначені  премією імені В. Буняковського.

         Після  захисту  магістерської  дисертації  Вороний  отримав  призначення  до  Варшавського університету, де  працював  майже  все життя, до  своїх останніх  днів.

         У  1898 році  Московське  математичне  товариство  обрало  Вороного  своїм  членом.  У серпні  того ж року  він  брав  участь  у  роботі Х з'їзду  російських  природознавців  і  лікарів  у  Києві, 1901 року  був  учасником  наступного ХІ з'їзду  російських  природознавців  і лікарів,  виступив  на  ньому  з трьома доповідями.

         У 1903-1904 роках  виходить  друком  два  великі  дослідження  Вороного  з аналітичної теорії чисел.  У 1907 році  Вороного  обрано     членом – кореспондентом  Петербурзької  Академії  наук.

У  зв'язку  з  революційними  подіями 1905 – 1907 років  університет і  Політехнічний  інститут  у Варшаві  було  закрито. Групу  професорів  цих  вузів  було  направлено  до  Новочеркаська  для  створення  там Донського   політехнічного  інституту. Вороний  перебував   у  Новочеркаську  біля року, виконуючи  обов'язки  декана  механічного  факультету. Восени  1908 року  заняття  у Варшавському  університеті  поновилися і  Вороний  повернувся  до  Варшави.

         Георгію Феодосійовичу  довелося  викладати  новий  курс  математичного  аналізу, з цього курсу  він  склав  підручник, який  було  надруковано  за  редакцією Брайцева  у  Варшавських  університетських  відомостях  у 1909 – 1911 роках.  Цей  підручник  з  диференціального  числення  був  виданий  у  Києві  у 1914 році.

         Протягом  багатьох років  Вороний  працював  над  питаннями   арифметичної теорії  квадратних  форм. До  викладу  свого мемуару  по теорії  паралелоєдрів  він  приступив  25  березня  1907 року.  І тільки  після  третьої  редакції  Вороний  надсилає  свою  роботу  до журналу  Крелля (Один  із  тогочасних  провідних  математичних  журналів,  заснований  у 1826 році  німецьким  математиком Креллем).

         Ця робота,  напевне, - найвищий  вияв його  геніальних осяянь, - стала  його лебединою піснею. Напружена  розумова  праця  вимагала  великих  зусиль. Вороний  не  відрізнявся  міцним  здоров'ям,  останні роки  лікарі  знаходили  в ньому  хворобу  жовчного  міхура, яка  в  періоди  загострення  завдавала  йому  багато  фізичних  і  моральних  страждань. Тепер  він  розробляв  новий  напрямок  досліджень "невизначені  квадратичні  форми", про які  говорив  із  великим  захопленням. Як  свідчить  математичний  щоденник, перші записи  з теорії  невизначених  квадратичних  форм  Вороний  зробив 20 лютого 1908 року  в Новочеркаську. Несприятливі  умови життя  в  Новочеркаську  спричинили  тяжке  загострення  хвороби,  і  він  поспішає  внести  у  свій  математичний  щоденник  ті думки,  що  визріли  у нього  в голові.

         Перед від'їздом  із Новочеркаська до Варшави,  прощаючись  зі своїм  колегою  і добрим приятелем Брайцевим, Вороний  зауважив: "Лікарі  забороняють  мені працювати. Та я  й  сам  помітив, що  сильна  розумова  напруга  завжди  викликає  реакцію  у моїй  недузі. Але вони не  знають, що  означає  для мене не  займатися  математикою".

         Лікарі вважали, що  Вороному  необхідна  тривала  відпустка,  радили  виїхати   на лікування  до Карлсбада. Але  він  як  і  в попередні  роки, на  літо   перебрався  в  Журавку, яка  завжди  давала  йому нові  сили  й здоров'я,  і дійсно, його  самопочуття значно  поліпшилось. Але  наприкінці  жовтня

хвороба  різко загострилася  і 7(20)  листопада Георгія Вороного  не стало. Вченого-математика  поховали  у рідному  селі.

         Рукописи  Г. Вороного, кілька  зошитів  його  математичного  щоденника  та інші документи  були  збережені  його  сім'єю  і передані  до відділу  рукописів  Бібліотеки  АН  України, там  вони  зберігаються  в архіві  Вороного.

         У 1952 – 1953 роках   інститут  математики  АН України  видав  повне  зібрання  наукових праць Георгія  Вороного (у трьох  томах)  з  обширними коментарями    таких    провідних   фахівців,  як  Б. Н. Делоне,  Ю. В. Лінник, Й.Б. Погребиського, Й. З. Штокало.

         Роботи  Вороного  використовуються  фахівцями  різних  галузей  знань  практично  в  усіх  країнах  Європи,  у  США, Канаді, Японії, Австралії,  Гонконгу, Новій  Ісландії  та ін.

         За  останні 20 років вийшло кілька грунтовних  монографій,  присвячених  діаграмам Вороного.

Л І Т Е Р А Т У Р А

Про  життя   і творчість  Г. Ф. Вороного

          Вороний Георгій Феодосійович // Енциклопедія  Сучасної  України.Т.5. Вод.- Гн. - К., 2006. – С. 169.

         Вороной Георгий Феодосьевич//Бородин А. И. Библиографический словарь  деятелей  в области  математики. – К., 1979. – С. 119 – 120.

         Вороной  Георгий Феодосьевич //Бородин А. И. Выдаюшиеся математики: Биогр. слов. – справ.- 2-е изд. – К., 1987. – С. 119 – 120.

         Вороний Георгій Феодосійович//Шаров І. Ф. Вчені України. 100 видатних  імен. – К., 2006. – С. 75 – 78.

         Вороной Георгий  Феодосеевич// Крысинский    В.  Шеренга  великих математиков. – Варшава, 1981. – С. 120 – 122.

         Зачарований  числами//Конфорович  А. Г.  У  пошуках  інтеграла. – К., 1990.- С. 84 – 89.

         Творчество Г. Ф. Вороного //История  отечественной  математики в 4-х  т. - К., 1967. – Т. 2 (1801-1917) – С. 120 – 122;  533 - 550.

