dep logo 061

 


 Увага!

19 березня 2019 року відбудеться обласний флеш-семінар працівників бібліотек ОТГ «Бібліотеки ОТГ: умови, виклики та можливості».
Детальніше>


teen reading 01

toroxtushko

club focus1

pravo 01

Пошук по сайту


"Патріот-українець з "краплею тевтонської крові"

Патріот-українець з "краплею тевтонської крові": зв'язки М. А. Рігельмана з Полтавщиною

(наукове повідомлення на міжнародній науково-практичній   конференції "Німецькі поселенці на українських землях: історичні  та актуальні проблеми, перспективи", 16-17 трав. 2013 р., Полтава)                

          Цього року виповнюється 125 років пам'яті українського архівіста, публіциста, етнографа, громадського діяча Миколи Аркадійовича Рігельмана, онука відомого історика, генерала Олександра Рігельмана (1720-1789), праці якого є цінними джерелами з історії України 17-18 ст. Народився Микола Аркадійович 29 вересня 1817 року у с. Андріївка (Овдіївка) – (територія історичної Полтавщини) у поміщицькій сім'ї старовинного українського роду з "краплею тевтонської крові", за його власним висловом. Миколин прадід – Йоганн Рігельман приїхав до Росії 1711 року в складі почту нареченої царевича Олексія Петровича принцеси Шарлотти-Софії. Прабабуся – Марфа Василівна – була з боку матері онукою генерального судді Василя Леонтійовича Кочубея, а з батьківської сторони – онукою гетьмана Данила Апостола. Миколин батько – Аркадій Олександрович Рігельман, одружившись з Параскою Григорівною Галаган, поріднився з козацько-старшинським родом Галаганів. Двоюрідним братом Миколі доводився майже його ровесник Григорій Павлович Галаган (1819-1888) – меценат, українофіл, громадський діяч, уродженець с. Сокиринці Прилуцького повіту, який у своїй родовій садибі створив центр українського культурно-господарського руху. Ось невеликий уривок зі спогадів художника Льва Жемчужникова (1828-1912), який  жив і працював декілька років у містах і селах  Полтавщини:

       "Верств за п'ятдесят од Сокиринців жив двоюрідний брат Галагана Микола Аркадійович Рігельман. Він був багатий, гарний музикант, розумна, освічена людина, але без іскри таланту. Жив він у селі Липовому (Роменський повіт Полтавської губернії), де зберігся старовинний липовий дім, з чарівним рундуком, який я малював. Сюди приходили бандуристи і лірники і я скликав хлопців і дівчат, їх малював і змушував співати, записуючи пісні; один із хлопців вельми добре співав; і вибір його пісень був цілком гарний, без найменшої домішки московщини і солдатчини" [6 ; 400-401].  

         Закінчив Микола Рігельман Перше відділення філософського факультету Московського університету (1839), удостоєний ступеня кандидата (1840). Три роки жив за кордоном. Після повернення до Києва Микола Аркадійович був призначений чиновником в канцелярію генерал-губернатора.

            Немаловажну роль зіграв Микола Аркадійович у роботі Київської археографічної Комісії, утвореної 19 листопада.1843 року (ц. р. виповнюється 170 років з часу її заснування) при Київському, Волинському і Подільському генерал-губернаторові. Об'єднуючи у своїх лавах як вчених-фахівців, так і аматорів, Комісія сприяла вихованню в Україні кадрів кваліфікованих істориків, археографів, архівістів. Біля її джерел стояв видатний вчений-енциклопедист, історик, перший ректор Київського університету, полтавець Михайло Максимович (1804-1873). Головну наукову силу Комісії становили її дійсні члени (12 чоловік), серед яких

був і молодий кандидат  М. А. Рігельман. Безпосередньо у редагуванні видань брали участь лише 5 чоловік (серед них – М. А. Рігельман).

            З середини 1840-х років Комісія мала тісні зв'язки з московськими архівами, які встановилися через генерал-губернатора Д. Г. Бібикова (1792-1870).

