Пошук по сайту


Вулицями імені героїв

ВУЛИЦЯМИ ІМЕНІ ГЕРОЇВ

біобібліографічна подорож  вулицями Полтави, названими  в честь  визволителів міста
(до 65-річчя  визволення Полтави)

Короткі  повідомлення  про  визволителів  Полтави  та про вулиці, названі  на їх  честь,  доповнюються  списками  літератури, до яких  включені  книги,  довідники, публікації  із  збірників, журналів  та  газет.

Видання  адресоване  учням, молоді,  краєзнавцям, всім, хто  цікавиться  історією  краю.

Зміст

  1. Вулиця Степового фронту
  2. Вулиця 23 Вересня
  3. Бульвар Маршала Конєва
  4. Вулиця Нікітченка
  5. Вулиця Лідова
  6. Вулиця Ляхова
  7. Вулиця Балакіна
  8. Вулиця Зигіна
  9. Вулиця Баленка
  10. Вулиця Кондратенка
  11. Вулиця Яценка
  12. Вулиця Лялі Убийвовк
  13. Вулиця Сапіго
  14. Вулиця Баяна
Хоч впали на вогненних
рубежах –
Вони живі: в ділах, у назвах,
списках...!
(М. Нетеса)

Відходять  в  історію  роки Великої  Вітчизняної війни, але в пам'яті  народній  вони  ніколи не зітруться. В багатьох  родинах  ще відчуваються   наслідки  цієї найбільш кровопролитної війни ХХ  століття.  Великі людські втрати понесла  і наша  область. За 1941 – 1944 роки  на фронт  пішло 400 тис. полтавців, на  каторжну роботу  до Німеччини  відправлено 176800 чоловік.

186 тисяч уродженців  краю не  повернулися  з війни додому. 222 тисячі  мирних жителів загинули  від  звірячого  фашистського терору,  замучено  і  повішено в Полтаві -  18200 чоловік.

Під час  визволення  краю,  за  офіційними даними, на Полтавщині  загинуло 228138  воїнів-визволителів,  а під час  визволення  Полтави – близько 230 тисяч  воїнів.

Полтавці свято  бережуть пам'ять  про своїх  визволителів,  увічнюючи  їх  імена  у пам'ятниках,  стелах, назвах  скверів, вулиць. З особливою  шаною  згадуємо  їх  напередодні  кожної річниці  визволення  України  і Полтавщини  від німецько-фашистських  загарбників.

Цього разу  згадаємо  тих  героїв,  хто  наближав  визволення  нашого міста,  визволяв його,  пройшовши  вулицями,  названими  полтавцями  в їх  честь.

 

Вулиця Степового фронту

... Напередодні  наступу радянських військ на Полтаву  всі дані  розвідки  свідчили  про те, що противник  буде  вперто  боротися  за наше місто і спробує  надовго  затримати  війська  Степового фронту,  які на 20 вересня   підійшли  до його околиць. Німці  спорудили  інженерні  укріплення, була  створена  система  артилерійського  і мінометного  вогню, удвоє  збільшений гарнізон  міста. Отже, звільнення Полтави було складною і відповідальною бойовою операцією, виконання  якої  потребувало  від військ  старанної  підготовки, умілої  операції бою,  високого  наступального  пориву.

Війська Степового фронту під командуванням генерала армії І. С. Конєва з честю  виконали  це  завдання.  Увічнюючи пам'ять про ці події  та  з нагоди 40-річчя  визволення Полтави  вдячні  полтавці колишню  вулицю  Польову,  що  з'єднувала вулиці  Фрунзе  і Калініна перейменували  на  вулицю  Степового  фронту.

[Війська Степового фронту в боях за Полтавщину і Полтаву] // Безсмертя. Книга  пам'яті  України. – К., 2000. – С. 269 – 271.

Мемориал Солдатской  Славы // Волосков, В. Ф. Полтава. 100 памятных  мест:  путеводитель. – Х., 1987. – С. 154 – 157.

