Держзакупівлі детальніше

Запрошуємо до співпраці


Увага! Підбито підсумки обласного конкурсу професійної майстерності "Бібліотекар року Полтавщини"

Детальніше: Для Вас, колеги - Конкурси



Увага! Всеукраїнський Конкурс "Україна в родинних історіях"

Детальніше: Для Вас, колеги - Конкурси


 

 

 

 

 

iB2JJmTayCw

 


 

go


 

Пошук по сайту


ТАК ЛЕТИ Ж, МОЯ ПІСНЕ, В ПОЛТАВУ

"ТАК ЛЕТИ Ж, МОЯ ПІСНЕ, В ПОЛТАВУ…"

(полтавська літературна діаспора)

Серед отих відкриттів, якими так щедро нас обдарували роки незалежності України, одним з найбільших і найрадісніших було відкриття "потойбічної" української літератури. Література, яка творилась, либонь, на всіх континентах, у багатьох державах світу, за межами етнічної України, проте з Україною в серці.

Ми були приголомшені розмахом видавничої діяльності, кількістю книжок, альманахів тощо, блиском літературних талантів. Ясна річ, доробок цей однозначним не був та й не міг бути – за обдарованістю, фаховим рівнем. Однак, ми натрапляємо тут на здобутки, які не траплялися в літературі, що розвивалась на рідних землях, у прабатьківському краї.

Пропонована виставка має три розділи, документи в яких розташовані в логічному порядку. Деякі книги названих авторів виходили тільки за кордоном, але вони наявні у фонді бібліотеки, люб'язно подаровані нам покійним, шановним П. П. Ротачем, великим другом нашої бібліотеки.

 

1. «ВКРАЇНЦІВ ГНАЛИ ПОЗА РІДНІ СТІНИ…»

(матеріали в збірниках, антологіях, довідниках)

Ми віддаємо належне українській    діаспорі,

її історичним заслугам. Адже в часи лихі, в часи

нашестя на нашу культуру, мову, діаспора...

рятувала від забуття твори наших письменників...

О. Гончар

Трощинський В. П. Українці в світі / В. П. Трощинський, А. А. Шевченко. – К.: вид-во "Альтернативи", 1999. – 352 с.

Українська діаспора виявилася життєздатною та динамічною формою існування українського етносу. У становищі її, осмисленні нею своєї ролі та свого призначення, в  її зв' язках з "материком" – Україною – відбулися великі зміни. Показати обличчя української діаспори, відобразити тенденції, що позначилися на її розвитку – такою є мета цієї книги.

1_copy


Двоколійність літературного процесу в XX ст. // Історія української літератури XXXXI ст. : у 3-х т. – К., 2013. – Т. 1. – С.185–188.

Розвиток української літератури не можна повно осягнути, не взявши до уваги її різноманітність та умови функціонування. Вона творилася як в УРСР, так і в Західній Європі, в США, Австралії, адже чимало письменників змушені були через складні політичні обставини та переслідування радянською владою емігрувати за кордон, де продовжували творити.


Слабошпицький М. 25 українських поетів на вигнанні / М. Слабошпицький. – К.: "Ярославів Вал", 2012. – 720 с.

Видатний український літературознавець вибрав 25 імен з-поміж усіх поетів української діаспори, які видаються йому найхарактернішими її представниками (серед них – сім полтавців). Це, фактично, три літературних покоління від Ю. Клена – до Л. Лимана... Видання розраховане на вчителів, студентів та всіх шанувальників українського слова.

2


Стріла : суб'єктивна антологія / упоряд. В. Базилевський. – К.: Просвіта :  Укр. письменник, 2013. – 1099 с.

Антологія – спроба незалежного, вільного від стереотипів і догм прочитання поетичної спадщини 45 поетів материкової України і діаспори, представленими найкращими своїми творами.

В т. ч. йдеться і про наших земляків (сім імен), які жили і творили на чужині.

3


Золотий гомін: українська поезія світу. – К. : Молодь, 1991. – 352 с.

Одне з перших видань про, незнаних нами, поетів, які десятиліттями перебували поза межами рідної землі.

4


Ротач П. Розвіяні по чужині : полтавці на еміграції : короткий біобібліографічний  довідник / П. Ротач. – Полтава, 1998. – 164 с.