            1846 р. ним у Москву був відряджений дійсний член Комісії М. А. Рігельман. Він зустрічався з керівництвом архіву Сенату, Оружейної палати, архіву Міністерства закордонних справ, домовляючись з ними про співробітництво з Київською Комісією. Через М. А. Рігельмана надійшов до Комісії і літопис полтавця Самійла Величка, що належав М. П. Погодіну.

            Хто ж такий М. П. Погодін? Микола Петрович Погодін (1800-1875) – відомий російський історик, літератор, професор Московського університету, один з учителів Миколи Аркадійовича. Влітку 1829 року він разом з актором М. Щепкіним здійснив поїздку в Україну. Погодін побував у м. Ромні (на відомому ярмарку), у Диканьці, Полтаві, де познайомився з І. П. Котляревським, вів з ним розмову про українську історію, життя українців, залишивши запис у щоденнику: "Старик под шестьдесят лет, но веселый. Вид от него прекрасный" [5 ;175].

            Оригінал безцінного твору був і переданий Комісії М. П. Погодіним через М. А. Рігельмана. Передаючи цю пам'ятку, Микола Петрович писав голові Комісії М. Є. Писарєву: "Услышав от господина Ригельмана о желании Вашем напечатать мою малороссийскую летопись, посылаю ее в Ваше полное распоряжение. Прошу Вас именем истории хранить рукопись как зеницу ока, никому до времени не показывать, кроме нареченного издателя". Таким видавцем став М. І. Костомаров (1817-1885), молодий ад'юнкт кафедри російської історії Київського університету, а готував до друку літопис його товариш по Кирило-Мефодіївському товариству полтавець М. І. Гулак (1822-1899). Але їхня археографічна діяльність була перервана арештом навесні 1847 р.

            Після них роботу над першим і другим томами літопису С. Величка продовжив М. А. Рігельман.

            Відсутність необхідного досвіду і кваліфікації позначилась і на рівні видання. Микола Аркадійович відмовився від передачі тексту методом транслітерації, мотивуючи це виключно "удобством большинства читателей".

            Він розкривав титла  (надрядковий знак над скорочено написаним словом або літерою) і скорочення слів, літери, що вийшли з вжитку, заміняв на сучасні. У 1848-1851 рр. Рігельман опублікував два томи цього видання під назвою "Летопись событий в Юго-Западной России в 17 ст.". У виданні літопису С. Величка практично повністю відсутні примітки до тексту, належне археографічне оформлення. У невеликій передмові подана коротка інформація про джерело, його структуру, зовнішній вигляд, час складання. Такі ж самі недоліки були властиві і третьому тому літопису С. Величка за редакцією вчителя І. Самчевського (1855 р.). Все ж перша публікація такої цінної літописної пам'ятки  була високо оцінена в рецензії "Современника" (1852 р.), де видання Київської Комісії з історії України поставлені на один рівень з аналогічними публікаціями Московського товариства  історії і старожитностей російських.

            За визначенням полтавця М. Драгоманова Микола Рігельман – "урядовий українофіл", який вбачав у слов'янстві "особливий духовний організм", тому він і опинився в колі наближених до Кирило-Мефодіївського товариства.

            Як свідчить з поміткою "Весьма секретно" лист генерал-губернатора Д. Г. Бібикова київському почтмейстеру (від 06.05.1847 р.) про затримання листів Т. Г.Шевченка та інших заарештованих у справі Кирило-Мефодіївського товариства, запідозрений у належності до нього був і Микола Аркадійович: "При чем доставлять также ко мне письма, какие будут получать на имя служащего в моей канцелярии чиновника Ригельмана" [4 ; 126].

           До 1850 року М. А. Рігельман перебував під поліційним наглядом.

            Микола Аркадійович познайомився з Кобзарем ще 1840 року в Петербурзі. 1857 року він допоміг Тарасу Шевченку матеріально, цього ж року Рігельман опублікував у журналі "Русская беседа" (№ 8) рецензію на "Записки о Южной Руси", в ній дав високу оцінку поемі Шевченка "Наймичка", яка була написана 1845 р. у м. Переяславі (Полтавська губ.). Дія поеми розгортається на Полтавщині, ймовірно, поблизу Ромна і Лохвиці (с. Липове, яке там згадується, знаходилося в Роменському повіті).