         Желіба В. Зоряний  час Георгія Вороного//Дивосвіт. – 2007. - №2. – С. 4-5; Уряд. кур'єр. – 2007. – 14 берез.

         Ситник К.  Відданий рідній землі. Чи дізнається  світ  про українського математика Георгія Вороного//Літ. Україна. – 2007. – 23 серп. – С. 2.

         Сита Г. Життєвий шлях і науковий  спадок. Теорія  Вороного//Чумацький шлях. – 2006. – № 2. – С. 27.       

          Василенко О. Займаюся  математикою. Що  за  чудова  річ!//Освіта.- 2003. - 12 лют. С. 14.

         Сита Г. Мозаїки  Вороного // Математика  в  школі. – 2000. - № 4. – С.5-9.

         Сита  Г. "…Я весело  дивлюсь  на божий  світ…"//Український  світ.- 1993.- Ч. 3 – 12. – С. 54 – 56.

ЄВТУШЕНКО (ЄВТУШЕВСЬКИЙ) ВАСИЛЬ АНДРІАНОВИЧ

(06. 06. 1836  - 23. 09. 1888)

         Євтушенко Василь Андріанович  народився  6 травня 1836 року  у  Полтаві, де  пройшло його  дитинство і де  він  отримав  початкову  і середню освіту.

         У 1855 році  він вступає у  Петербурзький університет  і закінчує його  у  1861 році.  Після  закінчення  навчання  він  працює  викладачем  математики.  В 60-х роках  він запропонував  викладати  математику  концентрично,  куди  входило  складання  програми  уроків  по курсу геометрії,  і  складання  таким чином  задач  щоб  було  пов'язано:  арифметика, алгебра, геометрія.

         Твори Євтушенка, особливо  його "Методика  арифметики", "Збірник  арифметичних  завдань", які  були  видані  в  1871 і 1872 роках,  у подальшому  були  видані  декілька  разів  і  мали  важливе  значення  в  історії  розвитку  математичної науки  в  російській  школі.

         В основу  цих  робіт Євтушенко  поклав  не тільки  свій  багаторічний  досвід  викладання  математики,  а  і  результати  вивчення  методів  викладання, які  використовувалися  за  кордоном.

         Євтушенко  разом  з  Глазиріним Е.  в 1876 році  видав "Методику  підготовчого  курсу  алгебри",  а до цього  ще  і "Збірник задач". В 1879 році  Василя  Андрійовича  обирають  головою  Педагогічного  товариства.

Його  педагогічні  погляди  викликали  багаточисельні  палкі  суперечки,  в  яких  приймали  участь  багато  наукових  працівників,  в  тому  числі  такі  відомі  на  той час  люди Росії як Чебишев  П. Л.  і Толстой Л. М.  Ця полеміка  дала  можливість  розвитку  методів  викладання  математики  в Росії  і  підняття  їх  рівня.

         Євтушенко  був  редактором  журналу "Народна  школа"  з  1878  по 1882 роки.  Свої твори друкував  в  багатьох  педагогічних  журналах Росії. Помер  23 вересня  1888 року.

Л І Т Е Р А Т У Р А :

Про  життя  і творчість В. А. ЄВТУШЕНКА (Євтушевського)

         Евтушевский В. А. //БСЭ.- Т. 15. – М., 1952.- С. 431.

         Евтушевский В. А. //Бородин А. И. Биографический  словарь  деятелей  в области математики. – К., 1972. – С. 196.

         Евтушевский  В. А. //Бородин  А. И. Выдающиеся  математики: Биографический  словарь. – справ.- 2-е изд. К., 1987. – С. 195.

         Василий  Андрианович Евтушевський//Прудников В. Русские  педагоги – математики ХІХ  веков. – М., 1956. – С. 588 – 608.

         Малик М. 6 травня. Євтушенко Василь Андріанович. 170 років від дня  народження//Край. – 2006. - № 25 (трав.) – С. 22.

ЛЯШКО ІВАН ІВАНОВИЧ

(1922 р. н.)

         Ляшко Іван  Іванович – головний  науковий  співробітник  лабораторії  обчислювальних  методів  в механіці  суцільних  середовищ  факультету  кібернетики  Київського  національного  університету  імені Тараса Шевченка.  Народився  він  9  вересня 1922 року  у  селі  Мацьківці  Лубенського  району  Полтавської  області. І. І. Ляшко – доктор  фізико-математичних  наук, професор, академік НАН України.  Він є двічі  лауреатом  Державної  премії  України  в галузі  науки  і техніки (1981, 1989), лауреатом  премії   імені М. М. Крилова АН УРСР (1975), нагороджений  почесною  Грамотою Верховної  Ради України (2002), орденом  "За заслуги" ІІІ ступеня (1997), "Орденом  князя  Ярослава Мудрого" У ступеня (2004),  медалями, орденом  Великої Вітчизняної  війни  другого  ступеня, Трудового Червоного  прапора (1981). Має  й  інші  нагороди.

         І. І. Ляшко у 1952- 1955 роках  навчався  в  аспірантурі Київського  університету  ім. Тараса Шевченка. Після  захисту  кандидатської  дисертації  розпочав  педагогічну  діяльність  у цьому  ж  університеті. Працював  заступником  декана  механіко-математичного  факультету. У 1963 році  захистив  докторську  дисертацію.  У 1964- 1969 роках  завідував  кафедрою  математичної  фізики,  а  з 1969 по 1991 рік -  кафедрою  обчислювальної  математики.

         Іван Іванович Ляшко  був  організатором  та  першим  деканом факультету кібернетики (1969-1977 рр.), працював  проректором КДУ  наукової  роботи.  Він  обирався  головою  правління  республіканського  та  членом  правління  всесоюзного  Товариства "Знання", членом президії Академії наук  України, депутатом  Верховної Ради УРСР. Був  організатором  і учасником  багатьох Всесоюзних та Міжнародних  конференцій  і симпозіумів.