Українська еміграція пройшла тернистий історичний шлях, що проліг крізь століття, – від фатальної для долі України Полтавської битви 1709 року й до кінця XX століття, коли Україна здобула незалежність.

Цей шлях міряло немало й полтавців. Їхні імена реєструє цей довідник. У ньому вміщено відомості про полтавців кількох хвиль еміграції.

Українська діаспора, поважну частину якої складали полтавці, з честю виконала свою історичну місію: в усі часи послідовно відстоювала право свого народу на вільне  національне життя в незалежній державі, на рідне слово, освіту, культуру.


Додаткова інформація на сайтах:

Українська еміграція [Електрон. ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_еміграція. – Загол. з екрану. Мова укр. – Дата звернення: 02.08.2016.

Література української діаспори [Електрон. ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Література_української_діаспори. – Загол. з екрану. Мова укр. – Дата звернення: 02.08.2016.

 

 

2. «БЕЗ ВЕСНИ І БЕЗ УКРАЇНИ!»

(літератори першої хвилі еміграції 1920–30 рр.)


Історія нашої держави склалася так, що чесні працьовиті люди змушені були залишати рідний край і втікати на чужину. Найбільше їх опинилося за кордоном після придушення українських національно-визвольних змагань 1917–1920 рр. У міжвоєнний період центром української політичної еміграції стала Прага.

 

Поети Празької школи : Срібні сурми. Антологія / упорядник М. Ільницький. – К. : Смолоскип. 2009. – 916 с.

В книзі зібрано біографії і твори поетів української еміграції 1920–30-х рр. XX ст. з угрупування , яке в літературознавстві здобуло назву – Празька школа.    Учасники визвольних змагань українського народу та представники покоління, що сформувалося "під чужим небом", вони несли в поезії "срібні струни" недавніх походів, історичні роздуми про майбутнє рідної землі, а також розвивали традицію вільної української поезії, обірвану комуністичним режимом.

Це одна з перших спроб розкрити творчість еміграційних поетів міжвоєнного періоду в повноті їхньої творчої індивідуальності.

Книга адресована всім, хто має Україну в серці, незалежно від того, де він живе.

5


Празька поетична школа : антологія. – Харків : Ранок : Веста, 2000. – 256 с.

 

Додаткова інформація на сайтах:

Празька школа [Електрон. ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Празька_школа. – Загол. з екрану. Мова укр. – Дата звернення: 02.08.2016.

Празька школа українських письменників [Електрон. ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу:  http://www.ebk.net.ua/Book/synopsis/biografii/part1/044.htm. – Загол. з екрану. Мова укр. – Дата звернення: 02.08.2016.

 

 

ЛІВИЦЬКА-ХОЛОДНА НАТАЛІЯ АНДРІЇВНА

(15.06.1902, Золотоніський повіт – 26.03.2005, Торонто)

Напевно, найсильніше з усіх поетів

Празької групи, а можливо, й усіх

поетів-емігрантів, втілює Лівицька-

Холодна тугу за батьківщиною.

Б. Рубчак


Народилася Наталія в родині відомих громадсько-політичних діячів. Батько Андрій Лівицький  – адвокат, один з діячів Української революції, президент УНР в екзилі. В дитинстві жила в м. Лубни. Навчалася в Золотоніській, Полтавській, Переяславській гімназіях. З 12 років почала віршувати:

Коли вітер пісню котить хвилею вечорових тиш,

Це тоді під вербою похилою народився мій перший вірш.


Наталія покинула рідну землю1919 року, виїхавши разом з батьками молодою дівчиною до Польщі. В Карловому університеті студіювала романістику, завершила навчання у Варшавському, здобувши ступінь магістра філософії.

ЇЇ рання поетична творчість розвивалася  під впливом поезії О. Олеся і французьких поетів, відзначалася вишуканістю, багатством рим, ліричністю.

 

Лівицька-Холодна Н. Вогонь і попіл : [вибрані поезії] / Н. Лівицька-Холодна // Поети Празької школи : Срібні сурми. Антологія / упоряд. М. Ільницький. – К., 2009. – С. 259–269; Вогонь і попіл. – Варшава: Варяг, 1934. – 67 с.