Жадов, А. С. 5-я гвардейская  в боях за Полтавщину // На огненных  рубежах:  воспоминания  участников Великой Отечественной  войны, очерки,  документы. – Х., 1978. – С. 106 – 117.

Обращение  военного Совета и политотдела 53-й армии к воинам  с призывом  освободить  Полтаву – город  исторической победы русского оружия. 21 сентября 1943 г. Приказ  войскам  Степного  фронта. 23 сентября 1943 г. //  На рубежах огненных лет:  воспоминания  участников  Великой  Отечественной  войны, очерки, документы. – Х., 1978. – С. 38 – 100.

Степной фронт // Военный энциклопедический  словарь. – М., 1986. –  С. 708.

 

Вулиця 23 Вересня

Якщо  проїхати далі,  вулицею  Калініна, то невдовзі опинимось  на  зупинці  23 вересня, біля  якої  пролягла  вулиця  з цією назвою… 22 вересня  1943 року о 19 годині  почався  загальний  штурм Полтави  багатьма  частинами  Степового фронту. Бої точились  всю ніч. 23 вересня до обіду місто  було  звільнене. Ця дата  закарбована  у назві  вулиці – 23 Вересня, яка  знаходиться  у  мікрорайоні Алмазний.

От  Советского Информбюро. Из оперативной  сводки  за 23 сентября 1943 г. // На рубежах огненных лет:  воспоминания  участников  Великой   Отечественной  войны, очерки, документы.- Х., 1978. – С. 96.

Полевой Б. Полтавская битва // Собрание сочинений: В 9-и т.- Т. 7. М.1984. – С. 307 – 404.

Третьяков, А. Я. Полтава – это цветы // там же,  С. 174 – 176.

[Про  звільнення Полтави] // Иленко Ф. Е. В атакующей цепи: докум. повесть. – Х., 1987. – С. 56 – 61.

Стела Воинам – освободителям Полтавы       // Волосков, В. Ф. Полтава. 100 памятных мест:  путеводитель. – Х., 1987. – С. 55 – 57.

Стєкольніков, В. 23 вересня 1943 року – у спогадах воїнів-визволителів Полтави // Вечірня Полтава. – 2007. – 27 верес. – С. 21.

Бірюков, М. Місто палало величезним  вогнем // Полтавський  вісник. – 2007. – 21 верес. – С. 2 (спецвип.).

Кованов, П. Як це було… //  Полтавський  вісник. -2007.- 21 верес. – С. 3.

Кузьменко, Н. Полтава  восени 1943 року//Полтавський  регіон: на пульсі  держави. – 2007. - № 2. – С. 67 – 68.

Ігнатенко, О. Прапор  визволення над Полтавою у незабутні вересневі  дні  1943 року  підняв  юний  мешканець міста  Микола Жалій //  Зоря Полтавщини. – 2006. – 22 верес. – С. 1, 2.

Нездолій, К. 23 Вересня: [уривок з  однойменної поеми, присвяченої  визволенню  Полтави] // Край. – 2005. - № 17 (верес.). – С. 22.

Тарасенко, Г. У ніч  на 23 вересня 1943-го…// Зоря Полтавщини. – 2005. – 23 верес. – С. 2.

Тарасенко, Г. І побачили  визволителі Полтаву, затягнуту  хмарами  чорного диму // Полтавська  Думка. – 2004. – 24 верес. – С. 1.

Тарасенко, Г. Світанок над Полтавою // Зоря  Полтавщини. – 2003. –  23 верес. – С. 1.

Стихія  стихла 23-го // Полтавський  вісник. – 1992. - № 39 (верес.). – С.1.