         Ляшко І. І.  вісім років  провів  на  військовій  службі, чотири  з яких  пройшли  в  роки  Великої  Вітчизняної  війни. Він -  вчений  широкого  профілю, один з провідних спеціалістів в області обчислювальної та прикладної  математики. Ним отримано  ряд  принципово нових  результатів  з  удосконалення,  розвитку і  застосування  чисельних  методів  розв'язання задач  математичної  фізики,  зокрема,  задач  фільтрації, методу  сумарних  зображень.  У роботах цього  циклу  І. І. Ляшко  побудував розв'язки  нових  класів  задач,  що стали  в подальшому  основою  ефективного  економічного  методу  розв'язання  складних  задач  теорії  фільтрації  грунтових вод.

         І. І. Ляшко  є  одним  із  засновників  математичної  теорії  методів  оцінювання  сигналів  на  фоні  шумів  різних  типів  та  методів  розв'язання  неконкретних  задач  лінійної  фільтрації  шумів з  виродженням.

         Великий  вклад  вніс І. І. Ляшко  і  в  розвиток  оборонних  технологій.          Результати  досліджень І. І. Ляшка  знайшли  відображення  в  сотнях  журнальних статей, 15 монографіях, 12  підручниках, багато з яких   перекладено  на інші мови. Школа професора І. І. Ляшка  є  авторитетною  і визнаною  в Україні  та багатьох  державах світу. Під його  науковим  керівництвом  захищено понад 30 кандидатських  та  7 докторських дисертацій.

         Іван Іванович  визнаний  суспільством  і авторитетний серед людей,  воістину  могутній  і  самогутній  вчений, який  в одвічній  круговерті  життя приймає  як  данину злети   й  негаразди,  і як  би не   давила  повсякденність, не  забуває  про головне  призначення  людини  на землі.

Л І Т Е Р А Т У Р А

Видання  праць  І. І. Ляшка

          Справочное  пособие  по  математическому  анализу. Ч. 2. Ряды,  функции  нескольких  переменных, кратные и криволинейные интегралы//И. И. Ляшко, А. К. Боярчук, Я. Г. Гай, Г. П. Головач/Под ред. Макухи А. С. – К., 1979. -734 с.

Про  життя  і  творчість І. І. Ляшка

         Ляшко И. И.//Бородин А. И. Биографический  словарь  деятелей  в области  математики.- К.,1979.- С. 326.

         Ляшко  И. И.//Бородин А. И. Выдающиеся  математики: Биогр. слов.-справ. -2-е изд. перераб. и доп. К., 1987. – С. 331 -  332.

         Ляшко  Іван Іванович// Хто є хто  в Україні. – К.: Вид-во  "К. І. С"., 2004. –С. 490 – 491.

         Меншун В. І.  Хай  шириться  про Вас  у  світі  слава: Штрихи  до  портрета  академіка Національної  Академії  наук України  Івана Івановича  Ляшка//Трибуна. – 2007. - № 7 – 8. С. 9 – 12.

         Кучеренко О. Кібернетик// Вечірня Полтава. – 2002. – 12 верес. – С. 6.

МИТРОПОЛЬСЬКИЙ  ЮРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

(1917 р. н. )

         Митропольський  Ю. О.  народився  3 січня 1917 року  в селищі Шишаках Полтавської області. Дитинство його пройшло на берегах славної річки  Псел. Після  закінчення  школи  вступив  на  навчання  до  інституту, але  почалася Велика  Вітчизняна  війна  і  він пішов захищати  Батьківщину. Був поранений, лікувався  у військовому  госпіталі м. Алма-Ата, де  одночасно  продовжував навчатися  у Казахському  університеті, який закінчив  у 1942 році. Після  закінчення  навчання  і  лікування,  він знову  на фронті, за що отримав  два ордени Червоної  Зірки  і медалі.

         Був  демобілізований  з армії у 1946 році. Поступає працювати  науковим  співробітником  інституту  будівельної  механіки АН УРСР. З  1950 року  працює в  інституті  математики  АН УРСР,  а  з 1958  року  він  уже  директор  цього інституту. Водночас  з 1949 року  працює  у  Київському  університеті.

        З 1961року Юрій Олексійович - голова бюро Відділу фізико-математичних  наук. У цей  рік  його  обирають  академіком  АН УРСР, з 1963 року Митропольський Ю. О. - секретар Відділу математики, механіки і  кібернетики,  член Президії АН УРСР.

         Основні  праці  Митропольського Ю. О.  стосуються  математичної  фізики, зокрема  нелінійної  механіки. Він – учень  Боголюбова М. М. Результати  його  теоретичних  досліджень  широко  застосовувались  в  багатьох розділах  сучасної  фізики,  механіки,  техніки. За  цикл праць  з теорії  нелінійних  диференційних  рівнянь  і  теорії  нелінійних  коливань,   та  за  монографію "Проблеми  асимптотичної  теорії  нестаціонарних   коливань"  Митропольському Ю. О. у 1965 році  була  присвоєна Ленінська премія.

         Розроблені Митропольським  Ю. О. методи  дали  можливість  вирішити  багато практичних проблем, наприклад, нестандартні процеси в гідроскопічних  системах.  Він  у  1967 році  стає  доктором  технічних наук,  а  через  рік  членом  кореспондентом  АН  СРСР.

        У 1971 році  Юрій  Олексійович  стає  членом  АН Чехословаччини  (Болонської)  академії  наук. У 1977 році  його  було  нагороджено  іменною  медаллю Академії Наук Чехословаччини і медаллю АН СРСР ім. М. М.Крилова

         За  допомогою  метода  послідовних  замін, Митропольський  побудував загальне  рішення  систем  нелінійних  рівнянь  і  вивчив їх  поведінку. Запропонував    спосіб  знаходження  рішення  задач  про  коливальні  системи  з  багатьма  ступенями, за  що був  нагороджений  орденом  Жовтневої   революції.

         Багато  уваги  надавав  Митропольський  розширенню  наукових  зв'язків  інституту  математики  з  математичними  центрами  зарубіжжя,  розвиткові  нових  напрямків  математичної  науки,  вирішенню  в стінах  інституту  прикладних задач,  важливих  для  народного  господарства. Під його  керівництвом  одержали  розвиток  нові  напрями:  алгебра, топологія, теоретична  фізика. Протягом  30 років  у  закладі  було  підготовлено  близько  500  кандидатів  і  80 докторів  наук.