Перша збірка поетеси «ВОГОНЬ І ПОПІЛ» (1934) побачила світ у Варшаві. Критика сприйняла її неоднозначно. Деякі рецензенти трактували еротику збірки як відхід, з одного боку, від суспільної  проблематики, а з другого – від засад християнської моралі. Такий підхід не враховував специфіки еротизму поетеси – роздвоєння її ліричної героїні на «справжню жінку» і на «літературну фігуру».


Лівицька-Холодна Н. Сім літер : [вибрані поезії] / Поети Празької школи: Срібні сурми. Антологія / упоряд. М. Ільницький. – К., 2009. – С. 270–276; Сім літер. – Варшава: Варяг, 1937. – 67 с.

Поезії пронизує мотив емігрантської долі, трагедії степового перекотиполя на бруках європейських міст. Батьківщину як дорогий спомин, як казку, порушує голос реальності – через кордони долинає «зойк голодного села». Але всупереч інтонаціям ностальгії, не покидає віра, що збудуться «нездійсненні сни Мазепи».

В американський період життя набрала вищої якості і її поетична творчість. В цей час виходять три збірки, які пізніше увійшли до збірки "ПОЕЗІЇ СТАРІ І НОВІ" (1986), де вміщено 246 віршів. Ця збірка відзначена премією фундації О. і Т. Антоновичів.

Лівицькій-Холодній пощастило дожити до тих часів, коли творчість її стала відомою на батьківщині, для якої вона жила і працювала.

 

Додаткова інформація на сайтах:

Лівицька-Холодна Наталія Андріївна [Електрон. ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Лівицька-Холодна_Наталя_Андріївна. – Загол. з екрану. Мова укр. – Дата звернення 02.08.2016.

Лівицька-Холодна Н. А. Поезія [Електрон. ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу: http://virchi.narod.ru/poeziya/praga-livizzka-holodna.htm. – Загол. з екрану. – Мова укр. – Дата звернення 02.08.2016.

 

 

 

НАРІЖНА ІРИНА ЛАВРІВНА

(07.03.1902, м. Кобеляки – 07.11.1978, Сідней)

 

Коли ж узрю, мій рідний краю,

широкі обрії твої?

І. Наріжна

В 1910–1919 рр. Ірина навчалася в гімназії з підготовчим класом у рідному місті; в 1919–1921 рр. – студентка Полтавського Інституту народної освіти. 1921 року побралася з істориком Симоном Наріжним, а через рік подружжя виїхало до Чехії, де Ірина продовжувала освіту в Карловому університеті та Українському вільному університеті.  Належала до так званої Празької школи поетів.


Наріжна І. Настрої : [вибрані поезії] / І. Наріжна // Поети Празької школи: Срібні сурми. Антологія / упоряд. М. Ільницький. – К., 2009. – С. 423–433; Настрої. – Прага: Дніпрові пороги, 1936. – 45 с.

Назва збірки точно передає її основну настроєву домінанту – психологічну реакцію авторки на ті обставини, у яких їй довелося жити.

Один з критиків зауважував:"Мені здається, що давно вже ніхто з наших письменників не дав такої згущеної і влучної характеристики тих процесів, які відбуваються в душі багатьох українців, коли вони стануть віч-на-віч з антитезою Схід-Захід".

Чужина справді виступає в "НАСТРОЯХ" як антитеза рідної землі, і це йде не від недооцінки чужого, а від туги за своїм.

 

Додаткова інформація на сайті:

Наріжна Ірина Лаврівна [Електрон. ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Наріжна_Ірина. – Загол. з екрану. Мова укр. – Дата звернення 02.08.2016.

 

 

НАРІЖНИЙ СИМОН ПЕТРОВИЧ

(30.01.1898, Кобеляцький повіт – 23.07.1983, Сідней)

 

Симон Наріжний в культурному просторі

емігрантської України посів особливе місце як збирач і

шанувальник історико-культурних  цінностей…

О. Федорук

 

Народився майбутній український історик, літератор, культурний діяч у козацькій родині. Навчався у Кобеляках, до 1921 року – на історико-філологічному факультеті в Полтаві. З 1922 року – Симон Петрович на еміграції, в Празі. 1927 року закінчив філософський факультет Карлового університету з докторським дипломом.