 

Бульвар Маршала Конєва

Військами Степового фронту командував  генерал   армії ІВАН СТЕПАНОВИЧ КОНЄВ (1897 – 1973),  уславлений радянський  полководець. Уродженець Кіровської області розпочав  військову  кар'єру ще під час Першої світової війни. Яскравий  полководницький талант  його  розкрився під час  Великої  Вітчизняної війни.  Він  послідовно  командує  військами  19-ї армії, Західного, Калінінського, Степового, 2-го  і  1-го  Українських  фронтів. Війська,  очолювані  І. С. Конєвим, успішно  провели  ряд  великих  операцій  по розгрому  німецько-фашистських загарбників  під Калініним,  на території  країн Європи.

21 вересня  1943 р.  війська  Степового фронту  під  командуванням  І. С. Конєва  вийшли  з боями  на лівий  берег  Ворскли. Перед головним  боєм  за наше  місто  він  прибув  у війська, які  братимуть  участь  у штурмі, провів  наради  у частинах. Були  випущені  листівки  із закликом зібрати  всі сили на боротьбу  з ворогом.  В результаті успішного керівництва наступом радянських  військ  місто було  звільнене.

В роки  війни  І. С. Конєву були  присвоєні  високі  воїнські  звання  генерал-полковника, генерала армії і Маршала Радянського Союзу. Він також - двічі  Герой Радянського Союзу. 1980 р.  Полтавським  міськвиконкомом  було прийнято  рішення  назвати  новий бульвар, що тягнеться на південь  від нового  мікрорайону Сади- 2  ім'ям  Маршала  Конєва.

І. С. Конєв  прожив  75 років,  помер  21   травня 1973 року. Похований  у Москві,  біля Кремлівської   стіни.

Конєв, І. С. Записки командуючого фронтом, 1943 – 1945 / пер. з рос. - Київ:  Політвидав України, 1983. -  619 с.  - (Мемуари)

Португальский, Р. М. Маршал  И. С. Конев. –М.: Воениздат, 1985.- 251 с. - (Советские военачальники  и полководцы).

Конев, Иван Стапанович, род. 28.12.1897 г. в дер. Лодейкино ныне Подосиновского р-на Кировской обл….// Герои Советского Союза: краткий биографический словарь.- Т. 1.- М.,1987. - С. 714; Военный энциклопедический  словарь. – М., 1986. – С. 350.

Иван Степанович Конев (1896 - 1973) // Ляхов, П. Р. Великие полководцы- М., 2002. – С.337 – 342.; Эннинг, М. 100 великих полководцев. – М., 1998. – С. 268 – 271.

Наступление   развивается  успешно. Беседа корреспондента газеты  "Радянська Україна"  с  командующим Степным фронтом генералом  армии  И. С. Коневым // На  рубежах огненных лет:  воспоминания  участников  Великой Отечественной  войны, очерки, документы. – Х., 1978. – С. 100 – 101.

 

Вулиця Нікітченка

Тут же,  у  мікрорайоні  Сади- 2,  у  вигляді  дуги  на північно-східному  пагорбі  Пушкарівської балки  знаходиться  вулиця імені комдива НІКІТЧЕНКА МИКОЛИ СТЕПАНОВИЧА. Ця мужня людина– генерал - майор, командир 95-ї гвардійської  стрілецької  дивізії, яка  у складі  військ Степового фронту звільняла  від ворога  полтавську  землю,  форсувавши  річку Ворсклу  під  сильним  артилерійським і мінометним  вогнем  біля с. Кротенки. Це був дійсно героїчний, незабутній  день.  Згодом  комдив  М. С. Нікітченко у спогадах  напише такі рядки: "З нагоди  визволення  Полтави  вийшов  спецвипуск  дивізійної  газети "На разгром  врага"  з клятвою  воїнів,  в якій,  зокрема,  говорилось: "Особовий склад нашої дивізії заявляє: "Ми – полтавці. Це звучить  гордо! Сьогодні,  в урочистий день,  ми  ще раз  клянемось Батьківщині,  що примножимо  славу  російської  зброї  і  очистимо  рідну землю  від німецько-фашистських  загарбників. Червоний  стяг свободи майорить  на  березі  Ворскли. Попереду  -  Дніпро!..."