         Учений  підготував  100  кандидатів і 25  докторів  фізико-математичних  наук (у тому  числі 7 докторів  і  професорів  для  В'єтнаму, Узбекистану  та Югославії).

Л І Т Е Р А Т У Р А

Про  життя  і творчість Ю. А. Митропольського

          Митропольський  Юрий Алексеевич//Бородин  А. И. Биографический  словарь  деятелей  в области математики.- К., 1979. – С. 348 – 349.

         Митропольський Юрий Алексеевич//Бородин А. И. Выдающиеся  математики: Биогр. слов.-справ.- 2-е изд. перероб. и доп. – К., 1987. – С.358.

         Нові  напрями  математичної  науки//Шаров І.  Вчені  України:  100  видатних  імен.- К., 2006. – С. 250- 252.

         Митропольський  Юрій  Олексійович// Хто є хто  в Україні. – К.,2004. – С. 539.

         Малик   М.  90 років  від дня  народження. Митропольський Юрій Олексійович//Край.- 2007. - № 33 (січ.)- С. 20.

         Смирнов В. Славний  лицар  цариці і служниці  наук//Веч. Полтава. – 2000. – 2 берез.- С. 5.

         Сандул  В. Вчений   і  педагог //Сільське  життя. – 1987. – 17 січ.- С. 1.

 ОСТРОГРАДСЬКИЙ  МИХАЙЛО     ВАСИЛЬОВИЧ

                                                                                                                      (24.09.1801 – 1.01. 1862)

          Народився Остроградський М. В. 24 вересня 1801 року  в селі Пашенна (нині Пашенівка)  на  Полтавщині,  в  сім'ї  поміщика  середньої  руки. Ще  в ранньому  дитинстві жвавий  Михалик  виявляв  рідкісну  спостережливість  і природну  схильність  до  вимірювання  кожної речі  чи  іграшки.  У  кишені  він завжди носив мотузочок  з прив'язаним  камінцем  і  за  допомогою цього  знаряддя вимірював  глибину  кожної  криниці  чи  ями,  які  йому  траплялись.

         У 9 років   його  відділи  до пансіону  при Полтавській  гімназії, званого "Домом  виховання бідних  дворян", наглядачем,  якого  в той  час був  славетний поет І. П. Котляревський.  Однак   Михайлові не  вдалося  закінчити  гімназію  тому,  що батько вирішив віддати 15-ти річного  сина  у гвардійський  полк. І лише  посилені  прохання  родичів  змусили  батька  змінити  це  рішення. Але  Михайло  дуже жалкував,  що його  не  віддали у  гвардію -  він  висловлював  прагнення  до військової  служби, йому дуже хотілось  поступити  в артилерію або в  гусари, а коли  батько  відмовив  йому  і   в останньому  його  проханні – влаштувати  його  до  Кременчуцького  піхотного  полку,  він  зовсім  поринув  у  відчай.

         Молодого Остроградського  направили до  Харківського університету,  спочатку  на правах  вільного  слухача,  але потім,  у  вересні 1817 р.,  він був зарахований  студентом  фізико-математичного  факультету. Помітивши  здібності  та  успіхи Остроградського  в математиці, ректор  хотів  надати  талановитому  студентові,  науковий  ступінь  кандидата  по  закінченні  університету. Для цього  треба  було  скласти  кілька  іспитів. Але  професор  філософії Дудрович  відмовився  екзаменувати Остроградського, посилаючись  на те,  що  той не  відвідував  лекції  з  філософії,  богопізнання  і  християнського  вчення. Остроградський  не робить трагедії  з невдач,  які  спіткали  його  в Харківському  університеті,  і  від'їздить  у центр  науки того часу -  Париж.

         В  1822 – 1827 рр.  він  вдосконалював  математичну освіту  у  Франції: слухав  математичні  курси  на  Паризькому  факультеті  наук  і  в  Коллеж де Франс,  що дозволило  йому  називати своїми  вчителями  таких  великих французьких учених, як О. П. Коші, Л.Пуансо, Ж. Ф. М.Біне, Ж. Ш. Ф. Штурма,Г. Ламе.

         З  1828 р. М. В. Остроградський  працював у Петербурзі,  в Морському кадетському корпусі, з 1830 р. -  в  інституті  корпусу інженерів шляхів,  з 1832 р. -  професор Головного  педагогічного  інституту, з 1840 р.  – професор Головного  інженерного  училища, з  1841 р. – професор  Головного  артилерійського  училища.

         Праці  М. В. Остроградського  присвячено  аналітичній  механіці, гідромеханіці, теорії   пружності, небесній  механіці, математичній фізиці,  математичному  аналізу  і теорії  диференціальних  рівнянь. Вчений розвинув теорію хвиль  на  поверхні  важкої  реальної  рідини (1826 р. ), досліджував малі  коливання  пружних  тіл (1829 – 1872 рр.).

         На М. В. Остроградського  великий  вплив  справила  французька  математична  школа. Перебуваючи  у  Франції, своїм  обдаруванням  він  привернув  увагу  знаменитих  учених Лапласа, Фур'є, Ампера, Пуассона, Коші,

опублікувавши  у  французьких  математичних  виданнях  перші  свої  праці.  На  прохання  батька  він повернувся  до Росії  і блискучим  математичним  хистом,  глибоким  ознайомленням  з  математичною  літературою  привернув  увагу  Петербурзької  Академії наук,  яка  в 1828 р.  обрала його ад'юнктом,  а  через  два роки – академіком.

         Серед  численних  і  різноманітних  його  праць  з різних  галузей  математичних наук, що  зробили  його  ім'я  відомим  у  багатьох  країнах,  слід  особливо  відзначити  мемуари  у  галузі  чистої  математики,  в   яких  виводиться загальна  формула  варіації  кратного  інтеграла (1834 р.), а  також  мемуари про  інтегрування  раціональних  функцій.