            Великий вклад М. Г. Рігельмана у справу увічнення пам'яток української народної творчості. Не маючи вдосталь коштів на видання збірників пісень, він збирав матеріали і все ж таки просував збірники до друку. Ще 1848 р. Рігельман переконував Г. П. Галагана видати підготовлений полтавцем Михайлом Максимовичем  другий том пісень.

            Сто пісень, записаних з голосу відомого виконавця українських народних пісень, етнографа, письменника, лікаря Степана Носа (1829-1900), корені роду якого з Хорольського повіту Полтавської губ., стали основою відомої збірки "Народные южнорусские песни" (вміщувала близько 800 укр. народних пісень) уродженця Гадяцького повіту Полтавської губ. професора, етнографа Амвросія Метлинського (1814-1870). Одного разу, слухаючи спів Степана Носа, флегматичний Микола Аркадійович схопився з крісла і вигукнув: "Яка чарівність і краса, скільки душевної правди в цих квітках!". Дуже активно сприяв виданню цієї збірки Рігельман.

            Він не обмежився лише добуванням коштів, а доповнив збірку піснями, зібраними ним, Г. Галаганом, іншими етнографами, взяв на себе всі редакційні, організаційні й видавничі клопоти. У листі до Г. П. Галагана (від 25.03.1853 року) Микола Аркадійович писав: "Я б привіз тобі зразки збірки українських пісень, що їх підготував до видання Метлинський…; він покладає багато надій на твоє сприяння і я також, якщо це видання здійсниться, то воно буде перше щодо систематичного розташування, отже, всі сторони життя народу як зовнішнього, так і внутрішнього відіб'ються у власному їхньому дзеркалі". Збірка побачила світ 1854 року коштом Г. П. Галагана. Російський поет Іван Аксаков так відгукнувся про неї: "Що за розкіш пісні малоросійські в збірці Метлинського! Скільки в них художньої краси, грації!"

            Двоюрідні брати Микола Рігельман і Григорій Галаган відіграли значну роль у розвитку української національної культури, мистецтва, освіти. Микола Аркадійович обожнював музику, любов до неї проніс через усе своє життя, він і помер за фортепіано 1888 року.

 Цього ж року у м. Києві було відкрито пам'ятник Б. Хмельницькому.  Гліб Лазаревський (1877-1949), син відомого вченого-історика О. М. Лазаревського, відмітив у своїх спогадах: "Думка поставити цей пам'ятник у Києві виникла після  придушення польського повстання 1863 року й чи не першими піонерами були Микола  Рігельман і Михайло Юзефович. Думка ця знайшла цілковиту підтримку в Петербурзі..." [7 ; 122].

                  

  ЛІТЕРАТУРА:

   1.   Білокінь С. Рігельман Микола Аркадійович  / С. Білокінь // Довідник з історії України; А-Я  / За ред. І. І. Підкови і Р. Шуста. – 2-е вид., доопрац. і допов. – К., 2001. – С. 656.

   2.   Ротач П. Рігельман Микола Аркадійович  / П. Ротач // Ротач П. Полтавська Шевченкіана : Спроба обласної (крайової) Шевченківської енциклопедії. – Полтава, 2009. – Кн. 2: Л-Я. – С. 280.

  3.   Журба О. І. Київська археографічна комісія 1843-1921: нарис історії і діяльності / О. І. Журба. – К., 1993. – С. 43, 49, 68, 69, 149, 150, 175, 177, 182.

   4.   Тарас Шевченко : док. і матеріали до біографії 1814-1861. – Вид. друге, перероб. і доп. – К., 1982. – С. 26, 109, 126, 366, 367.

    5.  Мацапура В. И. Украина в рус. лит. первой половины XIX века / В. И. Мацапура. – Харьков-Полтава, 2001. – С.175.

    6.  Жемчужников Л. Україна 1850-х років очима художника-петербуржця / Л. Жемчужников // Санкт-Петербург і культура України. – К., 2003. – С. 400-401.

    7.  Лазаревський Г. О. Київська старовина  / Г. О. Лазаревський. – К., 2007. – С. 122.

 

             

        Надія Требіна, завідувачка сектору краєзнавчої літератури  та  бібліографії обласної бібліотеки
для юнацтва ім. Олеся Гончара