М. С. Нікітченко,  уродженець  Чернігівщини, народився 4 грудня 1901 р.  Вийшов з війни, перемігши смерть. У  післявоєнний  час працював  на  викладацькій  роботі. Він  -  почесний громадянин  м. Полтави.

Наливайко, І. На честь  комдива // Зоря  Полтавщини. – 1991. – 29 черв.

 

Вулиця Лідова

З центру  Полтави попрямуємо однією з  перших радіальних  вулиць міста,  що ідуть від Круглої  площі. Вона носить  ім'я ПЕТРА ОЛЕКСАНДРОВИЧА ЛІДОВА (1906 – 1944), кореспондента  газети "Правда".

Його  нарис "Таня",  надрукований на сторінках  цієї  газети  у  січні  1942 року  про подвиг Зої Космодем'янської,  зворушив усю  країну.

Він писав  про захисників Москви, про сміливий наліт наших бомбардувальників  на лігво ворога  -  Берлін,  літав  до партизанів Булорусії і  пробрався  в окупований  Мінськ.  Його кореспонденції з фронтів  відразу  йшли в номер, часто друкувалися  на першій сторінці.  У червні 1944 року  за  завданням  редакції  він прибув у визволену Полтаву, щоб написати про американських    військових льотчиків, які здійснювали  човникові перельоти  (операція "Френтік") і базувались  у місті. Під час  чергового бомбардування Полтавського  аеродрому  фашистськими  літаками  майор Лідов П. О. був убитий. Похований на території Меморіалу Солдатської Слави. Разом  з ним  загинули кореспондент газети "Правда" С. М. Струнников  та кореспондент газети "Известия" О. О. Кузнєцов.

Вулиця  Лідова – невелика. На ній  розташований  стадіон "Динамо",  музей УМВС Полтавської області, дошкільно-навчальний   заклад № 1. "Веселка", житлові  будинки.

Лідова  вулиця // Полтавщина: енциклопедичний довідник / за  ред. А. В. Кудрицького. – К., 1992. – С. 464.

Відповідаю перед людьми // Корнющенко, І. Назавжди  лишились  молодими: нариси. – К., 1988. – С. 90 – 102.

Лидов // Курганов, О. Разные годы. – М., 1981. – С. 247 – 250.

Вулиця  ім. Лідова (бувша Нова Кременчуцька) // Край. – 2007. - № 42 (жовт.) – С. 16.

Іконников, М. Повертаючись на  вулицю Лідова: [Про людей, які  в  різний час жили на   вулиці] // Полтавський  вісник. – 2000. – 12 трав. – С. 5.

Дмитренко, Н. Найрідніша вулиця: [твір  учениці 5-го класу] //Полтавський вісник. – 1999.- 23 верес. – С. 12.

Лідова, Н. Є така  вулиця // Полтавський вісник. -  1995. - № 21. – С. 2.

Неїжмак, В. Іменем  військового  кореспондента П. О. Лідова названа  в  Полтаві одна  з вулиць. Щойно тут  відкрито пам'ятну дошку // Комсомолець Полтавщини. – 1989. – 13 черв.

 

Вулиця Ляхова

Прямуючи вулицею Лідова  у напрямку до вулиці Червоноармійської,   зупиняємося на одному з її перетинів, на розі вулиці  Ляхова. Ця  вулиця  спрямована до території  бувшого Полтавського вищого командного зенітно-ракетного  училища.

Як  і всі  вулиці центру  міста, вона  починала свою  історію на  початку 19 ст. і  називалась  – вулиця Кругла.  У  повоєнні  роки  її перейменували  на честь  гвардії полковника ЛЯХОВА АНДРІЯ МИКИТОВИЧА (1908 – 1943).

Смертю  хоробрих  загинув  він у  кровопролитних  боях за Полтавщину. Похований  на території  меморіального  комплексу Солдатської  Слави.

Ляхова вулиця //  Полтавщина: енциклопедичний довідник. / За ред. А. В. Кудрицького - К., 1992. -  С. 501 – 502.