         У галузі  механіки  він  вдало  розвинув  думку Фур'є  про те,  що умови  можливих  переміщень  іноді  слід  виражати  нерівностями  і  вводити зв'язки, що   залежать  від часу (1834 р.)  Оригінальним  чином  він  вирішив  питання гідромеханіки  про  рівновагу  сферичного  шару рідини.  Особливо  цінним  виявився  його мемуар (1954 р.),  що містить  повну  теорію ударів. У 1848 р. він запропонував інтеграли загальних рівнянь  динаміки, а також  вирішив  ізопериметричну  задачу. Прочитані М. В.Остроградським курси небесної механіки (1829, 1830 рр.) є  не  тільки  важливими  з  педагогічного  погляду,  але й  глибоко  науковими. В  них   йому  вдалося  спростити  деякі  методи,  якими  ця  галузь механіки невдовзі  збагатилася. Перші  п'ять  лекцій  присвячені  викладенню   загальних теорій,   сім  наступних -  застосуванню  цих  теорій  до руху  планет. Лекції  закінчувалися  складанням  та  інтегруванням  рівнянь  вікових  нерівностей  і застосуванням  способу Пуассона  для  періодичних  нерівностей. Під час  свого  перебування  в  Парижі  у  1830 р. М. В. Остроградський  подав  ці  лекції  до  Паризької  Академії  наук  і  отримав  діже  схвальні  відгуки Араго і  Пуассона.

         В  іншому  курсі -  лекціях  з  алгебраїчного і трансцендентного  аналізу (1836, 1837)  М. В.  Остроградський  ознайомив  своїх  слухачів  з  новими  ідеями  і  методами  у галузі  алгебраїчних  рівнянь, здійсненими Лангранжем,  Коші, Штурмом,Гауссом, Абелем  та  ін.

         У галузі  математичної  фізики  він  здійснив  узагальнення  прийому, що  застосовується  при  інтегруванні  рівнянь  з  частковими  диференціалами.  Також  заслуговує  на  увагу  його  рішення  про  поширення  тепла  у  призмі.    Ім'я  М. В. Остроградського  носить  розроблений  ним  засіб  виділення раціональної  частини  невизначеного  інтеграла, що  дав  змогу  алгебраїчним  шляхом  подати  його  у  вигляді  суми  двох додатків, причому другий додаток  раціональної  частини  не  містить. Формула  Гріна -  Остроградського (1828)  виражає  перетворення  інтеграла,  обчисленого  за обсягом,  обмеженим  певною  поверхнею,  в інтеграл, обчислений  по цій  поверхні. Цю  формулу  він  узагальнив  у 1834 р.  на  випадок  n –кратного  інтеграла.

         М. В. Остроградський  вивів  формулу  перетворення  подвійних  інтегралів  у  потрійні.  В 1836 р.  водночас  з К. Г. Якобі  та Е. Ш. Каталоном  він розробив  спосіб  заміни  змінних  у  кратних  інтегралах. Незалежно  від У. Р. Гамільтона  відкрив  принцип  найменшої  дії (принцип Гамільтона – Остроградського).

         Інші  праці  присвячені  проблемам  варіаційного  числення, інтегруванню  алгебраїчних  функцій,  теорії  чисел,  алгебрі,  геометрії,  теорії  ймовірностей.

         М. В. Остроградський  не  зрозумів  ідей  неевклідової  геометрії,  розвинених М. І. Лобачевським,  і різко  виступив  проти  них.

         М. В. Остроградського  було обрано  іноземним  членом  Паризької, Турінської, Римської  та  Американської  Академії  наук.

         М. В. Остроградський  створив  ефективну  школу  прикладної  науки.  Його  учнями  були  видатні учені  і академік І. О. Вишнеградський, професори

М. П. Петров, Є. І. Журавський, Г. Є. Паукер, М. Ф. Ястржембський, С.В.Керберз  та  ін.

         Помер  М. В. Остроградський  1 січня 1862 р  у Полтаві  і похований  у  рідному  селі.

Л І Т Е Р А Т У Р А

Про  життя  і  творчість М. В. Остроградського

         Остроградского метод. уравнения, формула; Остроградского-Гамильтона  принцип; Остроградского- Якоби  уравнение// БСЭ.  Т.1.- М.,1974.- С. 590-591.

         Воспоминания//Русские мемуары. Избранные  страницы (1826-1856). – М., 1990. – С. 617 – 620.

         Гнеденко Б. В.  Михаил Васильевич Остроградский. – М., 1984. – 64 с. - (Новое в жизни, науке, технике. Сер. "Математика, Кибернетика"; № 5).    

         Історія  Полтавського  краю: Серія 3  М. В. Остроградський  - перший  український  математик  світового  масштабу: Метод. посібник. – Полтава,2002 – 65 с.

         Кропотов А. И. М. В. Остроградский  и  его педагогическое наследие: Пособие  для  учителей.- М., 1961. – 204 с.

         Математик  світового  рівня//Шаров І. Вчені  України: 100  видатних   імен.- К., 2006. – С. 274 – 277.

         Михаил Васильевич  Остроградский// История  отечественной  математики. В 4-х т. К., 1967. – Т. 2. (1801-1917).- С. 52 – 54; БСЭ. Т. 31.- М., 1955. – С. 346-347.

         Энциклоп. словарь  юного  математика. – М.,1989.- С.24, 108, 124-125, 319.

         Михаил Васильевич  Остроградский//Прудников В. Русские  педагоги – математики ХУІІІ-ХІХ веков – М., 1956. – С. 254-291.

         Михаил Васильевич Остроградский (1801 -1861)// Крысицкий В. Шеренга великих математиков.- Варшава, 1981. – С. 101 – 102.

         Михайло Васильович Остроградский// Галай Г. Я.  Учням  про видатних  математиків. – К., 1976. – С. 105 – 108.

         Михайло  Остроградский//Бобрищев К. Отчий  край. – Полтава, 2002.- С. 554 – 563;

         Остроградский Михаил Васильевич//Бородин А. И. Биографический  словарь  деятелей  в области математики.- К.,1979. – С. 378 – 381.

         Остроградский  Михаил Васильевич //Бородин А. И. Выдающиеся  математики. Биогр. слов.-справ.- 2-е изд., перероб. и доп.- К.,1987.- С.394 – 396.