У 1933–1945 рр. Наріжний – професор УВУ в Празі. 1951 року змушений був виїхати до Австралії. Він автор низки праць з історії гетьманського періоду та статей культурологічного плану. З 1956 – член Королівського інституту бібліотекарів.

1998 року у Полтаві відбулась наукова конференція, присвячена 100-річчю від дня народження С. Наріжного, а 1999 року в Україні побачила світ наступна праця.

 

Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919–1939 (матеріали, зібрані С. Наріжним до частини другої). – К. : вид-во ім. О. Теліги, 1999. – 272 с.

Книга надрукована за взятим з особового архіву С. Наріжного рукописом «Культурна праця української еміграції в роки 1919–1939» (частина друга). Це – робочий, підготовчий матеріал, автор міг би доповнювати, редагувати, але упорядники не наважились цього робити.

Перша частина книги, 600-сторінкова монографія з 830 високоякісними документальними фотографіями, з двома іменними покажчиками  була видана 1942 року. Для багатьох поколінь вона стала настільною, вагомим джерелом вивчення нашої еміграції. Мріяв Наріжний про видання другої частини – вистачало фактів, але через об’єктивні причини закінчити працю йому не судилося.

Минуло понад 50 років. Нове покоління дослідників – архівістів, документознавців повернулось до цієї проблеми. Зібрана ця книга з уривків, з новознайдених ілюстративних матеріалів і завершена ціною неймовірних зусиль.

1_copy_copy


Додаткова інформація на сайтах:

Наріжний Симон Петрович [Електрон. ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Наріжний_Симон_Петрович. – Загол. з екрану. Мова укр. – Дата звернення 02.08.2016.

Симон Наріжний : людина, історик, організатор наукового життя [Електрон. ресурс]. – Електрон.текст. – Режим доступу: http://eprints.oa.edu.ua/3908/1/Atamanenko.pdf. – Загол. з екрану. Мова укр. – Дата звернення 02.08.2016.

Симон Наріжний. Про автора. Укр. культура: [Електрон. ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/cultur/cult32.htm. – Загол. з екрану. Мова укр. – Дата звернення 02.08.2016.

 

 

НАРІЖНА НАТАЛІЯ СИМОНІВНА

(22.07.1922, м. Кобеляки)


Народилась Наталія (донька Ірини та Симона Наріжних) на Полтавщині, де жили її батьки до одруження. ЇЇ рідних випустили з тримісячним немовлям за кордон, до Чехії, де уже мешкав батьків старший брат. На той час ЧСР – країна чудес з демократичним устроєм, що прийняла масу втікачів з колишньої  Російської імперії, які рятувались від політичних переслідувань.

Книжечку авторства Н. Наріжної підготував до друку академік НАН України М. Мушинка.  У Празі її видали за фінансової підтримки Магістрату Праги за загальноміськими програмами на підтримку національних меншин.


Наріжна Н. Дитячими очима (Спомин) / Н. Наріжна. – Прага, 2010. – 99 с.

Надзвичайно цікаві спогади, створені у Канберрі упродовж 2004–2007 рр., полишила п. Наталія не тільки про свою сім’ю, а й полтавські родини Драгоманових, Косачів, Оглоблиних, Сірополків, дочку репресованого вченого-полтавця  і поета М.  Драй-Хмари – Оксану та інших.

Великий фактаж документів, деталей, подробиць із життя важливих особистостей в історії української літератури, історії, культури, думається, духовно збагатить багатьох наших молодих земляків, яким доводилося чути про тих українських «скитальців» лише краєчком вуха.

Пані Наталія підкреслила: «Мої спомини в першу чергу писані і залишаться для моїх внуків і правнуків, і мені залежить на тому, щоб принаймі вони – чужо асимільовані, чи ні – знали, що трагедія України – це не 70 років совєтчини, а сотні років поневолення «сусідами», звідки та совєтчина до нас прийшла».



КОРОЛІВ-СТАРИЙ ВАСИЛЬ КОСТЯНТИНОВИЧ

(16.02.1897, Прилуцький повіт –  11.12.1943, Чехія)


Лише в 90-х рр. XX ст. повернулося в Україну ім'я цього письменника, твори якого були популярними у 20-30-х рр. XX ст.