 

Вулиця Балакіна

Ще одна радіальна вулиця - Театральна,  виведе нас на північ міста. На черговому її перетині, по праву  сторону, прочитаємо назву:  вулиця Балакіна. Як і всі  вулиці  центральної  частини  міста, вона забудовувалась у 19 ст. і називалась Фабрикантською, а  у 1953 році була  перейменована   на вулицю БАЛАКІНА ВАСИЛЯ ФЕДОРОВИЧА (1904–1943), полковника, заступника  командуючого  артилерією Степового  фронту  по  політичній  частині, двічі орденоносця.

Народився він 1904 року  в  Саратовській області. Загинув  27 жовтня 1943 р. під час штурму "Східного валу"  на Полтавщині. Похований  на території  меморіального комплексу Солдатської  Слави. Започаткована ще на  початку 19 ст., вулиця  мала  будівлю  першого театру  в  місті, лютеранську церкву. Нині на ній розташовані школа № 7, корпуси Полтавської  державної аграрної  академії, житлові  будинки.

Балакіна  вулиця // Полтавщина: енциклопедичний  довідник / за ред. А. В. Кудицького. - К., 1992.  - С. 43.

Єрмак, О. Табір  остарбайтерів у Полтаві: [зокрема, про  вул. Балакіна] // Полтавська Думка. – 2007. – 22 листоп. – С. 7.

Кривко, С. Дві  невеликі  вулиці  в центрі Полтави, яким  майже 200 років

// Край. – 2006. - № 21 (січ.) – С. 8 – 9.

Наливайко, І. Німецька колонія // Полтавський вісник.- 2007.-5 січ.- С. 16.

 

Вулиця Зигіна

Якщо  з центру  міста,  з  Круглої  площі,  вирушити вулицею Жовтневою  на захід – підійдемо до  майдану   Зигіна, на  якому височіє  пам'ятник.  Паралельно Жовтневому  бульвару проходить  вулиця  Зигіна.  Хто ж він? Ця людина -  ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ  ЗИГІН (1896 – 1945),  командуючий  4-ю гвардійською  армією. Ним він став  після того, як Ставка Г. К. Жукова усунула нашого земляка Маршала Г. І. Кулика  від  командування  цією армією за те,  що він без дозволу 22 вересня 1943 р. направив  до  палаючої Полтави десантну дивізію, щоб допомогти  визволити  рідне місто.

О. І. Зигін  уродженець  Дону,  учасник  першої світової  війни. За роки  Великої Вітчизняної   він  пройшов бойовий шлях  від командира  роти  до генерала. Загинув  невдовзі  після  призначення  командуючим 4-ю армією на  Полтавщині  на підступах  до Дніпра,  біля  села Кирияківка  27  вересня 1943 р.

Зыгин, Алексей  Иванович: краткая  биография // Военный  энциклопедический словарь. – М., 1986. – С. 280.

Зигіна вулиця // Полтавщина: енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. – К., 1992. – С. 292.

Пам'ятник генерал-лейтенанту О. І. Зигіну (площа  Зигіна) // Пам'ятники і  меморіальні  дошки Полтави: нариси. –Х., 1978. – С. 78 – 79; Полтавщина:  короткий  довідник-путівник. –[ Вид. 2-е]. – Х., 1969. – С. 150 – 151.

Як загинув генерал Зигін // Полтавський  вісник.- 2007. – 21 верес. – С. 5.

Бобрищев, К. Так  хто ж командував  визволенням Полтави? Виявляється,  визволенням Полтави  командував не  генерал Зигін, а наш  земляк маршал  Кулик -   знеславлений  і забутий... // Вечірня Полтава. – 2007. – 20 верес. – С. 9.

Долинський, В. Генерал Зигін: людина  і  пам'ятник // Полтавський  вісник. – 2007. – 4 трав. – С. 5.