         Остроградский  Михаил Васильевич// 100  великих  имен  в математике, физике и географии: научно- попул. изд/ О. А. Смирнов.-М., 1988. – С.120-122;

        Кто есть  кто   в  мире: 1500 биографий.- М., 2005. – С. 1085-1086;

         Остроградський  Михайло Васильович//Альманах  пошани  й  визнання Полтавщини: 100  видатних особистостей Полтавщини  минулих  століть.- Полтава, 2003. – С. 140-141.

         Остроградський Михайло Васильович//Шаров І. 100  видатних імен України.- К., 1999. – С. 298 – 300.

         Педагогіка математики і природознавство: V Всеукраїнські  читання  присвячені  пам'яті М. В. Остроградського 24 - 25 вересня 2001 р. : Збірник  статей.- Полтава, 2001. – 72 с.

         Портрет  на  фоні  творіння: Остроградський//Білоусько О. А. Наш   край  в складі  Російської  імперії (остання чверть ХУІІІ – початок ХХ ст.) Ч. 1: ост. верть ХVІІІ- І пол. ХІХ ст. – Полтава, 2000. – С. 65.

         Семенович  Л.  Політкультурна  особистість М. В. Остроградського// Слов'янський збірник.- Вип.4. – Полтава,  2005. – С.227-237.

         Сорока М. Перша  сходинка  в науку//Історичний  календар, 2001. – К., 2001. – С. 343- 348.

         Фундатор  математичної  школи: Михайло Остроградський (1801-1862)// Мельничук Г. 1000  незабутніх  імен України.- К., 2005. – С. 109 – 110.

                                                *                    *                  *  

          Справжнє  призначення  у житті//Все для  вчителя.- 2007.- № 4.– С.95–98.

         Романець Д. Остроградського  "ображували"//Україна  молода. – 2006. – 17 жовт.- С. 8.

         Сорока М.  Без  жодного диплома  про  вищу  освіту...//Дивосвіт.- 2006.- № 4.- С. 46 – 47.

         Стегній В. Математик  світового  класу//Демократична  Україна. -2006. – 29 серп.- С. 7.

         Шмигевський М. Михайло  Васильович Остроградський//Країна знань. – 2004. - № 5. – С. 11 – 13.

         Сакун В. Від  ліжка  тяжко  хворого  Шевченка  годинами  не  відходив  Остроградський// Полтавська думка. – 2003. – 7 берез. – С. 1, 11.

         Задорожна Т. Теорія ймовірностей  у спадщині Михайла Остроградського //Математика  в школі. – 2002. - № 3. – С. 29, 44.

         Барабаш О. До Парижа   - на  перекладинах//Полтавський  вісник. – 2001.- 7 верес. – С. 5.

         Барабаш О. Дружба  двох  геніїв[М. Остроградський  та Т. Шевченко]//Зоря  Полтавщини. – 2001. – 14 верес.- С. 3.

         Бевз В.  М. В. Остроградський – математик, механік,  педагог //Математика  в  школі. – 2001.- № 4. – С. 66 – 69.

         Ляшенко С. Шана  академіку  з Пашенної//Математика.- 2001. - № 31-32 (серп.)  - С. 1 – 2.

         Наливайко І. Українець, якого  знає  світ:  До 200-річчя  від  дня   народження//Зоря Полтавщини.- 2001. – 26, 27 черв.- С. 3.

         Сита  Г. Велетень, що  зрушив  з місця  віковий  камінь//Жива  вода. – 2001. - № 9. – С. 2, 7.

         Славетний  математик з  козацького роду// Кур'єр Юнеско. – 2001. – № 7 – 8. – С. 71.

         Сусь Б. 200 років  від дня  народження  українського  математика Михайла Остроградського//Фізика  та  астрономія  в школі. - 2001.- № 4.  – С. 50 – 52;

         Слово Просвіти. – 2001. – 17 серп.- С. 6.

         Шкіль М. Алгоритми доброти: Педагогічні  ідеї  М. В. Остроградського  та  їх  вплив  на  розвиток  освіти в Україні//Освіта.- 2001. – 29 серп. –С. 10 – 11.

         Пригоди  з життя  видатних людей: М. В. Остроградський//Все  для  вчителя. - 2000. - № 22. – С. 11.

                           Вшанування  пам'яті М. В. Остроградського

                        [вірші, поеми,  сценарії,  відкриття  пам'ятника]

          Сценарій  позакласних  заходів  з математики: До 200-річчя  з дня  народження М. В. Остроградського.- Полтава, 2001. – 60 с.

         Зайко И. Живим  і  ненародженим землякам  своїм  до 200- річчя  від дня  народження  патріарха  вітчизняної  математики  Михайла Васильовича  Остроградського  присвячую: Серія 2. Історія  Полтавського краю. – Полтава, 2001. – 23 с.

         Бевз Г.  Талантами  багата  Україна:  вірш про  М. Остроградського// Освіта. – 2007. - № 15( 22 серп).- С. 6.

         Математик  Олена  Зайко  написала  поему  про  математика//Полтавська  думка. – 2001.- 12 жовт.- С. 2.

         Мосієнко Т. Михайло Остроградський -  патріот  вітчизняної математики, вчений  і  педагог: [Сценарій  масового  заходу]//Математика.- 2001. - № 31 – 32 (серп.) – С. 2 – 4.

         У відблику світової слави: [Відкриття пам'ятника М. В. Остроградському]//Полтавський  вісник. – 2001. – 7 верес. – С. 5.

 СЕРГІЄНКО  ІВАН  ВАСИЛЬОВИЧ

(1936 р. н. )

         Сергієнко Іван  Васильович  народився  13 серпня 1936 року  в  селі  Білоцерківка В. Багачанського району. Дитячі  роки  пройшли  на  берегах  річки  Псьол. Початкову  і середню  освіту  отримав  у Білоцерківській  середній  школі, яку  закінчив  у 1954 році. У цьому ж  році  поступив  на  фізико-математичний  факультет  Київського  державного  університету ім. Т. Г. Шевченка, який  закінчив  у 1959 році,  і  з  цього  часу  працює  в  інституті  кібернетики  імені  В. М. Глушкова  НАН України.  Одночасно  з 1972 р. -  професор  кафедри  обчислювальної  математики  Київського  державного  університету  ім. Т. Г. Шевченка,  а  з 1994 р. -  також  завідувач  кафедри  Московського  фізико-технічного  інституту, яка  базується  в  інституті  кібернетики  ім. М. В. Глушкова  НАН України.