Народився Василь у сім’ї священика. В дитинстві жив у селах Великі Будища, Диканьці, де батько був настоятелем Троїцького храму. Закінчив Полтавське духовне училище та семінарію, де навчався разом з С. Петлюрою.

Після закінчення Харківського ветеринарного інституту працював за фахом, займався просвітницькою діяльністю серед селян.

В час становлення Української держави займався видавничою діяльністю, журналістикою. З 1919 року – на еміграції в Празі. Викладав у вузах, писав романи, зокрема, видав роман для юнацтва «Чмелик» (1923), виходили п’єси, дитячі оповідання, казки.

 

Королів-Старий В. Нечиста сила: казки / В. Королів-Старий. – К.: фірма «Довіра», 1992. – 157 с.: іл.

В цьому збірнику під таємничою назвою «Нечиста сила» загадкового, фантастичного, захоплююче неймовірного і справді досить. Твори написані майстерно, вигадливо, доступно, невимушено. Автор вільно і нестримно фантазує, змушуючи читача знову й знову повертатися до книжки.

Однак цим збірником не обмежувався письменник. Виховання дітей він вважав за «найвищу і найшляхетнішу мету», а тому своєю творчістю прагнув утвердити в дитині розуміння краси, правди, моральної чистоти, почуття обов’язку, любові до природи і людини.

2_copy

 

Королів-Старий В. Чарівне намисто: казки про дівчат / В. Королів-Старий. – К.: Веселка, 1993. – 64 с.

У ній об’єднані найбільш популярні у світовій літературі казки, головними героїнями яких є вродливі, добрі, люблячі, працьовиті дівчатка.

Письменник вважав, що змальовані в них благородні почуття та високі ідеали потрібні дитині так само, як чарівне намисто для прикраси, для збагачення і очищення душі.

Він зізнавався, що для укладання збірки скористався переказами відомих сюжетів, окремих намистинок з чарівного разка казок світу, намагаючись їх наблизити  до українського життя, адже «ці казки кожен народ переказує інакше, в рідному дусі».

 

Додаткова інформація на сайті:

Королів-Старий Василь Костянтинович [Електрон. ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Королів_Василь_Костянтинович. – Загол. з екрану. Мова укр. – Дата звернення 02.08.2016.

 

 

3. "Я З ПОКОЛІННЯ, ЩО ВІЙНА СКОСИЛА..."

(літератори післявоєнної доби)

 

Після Другої світової війни нова хвиля української еміграції несла з собою чимало інтелігенції,  зокрема, творчої...

Протягом кількох десятиліть українська діаспора в країнах Західної Європи, в Канаді, США, Австралії, країнах Південної Америки створила значні культурні,  мистецькі цінності.

Іван Дзюба

 

Качуровський І. Покоління Другої світової війни в літературі української діяспори / І. Качуровський // Качуровський І. Променисті сильвети : лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки. – К., 2008. – 514–531.

Автор (ровесник тих, про кого пише) подає далеко не повний перелік представників цього покоління в літературі української діаспори, в т. ч. полтавців. Він, характеризуючи їхню творчість, наголошує: "Ми були дітьми соціально переслідуваних, розкуркулених, репресованих батьків,  пройшли крізь голод і холод, побували на фронті, в таборах військовополонених, заручників... Майже кожен з нас міг застосувати до себе слова М. Ореста:


Я пережив наругу і полон,

я зацілів в убивчім урагані...

 


ЛИМАН (ГРИГОРІВ) ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ

(13.08.1922, с. Малі Сорочинці – 2003, Нью-Йорк)

Лиман, як поет-лірик, публіцист належить

до тих письменників, чия творчість позначена

певними рисами геніальності.

В. Державин

 

Народився Леонід у сім’ї священника, в часи репресій залишився круглим сиротою. Закінчив педагогічне училище, у 1939–41 рр. навчався у Харківському учительському інституті. Перші публікації поезій отримали схвальні відгуки критиків, які  відзначали, що «у двадцять ноту брав, як іншим зась і в сорок…».