Наливайко, І. Командарм завжди з Полтавою // Зоря Полтавщини. – 2004. – 7 трав. – С. 4

 

Вулиця Баленка

Коли в кінці 60-х-на початку 70-х років  забудовувався  мікрорайон  Браїлки, то одній  новій  вулиці вирішено  було присвоїти  ім'я Героя Радянського Союзу, уродженця  м. Зінькова ОЛЕКСАНДРА ОЛЕКСІЙОВИЧА БАЛЕНКА (1913 – 1966). 1919 року сім'я Баленків переїхала жити в  Полтаву. Тут Олександр  вчився, починав  трудову діяльність. Після служби в  армії  закінчив  авіаційне училище. За два  тижні до війни  його призвали  з цивільної авіації в армію,  в  бомбардувальний  полк. У тяжкі місяці 1941 року був  призначений командиром бомбардувального полку авіації дальної дії. За  мужність  і відвагу на фронтах війни  О. Баленку  присвоєно  звання Героя  Радянського Союзу, нагороджено двома  орденами Леніна, двома орденами  Червоного Прапора, медалями. Підполковник  Баленко,  командир 22-го авіаполку  5-ї  гвардійської авіаційної дивізії, відзначився також у боях за місто Полтаву.

Після війни продовжив  службу  у Збройних Силах, потім  працював  заступником  начальника Бориспільського аеропорту. Помер  1966 року. Похований  у  Полтаві.

Полтава  в  роки Великої Вітчизняної  війни (1941 – 1945 роки)// Полтава:  історичний  нарис.- [Вид. 2-е ] - Полтава, 2001. – С. 179.

Баленка  вулиця // Полтавщина: енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. – К., 1992.- С. 44 – 45.

Баленко, Александр Алексеевич, род. 6.03.1913 в  г.Зенькове  ныне Полтавская обл. // Герои Советского Союза: краткий биографический  словарь. Т.1. – М., 1987. – С. 113.

Баленко, Александр Алексеевич // За  мужество  и отвагу: документальные  очерки о  Героях Советского Союза -  уроженцах Полтавской области.- [ 2-е изд.,  перераб. и доп]. – Х., 1984. – С. 37 – 39.

 

Вулиця Кондратенка

Від  вокзалу Полтава-Київська  у місто виведе нас вулиця  імені Кондратенка, яка прямує до вулиці Зіньківської. Перебуваючи на ній,  згадаємо    дні окупації  нашого краю і боротьбу  проти його поневолювачів.

Вийшло так, що після того,  як гітлерівці були зупинені  на  харківському   напрямі, Полтава  стала  центром  скупчення  значних сил ворога. Тут певний час були розташовані штаби  німецьких армій, сконцентровані значні каральні сили. Розпочався терор проти місцевого населення. Серед розстріляних  і ув'язнених було  чимало патріотів, які залишилися  для боротьби  з ворогом.  Одна  з причин цього -  у Полтаві не існувало ядра, яке б керувало цією  боротьбою. Та  все ж антифашистська боротьба  у місті  велася.  Організатором  і керівником  підпільного і партизанського руху на Полтавщині   був  підпільний обком  партії, секретарями якого були СТЕПАН  ФЕДОРОВИЧ КОНДРАТЕНКО (1906 – 1942) та  ГРИГОРІЙ  ФЕДОТОВИЧ ЯЦЕНКО   (1910 – 1942). Народні  месники підривали  мости  і склади  з боєприпасами,  пускали  під укіс ешелони  з живою силою і технікою ворога, громили гітлерівські  гарнізони,  вели  пропагандистську і роз'яснювальну роботу серед населення. В бою  з фашистськими  окупантами  у січні 1942 року  біля  с. Вельбівка Гадяцького  району  С. Ф. Кондратенко  та Г. Ф. Яценко загинули смертю хоробрих.   1969 року  С. Ф. Кондратенка  було  перепоховано  на території  Меморіального  комплексу Солдатської Слави.