         І. В. Сергієнко -  спеціаліст  у  галузі  інформатики,  обчислювальної  математики,  теорії  оптимізації, системного аналізу  і  математичного  моделювання. Опублікував близько 450 наукових  праць,  у т. ч. 20 монографій, підготував 16  докторів  та  55  кандидатів  наук.

         Іван  Васильович -  академік НАН України,  академік – секретар  Відділення  інформатики НАН України, член  президії НАН України, директор інституту  кібернетики  імені В. М. Глушкова  НАН України  та  генеральний  директор Кібернетичного  центру НАН України. Перший  заступник  голови  консультативної  ради з  питань  інформатизації  при  Верховній  Раді  України,  заступник  голови Національного  комітету  з системного  аналізу,  президент  Української  федерації з  інформатики. Голова  Наукової  ради  з проблем  "Кібернетика" НАН  України  та Наукової ради "Інтелектуальні  інформаційні  технології" НАН України. Головний  редактор  міжнародного  наукового  журналу "Кібернетика  і  системний  аналіз".

         Заслужений  діяч  науки  і  техніки, Лауреат Державних  премій  у галузі  науки і техніки України (1972, 1993, 1999 р.) та  СРСР (1981),  премії  Ради  Міністрів  СРСР (1982 р.), премій  імені  видатних  учених  НАН України (ім. В. М. Глушкова (1986 р.), ім. С. О. Лебедєва (1997 р.),  ім. В. С. Михалевича (2002р.).

         Нагороджений Почесною  Грамотою Президії Верховної  Ради  України, Почесною  відзнакою  Президента  України, орденами Дружби  народів "За заслуги" ІІІ та ІІ  ступенів, Почесною Грамотою Кабінету  Міністрів  України.

         Такий  послужний  список  діяльності І. В. Сергієнка. Наукова  біографія  бере  початок  ще  в 1963 р. У співавторстві з іншими науковцями друкуються  його  статті  з  такими  цікавими  назвами: "Программная  реализация  плавающей  запятой  на машине  "Киев",  "Математические  машины  и  программирование",  "К  вопросу  о текущем  планировании  работы  конверторов  в  сталеплавильных  цехах".

Л І Т Е Р А Т У Р А

Про  життя  і  творчість І. В. Сергієнка

          Сергієнко  Іван  Васильович// Українська  радянська енциклопедія.- К., 1983. - Т. 10. – С.  125.  

          Сергиенко Иван Васильевич// Бородин А. И. Выдающиеся  математики : Биогр. слов.-справ.- 2-е  изд. перераб. и доп. – К., 1987. – С.  466.

         Сергієнко Іван  Васильович// Шаров І.  Вчені  України: 100  видатних  імен. – К., 2006.- С. 358 – 364.

         Сергієнко Іван Васильович// Хто є хто в Україні.- К., 2004. – С. 759.

         Малик М. 70 років  від дня  народження. Сергієнко Іван Васильович// Край.- 2006. - № 28 (серп.) – С. 21 – 22.

ШКІЛЬ  МИКОЛА  ІВАНОВИЧ

(1932 р. н.)

         Народився  Микола  Іванович  Шкіль  13  грудня  1932 року  в  селі Бурбино  Семенівського  району  на  Полтавщині. Життєпис  його гордого  роду  може  слугувати  правдивою  главою  у  Книзі  буття  українського народу  першої  пловини ХХ  століття.  Миколині  батьки –Христина Василівна  та Іван Полікарпович – були  людьми  не надто освіченими, але  наділеними  вродженою  інтелігентністю,  духовним  аристократизмом.

         У хлопчиковому  серці  й  долі схрестилося  сто доріг  його  роду. Микола  став   випроміненням  дочасно  зібраної  на  небесах  сім'ї,  увібрав  у  себе  фамільне,  шкілівське:  талант, розум, вроду, витривалість, цілеспрямованість.

         Колгоспна праця  виснажувала  батьків, однак  вони  завжди  знаходили  хвилину  для  ласкавого  слова  й доброї науки.

         У  повоєнні  роки  Шкілі  бідували. Допомагаючи  сім'ї,  Миколка працював  у  полі. З ватагою  дітей  ішов  збирати  колоски  за 0,75  трудодня,  старшим  вантажив  збіжжя  й  буряки.  Суворе  дитинство  навчило  цінувати  час. Щодень  пішки долав 15-кілометрову  відстань  від Бурбиного  до Худоліївки, де  була  середня  школа. Дорогою  розв'язував  в умі  задачі. Для  Миколи математика уособлювала  лад  і гармонію, які  не  існували  в  реальному  довколишньому  світі.

         Учительську  стежку  обрав  не  відразу.  За  порадою  родича  ще  після  сьомого  класу (1947) був  поїхав  до Києва  вступати до військового  училища,  де  курсанти   перебували  на  повному  державному  утриманні. Однак  почував  себе  некомфортно,  військова  служба  "не гріла".

         Добра  аура  школи  та  зацікавленість точними науками  вплинули  на  вибір  професії.  1951 року  юнак  вступив  на  фізико-математичний  факультет  Київського  державного  педагогічного  інституту.

         Факультет  замінив  сім'ю,  інститут  став  домівкою. А  дім  тримається  на  любові  й  турботі, потребує  плекання  й  розбудови.

         Після  закінчення  вузу  Микола Шкіль  улаштувався  вчителем  математики  в  середній  школі  с. Розкішного  Ставищенського  району  на  Київщині. У жовтні 1955 року вступив  до аспірантури кафедри  математичного  аналізу  рідного  інституту.