Під воєнне лихоліття Леонід опиняється у Львові,  звідки його шлях та інших молодих літераторів проліг на позаукраїнський Захід. Спочатку була Німеччина, а  з 1949 року Лиман оселився постійно в Нью-Йорку.

Чужина гнітила: «В житті ми йшли не так, як нам бажалось. Нас привчали жити у світі чужих поривань…». Але Леонід і там відбувся, як поет. Літературна критика діаспори тих часів писала: «Лиман – наша найкраща надія серед молодшого покоління поетів на еміграції».

Його творчість привертала увагу зарубіжних читачів.


Лиман Л. Пам’ять : поезія і проза / Л. Лиман. –  К.: "Задруга", 2002. – 169 с.: іл.

В ній зібрано основне з поетичного та прозового доробку письменника, котрий ще шість десятків років тому був визнаний, як один з найобдарованіших і найперспективніших молодих талантів в українській еміграційній літературі.

3_copy


Додаткова інформація на сайтах:

Лиман Леонід Іванович [Електрон. ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Лиман_Леонід. – Загол. з екрану. Мова укр. – Дата звернення 02.08.2016.

Невідомий Леонід Лиман [Електрон. ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу: http://dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/1874/2/Solovey.pdf. – Загол. з екрану. Мова укр. – Дата звернення 02.08.2016.

 

 

ПОЛТАВА (ПАРХОМОВИЧ) ЛЕОНІД

(24.08.1921, Роменський повіт – 19.04.1990, США)

Він писав легко, багато, розхристано…

Ю. Шерех (Шевельов)

 

Леонід народився у родині лікаря і вчительки. 1938 року батько був репресований і розстріляний. Хлопцеві вдалося вступити до інституту, але війна перервала навчання…

Він був вивезений до Німеччини як остарбайтер, звідав смак табірного хліба, голод і холод. Зразу після війни Леонід писав:


Я наваживсь у власне горе

України ввібрати біль,

Ген на Захід мої лежали

Еміграції чорні шпали...


Прибравши псевдонім Полтава, він уже 1946 року видав першу збірку «За мурами Берліну», далі були десятки збірок. Емігрантське життя багато років носило Леоніда по всій Європі, поки 1958 року він не осів у США.

Літературознавці відзначають надзвичайно широкий діапазон і плодовитість творчості Л. Полтави. Він видав 29 книжок для дорослих. Яскравим талантом позначені твори для дітей, а це 20 ілюстрованих дитячих книг, легких, зрозумілих, близьких дитячій душі.

Його творчість пронизана любов’ю до України, рідної землі.

 

Полтава Л. Обжинки : поезії / Л. Полтава. – К. : "Задруга", 2000. – 97 с.

Образ матері – провідний у багатьох його поетичних творах збірки і зливається з образом України, про яку він писав:


Україна – моя ікона,

до якої молюсь щодня…


Мрія повернутися в Україну "після тяжких блукань у світі" не полишала письменника. Не просто в Україну – мрія про "українську Україну".

Цю любов до своєї батьківщини, бажання на крилах пісні полетіти додому відзначали і чужинці. Волею Божою народився Леонід Полтава у день, про який мріяв усе життя – у день Незалежності України (до якого не дожив трохи більше року). Про це зворушливо і зримо писав він у поемі "Обжинки". "Україно, совісте моя!" – звертався. Він передчував, він уже бачив її вільною:


Україно, на твої обжинки

Ще душа поета прилетить!


Додаткова інформація на сайтах:

Полтава Леонід [Електрон. ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Полтава_Леонід. – Загол. з екрану. Мова укр. – Дата звернення 02.08.2016.

Полтава Леонід: біографія [Електрон. ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу: http://onlyart.org.ua/biographies-poets-and-writers/poltava-leonid-biografiya/. – Загол. з екрану. Мова укр. – Дата звернення 02.08.2016.


 

ЗУЄВСЬКИЙ  ОЛЕГ  ЙОСИПОВИЧ

(16.02.1920, Миргородський повіт – 27.03.1996, Канада)

... Зуєвський спромігся створити лірику

вишукану й оригінальну.