За  самовіддану  боротьбу  і  роботу по організації партизанського руху   С. Ф. Кондратенко  нагороджений  посмертно  орденом Леніна  та орденом  Вітчизняної війни  І  Ступеня.                              

[Про підпільний  і  партизанський  рух на Полтавщині] // Полтавщина:  короткий довідник-путівник (видання  друге). – Х., 1969. – С. 70 – 72.

Комуністи -організатори трудящих області у боротьбі проти фашистських загарбників // Нариси  історії Полтавської обласної партійної організації / редкол. І. Ю. Горобець та ін. – Х., 1981. – С. 196 – 197.

Гордієнко, О. Не  втратимо пам'ять : [партизанський         рух на Полтавщині. Кондратенко С. Ф., Яценко  Г. Ф.] //  Трудова Полтавщина. – 2002.  – 17 січня.

х      х      х

Кондратенко, Степан Федорович (28.08.1906.  с. Тагамлик Полтавської  губ. – 16.01.1942 х. Веселий Гадяцького району) // Полтавщина: влада  на  історичних паралелях. – П., 2005. – С. 178 – 179.

Кондратенка вулиця // Полтавщина:  енциклопедичний  довідник. / за ред. А. В. Кудрицького.- К., 1992. – С. 377.

[Листи С. Кондратенка дружині] // Меморіал Солдатської Слави в Полтаві:  нарис.  - Х., 1986.  – С. 9 – 11.

Портретна  галерея  перших  керівників області // Зоря Полтавщини. – 2004. – 6 трав. – С. 2.

 

Вулиця Яценка

Г. Ф. Яценко за самовіддану боротьбу в тилу ворога нагороджений орденом Леніна, посмертно. За рішенням  міськвиконкому від 12 травня 1965 р. та на честь  20-річчя  перемоги над фашизмом провулок  Київський  був перейме-нований на вулицю Яценка. Вона знаходиться в районі  стадіону "Колос",  з'єднує  Майдан Незалежності  і Астрономічну  вулицю.

Яценко, Григорій  Федотович (1910, с. Підгайці  Переяславського пов. Полтавської губ. – 1942, х. Веселий Гадяцького району) // Полтавщина: влада  на історичних паралелях. – Полтава, 2005. – С. 179 – 180.

Наливайко, І. До останнього  подиху // Комсомолець Полтавщини. –  1989. – 23 верес.

 

Вулиця Лялі Убийвовк

За  декілька зупинок від Меморіалу Солдатської  Слави   знаходиться вулиця Лялі  Убийвовк. Тут у невеличкому  приватному будинку в сім'ї   лікаря  народилася  і жила  до вступу  до Харківського  університету ОЛЕНА КОСТЯН-ТИНІВНА УБИЙВОВК (1918 – 1942), керівник  підпільної  комсомольсько-молодіжної  групи "Нескорена  полтавчанка", яка почала діяти  у Полтаві  з осені 1941 р.  В цьому  будинку  збиралися  члени  штабу  групи  на свої засідання.  Група мала  радіоприймач,  яким  приймалися зведення  Радінформбюро, писалися  листівки  і розповсюджувались   серед населення. Група допомагала  звільнятися  з полону  воїнам   Червоної Армії,  готувала  збройний  виступ. Гестапівці натрапили на  слід  молодих месників. У квітні –травні 1942 р. було заарештовано  до 20  учасників  "Нескореної полтавчанки". Після жорстоких катувань актив групи: Л.Убийвовк,  С. Сапіго та інших було  розстріляно.

[Діяльність  комсомольсько-молодіжної  підпільної групи "Нескорена  полтавчанка] // Котляр В. Ф.  Память  о павших в сердцах  живых. – Х., 1983. – С. 36 – 38.

Комуністи-організатори трудящих області у боротьбі проти фашистських загарбників // Нариси історії Полтавської обласної партійної організації/ редкол. І. Ю. Горобець та ін. – Х., 1981. – С. 198 – 199.

Шаткови, Ю. Л. та Л. Д. Вони залишилися нескореними // Полтавський  вісник.- 2007. – 21 верес. – С. 6.