         До наукових  вершин  ішов,  як  на  чийсь  погляд,  швидко і  легко:  через  чотири  роки  здобув  ступінь  кандидата  фізико-математичних  наук,  розробку  асимптотичних  методів  інтегрування  диференціальних  рівнянь  та  їх  систем  продовжив  у  докторській  дисертації,  захищеній  1968 р. Його  попередниками  були  великі  математики М. Крилов, М. Боголюбов, Ю.Митропольський.  Синтезувавши  їх наукові  досягнення,  молодий учений  вперто торував  власний  шлях  і  знайшов  свою:  уперше комплексно дослідив  складні  випадки  внутрішніх і зовнішніх резонансів, які трапляються  в  практиці.

         Сьогодні  він  фундатор  наукової  математичної  школи,  автор  понад  300 праць  зокрема,  10  монографій, 20  підручників  і  посібників.  Деякі  з  них  перекладені  в США, Китаї, Румунії, Угорщині. Тим,  що академік  Шкіль  був  їхнім  учителем,  можуть  пишатися  не тільки  3 доктори  і 30  кандидатів  фізико-математичних  наук, а  й  тисячі випускників  Київського  педагогічного  інституту.  За його  підручниками,  донедавна  чи  не  єдиними,  написаними  рідною мовою, навчалося  кілька  поколінь  і  наших   освітян.  А нині  здобувають  математичні  знання  студенти  педвузів,  учні  шкіл  та СПТУ  в усій Україні.

         За цикл робіт  з  аналітичних і асимптотичних  методів  розв'язування  диференціальних,  інтегральних  та  інтегро-диференціальних  рівнянь  і їх застосування  до задач  математичної  й  теоретичної  фізики  у 1990 році М. І. Шкіль  нагороджений  премією  Національної  академії  наук  імені М. Крилова. Кращими  визнані  підручники "Математичний  аналіз"  у двох книгах (1978 -1981)  та  "Вища математика"  у трьох  книгах (1994),  а  авторському  колективові -  М. І. Шкілю, Т. В. Колеснику, В. М. Котлодій – 1996 року  присуджено Державну  премію  України  в  галузях  науки  і  техніки.  У 1982 році Академія  педагогічних  наук СРСР  обрала  Миколу  Івановича  своїм  членом – кореспондентом,  а  в  1992 – академіком.  Він  є  академіком Академії  педагогічних  наук  України,  Академії  вищої  школи  України,  іноземним  членом  Російської  академії  освіти, почесним  професором  кількох  вітчизняних  вузів.

         За тією  видимою  легкістю, коли  хочете,  витонченою  шляхетністю  поступу - безмір праці, самозреченого покоління Прекрасній Дамі – математиці,  поєднаних  зі  служінням дому. Потрапивши  в нього  осиротілою дитиною  зріс, змужнів, зріднився  з його  стінами  і  став  господарем домовитим.  Відкинувши  алегорії,  констатуємо  факти:  Микола  Іванович  Шкіль  пройшов  усіма  щаблями освітянської  кар'єри  - від студента,  учителя,  асистента  до  декана,  проректора  з наукової роботи. Швидкому  службовому  рухові  сприяли  організаторський  хист  і  професіоналізм.  Колеги  цінували  в  ньому  доброзичливу  стриманість  і справедливу  вимогливість,  відповідальність  за  спільну  справу  і  вміння  знаходити  здорові  компроміси. Тому  при значення сорокарічного  перспективного  вченого  і  визначного  керівника  на  посаду  ректора Київського  державного  педагогічного інституту  імені Максима Горького  не  було  випадковим. Шкіль  називає  себе  капітаном  великого  корабля -  університету.  Тож  сім'я – його  гавань,  де  він  просто  чоловік, тато, дідусь,  мудрий  муж, відповідальний  за  близьких, люблячий  і  любий.

Л І Т Е Р А Т У Р А

Видання  праць  М. І. Шкіля

          Шкіль М. І. Алгебра і  початки  аналізу: Нав. посібник. – К.: Техніка.-2000.- 544 с.

         Шкіль М. І.  Вища  математика:  Визначений  інтеграл. Функції багатьох  змінних. Деференціальні.  Ряди. – К.: Вища школа. - 1986. – 612 с.

Про життя  і  творчість  М. І. Шкіля

          Про  нагородження  орденом  князя  Ярослава Мудрого; Указ Президента  України//Освіта України.- 2002. – 20 груд.- С. 1.

         Шкіль Микола Іванович//Хто є хто на Полтавщині: довідково-біографічне  видання: Кн.1.- К., 2003. – С. 79.

         Шкіль Микола  Іванович//Хто є хто в  Україні.- К., 2004.- С. 954.    

         Шкиль  Николай  Иванович//Бородин А. И.  Выдающиеся  математики: Биогр. слов.-справ.- 2-е  изд., перераб. и доп. – К., 1987. – С. 577.

         За  визначний  інтелектуальний  внесок  у  розвиток  України  Миколу Шкіля  нагороджено премією  імені  В. Вернадського// Освіта.- 2003.- 27 берез. -2 квіт. – С. 1.

         Булах Г. Сівач  розумного, доброго,  вічного//Рідна  школа. – 2002. –  № 12. – С. 8 – 9.

         Демиденко А.  Патріарх  освіти//Молодь України. – 2002.- 13 груд. – С. 2.

         Коноваленко О.  Син свого, або Сім  талантів і одна оголена душа//Освіта.- 2002. – 11 груд.- С. 1, 8.

         Сарапин В.  "Скільки житиму, завжди  відрізнятиму  головне  від  другорядного": Пріоритети  Миколи  Івановича  Шкіля//Рідний  край. – 2002.- №1 (6). – С. 18- 24.

         Шкіль М.  Глід: Автобіографія//Освіта.- 2002. – 20 листоп.- С. 13.            

         Микола Шкіль – людина року// Освіта.- 1888. – 25 серп.- 1 верес. – С. 1.      

         Шкіль М. Недовезені  соняшники:[Уривки  з  автобіографічної   повісті] //Освіта. – 1998. – 28 жовт.- 6 листоп.- С. 6.

                                                                                                           *            *            *           *             *                                   

Вірші – присвяти  М. І. Шкілю

          Мальований Ю. Соняхи //Освіта. – 1999. -29 верес. – 6 жовт.- С. 1.

         Микола  Іванович  Шкіль//Освіта. – 2001. – 12 – 19 груд. – С. 12.

З М І С Т