В. Державин

 

Народився Олег у сім'ї вчителів. Його відзначала жадоба до знань, любов до книги. Навчався в Харківському газетному технікумі, на базі якого було відкрито Інститут журналістики. Писав і друкував перші поезії.

Навчання перервала війна. Вона принесла в життя юнака великий злам, повернула в інший бік життєву і творчу дорогу. Примусово вивезений до Німеччини, Олег важко працював. Шість років табірного життя виявилися, на диво, плідними в творчому плані. Він знайшов тут  однодумців.

1949 року Зуєвський змушений був переїхати у США. Кілька років займався фізичною працею, але вечорами слухав курс славістики у Пенсільванському університеті. Захистив докторську дисертацію, викладав в університетах США, Канади.

 

Зуєвський О. Золоті ворота : поезія / О. Зуєвський. – Мюнхен, 1947. – 63 с.

Вона засвідчила високу літературну культуру 27-річного автора, її було названо "відродженням символізму". Попри всю оригінальність і неповторність образів, у поезіях збірки дихає такий рідний і пахучий полтавський чорнозем, запашні роси полтавських лугів і степів.

Критик В. Державин відзначав: "Однією з найбільш значущих літературних подій другої еміграції є книга лірики маловідомого досі поета-символіста О. Зуєвського. Є в аристократичній викінченості щось... правдиве, без найменшої надуманости, а немов глибоко пережите...".

4_copy

 

Зуєвський О. Твори / О. Зуєвський // Українське слово : в 4-х кн. – К., 2003. – Кн. 3. – С. 484–490; Вітчизна. – 2008. – № 9–10. – С. 124–130; Київ. – 2006. – № 9. – С. 104–110.

Додаткова інформація на сайтах:

Зуєвський Олег Йосипович [Електрон. ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Зуєвський_Олег_Йосипович. – Загол. з екрану. Мова укр. – Дата звернення 02.08.2016.

Зуєвський Олег Йосипович: біографія [Електрон. ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/synopsis/biografii/part3/013.htm. – Загол. з екрану. Мова укр. – Дата звернення 02.08.2016

 

 

ФЕСЕНКО НАДІЯ МИХАЙЛІВНА

(09.04.1929, м. Гадяч – 11.11.1990, США)


Не забудь про нас, земле святая...

Н. Фесенко


Народилася в сім'ї економіста, навчалася у Гадяцькій СШ № 1, яку не закінчила через війну.  1943 року разом з батьками виїхала до Німеччини. Закінчила там українську гімназію, Інститут живих мов, де вивчила основні європейські мови.

1950 року переїхала до США. Закінчивши Іллінойський університет, захистила магістерську дисертацію, багато років викладала мову і літературу в українських школах Чикаго.

Літературною творчістю почала займатися з юнацьких літ. Її перші вірші сповнені любові до України, до рідного краю. Поетичні і прозові твори, дитячі п'єси друкувалися в періодиці, українських тижневиках.

У кращих з них висловлено віру в той час, коли Україна буде вільною і до неї повернуться вигнанці "в обійми братів і сестер", а в "Києві золотоверхім" майорітиме державний стяг.

Передчасна смерть від невиліковної хвороби обірвала творчі плани нашої землячки.

 

Фесенко Н. У хвилях життя : збірка творів : проза, поезія, п'єси / Н. Фесенко. – Полтава: вид-во "Полтава", 1997. – 272 с.

Збірка охоплює всю творчість письменниці, зібрану рідними після її смерті з друкованих і рукописних джерел. Частина творів друкується тут уперше. Для користувачів, які б захотіли знати більше про авторку та її творчість, додано бібліографію критичної та довідкової літератури.

Вона адресується тим, хто цікавиться літературою, що протягом багатьох десятиліть творилася в діаспорі й лише тепер повертається в Україну.

Через два роки  у Полтаві вийшла ще одна збірка, розшуканих  М. Ковальським в архівах і друкованих виданнях, творів:

Фесенко Н. За Сонце Правди : оповідання, новели, вірші / Н. Фесенко. – Полтава: Верстка, 1999. – 132 с.

 

Додаткова інформація на сайті:

Фесенко Надія Михайлівна [Електрон. ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Фесенко_Надія_Михайлівна. – Загол. з екрану. Мова укр. – Дата звернення 02.08.2016.