Баленко, В. Реальні люди не  потребують перетворення  на міфічних  персонажів // Полтавська Думка.- 2005. – 22 лип. – С. 7.

х      х      х

Гончар, О. Земля гуде: повість. – К.: Веселка, 1979. -  150 с.. іл.

Убийвовк Лялі  вулиця // Полтавщина: енциклопедичний  довідник / за ред. А. В. Кудрицького. - К., 1992.- С. 916 - 917.

Убийвовк, Елена Константиновна, род. 22.11.1918  в  г. Полтава // Герои  Советского Союза: краткий биографический  словарь. Т. 2. – М., 1988. – С. 618 – 619;  За  мужество и отвагу:  документальные очерки о  Героях  Советского Союза – уроженцах  Полтавы  и Полтавской области. –[2-е изд; перераб. и доп.]. – Х., 1984. – С. 381 – 384.

Убийвовк, Олена Костянтинівна // Подвигом уславлені. Герої Радянського Союзу -  партизани  і  підпільники України  в роки  Великої Вітчизняної  війни.- К., 1978. – С. 322 – 324.

Дяченко, А. Ляля //  Славою  овіяні. Героїка комсомольських поколінь. -  К., 1987. – С. 187 – 192.

Лубенський, П. Ляля // На  рубежах  огненных лет:  воспоминания  участников Великой  Отечественной  войны, очерки, документы. – Х., 1978. – С. 65 – 74.

Матяшова, З. Пам'ять  про сестру // Полтавський  вісник. – 2005. –  15 квіт. – С. 5.

Ярмоленко, Ю. Партизанку Лялю поважали  не тільки однодумці, а й  німці // Коло. – 2004. – 18 листоп. – С. 12.

 

Вулиця Сапіго

Партійне керівництво в групі "Нескорена полтавчанка"  здійснював  СЕРГІЙ ТЕРЕНТІЙОВИЧ САПІГО (1911-1942), комуніст, військовий журналіст, який тяжко пораненим потрапив  у полон, втік звідти  і прийшов  у Полтаву, де  жили його батьки. У 1963 році за рішенням міськвиконкому провулок Магістральний, який  з'єднує  вулицю  Сінну із Заїжджим   провулком було перейменовано  на  вулицю імені С. Сапіго. А  на  фасаді  будинку  по вулиці Пушкіна № 50, в якому  жив  підпільник,  встановлена  меморіальна  дошка.

Сапіго вулиця // Полтавщина: енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. – К., 1992. – С. 854.

 

Вулиця Баяна

У 1942- 1943 роки  в Полтаві також діяла  підпільна комсомольсько-молодіжна група, керівниками якої були ЙОСИП  ЙОСИПОВИЧ БАЯН (1922 – 1944)  і  ОЛЕКСАНДР ЛІМОВ. Учасники групи допомогли  пораненим військово-полоненим  льотчикам втекти з госпіталю і частині з них перейти лінію фронту, висадили в повітря німецький штаб, вивели з ладу устаткування   на ПТРЗ,  м'ясокомбінаті та інших підприємствах.

Одну  з  вулиць Октябрьського району, що розташована  неподалік Меморіалу  Солдатської Слави (колишній  Слюсарний провулок),  1951 року  названо  іменем  Й. Баяна.

Комуністи - організатори трудящих області у боротьбі проти фашистських  загарбників // Нариси  історії Полтавської обласної  партійної організації /редкол. І. Ю. Горобець та  ін. – Х., 1981. – С. 199.

Гужва, Ю. "Музична"  вулиця -  на честь  захисника  Вітчизни.  До  60-річчя  від  дня смерті Йосипа Баяна // Коло. – 2004. - № 28 (лип.) – С. 12.

 

Не меркне, ні, солдатська
слава…
Серед святкових наших дат –
І дата звільнення Полтави,
Тієї,
що тиранів кат.
(Ф.Гарін)